ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

ВИСНОВКИ

Діяльність Організації українських націоналістів (бандерівців) упродовж Другої світової війни належить до найбільш штучно спотворених, сфальсифікованих і заплутаних тем у нашій новітній історії. Деформація процесів та явищ, ролі в них окремих особистостей набула найбільших розмахів при вивченні українських націоналістичних сил і рухів, що вели боротьбу за визволення України й розбудову власного державного життя. Для їхньої всеохоплюючої дискредитації за післявоєнні десятиліття було написано гори псевдонаукових, а найчастіше лайливих публіцистичних праць. Вони часто переповнені чутками і просто вигадками авторів у контексті сформованих стереотипів, які ніколи не були задокументовані і за них ніхто не відповідав перед суспільством чи навіть власною науковою совістю. Військові ж аспекти діяльності ОУН(Б) протягом 1940-1942 років взагалі не отримала належного висвітлення в жодній окремій монографії виданій в Україні чи за її межами, хоча необхідність написання подібної праці назріла вже доволі давно.

Відсутність цілісної історіографічної традиції дещо ускладнила завдання дослідження. Низка важливих питань, пов'язаних з військовими аспектами діяльності ОУН(Б) у 1940–1942 рр., через недоступність для істориків багатьох матеріалів, включених до спеціальних одиниць зберігання в Державному архіві СБУ, залишаються недостатньо з'ясованими. Ідеться, насамперед, про зв'язки бандерівської Організації з німецькою військовою розвідкою й обставини перебування батальйону "Нахтігаль" у Львові наприкінці червня – початку липня 1941 р.

391

І.К.Патриляк

Детальне дослідження військових аспектів діяльності ОУН(Б) в зазначений період дозволяє дійти висновку про те, що перед нами доволі значне у всіх відношеннях явище. Спираючись на історичний досвід численних емігрантських організацій інших народів (греків, італійців, поляків, євреїв та ін.), керівники українського націоналістичного руху, планували здійснити свої військовотворчі задуми в двох рівноцінних, взаємодоповнюючих напрямках. По-перше, підготувати кадри та матеріально-тех- нічну базу для повстання на території батьківщини і, по-друге, сформувати з допомогою зацікавленої європейської держави добровольчі військові загони, які з моменту вступу на територію України могли б стати центром притягання для всіх розрізнених повстанських груп, а відтак відіграти кристалізуючу роль при створенні регулярних національних збройних сил.

Для підготовки повстання на території Радянської України, націоналісти протягом 1940–1941 рр. переправляли із-за кордону окремих організаторів майбутніх партизанських загонів, які у своїй роботі спиралися на детальні інструкції та плани розбудови підпільної націоналістичної мережі, розроблені Головним військовим штабом ОУН(Б). Передбачалося, зокрема, створення в населених пунктах невеликих партизанських груп (по 10–12 чоловік), які мали об'єднуватися для виконання масштабних військових завдань у межах району, а при потребі навіть області. Однак розвиток подій під час повстання націоналістичного підпілля влітку 1941 р. показав, що досягти належного рівня координації дій партизанських загонів не вдалося. Більшість збройних виступів носила локальний характер і рідко поширювалися за межі декількох сіл чи містечок.

392

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

Створення ж добровольчих військових відділів, керівництво ОУН(Б) розпочало в квітні 1941 р. під опікою німецької армійської розвідки. У дослідженні з'ясовано, що співробітництво між українськими націоналістами й абвером тяглося ще з 20-х років ХХ століття й не переривалося до 1941 р. включно. Хоча водночас лідери Організації шукали можливість налагодити тісні контакти, зокрема й у військовій сфері, з відповідними британськими службами. Історично ж склалося так, що в міжвоєнний період найбільш зацікавленою в руйнуванні домінуючої в Європі версальсько-вашингтонської системи була Німеччина. Натомість країни англо-французь- кого табору прагнули до збереження існуючого стану речей, який не передбачав ніяких геополітичних змін на сході європейського континенту. Тому, як у питанні створення українських Легіонів, так і в справі формування революційної армії в липні 1941 р., ОУН(Б) розраховувала на допомогу вермахту. Але подальший хід подій продемонстрував небажання німців співпрацювати з українськими націоналістами у сфері військового будівництва, через що оунівці змушені були покладатися винятково на власні сили.

За підсумками проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки:

– стан наукової розробки досліджуваної тематики є незадовільним через брак комплексних об'єктивних досліджень військового аспекту діяльності ОУН(Б) в 1940-1942 рр., що стало наслідком існуючої в радянській історіографічній традиції крайньої непримиренності до ідеологічних супротивників і відповідними нападками на них; зарубіжні ж українські історики, в свою чергу, головні зусилля спрямовували на спростування концепцій радянських

393

І.К.Патриляк

учених; у результаті до читача часто потрапляли необ'єктивні, спотворені ідеологічним протистоянням праці; натомість наявна джерельна база дозволяє підготувати об'єктивне узагальнююче дослідження військової діяльності ОУН(Б) в 1940–1942 рр.;

– мілітаризація ОУН(Б) була зумовлена низкою об'єктивних історичних факторів, серед яких потрібно виділити найголовніші: по-перше, керівництво Організацією довгі роки здійснювали колишні офіцери українських армій доби національно-виз- вольних змагань 1917м1920 рр., які єдиним реальним шляхом здобуття незалежності батьківщини вважали шлях безкомпромісної збройної боротьби; по-друге, мілітаризації ОУН(Б) сприяло засвоєння її членами ідей однієї з найбільш радикальних націоналістичних течій із тих, що користувалися популярністю в міжвоєнній Європі – інтегрального націоналізму, котрий знайшов відгук у серцях західноукраїнської молоді, яка в польській державі почувала себе упослідженою та пригнобленою; по-третє, лідери Організації безперечно були знайомі з позитивним досвідом низки емігрантських угруповань, які з допомогою збройних повстань на батьківщині, добивалися втілення власних національних прагнень, а цей досвід давав оунівцям підстави сподіватися на такі ж підсумки збройної боротьби за незалежність України; відповідно, плани військового будівництва знайшли широке відображення в програмних матеріалах єдиної ОУН та ОУН(Б); вони займають провідне місце в документах ухвалених на І Віденському (1929 р.), ІІ Римському (1939 р.) та ІІ Краківському (1941 р.) Великих зборах ОУН; детальний розгляд військових задумів Революційного проводу, викладених у ряді інструкцій і брошур датованих березнем 1940 – травнем 1941 рр., дає

394

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

підстави стверджувати, що цей період був часом максимальної, пікової мілітаризації бандерівської ОУН; у більшості матеріалів Організації помітна надзвичайна увага приділена способам і варіантам будівництва збройних сил, яке мало здійснюватися поетапно – від створення мережі підпільних бойових груп до формування й організації регулярних збройних сил;

– втілення військових планів ОУН(Б) на території УРСР розпочалося через декілька днів після нападу Німеччини на СРСР; відповідно до отриманих інструкцій, створені націоналістами партизанські групи розпочали бойові акції, які переважно полягали в обстрілі відступаючих червоноармійських відділів, роззброєнні невеличких груп червоноармійців, захопленні важливих стратегічних об'єктів (мости, склади зі зброєю та боєприпасами, залізничні станції і т. п.), встановленні контролю над населеними пунктами, знищенні органів місцевої радянської влади, співробітників міліції; активні дії націоналістів були зафіксовані в 70 районах західноукраїнських областей; Червона армія й частини військ НКВС втратили в ході перестрілок і сутичок з оунівцями близько 2100 солдатів і командирів убитими, а 900 пораненими, втрати ж націоналістів, лише на території Волині сягнули до 500 чоловік убитими; антирадянські виступи в західноукраїнському регіоні мали цілу низку далекосяжних наслідків: по-перше, вони виявили здебільшого негативне ставлення українських селян до радянської влади, яка за неповні два роки свого панування в краї масовими репресіями й примусовою радянізацією відвернула від себе симпатії українського населення, що спостерігалися в 1939 р.; по-друге, чисельні збройні виступи продемонстрували значний військовий потенціал

395

І.К.Патриляк

Організації, але водночас і виявили серйозні проблеми пов'язані з відсутністю досвідчених офіцерських кадрів і слабкою координацією дій окремих партизанських груп; по-третє, спроби оунівців надати повстанським відділам законного статусу в рамках української армії чи міліції, змусили німецьке командування продемонструвати своє негативне ставлення до подібних військовотворчих планів, яке виявилось у роззброєнні й розпуску партизанських загонів, а це дозволяє твердити, що взаємодія, котра спостерігалася між націоналістами та наступаючими військами вермахту, носила форму тактичної співпраці двох сторін, стратегічні цілі яких були принципово відмінними;

– у червні–липні 1941 р. Крайовий провід ОУН(Б) на українських землях, очолюваний Д.Мироном та І.Климовом, здійснив спробу централізувати управління всіма партизанськими групами, для поступового об'єднання останніх у відділи, частини й з'єднання Національної революційної армії; з допомогою вермахту оунівці передбачали сформувати окремі роди і види збройних сил, створюючи відповідні оперативні командування: сухопутних, військовоповітряних і бронетанкових військ; однак відмова німців співпрацювати у військовій сфері призвела до того, що власними силами оунівці створили тільки декілька військових відділів і частин, загальна чисельність особового складу яких не перевищувала 4–5 тисяч бійців; зазнавши невдачі при спробі створити українську армію, націоналісти спробували сформувати сітку Народної міліції з єдиним централізованим керівництвом; проте централізації вдалося добитися тільки на низових (районних) ланках, а в листопаді 1941 р. міліцейські загони були остаточно розформовані німцями; реакцією на

396

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

це стало створення 37 нелегальних офіцерських шкіл, які протягом 1942 р. випустили близько 4 тис. курсантів, котрі згодом стали основою Повстанської армії;

–одночасно зі спробами ОУН(Б) самотужки втілити в життя свої передвоєнні плани, проводилося формування добровольчих Легіонів при вермахті; йдучи на співробітництво, оунівці хотіли підготувати кадрових офіцерів для майбутньої української армії і використати військові частини для прикриття своїх похідних груп; німецьке ж командування прагнуло скористатися послугами українських солдатів як розвідників, підривників і диверсантів; участь у боях з Червоною армією брав лише "Нахтігаль", батальйон "Роланд" перебував у другому фронтовому ешелоні як резервна частина; хід бойових дій на території Білорусії, куди був відправлений переформований український Легіон у 1942 р. для боротьби з радянськими партизанами, показав, що добровольці мали високий рівень бойової майстерності, вони були єдиною поліційною частиною в тилу групи армій "Центр", яка протягом дев'яти місяців не втратила жодного об'єкту охорони, знищивши при цьому більше 2500 радянських партизанів;

–жодна радянська чи міжнародна комісія, яка працювала на Нюрнберзькому процесі не підтвердила даних про участь "Нахтігалю", як єдиної бойової одиниці, у масових злочинах проти польської та єврейської інтелігенції у Львові, хоча бійці українського батальйону "Нахтігаль", як і всі члени ОУН(Б), мали цілком достатньо ідеологічних і світоглядних підстав для свідомої участі в знищенні групи польської інтелігенції Львова та єврейського населення України; на підставі свідчень очевидців,

397

І.К.Патриляк

які, на жаль, дуже часто бувають суперечливими, можна стверджувати лише те, що в розстрілах польських професорів і в екзекуціях єврейського населення Львова в липні 1941 року брали участь українці та україномовні фольксдойчі, які перебували на службі в німецьких каральних органах, члени української міліції; батальйон "Нахтігаль" у повному складі однозначно не брав участі в німецьких злочинних акціях, хоча окремі його солдати чи невеликі групи бійців могли на власний розсуд допомагати німецьким каральним підрозділам або знищувати деяких осіб з наказу керівництва бандерівської Організації; не виключається також можливість убивств з особистих мотивів; встановити ж конкретну причетність до злодіянь тих чи інших службовців "Нахтігалю" не можливо через те, що з 1–7 липня 1941 р. його бойовики перебували у відпустці й мали право вільно пересуватися Львовом і навіть жити в родичів і знайомих; більш впевнено можна стверджувати лише те, що бійці нахтігалівського розвідвзводу вчинили розстріли єврейського населення двох сіл в околиці Вінниці, провівши цю акцію на прохання місцевого українського населення.

Досвід діяльності ОУН(Б) в 1940–1942 рр. спрямованої на утворення власних збройних сил досі зберігає свою практичну цінність. Багато її форм і методів можна застосувати й нині. На наш погляд, це насамперед стосується розроблених оунівцями методів загальної військової підготовки цивільного населення до служби в армії та деяких аспектів мобілізаційних планів, що передбачали поділ усіх військовозобов'язаних на три категорії відповідно до рівня військової підготовки.

Матеріали монографії, висновки й узагальнення дозволяють зробити деякі науково-практичні

398

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

рекомендації, які можуть застосовуватися науковцями при подальшій розробці теми і проблем, пов'язаних як з історією ОУН(Б) та національновизвольного руху в Україні під час німецько-радян- ської війни і після неї, так і для вивчення питання колабораціонізму чи спеціальних досліджень з історії українських військових формувань часів Другої світової війни. Об'єктом окремих досліджень могли б стати питання передвоєнного співробітництва ОУН(Б) з абвером, зокрема, розвідувальна діяльність націоналістів на території Польщі й УРСР до початку вторгнення військ вермахту; безпосередня участь місцевого українського населення в збройних виступах націоналістів влітку 1941 р.; акцій німців спрямованих на роззброєння всіх організованих відділів УНРА та Народної міліції восени 1941 р. Детальна розробка вказаних аспектів дозволила б ґрунтовніше висвітлити події пов'язані з українським націоналістичним рухом у контексті проблем, що розглядаються в нашому дослідженні.

399

І.К.Патриляк

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

Абвер – Управління розвідки і контррозвідки штабу Верховного головнокомандування вермахту. ВВН – Військові відділи націоналістів.

ВЗ – Великий збір.

Вермахт – Збройні сили Німеччини.

Гестапо – Таємна державна поліція Німеччини. ГУНМ – Групи української націоналістичної молоді.

ДУН – Дружини українських націоналістів (або ЛУН – Легіони українських націоналістів)*.

ЗУЗ – Західні українські землі.

ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка. ЗЧ ОУН – Закордонні частини Організації українських націоналістів.

КЕ – Крайова екзекутива.

КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України.

КПЗУ – Комуністична партія Західної України. ЛУН – Легія українських націоналістів.

МЗС – Міністерство закордонних справ. МУЗ – Матірні українські землі.

НДР – Німецька Демократична Республіка. НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ. НКДБ – Народний комісаріат державної безпеки. НСДАП – Німецька націонал-соціалістична робітнича партія.

* У пропонованій монографії в скороченнях використовується назва “Дружини” (ДУН), яка є найбільш поширеною і традиційно прийнятою в українській історіографії, хоча разом з нею вживається й назва “Легіони”, яка часто застосовувалася як в українських, так і в німецьких документах того часу.

400