Загальна психологія

Монографія. —К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет»,

2005.

16.Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии. - М., 1977.

17.Ярошевский М.Г. История психологии. - М. 1976.

ТЕМА II. Принципи, структура, задачі та методи психології.

1. Принципи психології. 2. Задачі психології. 3. Місце психології в системі наук. 4. Галузі психології. 5. Методи психології.

Методичні вказівки

Під час вивчення даної теми доцільно зосередити увагу на принципах та місці психології в системі інших наук, і її значенні для практичної діяльності особистості.

Метою вивчення даної теми є:

1)визначення основних задач психології;

2)засвоєння взаємозв'язку психологічної науки з іншими науками, визначення її внеску у вирішенні задач суспільної практики.

3)ознайомлення з методами психології, які виконують завдання цілеспрямованого вивчення психологічних явищ, закономірностей шляхом збору інформації, висунення гіпотез, проведення обробки інформації, аналізу та інтерпретації отриманих результатів, пошуку чинників для подальших досліджень тощо;

4)засвоєння основних понять: принцип, метод, експеримент, спостереження, інтроспекція, тест, бесіда, анкетування, соціометрія, кількісний аналіз результатів, якісний аналіз результатів.

І. Принципи психології

Отримання наукових знань про таке складне явище, яким є психіка, значною мірою залежить від підходу дослідника до об'єкта пізнання. Цей підхід визначається системою методологічних засад, або принципів.

Принцип детермінізму розкриває причини виникнення та розвитку психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних

26

явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Принцип детермінізму має велике значення не лише для пізнання психіки та розробки психологічної теорії, а й для пошуків шляхів передбачення, виховання психічних властивостей людини, керування ними.

Детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб'єкта з об'єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв'язку заломлення як зовнішнього через внутрішнє, так і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб'єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії з об'єктом і водночас сама виступає як важлива детермінанта поведінки та діяльності людини.

Є кілька рівнів детермінації в залежності від рівня розгляду суб'єкта — як організму, як індивіда, як особистості. На рівні організму суб'єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам — спадковим та здобутим, що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб'єкта на психофізіологічному рівні. Індивід — це суб'єкт суспільних відносин у процесі засвоєння соціального досвіду, котрий визначається соціопсихічним рівнем детермінації. Особистість — це вищий рівень прояву активності суб'єкта, який утворює особливий "підрівень" соціопсихічної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду та самотворення.

Принцип відображення пояснює випереджувальність фізичного контакту суб'єкта з об'єктом. Всі психічні функції є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Сигнальність — фундаментальна властивість психічного. Психічне відображення у людини є знаковоопосередкованим. Воно активне на будь-якому рівні. Це відбір чуттєвих, біологічно значущих сигналів на рівні організму, або розумове пізнання в процесі засвоєння на рівні індивіда, або творення суспільно-історичного досвіду на рівні особистості.

Для організму психічне відображення забезпечує життєдіяльність, для індивіда — дії з метою привласнення і репродукції загальноприйнятих

27

зразків суспільного досвіду, а на особистісному рівні — дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності.

Принцип єдності психіки і діяльності конкретизує принципи детермінізму та відображення. За цим принципом психіка й діяльність не є тотожніми, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності. Психічні моделі дійсності дають можливість орієнтуватись у навколишньому середовищі на всіх рівнях детермінації — організму, індивіда й особистості, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і продукування суспільного досвіду. Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу вивчати "таємниці" психіки через процеси і продукти діяльності та через поведінку людини, розкриваючи об'єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.

Принцип розвитку психіки дає змогу адекватно зрозуміти психіку, і . .

розглядати и не як щось стале, а як результат розвитку и діяльності на різних етапах становлення особистості.

Системно-стуктурний принцип дозволяє зрозуміти психіку як складну систему взаємопов'язаних елементів, таких як відчуття, сприймання, увага, пам'ять, воля, мислення, уява та інші, котрі розглядаються як складові елементи цілого. Психіка виступає при цьому як відкрита система із зворотними зв'язками.

2. Задачі психології

Психологія, як наука вивчає факти, закономірності і механізми психіки. Предметом психології є факти психічного життя, механізми і закономірності психіки людини та формування психологічних особливостей його особистості як свідомого суб'єкта діяльності й активного діяча соціальноісторичного розвитку суспільства.

В даний час спостерігається бурхливий розвиток психологічної науки, обумовлений різноманіттям теоретичних і практичних задач, що встають перед нею. Основною задачею психології є вивчення законів психічної

28

діяльності в її розвитку. Протягом останніх десятиліть значно розширився фронт психологічних досліджень, з'явилися нові наукові напрями і дисципліни. Змінилися поняття психологічної науки, беззупинно з'являються нові гіпотези і концепції, психологія збагачується новими емпіричними даними.

Однією з задач науки є виявлення об'єктивних зв'язків соціальних і природних властивостей людини, співвідношення біологічних і соціальних детермінант у його розвитку.

Психологія все більше стає областю особливої професійної практичної діяльності в системі освіти, у промисловості, державному керуванні, медицині, культурі, спорті тощо. Включення психологічної науки в рішення практичних задач істотно змінює й умови розвитку її теорії. Задачі, рішення яких вимагає психологічної компетентності, виникають у тій чи іншій формі у всіх сферах життя суспільства, визначаючи зростаючу роль, так званого, людського фактора. Під "людським фактором" розуміється широке коло психологічних, соціально-психологічних та психофізіологічних властивостей, якими володіють люди і, які так чи інакше, виявляються в їхній конкретній діяльності.

Усвідомлення суспільством ролі теоретичних, практичних та прикладних задач, що розв'язує психологічна наука, привело до створення галузей психології.

у. Місце психології в системі наук

Від того, яке місце приділяється психології в системі наук, багато в чому залежить розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках і, навпаки, розуміння того, наскільки психологія має право використовувати їхні результати. Місце, що відводиться психології в системі наук у той чи інший історичний період, відбивало рівень розвитку психологічних знань. Слід зазначити, що в історії духовного розвитку суспільства жодна галузь знання не змінювала свого місця в системі наук так часто, як психологія.

29

Спробою розв'язати питання про місце психології серед інших наук є віднесення її до центру міждисциплінарних зв'язків філософії, суспільствознавства, природознавства, педагогіки, медицини, техніки тощо. Всі ці науки тією чи іншою мірою вивчають людину, і лише перед психологією вона постає у всій повноті її виявів. Це ставить її в особливі стосунки з іншими науками — вони змушені звертатись до психології у пошуках необхідних їм даних. Отже психологія мусить не лише користуватися здобутками суміжних дисциплін, а й збагачувати їх своїми досягненнями.

Без філософії психологія не могла б опрацьовувати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. І логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша — його процесуальний аспект, а друга — результативний.

Проте ці механізми не можуть вивчатися без аналізу власне психологічного змісту. Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, синтезуючи у визначеному відношенні досягнення ряду інших областей наукового знання є, за висловом Б.Ф. Ломова, інтегратором усіх наукових дисциплін, об'єктом дослідження якої є людина. Відомий вітчизняний психолог Б.Г. Ананьєв найбільш повно розробив це питання, показавши, що психологія має інтегрувати дані про людину на рівні конкретно-наукового знання.

Основною задачею психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Ці закони розкривають, яким чином об'єктивний світ відбивається в мозку людини, як в силу цього регулюються її дії, розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості.

Встановлюючи закономірні залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини, психологія повинна розкрити і фізіологічні механізми відображення цих впливів. Отже, психологія повинна зберігати самий тісний зв'язок з фізіологією, зокрема, з фізіологією вищої нервової

ЗО

діяльності.

Фізіологія, як відомо, займається механізмами, що здійснюють ту чи іншу функцію організму, а фізіологія вищої нервової діяльності — механізмами роботи нервової системи, що забезпечують "врівноваження" організму із середовищем. Легко побачити, що значення тієї ролі, яку у цьому процесі грають різні "поверхи" нервової системи, закони роботи нервової тканини, що лежать в основі збудження і гальмування, і тих складних нервових утворень, завдяки яким протікає аналіз і синтез, замикаються нервові зв'язки. Але для оволодіння основами психологічної науки знання фізіології недостатньо.

Не менш виразний зв'язок психології з педагогічними, медичними, технічними науками, математикою.

Досліджуючи процеси засвоєння суспільно-історичного досвіду, педагогіка не може ігнорувати закономірності сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги, динаміку засвоєння знань, формування вмінь, навичок, природу інтересів і здібностей, розвиток особистості школяра.

Ще К.Д.Ушинський стверджував: "Щоб всебічно виховати людину, її треба всебічно вчити". Тут особливо наочно видно практичне значення психології. У тому випадку, якщо педагогіка не спирається на знання про природу психологічних явищ, вона перетворюється в простий набір педагогічних рад і рецептів і перестає бути справжньою наукою, здатної допомогти учасникам педагогічного процесу. У розвитку всіх областей педагогіки (загальної теорії, дидактики, приватних методик, теорії виховання) виникають проблеми, що вимагають психологічного дослідження. Знання закономірностей протікання психічних процесів, динаміки, формування знань, навичок і умінь, природи здібностей і мотивів, психічного розвитку людини в цілому мають істотне значення для рішення фундаментальних педагогічних проблем, таких, як визначення змісту утворення на різних ступінях навчання, розробка найбільш ефективних методів навчання і виховання тощо.

31

Медичним наукам, зокрема психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні "внутрішньої картини" хвороби, визначенні оптимальної терапевтичної тактики, застосуванні методів психологічного впливу на хворого.

Розвиток технічних наук має врахувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації.

Математика має справу з просторовими формами й кількісними відношеннями і безпосередньо не звертається до психології. Однак психологію цікавить, наприклад, як у дитини виникає поняття числа, за допомогою якої системи координат людина орієнтується у просторі, як співвідносяться між собою кількісні і якісні засоби побудови психічного образу. Відповіді на ці питання стосуються й математики. Адже ця наука, незважаючи на безмежність її абстракцій, має вихідні положення (те саме поняття числа), зміст яких пов'язаний із закономірностями функціонування людської психіки.

Широкі міждисциплінарні зв'язки психології є свідченням не лише теоретичного, а й практичного її значення.

На сучасному етапі розвитку науки психологія вийшла за межі академічної дисципліни і перестала бути суто теоретичною галуззю знань. Психологія — дисципліна, що розв'язує актуальні завдання, поставлені рухом життя. Наслідком такого процесу й стала поява галузей психології, через які академічна наука доводить своє життєве призначення. Через галузі психологія допомагає іншим наукам розв'язати завдання, що мають і психологічний зміст. Такими, зокрема, є виявлення чинників зростання продуктивності праці; наукове обґрунтування проектування, розробки і експлуатації техніки; вдосконалення форм обслуговування населення; психологічне забезпечення охорони здоров'я людей; навчання і виховання підростаючого покоління.

Багатоплановість зв'язків між науками найбільш відбиває нелінійна

32

класифікація, запропонована академіком Б.М.Кедровим. Схема має форму трикутника, вершини якого представляють науки природні, соціальні та філософські. Таке положення обумовлене реальною близькістю предмета і методів кожної з цих основних груп наук із предметом та методами психології, орієнтованими в залежності від визначеної задачі в бік однієї з вершин трикутника. Але необхідно пам'ятати, що у всіх своїх зв'язках з іншими науками психологія зберігає свій предмет, свої теоретичні принципи і свої методи дослідження цього предмета. Базою об'єднання всіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретично та експериментально розробляє основні психологічні проблеми.

4. Галузі психології

Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.

Як же класифікувати ці численні галузі психологічних знань? Психологічне пізнання — це пізнання психічного, опосередкованого

багатогранними істотними конкретними зв'язками, в які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення — від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мотиваційних, дійових і післядійових психічних феноменів.

Становлення і розвиток психологічної науки, структури і взаємодії її різноманітних галузей, що на сьогодні перевищують сотню, уже неможливо подати в лінійному або двомірному плані. Як слушно зауважував відомий психолог К.К. Платонов, мова може йти лише про "дерево" психологічної науки.

Коріння цього дерева — філософські проблеми психології з такими розгалуженнями, як теорія відображення, рефлекторна теорія психіки, вчення про принципи психології, її методологія.

Основу системи психологічної науки становлять історія психології та

33

загальна психологія. Галузі психології включають в себе: теоретичну, науково-прикладну, практичну психологію.

Теоретична психологія

Історія психології — галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому із них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв'язку з "духом часу". Складовою історії психології є історіографія психології — сукупність досліджень, об'єктом яких і є історія психології. Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики. Вона будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок), які відбувалися в конкретну епоху. Достовірне конструювання цих подій, їх опис — необхідне підґрунтя історичного дослідження. Від опису картин того, чого вже немає, до пошуку механізмів, дія яких привела до результатів, що записані в пам'яті науки, — такий шлях пошуку ключових, значущих думок. Тільки тоді, коли історичне дослідження виявить, яким чином були досягнуті ці результати, завдяки чому виникло нове знання, воно набуває статусу наукового. У сучасних умовах актуальними питаннями досліджень історії психології є: предмет і принципи історико-психологічного дослідження та його логіка; а також зв'язок психології в Україні із всесвітньою історією психології; проблемами періодизації, рушійних сил розвитку психологічних знань.

Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, з'ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

34

Виявити та описати загальні принципи, категорії, поняття і методи психологічної науки, що становлять предмет загальної психології, можливо, лише узагальнюючи конкретні дослідження, що проводяться в таких напрямках психологічної науки, як порівняльна психологія, індивідуальна психологія тощо. Саме загальна психологія розкриває загальні закономірності психіки людини.

Загальна психологія є фундаментом розвитку всіх галузей психологічної науки. Абстрагуючись від конкретних досліджень, вона вивчає психіку людини в її загальних закономірностях, формулює теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття та категоріальний апарат. Основні поняття загальної психології характеризують: психічні процеси (пізнавальні

— відчуття і сприймання, пам'ять, уявлення та мислення: вольові — мотиви, прагнення, бажання, прийняття рішень; емоційні — емоції та почуття); психічні стани, що є проявом психічних процесів — пізнавальних, вольових , емоційних; психічні властивості.

Одним із класичних складових загальної психології є психофізика, специфіка якої полягає в тому, що різноманітність спостережуваних форм поведінки і психічних станів пояснюється тут передусім відмінностями фізичних ситуацій, що викликають їх. При цьому виділяються дві загальні проблеми: виміри порогу відчуттів і побудова психофізичних шкал (Г. Фегнер, Р. Шепард).

Основними напрямками досліджень у системі загальної психології є: загальні принципи, категорії, поняття; зв'язок загальної психології з галузями психологічної науки, зокрема на ґрунті понять — "процеси", "стани", "властивості".

Звичайно, поділ на вказані групи основних понять загальної психології є умовним, бо ж поняття "психічний процес" підкреслює процесуальний характер психологічного явища, що вивчається; поняття "психічний стан" відображає статичний момент, відносну постійність явища; поняття "психічна властивість" характеризує сталі душевні якості індивіда, що

35