ekologichne otvet

Zerov

Comedian

ua

30. Правові форми захисту екологічних прав громадян

Форми захисту екол прав громадян:

Нормотворча: розроблення законів

Управлінська

Самоврядна

Судова

Природоохоронна

Антропоохоронна

Способи захисту екологічних прав:Загально-правові:

Відновлення порушеного права Визнання незаконними рішення ОДВ, ОМС

Відшкодування заподіяної шкоди, завданих збитків тощо Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 Закону України «Про охорону

навколишнього природного середовища», згідно з якою держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Зокрема, конкретні органи державного управління зобов'язуються надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні ними своїх екологічних прав. Порушені права громадян повинні бути відновлені, а їх захист можливий як в адміністративному, так і в судовому порядку.

Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту — це адміністративний, судовий, громадський, самозахист, звертання до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо, а способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в узагальненому виді. Зокрема, до них можна віднести такі види: визнання екологічних прав; відновлення порушеного права; припинення дії, що перешкоджає здійсненню права або порушує його; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди); зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконним рішень чи дій (бездій) органів державної влади, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб; та інші способи, встановлені в нормативно-правових актах.

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Конституції України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, відповідно до яких громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об'єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності зі зверненнями, зокрема зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й із екологічних питань. Особи, яким направлені такі звернення, повинні їх розглянути і дати обґрунтовану відповідь у місячний термін. Проте місячний термін розгляду звернень громадян може бути продовжений керівником відповідного органу або його заступником, якщо вирішити порушене питання в цей строк неможливо. Вони встановлюють необхідний термін для його розгляду. При цьому загальний строк вирішення звернення не може перевищувати 45 днів (ст. 20).

Однією з головних функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері екології є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення екологічних прав громадянина.

До громадського порядку захисту можна віднести: референдум; громадські (публічні) слухання; загальні збори громадян за місцем проживання; залучення експертів від громадськості в робочі групи з екологічних питань, утворених органами влади, участь у

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 51

Zerov

Comedian

ua

проведенні державної екологічної експертизи, а також проведення експертизи громадської; збори, мітинги, походи, демонстрації; робота з депутатами.

Як самостійну форму захисту природних екологічних прав слід розглядати самозахист. Можливість заперечувати право не в компетентних органах є характерною рисою самозахисту, що відрізняється від інших форм захисту. Вона належить до конституційних прав. Способи самозахисту можуть бути визначені в законі чи договорі. Характерно, що кількість способів самозахисту не обмежується. Вони можуть застосовуватися як окремо, так і в комплексі, але лише з дотриманням умов правомірної реалізації. Особа може самостійно вибирати способи самозахисту з урахуванням змісту порушеного права, характеристики протиправної поведінки. Але обраний спосіб самозахисту не може суперечити вимогам закону.

Під самозахистом екологічних прав розуміють передбачені моральними засадами суспільства та нормами законодавства, у певних випадках визначених у договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), які наділені зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків.

До форм правового захисту прав громадянина належить, зокрема, судовий захист, що є найефективнішим механізмом у цій сфері. Проведення і реалізація судово-правової реформи в Україні забезпечує пріоритет прав у всіх сферах життя суспільства. Право на судовий захист є конституційним і не вимагає додаткового закріплення в інших нормативно-правових актах. Стаття 55 Конституції України містить норму, що встановлює право кожного звертатися до суду, якщо: його права і свободи порушені чи порушуються; створені чи створюються перешкоди для реалізації прав або свобод; мають місце інші обмеження прав і свобод. Зазначені положення трансформуються і на екологічні права, що порушені.

Належна реалізація екологічних прав повинна забезпечуватися не тільки гарантіями, але дією всієї системи екологічного законодавства щодо їх забезпечення, зокрема: нормуванням якості навколишнього природного середовища, екологічним страхуванням, державним контролем за станом довкілля та дотриманням екологічного законодавства.

31. Громадські природоохоронні формування та їх повноваження в налузі екології

Про онпс Стаття 21. Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;

б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 52

Zerov

Comedian

ua

д) вільного доступу до екологічної інформації;

е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природнозаповідного фонду;

ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;

и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань;

і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. Діяльність громадських об'єднань в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 53

Zerov

Comedian

ua

32. Право власності на природні ресурси, поняття і юридичні ознаки

1.Право власності є економічною категорією. В основі права власності є привласнення кого-небудь. За ЦКУ об пр. вл виступають матеріальні речі. З точки зору розуміння речей, природні ресурси не можуть виступати ними, природні ресурси не є створені працею людини. Всі природні ресурси належать народу України.

Законодавство починаючи з КУ та ін. по ресурсними ЗУ визначається режим з використання, утворення та охорони на титулі права власності. Такий пр. режим повинен задовольнити потреби суспільства, д, ФО, ЮО по природним ресурсам, необхідних для нормального їх функціонування. В римському праві правові аспекти пр. власності на природні ресурси розгляд через категорію загальних для всіх речей. Сюди входили повітря, сонячна енергія, море тощо. Ці об’єкти знаходились у загальному користуванні і не могли знаходитись у її власності.

Пр. вл на прир ресурси пов’язане з пр. на безпечне для життя і здоров’я довкілля – мають бути задоволені рекреаційні, економічні, естетичні та ін. потреби. Пріоритетним є розвиток правової доктрини про природні ресурси як суспільне надбання. Пон пр. вл на прир ресурсів асоціюється із пон загальнонародної власності або всенародного надбання.

Поняття пр. вл на природні ресурси повинно включати таку особливість прир рес, як їх здатність задовольняти різнобічні, багато чисельні потреби людини і сус-тва, а тому прир ресурси крім економічного значення мають екологічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, культ, пр. та ін. значення. Пр. вл на природні ресурси як пр. категорія може розгляд з кількох позицій:

•Як об категорія – комплексний пр. інститут загальної частини ЕПУ, який склад із сукупності пр. норм, що регул відносини власності на землю, води, надра, ліси і рослинний світ, тваринний світ, атмосферне повітря тощо. Пр. засади запозичуємо положень ст. 13, 14 КУ, ст. 4 ЗУ «про охорону НПС», ВКУ, ЛКУ, ЗКУ, КУпН, ЗУ «про тваринний світ», «про рослинний світ», «про природно-заповідний фонд», «про курорти» тощо.

•Пр. вл на природні ресурси є суб категорією – сукупність повноважень, првомочностей власника по володінню, користуванню і розпорядженню землями, водами, лісовими та ін. об природи як об пр. вл. Пр. вл на природні ресурси – це відповідні правовідносини, тобто чітко законодавчо визначають суб’єктно-об’єктний склад та зміст правовідносин. В ЦПУ пр. вл – абсолютні правовідносини. Пр. вл на природні ресурси не є абсолютними. Пр вл на природні ресурси обмежуються суспільними потребами.

Кількісні та якісні хар прир ресурсів, які знаходять своє відображу в природо-ресурсних кадастрах.

Пр. вл на прир ресурси завжди посвідчуються відповідними документами. Для д – це норма ЗУ; договір к-п, спадкування, міни.

2.Пр. вл на природні ресурси – це система юр норм , інших пр. засобів, що регул відносини власності на землю, вод, надра, лісовий світ і спрямовані на забезпечення реалізацій повноважень власника(власників)

Форми пр. вл на природні ресурси:

•Д

•Комун

•Приватна власність

•В КУ ще власності українського народу

•Колективна

•Індивідуальна(особиста)

3.Суб’єкти право власності на природні ресурси - особи, які юр спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами:

•Номінальні особи

•Фактичн особи Суб’єкти:

•Український народ

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 54

Zerov

Comedian

ua

•ОДВ

•Громадяни України, об’єднання громадян тощо

Об’єкти права власності на природні ресурси – це природні чи штучно створені ресурси, які виконують біол., екол, екон, соц. та ін. ф-ії, зареєстровані у типово-кадастрових та ін. документах в якості об володіння, користування і розпорядження.

Ст. 13 КУ.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 55

Zerov

Comedian

ua

33. Особливості права державної власності на природні ресурси

Суб'єкти права державної власності на землю та інші природні ре­сурси. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є держава. Однак держава є складним механізмом реалізації влади в суспільстві і характеризується наявністю системи органів, які здійснюють ті чи інші функції держави. Відповідно до здійснюваних функцій органи державної влади поділяються на органи законодавчої, органи виконавчої та органи судової влади. Здійснення право­мочностей власника природних ресурсів, які перебувають у держав­ши власності, покладено на органи державної виконавчої влади, а в деяких випадках і на органи місцевого самоврядування.

Право державної власності на землю згідно зі ст. 84 Земельного ко­дексу набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. Отже, суб'єктами права держав­ної власності є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, а також районні державні адміністрації.

Слід підкреслити, що зазначені органи становлять єдину систему органів державної виконавчої влади, які перебувають в ієрархічному підпорядкуванні. Вищим органом державної виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Отже, Кабінет Міністрів України має право здійснювати функції суб'єкта права державної власності щодо будь-яких земель, які перебувають у державній власності. Проте в цьому немає потреби, оскільки Кабінет Міністрів України вирішує найбільш важливі державні питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади. Тому ЗК України розмежував їх компетенцію щодо здійснення правомочностей суб'єкта права державної власності на зем­лю. Так, згідно зі статтями 122 та 149 Кодексу районні державні адміністрації на їх території розпоряджаються шляхом надання у постійне користування юридичним особам та вилученням у них земельними ділянками із земель державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значения для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведения вод­ного господарства, крім випадків, передбачених ч. 7 ст. 122; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, мідприємств торгівлі тощо). Крім цього, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації вправі розпоряджатися землями державної власності шляхом передачі їх в оренду (ст. 124), у власність громадян (ст. 118) та продажу юридичним особам (ст. 128 Кодексу).

Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування та в оренду у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків надання земель у постійне ко­ристування на підставі рішення районної державної адміністрації та Кабінету Міністрів України. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування та в оренду у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, коли таке надання здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Рада міністрів Автономної Республіки Крим надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування та в оренду у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за їх межами для всіх по­треб, крім випадків надання земель у постійне користування на підставі рішення районної державної адміністрації та Кабінету Міністрів України.

Нарешті, Кабінет Міністрів України розпоряджається земельними ділянками із земель державної власності шляхом надання їх у постійне користування та оренду у випадках, коли такі землі: 1) являють собою ріллю чи багаторічні насадження та вилучаються із постійного користування для несільськогосподарських потреб; 2) вкриті лісами першої групи площею понад 10 гектарів і вилучають­ся для інших потреб; 3) є земельними ділянками природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та вилучаються для інших потреб (ст. 149 ЗК України).

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 56

Zerov

Comedian

ua

Крім цього, лише Кабінет Міністрів України, за погодженням із Верховною Радою України, має право розпоряджатися земельними ділянками особливо цінних земель, що перебувають у державній власності, шляхом вилучення та надання їх для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією (ст. 150 Кодексу).

Що стосується об'єктів права державної власності на землю, то Земельний кодекс України містить презумпцію перебування земель у державній власності. Згідно зі ст. 84 Кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

У зв'язку з проведенням в Україні земельної реформи, одним із напрямів якої є приватизація земель державної власності та їх передача у комунальну власність, кількість земель, що перебувають у дер­жавши власності, зменшується.

Однак Земельним кодексом України визначений перелік земель, які не підлягають передачі в комунальну та приватну власність. Згідно зі ст. 84 Кодексу до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значения; г) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійнотехнічними навчальними закладами; є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності; ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у при­ватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборо­ни; г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісового фонду, крім земельних ділянок лісового фонду загальною площею до 5 га, якщо такі ділянки знаходяться у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ст. 56); д) землі водного фонду, крім замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (ст. 59 Кодексу); е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Проте слід підкреслити, що зазначені вище землі державної власності не є землями, які взагалі не можуть передаватись у комунальну чи приватну власність. Якщо на підставі прийнятих відповідно до за­кону органами державної виконавчої влади рішень цільове призна­чення таких земель зміниться, то не виключається можливість пере­дачі їх у власність територіальних громад чи навіть приватизація.

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 57

Zerov

Comedian

ua

Аналогічно вирішене питания про суб'єктний склад права держав­ної власності на лісові ресурси у Лісовому кодексі (далі — ЛК) України в редакції від 8 лютого 2006 року. Статтею 7 Кодексу передба­чено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Водночас ліси можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. А суб'єктами права власності на ліси можуть бути держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Щодо права державної власності на ліси, то згідно зі ст. 8 ЛК Ук­раїни у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право дер­жавної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Дещо інший суб'єктний склад реалізації права державної власності на водні об'єкти передбачений Водним кодексом (далі — ВК) Ук­раїни. Так, згідно зі ст. 6 Кодексу води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Отже, держава здійснює свої функції через низку державних органів, які належать до законодавчої та виконавчої гілок влади, а також до органів місцевого самоврядування. Відповідно до системи адміністративно-територіального устрою зазначені органи поділяються на загальнодержавні, обласні та районні. Враховуючи специфіку природних ресурсів як об'єкта права власності держави, який характеризується «розпорошеністю», розташуванням на різних частинах території країни, жоден з органів держави об'єктивно не може бути монопольним суб'єктом права власності держави на будьякий природний ресурс.

Враховуючи зазначені реалії, інститут права власності держави «сконструйований» в природоресурсному законодавстві за схемою «власник природних ресурсів — держава, суб'єкти права власності держави на природні ресурси — відповідні органи держави, а в окремих випадках органи місцевого самоврядування».

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 58

Zerov

Comedian

ua

34. Об’єкти і суб’єкти права комунальної власності на природні ресурси

уб'єкти права комунальної власності на землю та інші природні ре­сурси. Суб'єктами права комунальної власності на землю та інші природні ресурси є територіальні громади сіл, селищ та міст. Територіальна громада села, селища чи міста становить сукупність жителів відповідного населеного пункту. Згідно з Конституцією України (ст. 140) місцеве самоврядування здійснюється територіальною гро­мадою як безпосередньо (наприклад, шляхом прийняття рішення на зібранні жителів села), так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети. Однак законодавчі акти, які передбачають перебування відповідних природних ресурсів у комунальній власності (ЗК України та Закон «Про тваринний світ»), не містять норм щодо здійснення такої функції місцевого са­моврядування, як розпорядження землями комунальної власності, безпосередньо територіальною громадою. Здійснення повноважень суб'єкта права комунальної власності на зазначені природні ресурси покладене на органи місцевого самоврядування — сільські, селищні та міські ради. Ради є суб'єктами права комунальної власності на відповідні природні ресурси і здійснюють розпорядження ними шля­хом відчуження на підставі цивільно-правових угод, передачі в постійне користування та оренду.

Найбільш повно питания права комунальної власності врегульовані у Земельному кодексі. Згідно зі ст. 83 Кодексу у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Отже, земельні ділянки як об'єкт комунальної власності можуть знаходитись як у межах, так і за межами населених пунктів.Суб'єктами права комунальної власності на земельні ділянки за ме­жами населених пунктів також є відповідні сільські, селищні та міські ради.

Однак Земельний кодекс України надав територіальним громадам сіл, селищ та міст право об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради. Відповідно суб'єктами права власності на такі земельні ділянки виступатимуть районна чи обласна ради.

Землі комунальної власності як різновид земель публічної (суспільної) власності є об'єктом земельної реформи. Це означає, що такі землі підлягають приватизации тобто передачі у власність громадян та юридичних осіб у порядку, визначеному ЗК України. Однак Кодексом встановлений цілий ряд земель комунальної власності, які не підлягають приватизації. Згідно зі ст. 83 до таких земель належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що законодавчі акти, прийняті до набуття чинності в 1996 p. Конституцією України, зокрема Водний кодекс, не передбачають можливості перебування природних ресурсів у комунальній власності. Однак прийняті вже після набуття чинності Основним Законом країни правові акти з питань регулювання земельних та лісових відносин передбачають можливість виникнення права комунальної власності і на зазначені природні ресурси. Так, згідно зі ст. 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Крім того, у комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. А суб'єктами права комунальної

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 59

Zerov

Comedian

ua

власності на ліси є територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, тобто сільські, селищні та міські ради.

35. Право приватної власності на природні ресурси

Суб'єкти права приватної власності на землю та інші природні ре­сурси. Суб'єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи. За загальним правилом громадянин може визнаватися суб'єктом права власності на землю, якщо він має цивільну правоздатність. Поняття цивільної правоздатності фізичної особи визначене Цивільним кодексом України. Згідно зі ст. 25 Кодексу цивільною правоздатністю визнається здатність мати цивільні права та обов'язки. До таких прав і обов'язків належать і права та обов'язки власника земельної ділянки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Отже, вже після народження фізична особа може стати власником земельної ділянки тощо.

Однак наявність у фізичної особи лише цивільної правоздатності дає їй можливість стати власником природного об'єкта «пасивним» чином. Це означав, що фізична особа може набути право власності на землю, наприклад, шляхом успадкування. Однак така особа не може стати власником земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу, оскільки набуття такого права потребує вчинення активних дій, які охоплюються цивільною дієздатністю. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК Ук­раїни). Отже, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значения своїх дій та може керувати ними. Лише при наявності цивільної дієздатності фізична особа може набути право власності шляхом власних активних дій — укладення договору купівлі-продажу, міни тощо.

Що стосується набуття та реалізації права власності на землю та деякі інші природні ресурси, то такі дії може вчиняти фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття) або вступила в шлюб (ст. 34 ЦК України).

Крім того, ЗК України за обсягом наданих прав на землю поділяє фізичних осіб на громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Найбільш повним обсягом прав щодо набуття землі у власність наділені громадяни України. Вони можуть мати у власності будь-які землі, які ЗК України дозволяє передавати у власність грома­дян. Іноземні громадяни та особи без громадянства як суб'єкти права власності на землю не мають права набувати у власність землі сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті ними у спадщину, протягом року підлягають відчуженню. А із земель несільськогосподарського призначення іно­земні громадяни та особи без громадянства можуть набувати лише землі, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (ст. 81 ЗК України). Отже, іноземні громадяни та особи без громадянства є суб'єктами права власності лише на земельні ділянки, на яких розташована будівля, споруда чи інша нерухомість. До таких земель належать земельні ділянки, призначені для житлового, дачного та гаражного будівництва, а також землі промисловості, транспорту, зв'язку тощо.

Юридичні особи як суб'єкти права приватної власності на землю мають право набувати земельні ділянки у власність для здійснення статутної діяльності. Цивільний кодекс України (ст. 81) поділяє юридичні особи на два види: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. До юридичних осіб публічного права належать юридичні особи, створені розпорядчим актом Прези­дента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичними особами приватного права вважаються юридичні особи, створені громадянами та/або юридичними особами приватного права. Суб'єкта­ми права приватної

Поскольку эта байда в любом случае пойдет по курсу, единственное что попрошу – напрямую попросить у меня, а не быть вонючим скунсом Сторінка 60