Метод художньо-графічного аналізу рукописних шрифтів
Еволюцію графіки букв практично можливо постигнути, застосувавши метод художньо-графічного аналізу рукописних шрифтів й зрозумівши логіку роботи широко кінцевими інструментами.
В палеографії – науці, яка вивчає історію письменності, для аналізу стилів письма застосовується методика палеографічного дослідження. Запропонована ця методика французьким палеографом Ж.Маллоном для дослідження латинської писемності. Однак вона в головної своєї частині представляє певний і інтерес і користь для художників, які вивчають шрифт.
Оскільки для нас важливо знати й уміти відтворювати тільки каліграфічні варіанти основних стилів письма, то стосовно до практики художників таку методику у трохи зміненому та скороченому виді слід застосовувати для художньо-графічного аналізу при вивченні не тільки історичних, але й сучасних рукописних шрифтів. Таким чином, метод художньо-графічного аналізу буде містити в собі наступні елементи:
аналіз графіки букв і графічних особливостей письма (співвідношення штрихів, наявність і форма зарубок, відмінності по накресленню, пропорції міжбуквений пробіл, відстань між строк, композиція на аркуші);
визначення кута напису ( положення знаряддя письма до строки);
визначення дукту (послідовності й направлення накреслення елементів букв: основних і додаткових штрихів);
знаряддя письма (різні пір’я, їх заточування. пензли).
План художнього аналізу букв шрифту.
1.Щільність шрифту - відношення ширини до висоти букв. Висота й ширина букв виражаються величиною, кратній товщині основного елемента. Розрізняють вузький (1:3 і більше), нормальний (1:2) і широкий (1:1, 2:1 і більше) шрифти.
2.Контрастність шрифту виражає відношення в буквах товщини сполучного елемента до товщини основного. Розрізняють контрастні (1:5 і більше), средньоконтрастні (1:3, 1:2) і малоконтрастні (1:1, 0,8:1, 0,9:1) шрифти.
3. Нахил шрифту застосовується у двох видах: прямо й нахилом уліво або вправо.
4. Товщина основних елементів та внутрішніх просвітів букв впливає на показник світлості шрифту. Шрифт світлого накреслення має співвідношення товщини основного штриха й внутрішнього буквеного просвіту в шрифтах типу гуманістичної антикви 1:6, у шрифтах рубаних - 1:4. Напівжирні шрифти мають співвідношення 1:2, жирні - 1:1.
Кожний зі шрифтів може бути виконаний:
а) прямим і з нахилом вправо або уліво;
б) вузьким, нормальним і широким;
в) основним, світлим, напівжирним, жирним;
г) контрастним, средньоконтрастним, і малоконтрастним;
д) у наливному й прозорому накресленні без відтінку й з відтінком;
е) із зарубками (різної форми, товщини, в одну або обидві сторони) або без зарубок;
ж) з різною формою стійок (пряма, клиноподібна, двоввігнута, двоопукла, дугаста)
Рис.9 Форми основних штрихів: пряма, клиновидна, двоввігнута, двоопукла, дугаста.
Рис.10 Деякі формизарубок (характер зарубок визначає рисунок і стиль букви).