Тема 4. Етапи наукового дослідження та обґрунтування результатів

4.1. Наукова проблема, гіпотеза, парадигма

Кожне наукове дослідження, як уже зазначалося раніше, передбачає розв’язання наукової проблеми. Загалом причиною для виникнення наукової проблеми стає суперечність між уявленням про світ (теорією) та досвідом (практикою). Більш конкретні виникнення наукових причини проблем (проблемні ситуації у сфері економічних досліджень) були описані в підрозд. 2.3. Розв’язання наукових проблем у кожній галузі знань є перманентним процесом. Видатний філософ ХХ ст. К. Поппер розглядав його як природну еволюційну форму наукового пошуку («Objective knowledge and evolutionary approach», 1972). А логіку цього пошуку він схематично зобразив так (рис.4.1):

Схема на рисунку відображає перехід від однієї (вихідної) проблеми (Р1) до іншої (нової) проблеми (Р2), що відбувається в процесі наукового пошуку, та неперервність цього процесу.

Вихідна проблема розв’язується за допомогою формулювання так званої пробної теорії (tentative theory), у підґрунтя якої покладена гіпотеза. Але будь-яка теорія об’єктивно має обмеження (помилки).

Подолання помилок (error-elemination) сформульованої теорії і спричиняє появу нової наукової проблеми (Р2).

Для розв’язання наукової проблеми має бути сформульована гіпотеза. На підставі остан-

ньої може виникнути нова наукова парадигма . Зв’язок між науковою проблемою, гіпотезою та парадигмою схематично зображено на рис. 4.2.

Схема на рисунку відображає існування двох рівнів у розв’язанні наукової проблеми: вищого рівня, коли в результаті розв’язання наукової проблеми виникає нова теорія, та нижчого рівня, на якому розв’язання конкретне питання і приймається конкретне управлінське або поведінкове рішення з використанням уже наявних гіпотез. Власне зв’язок між науковою проблемою, новою гіпотезою та парадигмою реалізується на вищому рівні. Натомість на нижчому рівні здійснюється зв’язок між науковою проблемою та вже наявними гіпотезами, знання яких допомагає приймати конкретні рішеня.

Наукова гіпотеза являє собою припущення, здогад, що використовується для попереднього (до перевірки) пояснення сформульованої проблеми, але її істинність ще треба довести. Наукова гіпотеза структурується через виокремлення основи та висновку. Основа гіпотези — це попереднє твердження (судження), що спирається на логіку міркувань або практичний досвід. Висновок гіпотези — умовивід, що випливає з попереднього судження, коли реалізуються принципи поєднання індукції і дедукції, аналізу і синтезу тощо.

Наприклад, гіпотеза подвійного рішення» Р. Кловера має як основу твердження про таке:

домашні господарства у своїй діяльності орієнтуються не тільки на фактичні ринкові ціни, а й на гіпотетичні (прогнозовані) обсяги зайнятості, доходів та споживання;

усвідомивши факт дефіциту або надміру на ринках ресурсів і товарів за наявних цін, домогосподарства змінюють свою поведінку.

З основи гіпотези подвійного рішення Р. Кловера випливає висновок про «квазірівновагу» —відповідність попиту і пропонування на певних ринках та узгодження між ринками без рівноважних цін та про формування «ефективного» обсягу споживання й зайнятості домашніх господарств на засадах раціонування — з урахуванням наявних обмежень.

Наукова гіпотеза має відповідати конкретним вимогам, найважливішими з яких є:

◊ Релевантність. Оскільки «релевантний» означає: відповідний, істотний, важливий (для чого-небудь), то гіпотезу називаємо релевантною до тверджень або подій, якщо вони випливають («виводяться») з неї. Наприклад, тією мірою, якою поведінка людей в економічній сфері (у споживанні, розподілі доходів та часу, формуванні активів тощо) визначається не тільки економічними, а й психологічними та правовими чинниками, гіпотеза інституціональної економіки є релевантною до фактів економічної поведінки суб’єктів.

◊ Верифікація. Вона передбачає здатність гіпотези бути перевіреною. Це означає, що як наукові гіпотези не можуть братися такі положення, щодо яких підтверджувальні або спростовувальні факти знайдені бути не можуть. Причиною цього не тільки об’єктивний брак таких фактів, але й обмеженість пізнавальних можливостей.

◊ Відповідність сучасним науковим уявленням. Як наукові гіпотези не сприймаються твердження, які спираються на застарілі уявлення або не враховують нові. Наприклад, загальне визнання вирішального впливу на економічні процеси поведінкових та інституціональних чинників породжує критичне ставлення до наукових гіпотез, в яких ці чинники не враховуються.

◊ Здатність бути підґрунтям для передбачень. Оскільки гіпотеза дає можливість пояснювати процеси та явища, то вона одночасно створює і підґрунтя для передбачень. Наприклад, пояснюючи інфляцію переважно монетарними чинниками, монетаристська теорія створила підґрунтя для прогнозування зміни загального рівня цін саме під впливом змін грошового пропонування.

◊ Простота. Під простотою гіпотези розуміють її достатню очевидність і зв’язок з досвідом. Зокрема, відомий американський економіст В. Боумоль дійшов висновку про найбільшу життєздатність простих теорії, скажімо кейнсіанської, з яких випливають зрозумілі для економічних суб’єктів висновки та рекомендації.

Під час аналізу переходів на нижчому рівні, пов’язаному з використанням уже наявних гіпотез (рис. 4.2.), виникає проблема видбору гіпотези. На думку К. Поппера, цю проблему можна розв’язувати двома способами:

√ з застосуванням так званого критичного підходу до істини, коли послідовно виключаються з аналізу ті гіпотези, які не відповідають дійсності або відповідають їй меншою мірою;

√ з використанням так званого розумового експерименту, коли будується теоретична конструкція, приміром: «що буде, якщо взяти гіпотезу як істинну?».

Вважається, що прийняття конкретних рішень за результатами вибору гіпотез має спиратися на висновки теорії прийняття рішень. Остання є спеціальною сферою наукового знан ня з розвиненим математичним і логічним інструментарієм. Проте в її основу покладені достатньо прості ідеї, що можуть бути використані в кожному науковому дослідженні, а саме:

урахування ймовірності реалізації конкретного рішення та відмови від тих, що за інших рівних умов здаються менш імовірними;

визначення корисності (цінності) та відносних (порівняно з іншими варіантами) переваг конкретного рішення.

Наукова парадигма являє собою особливий спосіб бачення світу або його окремої, наприклад, економічної, сфери. Таке особливе бачення, як правило, спричиняє революційні перетворення в науці і виникає на основі диференціації знань та інтеграції їх на якісно новому рівні. А в основу нового бачення бувають покладені нові гіпотези.

Прикладом особливого бачення економічної сфери кінця ХХ — початку ХХІ ст. стала так звана нова інформаційна економіка. Змістом нового бачення при цьому стало акцентування уваги на суттєвих змінах у економічних процесах під впливом інформаційної революції. Парадигма інформаційної економіки спирається на реальні процеси і факти, серед яких найбільш помітними є:

√ перетворення інформації у виробничий ресурс, що має (порівняно з іншими ресурсами) вирішальне значення;

√ зміна структури зайнятості, змісту і характеру праці;

√ модифікація організаційних форм виробництва та моделей управління;

√ зменшення граничних витрат виробництва та зростання ефекту віддачі від масштабу;

√ поява мережевих екстерналій унаслідок багаторазового збільшення обсягу доступної інформації;

√ скорочення трансакційних витрат, у першу чергу на фінансових ринках;

√ прискорення процесу глобалізації завдяки мережним каналам.

І хоч деякі з висновків (передбачень) інформаційної економіки, наприклад про тривале безкризове і безінфляційне зростання економіки, не витримали перевірки фактами 2000-х років, але загалом таке нове бачення підштовхнуло розвиток економічної науки.

Прикладом нового бачення ролі держави в житті сучасного суспільства стала парадигма «Governance» (Програма розвитку ООН). Governance визначається як спосіб здійснення економічної, політичної, адміністративної влади для управління життям країни на всіх рівнях, що охоплює механізми, процеси та інститути, за допомогою яких окремі громадяни та їхні групи:

√ виявляють власні інтереси;

√ реалізують свої права;

√ виконують обов’язки;

√ залагоджують конфлікти.

На відміну від традиційного способу бачення ролі держави, «Governance» пояснює державне управління як взаємодію організованих груп людей з приводу прийняття та реалізації управлінських рішень. Ця парадигма передбачає, що результати діяльності держави оцінюються не стільки за економічною ефективністю (темпами економічного зростання тощо), скільки за досягненням суспільного консенсусу в принципових питаннях.

Як вихідну гіпотезу «Governance» розглядає ідею про те, що демократичний, зрозумілий для громадськості процес державного управління не може мати негативних наслідків. Складниками цього процесу стають:

participation — участь як найбільшої кількості громадян у прийнятті рішень;

rule of low — влада закону, що ґрунтується на обов’язковості та однаковості закону для всіх;

transparency — прозорість, що передбачає доступність для всіх і вільний рух інформації;

responsiveness — відповідальність за прийняті рішення;

consensus orientation — спрямованість на консенсус;

justice — справедливість;

effectiveness — ефективність (оптимізація співвідношення результати — витрати)

управління;

accountability — підзвітність владних органів.