аля / 130_38

228	ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ

УДК 657.471

А.М. Собченко, доцент, канд. екон. наук

ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет» вул. Р. Люксембург, 23, м. Херсон, 76006

E-mail: [e-mail]

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ І МЕТОДІВ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Розглянуто різні види класифікації витрат, та висвітлені основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості, які використовуються у вітчизняної та закордонної практиці.

Ключові слова: калькулювання, витрати, собівартість, сільськогосподарська продукція, виробництво, планування, контроль, управління, ефективність, звітність.

Постановка проблеми. В управлінському обліку особлива увага приділяється обліку витрат і калькулюванню собівартості продукції. Управління виробництвом сільськогосподарської продукції дозволяє порівнювати витрати та доходи, вибирати оптимальну цінову і збутову політику та управляти фінансовими результатами. При цьому, важливе значення має науково обґрунтована класифікація витрат та методів їх обліку, що взаємозалежать один від одного. Методи калькулювання передбачають відповідну класифікацію витрат, яка і впливає на величину собівартості та розподіл витрат. Вивчення класифікації витрат на сьогоднішній день є досить актуальним, оскільки сучасні вимоги до інформації потребують наявності деталізованих та багатоваріантних інформаційних потоків про витрати в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання класифікації витрат досліджувалися у роботах відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема І.А. Басманова, Ф.Ф. Бутинця, Б.І. Валуєва, С.Ф. Голова, К. Друрі, О.Д. Каверіної, Т.П. Карпової, Н.Г. Кондратової, В.С. Лень, А.Ш. Маргуліса, Л.В. Нападовської, С.О. Ніколаєвої, Я.В. Соколова, А. Яругової та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Саме від правильної класифікації витрат та вибору певного методу калькулювання залежить вибір оптимальних варіантів та ефективність прийняття різноманітних управлінських рішень, що впливає на рівень показників, які характеризують діяльність суб’єкта господарювання. Для сільськогосподарських підприємств з урахуванням особливостей виробництва їх продукції доречно буде обґрунтувати вибір такого метода та такої класифікації витрат, які б сприяли ефективній діяльності підприємств.

Формулювання мети статті. Метою статті є огляд існуючих ознак класифікації витрат, що застосовуються в управлінському обліку, а також систем та методів калькулювання собівартості продукції, які вживаються у вітчизняній та закордонній практиці.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до законодавства України під витратами розуміють зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу [1]. Класифікація витрат передбачає групування витрат у відповідні групи, які складаються з однорідних за своїм змістом або близьких між собою витрат. Тому в економічній літературі і на практиці класифікують витрати за різними ознаками.

Основні засади класифікації витрат відповідно до законодавства України розкриті в П(С)БО 3 “ Звіт про фінансові результати” та П(С)БО 16 “ Витрати” і передбачають їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати, а саме витрати звичайної та надзвичайної діяльності. При цьому, витрати звичайної діяльності виникають у зв’язку із здійсненням операційної, фінансової та інвестиційної діяльностей.

Детальний склад витрат з класифікацією за видами діяльності передбачено Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій [2]. Отже, у фінансовому обліку в основу класифікації витрат покладено види діяльності. У бухгалтерському управлінському обліку професор Ф.Ф. Бутинець виділяє такі основні групування витрат: а) за елементами витрат (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати); б) за статтями витрат; в) за способом їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства (прямі і непрямі витрати); г) за обсягом виробництва продукції (змінні і постійні); д) за звітними періодами (витрати звітних періодів та витрати майбутніх періодів); е) за функціональним призначенням [2].

Сьогодні керівникам для прогнозування поточних і стратегічних управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності недостатньо загальноприйнятої класифікації витрат. Інформація в управлінському обліку залежить від його мети та завдань, а тому на основі правила Р.Ентоні “ для різних користувачів і різних цілей потребується різна інформація”, в обліку виділяють класифікацію витрат, що відповідає її управлінському аспекту.

Розглядаючи класифікацію витрат, важливо вивчити зарубіжний досвід. Так, у процесі дослідження встановлено, що як в Україні, так і в більшості країнах світу розрізняють витрати прямі і

Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2012.

ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ

229

непрямі, постійні й змінні, витрати на продукцію і витрати періоду. Відмінною особливістю у зарубіжній практиці є можливість самостійного вибору класифікації витрат, яка визначається потребами користувачів. Т.П. Карпова пропонує дві ознаки класифікації витрат: за видами діяльності (витрати, пов’язані зі створенням і зберіганням запасів, виробництвом, фінансово-збутовою та організаційною діяльністю) і за метою обліку (калькулювання і оцінка виробленої продукції; прийняття рішень і планування; контролю і регулювання). В.Б. Івашкевич класифікує витрати за центрами відповідальності і місцям формування витрат в середині підприємства.

Б. Нідлз, Д. Колдуел, Х. Андерсон вважають, що загальноприйнята класифікація полягає у віднесенні виробничих витрат до одного із трьох класів: матеріальні витрати, витрати на оплату праці і виробничі накладні витрати.

На думку К. Друрі, собівартість складається з трьох елементів: основних матеріалів, праці робітників основного виробництва і виробничих накладних витрат. Такі ж елементи витрат на виробництво виділяють Ч.Т. Хорнгрен і Дж. Фостер, зокрема основні матеріали, прямі витрати праці та непрямі витрати.

Разом з тим, крім виробничих витрат в міжнародній практиці виділяють витрати контрольовані і неконтрольовані, дійсні і альтернативні, релевантні і нерелевантні, маржинальні тощо. Отже, у зарубіжній літературі класифікація витрат в управлінському обліку подібна до вітчизняної класифікації витрат. Відмінністю є лише те, що їхні вчені класифікують витрати за іншими ознаками та по-іншому їх трактують (називають) [3].

В економічній літературі доводиться, що для управлінського обліку найбільш доцільними та повними є напрями класифікації витрат, які повністю відповідають його потребам та можуть бути використані для удосконалення методики управлінського обліку в практиці вітчизняних підприємств. Вибір ознак групування витрат в першу чергу залежить від поставленого завдання, тому ми вважаємо, що для практичного застосування в управлінському обліку недоцільно обмежуватися загальноприйнятою класифікацією витрат [4].

На сільськогосподарських підприємствах для цілей фінансового обліку використовують класифікацію витрат, наведену в П(С)БО 16 “ Витрати”, а для внутрішньогосподарського планування, обліку і калькулювання собівартості продукції застосовують класифікацію витрат, подану у Методичних рекомендаціях, відповідно до яких всі витрати формуються за центрами відповідальності, об’єктами обліку, планування та калькулювання і класифікуються за: характером участі в процесі виробництва (основні і накладні), способом включення в собівартість продукції (прямі і непрямі), обсягом виробництва і складу витрат (змінні – пропорційні і непропорційні, постійні), видами витрат, економічними елементами (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати) та відношенням до собівартості продукції (витрати на продукцію і витрати періоду).

Витрати виробництва в сільському господарстві включають витрати живої і уречевленої праці, що є витратами засобів та предметів праці. Перші проявляються у вигляді конкретної праці в різних галузях сільського господарства, другі - це витрачені насіння, корми й інші види запасів. Вартість використаних предметів праці повністю переноситься на продукцію виробництва. Витрати засобів праці визначаються в частині амортизації основних засобів у процесі виробництва. Особливістю сільськогосподарських підприємств є використання індивідуального переліку статей витрат, що пропонуються Методичними рекомендаціями, які кожне господарство має право встановлювати самостійно та відсутність поділу загальновиробничих витрат на постійні та змінні. Крім того, в сільському господарстві існує правило: кількість отриманої продукції не прямо залежить від кількості використаної сировини (наприклад, з 1 ц насіння можна буде отримати 10 ц зерна, а з 1 кг кормів не завжди можна отримати 1 кг приросту), тому змінні витрати діляться на пропорційні, величина яких визначається обсягом одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів’я тварин.

Метою класифікації витрат в сільському господарстві є забезпечення користувачів оперативною, достовірною та повною інформацією щодо кількості та вартості одержаної продукції, матеріальних, трудових та інших виробничих витрат по структурних підрозділах (бригадах, цехах, фермах тощо) та по підприємству в цілому, не тільки для потреб поточного та оперативного управління, а й стратегічного. Тому, для різних рівнів управління потрібна різна інформація про витрати, що потребує відповідної їх класифікації.

Таким чином, для організації управлінського обліку на сільськогосподарських підприємствах недостатньо класифікувати витрати лише згідно з Методичними рекомендаціями. Витрати в управлінському обліку можуть формуватися і під впливом інших чинників, зокрема, планування, контролю тощо. Отже, в управлінському обліку витрати необхідно поділяти за більш різноманітними ознаками, так як точність та обґрунтованість обліку витрат є основою для правильного складання калькуляційних розрахунків, проведення аналізу, планування і тим самим прийняття управлінських рішень.

Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2012.

230	ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ

З результатів дослідження практики діяльності 63 сільськогосподарських підприємств Херсонської області можемо зробити висновок, що спеціалісти сільського господарства у своїй роботі недостатньо використовують різні напрямки класифікації витрат управлінського обліку. Значна їх частина (70,2%), як правило, виділяють лише прямі і непрямі витрати та постійні і змінні (26,3 %). Решта видів витрат застосовуються за потреби керівників у такій інформації. Тому, для організації управлінського обліку на сільськогосподарських підприємствах необхідно застосовувати таку класифікацію витрат, яка б повністю відповідала його потребам та забезпечувала керівників повною і необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень як поточних, так і на перспективу.

Сучасні вчені-економісти пропонують класифікувати витрати в управлінському обліку для прийняття управлінських рішень за такими напрямами: 1. для визначення собівартості продукції (робіт, послуг), оцінки запасів і фінансових результатів; 2. для аналізу і планування; 3. для контролю і регулювання. З урахуванням досвіду вітчизняної та зарубіжної практики обліку, цю класифікацію можна визнати доцільною і для сільськогосподарських підприємств. Така класифікація витрат дає можливість отримати більш точну, розширену та деталізовану інформацію про витрати, проводити поглиблений і ґрунтовний їх аналіз, планування та контроль. Така інформація дозволяє обліковувати, аналізувати, планувати і контролювати витрати як по кожному об’єкту (підрозділу), так і по підприємству в цілому та є основою для складання розділу 2 “ Елементи операційних витрат” Звіту про фінансові результати. Однак, поділ витрат за елементами не забезпечує процеси аналізу складу витрат та собівартості і контролю розміру витрат за їх цільовим призначенням. Тому, на практиці витрати групують за статтями калькуляції.

Враховуючи багатогалузевість сільськогосподарських підприємств, доцільно виділяти витрати за місцями виникнення і центрами відповідальності, що дозволить здійснювати облік і контроль як витрат відповідних центрів, порівняння їх з нормами, кошторисами а також виявляти ступінь впливу керівників, відповідальних осіб на величину витрат та конкретні результати підрозділу. При цьому класифікація витрат за центрами відповідальності ґрунтується на тому, що: “ виробнича бригада є і центром відповідальності, і місцем виникнення витрат, але ділянка, що складається з декількох госпрозрахункових бригад, цех, що складається з декількох ділянок, є центрами відповідальності” [5].

У сільському господарстві при вирощуванні біологічних активів та сільськогосподарської продукції ключову роль відіграють допоміжні виробництва, без яких неможливо організувати виробничий процес основних виробництв, що і зумовлює поділ виробничих витрат на основні витрати виробництва, які виникають в основному виробництві (матеріальні, трудові, інші) та додаткові – виникають у допоміжних виробництвах.

Крім того, для аналізу і планування необхідне ефективне управління витратами з розподілом їх на залежні від управлінських рішень (релевантні) та незалежні (нерелевантні). Важливість такої класифікації витрат в сільському господарстві зумовлена необхідністю прийняття рішень щодо вибору основних матеріальних, трудових і інших видів ресурсів та можливості використання власної основної, супутньої і побічної продукції (зерно, молоко, корми власного виробництва тощо). Наприклад, на сільськогосподарському підприємстві вирішується питання: відгодовувати велику рогату худобу (далі - ВРХ) власними кормами чи купованими, при цьому зерно, з якого будуть виготовлені власні корми, можна реалізувати за прийнятною ціною. Для прийняття управлінського рішення необхідно визначити релевантні витрати по обох варіантах, проаналізувати результати і прийняти відповідне рішення.

Запропонована класифікація витрат для побудови управлінського обліку в сільськогосподарських підприємствах дає можливість здійснювати управління витратами з метою забезпечення ефективного процесу виробництва і реалізації продукції. Для цього внутрішньогосподарський облік повинен застосувати відповідні методи обліку витрат.

Крім методів обліку витрат існують і методи калькулювання, що являють собою сукупність способів і прийомів, необхідних для розрахунку собівартості конкретного виду продукції калькулювання [2]; сукупність прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкта калькулювання [4].

У зарубіжній теорії обліку існують такі системи та методи обліку витрат, як, стандарт-кост, директ-кост, калькулювання на основі діяльності, таргет-костинг, гібридні системи, які відрізняються від вітчизняних. В країнах Заходу використовуються дві системи обліку витрат: за замовленнями і за процесами, які в цілому аналогічні відповідним вітчизняним методам, але до їхніх функцій, крім розрахунку собівартості, входить аналіз та контроль витрат виробництва. Однак, методи обліку витрат і калькулювання, що склалися в зарубіжних країнах в кінці XIX століття, особливо гостро вступили в протиріччя з вимогами ринкової економіки. Тому в США і Західній Європі у відповідь на вимоги часу і, зокрема, системи управління вже на початку XX століття був поширений один із сучасних методів управлінського обліку “ стандарт-кост” ( метод калькуляції собівартості по нормативам витрат, метод повних витрат). Саме “ стандарт-кост” вперше у світовій практиці управління дозволив поєднати функції обліку, планування і контролю витрат в єдине ціле. Його батьком був Ф. Тейлор, який обгрунтував

Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2012.

ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ

231

метод, а засновником - інженер-шляховик Гарінгтон Емерсон, котрий розкрив можливості принципово нового підходу до обліку, згідно з якими він повинен бути спрямований на майбутнє: “ Облік має свою ціль перемоги над часом [2].

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат, окрім методу “ стандарт-кост”, є ще метод однорідних секцій та метод нормативного розподілу постійних витрат. Однорідна секція у вітчизняній практиці ототожнюється з центром відповідальності. У цілому, основними особливостями методів повних витрат є: часто застосовуються на підприємствах України; класифікація витрат на прямі і непрямі; використовуюся при складанні фінансової звітності; розрахунок повної собівартості продукції; запаси готової продукції на складі оцінюються за повною собівартістю; сума загальновиробничих витрат істотно міняється від періоду до періоду; доцільно використовувати коли на підприємстві виробляється лише один або декілька видів продукції, але в незначному обсязі.

Суттєвим недоліком зазначеного методу є труднощі при визначенні на практиці розмірів стандартів та норм, що призвело до виникнення методу “ директ-кост”, який характеризується використанням неповної виробничої собівартості і маржинальним прибутком. Назву “ директ-кост” як новий напрямок в управлінському обліку пов’язують з роботою економіста Джона Моріса Кларка, що дозволило підвищити достовірність фінансових результатів. Розробив метод як облік прямих витрат в 1936 році американський економіст Джонатан Харріс. Метод набув поширення на початку 50-х років XX століття, з опублікуванням його опису Національною асоціацією бухгалтерів США, але лише з 60-х років став переважаючим. У Франції ідею директ-косту приписують В. Нейкірку, який сформулював правило: “… лише змінні витрати формують реальну собівартість реалізованої продукції, оскільки саме вони пов’язані з обсягом реалізації”.

У міжнародній практиці ця система називається по-різному. Так, у США – система обліку прямих витрат, у Франції – це маржинальна бухгалтерія, в Німеччині та Австрії – система обліку сум покриття, у Великобританії – “ маржинал-кост”, хоча спільним у всіх варіантах є поділ витрат на постійні і змінні та розрахунок собівартості лише за змінними витратами.

За даними С.А. Ніколаєвої, у США і Австрії близько 50 % підприємств використовують систему директ-костингу, у Німеччині – 54 %. З 1968 р. його почали запроваджувати в Угорщині. На сьогоднішній день директ-костинг застосовується в таких варіантах:

1)класичний (простий) “ директ-костинг”, який передбачає калькулювання за прямими (тобто усіма змінними) витратами;

2)система змінних витрат (розвинутий) – собівартість включає як змінні витрати, так і прямі

постійні;

3)система обліку витрат залежно від завантаження виробничих потужностей – в калькуляцію включаються всі змінні витрати та змінна частина постійних витрат, визначені з урахуванням

коефіцієнта використання виробничої потужності, який схожий до запропонованого П(С)БО 16 “ Витрати”.

При оцінці методу обліку змінних витрат необхідно враховувати, що він дуже корисний для цілей прийняття внутрішніх управлінських рішень, але міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не рекомендують використовувати метод обліку змінних витрат при складанні зовнішньої фінансової звітності та розрахунку оподатковуваного прибутку [6].

Калькуляція за змінними витратами дозволяє отримати інформацію про можливі розміри зменшення цін залежно від впливу різних ринкових чинників. Тому на Заході розрізняють довгострокову та короткострокову нижні межі ціни. Перша дорівнює повній собівартості виробів та показує, яку ціну можна встановити, щоб відшкодувати повні витрати на виробництво, а друга відображає ціну, яка покриває лише змінні витрати [3].

Застосування різних методів обліку витрат впливає як на величину собівартості продукції, так і на величину фінансових результатів. При методі обліку повних витрат собівартість реалізованої продукції буде більшою, ніж при методі обліку змінних витрат, тому що в цьому випадку усі виробничі витрати включаються в собівартість виготовленої та реалізованої продукції. Виробничі витрати розподіляються між залишками незавершеного виробництва, готової продукції і собівартістю реалізованої продукції, тоді як при “ директ-кості” до собівартості включаються тільки змінні витрати.

Прихильники системи “ директ-кост” стверджують, що не існує такого методу обліку витрат, який би дозволив з точністю 100 % визначати собівартість одиниці продукції, що пояснюється віднесенням витрат на продукцію і, відповідно, перекручує фактичну собівартість та зменшує точність

калькулювання [4].
Як зазначає	А. Апчорч, враховуючи	особливості	діяльності підприємств Великобританії,
“ калькулювання за	змінними витратами може виявитися		більш корисним для цілей внутрішньої
звітності, хоча і неприпустиме для звітності,		що публікується”, у разі використання цього методу
погіршується фінансовий стан і рентабельність.

Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2012.

232 ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ

Новим етапом розвитку як управлінського обліку, так і його методології, став метод обліку JIT- калькулювання (калькулювання саме в строк), при якому сировина і матеріали відразу надходять у виробництво. У світовій практиці існує метод цільового калькулювання (таргет-костинг), який полягає у розрахунку витрат (собівартості), виходячи із попередньо встановленої ціни реалізації, що визначається на основі маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринковою ціною продукції або послуги.

Уперше калькулювання за цільовою собівартістю застосувала у практичній діяльності японська корпорація “ Тойота” в 1965 році. З того часу цей метод використовують майже 80% великих японських

компаній, а також значна частина відомих	американських та європейських підприємств [5]. Так,
К.І. Редченко під системою “ таргет-костинг”	розуміє: “ цілісну концепцію управління, яка підтримує

стратегію зниження витрат і реалізує функції планування виробництва нових продуктів, превентивного контролю видатків і калькулювання цільової собівартості відповідно до ринкових реалій”. С.Ф. Голов називає цей метод “ цільовим калькулюванням” [3].

Крім того, під час визначення собівартості продукції особливу увагу слід приділяти порядку включення до її складу вартості використаних у виробництві матеріальних ресурсів. Так, до методів їх оцінки та віднесення до собівартості продукції відносять такі методи, як метод прямої ідентифікації, метод середньозваженої ціни (вартості), метод FIFO [6].

Що стосується обліку витрат і калькулювання собівартості сільськогосподарської продукції, яка має свої особливості, то на практиці застосовуються уже розглянуті методи обліку витрат і визначення собівартості продукції, зокрема: позамовний, попередільний і нормативний. При калькулюванні сільськогосподарської продукції доцільно було б використовувати саме нормативний метод обліку витрат, в основі якого лежить нормативна собівартість, що найбільш точно враховує зміни, які відбуваються у процесі виробництва і дає можливість проводити оперативний аналіз та приймати стратегічні управлінські рішення.

Складати нормативну собівартість слід щомісяця (кварталу, року) на підставі розроблених і затверджених норм сировини і матеріалів, витрат праці та нормативів механізованих робіт. В Україні розробляються середньогалузеві нормативи витрат на виробництво основних видів сільськогосподарської продукції. На самих же підприємствах для продукції рослинництва такі норми слід розробляти в технологічних картах по вирощуванню кожного виду продукції, а для встановлення складу кормів у тваринництві необхідно використовувати певні раціони з відгодівлі тварин (на сільськогосподарських підприємствах Херсонської області такі документи складаються дуже рідко: одиниці підприємств). Так, лише у 31 % досліджуваних підприємств розробляються норми витрат матеріалів на продукцію рослинництва та у 19 % – на продукцію тваринництва. Ефективному застосуванню цього процесу сприяє комп’ютеризація обліку, зокрема використання електронного середовища Excel.

Разом з тим, виробничий процес в сільському господарстві характеризується різною тривалістю операційних циклів протягом року та відмінною від інших галузей економіки технологією виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Так, в рослинництві характерні такі етапи виробничого процесу як обробіток ґрунту, посів, догляд за посівами і збір урожаю. У тваринництві залежно від видів тварин технологія вирощування біологічних активів і сільськогосподарської продукції не збігається в часі. Наприклад, для вирощування великої рогатої худоби можна виділити такі періоди виробництва – народження, відлучка, випоювання, сортування залежно від цілей подальшого утримання. Це потребує чіткого розмежування витрат за кожною відповідною стадією виробництва, які обумовлені біологічними законами росту рослин і тварин.

В практиці сільськогосподарських підприємств для достовірного та періодичного обліку, аналізу і контролю витрат у процесі виробництва використовуєтья попередільний метод обліку, який є видом попроцесного методу, при якому витрати формуються за кожним переділом (етапом) на основі первинної документації та нагромаджуються послідовно в міру завершеності виробничого процесу (настання останнього етапу). Що стосується потреб керівництва, то інформації нормативного та попередільного методів для прийняття управлінських рішень недостатньо, тому для внутрішньої звітності підприємствам пропонуємо використовувати метод обліку витрат і калькулювання собівартості “ директ-костинг”, використання якого дозволить виявляти найбільш рентабельні види продукції та приймати відповідні рішення щодо їх виробництва.

З метою планування, обліку і контролю діяльності структурних підрозділів на сільськогосподарських підприємствах доцільно використовувати метод обліку за центрами відповідальності (сегментами). Застосування даного методу в практиці управлінського обліку дозволить підвищити точність калькуляційних розрахунків, застосовувати різноманітні методи розподілу непрямих витрат по структурних підрозділах і видах продукції та проводити аналіз і контроль результатів діяльності окремих центрів відповідальності. Крім вищезгаданих методів обліку витрат в практиці

Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2012.

ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ

233

сільськогосподарських підприємств залежно від поставлених завдань управлінського обліку, можна використовувати і такі методи, як:

–таргет-костинг – для встановлення доцільності виробництва того чи іншого виду продукції при різній технології його вирощування. При цьому реалізаційна ціна може визначатися як маркетинговою службою підприємства, так і державою (наприклад, при встановленні державою ціни на цукровий буряк (цукор) власнику підприємства слід прийняти рішення щодо виробництва цукрового буряку при збільшенні витрат мінеральних добрив, які, певно, збільшать урожайність, чи фактичні витрати понесені на його вирощування принесуть бажаний прибуток, при цьому слід враховувати і вплив природнокліматичних умов на урожайність продукції);

–бенчмаркінг – для порівняння показників і якісних параметрів у межах підприємств, підрозділів (ферм, бригад);

–вартісний аналіз – для планування витрат та фінансово-господарської діяльності підприємства; Висновки. Зробивши огляд ознак класифікації витрат та систем і методів обліку витрат і

калькулювання собівартості продукції, що наведені в економічній літературі та використовуються в зарубіжній і вітчизняній практиці, можна зробити висновок, що класифікація та методи витрат, існуючі в управлінському обліку, можуть бути застосовані сільськогосподарськими підприємствами для обліку витрат при складанні фінансової та управлінської звітності.

Перспективи подальших досліджень. Вибір методів обліку витрат повинен відповідати інтересам прийняття рішення і може використовуватися незалежно від прийнятих методів у фінансовому та податковому обліку, а можливість їх вибору залежить від цілей управління і рішень керівника та оцінюється їх ефективністю. Таким чином, перспективою подальшого дослідження може буде практичний аналіз методів калькулювання, які застосовуються за кордоном, але не поширені в Україні. В процесі аналізу доречно буде зробити оцінку певних переваг та недоліків визначених методів калькулювання та розрахувати економічний ефект від їх втілення на конкретному сільськогосподарському підприємстві.

Бібліографічний список використаної літератури
1.	Безруких П.С. Облік та калькулювання собівартості продукції / П.С. Безруких. —				М. : Фінанси,
2005. — 320 с.
2.	Бутинець Ф.Ф.	Бухгалтерський управлінський облік:	навч. посібник	/ Ф.Ф. Бутинець,
Л.В. Чижевські, Н.В. Герасимчук. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 448 с.
3. Голов С.Ф. Управлінський облік: підручник / С.Ф. Голов. —			К.: Лібра, 2003. — 704		с.
4.	Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік: навч. посібник / О.В. Лишиленко. — К.:
Центр навчальної літератури, 2006. — 254 с.
5.	Нападовська Л.В. Управлінський облік: монографія / Л.В.		Нападовська. —	Дніпропетровськ:
Наука і освіта, 2000. — 450		с.
6.	Атамас П.Й. Управлінський облік: навч. посібник / П.Й. Атамас. — Д.– К.: Центр навчальної
літератури, 2006. — 440 с.

Надійшла до редакції 07.03.2012 р.

Собченко А.Н. Усовершенствование систем и методов учета затрат и калькулирования

себестоимости сельскохозяйственной продукции

Рассмотрены различные виды классификации затрат, и освещены основные методы учета затрат и калькулирования себестоимости, которые применяются в отечественной и зарубежной практике.

Ключевые слова: калькулирование, затраты, себестоимость, сельскохозяйственная продукция, производство, планирование, контроль, управление, эффективность, отчетность.

Sobchenko A.M. The review of systems and methods of cost calculation in agriculture

Different types of costs classification are researched, and the main Ukrainian and foreign methods of cost accounting and calculation are displayed.

Keywords: costing, costs, agricultural production, manufacturing, planning, control, management, efficiency, accountability.

Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 130/2012. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2012.