2.2. Характеристики стилю спілкування

Спілкування – один із видів діяльності. До певного часу слово «стиль» у психологічній літературі вживалося переважно відносно саме поняття діяльності. Зокрема, індивідуальний стиль розглядався як система психологічних прийомів і способів діяльності, яка притаманна конкретній людині з її природними, індивідуальними і особистісними характеристиками. Із розвитком теорії міжособистісного спілкування постала необхідність конкретизувати стиль спілкування як одного з видів діяльності.

Стиль спілкування – це індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється у будь-яких умовах взаємодії – у ділових і особистих відносинах, керівництві, виховних бесідах з дітьми, способах прийняття і здійснення рішень, у прийомах психологічного впливу на інших людей, у методах розв’язання різноманітних конфліктів [13, с. 422]. Перше експериментальне дослідження стилів спілкування було проведено в 1938 р. німецьким психологом Куртом Левіном. Від того часу й до сьогодні інтерес до наукових пошуків у дослідженні стилів спілкування не послаб. Наприклад, у 1998 р. російські психологи видали колективну монографію під назвою «Стиль людини: психологічний аналіз». В. С. Мерлін вперше розмежовує поняття стилю діяльності і стилю спілкування. За В. С. Мерліном, стиль спілкування – особливий вид стилю діяльності, якому притаманні ті ж компоненти, що й останньому [8, с. 158].

Звернемо увагу на характеристики стилю спілкування.

У процесі дорослішання, соціалізації, входження до нових соціальних груп стиль спілкування людини може набути нових рис, стати більш гнучким або ж зовсім змінитися. Тобто, стиль спілкування – стабільна, але нежорстка система, яка здатна мінятися залежно від ситуації без втрати власної специфічності. Для стилю спілкування характерні зовнішні (експресивні) й інтенсивнісні ознаки, своєрідне емоційно-вольове забарвлення. Змістовні характеристики стилю спілкування зумовлені такими факторами:

• мотивація особистості, що переважає;

• здатність до співпереживання і розуміння інших людей (емпатія, доброзичливість, толерантність або жорстокість, егоцентризм, упередженість);

• рівень самоповаги, почуття власної гідності (амбітність чи здатність визнати свої помилки; нав’язування власної думки, нав’язливість чи природність, готовність до компромісу, гнучкість поглядів);

• спрямованість особистості, методи впливу на людей (маніпулятивний, демократичний, партнерсько-поступливий).

• вроджені особливості людини (темперамент, нейродинамічні особливості) [13, с. 423].

Дослідники серед перерахованих особистісних особливостей, які зумовлюють стиль спілкування, особливу увагу звертають на загальну спрямованість особистості. К. Хорні вказував на так звані ірраціональні стратегії, в основі яких лежать певні невротичні потреби: в схваленні, заступництві, лідерстві, незалежності, самовдосконаленні, експлуатації інших тощо [13, с. 427]. Будь-яка з перелічених стратегій зумовлює специфічну тактику взаємодії з оточенням, а отже формулює особливі риси стилю спілкування.

І. Л. Руденко у процесі створення класифікації стилів спілкування спиралася на спрямованість особистості в трьох варіантах(Я-центрація, Інший-центрація, інтеграція) і позиції співрозмовників під час спілкування (власна першість, першість партнера, рівноправність). Можливі комбінації зазначених складових дали можливість виділити дев’ять стилів спілкування: влади, опіки, наставництва, скарг, слухняності, пошуку підтримки, суперництва, само дискредитації, міжособистісної єдності [22, с. 36].

В. В. Латинов у процесі створення класифікації стилів спілкування (стилів мовленнєвої комунікативної поведінки)спирався на результати експериментального дослідження мовленнєвої комунікації у ситуаціях неформального міжособистісного спілкування (з використанням методів MMPI, опитувальника Лірі). Дослідник виділив такі стилі мовленнєвої поведінки:

• відчужений (поступливо-недружелюбний). Характеристики людини, якій притаманний такий стиль спілкування: дистантність, сором’язливість, має низький рівень активності, песимістично налаштована, сильніше, ніж інші, відчуває страх бути неприйнятою у процесі налагодження міжособистісного контакту. Представників відчуженого стилю спілкування за даними дослідження В. Латинова виявилося 17 %;

• слухняний (поступливо-дружелюбний). Скромний, люб’язний, спілкується на рівних, може підтримати, схвалити думку іншого (20 %);

• збалансований. Має активну доброзичливість, впевнений у собі, незалежний, честолюбний, наполегливий (21 %);

• опікунський (домінуючо-дружелюбний). Прагне до співпраці, але при цьому бажає залишитися незалежним; люб’язний, чутливий і тривожний, має найсильніше бажання бути прийнятим іншими (15 %);

• владний (домінуючо-недружелюбний). Прагне до першості й суперництва, у процесі розмови вживає висловлювання, які знижують престиж співрозмовника, самовпевнений, дратівливий, з низьким рівнем самоконтролю, має широкі, але поверхневі міжособистісні контакти (15 %) [13, с. 428].

В. А. Толочек у якості критеріїв для створення класифікації стилів спілкування запропонував характер і вид активності. Дослідник виділив такі групи: стилі адаптації, стилі діяльності, стилі взаємодії, стилі відносин. У класифікації В. Толочека важливо виділити два моменти: дослідник чітко розмежував, по-перше, стилі діяльності і стилі спілкування, по-друге, стилі міжособистісного і професійного спілкування [22, с. 37].

Т. Є. Аргентова виділила три стилі спілкування:

• гнучкий. Людина, якій притаманний такий стиль, швидко орієнтується у ситуації спілкування, розуміє підтекст спілкування, уміє керувати своїм емоційним станом і процесом спілкування;

• ригідний. Якщо людина погано керує своєю поведінкою, неадекватно розуміє поведінку співрозмовника, докладає значні зусилля для збереження самовладання, має неадекватну самооцінку, то їй притаманний саме ригідний стиль спілкування [13, с. 431].

Останнім часом часто виділяють партнерський і не партнерський стилі спілкування, причому головними критеріями у такому поділі є вміння і бажання враховувати позиції, погляди, оцінки співрозмовника. Партнерському стилю спілкування притаманні такі ознаки: висока ступінь співпраці, вироблення спільної позиції з обговорюваних питань, коротка психологічна дистанція між співрозмовниками, шанобливе ставлення до співрозмовника, створення умов для саморозкриття, щирості, відвертості. Партнерський стиль у свою чергу поділяється на рівноправний і поступливий.

Не партнерський стиль спілкування характеризується такими рисами: ігнорування точки зору партнера, приниження його гідності, напруженість спілкування, зосередженість лише на власних проблемах. Іншими проявами не партнерського стилю можуть бути небажання говорити так, щоб стати зрозумілим іншим, дозвіл себе принижувати.

Досить відомим є розподіл стилів спілкування на авторитарний, ліберальний і демократичний. Така класифікація використовується зазвичай у контексті стилів керівництва. Критерії і характеристики вище згаданої класифікації подібні до тієї, за якою стилі спілкування діляться на альтруїстичний, маніпулятивний, місіонерський (подібні до демократичного, авторитарного і ліберального відповідно). В альтруїстичному стилі головна мета – благо іншої людини, допомога у досягненні поставленої нею мети, активність, гуманність, обережність у процесі вибору засобів пливу на співрозмовника. Полярним до альтруїстичного стилю є маніпулятивний стиль спілкування. Місіонерський стиль передбачає значну дистанцію між партнерами, обережний вплив один на одного, найчастіше – невтручання у справи і судження співрозмовника, ненав’язливі поради, вплив особистим прикладом.

Існує погляд на необхідність врахування власне мовленнєвих особливостей у процесі створення класифікацій стилів спілкування: спрямованості мовлення, особливості вербальних конструкцій і невербальних засобів. Так, можна виділити такі стилі спілкування:

1. За ознакою спрямованості мовлення:

1. інструментальний: орієнтація на того, хто говорить і мету спілкування;

2. афективний: орієнтація на слухача і процес взаємодії.

ІІ. За властивостями вербальних і невербальних засобів передачі інформації:

1. прямий (відкритий): чітке обґрунтування власної позиції, акцент робиться на підкресленні власної індивідуальності;

2. непрямий (замаскований): майже не вживається займенник «я»,мовлення багате на евфемізми, ініціатива у розмові належить співрозмовнику.

ІІІ. За ступенем вживання експресивних засобів мовлення:

1. вигадливий (вишуканий): багате метафоричне наповнення, яскраво виражена експресія;

2. точний: ритуалізовані, доречні конструкції, які вживаються у заздалегідь передбачених ситуаціях;

3. стислий: крім лаконічності і стриманості, характеризується ухилянням від діалогу, використанням пауз і красномовного мовчання [13, с. 430 – 434].

Таким чином, стиль спілкування – це індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється у будь-яких умовах взаємодії. Вперше стиль діяльності і стиль спілкування розмежував В. С. Мерлін. Ми проаналізували класифікації стилів спілкування І. Л. Руденко, В. В. Латинова, В. А. Толочека, Т. Є. Аргентової. На основі опрацьованого матеріалу можна зробити висновок, що для стилю спілкування притаманна мотивація особистості, що переважає; здатність до співпереживання і розуміння інших людей; рівень самоповаги, почуття власної гідності; спрямованість особистості, методи впливу на людей; вроджені особливості людини.

Розділ 3. Експериментальне дослідження взаємовідношення стилю міжособистісного спілкування від умов соціалізації в ранні періоди соціалізації