биохимия
.docxМіністерство освіти та науки,молоді та спорту України
Дніпропетровський Нацеональний університет ім..Олеся Гончара
Факультет екології,біології та медицини
Науково-дослідницька робота
“Клінічна біохімія патологічних процесів при продукційній азотемії”
Виконала
Студентка групи БЛ-11-1
Розомасова Ю.
Перевірив
Бачинський П.П
М.Дніпропетровськ
2014р
|
|
Азотемія - лікування, симптоми, профілактика
Нирки - життєво важливий орган людського організму, так як є очисним фільтром, регулює баланс води і лугів в нашому організмі, виводить токсичні речовини. Це парний орган особливо схильний до різних запалень, травм, інфекційних захворювань, так як має багату сітку кровоносних судин, видільних каналів, нервових закінчень, переробляє різні речовини протягом дня.
Нирки беруть участь у заключному етапі обміну білків і нуклеїнових кислот в організмі - виведенням відходів обміну, чужорідних речовин, якими зокрема є азотовмісні компоненти. Азотемія - підвищений вміст азотовмісних продуктів переробки білка в крові людини, що вказує на розвиток ниркової недостатності.
Дослівно з латині термін «азотемія» перекладається як «азот у крові», його можна зустріти, як «уремія» - сеча в крові. Це обумовлено тим, що азотовмісними продуктами розпаду білка є креатинін, індікан, сечова кислота, сечовина, амиак, пурриновые включення.
Розрізняють такі типи азотемії:
• ретенційний тип - коли клубочкова фільтрація порушена;
• продукційний тип - фільтрація в нормі.
Ретенційна азотемія супроводжується недостатнім виведенням з сечею азотовмісних речовин. Вона виникає при різних запальних процесах в нирках: гломерулонефриті, пієлонефритах, туберкульозному ураженні нирок; збої кровообігу в нирках, обтураційних процесів (перетискання, закупорка) в сечових каналах.
Продукційна азотемія виникає при розпаді білків тканин організму, у разі запальних процесів у кількох органах, важких опіків, захворюваннях крові, виснаженні організму. При цьому видільна функція нирок збережена.
Існують і інші види порушень виведення залишкового азоту. Так азотемические симптоми можуть виникнути при хлориптивном тип - коли організм втрачає необхідний для функціонування хлор - при профузних проносах і блювоті.
Наявність цього діагнозу може мати інші причини, або поєднання вищезгаданих, тому дуже важлива диференціальна діагностика.
Ознаки підвищеного вмісту азоту в крові
Нормальний вміст азоту в кров'яний сироватці - від 18 до 40 мг/л. Перевищення цього рівня сигналізує про патології, яка, крім біохімічних змін в крові, має ряд ознак.
Виділяють такі групи симптомів азотемії:
1. з боку системи травлення: кислий аміачний запах з рота, диспепсія, нудота, блювання, профузні проноси (з прожилками крові при виразкових ураженнях кишечника), анемія внаслідок зниженого харчування;
2. з боку нервової системи: тремор і посмикування м'язів кінцівок, зміна пригнічення гострим збудженням (до буйних станів), пригніченість, сонливість, порушення процесу дихання;
3. інші симптоми, якими супроводжується азотемія: схильність до кровотеч, сухість і свербіж шкіри, доставляє пацієнтові біль, аж до раздирания шкіри уві сні.
Поєднання цих ознак говорить про необоротних процесах недостатності нирок, посилює загальну картину перебігу захворювання і зменшує шанси позитивного прогнозу.
Комплекс лікувальних заходів з подолання патологічного процесу
В залежності від виду і поєднання симптомів азотемії, що визначають наявність і ступінь ниркової недостатності, причини виникнення порушень. При відсутності ниркової патології застосовується лікування основного захворювання.
Ниркова недостатність, гостра (оборотний процес), так і хронічна, характеризується наявністю гостро вираженої азотемії, збоєм гемостазу, погіршення життєвих показників організму.
Крім нефрологічної симптоматитки, при ПН додається маса ознакою захворювань інших систем организсма, що ускладнює лікування.
Якщо азотемія виникає при ГНН проводять комплекс заходів патогенетичної терапії: проведення плазмоферезу, заміна відфільтрованої альбуміном плазми крові свіжої заморозки шляхом внутрішньовенних переливань. До них додають симптоматичну терапію (часто ГНН супроводжується бактеріальним шоком, порушеннями гемодинамічної функції організму, олігурією).
У випадку азотемії на тлі ХНН терапію починають з усунення ниркової патології, що призвела до недостатності. Застосовують етіологічне (у випадку інфекцій нирок), патогенетичне лікування, додаючи терапію, спрямовану на симптоми (при ХНН з'являються ознаки, що вказують на залучення серцево-судинної системи в патологічний процес, шкірних захворювань, енцефалопатії).
Позитивні прогнози дають регулярне проведення курсів плазмоферезу та гемодіалізу («прогонка» крові через апарат, що виконує функції відмовили нирок і повернення очищеної крові в організм), а також пересадка нирки. Лікування ХНН і ОПН передбачає
Симптоми високих показників продуктів розпаду білка в крові, азотемія в анамнезі повинні насторожити і змусити терміново звернутися до лікаря для проведення комплексного обстеження. Адже діючи на випередження важких хвороб, ми спрощуємо лікування, продовжуємо своє життя!
ЗНАЧЕННЯ КОМПОНЕНТІВ СИСТЕМИ ЗАЛИШКОВОГО АЗОТУ ДЛЯ ОЦІНКИ СТАНУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ НИРОК
Залишковий азот — небілковий азот, який залишається в центрифугаті сироватки крові (або в іншій біологічній рідині) після осадження білків дією трихлороцтової кислоти або інших осадників.
До складу залишкового азоту, вміст якого в нормі становить 0,20—0,40 г/л (14—28 ммоль/л), входять азот сечовини, амінокислот, креатину, креатиніну, сечової кислоти та інших продуктів білкового обміну.
До низькомолекулярних азотовмісних компонентів плазми відносять і азоту оксид (NO), який розглядається як «ендотеліальний фактор релаксації».
Визначення компонентів залишкового азоту широко застосовується для діагностики патології сечовидільної системи, для оцінки характеру і ступеня вираженості азотемії.
Азотемії
Розрізняють два види азотемії — абсолютну та відносну.
Абсолютна азотемія є наслідком накопичення в крові азотистих шлаків.
Абсолютна азотемія буває ретенційна, коли із сечею виділяється недостатньо секретованих в кров азотовмісних речовин.
Іншим видом є продукційна азотемія, яка виникає внаслідок надлишкового надходження продуктів розпаду білків будь-яких тканин. При цьому вміст сечовини в сироватці крові не перевищує 8—10 ммоль/л, а збільшення її концентрації уповільнюється порівняно з іншими азотовмісними метаболітами (азотом амінокислот, амоніаком, сечовою кислотою, креатином, креатиніном, пептидами).
Азотемії бувають ниркові та позаниркові. При ниркових азотеміях концентрація сечовини в сироватці крові більш підвищена (> 13—14 ммоль/л), її вміст прямо пропорційний ступеню патології.
Ниркова азотемія спостерігається при «пісковій», «токсичній», «гострій інфекційній» нирці, тромбоемболії судин нирок, ураженні їх капілярів (гострий гломерулонефрит, гострий пієлонефрит), обтурації сечових шляхів та видаленні обох уражених нирок перед трансплантацією нирки.
Хронічний пієлонефрит, хронічний гломерулонефрит, амілоїдоз нирок, нефроангіосклероз характеризуються повільним розвитком азотемій. Важливе значення в таких випадках має прогресуюча азотемія (підвищення вмісту сечовини в 5—10 разів).
Позаниркові азотемії розвиваються при декомпенсації серцево-судинної системи, зневодненні, блюванні, непрохідності, кровотечах, інфекційному гепатиті, діабеті, шоку, опіках. Але азотемія при цьому не перевищує 13 ммоль/л
Характерною рисою ретенційної азотемії є різке підвищення рівня сечовини в складі залишкового азоту. У здорової людини цей рівень не перевищує 50 %, а при ретенційній азотемії зростає до 90 %.
Відносна азотемія спостерігається при зневодненні організму та згущенні крові внаслідок блювання, проносів, обширних опіків тощо. Істотного діагностичного значення відносна азотемія не має.
Концентрація сечовини в сироватці крові може бути нижчою за норму тільки при важких ушкодженнях печінки (гострому некрозі, комі, цирозі, інтоксикації солямиї важких металів). Та коли гіпоазотемія настає після гіперазотемії за рахунок сечовини, це означає, що виникає гепаторенальний синдром, тобто до патології нирок приєднує ється патологія печінки.
Література
1.Скляров О.Я. Клінічна біохімія. – Київ “Медицина”, 2006.- 432с.
2. Бойків Д.П. Біохімічні показники в нормі та при патології: Навчальний довідник / Д.П.Бойків, Т.І. Бондарчук, О.Л. Іванків та ін..; За ред. О.Я.Склярова. – Київ “Медицина”, 2007.- 320с.
3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – 736с.
4. Боєчко Ф.Ф., Боєчко Л.О. Основні біохімічні поняття, визначення, терміни: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1993. – 528 с.
5. Маршалл В.Дж. Клиническая биохимия. – М., 1999. – 367 с.