Загально-литовська опозиція інкорпорації вкл до Польщі

Така пропольська політика Ягайла зумовила появу більш широкої литовсько- руської опозиції , до якої приєдналися не тільки старші «ольгердовичі»- сини Ольгерда , а й брат його Кейстут зі своїми родичами , найбільш активним з яких був його син Вітовт . Зазначимо, що останній на відміну від ольгердовичів , вважав за доцільне обмежити політичне протистояння в середовищі претендентів на великокнязівський престол , згуртувати сили в широку опозицію не тільки руську князівську верству , а й литовську , включно з литовським боярством і зумів стати лідером загальної литовської опозиції планам Ягайла інкорпорувати Литву до Польщі.

Заручившись підтримкою Тевтонського Ордену, він домігся проголошення себе великим князем литовським по життєво (1392-1430) і тим зірвав плани польської сторони на швидку інкорпорацію земель ВКЛ до Польщі.

Однак намагаючись зміцнити внутрішньополітичну єдність ВКЛ , він вдався до політики централізації управління і тому переходить до ліквідації південно- західних руських удільних князівств – Волинського, Новгород- Сіверського, Київського, Подільського (1393- 1396 рр).

На цих землях починають управляти великокнязівські намісники. Нова польсько- литовська унія 1413 року , яка дістала назву Городельської , посилила політичне протистояння руського (православного) і литовського (католицького ) елементу у ВКЛ. Оскільки у 10 артикулі визнала виключне право католиків брати участь у великокнязівській раді , бути членами центрального уряду і місцевих : « Достоїнства (церковні кафедри, уряди (служби) запроваджуються згідно з порядком, встановленим та прийнятим у Польському королівстві «. Литвини – католики отримували герби , як і польська шляхта. Почала запроваджуватися станово- територіальна модель панування, яку репрезентував військовий стан землевласників (князі, пани, бояри- шляхта) на шляху залучення ВКЛ до західноєвропейських форм феодалізму.

3. Державний устрій Великого князівства Литовського і політико-адміністративний статус українських земель у його складі

Центральна влада:

Складалася із 3 компонентів:

Очолював державу великий князь(господар), з 1387р водночас і король Польщі, що був монархом, який здобував княжий стіл на змішаних підставах наслідування і вибору (одного із синів великого князя).Зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу й судову владу. Був верховним головнокомандуючим збройних сил держави. До його компетенції відносилося керівництво дипломатичними справами, укладення миру і оголошення війни, призначення, зміщення державних урядовців і контроль за їх діяльністю. Важливою його функцією була роздача земель на праві умовного помісного землеволодіння.

Другим важливим чинником діяльності центральної влади були ПАНИ-РАДА-аристократична рада. Її ще називали господарською Радою. Спочатку це були збори впливових васалів Великого князівства Литовського(удільних князів ,як-то Полоцького, Вітебського, Мінського, Київського, Волинського, Подільського,Чернігово - Сіверського князівств).У кінці Х1У ст. до складу Пани-Рада ввійшли члени уряду, вище католицьке духовентство, князі-магнати (литовсько-руського походження) і панство (литовсько- руське).Серед постійних членів Панів-Ради , що мали спадкове місце, були князі литовські (Радзивілли, Сапіги, Гаштовти, Кязгайли), Білоруського походження (Ходкевичі, Хребтовичі, Глібовичі, Гольшанські, Заберезінські, Кішки), українського (9 княжат головних - переважно обрусілі нащадки литовських князів-Острозькі, Заславські, Сангушки, Збаразькі, Вишневецькі, Чарторийські, Четвертинські, Корецькі, Паци).

Після 1470р.(ліквідації удільної системи) до складу Ради ввійшли намісники великого князя Литовського(замість удільних князів).Після 1413 р.(Городельської унії) зменшилася кількість православного руського(білоруського-українського ) панства, натомість зросла кількість литовського панства(на яке спирався у своїй політиці Вітовт , Сігізмунд Кейстутович,Казимир Ягайлович). Однак і за цих обставин представники руських (білоруських і українських князів) зберегли свої місця у складі Ради.

Компетенція Панів - Ради

збігалася з компетенцією великого князя литовського, оскільки останній ніколи не мав необмеженної влади, а мусив радитися з своєю аристократією – Панами - Радою. З 1492 року за привілеєм князя Олександра вперше було визначено компетенцію Панів - Ради, коли князь литовський зобов”зувався правити разом з господарською Радою. Він мусив всі важливі питання державного життя вирішувати разом з Панами - радою, які без їх згоди не мав оприлюднювати .У разі відсутності у державі великого князя литовського, що було доволі частим з огляду на суміщення з часів Кревської унії посади великого князя Литовського і короля польського, Пани - Рада керували державою від свого імені і згоди князя. Фактично з цього часу (1492) ВКЛ стало аристократичною республікою, а з 1529р (1 Литовський Статут) - шляхетською.

З 1506р. у країні вперше був скликаний сойм (парламент), до участі в якому була допущена і шляхта, яка отримала право обирати своїх представників до палати депутатів. Пани-Рада стала верхньою палатою сойму (як Сенат у Польщі).

Особливістю політичної системи ВКЛ була та обставина, що вся політична влада зосереджувалася в руках аристократії, яка була представлена у складі Панів - Ради. Саме вони мали виключне право розробки законопроектів законів, підготовки повістки засідань сойму , формували уряд і призначали місцеву адміністрацію.

Сойм являв собою станово - представницьку установу пануючого класу ВКЛ (князів, панів, шляхти).

Його прерогативи : вища законодавча влада, виключна компетенція у визначені розміру державних податків, оголошення війни , як і порядок засідання, формування визначив 1 Литовський Статут-кодекс права ВКЛ. У 1564р. була затверджено чіткий порядок формування шляхетських депутатів , які обиралися на повітових зборах шляхти кожного воєводства у кількості 2 і яких вручалися накази виборців , які вони мали відстоювати на засіданнях сойму. Великий князь литовський разом з Панами-Радою мали право на вето на рішення сойму (“отказ”), який міг бути подоланий більшістю голосів палати депутатів і вищої (Панів - радних).

Центральна державна адміністрація

Оформилася остаточно у ХУст, коли була ліквідована система уділів (1470 рік)

Тому центральна державна адміністрація у Х1У-середини ХУ ст. складалася із уряду ВКЛ, дія якого поширювалася на власне Литву (Чорну Русь і Аукштайтію), що мали назву Віленського князівства.

Маршалок земський - перша особа в державних церемоніях при князівськомудворі, він же за відсутності великого князя литовського головував на зборах панів - Ради. Його заступником був маршалок двірський.

Державною канцелярією ВКЛ відав канцлер, його заступником - підканцлер.

Земський підскарбій і його заступник - двірський підскарбій відали фінансами.

Гетьман земський (пізніше великий) і його заступник - двірський гетьман (пізніше польний), який відав найманим (кварцяним військом).

З другої половини ХУ ст. до складу уряду каштеляни (коменданти) замків великого князя литовського.

Місцева адміністрація

До середини ХУ ст. ВКЛ було федерацією окремих уділів(земель), які мали політичну автономію, яка включала в себе право мати власного правителя (удільного князя, влада якого була спадковою і фактично необмеженою зі сторони великого князя).Удільний князь мав право на власне військо, фінанси, уряд, боярську думу(панів-раду), право суду і роздачі земельного фонду , а інколи і ведення зовнішньої політики (Київський князь).

Як підлегла великому князю литовському місцева адміністрація з»явилася після ліквідації державної влади удільних князів.

У другій половині ХУ ст. головною особою місцевої адміністрації був намісник великого князя, а з початку ХУ1ст. - воєвода, що очолював адміністративну, господарську, військову владу. Призначався великим князем і панами - Радою пожиттєво із числа крупних феодалів (князів ) при згоді місцевої знаті.

Якщо воєвода не влаштовував місцевих феодалів, вони мали його право змістити.

Посада воєводи поєднувала державне управління і місцеву владу. Нагадаємо, що воєвода входив до складу Панів-Ради (вищого законодавчого органу) , а потім разом з цим органом був представлений у соймі (парламенті).

Його помічник у військових справах-каштелян керував військовими силами головного замку великого князя на території воєводства, очолював ополчення, приписаного до цього замку. Другий помічник з адміністративних і судових питань –підвоєвода - керував військовою канцелярією, а за відсутності воєводи головував у замковому (гродському) суді, підписував різні документи. Ключник-відав збором данини і чиншу. Городничих - комендант замку, що відав ремонтом замку і за відсутності каштеляна очолював військо. Лісний і ловчий-відали лісними промислами і полюванням. Конюший-завідував державною конюшнею у воєводстві.

Адміністрацію у повіті (район у воєводстві) очолював староста, він призначався князем великим і панами - Радою із числа великих феодалів(князів чи панів). Його обов”язок - слідкувати за порядком на території повіту, відати господарством, фінансами, судом (карні і цивільні справи).

Помічником старости у військових справах був повітовий маршалок, а в адміністративних -підстароста. У розпорядженні старости свій уряд- ключник, конюший, лісничий, тіун (державець - управляючий маєтностями великого князя на території повіту), хорунжий.

Станово-представницьким органом у воєводстві з 1564р. був воєводський, а в повіті - повітовий сеймик.

На цих загальних зборах шляхти воєводства чи повіту обговорювалися як місцеві, так і загальнодержавні справи. Сеймики скликалися щорічно. На них головували (воєводський чи повітовій) маршалки. Там обиралися депутати на загальний сойм, укладалися накази депутатам, заслуховували їх звіти про роботу у соймі,обиралися депутати на судові посади, визначалися розміри податків на потреби воєводства чи повіту.

У повітах, де не було державних володінь і замків , діяли органи селянського самоврядування – копа (сільська община).

Це були збори (селянські сходи), на яких обирали старців –старост, які слідкували за виконанням громадських робіт і повинностей, збором данини; формували сільський суд (копний). Він мав повноваження розгляду цивільних справ.

(Українська народність. Нариси соціально-економічної та етнополітичної історії.-К.,1990-С.334-343)

Історичне значення перебування українськиз земель у складі ВКЛ для збереження давньоруської державницької традиції :

Р.Г.Симоненко Про геополітичний фактор в історії України // Укр. іст. журн.-2001- №3 –С.105-125.

Перебуваючи у складі ВКЛ , українські землі за багатьма важливими показниками відігравали у ній провідну роль, що й створювало передумови й певні умови для розвитку власної матеріальної і духовної культури. Особливість соціальної структури цієї держави – «синтез ранньофеодальних інститутів незавершеного феодалізму корінної Литви з розвинутими структурами феодально- роздробленого устрою» земель Київської Русі. Перехід у склад ВКЛ давало можливість українським землям послабити ординське іго і дістати можливість необхідний час для національного згуртування. У перший період перебування українських земель у складі ВКЛ . Органічні зв’язки між західними землями й Наддніпрянщиною зміцнювали місцевих феодальних володарів і боярство Волині , княжі роди яких існували у ХУ –ХУ1 ст. Так виглядали своєрідні шляхи «перетікання київської спадщини» в українську історію , спір прояку продовжується і нині. «Темні (маловідомі) віки « перебування українських земель у складі Литви певною мірою зберігали перспективи національного державотворення, оскільки вирішувалися недосяжні за Орди зовнішньо- політичні завдання. Кордони ВКЛ швидко просувалися на Південь.