3. Конкурентні інноваційні стратегії

Особливість науково-технічного прогресу в ринковій еконо­міці полягає в тому, що більшу частину наукових та дослідно-конструкторських робіт проводять одні компанії, а найбільш значущі результати одержують інші. Наприклад, в країнах "Спільного ринку" 2/3 всіх промислових досліджень виконують крупні фірми з кількістю зайнятих понад 5 тис. чол., разом з тим, принципові нововведення, які змінюють обличчя своєї промисло­вості, є результатом діяльності малих, раніше невідомих фірм.

З історичрюго досвіду XX ст. можна зробити висновок про те, що всі найбільші компанії, які тоді виникли, походять від малих піонерських фірм. Багато з них зберегли назви своїх засновників ("Сіменс", "Форд", "Даймлер-Бенц", "Боінг", та інш.).

Австро-американський економіст Й.А.Шумпетер у своїй на­уковій праці "Теорія економічного розвитку" (1911 р.) розмежу­вав дві сторони господарського життя: рутинний кругооборот і розвиток, або інновацію.

Рутинний кругооборот пов'язаний з постійним повторенням і відновленням виробництва. Фірми, які в ньому беруть участь з минулого досвіду знають рецепти правильної поведінки. При цьому в економіці, як і в житті взагалі, переважає рутина.

Якісні зміни в економіці не можуть вирости з рутини. Й.Шумпетер називає главу фірми, який є новатором Підприємцем з ве­ликої літери.

Такий підприємець порушує сталу рутину тим, що веде діло заради зрозумілих поки що тільки йому – але не оточуючим – вигід. Для здійснення свого проекту підприємцю треба подолати опір ринку і примусити його суб^’єктів відмовитися від прибутко­вого застосування ресурсів і перерозподілити їх на користь ново­го, можливо більш авантюрного, проекту.

Підприємець вириває ресурси з рутинного кругообороту і ви­користовує їх у нових комбінаціях. Шумпетер визначає п'ять можливих різновидностей нових комбінацій:

створення нового товару і/або послуг;

створення нового методу виробництва;

відкриття нового ринку збуту;

застосування нового джерела або виду сировини;

введення нових принципів організації діяльності фірми.

При виході на ринок успіх або неуспіх нововведення залежить від обсягу попиту на новий товар, його ціни, витрат тощо, тобто визначається звичайними ринковими силами.

На крупному підприємстві устаткування, яке дорого коштує, не може створюватися під проблематичні проекти.

У спеціалізованій компанії підприємницька творчість стри­мується вузькою спеціалізацією.

Інша справа – фірма-піонер, яка заснована ентузіастами но­вого технічного напрямку, її достатня пристосованість до діяль­ності, пов'язаній з радикальними змінами в економіці, обумов­люється такими причинами:

1. Сила конкурентної стратегії фірм-піонерів полягає в тому, що вона лежить в іншій площині, ніж у їх потужних суперників. Якщо сферою діяльності крупних фірм є передбачуваний на­уково-технічний прогрес, то ризиковані прориви у невідоме – шанс фірми-піонера. Це підгверджусться тим, що серед за­сновників фірм-піонерів переважають або вчені, або колишні високопоставлені службовці крупних концернів.

2. Готовність фірми-піонера нести величезні, майже неприпустимі ризики. Для крупних або спеціалізованих підприємств відтяг­нення значних коштів на нові проекти може становити загрозу для основного бізнесу. Ентузіаст, який стоїть на чолі фірми-піо­нера, абсолютно впевнений як у технічній можливості реалізува­ти проект, так і у "блискучій долі" його дітища на ринку.

3. Оптимальною формою колективу, який працює над прорив­ною інновацією є група з сильним лідером. На чолі фірми-піонера завжди стоїть людина з характером першопрохідця — інші за абсолютно нове діло просто не беруться.

4. Мотивація фірми-піонера має більш сильний і багатоплано­вий характер, ніж у інших фірм. У фірмі-піонера значно силь­ніші позаекономічні мотиви, а для глави фірми успіх проекту є єдиним шансом відбутися в якості підприємця. У своєму розвитку фірма-піонер проходить декілька етапів. На першому етапі компанія-піонер веде наполегливий пошук принципово нових технічних рішень. Поки-що фірма витрачає кошти на проведення дослідно-конструкторських робіт і нічого не поставляє на ринок. Головною задачею цього етапу є налаго­дження важкого процесу впровадження у виробництво досягну­того відкриття. Самим їм важко справитися з цією задачею. І тут їм на допомогу приходять технологічні парки або інкубатори.

Питання про діяльність технологічних парків вже детально роз­глядалося у курсі "Вільні економічні зони". Достатньо лише на­гадати, що в технологічних парках створені необхідні умови для того, щоб мала і ще слабка фірма виросла у "дорослу" і конку­рентоспроможну компанію.

Ще більш гострою, ніж організаційна, є проблема фінансу­вання. Як вважає Й. Шумпетер, подолати опір ринкових сил і за­провадити нову комбінацію, підприємець може лише спираю­чись на кредит. А тому банківське фінансування є для нього обов'язковою умовою. Цю функцію беруть на себе так звані вен­чурні (тобто ризикові) фонди або фірми. При цьому, головною приманкою для венчурних вкладень стає їх феноменальна при­бутковість в разі удачі.

Для того, щоб зменшити ризик при фінансуванні фірм-піоне­рів розроблені декілька ефективних методів. Наприклад, кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попе­реднє себе виправдало, тобто, якщо фірма-піонер змогла суттєво просунутися у створенні або комерціалізації продукту, одержує фінансування, а венчурний капіталіст ніколи сильно не ризикує. Вирішення проблеми фінансування дозволяє фірмі піонеру за­вершити розробку конкурентоспроможного товару. Але для більшості компаній пошук закінчується невдачею. Ті ж, хто доби­вається прориву, вступають у другий етап розвитку — період бурхливого і на перших порах безперешкодного піднесення, яке пов'язане з виходом нового товару на ринок. При цьому спожив­ча цінність нового товару виявляється дуже великою тому, що формується шляхом порівняння з сумою витрат на старі товари, які довелося б здійснити для того, щоб досягти того ж результа­ту, який забезпечує новий товар.

Поступово у компанії-першовідкривачів стає все більш пос­лідовників і ринок нового товару зростає. На нові можливості звертають увагу провідні корпорації. Починається етап нового виробництва. В результаті фірми-першовідкривачі часто витісняються з ринку. Перемагають більш потужні суперники. Пряму конкуренцію гігантів витримують мало хто з фірм-піонерів.

Ті ж компанії-піонери, яким вдалося пройти всі випробуван­ня поступово перетворюються в крупні спеціалізовані фірми і навіть виростають у нових лідерів.

При всіх умовах для того, щоб перерости і продовжувати ус­пішно діяти на ринку, фірма-піонер повинна змінити стратегію.

Вона повинна або формувати чітку спеціалізацію, або здійснити масштабні інвестиції у виробництво, управління та збутову мере­жу.