МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до самостійної роботи
по дисциплінах
«Основи охорони праці»,
«БЖД та охорона праці» та «Охорона праці в галузі»
на тему: «ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ» (частина перша)(для студентів усіх напрямів та форм навчання)
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри
«Охорона праці та БЖД».
Протокол № 8 від 18.03.08
Луганськ 2008
УДК 331.45(075.8)
Методичні вказівки до самостійної роботи по дисциплінах «Основи охорони праці», «БЖД та охорона праці» та «Охорона праці в галузі» на тему: «Законодавство про охорону праці» (частина перша) (для студентів усіх напрямів та форм навчання) / Укл.: М.А. Касьянов, В.О. Медяник, В.І. Сало, О.М. Гунченко – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2008. – 42 с.
Викладено основні положення Закону України «Про охорону праці» (2002 р.) (з урахуванням доповнень та змін), які спрямовані на реалізацію конституційних прав робітників, охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності.
Надані коментарі статей з посиланнями на інші нормативно-правові акти, що забезпечують більш глибоке їх розуміння при вивченні законодавства України про охорону праці.
Укладачі: М.А. Касьянов, проф.
В.О. Медяник, доц.
В.І. Сало, доц..
О.М. Гунченко, доц.
Відп. за випуск М.А. Пітельгузов, проф.
Рецензент О.А. Мезеря, доц.
Загальні положення
Національним законодавством України рішення проблем охорони праці віднесено до першочергових завдань держави, тому що мова йде про забезпечення конституційних прав громадян на безпечні й нешкідливі умови праці, на збереження життя й здоров'я під час роботи на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форми власності й виду діяльності. З метою виконання вимог Конституції України із цих питань створена відповідна нормативно-правова база, що постійно розвивається.
В умовах розвитку ринкової економіки проблема вдосконалення правового забезпечення охорони праці фактично переросла в проблему нового національного законодавства, що повинне відповідати новим суспільно-економічним відносинам, ураховувати досвід розвинених країн світу, реальності сьогоднішнього дня. Процес кардинальних змін нормативно-правової бази України з питань охорони праці почався 12 жовтня 1992 року із прийняттям Верховною Радою України спеціального Закону України "Про охорону праці", що набув чинності із дня його опублікування – 24 листопада 1992 року.
Подальший розвиток цей Закон одержав із вступом у силу з 1 січня 2003 р. нової редакції закону (Закон України "Про внесення змін у Закон України "Про охорону праці" від 18.12.2002 р.).
Цей закон установлює на законодавчому рівні єдиний порядок організації охорони праці в Україні, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, визначає участь і повноваження відповідних органів виконавчої влади в рішенні цих питань. У Законі враховані основні вимоги директив Європейського Союзу, конвенцій та рекомендацій Міжнародної Організації Праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці.
Як показує аналіз, значна частина нещасних випадків із загальної кількості відбулася з причин, усунення яких не потребує матеріальних витрат, а тільки підвищення технологічної та трудової дисципліни, приведення у відповідність з вимогами нормативних актів організації виконання робіт, контролю з боку безпосередніх керівників, а також підвищення професійної підготовки робітників та їх навчання з питань організації та безпечного виконання робіт. Для зручності використання в тексті коментарі до статей та посилання на взаємозв’язані нормативні документи виділені курсивом.
Розгляд основних положень Закону України "Про охорону праці" і є завданням даних методичних вказівок.
Закон україни «Про охорону праці»
Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Розділ I загальні положення
Стаття 1. Визначення понять і термінів
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
У даній статті дається загальне визначення поняття "охорона праці", що містить в собі комплексний підхід до рішення питань безпеки, збереження життя й здоров'я працівників під час виконання певних робіт в умовах виробництва, що містить правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні й лікувально-профілактичні заходи, а також заходи протипожежної й радіаційної безпеки.
Нормативно-правові акти, які визначають основні положення з питань охорони праці (міжгалузеві й галузеві) містяться в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП- Державно-нормативні акти з охорони праці).
Варто особливо підкреслити, що особа, яка вступає в трудові правовідносини, повинна оформити трудовий договір (або контракт) з роботодавцем.
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Слід зазначити, що трудові правовідносини встановлюються шляхом підписання трудового договору між роботодавцем і робітником, оформляються наказом по підприємстві про прийом на роботу з оговореної у договорі дати. Ця дата і є початком роботи працівника на даному підприємстві, в установі, організації.
Як зазначено в даній статті, дія Закону поширюється і на всіх працюючих на підприємстві, в установі, організації. До такої категорії осіб відносяться:
- працівники, що перебувають у відрядженні на підприємстві, в установі, організації і приймають особисту участь у виробничому процесі;
- водії транспортних засобів, які в'їжджають на територію підприємства;
- учні і студенти, що перебувають на підприємстві, в установі, організації з метою проходження виробничої практики.
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [2] та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Законодавство про охорону праці є новою гілкою законодавства, що почала діяти на території України з 1992 р. Це система зв'язаних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в галузі реалізації державної політики відносно правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я й працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Нормативно-правові акти з питань охорони праці втримуються в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.
Правове регулювання охорони праці в Кодексі законів про працю України міститься в розділі ХІ "Охорона праці", а також у розділах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок" та ін.
Складовою частиною законодавства про охорону праці є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Державний контроль за проведенням профілактичних заходів з боку Фонду покладено на Держнаглядохоронпраці України.
Частина друга даної статті закріплює переваги норм міжнародних договорів і угод, згода на які дана Верховною Радою України, над нормами національного законодавства.
Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Визначено відношення держави (державних органів) до питань охорони праці працівників.