Міністерство охорони здоров'я україни
ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТЕ ІМЕНІ М. І. ПИРОГОВА
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ
Реферат на тему: «Етичні проблеми трансфузіології. Гемотрансфузія в аспекті біоетики та прав людини»
Виконала студентка ІІІ курсу
Медичного факультету № 1
10-б групи Макарицька О. Ю.
Перевірила: Стоян Н.В.
ВІННИЦЯ 2015
ЗМІСТ
Вступ с. 3
Розділ 1. Організаційні аспекти гемотрансфузії с. 4
Розділ 2. Юридичні аспекти гемо трансфузії с. 5-8
Розділ 3. Питання що постають перед лікарем при гемотрансфузії с. 9
Розділ 4. Свідки Ієгови і переливання крові с. 10-11 Джерела с. 12
Вступ
Переливання крові (гемотрансфузія) — операція, яка полягає у перенесенні певної кількості крові або компонентів крові віддонора до реципієнта. Має на меті заміну втрачених компонентів та відновлення функцій крові. Гемотрансфузію широко застосовують у хірургії з метою заміщення крововтрати, стимуляції захисних сил організму, зменшення інтоксикації і спинення кровотечі.
Гемотрансфузія має багатосторонній вплив на організм хворого. Вона належить до особливих видів медичного втручання, оскільки в процесі її підготовки та проведення найбільше проявляються етичні та юридичні проблеми. Проблеми, пов’язані з переливанням компонентів крові, стосуються практично всіх медичних спеціальностей, причому саму гемотрансфузію небезпідставно характеризують як «інвазивне медичне втручання» чи «операцію». Переливання компонентів крові має цілий ряд ризиків, що накладає на використання цього лікувального методу певні організаційні та юридичні моменти.
Розділ 1. Організаційні аспекти гемо трансфузії
Переливання компонентів крові мають право проводити лікуючий або черговий лікар, під час операції – хірург або анестезіолог, що безпосередньо не приймають участі в операції або наркозі.
Приймаючи відповідальне рішення про гемотрансфузію лікар повинен врахувати низку важливих обставин.
Лікар повинен зважити всі покази та протипокази до гемотрансфузії в конкретного пацієнта та максимально впевнитись в тому, що застосування компонентів крові є єдиним та доцільним лікувальним методом, застосування якого не приведе до тяжких наслідків для пацієнта.
Трансфузії можуть виконуватись тільки тестованими на певний перелік лабораторних тестів компонентами крові.
Хворим, які мали в анамнезі посттрансфузійні ускладнення, вагітності, які закінчились народженням дітей з гемолітичною хворобою новонароджених, а також хворим, які мають алоімунні антитіла, проводять індивідуальний підбір компонентів крові в спеціалізованих лабораторіях лікувальних закладів або установ служби крові.
Для виключення можливості помилок під час проведення трансфузії лікар повинен дотримуватись рекомендованої послідовності та правил роботи.
Вносити в історію хвороби показання до гемотрансфузії, назву гемотрансфузійного середовища, його об’єм, курс лікування, дані обстеження хворого.
Відбирати достатній об’єм крові хворого в пробірку для проведення проб на індивідуальну сумісність та визначення групи крові хворого. Після проведення всіх визначень повинно залишитись їх достатній об’єм для ретроспективного дослідження на випадок виникнення посттрансфузійних ускладнень. Зразок крові реципієнта, відібраний до трансфузії, зберігають разом із залишками компонентів крові не менше 48 годин після трансфузії.
Вносити в історію хвороби та іншу облікову документацію всі необхідні записи про гемотрансфузійне середовище, проведення проб та визначень, дані спостережень за хворим та лабораторних тестів.
Своєчасний та докладний запис про всі моменти переливання компонентів кровi дає можливiсть лiкарю контролювати свої дiї та роботу середнього медперсоналу, який бере участь в переливаннi. Формальне відношення до ведення документації не тiльки не допомагає виявити можливi помилки i порушення в методицi та технiцi переливання, але й може сприяти їх зростанню.