История Украины / история / Голодомор

План

1. Вступ.

2. Причини:

• Неврожай.

• Хлібозаготівлі.

• « Пусті трудодні».

• Податки.

3. Наслідки:

• Прояви голоду.

4. Висновки :

• Причини

• Наслідки.

• Штучний характер.

Вступ

Старше покоління громадян України добре пам’ятає голод 1946-1947 рр. Але радянська історіографія завжди оминала цю народну трагедію. У книгах істориків можна знайти лише глухі згадки про тяжкі наслідки повоєнної розрухи у сільському господарстві, яку посилила незвичайна посуха 1946 р. у південних областях України. Цензура пильнувала, щоб інформація про голод не вийшла на поверхню. Документи, що містили в собі інформацію , мали застережні позначки:«цілком таємно», « таємно», «персонально», «конфіденційно», «тільки особисто» тощо. Голодомор 1946-1947рр. був одним із найбільших трагедій у житті народу України, що замовчувався тоталітарною системою. Тим хто хоч щось розповідав про голод чекали страшні репресії. Після кривавої війни, що двічі прокотилася Україною, в страшних руїнах були 28 тисяч сіл, близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів,МТС, 250 сіл були спалені дощенту. Основною робочою силою на селі(близько 80%) були жінки. Широко використовувалася дитяча праця. У 1947р. у колгоспах працювали 792.8 тисяч підлітків віком від 12 до 16 років. Однак, не зважаючи на надзвичайну ситуацію, село, як і раніше, повинне біло фінансувати розвиток промисловості. У 1946 р. над Україною нависла смертельна тінь голоду. Ця подія навіки залишила жахливий шрам в душі українського народу. Жорстока репресивна хлібозаготівельна політика уряду , яка в народі називалась « першою заповіддю тоталітарного режиму» , була головною причиною штучно створеного післявоєнного голодомору. Сильна засуха 1946 року, а також малосніжна зима спричинили загибель посівів зернових культур. У колгоспах України загинуло близько 350 тисяч га таких посівів. Однак стихійне лихо вразило не всі регіони однаково, при організованому розподілі всього, що було вирощено. Голоду в тих умовах можна було б уникнути, забезпечивши населення мінімумом продовольство. Замість цього, хліб з України вивозився у країни Центральної та Східної Європи, що опинилися під впливом СРСР після Другої Світової Війни. Під час краєзнавчої експедиції Краматорської української гімназії було зібрано велику кількість свідчень очевидців голоду 1946-1947 рр., невелику кількість яких відібрана для даної публікації і переважно стосується південних районів Слобожанщини та Півночі Донеччини

Причини

До складної ситуації в сільському господарстві України призвели вкрай несприятливі погодні умови. « Зима 1945-1946 рр. у більшості районів України виявилася малосніжною, з частими відлигами, а квітень, травень і червень були найбільш посушливі за 50 попередніх років. Це призвело до ослаблення й загибелі зимових і ярих культур. Літо 1946р. виявилося надзвичайно посушливим, опадів випало значно менше норми, при цьому температура повітря доходила до 36-39˚, що значно підвищило випаровуваність верхніх шарів ґрунту. Найбільш постраждали від засухи колгоспи 24 районів Одеської області, а також усі районі Харківської, та Ворошиловградської областей. Сталінської області в цьому переліку немає.

В той час коли потерпілі райони потребували допомоги, республіканські органи влади, виконували вказівки союзних, уже з весни 1946 р. фактично розпочавши битву за врожай. Через посуху значно зменшилися урожайність багатьох культур зокрема: Цукрових буряків, картоплі, зернових. В Сталінській області на 1946 рік був запланований урожай 9.5 центнерів з гектара, але отримали всього 6.6. незважаючи на це заготівельні плани були підвищенні.

Питання про збирання врожаю та проведення хлібозаготівель розглянув липневий (1946 р.)пленум ЦК КП(б)У. Не рахуючись з умовами, що склалися пленум оголосив найважливішим завданням усіх партійних і радянських організаціях мобілізація сил і засобів на вилучення зерна, а не врятування селян.

В умовах коли влада вимагає здачі майже усього врожаю «навчені гірким досвідом 30-х років, голови колгоспів приховували частину зерна від заготівель ризикуючи при цьому бути засудженим за пунктами 7 і 14 горезвісної статті 58 як « шкідники і саботажники».

Мали місце випадки, коли з відома або за розпорядженням керівників господарств для того, щоб затримати зерно, виводили з ладу молотниці, агрегати, інші сільськогосподарські машини. Так, голова колгоспу ім. Рози Люксембург Сталінської обл. Терещенко дав вказівки зламати сушарку. В колгоспі « Заповіт Ілліча» близько 15 тонн зерна не просушили, а розпарили, зробивши його вологішим, щоб таким чином зберегти в господарстві.

Посилення опору хлібозаготівель вело, в свою чергу, до посилення репресій проти керівників господарств. І.М. Волков писав: « ніколи в минулому, в історії колгоспного будівництва зміна голів колгоспів не досягала таких масштабів як у 1946-1947 роках» ( Волков И.М. Трудовой подвиг советского крестьянства в послевоенные годы и колхозы СРСР в 1946-1950 гг.: М., 1972.-С. 232)

Вироки судів ставали дедалі жорстокішими «За розбазарювання 73 ц зерна і 387 ц борошна» ( а під цим терміном розуміли тоді видачу продукцію на трудодні, витрати на внутрішньогосподарчі потреби) до 7 років ув’язнення був засуджений голова колгоспу ім. Стаханова Червоноармійського району Сталінської області Ковальв. «К осені того ж року 1946 вимальовувався дуже поганий врожай. Я все робив для того, щоб Сталін своєчасно зрозумів це.» « Я доповідав про все Сталіну, але у відповідь отримував лише шквал гніву: «Мягкотелость! Все обманывают, нарочно докладывают, так что бы разжалобить и заставить израсходовать резервы».

Жорстока репресивна хлібозаготівельна політика уряду була головною причиною штучно створеного післявоєнного голодомору. Запасів на прожиття людям залишилося ніяких – майже все забрала держава.

В чисельних постановах, директивах, розпорядженнях вищі органи влади СРСР та УРСР вимагали вилучення у селян майже всього вирощеного : «… запровадити най рішучі заходи до максимального збільшення здачі хліба державі»( З Постанови ЦК КП (б) У від 28 жовтня 1946 р.), ,, організувати вивіз всього зерна, що осів в колгоспах та радгоспах»( З Постанови ЦК КП (б) У від 23 вересня 1946 р.)

Виконуючі подібні розпорядження, які надходили з Москви та Києва, районні партійні та радянські працівники посилювали тиск на працівників господарств. За невиконання плану хлібозаготівель усували з посад, виключали з партії, засуджували.

Згадує Марія Григорівна Кондратенко(1931 р. народження, с.Антонівка, Мар'̓їнського р-ну., Донецької обл..): « Мати сама виховувала трьох дітей. Працювала в колгоспі за трудодні нічого не отримувала. Коли забирали врожай, то його відразу вантажили у вози та відправляли до районного центру. На вози вішали прапори та гасла, грав оркестр…. « Хіба ж це свято? Робили-робили і нічого не отримали» - казали люди».

Постанова ЦК КП (б) У « Про хід хлібозаготівель» від 26 жовтня 1946р. визнала незадовільну роботу Сталінського (Донецького) Обкому КП (б) У тому, що в області « не домоглися серйозного збільшення здачі хліба державі і не ведуть рішучої боротьби з антидержавними настроями керівників ряду районів і колгоспів, які не бажають здавати хліб державі».

Деякі голови колгоспів намагалися залишити частину врожаю в господарствах для забезпечення колгоспників та їх родин. Кондратенко М.Г. пам’ятає як у двох з матір’ю ходили вночі до колгоспного амбару, де голова колгоспу давав колгоспникам по торбинці зерна,приказуючи, щоб нікому про це не говорили. А Король Тетяна Олександрівна (1938 р. народження, с. Золоті Пруди, Олександрійського р-ну, Донецької обл.) розповідає: « У 1947 році, коли врожай був, то всі діти з 5 років йшли в поле виривати бур’ян, за це дітям дозволяли взяти собі 5-6 зернин тільки з різних колосків, щоб не було дуже помітно». Але такі дії керівників господарств кваліфікувалися владою як «антидержавна практика», « розбазарювання сільхозппродукції», «саботаж хлібозаготівель»…»

У переважній більшості колгоспів видавали лише 50-100 грамів хліба на трудодень. Згадує Мороз Віра Іванівна( 1929 рік народження с. Боброва, Ізюмського р-ну, Харківської обл. ): « У 1945 році працювала у колгоспі. Треба було підняти зруйноване господарство. Виконували різну роботу: дрова у лісі пиляли, орали, сіяли, пасли худобу. Працювали на постійній роботі за один трудодень. А потім – засуха і неврожай. Видавали по 100 грам вівсяної муки ( тільки тим хто працював). Додавали до муки листя з дерев і жолуді, з цього пекли коржі…»

Партійні органи та уповноважені з держзаготівель, сурово вимагали здачі хліба без урахування різних факторів, люди мали здати тільки заплановану кількість зерна. Найпоширенішими були звинувачення у «приховування», « розкрадання», « саботажі хлібозаготівель». За 1946-й – 1-й квартал 1947р. було засуджено 1312 голів колгоспів. Незважаючи на голод, що вже поширювався, керівництво СРСР вимагало безумовного виконання хлібозаготівельних завдань.

У відповідь постанову Сталіна від 28 червня 1947 року Каганович Д. доповів про відрядження до областей більшості секретарів ЦК КП(б)У т інших партійних працівників для «боротьби з антидержавними тенденціями зниження врожайності й контролю за виконанням постанов пленуму ЦК КП(б)У про збирання і хлібозаготівлі. З метою впливу на місцевий апарат та активізації в республіці хлібозаготівельної кампанії ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР були змушені регулярно приймати та виконувати в регіонах відповідно секретні постанови. На кінець вересня, який вважався вирішальним по проведенню хлібозаготівель, влада обвинувачувала керівників Сталінської обл.( та ряду інших областей) у тому , що вони « перебувають у полоні відставних настроїв, ліберально ставилися до порушників державної дисципліни в справі хлібопостачання, не відбували відповідальності перед партією й державою за хід хлібозаготівель…» подібні постанови із такими звинуваченнями почали часто з’являтися.

В той час, коли в Україні терпіли лютий голод понад 3 млн. людей, хліб вивозився з республіки. Багато хліба вивозилося за кордон. Лише у 1946 р. в країни Європи було вивезено 1.7 млн. тонн зерна, при цьому значну частину хліба деяким країнам було передано безкорисливо. Телеграма Міністра заготівель УРСР від 5 вересня 1947р. мала такий зміст: « Намітили додатково вивезти за межі України 267 тисяч тонн зерна…. Таким чином загальний вивіз зерна за межі України у вересні дійшов до 1 млн. тонн»

Однією з причин голодомору були непосильні податки. В умовах коли колгоспи і радгоспи повинні були здати державі майже увесь врожай, чи не єдиною надією на виживання для сім’ї були присадибні господарства, але й на присадибні ділянки накладалися грабіжницькі податки.

Кожне селянське господарство повинно було сплачувати податок за землю, а також поставляти державі певну кількість м’яса, яєць, молока, овочів та інших продуктів. Присадибні господарства колгоспників повинні були брати участь і у хлібоздачі. Для України плани по хлібозаготівля для цих господарств складав 3 млн. пудів ( Постанова ЦК КП(б) У про хід збирання врожаю, обмолоту і заготівель хліба в областях УРСР) . Не беручи до уваги те,що для селян цей план був непосильним ЦК КП (б) у постанові від 23 вересня 1946р. звертає увагу «… на відставших виконання колгоспниками зобов’язаними з держпоставок державі з присадибних посівів « і вимагав від місцевих органів влади» запровадження заходів з виконання цих зобов’язань у встановлені терміни.»( ( Постанова ЦК КП(б) У про хлібозаготівлі). Одним із таких заходів щодо селян, які не могли вчасно сплачувати податки був штраф. « На селянку Базько, зі Сталінської області, наприклад, господарство якої постраждало під час війни, згорів будинок, чоловік загинув на фронті, а син призвали до армії, за недостачу 40 кг м’яса, 170 кг молока, 38 кг картоплі й 60 кг зернових було накладено штраф розміром 6 тисяч 270 крб.»

Мешканка села Крива Лука Краснолиманського р-ну, Донецької обл., у якої страх перед сталінськими режимом залишився на все життя, тому вона відмовилась називати своє ім’я), свідчить « Коли прийшли брати податок у моєї сестри, вона лежала хвора у порожній хаті. Коли уповноважені із збирання податків прийшли до її хати і побачив замучену і хвору жінку яка лежала на дерев’яному ліжку, вкрита простиню та майже голих та голодних дітей, яких вона утримувала сама. Зрозумівши, що забрати у неї вже немає чого, чоловік підійшов та просто висмикнув з під неї простиню.»

Лещенко Лідія Василівна( 1939 р. народження, м. Барвінкове, Харківської обл.) згадує: « Люди не могли саджати дерева, заводити скотину, бо були великі податки на все – на дерева, кущі треба було здати 300 л молока 300 шт. яєць( навіть якщо немає курей). Якщо у кого було порося - треба було шкуру здати державі. Нікого не цікавило, чи є на деревах урожай, чи є молоко - або плати, або ти – «Ворог народу». Рубати дерева також не можна було – засудять.»

Наслідки

Пік голоду припадав на зиму 1946-1947 рр., перетворившись весною і літом 1947 р. на голодомор.

Зі слів Раїси Іларіонівни Супрун( 1932р. народження, с. Кримка, Ізюмського р-ну, Харківської обл.) Було їй 13 років. Мало , що пам’ятає, бо утримувала її сім’ю мама, яка обмінювала речі на зерно, кукурудзу, щоб урятуватися від голоду. Пекли коржі з жолудів і листя.

Розповідає Решетня Ольга Миколаївна (1926 р. народження, хутір Іванівка, Слов’янського р-ну, Донецької обл.): « Жила з матір’ю, працювала на корівнику. Корів було мало, коли почався голод, то нічим було їх годувати. З клубу зривали солом’яну покрівлю і годували скотину. Це допомогло врятуватися від голоду. Коли зібрали врожай у 1947р., то намололи муки у колгоспі, спекли хліб і грамами видавали селянам, які працювали ( по скільки не пам’ятає), але смак справжнього хліба після голоду запам’ятала на завжди»

Голодуючих селян з районів мешкання за межі України не випускали. Але голодна людська маса спрямувалася в крупні промислові та адміністративні центри. Однак, і в містах населенню при постачанні хлібом за карткам, з якого було знято багато утриманців дітей, було теж сутужно. Голодуючі люди шукали порятунку.

Зі спогадів Коробської Марії Лук’янівни (1932 рік народження, с. Хонжонкове Донецької обл.) : « Рік був дуже голодним. Родина виживала лише завдяки тому, що мати працювала на хлібозаводі. Після зміни жінок – робітниць обшукували, але вони знайшли спосіб винесення хліба – тісто розкатували тонким шаром та обліплювали навколо тіла так. Щоб цього не помітили охоронці. Особливо важким був голод у селах, але й у містах він сильно відчувався….»

Робітник комбінату «Сталінвугілля» з міста Сталіно Котов зробив висновок, що держава наближається до загибелі, якщо навіть після збирання врожаю примушує харчуватися такою мізерною нормою, а надалі треба чекати ще більшого погіршення, для всіх стає очевидним, що держава у вирішенні питання з продовольчими поставками зайшла у безвихідь.»( Білас с. 337)

« Доведений до розпачу бухгалтер медичного інституту міста Сталіно об’явив своїм близьким: «Дружині хліба не дають, дітям норму хліба зрізали, що вони повинні робити , як вони можуть існувати? Такого неподобства у жодній державі немає».( Білас с.337)

Страждання від голоду, муки виснаження заставляли голодуючих вживати у їжу траву, різні сурогати, дрібних гризунів тощо. Діти до 12 років цілісінькими днями перебували у пошуках якогось поживку. Їли різні рослини : щирицю, лободу, корінці, бруньки дерев, жолуді, жом, качани з кукурудзи( без зерна), розкопували мишаки. Ловили ховрахів, горобців, жаб, мишей, ворон, граків, ракушок, слимаків - все, що рухалося. Прагнучи вирватися зі смертельних обіймів голоду, люди вживали у їжу жолуді, лушпиння з картоплі, кору і листя з дерев, бур’яни. Трудівники – хлібороби змушені були їсти м'ясо собак, кішок, загиблих тварин, від чого нерідко отруювалися і омирали.

Король Тетяна Олександрівна згадує: « від голоду нас рятувала лише корова, яка давала молоко. Потім молоко розводили водою, щоб було більше. Одного разу сусідський хлопчик прийшов з казанком. Щоб дали молочка. Він був дуже пухлий, шкіра репалась. У дворі і помер. Казанок випав з рук. Молоко розлилося. У селі багато людей померло від голоду, коли йшли вулицею, то під тим парканом сиділи мертві, то під іншим. Серед них були й діти.»

Згадує Кондратенко М.Г.: « боялися наклонитися, щоб не впасти. В очах постійно були жовті круги. Взимку багато людей з міста ходили по селу й просили їжу. Більшість з низ просто замерзали в селі. В найскрутніші часи їли ховрахів. Часто вмирали від отруєння».

За словами Мороз В.І.: « коли ще не дозрів хліб ( наступного, після неврожаю, року) деякі люди, що вже булі пухлі, повзли до поля, наїдалися незрілого зерна і помирали там же….»

З посиленням голоду зростали «крадіжки» хліба. Статистика, що зберігається в архівах, свідчить: з 1 по 20 липня 1947 р. в Україні було порушено 1426 справ на тих хто «крав». Голодні селяни збирали у полі колоски навіть під страхом кари.

Розповідає Яковенко Д.Є.: « Я ходив вночі по полю та зрізав ножицями колоски пшениці.»

Медведєва Марія Іванівна ( 1923 р. народження, хутір Іванівка, Слов’янського р-ну, Донецької обл.) свідчить: « Коли вже вродив хліб, то вночі крали жменьками колоски, бо могли засудити за один колосок. Вночі товкли зерно, пекли коржи, а солому спалювали, щоб не залишалося слідів.»

Багато хто впадав у відчай. Т.М. Цигаров, робітник шахти « Євдокіївка» в Сталіно, заявив своїм колегам, що «життя щодня стає все гіршим і гіршим. Я не знаю як жити далі.

Висновки

Післявоєнна трагедія стала наслідком політики верхівки тоталітарного режиму, що понад усе прагнула продовжити розпочату в 30-х роках індустріалізацію для створення більш потужного військово-промислового комплексу.

Зерна зібраного в Україні в 1946-1947рр., вистачило б для забезпечення хлібом усього населення. На виконання держпоставок 1947 р. його було здано 436 млн. 431 тисяча пудів, що на 206 млн. 426 пудів більше, ніж у 1946 р. Станом на 1 лютого 1947 р. у резерві СРСР знаходилося 10 млн. тонн зерна , на 1.9 млн. тонн більше за той же період в 1946 році. Український хліб вивозили за безцінь закордон а громадяни України вмирали від голоду.

Отже, голодомор 1946-1947 рр. не був наслідком неврожаю та стихійного лиха, його творцем стала тоталітарна система, що вела жорстоку боротьбу, проти всього національного,спрямовувалася на масові репресії та терор.

Голод не лише забрав із собою сотні тисяч людських життів, він спотворив, як і голодомор 1932-1933рр., моральні норми й життєві цінності. Голодомор засвідчив, що позбавлене державної підтримки населення було змушене рятуватися самотужки, часто ідучи на злочин та нелюдські вчинки, переступаючи моральні норми.

Головна причина в сільському господарстві в перші повоєнні роки була «не лише в обмеженні матеріально-технічних ресурсів чи в несприятливих погодних умовах,передусім у стані економічних відносин та соціальних умов на селі. Командно-бюрократична система управління призвела до того, що селянин перестав бути господарем на землі. Наростала жорстка централізація і регламентація всього життя колгоспного села, ознаки засоби пропаганда закривали на це очі і провину за ці всі недоліки звалювали на рядових трудівників»(Сторінки історії України ст.194 Маловійчук)

Про штучний характер голоду саме в Україні говорить саме той факт, що в суміжних з Україною областях Росії та Білорусії голоду не було. Згадує Яковенко Дмитро Євсійович(1925 рік народження, с.Грушеваха, Барвінківського р-ну, Харківської обл.): « Їсти було нічого, тому мі с братом їздили до Краснодарського краю та у Ростовську обл. міняти одежу на зерно. Там голоду не було. Не було його і в Білорусії, куди ми також їздили за зерном…»

Розповідає про ті страшні події Бородай Зоя Петрівна(1930 рік народження, м. Краматорськ. Донецької області): «Хоч батько і працював на заводі, але все одно рік 1947 був дуже голодний. У родині було троє дітей. Мати взяла молодшу доньку й поїхала у Тамбовську область до своїх родичів. Там голоду не було…»

Позбавлення населення продуктів харчування шляхом запланованого вилучення хліба, іншої сільгосппродукції через непосильні хлібозаготівлі та податки, невидача колгоспникам заробленого тяжкою працею на трудодні, зняття з централізованого забезпечення хлібом за картками сільських жителів, утриманців і дітей, уразливе, кривдне ставлення вищої влади до селян – хліборобів, які перебували під постійним репресивним тиском - основні причини голодомору 1946-1947 рр.

Список Літератури

1.Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. ( Упорядковники: Веселова О.М. та інші.) видавництво М.П. Коць - Київ - Нью-Йорк -1996.

2.Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. « Голодомори в Україні, 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочин проти народу. – 2-е вид., допов.- К.; Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць, 2000.-274с.

3. Куромія Гіроакі. Свобода і терор в Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-і роки( _ К.: Видавництво Соломії Павличко « Основи» , 2002.-510с.

4.Заднепровський А.И. Голод 1946-1947 гг. В селах Донбаса// Новые страницы в истрории Донбаса. Статьи . Т.2.- Донецк, 1992.-с.117

5. Волков М.И. Трудовой подвиг советского крестьянства в послевоеные годы: колхозы СССР в 1946-1950гг.- М., 1972.- с. 232.

6. Білас І. Репресивно-каральна система.Т.1.-с. 347-348.