Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
АНАТОМИЯ МОДУЛЬ 2.doc
Скачиваний:
237
Добавлен:
30.04.2015
Размер:
937.98 Кб
Скачать

Загальна характеристика травної системи. Порожнина рота. Присінок рота. Власне ротова порожнина. Губи. Щоки. Ясна. Тверде і м’яке піднебіння. Аномалії і розвиток порожнини рота.

Розвиток травної системи в онтогенезі.

Травний канал зародка закладається у вигляді первинної кишкової трубки, яка в ембріональному періоді ділиться на порожнину рота, глотку, стравохід, шлунок і кишечник. В ембріогенезі відбувається диференціювання структурних елементів в стінках травного каналу і розвиваються травні залози.

Травна система починає функціонувати у внутрішньоутробному періоді. На 4-му місяці в кишечнику плода з'являється зеленуватий вміст - меконій; він складається з відпавших епітеліальних клітин, слизу, жовчі і речовин, що містяться в амніотичній рідині, яку ковтає плід. З цього ж часу в кишечнику знаходять травні ферменти.

До кінця внутрішньоутробного періоду травна система досягає того ступеня розвитку, коли вона може забезпечити життєво важливі функції новонародженого. Найбільш диференційованими виявляються структури, які зaбeзпeчyють грудне вигодовування дитини, і, перш за все, акт смоктання. Зміни травних органів після народження в значному ступені обумовлені складом і кількістю їжі, яка вживається в різні вікові періоди. Їжа є важливим формоутворюючим фактором в індивідуальному розвитку травної системи .

На третьому тижні розвитку в товщі ембріону з ентодерми ближче до вентральної поверхні закладається трубка. На каудальному (proctodeum) та краніальному (stomadeum) кінцях утворюються бухти. В подальшому вони прориваються, глоткова і прямокишкова перетинка, з’єднуються з трубкою і таким чином формується первинна ентодермальна кишка. З ентодерми формуються слизова оболонка і залози, з мезенхіми м’язова оболонка і серозна оболонка. З серозної оболонки первинної кишки утворюється очеревина, плевра, перикард. Первинна кишка умовно ділиться на два відділи: головний та тулубний. В ротовому відділі виділяють ротову частину (задні утворення порожнини рота) та глоткову частину (глотка та випини, які дають початок розвітку дихальної системи).

В тулубному відділі виділяють передню кишку (стравохід, шлунок, підшлункова залоза, верхня частина дванадцятипалої кишки), середню кишку (тонка, сліпа, висхідна та поперечна ободова кишки), задню кишку (низхідна ободова, сигмоподібна, пряма кишки).

Травна система (systema digestorium) складається із травного тракту і травних залоз. Травний тракт починається порожниною рота і складається з глотки, стравоходу, шлунка, тонкої і товстої кишок.

Ротова порожнина (саvitas oris, stoma) спереду обмежена губами, збоку - щоками, зверху - піднебінням, знизу – під’язиковими м'язами. Ротову порожнину поділяють на присінок рота та власне ротову порожнину. Присінок рота (vestibulum oris) має ротову щілину (rima oris), що розміщена горизонтально між верхньою і нижньою губами.

Зовні присінок обмежений щоками губами і відділяється від власне порожнини рота зубами і комірковими відростками щелеп, які покриті слизовою оболонкою, що називається яснами (gingiva).

Порожнина рота у новонароджених невеликих розмірів, коротка, широка і низька, розташована ближче до очної ямки.

Верхня і нижня губа (labium superior et inferior) зрощуються і переходять одна в одну й утворюють кут рота (angulus oris). Зовнішня поверхня губ - це шкірна частина (раrs сutanea), внутрішня - слизова оболонка (раrs mucosa), між ними розташована проміжна частина (раrs intermedia). На шкірі верхньої губи по середній лінії йде верхньогубний жолобок (philtrum), що закінчується горбком (tuberculum).

У товщі губ міститься коловий м'яз рота, а внутрішня поверхня їх покрита слизовою оболонкою, яка продовжується на коміркові відростки верхньої та нижньої щелеп, щілиною зростається з їх окістям. По середній лінії між губами та яснами слизова оболонка стовщується й утворює дві складки - вуздечку верхньої губи (frenulum labii superioris) та вуздечку нижньої губи (frenulum labii inferioris).

Губи, зрощуючись з боків, обмежовують ротову щілину, утворюючи спайку губ (соmissura labiorum).

У новонароджених верхня губа відносно товста, по середній лінії вона має горбик, який зберігається на протязі, декількох тижнів після народження. Нижня губа видається вперед. Перехідна частина губ у новонароджених вузька, тому, коли рої закритий, ззовні видно слизову оболонку. На поверхні слизової губ є ворсинки, які допомагають вдержувати сосок. У товщі губ добре розвинуті м'язи, за допомогою яких дитина хватає і стискає сосок. Вказані риси будови губ зберігаються на протязі грудного віку; при штучному вигодовуванні дитини вони згладжуються скоріше, ніж при годування груддю.

Присінок рота спереду та з боків обмежований щоками (buccae), які складаються із шкіри, м язів та слизової оболонки. Між шкірою і щічним м’язом є скупчення жирової тканини - жирове тіло щоки (соrрus асіроsum buссае), яке, особливо добре розвинене у немовлят.

У дітей грудного віку жирове тіло щоки призводить до стовщення стінки ротової порожнини і тим самим зменшує атмосферний тиск на неї, що сприяє процесу ссання.

Власне ротова порожнина обмежена спереду і з боків зубами і комірковими відростками щелеп. Верхню стінку власне ротової порожнини утворює піднебіння (раlatum), яке поділяють на тверде піднебіння (раlatum durum) та м’яке піднебіння (раlatum molle). Кісткову основу твердого піднебіння становлять піднебінні відростки верхньої щелепи та горизонтальні пластинки піднебінних кісток. Слизова оболонка, що покриває тверде піднебіння, стовщена і щільно зрощена з окістям. У передній частині твердого піднебіння розміщено кілька поперечних піднебінних складок (рlісае раlatinae transversae), різцевий сосочок (рарilla іncisiva), а посередині проходить піднебінний шов (raphe palati).

М'яке піднебіння є продовженням твердого піднебіння і являє собою два шари слизової оболонки, між якими розташований піднебінний апоневроз (ароnevrosis palatina), та м'язи.

М'яке піднебіння має три частини: піднебінну завіску (velum раlatinum), піднебінний язичок (uvula раlatina) та дві пари дужок. До м'язів м'якого піднебіння відносять: м'яз - підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini), м'яз - натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini), м'яз язичка (m. uvulae), піднебінно - язиковий м'яз (m. pаlatoglossus), піднебінно - глотковий м'яз (m. pаlatopharingeus). Потрібно засвоїти, що в процесі ковтання м'язи - підіймачі, м'яз - натягувач піднебінної завіски і піднебінно-глотковий м'яз притискують піднебінну завіску до задньої і бічної стінок глотки і таким чином відокремлюють ротову частину глотки від її носової частини, що запобігає потраплянню їжі в носову порожнину. М'язи м'якого піднебіння та зіва звужують зів і розділяють їжу на невеликі порції. Акт ковтання має складний нервовий механізм, центр його регуляції розташований у довгастому мозку.

До появи зубів коміркові дуги верхньої і нижньої щелеп не змикаються, і в щілину між ними вдається слизова щоки. На вільному краї ясен на рівні різців і іклів знаходяться рухливі складки слизової, які приймають участь в акті смоктання.

Тверде піднебіння у новонароджених коротке і широке, склепінчатість його виражена слабо. Лише після року довжина твердого піднебіння починає перевищувати його ширину. На поверхні слизової оболонки видно поперечні піднебінні складки. В задній частині твердого піднебіння до 3-річного віку розташовуються білуваті скупчення епітеліальних клітин, так звані "епітеліальні перла".

М'яке піднебіння розташоване у новонароджених горизонтально, майже на рівні склепіння глотки. Язичок похилений мало, іноді він роздвоєний, що може вказувати на скриту розщілину піднебіння. Піднебінні мигдалики у новонародженого малі, вони не заповнюють всієї мигдаликової ямки, внаслідок чого над мигдаликом утворюється надмигдаликова ямка. Передньонижня частина мигдалика вкрита трикутною складкою слизової, яка буває виражена до 3-річного віку. Поверхня мигдаликів у маленьких дітей відносно рівна, крипти небагаточисленні і неглибокі. Ріст мигдаликів відбувається нерівномірно. Найбільш швидкий ріст відмічається до року, а також у віці 4-6 років.

Аномалії розвитку.

  1. Розщелина верхньої губи («заяча губа», labium leporinum);

  2. Розщепленне піднебіння («вовча паща», faucis lupinum);

  3. Коса щілина лиця;

  4. Збільшений, або зменшений язик;

  5. Роздвоєний язик;

  6. Подвійний язик.

Язик. Слинні залози. Класифікація, будова, функції.

Язик (lingua), (гр. glossa) - виконує у людини декілька функцій. Він є важливим органом травної системи, сприяє обробленню їжі в ротовій порожнині і переміщенню її в глотку, виконує функцію органу смаку. Однією з найважливіших його функцій є розбірлива мова.

У язика виділяють дві частини : передню - тіло язика (соrpus lingvае) з верхівкою (арех lingvае), і задню - корінь язика (radix lingvае). Спинка язика (dorsum lingvае) опукла. Уздовж неї проходить серединна борозна язика (sulcus medianus lingvае), яка збігається зі сполучнотканинною перегородкою язика (septum lingvае). Ця борозна закінчується в задній частині язика, сліпим отвором язика (foramen саесum lingvае), від якого в обидва боки проходить межова борозна (sulcus terminalis). Позаду від межової борозни розташовується язиковий мигдалик (tonsilla lingvalis).

Слизова оболонка язика утворює численні випини - язикові сосочки (раріllае lingvales). За формою їх поділяють на ниткоподібні, грибоподібні, листоподібні та жолобуваті. Ниткоподібні сосочки (раріllа filiformes) займають усю поверхню спинки язика, виконують механічну функцію, перешкоджають передчасному просуванню їжі, затримують їжу на поверхні язика і мають чутливі рецептори, які реагують на температуру, дотик, біль. Грибоподібні сосочки (раріllае fungiformes) розміщуються між ниткоподібними і мають круглі верхівки, розмір їх від 0,4 до 1 мм. Вони покриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм і мають смакові цибулини. Листоподібні сосочки (раріllае foliataе) розташовані по краям язика і мають вигляд вертикальних складок. В їх покривному епітелії знаходяться багаточисельні смакові цибулини. Жолобуваті сосочки (раріllае vallatае) найбільші за розмірами від 1 до 3 мм в ширину і кожен із них оточений жолобом. їх буває 7-14, які розташовуються перед межовою борозною та сліпим отвором. Усі сосочки, окрім ниткоподібних, мають смакові відчуття (солодке, солоне, гірке, кисле).

М'язи язика поділяються на дві групи: скелетні м’язи, які починаються від кісток і прикріплюються до апоневрозу язика, і власні м’язи, що починаються і прикріплюються в товщі язика. До скелетних м’язів належать: підборідно-язиковий м'яз (m. genioglossus), під'язиково-язиковий м'яз (m. hyoglossus), шило-язиковий м'яз (m. styloglossus) і хрящо-язиковий м'яз (m. hondroglossus).

До власних м'язів язика відносять верхні та нижні повздовжні м'язи (m. longitudinalis superior et inferior), поперечний м’яз (m. tranversus lingvae), вертикальний м'яз язика (m. verticalis lingvае).

Язик у новонароджених короткий, широкий і товстий, цілком заповнює порожнину рота. Його верхівка розташовується у проміжку, утвореному горбиками різців, а бокові краї контактують зі слизовою щік, що вдається у порожнину рота. Слизова язика має всі види сосочків, що несуть багаточисленні смакові бруньки (чашечки). З віком число смакових бруньок зменшується.

Ротові залози (glandulae oris) поділяють на великі і малі. Малі слинні залози (glandulae salivarae minores) розташовані в слизовій оболонці або в підслизовому прошарку стінок ротової порожнини. Одні з них розмішені групами в слизовій оболонці присінку рота: Губні (glandulae labialаe), щічні (g1. buccales), кутні (g1. molares), а другі знаходяться власне в ротовій порожнині: піднебінні (g1. раlatinae), язикові (g1. lingvales). Найчисельнішими серед них є губні, піднебінні та язикові залози.

До великих слинних залоз (glandulae salivarae majores) відносять під'язикову (glandulae sublingvales), піднижньощелепну (g1. submandibulares), привушні залози (g1. раrotіdeа). Усі ці залози парні.

Під'язикова слинна залоза розміщується на верхній поверхні щелепно-під'язикового м'яза і складається з кількох часток. Маса близько 5 грам, трубчасто-альвеолярна, за функцією слизова. Малі під'язикові протоки (10-15) (ductus sublingvales minores), частково відкриваються вздовж під'язикової складки у власне ротову порожнину, або з'єднуються й утворюють велику під'язикову протоку (ductus sublingvales majores), що відкривається на під'язиковому сосочку (саrunculae sublingvales)

Піднижньощелепна слинна залоза розміщується біля кута нижньої щелепи, в ділянці піднижньощелепного трикутника під щелепно-під'язиковим м'язом. Маса її 15 грам, трубчасто-альвеолярна; виділяє слизовий і серозний секрет. Протока піднижньощелепної залози (ductus submandibulares) огинає задній край щелепно-під'язикового м'яза і відкривається на під'язиковому сосочку.

Привушна залоза розташована в привушній ділянці обличча, в занижньощелепній ямці. Залоза покрита привушною фасцією, від якої в товщу залози відходять сполучнотканинні перетинки. Маса її 20-30 грам, трубчасто-альвеолярна, виділяє серозний секрет. Привушна протока (ductus раrotideus) лежить на 1-2 см нижче від виличної дуги і біля переднього краю жувального м’язу, пронизує щічний м'яз і відкривається на слизовій оболонці щоки в присінок рота проти верхнього другого кутнього зуба.

Залози рота - губні, щічні, кутні - анатомічно сформовані, але до шести місяців функціонують слабо, так як дитина одержує рідку їжу. Великі слинні залози - привушна, піднижньощелепна і під'язикова - за своєю топографією і будовою у дитячому віці мало відрізняється від залоз дорослої людини. Для новонароджених і дітей раннього віку характерні слабкий розвиток сполучнотканинної строми і багата васкуляризація залоз. Вага привушної, піднижньо-щелепної і під'язикової залоз складає у новонародженого відповідно 1,8 г, 0,8 г і 0,4 г. До 3 місяців вага залоз подвоюється і до 2 років збільшується в 5-6 разів, після чого інтенсивність росту знижується.

Привушна протока в ранньому дитинстві відкривається на слизовій щоки дозаду від 2-го великого кутнього зубу; з появою постійних зубів її вічко локалізується на рівні 1-го великого кутнього зубу, у дорослих звичайно зміщується до 2-го моляра. Діаметр вічка протоки складає у новонароджених 0,25 мм, у дорослих 1 мм. Хід привушної протоки у новонароджених і дітей, як правило, дугоподібний, рідше прямий.

Піднижньощелепна протока і протоки під'язикової залози аналогічні таким у дорослих.

Клітковінні простори порожнини рота (місця утворення гнійних абсцесів):

  • піджувальний простір;

  • крилоподібний простір (підскронева ямка);

  • крило піднебінна ямка;

  • жирове тіло щоки;

  • простір дна порожнини рота;

  • привушно-жувальний простір.

Зуби – загальна анатомія, будова зубного органу. Анатомія постійних і тимчасових зубів. Формули зубів. Особливості будови. Строки прорізування зубів.

Зуби– це тверді органи травної системи, яки є похідними слизової оболонки порожнини рота ембріона. Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, а дентин, пульпа, цемент і пародонт із мезенхіми.

Розвиток зубівпротікає в три стадії із зубної пластинки:

1 стадія – формується закладка зуба: емалеві органи; зубні сосочки; зубні мішочки;

2 стадія – диференцировка зубних зачатків;

3 стадія – утворення зубів: формуються емаль, дентин, цемент.

Зуби у людини відносяться до гетеродонтних (різна форма); текодонтних (корені розміщені в комірках); діфтодонтних (заміщуються).

Загальний план будови зуба:

- коронка;

- шийка;

- корінь;

- порожнина зуба;

- корневий канал;

- верхівковий отвір.

Тканини зуба:

- дентин (substantia eburnea);

- емаль (substantia adamantine);

- цемент (substantia ossea).

Поверхні зуба:

  • оклюзійна поверхня (для різців – ріжуча; для ікол – рвуча; для премолярів – подрібнювальна; для молярів – жувальна);

  • вестибулярна поверхня;

  • оральна поверхня (для нижніх зубів – язикова; для верхніх – піднебінна);

  • апроксимальні (контактні) поверхні – мезіальна і дистальна.

Групи зубів: Ознаки зубів:

  • різці; 1. Признак кореня.

  • ікла; 2. Признак кута коронки.

  • пре моляри; 3. Признак кривизни коронки.

  • моляри. 4. Кількість коренів.

Пародонт (амфодонт) – тканини, які оточують зуб: періодонт, ясна, альвеола, щелепа.

Ясна – слизова оболонка, яка покриває коміркові відростки щелеп. Має частини:

  • прикріплена;

  • вільна (утворює міжзубні сосочки).

Періодонт – це зв’язки, нерви та судини, які розміщені в щелепі між цементом зуба та стінкою комірки. Функція: утримуюча, амортизаційна, сенсорна.

Тимчасовий прикус (молочний) – 20 зубів.

Особливості:

- відсутні премоляри, та треті моляри;

- менші за розмірами;

- по кольору блакитно-молочні;

- на вестибулярній поверхні мають валик;

- корні молярів плоскі, розведені.

Постійний прикус – 28-32 зуба.

Змішаний прикус – від 5-6 років до 13-14 років.

Формули зубів.

В практичній медицині кількість зубів прийнято зображувати зубною формулою

Анатомічна формула молочного прикуса

2102 2102

2012 2102

Клінічні формула молочного прикусу

V IV III II I І ІІ ІІІ ІV V

V IV III II I I II III IV V

МОЗ- міжнародна клінічна формула молочного прикусу

55…..51 61..65

85......81 71..75

Прорізуються зуби в постнатальний (після народження) період у певний час та в певному порядку. У грудних дітей поява молочних зубів відображає загальні процеси формування кісток скелету і засвоєння мінеральних речовин. Запізнення термінів прорізування молочних зубів може бути показником розвитку рахіту.

Середні терміни прорізування молочних зубів

Присередні різці

6-9 міс.

Бічні різці

9-12 міс.

Перші кутні зуби

12-15 міс.

Ікла

17-20 міс.

Другі кутні

21 -24 міс.

Період із початку 3-го року життя дитини до кінця 6-8 року називається періодом спокою - в ці роки функціонують молочні зуби.

Формули постійних зубів.

1. Групова 2123

цифрова

Літеро-цифрова

І1С1Р2М3

2. Клінічна

12345678

3. Міжнародна 18 …11 21….28

48.. 41 31….38

Пронумеровані сегменти щелеп: перша цифра – це номер сегменту, друга цифра - це порядковий номер зуба з клінічної формули.

Терміни і порядок прорізування постійних зубів

Зуби

Термін прорізування (роки)

Нижня щелепа

Верхня

щелепа

Медіальний різець

6-7

7-8

Латеральний різець

7-8

8-9

Ікло

9-10

11-12

1 малий кутній зуб

10-12

10-11

2 малий кутній куб

11-12

10-12

1 великий кутній зуб

6-7

6-7

2 великий кутній зуб

11-13

12-13

3 великий кутній зуб

12-26

17-21

Закономірності прорізування зубів:

- строга почерговість;

- парність;

- спочатку на нижній щелепі (що забезпечує опережаючий розвиток нижньої щелепи).

Зуби, які розміщени в комірках, утворюють зубні дуги. На верхній щелепі вона має форму еліпса, на нижній – форму параболи.

Лінія по центру оклюзійної поверхні зубів – зубна дуга; лінія по комірках щелеп – коміркова дуга; лінія по верхівках коренів зубів – коренева дуга. На нижній щелепі коренева дуга більша чім зубна, на верхній щелепі навпаки.

Артикуляція– любе співвідношення нижньої щелепи до верхньої (розмова, жування).

Оклюзія – змикання зубних дуг при максимальному контакті.

Відрізняють :

- центральну оклюзію – співпадання ліній між медіальними різйями верхньої та нижньої щелеп;

- бокову оклюзію – праву (нижня щелепа зміщена вправо) і ліву.

Прикус (mordex) – змикання зубних дуг в положенні центральної оклюзії, коли кожен зуб має по два антагоністи, крім медіальних різців нижньої щелепи та третіх верхніх молярів. Прикуси бувають нормальні та паталогічні. Нормальний прикус характеризується тим, що зуби верхньої щелепи (різці) заходять спереду, на нижні, а ікла, кутні малі та кутні великі змикаються з відповідними зубами нижньої щелепи, але розміщені збоку від них.

Види прикусів.

1. Фізіологічний (нормальний) прикус:

- ортогнатичний;

- прямий.

2. Патологічний (основні види):

- прогнатія (рrognatia);

  • відкритий (hiatodontia);

  • прогенія (рrogenia);

Аномалії зубів.

1. Порушення прорізування:

- адентія (часткова, повна);

- ретенція;

- порушення термінів і порядку прорізування.

2. Порушення розміщення:

- діастема;

- поза дугою (оральне або вестибулярне положення);

- скупчення зубів (краудинг).

3. Аномалія структури:

- гіпоплазія;

- гіперплазія;

- флюороз;

- клиноподібний дефект.

4. Зміна форми:

- шилоподібні зуби

- аномалії коренів (довжина, кількість, викривлення).

Глотка, стравохід. Будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

Глотка (рharinx) розташована в передній ділянці шиї і починається від зовнішньої основи черепу до VI шийного хребця.

Порожнину глотки (cavitas pharingis) поділяють на носову, ротову та гортанну частини.

Носова частина глотки (раrs nasalis pharingis) розташовується на рівні хоан, між склепінням і піднебінною завіскою. На бічній стінці носової частини відкриваються парні глоткові отвори слухових труб (ostium pharingeum tubae auditive). Ці отвори сполучають порожнину глотки з барабанною порожниною.

Ротова частина глотки (раrs oralis pharingis) розташовується на рівні зіва і піднебінної завіски та коренем язика, або входом в гортань. Позаду від кореня язика слизова оболонка продовжується на передню поверхню надгортанника і по середній лінії утворює добре розвинену серединну язиково-надгортанну складку (рlіса glossо-epiglottica mediana) а з боків від неї - менш розвинені парні бічні язиково-надгортанні складки (рlісае glossoepigloticae laterales). Між складками є парні заглиблення - надгортанні долинки (valleculae epigloticae).

Гортанна частина глотки (раrs pharingis) розташована між рівнем входу в гортань та переходом глотки в стравохід і простягається до нижнього краю перснеподібного хряща. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені значні заглиблення - грушеподібні закутки (recessus piriformes), в яких можуть затримуватися, як і в долинках надгортанника, тверді частинки їжі.

Будова стінки глотки представлена слизовою оболонкою (tunica mucosa), м'язовою (tunica muscularis) і адвентиціальною (tunica adventitia).

Усі м'язи глотки поділяють на м'язи, що звужують глотку і м'язи, що піднімають глотку.

До м'язів, які піднімають глотку належать шило-глотковий м'яз (musculus stylopharingeus) і трубно-глотковий м'яз (musculus salpingopharingeus).

До м'язів що звужують глотку відносять верхній м'яз-звужувач глотки (musculus соnstrictor pharingis superior), середній м'яз-звужувач глотки (musculus соnstrictor pharingis medius) і нижній м'яз-звужувач глотки (musculus соnstrictor pharingis inferior).

Глотка у новонароджених відносно ширша, але коротша, ніж у дорослих. Склепіння глотки майже не виражене. Глотка переходить у стравохід на рівні 3-4 шийних хребців.

Носова частина глотки має більш сагітальний розмір і малу висоту відповідно слабкому розвитку порожнини носа. Значний ріст носової частини глотки у висоту відбувається в першому дитинстві і в ще більшому ступені в підлітковому періоді. Кут між поздовжньою вісссю носової частини і м'яким піднебінням збільшується від 25°-30° у новонародженого до 40°-45° - у дорослого. Глотковий отвір слухової труби знаходиться у новонародженого дуже близько до м'якого піднебіння і на відстані 4-5 см від ніздрів. Сама труба має горизонтальне направлення, що полегшує її катететризацію через порожнину носа. Біля отвору труби розташовується трубний мигдалик, при гіпертрофії якого отвір здавлюється і наступає зниження слуху.

Глотковий мигдалик у новонароджених розвинутий слабо, на 1-му році життя він збільшується і при гіпертрофії може закривати хоани. Ріст мигдалика продовжується в періоди першого і другого дитинства, а потім він атрофується. Глотковий, трубні, піднебінні, язиковий мигдалики утворюють глоткове кільце лімфоїдних утворень, яке оточує початок травного і дихального шляхів. Лімфоїдні утворення мають важливе значення для утворення імунітету. Цим пояснюється, чому мигдалики слабо розвинуті у новонароджених, які мають природний імунітет, що передається від матері, і швидко ростуть в перші роки життя, коли посилюється контакт з інфекційними агентами і відбувається становлення імунітету. До настання статевої зрілості ріст мигдаликів припиняється.

Ротова частина глотки розташована у новонароджених вище, ніж у дорослих, на рівні І-ІІ шийних хребців, гортанна частина глотки відповідає II—III шийним хребцям. Глоткові залози виробляють тільки слизовий секрет, після року в них з'являються серозні елементи.

Стравохід (оеsophagus) - починається на рівні VI шийного хребця і на рівні XI грудного хребця зліва переходить у шлунок. Виділяють три частини стравоходу: шийну (раrs cervicalis), черевну (раrs abdominalis), грудну (раrs thoraciса).

Шийна частина знаходиться на рівні VI шийного грудного хребця до І грудного хребця. З кожного боку стравоходу розташовується поворотний гортанний нерв та загальна сонна артерія, спереду - трахея а позаду - хребці.

Грудна частина стравоходу розташована у верхньому і задньому середостінні. На рівні IV грудного хребця стравохід проходить позаду лівого головного бронха, прилягає до задньої поверхні дуги аорти, лягає в задньому середостінні біля правої стінки низхідної аорти. Таким чином, аорта розміщується зліва. Стравохід - справа.

Черевна частина стравоходу найкоротша, прилягає до задньої поверхні лівої частини печінки.

Стінка стравоходу має зовнішню сполучнотканинну оболонку (tunica adventitia), м'язову (tunica muscularis) і слизову ((tunica mucosa).

Просвіт стравоходу має ряди звужень і розширень, що слід враховувати під час діагностики різних патологічних станів.

Анатомічні звуження: 1) глоткове - у місці переходу глотки у стравохід, позаду від пластинки перснеподібного хряща (VI шийний хребець); 2) бронхіальне - на рівні роздвоєння трахеї, у місці перехрещення з лівим головним бронхом (IV грудний хребець): 3) діафрагмове - у місці проходження стравоходу через діафрагму.

Фізіологічні звуження, що є тільки у живої людини: 1)аортальне - в місці перехрещення стравоходу з грудною частиною аорти (VII - IX грудних хребців); 2) кардіальне - в місці переходу стравоходу в шлунок (XI грудний хребець).

Стравохід у новнароджених має довжину 11-16 см, до 1 року збільшується до 18 см, до 3 років досягає 21 см, у дорослих 25 см. Практично важливо знати відстань від альвеолярних (зубних) дуг до входу в шлунок; цей розмір складає у новонароджених 16-20 см, у ранньому дитинстві 22-25 см, у першому періоді дитинства 26-29 см, у другому періоді дитинства 27-34 см, у дорослих 40-42 см. На таку відстань, додавши до неї 3,5 см, треба просувати зонд, щоб він потрапив у шлунок.

У новонароджених відмічається більш високий початок стравоходу на рівні хряща між Ш-м і ІУ-м шийними хребцями. У віці 2 років верхня межа стравоходу опускається до IV-V хребців, а до 12 років встановлюється на тому ж рівні, як у дорослого, тобто на висоті УІ-УІІ шийних хребців. Нижній кінець стравоходу у всіх вікових групах відповідає X-XI грудним хребцям.

Форма стравоходу у новонароджених веретеноподібна з невеликим звуженням у шийній частині. Друге звуження знаходиться в місці пересічення стравоходу лівим бронхом. Діафрагмальне звуження у маленьких дітей відсутнє чи слабо виражене. Діаметр просвіту стравоходу на рівні звужень складає у новонароджених 4-9 мм, а у ранньому дитинстві 12-15 мм, у другому періоді дитинства він досягає 13-18 мм.

До другого дитинства стравохід пухко з'єднаний з оточуючими органами і легко зміщується. Слизова оболонка його дуже ніжна, має багаточисленні розгалужені трубчасті залози. М'язова оболонка стравоходу у новонароджених і дітей молодших вікових груп тонка. Розвиток м'язів продовжується до 13-14 років.

Шлунок. Будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

Шлунок (ventriculus) розташований у верхній частині черевної порожнини під діафрагмою. Три четверті шлунка розміщуються в лівій підреберній ділянці, одна четверта - в надчеревній ділянці (еріgastrium). Скелетотопія: кардіальний отвір розташований на рівні VI грудного хребця зліва; воротний отвір - на рівні правого краю XII грудного хребця. Дно шлунка - в п'ятому лівому міжреберному просторі на 1,5 см до середини середньоключичної лінії. Мала кривизна розташовується на рівні мечеподібного відростка грудини. Велика кривизна може змінювати своє положення, в залежності від наповнення шлунка: у разі нормального наповнення шлунка - розташована на рівні другого поперекового хребця. Синтопія: кардією, дном і частково передньою стінкою шлунок прилягає до діафрагми; до малої кривизни воротної частини прилягає ліва частина печінки, зліва від дна шлунка розміщена селезінка. Частина передньої частини шлунка прилягає до передньої черевної стінки. Позаду від шлунка розмішена серцева сумка, підшлункова залоза, верхній кінець лівої нирки з лівою наднирковою залозою. Черевна частина аорти. Знизу і дещо ззаду розміщується поперечна ободова кишка.

Шлунок має такі частини: кардіальна (раrs саrdiaca), тіло (соrрus gastricum), дно (fundus gastricum), воротарна (раrs pilorica),.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: серозної, слизової, м’язової. Серозна оболонка (tuniса serosa) - це нутрощева очеревина, яка покриває шлунок з усіх боків, за винятком вузьких смужок на малій і великій кривизнах. Між шарами нутрощевої очеревини розташовані судини та нерви, які йдуть до шлунка. Недостатньо розвинений підсерозний прошарок (telа subserosa) відділяє серозну оболонку від м'язової. М'язова оболонка (tuniса muscularis) - утворена трьома шарами непосмугованих м'язових клітин. Зовнішній, повздовжній шар м'язової оболонки (stratum longitudinale) є продовженням однойменного шару стравоходу. Середній, коловий шар м'язової оболонки (stratum circulare) є продовження однотипних клітин стравоходу, а в ділянці воротаря значне потовщення - м'яз - замикач (m. Sphincter руlorius). Внутрішній шар м'язової оболонки - косі волокна (fibrae obliguae), які йдуть по передній і задній стінках шлунка.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) досить товстий, завдяки цьому слизова оболонка збирається в складки. Слизова оболонка (tunіса mucosa) покрита одношаровим стовпчастим епітелієм. Слизова оболонка шлунка утворює шлункові поля (аrіае gastrісае). На поверхні цих полів є шлункові ямочки (foveolae gastrісае), в якій відкриваються численні шлункові залози (glandulae gastrісае), що виділяють шлунковий сік для хімічного оброблення їжі.

Зв'язки шлунка утворені двома шарами нутрощевої очеревини, яка переходить із сусідніх органів. Зв’язки шлунка:

1. печінково-шлункова зв'язка (lig. hepatogastricum);

2. шлунково-діафрагмова (lig. gastrophenicum);

3. шлунково-селезінкова (lig. gastrosplenicum);

4. шлунково-ободово-кишкова (lig. gastro colicum).

У живої людини виділяють три основні форми шлунка, залежно від конституції. У людей брахіморфного типу - шлунок має форму рога. Людям мезоморфного типу властива форма шлунку у вигляді рибальського гачка. У людей доліхоморфного типу - шлунок має форму панчохи.

Шлунок у новонародженого заповнений меконієм. Після виділення меконію стінки органу спадаються, і він стає циліндричним. У грудному віці вхід у шлунок широкий, тому у маленьких дітей часто буває зригування. Дно шлунка розвинене слабо, воротарна частина, напроти, має відносно більшу довжину, ніж у дорослого.

Топографія шлунка у новонароджених і в грудному віці характеризується тим, що орган розташований високо і не стикається з черевною стінкою. В цьому періоді вже відмічаються індивідуальні відмінності положення шлунка: у одних дітей він розташований вертикально, у других займає більш поперечне положення. У віці 2-3 років шлунок знову розташовується більш вертикально. Після 7-8 років форма і топографія шлунка відповідає таким у дорослого.

Місткість шлунка новонародженого при заповненні на трупі складає 30 см3, до кінця року вона збільшується до 250-300 см3, а у дитини 3 років досягає 575-680 см3, тобто майже половини місткості шлунка дорослого (1200-1600 см3). Фізіологічна ємність шлунка новонародженого не перевищує 7 см3, а першу добу вона подвоюється, а до кінця періоду новонароджуваності збільшується в 11 разів і стає рівною 80 см3 .

Стінки шлунка до часу народження не зовсім диференційовані. Слизова оболонка утворює небагаточисельні складки. Поверхня слизової складає 40-50 см2; в постнатальному житті вона збільшується до 750 см2, тобто у 15-20 разів. Число шлункових ямочок, в які відкриваються залози, у новонародженого дорівнює 200 тисячам, у дорослого збільшується до 5 мільйонів. Шлункові залози до 2,5 років не виробляють соляної кислоти. М'язова оболонка шлунка у новонароджених утворена переважно коловими волокнами. Добре виражений сфінктер воротаря. У новонароджених спостерігається іноді судомне скорочення воротаря - пілороспазм. При цьому воротар гіпертрофується. Сильно виражений пілороспазм призводить до частого блювання, виснаженню дитини і потребує хірургічного втручання

Тонка кишка: будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

Тонка кишка (intestinum tenue) починається від виходу із шлунку і закінчується в місці впадіння її в товсту кишку. Довжина тонкої кишки у живої людини 2,5 - 4, 5 метри, а у мертвої людини 5-7 метрів. Тонку кишку поділяють на три частини: дванадцятипалу, порожню і клубову. Клінічно поділяють тонку кишку на безбрижову (дванадцятипала кишка) та брижову (порожня та клубова кишка).

Дванадцятипала кишка (duodenum) має чотири частини: верxня (раrs superior), низхідна (раrs descendes), горизонтальну (раrs horisontalis), висхідну (раrs ascendes). Довжина кишки дорослих 25-30см., верхня частина починається від воротаря на рівні XII грудного хребця ампулою (ampulla), а позаду неї розташовується ворітна печінкова вена, спільна жовчна протока, а зверху квадратна частка печінки. Низхідна частина дванадцятипалої кишки починається з верхнього згину (flexura duodeni superior) на рівні І поперекового хребця і опускається вздовж правого краю хребтового стовпа до рівня III поперекового хребця, де різко повертає вліво, утворюючи нижній згин (flexura duodeni inferior). Довжина цієї частини 10 см.

Горизонтальна частина починається від нижнього згину, йде горизонтально вліво і на рівні III поперекового хребця перетинає нижню порожнисту вену. Висхідна частина розташована під головкою і тілом підшлункової залози, на рівні лівого краю на рівні II поперекового хребця і закінчується дванадцятипало-порожньо-кишковим згином (flexura duodenojejunalis). Позаду розташована черевна частина аорти, верхні брижові артерії та вена. До зв'язок дванадцятипалої кишки відносять: печінково-дванадцятипало-кишкова зв'язка (lig. hepatoduodenale) і підвішувальна зв'язка (lig. suspensorium duodeni).

Стінка дванадцятипалої кишки складається з трьох оболонок. Серозна оболонка (tunica serosa) покриває з усіх боків тільки початковій відділ кишки. У серозній оболонці виділяють підсерозний прошарок (telа subserosa). М'язова оболонка (tuniса muscularis) має повздовжній та коловий шари непосмугованих м'язових волокон. Слизова оболонка (tuniса mucosа) покрита одношаровим призматичним епітелієм і утворює колові та напівколові зморшки (рlісае circulares). Поверхня слизової оболонки має кільцеподібні вигини, які називаються кишковими ворсинками (villi intestinales), завдовжки 0,2-1,2 мм, що збільшують всмоктувальну і видільну площу.

Деякі відмінності в будові порожньої та клубової кишок. У початкових відділах брижової частини тонкої кишки процес травлення відбувається швидше та інтенсивніше. Порожня кишка має ширший діаметр, стінка її товща, слизова оболонка має більш щільно розташовані зморшки, ворсинок, більше кровоносних судин на одиницю площі стінки кишки. Клубова кишка вужче, стінка її тонша, слизова оболонка має менші за розміром зморшки, ворсинок менше, кровопостачання гірше. В слизовій оболонці порожньої кишки розташовані поодинокі лімфатичні вузлики, а в клубовій кишці скупчення лімфатичних вузликів (Пейєроові бляшки).

Тонка кишка у новонароджених і дітей раннього віку відносно довша, ніж у дорослих, що пов'язано з великою потребою дитячого організму у живленні. За даними Б.С.Лебедь, довжина тонкої кишки у новонародженого складає біля 3 м і відноситься до довжини тіла як 5,4:1. На першому році життя продовжується швидкий ріст тонкої кишки, і її відношення до довжини тіла досягає 5,7:1. Інтенсивний розвиток тонкої кишки продовжується до З років, після чого ріст її гальмується. Нове прискорення росту органа відбувається між 10 і 15 роками.

Дванадцятипала кишка у новонародженого має довжину 7,5-10 см. її початкова і кінцева частини лежать на рівні 1-го поперекового хребця. Форма кишки частіше всього кільцеподібна, вигини слабо виражені і формуються після шести місяців. Положення кишки залежить від наповнення шлунка: при порожньому шлунку вона розташовується поперечно, при наповненому шлунку вона повертається, наближуючись до сагітальної площини. З віком відбувається зміщення нижньої межі дванадцятипалої кишки до 2-го поперекового хребця у 7років і 3-го поперекового хребця у 12 років. Форма кишки по мірі її росту стає більш мінливою.

Порожня і клубова кишки складають біля 4/5 довжини всього травного тракту. У новонароджених вони займають більш обмежений простір, так як верхня половина черевної порожнини зайнята печінкою, а в нижній її відділ виступають тазові органи. Брижа тонкої кишки у новонароджених і дітей раннього віку коротка і петлі кишок розташовуються відносно високо. З подовженням брижі і опусканням тазових нутрощів тонка кишка переміщується в підчерев'я.

Будова стінок тонкої кишки у новонароджених характеризується тим, що складки і ворсинки слизової оболонки розвинені слабо. Колові складки є тільки в початковій частині порожньої кишки і відсутні в клубовій кишці. М'язова оболонка до шести місяців має таку ж товщину, як і слизова оболонка, тоді як в наступні вікові періоди вона товща за слизову оболонку.

Товста кишка: будова, топографія, функції. Аномалії розвитку.

Товста кишка (intestinum crassum), поділяється на три основні частини: сліпу кишку, ободову кишку і пряму кишки. Сліпа кишка (саесum) розташована в правій клубовій ділянці. Ободова кишка має 4 частини: висхідна ободова кишка (соlоn аscendens), поперечна ободова кишка (соlоn transversum), низхідна ободова кишка (соlоn descendens), сигмоподібна ободова кишка (соlоn sigmoideum). Кінцевим відділом є пряма кишка (гесtum).

Товста кишка відрізняється від тонкої кишки за трьома зовнішніми головними ознаками. На зовнішній поверхні є 3 повздовжніх тяжи - стрічки ободової кишки (teniae соlоn). Кожна з стрічок завширшки близько 1 см, брижово-ободово-кишкова стрічка (tаеnіа mesocoliса), чепцева стрічка (tаеnіа оmentalis) і вільна стрічка (tаеnіа libera). Між стрічками товстої кишки є поперечні перетинки, внаслідок чого стінка кишки утворює мішкоподібні вигини ободової кишки (haustrae coli). На стінці товстої кишки під серозною оболонкою є скупчення жирової клітковини у вигляді чепцевих привісок (appendices omentales).

Сліпа кишка (саесum) - відрізок кишки 6-8 см і лежить нижче від місця переходу тонкої кишки в товсту. На задньоприсередній поверхні знизу сходяться в одній точці всі 3 стрічки ободової кишки. У цьому місці від сліпої кишки відходить червоподібний відросток (appendices vermiformes) - рудимент кишки від 2-20 см завдовжки. Запалення цього відростка - апендицит. Положення червоподібного відростка не постійне, що ускладнює діагностику апендициту.

У більшості випадків розташування червоподібного відростка проектується на межі між бічною та середньою третинами лінії, що з'єднує праву і ліву верхні, передні клубові ості (точка Ланца). Крім того, місце відходження відростка визначається точкою Мак-Бурнея, яка розміщується на середній лінії, проведеної між пупком та правою верхньою передньою клубовою остю.

У 40-45% випадків червоподібний відросток виявляють у малому тазі, а у жінок він досягає правого яєчника та правої маткової труби (низхідне положення). Крім того, висхідне положення відростка у 13% випадків, а бічне положення у 17-20%. До рідкісних випадків слід віднести ретроцекальне положення - розташування червоподібного відростка позаду від сліпої кишки.

Товста кишка в плідному періоді росте повільніше тонкої кишки, у новонародженого її довжина складає 66 см; відношення між довжиною тонкої і товстої кишки дорівнює 4,5:1. До 3 років обидві кишки ростуть однаково інтенсивно, але в послідуючі періоди товсту кишку характеризує більш швидкий ріст, і у дорослих відношення між цими двома кишками складає 4,3:1.

Сліпа кишка у новонароджених конусоподібної чи лійкоподібної форми, рухома, іноді має брижу. Звичайно вона розташовується над клубовим гребенем і на протязі 1-го року опускається в праву клубову ямку. Варіабельний за положенням (Мал. 4) червоподібний відросток у новонароджених має довжину від 2 до 8 см. В залежності від положення сліпої кишки він може межувати з печінкою, правою ниркою, сечоводом. У дівчаток червоподібний відросток іноді опускається до правого яєчника. Ріст червоподібного відростка відбувається швидко на протязі 1-го року життя, а потім уповільнюється.

Ободова кишка у новонароджених і в грудному віці має звичайно підковоподібну форму, вигини її мало виражені. Висхідна ободова кишка коротша за низхідну. Поперечна ободова кишка має коротку брижу і малорухома. У перші 1-1,5 роки брижа поперечної ободової кишки подовжується у 3-4 рази. Вже у ранньому дитячому віці спостерігаються відмінності у довжині і положенні цього відділу товстої кишки: він може розташовуватися поперечно, іти у косому висхідному напрямку і провисати у вигляді букви и. Будова стінки ободової кишки у новонароджених характеризується слабким розвитком м'язів, випинів і сальникових привісок. Сигмоподібна ободова кишка у новонароджених має довгу брижу; петлі її можутьрозташовуватися в різних ділянках живота. В перші роки життя кишка розташовується високо. Після 5 років вона в значній своїй частині опускається у порожнину малого тазу. Довжина кишки складає у новонароджених 20 см, у 5-річних дітей 30 см, у 10-річних біля 40 см. Брижа сигмоподібної кишки в постнатальному періоді відносно скорочується, і кишка стає більш фіксованою. Особливості сигмоподібної кишки у дітей грають певну роль у патології, сприяючи запорам, перекручуванню кишки тощо.

Пряма кишка у новонароджених відносно довга; її вигини слабо виражені, стінки тонкі, кишка наповнена меконієм і займає майже всю порожнину малого тазу. На протязі першого року формується ампула прямої кишки, ступень розвитку якої індивідуальний. У ранньому дитячому віці пряма кишка слабо фіксована, що створює передумови до її випадіння при підвищенні внутрішньочеревного тиску, сильній напрузі черевного пресу при кашлі, натузі тощо.

Печінка, жовчний міхур: топографія, будова, функції. Підшлункова залоза: топографія, будова, функції, аномалії розвитку.

Печінка - залоза травної системи виконує екскреторну функцію - виробляє жовч. У жовчі нараховують 40 хімічних сполук, синтезованих у печінці або захоплених із крові: холестерин, жовчні кислоти, білірубін. Перетворюючи жири на емульсію, жовч сприяє подальшому розщепленню їх під дією ліпази підшлункової залози. Жовч посилює перистальтику кишок. У дорослої людини протягом доби печінка, виробляє 700-800 см3 жовчі. Печінці властива бар'єрна функція: токсичні продукти білкового обміну, які приносяться до печінки кров'ю, нейтралізуються в ній. Печінка бере участь в усіх видах обміну речовин: водному, білковому, жировому, вуглеводному, мінеральному, в ній депонується ряд вітамінів (А, В, К, С, РР), вона є депо заліза, міді, цинку. В ембріональний період печінці властива функція кровотворення.

Підшлункова залоза виділяє підшлунковий сік, який містить ферменти (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтозу та ін.), що розщеплюють білки до амінокислот, жири - до жирних кислот та вуглеводи - до моносахаридів. В підшлунковій залозі є особливі скупчення залозистих клітин, підшлункові острівці (іnsulае pancreatiсае), вкраплені між ацинусами. Ці острівці становлять екзокринну частину підшлункової залози.

Печінка (hераr) - найбільша залоза тіла людини, її маса 1500 г. У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порожнини і становить 1/20 від маси тіла.

Топографія печінки (голотопія). Вона розташована у верхній частині черевної порожнини і повністю виповнює праву підреброву ділянку. Сиптопія: верхня, діафрагмова, поверхня печінки випукла і прилягає до діафрагми. Нижня, нутрощева, поверхня дещо ввігнута і прилягає до правого згину ободової кишки, поперечної ободової кишки, жовчного міхура: позаду від них - права нирка з правою наднирковою залозою, ампула дванадцятипалої кишки, нижня порожниста вена; зліва - воротарна частина та тіло шлунка. Скелетопія: задня, частина печінки знаходиться на рівні IX і X хребців. Передній край печінки починається від X міжреберного проміжку справа, потім вліво, по реберній дузі до середини хрящової частини, VIII лівого ребра.

В печінці розрізняють дві поверхні: діафрагмову (fасіеs diafragmatica) і нутрощеву (fасіеs visceralis). На нутрощевій поверхні печінки є дві поздовжні та одна поперечна борозни. У місці з'єднання борозен розташовані ворота печінки (роrtа hepatis). Ці борозни поділяють нутрощеву поверхню печінки на чо­тири частки: праву (lobus hepatis dexter), ліву (lobus hepatis sinister), квадратну (lobus quadratus) та хвостату (lobus caudatus).

Печінка майже повністю покрита очеревиною, тому слід вважати що печінка розташована відносно очеревини інтраперитонеально. До зв'язок печінки відносять вінцеву зв'язку (lig. соronarium), праву та ліву трикутні зв'язки (lig. triangulare dextrum et sinistrum), серпоподібну зв'язку (lig. falciforme), круглу зв'язку (lig. teres hepatis) і печінково-ниркову зв'язку (lig. hepatorenale), та зв’язки з шлунком і ДПК.

Печінка належить до складних паренхіматозних органів. Зовні паренхіму печінки покриває серозна оболонка, під якою розташована щільна волокниста оболонка (tunica fibrosa). У печінці виділяють дві частки, п'ять секторів та вісім сегментів. Такий поділ зумовлений розгалуженням судин печінки - ворітної печінкової вени та печінкової артерії.

Речовина печінки складається з часточок печінки (lobulus hepatis), форма яких нагадує шестигранну призму, з діаметром поперечника 1-2,5 мм. Це утво­рення називають структурно-функціональною одиницею печінки. Часточок на­раховують близько 5000000. Усередині печінкової часточки розміщені артеріа­льні капіляри, які відходять від гілок власної печінкової артерії і впадають у синусоїдні капіляри печінки, віддаючи кисень і поживні речовини. Відтак кров стає венозною і вливається в центральну вену.

Клітини печінкової часточки виробляють жовч, що надходить у жовчні протоки (ductuli biliferi). На периферії часточки ці проточки впадають у жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi interlobulares), далі - в міжчасткові жовчні протоки, а потім - у праву та ліву печінкові протоки (ductus hepaticus dexter et sinister). Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis).

Печінка у внутрішньоутробному періоді займає більше половини черевної порожнини. Відносна вага її у новонародженого складає 4,5-5% ваги тіла. В постнатальному періоді відносна вага печінки зменшується у два рази. Збільшення абсолютної ваги органу продовжується до 21-30 років. Верхня межа печінки у новонародженого знаходиться на рівні 5-го ребра, рідше вона відповідає 4-му чи 6-му ребрам. Завдяки сильному розвитку лівої частки печінка більш симетрична, ніж у дорослих, і на великому протязі межує з діафрагмою, відтискуючи від неї інші органи. Нижня межа печінки після народження виступає з під реберної дуги по правій сосковій лінії на 2-3 см. Край печінки може прощупуватися на рівні пупка чи клубового гребеня. У віці одного року печінка виступає з-під реберної дуги на 1 см, до 6-7 років нижній край печінки вже не виходить з підребер'я. Одночасно відбувається зменшення лівої частки, в результаті чого шлунок входить в проміжок, утворений печінкою і селезінкою, вступаючи в більший контакт з діафрагмою. В дитячому віці печінка рухома, так як її задня поверхня покрита очеревиною.

Жовчний міхур (vesisa felleae) (гр. cholecystis) запалення жовчного міхура - холецистит) має дно (fundus vesicae felleae), тіло жовчного міхура (соrpus vesicae felleae), шийку жовчного міхура (соllum vesicae felleae). Шийка - вузька частина міхура, яка поступово переходить у міхурову протоку (ductus cysticus). Міхурова протока йде вниз між шарами очеревини, що утворюють печінково-дванадцятипало-кишкову зв'язку і злившись із загальною печінковою протокою, утворює спільну жовчну протоку (ductus choledoctus), яка відкривається на верхівці великого сосочка дванадцятипалої кишки.

Стінка жовчного міхура складається з трьох оболонок: серозна оболонка (tunica serosa), м'язова оболонка (tunica muscularis), слизова оболонка (tunica mucosa).

Жовчний міхур у новонароджених має веретеноподібну чи циліндричну форму. Дно його не виступає з-під краю печінки, і сам міхур буває покритий тонким шаром печінкової тканини. На протязі 1-го року життя жовчний міхур стає грушоподібним, довжина і ширина його у ранньому дитячому віці збільшується наполовину, а в першому періоді дитинства подвоюється.

Підшлункова залоза (раncreas) - розміщена в надчерев'ї, заочеревинно і займає ліву підреброву ділянку і заходить у праву підреброву ділянку. Скелетотопія: залоза розміщена поперечно відносно хребтового стовпа: головка на рівні І, II поперекових хребців, тіло - на рівні І поперекового хребця, хвіст до­сягає воріт селезінки, що відповідає рівню XII грудного хребця. Синтопія: спе­реду від залози розташований шлунок, позаду від неї - тіла поперекових хреб­ців, нижня порожниста вена, черевна частина аорти, ліва нирка та ліва наднир­кова залоза.

Підшлункова залоза має головку (сарut раncreatis), тіло (соrpus раncreatis) та хвіст (саuda раncreatis). Часточки залози розмежовані прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. У цих міжчасточкових перегородках (septum іnterlobulare) розміщені судини, нерви та міжчасточкові вивідні протоки. Міжчасточкові вивідні протоки утворюються після злиття внутрішньочасточкових проток, кожна з яких починається від ацинуса (асіnus pancreaticus) - структурно-функціональної одиниці залози, де виробляються травні ферменти. У кінцевому відділі протока підшлункової залози має м'яз - замикач протоки підшлункової залози (m. sphincter ductus pancreatici). Іноді підшлункова залоза має додаткову підшлункову протоку (ductus pancreaticus accessorius), яка відкривається на малому сосочку дванадцятипалої кишки вище від великого сосочка дванадцятипалої кишки.

У новонародженого підшлункова залоза лежить у заочеревинному просторі на рівні 1Х-ХІІ грудних хребців і має більшу рухомість, ніж у дорослого. Залоза має довжину 4,6 см і важить 2,8 г. В перші два місяці залоза росте повільно, потім ріст її прискорюється, і в 6 місяців вага залози подвоюється. У віці 1-2 років залоза важить 13,5 г, в 2-4 роки 19,4 г. Такий швидкий ріст обумовлений зміною харчового режиму дитини у цьому періоді.

Очеревина. Топографія органів черевної порожнини.

Очеревина (реritoneum) серозна оболонка, яка вистилає стінки черевної порожнини і покриває органи. Очеревина характеризується високою чутливістю, в ній зосереджені велика кількість нервових клітин, які утворюють поверхневе нервове сплетіння. Черевна порожнина (саvitas abdominales) обмежена зверху діафрагмою, спереду та з боків - м'язами живота, ззаду - поперековими хребцями, квадратними м'язами попереку і клубово-поперековими м'язами.

Виділяють два листки: парієтальний (реritoneum раrіеtale) і вісцеральний (реritoneum viscerale), між ними знаходиться щілиноподібний простір (порожнина очеревини). Порожнина очеревини (саvum реritonei) являє собою складну систему, щілиновидних просторів, заповнених незначною кількістю серозної рідини, яка зволожує поверхню серозної оболонки.

Порожнина очеревини у чоловіків цілком замкнута. У жінок є зв'язок з зовнішнім середовищем за допомогою отворів маткових труб, які відкриваються в очеревинну порожнину. Другим кінцем труби відкриваються в порожнину матки.

Відношення органів до очеревини:

  • інтраперітонеально (шлунок, селезінка, тонка кишка, сліпа, поперечна, сигмоподібна, верхня третина прямої);

  • мезоперітонеально (печінка, висхідна, низхідна ободові кишки, середня третина прямої кишки);

  • екстраперітонеально (дванадцятипала кишка, підшлункова залоза, нижня третина прямої кишки).

Зв’язки очеревини:

  • серпоподібна, вінцева, права і ліва трикутні, кругла, венозна зв’язки печінки;

  • печінково-ниркова;

  • печінково-дванадцятипала;

  • печінково-шлункова;

  • шлунково-діафрагмальна;

  • шлунково-селезінкова;

  • шлунково-ободова;

  • підвішуюча дванадцятипалу кишку (зв’язка Трейца).

Чепці:

  • малий чепець: утворений печінково-дванадцятипалою і печінково-шлунковою зв’язками

  • великий чепець: шлунково-ободова зв’язка: 2 листка йдуть вниз до входу в малий таз, потім підіймаються догори, приєднуються до брижи поперечної кишки і йдуть до задньої стінки черевної порожнини.

Брижі:

  • брижа тонкої кишки (за винятком дванадцятипалої);

  • брижа апендикса;

  • брижа поперечної ободової кишки;

  • брижа сигмоподібної кишки.

Утворення паріетальної очеревини:

  • складки передньої стінки: серединна пупкова (облітерований урахус), присередня (вміщує пупкову артерію), бічна (вміщує нижні епігастральні артерії і вени);

  • ямки передньої стінки: надміхурова, присередня пахвинна, бічна.

Поверхи черевної порожнини:

1. Верхній поверх – між діафрагмой і брижем поперечної ободової кишки.

В ньому знаходяться: шлунок, печінка, жовчний міхур, селезінка.

Сумки верхнього поверха:

  • печінкова, обмежена зліва серпоподібною зв’язкою, містить праву частку печінки і жовчний міхур;

  • передшлункова, обмежена праворуч серпоподібною зв’язкою, містить ліву частку печінки, шлунок, селезінку;

  • чепцева, розташована позаду від малого чепця і шлунка.

Чепцевий отвір, сальниковий отвір (foramen epiploicum s. Winslovi), через який можна проникнути в щілиновидний простір позаду шлунка і малого чіпця - чепцеву сумку (bursa omentalis), обмежений:

  • спереду – печінково-дванадцятипалою зв’язкою;

  • позаду – печінково-нирковою зв’язкою;

  • зверху – хвостатою часткою печінки;

- знизу – верхньою частиною дванадцятипалої кишки.

У чоловіків у порожнині малого тазу очеревина утворює одну заглибину між сечовим міхуром і прямою кишкою (ехсаvatiо rectovesicalis), а у жінок є дві заглибини - між сечовим міхуром і маткою (ехсаvаtіо vesiconterina) і між пря­мою кишкою і маткою (ехсаvаtіо rectouterina).

Основними функціями очеревини є:

- вироблення та всмоктування серозної рідини;

- бар'єрні (серозно-гематолімфатичного бар'єру волокнистого типу і серозно-гематолімфaтичного бар'єру клітинного типу).

Черевна порожнина у новонароджених і в перші роки життя відносно велика відповідно до сильного розвитку печінки і тонкої кишки. По мірі росту дитини і у великому ступені збільшується об'єм грудної порожнини, а черевна порожнина відносно зменшується. Просторові відношення органів змінюються внаслідок їх нерівномірного росту, про що говорилося вище. Очеревина і її утворення у новонароджених і дітей раннього віку дуже тонкі, в брижах і зв'язках очеревини просвічуються судини. Великий чепець короткий і не містить жирових відкладень. У першому періоді дитинства чепець (сальник) подовжується і прикриває тонку кишку, у ньому з'являється жирова тканина, але сильне її утворення відбувається лише в періоді статевого дозрівання. В цей же час відкладення жирової тканини відмічається у брижах і складках очеревини. В юнацькому періоді в черевній порожнині встановлюються відношення, які характерні для дорослого організму.

Загальна характеристика дихальної системи. Зовнішній ніс. Носова порожнина. Навколоносові пазухи. Гортань: будова, топографія, функції.

Дихальна система займає велике місце в обміні речовин: це передусім газообмін, участь в обміні води, в підтриманні кислотно-лужного балансу, регуляції температур­ного балансу.

Крім цього це найбільше депо крові, вміст клітин ДЕС, які приймають участь в ендокринних процесах, та клітин імунної системи. Через легені виділяються летучі речовини - алкоголь, ефір, ацетон, аміак. Дихальна система виконує функцію голосоутворення, в порожнині носа знаходяться рецептори нюху.

Розвиток дихальної системи.

На 3 тижні розвитку з вентральної стінки глоткового відділу первинної кишки утворюється випин - гортанно-трахеальний виріст. На 4-7 тижні виріст розділяється на асиметричні мішки - бронхо-легеневі нирки (зліва - 2, справа - 3).

На 8-9 тижні формуються хрящі гортані (перснеподібний, потім щитовидний, потім черпакуватий).

5-16 тиждень - формується бронхіальне дерево, 4-6 місяць - формуються бронхі­оли, на 6-9 місяці альвеоли.

Із ентодерми розвивається епітелій слизової оболонки-,- залози.

Із мезенхіми - хрящі, м'язи, плевра.

Аномалії розвитку.

  1. Ніс: атрезія ніздрів, скривлення носової перетинки.

  1. Гортань; трахея: звуження.

  1. Легені: ателектаз, недорозвиток, додаткові частки.

  2. Бронхи: бронхоектази.

Особливості будови у дітей.

  1. Приносові пазухи відсутні.

  1. Відсутній нижній носовий хід.

  1. Гортань широка, коротка на 3 хребці вище.

  2. Трахея коротка, біфуркація на рівні 3-4 грудного хребця.

  3. Бронхи широкі.

  4. Верхівка легенів на рівні 1 ребра, нижні границі вище. За 1 рік ємність легенів збільшується в 4 рази.

Функції дихальної системи.

  1. Проведення повітря.

  2. Газообмін.

  1. Нюхова.

  1. Голосоутворення.

Особливості будови.

  1. Стінки дихальної трубки не спадаються за рахунок кісткових стінок та хрящів (за винятком бронхіол).

  1. Слизова оболонка не має підслизової (за винятком порожнини носу).

  1. Війковий епітелій.

  2. Лімфоїдна тканина.

Будова дихальної системи.

1. Дихальні шляхи (проведення повітря).

а) верхні: зовнішній ніс, носова порожнина, приносові пазухи, носоглотка, ротоглотка;

б) нижні: гортаноглотка, гортань, трахея, бронхи.

2. Легені (газообмін).

а) ацинуси.

НІС (nasus, rhinos)

1. Зовнішній ніс.

Основа, корінь, спинка, кінчик, ніздрі (вхід).

Хрящі носа: латеральні, великі хрящі крила, малі хрящі крила, додаткові носові, перегородковий.

2.Порожнина носа.

Вхід - грушеподібний отвір, вихід - хоани. Перегородкою ділиться на 2 половини. Стінки: верхня, нижня, латеральна, медіальна. На латеральній стінці носові раковини:

  • нижня (самостійна кістка)

  • середня та верхня (вирости решітчастої кістки).

Вхід - ніздрі, присінок, зверху поріг. Пристінок вкритий частково шкірою та слизовою. В шкірі знаходяться сальні та потові залози, щетинисті волоски (вібриси). Носові ходи: (дихальна зона).

  1. Нижній - між піднебінням та нижньою носовою раковиною. Відкривається носо-сльозний канал.

  1. Середній - між нижньою та середньою раковинами.

  1. Верхній - між середньою та верхньою. Розміщені нюхові рецептори (нюхова зона).

  2. Загальний - між носовою перегородкою та всіма носовими раковинами.

  3. Носогорловий - між носовою порожниною та носоглоткою.

Особливості слизової оболонки:

  1. Виражена підслизова основа (набухання).

  1. Покрита війковим епітелієм (очищення).

  1. Має слизові залози (зволоження).

  2. Лімфатичні вузлики (імунний захист).

  3. Нюхові рецептори (нюх).

  4. Венозне сплетіння на нижній раковині (зігрівання, кровотечі).

Придаткові пазухи носа (ППН)

1. Верхньощелепна (Гайморова).

В товщі тіла верхньої щелепи, розміри різні, об'єм 2,5-30 мм3.

Стінки - медіальна (отвір, загальна з носовою);

  • верхня (загальна з орбітою);

  • нижня (загальна з альвеолярним виростком щелепи);

  • передня - латеральна;

  • задня - латеральна.

Варіанти:

1. Отвір знаходиться або на рівні дна пазухи, або вище.

2. Співвідношення з коренями зубів:

  • кістковий прошарок;

  • на рівні слизової оболонки пазухи;

  • заходять в пазуху, формують бухти (при видаленні зуба - перфорація пазухи). Відкривається в середній носовий хід.

3. Клиноподібна.

В товщі тіла клиноподібної кістки. Форма чотиригранної піраміди. Відкривається в верхній носовий хід.

4. Лобова.

В товщі лобової кістки, розміри різні, розділена перегородкою, асиметрична. Відкривається в середній носовий хід.

5. Решітчаста.

Утворена лабіринтом, складається з передніх, середніх та задніх сот. Відкриваються:

- передні та середні соти в середній хід.

- задні в верхній носовий хід.

Функція пазух:

  1. Зігрівання повітря.

  1. Зволоження.

  1. Очищення.

  2. Накопичення.

  3. Резонуюча.

Зовнішній ніс новонароджених короткий з широкими невеликими крилами, сплющений. Спинка і верхівка носанедорозвинуті у зв'язку з недостатнім розвитком лицевого черепу. Постійна форма носа встановлюється у пубертатному періоді.

Порожнина носа новонароджених відносно низька і вузька. Носові раковини розвинуті і обмежують вузькі носові ходи. Нижній носовий хід до 6 місяців майже не виражений, так як нижня носова раковина торкається дна порожнини носа, він формується остаточно до 14-15 років. Середній і верхній носові ходи розвинуті слабо. Середній добре виражений до 6 місяців, верхній - до 2 років. Приносові пазухи відсутні, крім верхньощелепної (гайморової) пазухи, яка остаточно набуває рис, що властиві їй, тільки до 8-9 років. Лобова і клиноподібна пазухи, а також комірки решітчастої кістки з'являються на першому році життя. Остаточне формування лобової і клиноподібної пазух спостерігається до трирічного віку, а ямок решітчастої кістки до 3-6 років. Нососльозовий канал починає повністю функціонувати на 3 році життя. Слизова оболонка порожнини носа багата кровоносними і лімфатичними судинами (можливе набухання при запальних процесах, що приводить до утруднення дихання у дитини).

Гортань (горлянка)

В порожнині шиї, на рівні С4-С6, позаду - гортаноглотка; спереду - м'язи та фасції шиї, щитоподібна залоза, шкіра; по бокам - нервово-судинні пучки. Форма піщаного годинника, довжина 4 см.

Зовнішня будова.

  1. Вхід в гортань.

  1. Присінок гортані:

  • присінкові щілини між присінковими складками.

  • шлуночки - між присінковими та голосовими складками.

3. Голосова частина.

- голосова щілина між голосовими складками.

4. Підголосова порожнина.

Будова стінок гортані

  1. Внутрішня - слизова оболонка.

  1. Середня - фіброзно-м'язово-хрящова.

  1. Зовнішня - адвентиціальна.

Будова слизової оболонки

  1. Відсутня підслизова оболонка.

  1. Не має складок (виняток присінкові та голосові).

  1. Війковий епітелій.

  2. Залози, лімфоїдні вузлики.

Хрящі гортані (гіалінові)

Непарні: парні:

перснеподібний (основа) - черпакуваті

щитовидний - ріжкуваті

надгортанний (еластичний) - клиноподібні

Суглоби гортані

  1. Персне-щитовидний

  2. Персне-черпакуватий

Зв'язки гортані

  1. Щитовидна мембрана (підвішена гортань до під'язикової кістки)

  1. Під'язиково-надгортанна.

  1. Щито-надгортанна.

  2. Персне-щитовидна.

  3. Голосові.

  4. Присінкові.

М'язи гортані

1. Змінюючі вхід в гортань:

а) розширюють: щито-надгортанний м'яз;

б) звужують: черпакувато-надгортанний м'яз.

2. Діючи на голосові зв'язки:

а) напружують: персне-щитовидна

б) розслабляють: щито-черпакуватий м'яз (голосовий).

3. Діючі на голосову щілину:

а) розширяють: задній персне-черпакуватий м'яз;

б) звужують: латеральний персне-черпакуватий

поперечний черпакуватий

косий черпакуватий

Гортань новонароджених займає високе положення: верхня межа - на рівні II шийного хребця, нижня на рівні 4 шийного хребця, остаточне положення гортань займає до кінця періоду другого дитинства, розташовуючись між 4 і 6 шийними хребцями, як у дорослих. Форма гортані новонародженого лійкоподібна, хрящі тонкі, еластичні, надгортанник стоїть високо і торкається язичка м'якого піднебіння. При ковтанні рідина обходить надгортанник латерально по грушоподібним кишеням. Пластинки щитоподібного хряша з'єднуються під тупим кутом. Вхід в гортань широкий, присінок короткий, голосова щілина розташовується високо. Голосові складки товсті і короткі -4-5 мм. Шлуночки гортані неглибокі, голосова щілина вузька. Голосові м'язи розвинуті слабо. Слизова оболонка тонка, багата кровоносними і лімфатичними судинами. Гортань відхилена назад від поздовжньої вісі, в результаті чого утворюється кут з трахеєю, відкритий у бік хребта. Інтенсивний ріст гортані спостерігається на першому році життя і в період статевого дозрівання, особливо у хлопчиків, коли змінюється положення пластинок щитоподібного хряща подовжуються голосові зв'язки, "ламається" голос.

Трахея. Бронхи. Легені: будова, топографія, функції.

ТРАХЕЯ (дихальне - горло). В порожнині шиї та грудній порожнині, на рівні С6 – Тh5. Позаду - стравохід; спереду – щитоподібна залоза, м'язи шиї, шкіра, рукоятка грудини; по бокам - судино-нервові пучки. Форма трубки, довжина 13 см.

Відділи: шийний, грудний, біфуркація.

Будова стінок:

1. Внутрішня - слизова:

  • війковий епітелій

  • слизові залози

  • лімфоїдні вузлики

2. Середня - фіброзно-м'язово-хрящова:

  • 14-16 хрящових напівкілець (позаду мембрана)

  • кільцеві зв'язки

  • гладкі м'язові волокна.

3. Зовнішня - адвентиціальна.

Трахея новонароджених має довжину 3,5-4,5 см, розташована високо (між 4 шийним і З грудним хребцями). Хрящі еластичні. Перетинчаста частина широка. Трахея фіксована слабо, легко зміщується. Верхня частина шийного відділу прикрита перешийком щитоподібної залози на рівні 5-8 кілець трахеї, тому можлива тільки нижня трахеотомія. Біфуркація трахеї лежить на рівні 3 грудного хребця, до 7 років - на рівні 4 грудного хребця. Правий бронх є продовженням трахеї, що обумовлює попадання в нього сторонніх тіл у дітей. Трахея і головні бронхи інтенсивно ростуть на протязі перших шести місяців життя і в період статевого дозрівання.

Бронхи. В грудній порожнині, на рівні С5, позаду стравохід, в складовій кореня легенів входять в ворота легенів.

Справа: Б.А.В.

Зліва: А.Б.В.

Форма трубки, правий короткий та широкий є продовженням трахеї, лівий довший, вузький, відходить під кутом.

Будова стінок:

1. Внутрішня - слизова:

  • війковий епітелій

  • залози

  • лімфоїдні вузлики

2. Середня - фіброзно-м'язово-хрящова,

  • хрящові напівкільця (зліва 9-12, справа 6-8) по зменшенню калібру бронха напівкільця змінюються пластинками, а в бронхіолах зникають (можливий спазм)

  • кільцеві зв'язки

  • гладкі м'язи.

3. Зовнішня - адвентиціальна.

Бронхіальне дерево - розгалуження бронхів в легенях (проведення повітря). Головний бронх → часткові бронхи (справа - З, зліва - 2) → сегментарні бронхи (по 10) діляться 6-10 раз → часткові бронхи → дихальні бронхіоли.

Альвеолярне дерево, ацинус (газообмін)

дихальна бронхіола - 12-20 альвеолярні ходи - альвеоли.

Площа поверхні газообміну = 100 кв.м.

Сурфанктант - речовина, що відвертає злипання стінок альвеол.

Бронхіальне дерево до моменту народження в основному сформоване. На першому році життя спостерігається його інтенсивний ріст. В період статевого дозрівання ріст його знову посилюється. Розправлення альвеолярних відділів відбувається в перші години життя, але на протязі декількох днів зберігаються ділянки так званого "фізіологічного (ембріонального) ателектаза" внаслідок чого можуть бути застійні явища і пневмонії. Ацинус до моменту народження сформований, але розвиток альвеол продовжується до 12-16 років. Сегменти легенів у новонароджених сформовані і розташовані так, як у дорослих.

Легені. Форма конусу, в грудній порожнині. Зовнішня будова:

1. Основа

2. Верхівка

3. Поверхні: реберна, діафрагмальна, медіастенальна

4. Щілини: ліва легеня - косою щілиною ділиться на верхню та нижню частки; права легеня - косою та горизонтальною щілинами діляться на верхню, середню та нижню частки.

5. Ворота (на медіастенальній, входить корінь: бронх, артерія, вєни, нерви, лімфатичні судини).

Сегменти легенів.

Сегмент - частина паренхіми легенів, яка оточує сегментарний (3 порядку) бронх, артерію та вену, та відділений від других сегментів сполучнотканинною плівкою. (Поняття хірургічне).

Права легеня: - 10 сегментів.

Ліва легеня: - 10 сегментів

Легені новонароджених мають конусоподібну форму, вага – 67 -68 г, до 6 місяців подвоюється, а до 1 року -потроюється. Об'єм легенів новонароджених 67 см3, а життєва ємність - 0,15 л, у 5 років - 0,75л, у 10 років - 1,5 л. Верхівки легень новонародженого проектуються на рівень 1 ребра, нижня межа - на 5 ребро по серединноключичній лінії, 7 ребро - по середній пахвовій лінії, 9 ребро - по прихребтовій лінії (у дорослих відповідно - 6,8,11 ребра)

Межі легенів як у дорослого встановлюються до 3 років життя дитини.

Плевра: будова, топографія, функції. Середостіння.

Плевра. Серозна оболонка, яка вистилає стінки грудної порожнини (паріетальна), та переходить на легені (вісцеральна). Між листками щілини - порожнина плеври. (має серозну рідину, негативний тиск).

Поверхні: реберна, діафрагмальна, середостінна. Легенева зв'язка -дублікатура вісцеральної плеври від кореня легенів до діафрагми.

Закутки плеври - розширення порожнини плеври, куди розширюються легені при вдиханні повітря:

  • реберно-діафрагмальний

  • діафрагмально-середостінний

  • реберно-середостінний.

Границі легенів знаходяться в момент видиху на одне міжребер'я зверху, в момент вдиху відповідають границям плеври.

Границі плеври

Топографія

Права легеня

Ліва легеня

Верхівка

На 1 см вище ключиці

Пригрудинна лінія

До 6 ребра

До 4 ребра

Середньоключична лінія

До 7 ребра

Передньопахвова лінія

До 8 ребра

Середньопахвова лінія

До 9 ребра

Задньопахвова лінія

До 10 ребра

Лопаткова лінія

До 11 ребра

Прихребтова лінія

Середостіння

До головок 12 ребра

Середостіння – це комплекс органів в грудній порожнині, які оточені:

-спереду - груднина, хрящі ребер;

- ззаду - хребтовий стовп;

- по бокам - плевральні мішки;

- знизу – діафрагма;

- зверху через верхню апертуру сполучається з порожниною шиї (заглотковий та передтрахеальний простори).

Будова середостіння

1. Верхнє - відділяється від нижнього уявною площиною від Тh 4-5 до з'єднання рукоятки та тіла грудини.

Розміщені: тимус, трахея, стравохід, права і ліва плечеголовні вени, верхня порожниста вена, дуга аорти з гілкам, грудна лімфатична протока, блукаючий та діафрагмальний нерви, симпатичні стовбури.

2. Нижнє:

а) переднє - між перикардом та грудиною.

Розміщені: внутрішні грудні артерії та вени, лімфатичні вузли.

б) середнє - виповнене серцем в перикарді. Розміщені: діафрагмальні нерви.

в) заднє - між перикардом та хребтовим стовпом.

Розміщені: грудна аорта, стравохід, непарна і півнепарна вена, грудна протока, лімфатичні стовбури, нутрені нерви, блукаючі нерви, грудна протока, лімфатичні вузлі.

Основними методами дослідження органів дихання є рентгеноскопія, рентгенографія, бронхографія, томографія, пневмодіастенографія, ангіопульмографія та інші.

При дослідженні бронхів роздивляються на стінки головних, часткових, сегментарних бронхів, їх прохідність, топографію.

На рентгенограмі грудної клітки орієнтуються в контурах кісток, серця, легенів. Простір між ребрами має назву – легеневі поля. Видно тіні кореня легенів, нижній край легенів.

Плевра новонароджених тонка, пухко зв'язана з внутрішньогрудною фасцією і легко зміщується при дихальних екскурсіях. Верхній міжплевральний трикутник відносно широкий. Купол плеври піднімається на 0,5 см вище І ребра; нижня межа відповідає 6 ребру по серединноключичній лінії, 8 ребру по середній пахвовій лінії, 9 ребру - по прихребтовій лінії (у дорослих відповідно - 7, 9 і 12 ребрам). Синуси плеври (реброво-діафрагмовий і реброво-середостінний) глибокі у новонароджених, що не дихали, є додаткові синуси -груднинно-загруднинний і перикардно-загруднинний.

Середостіння новонароджених має відносно більші розміри, воно коротке і широке. Значна ширина у верхньому відділі пов'язана з добре розвиненою загруднинною залозою. Верхня межа середостіння лежить горизонтально у площині верхнього грудного отвору, так як рукоятка груднини стоїть високо. Нижня межа - більш опукла у зв'язку з високим стоянням діафрагми. Передньо-задні розміри відносно великі: передня межа представлена грудниною, кут між рукояткою і тілом відсутній, задня - утворена хребтом, в якому ще не виражений грудний кіфоз. Слабкий розвиток клітковини і фіксуючого апарата призводить до того, що органи середостіння легко зміщуються, тому накопичення випотів у плевральній порожнині, що призводять до зміщення серця і судин, можуть викликати розлад кровообігу.

Зовнішня будова нирки. Топографія правої та лівої нирок, функції.

Розвиток сечостатевої системи.

  1. Головна (переднирка) нирка – на 3 тижні ембріонального розвитку формується із 10 нефротомів; протоки відкриваються в первинну порожнину; функціонує 40-50 годин в каудальному відділі.

  2. Первинна (тулубна, середня) нирка, або Вольфове тіло – на 3 тижні; каудальніше; із 20 тулубних нефротомів; формуються 25-30 звивистих канальців і ниркових тілець, яки відкриваються в мезонефральну (Вольфову) протоку. Навколо нього (латеральніше) знаходиться парамезонефральна (Мюллерова) протока. Відкривається в клоаку, яка через час перетинкою ділиться на пряму кишку і сечостатевий синус.

  3. Постійна (тазова) нирка – на 2 місяці; із випинів краніального відділі Вольфової протоки і мезенхіми. Піднімається в поперекову ділянку.

Джерела розвитку.

Паренхіма, канальці – мезенхіма.

Миска, сечоводи – із каудального відділі Вольфової протоки.

Сечовий міхур – із клоаки і сечового мішечка.

Сечівник – із сечостатевого синуса.

Сечові органи- нирки.

Сечовивідні шляхи: сечоводи, сечовий міхур, сечовивідний канал.

Сечові органи (organa urinària).

НИРКА(ren, nefros)

Бобоподібна, парна, маса до 200г., 11x6x3 см.

Функції:

  • екскреторна;

  • гормональна (ренин).

Топографія:

— голотопія: нирка знаходиться в порожнині живота, в поперековій ділянці; права нирка на передню черевну стінку проектується в епігастральній, пупковій та правій латеральній ділянках, ліва нирка — в епігастральній та лівій латеральній ділянках живота;

— скелетотопія: на рівні XII грудного — І—II поперекових хребців;

— синтопія: нирка лежить у м'язовому ложе, утвореному великим поперековим м'язом і квадратним м'язом поперека. На верхньому полюсі нирки розміщена надниркова залоза. До передньої поверхні правої нирки прилягає печінка, правий згин ободової кишки, низхідна частина 12-палої кишки; до передньої поверхні лівої нирки прилягає шлунок, підшлункова залоза, петлі порожньої кишки, селезінка, лівий згин ободової кишки.

Зовнішня будова. Зовні нирка вкрита капсулами:

— фіброзною (càpsula fibrósa);

— жировою (càpsula adipósa);

— нирковою фасцією (fascia renàlis).

Розрізняють 2 поверхні нирки: випуклу передню (fàcies antérior) i плоску задню (fàcies postérior), 2 кінці (полюси): заокруглений верхній (extrémitas supérior) i гострий нижній (extrémitas inférior), 2 краї: вигнутий латеральний (marдо lateràlis) і ввігнутий медіальний (margo mediàlis). На медіальному краї знаходяться ворота нирки (hilus renàlis), в яких розміщена ниркова ніжка (crus renale). В склад ниркової ніжки входять:

— сечовід;

— ниркова артерія;

— ниркова вена;

— нерви, лімфатичні судини.

Нирки у новонародженого короткі і товсті, розвинуті сильніше, ніж у дорослого, виступають у черевну порожнину. На поверхні нирок видно борозни, що відповідають межам між їх часточками, які зберігаються до 2-3 років. Ліва нирка новонароджених дещо більша правої, вага її дорівнює 13-15 г, тоді як вага правої нирки рівна 11-12 г. Середня вага обох нирок складає 21,5 -24 г. На 1 році життя нирки ростуть дуже швидко і їх вага досягає 30-35 г. Після 3-5 років ріст нирок уповільнюється. Нове прискорення росту відмічається у другому дитинстві та підлітковому періоді. До 15 років вага нирок досягає 225-250 г і після цього повільно збільшується до 30-40 років, коли вона стає рівною 275-310 г. Скелетотопічно нирки у новонародженого розташовані більш низько, ніж у дорослих. Нижній полюс нирки у 50% лише після року піднімається над рівнем клубового гребеня. Тому у маленьких дітей його можна прощупати. Ворота нирок у дітей, як і у дорослих, знаходяться частіше всього на рівні 2-го поперекового хребця. Ліва нирка в 2/3 випадків розташована дещо вище правої, у 24% знаходиться на одному з нею рівні і в 13% займає більш низьке положення. Судинні клубочки і нефрони диференціюються у внутрішньоутробному періоді. У плода нирка виробляє сечу, але її функція не є життєво необхідною, що доводиться випадками народження дітей з агенезією обох нирок. В постнатальному періоді число судинних клубочків змінюється мало, але їх розміри, об'єм, площа фільтраційної поверхні зростають у декілька разів.

Функція:

  • екскреторна (нирка продукує екскрет — сечу);

— захисна (виведення зі сечею шкідливих речовин, відходів обмінних процесів).

Внутрішня будова нирки: сегменти. Аномалії розвитку.

НИРКА(ren, nefros)

Внутрішня будова нирки. Нирка — орган паренхіматозний.

Розвиток. Нирка розвивається зі середньої частини (проміжної) мезодерми (з ніжок мезодерми) шляхом зміни трьох морфологічно самостійних органів:

1) переднирка (pronephrós) — головна нирка — розвивається з 10 головних нефротомів;

2) середня нирка (mesonephrós) — тулубна первинна нирка — розвивається з 20 тулубних нефротомів. Середня нирка перетворюється у мезонефричну протоку, в яку впадають мезонефричні канальці. З каудальної частини протоки утворюється метанефричний дивертикул, з якого формуються сечовід, ниркова миска, ниркові чашки;

З ) кінцева нирка (metanephrós) — тазова (постійна) — розвивається на 4—5 тижні внутрішньоутробного розвитку з тазових нефротомів. Метанефрогенна тканина формує канальцевий апарат нирки. Поступово нирка піднімається з порожнини таза в поперекову ділянку, в неї вростають судини, які утворюють в нирці судинні клубочки.

Рентгенанатомія. На рентгенограмі нирки чітко помітні малі та великі ниркові чашки, ниркова миска.

На фронтальному зрізі нирки розрізняють:

— ниркову пазуху (sinus renàlis), заповнену судинами, нервами, жировою клітковиною, малими чашками (càlices renàles minóres), великими чашками (càlices renàles таjóres), нирковою мискою (pélvis renàlis, s. pyelós);

— мозок нирки (medulla rénis), який складається з 14—16 пірамід (pyramides renàles), розділених нирковими стовпа­ми (columnae renàles);

— кору нирки (córtex rénis), яка поділяється на дві частини: згорнуту або клубочкову (pars convoluta) i променисту (pars radiata).

Анатомічні одиниці нирки:

сегмент (segméntum). це ділянка, відповідна сегментній артерії, вені. Відділений сполучною оболонкою від інших (не виражена). Сегментів у нирці є 5: верхній, нижній, передній верхній, передній нижній, задній. Лінія Зондека - місто оперативного доступу по латеральному краю між передньо-верхнім, передньо-нижнім і заднім сегментами.

частка (lobus) — відповідає піраміді з прилеглою ділянкою кіркової речовини;

кіркова часточка (lóbulus corticàlis) — ділянка згорнутої частини між двома променями променистої частини;

нефрон (nephrón) — анатомо (структурно)-функціональна одиниця нирки, в якій виробляється сеча. Нефрон складається з капілярного клубочка (glomérulus) i ниркового (сечового) канальця (tubulus renàlis, s. urinifer). Нефрони залежно від локалізації й особливостей будови поділяються на кіркові та коломозкові (юкстамедулярні). В нефроні виділяють:

1. Ниркове тільце (в корковому)

  • капсула Шумлянського-Боумена

  • клубочок капілярів (Мальпігієв)

2. Звивисті канальці (в мозковому)

- проксимальні

  • петля Генлє

  • дистальні

3. Збірні трубочки (в пірамідах)

Форнікальний апарат нирки:

- Малі чашки;

- Сосочки пірамід;

- М'язи: сфінктери, леватори.

Діастола - сфінктер закритий, леватор розслаблений, сеча надходить в малу чашку.

Систола - сфінктер відкритий, леватор скорочується, сеча надходить в велику чашку та миску.

Судинна сітка нирки

Ниркова артерія → сегментарні → міждолеві → дугові → міждолькові → приносячи клубочкові артеріоли → капілярні клубочки → виносячи артеріоли (чудова сітка) → капілярна сітка навколо звивистих канальців → венозна сітка → (повторює хід артерії в протилежному порядку).

Стадії сечоутворення

1. Фільтрація. За добу до 200 л. первинної сечі, в ниркових тільцях

2. Реабсорбція. В звивистих канальцях, до 2 л. сечі.

Кровопостачання та і н н е р в а ц і я. Нирка кровопостачається нирковою артерією. Венозна кров відтікає по нирковій вені в нижню порожнисту вену.

"Чудесна сітка "нирки ("réte miràbile rénis"). У нирці існує 2 капілярні сітки. "Чудо" полягає в тому, що кров з артерії попадає в капіляри, а потім знову в артерію. Формула "чудесної сітки" нирки: А — К — А (- к).

Симпатична іннервація нирки здійснюється нирковим сплетенням, утвореним аксонами вісцеромотонейронів попере­кових вузлів симпатичного стовбура; парасимпатична — аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються ниркові гілки блукаючого нерва. Чутливі волокна до нирки йдуть в складі парасимпатичних і симпатичних нервів.

Схема нефрона та шляхів виведення сечі:

1 — капілярний клубочок (glomérulus);

2 — капсула клубочка або капсула

Шумлянського—Боумена (cаpsula gloméruli)

містить первинну сечу;

3 — проксимальна частина або покручений каналець 1-го поряд­ку (pàrs proximàlis,);

4 — петля нефрона або петля Генне (ansa nephróni);

5 — дистальна частина абo покручений каналець 2-го порядку (pàrs distàlis);

6 — зв'язуюча частина (pars conjùgens) — містить вторинну сечу.

7 — збірний (прямий каналець) tùbulus colligens, s. réctus);

8 — сосочкова протока (diictus papillàris);

9 — нирковий сосочок (papilla renаlis)

малі ниркові чашечки

великі ниркові чашечки

ниркова миска

сечовід

сечовий міхур

сечівник 2—6 — частини ниркового канальця

(продукція сечі). 1 + 2 = ниркове тільце (corpùsculum

rénis Malpighiì).

Схема судинної сітки нирки:

ниркова артерія (artèria renalis) — входить у ворота нирки

полярні артерії (artériae polares) — до сегментів нирки

міжчасткові артерії (artériae interlobàres) — між пірамідами

дугові артерії (artériae arcuate) — по краях пірамід (на границі між мозком і корою нирки)

міжчасточкові артерії (artériae interlobulàres) — між корковими часточками

приносні клубочкові артеріоли (arteriólae glomerulàres afferéntes)

капілярні клубочки (gloméruli) — продукція первинної сечі

виносні клубочкові артеріоли (arteriólae giomerulares efferéntes)

капілярні сітки навколо ниркових канальців, де відбувається реабсорбція і формування вторинної сечі, трофіка нирки

зірчасті вени (venae stellatae)

міжчасточкові вени (venae interlobulares)

дугові вени (venae arcuatae)

міжчасткові вени (venae interlobares)

сегментарні вени (venae segmentales)

ниркова вена (vena renalis) — виходить з воріт нирки.

У новонароджених число судинних клубочків змінюється мало, але їх розміри, об'єм, площа фільтраційної поверхні зростають у декілька разів. Відповідно цьому розвивається кіркова речовина нирки. Товщина її у новонародженого складає 2-4 мм і в перші роки життя збільшується у 2 рази. Співвідношення між кірковою і мозковою речовиною рівно у новонароджених 1:4, у дорослих 1:2. Ниркова миска у новонароджених і дітей до 5 років частіше розташовується всередині нирки, а в наступні вікові періоди переважає позаниркове і змішане розташування мисок. В ембріональному періоді миски мають ампулярну форму, великі чашки відсутні. В кінці плідного періоду формуються великі чашки і миски стають дендритичними, а після народження, у віці 10-15 років, знову розширюються.

Аномалії розвитку:

— аномалія положення — тазова нирка (нирка не піднялася в процесі розвитку з тазу в поперекову ділянку, судини при цьому теж розміщені низько). Тазову нирку необхідно диференціювати з блукаючою ниркою (нирка піднялася в процесі розвитку, але опустилася внаслідок патології, судини при цьому розміщені в стандартному місці);

  • аномалії кількості: подвійна нирка, додаткова (третя) нирка, підковоподібна нирка.