Розвиток соціології праці

Першими експериментаторами в області соціальних резервів і людського фактору на виробництві треба вважати т.зв. “ранніх наукових менеджерів” в Англії. Наприкінці ХІХ ст. центр прикладної соціології, т.т. практичного менеджменту, переміщується із Англії до Америки. Діяльність “ранніх наукових менеджерів” відображала епоху класичного капіталізму. На зміну їй приходить некласичний, чи монополістичний капіталізм, капіталізм. І якраз виразником нового підходу до управління стали представники американського руху “науковий менеджмент”, лідером якого був Фрідерік Уінслоу Тейлор (1856-1915). Останньому приписують відкриття моделі “економічної людини”, головний смисл праці якої полягає й обумовлюється отриманням грошей. Втім сам Ф.У.Тейлор, як то висновує з детального аналізу його висловлювань, не вважав гроші ні головним, ні єдиним мотиватором.

Ф.У.Тейлор розробив і запровадив складну систему організаційних заходів – хронометраж, інструкційні картки, методи перенавчання робітників, планове бюро, збір соціальної інформації, нову структуру функціонального адміністрування, які усі вкупі здатні гарантувати робітникові, що підвищення ним продуктивності праці не буде довільно нівельовано адміністрацією через пониження розцінок. Чимале значення Ф.У.Тейлор надавав стилю керівництва, правильній системі дисциплінарних санкцій й стимулюванню праці. В організації праці провідне місце займали поведінка людини й мотивація, а зовсім нетехнічні фактори.

Висновок.

Процес праці – це взаємодія суб’єкта з об’єктом, людини з природою, яка здійснюється в умовах певних взаємовідносин між людьми. Розвиток поняття праці проникає своїм корінням в передісторію людського суспільства як вдосконалення пристосувальних дій предків людини, пов’язане із застосуванням в якості знарядь предметів зовнішньої природи та інстинкту “що таке?”, як влучно назвав академік І.П.Павлов інстинктивний інтерес до незнайомого. Ці дії вдосконалювали руку та всю тілесну організацію, вони виникли на основі відношення людини до середовища та поступово створили основу для стрибка від природного до соціального.

Історія праці починається з того, що перші люди вимушені були перейти від пристосування до середовища за допомогою органів тіла та предметів-посередників до діяльності, спрямованої на створення штучних, вдосконалення та виготовлення нових засобів праці. По мірі того, як рука людини набувала здатності за допомогою елементарного знаряддя виготовляти інше елементарне знаряддя, відображувальна діяльність нервової системи виробляла якості, необхідні для розуміння властивостей та можливостей речей та явищ. В результаті дії нашого далекого пращура набували цілеспрямованості, – його діяльність втратила чисто біологічний характер та набувала соціальних рис. В ній виникли паростки свідомого перетворюючого впливу на природу. Виникла праця. Цей процес знаменував собою народження соціалізованої особи та соціальних відносин між людьми.

20