У разі захворювань кровотворної системи до раціону травоїдних включають бобове сіно, макуху, комбікорм, збагачений солями купруму, кобальту, феруму, м'ясоїдним до фаршу добавляють печінку та її препарати (камполон, антианемін, сирепар, вітогепат), кров, солі кобальту, купруму, вітаміни групи В.

Якщо тварини не в змозі приймати корм, то їм призначають штучну годівлю або штучне живлення. Штучна годівля - це введення поживних засобів в організм за допомогою зонда. Вона рекомендується за вираже­ ного знесилення і втрати апетиту, неможливості прийому корму внаслі­ док пошкодження рота, язика, паралічу глотки, стравоходу.

Штучне живлення - введення поживних речовин, минаючи шлунок, через пряму кишку, внутрішньовенно, під шкіру, інтраперитонеально. Воно показане за режиму повного голодування, коли надходження кор­ мів у шлунок протипоказане, а також тоді, коли неможливо ввести зонд, або як додатковий спосіб харчування. У пряму кишку можна вводити збиране молоко, розчини глюкози, спирту, внутрішньовенно - розчини глюкози (20-40 %), Рінгера-Локка, етилового спирту (5-10 %), білкові гідролізати, сироватку крові. За шлунково-кишкових хвороб молодняку лікувальні й поживні розчини вводять у черевну порожнину.

Фармакотерапія

Фармакотерапія (pharmacotherapia - від грец. pharmakon - ліки + therapeia - лікування) - вивчення впливу різних фармакологічних препаратів на хворих тварин та їх застосування. Фармакотерапія як метод застосовується під час проведення етіотропної, патогенетичної, замінної і симптоматичної терапії. У практиці ветеринарної медицини найчастіше застосовують комплексну фармакотерапію, оскільки більшість захворювань тварин мають поліетіологічний характер, що зумовлює складність патогенезу.

За допомогою лікарських засобів слід цілеспрямовано і в бажано­ му напрямі впливати на функції окремих систем, органів, відновлю­ вати обмін речовин, досягати високого лікувального ефекту. Напри­ клад, є речовини, що діють на центральну нервову систему (снотвор­ ні, седативні, транквілізатори, нейролептики, аналгетики, протисудомні, блокуючі вегетативні ганглії і нервово-м'язову передачу імпульсів); переважно збуджують центральну (кофеїн, стрихнін, коразол) і веге­ тативну (Н- і М-холіноміметики, Н- і М-холінолітики, адреноміметичні засоби) нервову системи; речовини, що стимулюють роботу серця (серцеві глікозиди, антиаритмічні); ті, що посилюють видільну функ­ цію нирок, моторну й секреторну функції органів травлення; регулю-

98

ють обмін речовин (гормони, вітаміни); антибактеріальні препарати і багато інших.

Лікарські засоби та їх дію на організм, показання і протипоказання, способи і умови застосування препаратів вивчає фармакологія. В курсі "Внутрішні хвороби тварин" вивчається застосування лікарських засобів для лікування окремих хвороб, розглядаються особливості їх впливу на причину чи механізми розвитку і перебіг хвороби, найбільш раціо­ нальні схеми комплексної фармакотерапії та профілактики, оптималь­ ні методи введення за окремих хвороб, залежно від етіології та пато­ генезу, особливостей функціонального стану органів.

Успіхи синтетичної хімії, можливості створення десятків і сотень тисяч нових органічних сполук вселяли віру у всемогутність хімічно­ го синтезу. Виникла впевненість, що в недалекому майбутньому бу­ дуть отримані нові лікарські засоби, які позбавлять людей і тварин від різних хвороб. Проте й донині 35 % усіх лікарських засобів станов­ лять препарати з рослин. Вони є основними для лікування хвороб сер­ цево-судинної системи. Нині науковці і практики знову повернулися до таких давніх методів терапії, як фіто- й апітерапія, що є складови­ ми частинами фармакотерапії.

Фітотерапія

Фітотерапія (від грец. phyton - рослина + therapeia - лікування) - це застосування різноманітних рослин з лікувальною метою. Вона одночасно належить до причинної і патогенетичної терапії, часто бу­ ває замінною, що зумовлює широкі можливості для застосування фі­ тотерапії у практиці як гуманітарної, так і ветеринарної медицини.

Лікування рослинами виникло разом з появою на Землі людини, а мож­ ливо й раніше, бо тварини за різних захворювань інстинктивно шукають і споживають різні лікарські рослини. Відомо, що коти і собаки за деяких за­ хворювань їдять траву - переважно листя злаків, лікарські властивості яких поки що маловивчені. Існує арабська легенда про відкриття лікувальних вла­ стивостей зерен кофейного дерева пастухом, який запримітив, що кози після поїдання гілочок з плодами сильно збуджуються. Досить популярна лікар­ ська рослина - корінь марала (левзея) - своєю народною назвою зобов'язана спостереженням місцевих жителів, які помітили, як за допомогою кореня цієї рослини сибірський олень - марал - відновлює сили.

Під час археологічних розкопок знайдений посуд з рештками лікарських рослин. Так вдалося ідентифікувати валеріану, звіробій, кропиву, полин та ін. Кожну рослину, що зустрічалася, людина перевіряла на наявність у ній лікарських властивостей і часто це робила на тваринах. Це дає право тверди­ ти, що фітотерапія ветеринарна має ті самі віхи становлення, що й медична.

99

Наука, яка вивчає лікарські рослини, лікарську сировину рослинного й частково тваринного походження, а також продукти первинної переробки рослин і тварин, називається фармакогнозією. Батьком фармакогнозії вважа­ ється Діоскорид (І ст. н. е.) - грек за походженням, знаменитий лікар рим­ ської армії. Він у своїй праці «Materia medica» (про лікарські засоби) описав понад 600 видів рослин і обгрунтував їх застосування.

Особливі заслуги в розвитку фармакогнозії і фітотерапії видатного рим­ ського лікаря Клавдія Галена (131-201 pp. н. е.). За його вченням у рослинах є дві основи - одна з них корисна, або діюча, інша - некорисна або навіть шкідлива для організму. Гален запропонував відокремлювати корисне від некорисного водою чи вином, оцтом чи медом. Одержані препарати відомі як галенові. Пізніше їх стали одержувати також за допомогою етанолу.

Цілителями на Русі були волхви, котрі чудово знали цілющі властивості ро­ слин. При монастирях були "лечци", які лікували людей і тварин. Про широке застосування рослин у лікарській практиці Київської Русі свідчить славнозвіс­ ний "Изборник Святослава" (1076 р.). В ньому велике значення надається ліку­ ванню рослинами в сирому і консервованому вигляді. Унікальним вважається рукописний трактат "Мазі", написаний Євпраксією - дочкою Київського князя Мстислава і онукою Володимира Мономаха. У ньому містяться різнобічні відо­ мості про застосування мазей з подрібнених трав і баранячого жиру. Через сто­ ліття наші предки пронесли досвід застосування лікарських рослин, передаючи його з покоління в покоління, збагачуючи новими спостереженнями.

Засновником вітчизняної фітотерапії був наш земляк, відомий лікар Нестор Максимович Максимович-Амболік. Він у 1783 році видав книгу "Врачебное веществословие, или описание целительных растений". Це перша книга з науко­ вої фітотерапії. Автор надавав важливого значення часу збирання лікарських рослин, місцю їхнього зростання та методу готування препаратів.

У процесі філогенезу травні, видільні, кровотворні та інші органи тварин пройшли тривалий час свого розвитку. Становлення типу об­ міну речовин, будова всіх органів, пристосування кожного з них до виконання специфічних функцій визначилися навколишнім рослин­ ним світом, оскільки рослини були й будуть основним кормом для тварин. Це зумовило таку ж саму узгодженість між організмом тварин і рослинним світом, яка існує між легенями й повітрям, між світлом та оком, між звуком і вухом.

Синтез біологічно активних речовин (БАР) у рослинах відбувається в умовах середовища, яке оточує тваринний світ і має певний температур­ ний режим, атмосферний тиск, вологість, сонячне освітлення. Утворені в рослинах БАР менш токсичні, ніж синтетичні, й навіть за тривалого їх застосування побічних реакцій з боку організму буває значно менше.

Лікарські рослини впливають на організм різнобічно. Ось лише деякі з основних механізмів такого впливу:

100

а) задоволення потреб організму в поживних речовинах. Є такий вислів: «Кожні ліки мають бути їжею, кожна їжа має бути ліками». Обмін речовин може порушуватися в результаті нестачі в раціоні тва­ рин тих чи інших речовин, які в їх організмі не синтезуються чи син­ тез їх недостатній. Це, в основному, вітаміни, деякі амінокислоти, ферменти тощо. Лікування полягає в тому, що рослини компенсують нестачу вкрай необхідних речовин (замінна терапія);

б) стимуляція захисних сил організму, посилення секреторних і екскреторних функцій, збільшення припливу крові до окремих діля­ нок тіла або окремих органів, посилення регенерації клітин; різнобіч­ на дія на нервову систему - заспокійлива, тонізуюча, збудлива, сно­ творна, наркотична та ін. (патогенетична терапія);

в) бактеріостатична і бактерицидна дія. Багато рослин згубно впливають на бактерії, віруси, гриби та інші мікроорганізми і водно­ час нешкідливі для організму тварин. У зв'язку з тим, що діючі нача­ ла у рослин різні, то їх дія на мікроорганізми також різна: бактеріо­ статична або бактерицидна;

г) кровоспинна, відхаркувальна, болезаспокійлива дія рослин (симптоматична терапія).

Діючі речовини лікарських рослин. Більшість рослин на організм тварин діють комплексно, оскільки до їх складу входить велика кіль­ кість діючих речовин. Це алкалоїди, глікозиди, вуглеводи, гіркі і ду­ бильні речовини, пігменти, ферменти, слизи, флавоноїди, вітаміни, мікрота макроелементи.

Алкалоїди - це нітрогеновмісні сполуки з властивостями лугів. Вони не леткі, гіркі на смак, фізіологічно й фармакологічно дуже ак­ тивні. В рослинах алкалоїди містяться у вигляді солей винної, яблуч­ ної, молочної, лимонної, мурашиної кислот, які добре розчиняються у воді та інших розчинниках. У рослині алкалоїди представлені цілою групою споріднених речовин. Так, з опію виробляють до 25 сполук, у тому числі морфін, кодеїн, папаверин. Кількість алкалоїдів та їх склад не однакові не тільки в різних рослинах, а й у різних частинах рослин. Найбільше їх у плодах, листі, корінні. Вміст алкалоїдів залежить від пори року та місцевості, в якій ростуть рослини.

Дія алкалоїдів на організм тварин різнобічна. Багато з них діють на центральну нервову систему і належать до найсильніших наркоти­ ків (морфін, кокаїн); атропін, папаверин виявляють спазмолітичну дію, атропін затримує виділення слини і шлункового соку, розширює зіниці; кофеїн і теофедрин стимулюють серцеву діяльність, дихаль­ ний центр та посилюють виділення сечі. Алкалоїди чистотілу - гемо-

101

хелідонін і метаксилхелідонін - впливають на обмін речовин та поділ клітин, а хелідонін, крім того, розслаблює м'язи кровоносних судин, знижуючи артеріальний тиск. Алкалоїд тирамін, виділений з омели білої та грициків звичайних, спричиняє звуження судин і підвищення арте­ ріального тиску. Більше половини рослин містять різні алкалоїди, кіль­ кість яких коливається від слідів до 2-5 %. До цих рослин належать ако­ ніти, пізньоцвіт, болиголов, маки, чемериця, тютюн, дурман та ін.

Глікозиди - безазотисті органічні сполуки, до складу яких вхо­ дять молекули вуглеводів (глюкози, фруктози, галактози тощо) і невуглеводний компонент (стероїдні спирти, або феноли). Оскільки у їх складі міститься цукор, вони близькі до вуглеводів, що дає право об'єднати їх в одну групу, а молекули фенолу, терпену, спирту визна­ чають специфічність дії на тваринний організм. Глікозиди легко руй­ нуються ферментами самих же рослин під час їх зберігання, за дії ви­ соких температур та інших несприятливих чинників. Тому під час їх за­ готівлі слід чітко дотримуватись визначених правил. За фармакологіч­ ними властивостями глікозиди мають широкий спектр дії і бувають серцевими, гіркотами, антраглікозидами, сапонінами та іншої дії.

Серцеві глікозиди - похідні стерину, сполученого з цукром. Вони містяться у свіжих листках червоної і шерстистої наперстянки, мор­ ської цибулі, листках олеандру, свіжих листках конвалії, горицвіті весняному, насінні строфанту тощо. Ці сполуки мають високу біоло­ гічну активність, тому призначати їх слід обережно. У своїй дії на орга­ нізм серцеві глікозиди активують процеси тканинного дихання, нормалі­ зують ферментативні процеси вуглеводно-фосфорного обміну речовин у серцевому м'язі і сприяють синтезу глікогену з молочної кислоти.

Гіркоти, або гіркі глікозиди містяться в полину, кульбабі, аїрі та інших рослинах, дуже гіркі на смак, завдяки чому стимулюють функ­ цію травного каналу і сприяють кращому засвоєнню корму.

Антраглікозиди посилюють функцію травного каналу в цілому і є проносними, що діють через 10-12 год після вживання рослини. На організм впливають м'яко, сприяють поступовому звільненню тов­ стих кишок від калу. Антраглікозиди містяться у крушині ламкій, щавлі кінському, алое, корені ревеня та інших рослинах. Послаблювальний ефект забезпечується тим, що в травному каналі вони розще­ плюються на емодин і хризофанову кислоту.

Сапоніни - це глікозиди різної природи, які утворюють з водою піну, подібну до мильної. Вони діють як поверхнево-активні речови­ ни, подразнюючи слизову оболонку, тому за вживання їх усередину посилюють перистальтику кишечнику, секрецію залоз, виділення мок-

102

роти з бронхів, мають також сечогінні та інші властивості. Рослини, що містять сапоніни, застосовують у практиці ветеринарної медицини як відхаркувальні, сечота жовчогінні й тонізуючі засоби. Сапоніни міс­ тяться в листі берези, корені солодки, траві звіробою, плющі, жень-шені.

Антоціани. Це група рослинних ферментів, які накопичуються у складі клітинного соку плодів, квіток, листі рослин. Вони мають черво­ ний, оранжевий, фіолетовий і синій кольори й завдяки здатності до окиснення та відновлення діють на обмінні процеси на клітинному рівні.

Флавоноїди - гетероциклічні сполуки жовтого кольору, погано розчинні у воді. Вони поділяються на флавони, флавоноли й ізофлавони. Найбільш багаті флавоноїдами рослини родин бобових, зонтич­ них, жовтецевих, складноцвітих. Флавоноїди, підвищуючи проник­ ність капілярів, проявляють діуретичну, спазмолітичну та холеретичну дію на організм тварини. Розширюючи капіляри, вони знижують тиск крові, тонізують серцевий м'яз, уповільнюють згортання крові, запобі­ гають виникненню капілярних геморагій. Останнім часом звернули ува­ гу на протимікробні, противірусні й протипухлинні властивості флаво­ нів. Флавоноїди м'яти, квіток безсмертника, шипшини, пижма стиму­ люють секрецію жовчі, утворюють комплекси з іонами купруму, цинку, феруму, кобальту, мангану, тому можуть бути антидотами у разі отруєн­ ня солями цих металів. Флавоноїди містяться у багатьох рослинах, але найбільше їх у листі берези, вересу, квітках бузини чорної і ромашки, коренях петрушки й солодки, плодах кінського каштана тощо.

Фітонциди - комплекс органічних сполук, які згубно впливають на бактерії, гриби і найпростіші. Можуть також посилювати секретор­ ну та моторну функції травного каналу, поліпшувати процеси регене­ рації, стимулювати захисні сили організму й прискорювати загою­ вання ран. Багаті на фітонциди горіх грецький, евкаліпт, часник, ци­ буля і багато інших рослин.

Ефірні олії - це альдегіди, кетони, лактони, оксиди, складні ефіри кислот та інші органічні сполуки з дуже характерним запахом. Вони не розчинні у воді, безбарвні або слабкозабарвлені рідини. Діють міс­ цево на шкіру, спричиняючи гіперемію, або на весь організм за вве­ дення всередину, сприяючи виділенню мокроти, сечі, молока, спаз­ молітично діють на м'язи кишечнику. Обкурювання ефірними оліями використовують для дезінфекції одягу та шкіри. Ефірні олії діють як болезаспокійливі, відхаркувальні, бактерицидні, проносні засоби і такі, що посилюють роботу серця та центральної нервової системи. Ефірні олії у великій кількості містяться в гірчиці, цибулі, часнику, хроні, валеріані, шалфеї, кропі, анісі та інших рослинах.

103

Органічні кислоти - яблучна, лимонна, саліцилова, оцтова та ін­ ші беруть активну участь в обміні речовин, збуджують секрецію й екскрецію, мають протизапальну, бактерицидну та інші властивості, входять до складу клітинних гормонів - простагландинів. Найбільша кількість органічних кислот нагромаджується у плодах, насінні, яго­ дах, листі, стеблах, корінні. На органічні кислоти багаті малина, ро­ машка, полин, шипшина, хміль.

У практиці ветеринарної медицини використовують лікарські рос­ лини у свіжому та консервованому вигляді, готують з них різні лікар­ ські форми: настої, відвари, настойки, екстракти, порошки.*

Соки одержують за допомогою преса, у якого стискальні частини виготовлені з дуба. Їх джерелом є плоди ягід, овочів, листя, стебла тощо. Соки рослин містять речовини, які зумовлюють кровоспинну, в'яжучу, протимікробну дію, впливають на поділ клітин і регенератив­ ні процеси. Для збереження соки консервують охолодженням, етило­ вим спиртом (1:2-4), пастеризацією, стерилізацією. Соки малини, чорниці, капусти, кропиви, шипшини, алое, брусниці, деревію, цибу­ лі, часнику використовують для лікування ран.

Крім соків, використовують цілі і подрібнені до консистенції кашки різні частини лікарських рослин (листя капусти, подорожника, кропиви, квітки, суцвіття, плоди - для лікування ран, виразок, забоїв).

З висушених лікарських рослин готують порошки, які застосову­ ють у чистому вигляді (з кормом, водою) чи у складі мікстур, болюсів, кашок, мазей, паст та ін., або найчастіше готують водяні, спиртові й олійні витяжки.

Настої (Infusa; наз. відм. однини - infusum) і відвари (Decocta; наз. відм. однини - decoctum) - це водні витяжки з рослинної лікарської си­ ровини або водні розчини екстрактів, виготовлених з цієї самої сирови­ ни. Настої готують із більш ніжних частин рослин (квіток, листя), відва­ ри - із твердіших (кори, коренів, кореневища). Для їх приготування лис­ тя, траву подрібнюють до частинок розміром не більше 5 мм; стебла, кору, корені і кореневища - 3, плоди й насіння - до 0,5 мм.

Для приготування настою подрібнену суху сировину поміщають в емальований чи скляний посуд, заливають дистильованою або пере­ кип'яченою і відстояною протягом 4-8 год водою у співвідношенні 1:10 за масою (а з рослин, що містять сильнодіючі речовини - 1:20 -

значна кількість матеріалу почерпнута з посібників Д.М.Вовка "Рослинні засо­ би у ветеринарній медицині" (К.: Урожай, 1996. - 200 с.) та П.І. Локеса, І.П. Панасенка «Лікарські рослини» (Полтава: Довкілля - К, 2010. - 264 с).

104

30) і ставлять у киплячу водяну баню (у каструлю) на 15 хв, постійно перемішують. Після цього знімають і охолоджують за кімнатної тем­ ператури упродовж 45 хв, обов'язково проціджують й одержану кіль­ кість доводять до того об'єму, скільки було взято води.

Для приготування відвару сировину витримують на киплячій во­ дяній бані упродовж 30 хв, потім охолоджують протягом 10 хв. Відва­ ри з сировини, що містить дубильні речовини (кора дуба, листя муч­ ниці та ін.) проціджують зразу ж після закінчення нагрівання. З такої сировини, як трава конвалії, горицвіту, кореневища й корені валеріани та ріжки маткові, настої та відвари готують у співвідношенні 1:30, а з сиро­ вини, що містить сильнодіючі активні речовини - 1:400. Зберігають на­ стої і відвари у прохолодному місці чи в холодильнику до 2-4 діб.

Настойки (Tincturae, наз. відм. однини - tinctura) - це рідкі лі­ карські форми, які являють собою спиртові, спиртово-водні чи спир­ тово-ефірні витяжки з рослинної сировини. Виготовляють настойки без нагрівання за кімнатної температури, заливаючи подрібнену рос­ линну сировину етиловим спиртом (40-, 60, 70 чи 90 °) у співвідно­ шенні 1:5, а з рослин, що містять сильнодіючі речовини - 1:10. Сиро­ вину настоюють за температури 15-20 °С протягом семи днів, періо­ дично перемішуючи. Потім рідку фракцію зливають, залишок віджи­ мають, промивають невеликою кількістю того самого розчинника і доводять ним загальну кількість настойки до заданого об'єму. На­ стойку відстоюють 2-3 доби в холодному (8 °С) місці, фільтрують і розфасовують. Концентрація настойок офіцинальна, тобто визначена фармакопеєю.

Екстракти (Extracta, однина - extractum) - водні, ефірні або спир­ тові концентровані витяжки з рослинної сировини (рідкі й густі - до 25 % вологи та сухі - до 5 %). Одержані екстракти фільтрують. Вико­ ристовують у чистому вигляді чи в складі інших лікарських форм.

Слизи (Mucilagines, наз. відм. однини - mucilago) - водні витяжки із рослинної сировини речовин, яким характерне набрякання і утво­ рення густих, в'язких розчинів у вигляді гідрофільних золів. Слизи виготовляють з крохмалю, кореню алтеї, лляного насіння. З коренів алтеї слиз готують таким чином: подрібнені корені настоюють у хо­ лодній воді (співвідношення частин 5:100) протягом 30 хв за кімнат­ ної температури і проціджують. З насіння льону слиз одержують, за­ ливши його кип'ятком у співвідношенні 1:30 на 15 хв, з крохмалю - змішуючи одну його частину з 4 частинами холодної, а потім додають гарячу воду (45 частин) і доводять (помішуючи) до кипіння. Зберіга­ ють слизи в холодному місці.

105

Емульсії (Emulse, наз. відм. однини - emulsum) готують із насіння олійних культур лікарських рослин, розтираючи його після замочу­ вання у воді в співвідношенні 1:10. Емульсії готують також з олій, змішуючи їх з водою за допомогою емульгаторів (слиз із крохмалю, жовток яйця, желатина, сухе молоко тощо). Олію, воду і емульгатор треба брати у співвідношенні 2:17:1. Готують емульсії у ступках, роз­ тираючи емульгатор з олією і доливаючи воду.

Збори лікарські (Species, наз. відм. однини -species) - це суміші кількох видів лікарської сировини рослинного походження, які най­ частіше застосовують у вигляді настоїв і відварів. До складу лікар­ ських зборів слід добирати таку лікарську сировину, яка була б суміс­ ною як за напрямами дії та призначенням, так і складом активно дію­ чих речовин.

Застосування рослинних засобів за хвороб різних систем і органів

Органи дихання. Слід враховувати основні патогенетичні механі­ зми хвороб органів дихання, локалізацію патологічного процесу, по­ ширення хвороб. Здебільшого рослинні засоби застосовують усере­ дину, враховуючи їхню рефлекторну та загальну (після всмоктуван­ ня) дію на органи дихання і на весь організм. Аерогенно застосову­ ють такі рослинні засоби, які зумовлюють антисептичну, протиза­ пальну, бронхоспазмолітичну дію, розріджують мокроту, діють від­ харкувально і стимулюють функцію миготливого епітелію. Для інга­ ляцій використовують рослини, що містять ефірні олії та леткі фітон­ циди: м'яту, багно звичайне, мелісу, оман, календулу, ромашку, шав­ лію, евкаліпт, березу, сосну, подорожник, часник та ін. Для інгаляцій готують 5-10 % настої і відвари, використовують свіжі соки (калан­ хое, подорожник та ін.) та готові лікарські форми - ефірні олії, на­ стойки (календули, евкаліпта, шавлії, м'яти, звіробою). Настойки роз­ бавляють 0,85 % розчином натрію хлориду чи водою (20-30 крапель на 3-5 мл) і застосовують для аерозольної чи парової інгаляції. Для аерозолетерапії використовують інгалятори (САГ, ДАГ та ін.), ультразвукові типу УЗІ-3, УЗІ-4, медичні аерозольні апарати - АІ-1, Е-62.

За бронхолегеневих захворювань застосовують лікарські рослини, які за терапевтичним призначенням можна згрупувати таким чином:

1) протимікробні - ромашка і календула (квітки), сосна (хвоя, бруньки), подорожник, багно, евкаліпт (листя), шавлія, м'ята перцева, звіробій, чистотіл, чебрець (трава), береза (бруньки, листя), цибуля, часник (цибулини);

106

2)відхаркувальні - багно, підбіл, подорожник (листя), чебрець (трава), аїр, солодець, алтея лікарська, оман (корені), термопсис (ко­ ріння), цибуля, часник (цибулини);

3)спазмолітичні - ромашка (суцвіття), багно болотне, материнка, красавка, м'ята перцева, чебрець (трава), кріп (насіння), дурман і бле­ кота (листя);

4)жарознижувальні та потогінні - волошка (квітки), малина (плоди, листя, гілки), ромашка, липа (суцвіття), череда (трава), брусниця (листя, плоди), верба (кора), береза (листя), солодець (корені);

5)протизапальні - береза (бруньки, листя), календула, бузина чо­ рна (квітки), ромашка, липа (суцвіття), звіробій, шавлія, череда (тра­ ва), оман, солодець (корені);

6)вітамінні, загальнозміцнювальні - кропива, кульбаба, первоцвіт (листя), шипшина, горобина, чорниця, брусниця, суниця (плоди), мор­ ква, люцерна (трава).

За активної фітотерапії поліпшення настає через кілька днів, але якщо змін на краще не спостерігається протягом тижня, то слід замі­ нити лікувальний засіб. Краще застосовувати не одну рослину, а 2-3 з основним видом дії, але різними супутніми.

Апарат травлення. За розладів травлення у новонародженого молодняку призначають рослинні засоби, яким властива протимік­ робна, в'яжуча, протизапальна, регенеративна, анальгезивна та протиспазматична дія. Їх слід застосовувати за 30-60 хв до випоювання молозива або в проміжках між випоюваннями. До настоїв і відварів доцільно додавати кухонну сіль по 5 г на 1 л, а перед напуванням телят - глюкозу по 20-25 г на 1 л (але не цукор!). Найбільш вживані рослини наведені в таблиці 7. Можна застосовувати різні суміші лі­ карських рослин (Ветеринарна медицина України. - 1996. - № 1. -

С.36-37; 2004. - № 6. - С. 33-34; Здоров'я тварин і ліки. - 2007. -

№9. - С. 24; Локес П.І., Панасенко І.П. Лікарські рослини).

1.Чистотіл - 1 ч., деревій, ромашка, звіробій - 2 ч.

2.Ромашка, м'ята, корінь кульбаби по 1 ч., грицики, деревій, кора дуба - по 2 ч.

3.Чистотіл, дев'ясил, м'ята, мати-й-мачуха - порівну.

4.Кора дуба - 1 ч., листя горіха, липовий цвіт, звіробій - по 2 ч.

5.М'ята, кропива, листя горіха, ромашка - порівну.

6.Звіробій, деревій, полин - порівну.

7.Звіробій, деревій, кінський щавель - по 2 ч., кора дуба - 1 ч.

8.Плоди бузини, ромашка, спориш, цикорій - порівну.

9.Безсмертник, кропива дводомна, чебрець, кульбаба - порівну.

107

За гіпоацидних або анацидних гастритів застосовують кропиву дво­ домну (стебла і листя) або в комбінації з коренями кульбаби (1:1), трилис­ тник (листя), золототисячник, термопсис, подорожник, полин, деревій, спориш, руту (трава), цикорій, хрін, оман, аїр (корені), часник, цибулю (цибулини), хміль (квітки та шишки), ялівець (ягоди), горобину, бруньки берези, сік капусти, чорної смородини, алое, калини, ягоди шипшини.

За гастритів з підвищеною кислотністю ефективні морквяний і картопляний соки, настій звіробою та кропиви, подорожника, кален­ дули, чаги, насіння кропу.

Таблиця 7 - Лікарські рослини, що використовуються для лікування шлунковокишкових хвороб новонароджених телят

	Назва рослини	Лікарська сировина	Форма		Доза (мл) і кратність
			застосування		застосування на добу
	Береза	бруньки	відвар 1:20		150-200; 3 рази
	Вільха	висушене супліддя	настій 1:20		80-100; 3 рази
		(шишки)	відвар 1:10		150-250; 2 рази
	Горіх волоський	незрілі плоди ріжуть,	настойка спир­		30-45 мл з
		настоюють 7 діб	това (70°) 1:10		150-200 мл води
					перекип'яченої
	Дев'ясил британ­	рослини з квітками і	настій	1:10	100-150; 2-3 рази
	ський (золотушник)	листям
	Деревій звичайний	верхівки рослин	настій	1:10	150-300; 3-4 рази
	(тисячолистник)
	Ехінацея пурпурова	верхівки рослин (15 см)	настій 1:20		50-100; 3-4 рази
	Звіробій звичайний	верхні частини рослин	настій 1:20		20-35; 4-5 разів
		з квітами і листям
	Злинка звичайна	рослини з квітками і	настій 1:10		50-75; 3 рази
	(пушняк китайський)	листям
	Лепеха	кореневище	відвар	1:20	150-300; 3 рази
	(аїр, татарське зілля)
	Пижмо звичайне	квітки	настій	1:50	50; 3 рази
	Подорожник великий	листя	настій 1:10		150-300; 3 рази
	Ромашка лікарська	квітки	настій	1:10	75-100; 4 рази
	Смородина чорна або	листя	відвар 1:10		200-400; 3-4 рази
	червона
	Цибуля	цибулини подрібнені	настій		100-200; 3 рази
			холодний 1:20
	Цикорій звичайний	стебло з суцвіттям	відвар 1:20		250-300; 3 рази
	(петрів батіг)
	Цмин пісковий	квіткові кошики з вер­	настій	1:10	100-150; 2-3 рази
		хньою частиною стебла
	Черемуха звичайна	кора	відвар 1:20		200-300; 2-3 рази
		плоди	відвар	1:10	150-300; 2-3 рази
	Шавлія лікарська	листя	настій	1:20	300-400; тричі
	Щавель кінський	листя, насіння	настій 1:10		40-50; 3 рази
		корінь	відвар 1:20		40-50; 3 рази

108

Для стимуляції апетиту призначають чисті чи ароматичні гірко­ ти, найчастіше відвари кореневищ аїру, коренів кульбаби, настою трави полину. Їх слід вводити повільно, зрошуючи ротову порожни­ ну, оскільки гіркоти повинні стикатися із смаковими сосочками.

Для поліпшення травлення застосовують сік листя алое (по 1-3 краплі на язик котам і до 6 крапель - собакам) або на одну чайну чи столову ложку води, якою зрошують ротову порожнину, з медом сік листя алое дають усередину (до 1/2 чайної ложки тричі на добу).

Як проносний засіб, особливо дрібним тваринам, призначають рицинову олію. Однак часто і у великих дозах препарат застосовувати небажано, особливо котам і собакам за хронічних ентеритів, для них максимальна доза 15 і 25 г відповідно. Слід призначати її для лошат, телят, свиней, овець, кіз. Рицинова олія вмилюється у тонкому кишеч­ нику з утворенням рициноолеату натрію й інших солей, які подразню­ ють рецептори слизової оболонки і посилюють перистальтику.

Якщо патологічний процес локалізується у товстому кишечнику, слід застосовувати кору крушини ламкої, жостір проносний, листя касії гостролистої (сени). Рослинні олії призначають як пом'якшу­ вальний засіб моногастричним тваринам і жуйним, але за сильних запальних процесів вони можуть діяти подразливо. У таких випадках краще застосовувати вазелінову олію. Бажано утримуватися від приз­ начення дрібним тваринам олії із насіння льону та ріпаку, які можуть спричинити блювання.

У разі явищ застою вмісту в кишечнику (хімостаз, копростаз) ви­ сокоефективними є слизи з крохмалю, насіння льону, коренів алтеї, які призначають у великій кількості. Виготовлені з насіння льону сли­ зові відвари (з неочищеного) чи супи (з очищеного) застосовують та­ кож за виразкової хвороби шлунка, гастроентериту, гіпотонії перед­ шлунків, закупорення книжки, абомазиту, ентералгії.

За проносів застосовують засоби, що містять речовини в'яжучої дії - дубильні: кора дуба, кореневища перстачу, родовика лікарського або плоди чорниці, шишечки вільхи, трава звіробою.

Якщо захворювання шлунково-кишкового каналу супроводжу­ ються бродильними процесами, метеоризмом, призначають такі ефі­ роолійні засоби, як насіння кмину, коріандру, кропу, настої з квіток ромашки та листя м'яти. Це сприяє пригніченню бродильно-гнильних процесів і відходженню газів за розслаблення сфінктерів.

За хвороб печінки застосовують засоби, що стимулюють вироб­ лення жовчі і жовчовиділення, усувають явище дискінезії, відновлю­ ють тонус жовчовидільних ходів, діють протизапально. Ефективними

109