Родовід

План:

1) Вступ;

2)Історія села;

3) Історія сім’ї;

4) Висновок.

Природні умови:

Село Кацмазів розташоване біля траси, яка сполучає Вінницю з Могилів-Подільським.

Кацмазів розміщений на Мурафських Товтрах, це зумовлює горбистий рельєф. Основою товтр є вапняки, тому тут є відкриті вапнякові кар'єри, карстові печери (багато з яких ще недосліджені). На території села також є мінеральні води (Тепличчина), які за своїми мінеральними та біохімічними властивостями дуже наближені до мінводи "Барчанка". Повз село протікає річка Мурашка.

Вступ

Сім'я – один з найдревніших і природних інститутів соціалізації. Основи фізичного, морального здоров'я людини, її культури закладаються в сім'ї. «Сім'я – найфантастичніша, найдивніша з усіх суспільних інституцій... Сім'я збереглася упродовж усієї історії, не зруйнувалася, незважаючи на безліч соціальних катаклізмів, – твердить Амос Оз. – Навіть у країнах і регіонах, де ситуація справді напружена, сімейне життя триває – з його радощами і печалями, народженнями, нерозв'язаними конфліктами, розлученнями і примиреннями» [1,5].

Отже, сім'я – життєдайний осередок, що приводить у світ Божий, плекає найвищу цінність людства – дітей; священний вузол, який єднає людей у суспільстві. Вона несе велику таємницю буття, поєднуючи безмірні прояви фізичного і духовного, соціального і особистого, економічного і мистецького, об'єднуючи не лише генетичну спільність, а й спосіб життя, систему цінностей середовища, характер діяльності, харчування, віру; вона становить самодостатню, органічну й цілісну систему, здатну творити і відтворювати суспільство й саму себе.

Сім'я, її структура, функції та шлюбно-сімейні відносини українців, сімейні обряди, звичаї постійно є предметом дослідження етнографів, фольклористів, етнологів, соціологів. Особливий інтерес становлять етнопедагогічні праці, побудовані на основі виховання дітей у сім'ї, Марка Грушевського, Євгена Сявалько, Мирослава Стельмаховича, Василя Сухомлинського.

У філософських підходах розглядається сім'я з позицій комплексності, самодостатності, наступності, незнищуваності, самовідтворювання роду, етносу, нації. У наукових працях поняття сім'я, рід, родина є синонімами.

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» про рід записано: «...форма спільності людей: ряд поколінь, що виходять від одного предка» [2,1033]; слово родина пояснюється так: «...група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом» [2,1038]. Більш широкі, ніж у словниках, визначення поняття родина даються в наукових дослідженнях М. Шаповала, В. Цимбалістого, М. Стельмаховича.

Родина – це те коріння, яке живить усе дерево життя людського. Коли відсікти його корені, то воно не зможе нормально жити. З історії роду складається історія держави. Родовід – це невичерпне джерело героїчних, мудрих, красивих, добрих вчинків людей. Нас зацікавило пізнання родоводу з метою усвідомити природне життя людини в єдності, солідарності, у виживанні, в пошуках свого коріння.

Знати свій родовід, зберігати його нетлінну пам'ять – означає любити свою Вітчизну. Це обов'язок не тільки перед минулими, але й перед майбутніми поколіннями.

Історія села:

У 1997 році відзначено 500-річчя села, хоч 1497 р. — далеко не точна дата його започаткування. Точніша — 1378 рік.

За литовською грамотою 1375-1388 років село Кочмарів (Кацмазів) і Лука-Кочмаровська (Кацмазівська — Мовчанська в наш час) відносились до розряду нешляхетних сіл; цим і підтверджується їх існування у ці роки. Грамота великого князя литовського Олександра Казимировича підтверджує існування села до 1497 року. Литовський князь Вітовт подарував Кочмаровську волость католицькій кафедрі м. Кам'янець-Подільський у 1498 році з існуючими поселеннями. При визначенні кордонів у 1546 році Кацмазів називають селищем.

Кочмаровська волость (Кацмазівська) знаходилась між двома сусідніми старостатствами — Барським і Шаргородським — і належала Камянець-Подільському єписпопу та церковній кафедрі. За згодою польського короля володар Шаргородщини Ян Замойський виміняв її[Коли?] на щойно куплене у Яна Пражського село Прага (передмістя Варшави). Волость була запущена, малозаселена і приносила мізерні прибутки. В той час податки збирали з тяглових селян, що мали свою землю. Володіння Замойського в Шаргородщині були невеликі, йому належали села: Пасинки, Коришків, Перепільченці, Лука-Карачаївська, Княжа Лука, Мовчани. Отримавши Кочмаровську волость, Замойський узаконив її як «Кочмаровські дубрави». Це було ширше поняття, його межу встановити важче, чим волості. Він розширював свої «Дубрави», заселяючи їх вільними і розбійниками-утікачами, іншими сумнівними людьми. Особливо інтенсивно йшло заселення з 1585 року.

До 1570 р., після спустошення кримськими татарами, село зникає і значиться тільки Кацмазівський ліс. Подібне могло бути з поселенням Лука-Мовчанська. В переписі сіл Шаргородської волості 1599 року є село Кацмазів. У легенді сказано про напад кримських татар: «Село спалили, людей перебили, молодь і дітей вивезли на невільницькі ринки м. Кафи і Стамбула, село обезлюднилось, врятувалась лише сім'я Дідовиків. Вони покинули урочище «Старий Кацмазів» і перебрались у чисті дубрави поближче до джерела, що витікало з яру Чиста криниця». Тут залишилось воно і до нашого часу. На старому місці, де було село, знаходять рештки різних домашніх предметів. Краєзнавці здебільшого опираються на письмові джерела, документи при визначенні часу заснування села. Насправді поселення вже давно існувало до таких письмових повідомлень про нього. Твердження про суцільні ліси і необжиті території краю далеке від істини. На території полів і садів с. Олександрівки Жмеринського району знаходять археологічні рештки Трипільської культури людей, які тут жили ще до нашої ери. Край лежить у лісостепу, умови його сприятливі для розселення: тут чергуються галявини, проліски, яри, здолинки, луки і вибалки, по яких протікають річки і струмки, б'ють джерела. Та чи робили б монголо-татари свої грабіжницькі походи, якби тут не було поселень? Однак відсутність згуртованості між собою сприяла шукачам легкої наживи, розоренню і запустінню існуючих поселень, край переходив із рук у руки.

Першу церкву в с. Кацмазові вибудували в зруб з дубового матеріалу у декілька ярусів; вона згоріла у 1770 році. Нова була теж дерев'яна, її відкрили на Покрову на честь Пресвятої Богородиці у 1774 році, освятили в 1778 році. Мала чотирьох'ярусний іконостас з прославленою іконою Божої матері, мальованою на оксамиті з прикрасами срібних зірок. Про церкви писав вчитель історії Кацмазівської школи Василь Іванович Кушнір. Він приводить дані про розподіл землі після реформи 1861 року по с. Кацмазів: за паном залишилось біля 1000 десятин найбільш родючої землі, селяни викупили 300 десятин.

На 1913 рік селянських господарств зараховувалось 390, з них 50 були безземельні, 150 малоземельні (вони мали 0,5—1,5 десятин землі на селянський двір), 10-12 господарств володіли 8—12 десятин, 160 дворів мали 3—5 десятин (середняки). Безземельних називали «бобелі», цю частину села називають «Бобелівка». За відробіток на панській гуральні їм давали в оренду від 20 до ЗО соток. В економії пана працювало до 40 робітників. 90 чоловік наймитувало, називались вони стрекарі. У 1917—1918 роках панський маєток, фільварок і ґуральня були розграбовані і зруйновані. Комітет незаможних селян розділив панську і церковні землі по 0,75 га на селянський двір. При вступі в колективне господарство земля була усуспільнена, як і тягло та реманент. У 1932—1933 роках померло з голоду більше 200 людей.

У роки Німецько-радянської війни взяли участь у бойових діях 670 воїнів. Генерал-лейтенант Тимофій Порфирович Абрамов удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 125 воїнів загинули на фронтах. Окупація села тривала з 3 липня 1941 року до 18 березня 1944 року. Колективне господарство румунський окупаційний режим зберіг. Для підтримання в покорі окупованих у селі діяла румунська плутанерія (жандармерія), а з місцевих прибічників нового окупаційного режиму був створений поліцейський загін. Він суворо стежив за дотриманням окупаційного порядку, підтримував старосту села. Населення села жило в постійному страху — за найменшу непокору людей садили в холодні льоху, не давали їжі, били. В холодну зиму 1942—1943 років у селі збирали теплі кожухи, овечі шкіри, валянки і відправляли на фронт. Були заборонені всякі збори людей. У партизанські загони йшли військовополонені, що переховувались в місцевого населення і лісах. Після йорданських свят великий переполох румунів був пов'язаний із подіями, що відбулись у селі Голубівці Жмеринського району та селах Чубарівці і Воробіївці Тиврівського району Вінницької області, виступами партизан в інших місцях. 19 березня 1944 року с. Кацмазів було звільнено. Відновили свою роботу неповносередня школа, колгосп.

У 1953 році семирічна школа реорганізувалась у середню. Директором школи працював Анатолій Орехтович Шевчук. Пізніше його призначили першим заступником завідуючого Вінницьким обласним відділом освіти. Свого часу керували Кацмазівською школою Василь Васильович Коцюба, якого обрали головою місцевого колгоспу «Росія». Борис Омелянович Грабік після його переводу в с. Селище тривалий час очолював Тиврівський відділ освіти. 16 років Василь Іванович Кушнір очолював школу. В 2002 минуло 140 років із дня заснування Кацмазівської початкової школи, яку відкрили в 1862 році.

Дільнична лікарня почала працювати з 1957 року.

Автотраса, що проходить із західної частини села і з'єднує місто Могилів-Подільський з обласним центром, розв'язала цілу низку соціальних питань села, його транспортне сполучення з районним центром і містом Жмеринка. Село лежить на вододілі басейну річок, що мають стік води до річок Дністер і Південний Буг, Вертлява Мурашка обмиває поселення з південної сторони, її каньйон багатий на запаси вапнякового каменю, що залишились від колишнього Сарматського моря. З каменю селяни будують огорожі, господарські приміщення. Багатогалузеве колективне колишнє господарство-колгосп «Росія» з часу його утворення відіграло важливу роль у житті селян. У його власності була зосереджена виробнича база: польова, овочеві бригади, тваринницькі ферми, стави, ліс, пасіки, досить потужний машинно-тракторний парк, переробна база: млин, олійня, пекарня, макаронний і ковбасний цехи. Господарство побудувало типові ремонтні майстерні, автогаражі, критий зернотік з повним набором зерноочисних машин. Асфальтована дорога з'єднала центр села з сусіднім селом Лука-Мовчанська, з автострадою. До становлення і зміцнення колгоспу «Росія» приклав зусиль Микола Петрович Городецький. У роки незалежності України ведуться завершувальні роботи по будівництву сільського Будинку культури. У ньому буде розміщена існуюча неповносередня школа і сільський Будинок культури. Після реставрації православної церкви, впорядкування торгових магазинів, надання привабливого зовнішнього вигляду фасаду школи і новозбудованого Будинку культури набув естетичного вигляду центр села Кацмазів.

За роки існування села його жителі були не тільки свідками, а і прямими учасниками більшості значимих подій, що відбувались у державі. У складі Радянського військового контингенту брали участь у боях в Афганістані Анатолій Кукурудзяк, Василь Муляр, В'ячеслав Сотник, Олександр Богданюк, Микола Сакалюк. У ліквідації наслідків вибуху на Чорнобильській атомній електростанції брали участь жителі села Василь Оникійович Паславський, Іван Миколайович Каліцинський.

Перші осередки фермерського руху в Жмеринському районі виникли в с. Кацмазові у 1992 році. Господарство «Надія» організувала Надія Музика. Земельний фонд 81 га, має два зернозбиральні комбайни, вантажну автомашину,трактор, вирощують цукрові буряки, гречку, горох, пшеницю. У 2000 році організувались такі сільськогосподарські підприємства: «Вікторія» — 64 гектари землі, очолює його Віктор Володимирович Гончарук; «Бордо» очолює Олександр Васильович Басістий; найбільше приватно-орендне підприємство «Меридіан» — земельний фонд 890 гектарів землі, має зерновий комбайн, 4 вантажних автомашини, 6 тракторів, іншу сільськогосподарську техніку. Вирощує зернові культури, цукрові буряки, однорічні і багаторічні трави. Має 164 голови великої рогатої худоби, 140 свиней. Товариство «Корунд» — земель¬ний фонд 296 гектарів, має 2 зернових комбайни, 2 трактори. Великої рогатої худоби — 104 голови, 44 свині. На жаль, більшість цих підприємств на сьогоднішній день не працюють.

Після розпаювання землі колгоспу «Росія» с. Кацмазова у 2000 році на кожен колгоспний двір припало до 3 га землі. Для сьогоднішньої сім'ї, що має двоє дітей і не має перспективи на виїзд в інше місце для проживання, це означає, що після їх одруження кожен отримає наділ від батьків до одного гектара. Через два наступних покоління вони можуть перейти в становище нових селян «бобелів». Тому потрібні радикальні зміни щодо впорядкування назріваючих селянських проблем.

Табличка перед в’їздом в село

ЦеркваСільська школа

Зупинка

Будинок культури

Вступ

Сім'я – один з найдревніших і природних інститутів соціалізації. Основи фізичного, морального здоров'я людини, її культури закладаються в сім'ї. «Сім'я – найфантастичніша, найдивніша з усіх суспільних інституцій... Сім'я збереглася упродовж усієї історії, не зруйнувалася, незважаючи на безліч соціальних катаклізмів, – твердить Амос Оз. – Навіть у країнах і регіонах, де ситуація справді напружена, сімейне життя триває – з його радощами і печалями, народженнями, нерозв'язаними конфліктами, розлученнями і примиреннями» [1,5].

Отже, сім'я – життєдайний осередок, що приводить у світ Божий, плекає найвищу цінність людства – дітей; священний вузол, який єднає людей у суспільстві. Вона несе велику таємницю буття, поєднуючи безмірні прояви фізичного і духовного, соціального і особистого, економічного і мистецького, об'єднуючи не лише генетичну спільність, а й спосіб життя, систему цінностей середовища, характер діяльності, харчування, віру; вона становить самодостатню, органічну й цілісну систему, здатну творити і відтворювати суспільство й саму себе.

Сім'я, її структура, функції та шлюбно-сімейні відносини українців, сімейні обряди, звичаї постійно є предметом дослідження етнографів, фольклористів, етнологів, соціологів. Особливий інтерес становлять етнопедагогічні праці, побудовані на основі виховання дітей у сім'ї, Марка Грушевського, Євгена Сявалько, Мирослава Стельмаховича, Василя Сухомлинського.

У філософських підходах розглядається сім'я з позицій комплексності, самодостатності, наступності, незнищуваності, самовідтворювання роду, етносу, нації. У наукових працях поняття сім'я, рід, родина є синонімами.

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» про рід записано: «...форма спільності людей: ряд поколінь, що виходять від одного предка» [2,1033]; слово родина пояснюється так: «...група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом» [2,1038]. Більш широкі, ніж у словниках, визначення поняття родина даються в наукових дослідженнях М. Шаповала, В. Цимбалістого, М. Стельмаховича.

Родина – це те коріння, яке живить усе дерево життя людського. Коли відсікти його корені, то воно не зможе нормально жити. З історії роду складається історія держави. Родовід – це невичерпне джерело героїчних, мудрих, красивих, добрих вчинків людей. Нас зацікавило пізнання родоводу з метою усвідомити природне життя людини в єдності, солідарності, у виживанні, в пошуках свого коріння.

Знати свій родовід, зберігати його нетлінну пам'ять – означає любити свою Вітчизну. Це обов'язок не тільки перед минулими, але й перед майбутніми поколіннями.

«Історія сім’ї»

Я – Безгодько Олександр Сергійович, 1998 року народження. У 2005 році пішов у перший клас Кацмазівської загальноосвітньої школи I –II ступенів. У 2014 р. закінчив школу. У цьому ж році вступив до Чернятинського коледжу ВНАУ на спеціальність «Експлуатація та ремонт сільськогосподарської техніки»

Безгодько Андрій Миколайович– мій дідусь – народився 1949 р. в с. Кацмазові. Після закінчення Кацмазівської середньої школи в 1966р. поступив до Київського будівельного інституту.. За добросовісне ставлення до праці, активну участь у житті колективу нагороджений багатьма грамотами і медалями.

Безгодько Олена Ігорівна– моя бабуся – працювала в колгоспі села Кацмазова, а потім стала домогосподаркою.

Олена Ігорівна і Андрій Миколайович виростили–сина Сергія.

Безгодько Сергій Андрійович – мій батько. Народився 1973 р. в с. Кацмазові. У 1990 р. закінчив Кацмазівську середню школу.

У мого така – золоті руки. Все, за що він береться, виходить у нього так, ніби він все життя тільки цим і займався. Камін у вітальні тато зробив та оздобив теж власноруч. Також він прикрасив нашу квартиру дерев'яним оздобленням.

Моя бабуся – Паславська Любов Гнатівна. Народилася 1941 р.

Мій дідусь Паславський Григорій. Народився в 1943 р. Все життя Паславський Григорій чесно служив Батьківщині. Такі риси свого характеру, як відповідальність, пунктуальність, організованість, доброта та життєрадісність, він намагається прищепити і нам, його внукам. Бабуся і дідусь – нині на заслуженому відпочинку.

Моя мати – Безгодько Олшьга Григорівна. Народилася 1978 р. У 1985 році пішла до школи.У шкільні та студентські роки не тільки відмінно навчалася, але й була активною учасницею громадського життя. Голова ради загону, комсорг класу, староста групи – це лише деякі моменти її життя. Мама була удостоєна особливої нагороди – путівки в Артек. У 1995 році закінчила школу.

Моя сестра – Безгодько Світлана Сергіївна. Народилася 1999 року. У 2006 році пішла до Кацмазівської загальноосвітньої школи I –II ступенів. По закінченню школи хоче поступити у Чернятинський коледж ВНАУ.

Мій Батько

Прабабуся і Прадідусь

Мій Тато в армії

Моя сім’я

Висновок:

Сьогодні питанню національного відродження надається велике значення. Цій меті служить і поновлення традиції вести родовідні дерева. Це важливо не тільки тому, що дитина дізнається про своїх давніх пращурів, вона стає уважніша до своїх батьків, починає краще розуміти їх. Так народжується духовна єдність у сім'ях, виховується взаємоповага і взаєморозуміння старшого і молодшого поколінь.