Лікування положенням при центральному парезі (поза протилежна позі Верніке-Манна)

Рис. 1. Лікування положенням (поза протилежна позі Верніке-Манна): 1 — укладання паретичних кінцівок у положенні хворого на спині; 2 — укладання паретичних кінцівок у положенні хворого на здоровому боці.

Сеанс лікування млявих паралічів і парезів може тривати за необхідності до 3—4 год., але треба стежити, щоб не збільшилася м'язова напруженість. При в'ялих паралічах і парезах лікуван­ня положенням передбачає середньофізіологічне положення кінцівок, при якому м'язи не зазнають зайвого розтягання, а суглоби не піддаються де­формації. Протягом дня бажано проводити кілька сеансів лікування поло­женням, чергуючи їх з лікувальною гімнастикою, масажем і фізіотерапев­тичними процедурами.

Щоб уникнути небажаних наслідків лікування положенням, треба після зняття фіксації визначити тонічний стан м'язових груп і рухливість у сугло­бах, не допускати збільшення ригідності або спастичності м'язів порівняно з вихідним рівнем, виникнення гіпостатичних набряків, появи болю, оніміння, тугорухливості. Такі симптоми вказують на надмірність розтягання, непра­вильність фіксації, передозування за часом. Оптимальний режим лікування положенням визначається індивідуально та залежить від загального стану хворого і його рухового статусу. Всі методичні засади лікування положенням мають локальний характер та спеціальну мету. Після закінчення гострого пері­оду переходять до більш дієвого методу загальної активізації хворих.

Пасивна гімнастика. Один з основних методів розгальмовування — система пасивних рухів для паретичних кінцівок. За допомогою пасивних рухів зберігається або відновлюється втрачена схема нормально здійснюваних рухів, попереджається поява патологічних синкінезій. Особлива увага повинна приділятися зоровому контролю хворого за виконанням вправ і положенням інших частин тіла, який має ґрунтуватися на глибокому усві­домлені м'язово-суглобного відчуття.

При проведенні пасивних вправ важливо правильно визначити їхню ам­плітуду й швидкість, які залежать від неврологічного статусу хворого й сту­пеня підвищення тонусу, тому що висока амплітуда й швидкість можуть під­вищити й без того високий тонус.

Пасивні вправи при сприятливому перебігу хвороби можна призначати в перші дні після захворювання або травми. Велике значення для хворого має вибір вихідного положення, що само по собі сприяє розслабленню спастич­них м'язів. Пасивні вправи допомагають зберігати нормальну рухливість у суг­лобах, попереджують і зменшують патологічно підвищений тонус м'язів, від­новлюють і зберігають у хворого уявлення про нормально здійснювані рухи. Пасивні рухи повинні виконуватися плавно, ритмічно, багаторазово. Кожна се­рія рухів має виконуватись в одній площині при поступовому збільшенні ам­плітуди рухів і постійному зоровому контролі хворого (рис. 2).

Рис. 2. Пасивна гімнастика: 1 — пасивне відведення й приведення руки в плечовому суглобі; 2 – пасивне розгинання й згинання в ліктьовому суглобі; 3 — пасивне згинання й розгинання кисті в промене-зап'ястковому суглобі (передпліччя супіноване); 4 – пасивне згинання й розгинання ноги в колінному й кульшовому суглобах.

Перед виконанням пасивного руху проводиться його «розучування» на здоровому боці, а потім активні рухи здоровою кінцівкою здійснюють одночасно або поперемінно з пасивними рухами в паретичній кінцівці. Обсяги й темп рухів необхідно поступово збільшувати з огляду на суб'єктивні відчуття хворого й ступінь створюваного опору.

Розслаблення м'язів. При спастичному паралічі слід вважати однією з перших спеціальних вправ - навчання розслаблення м'язів (спочатку на здоровій кінцівці, а потім на паретичній). Після того як хворий опанує розслаблення всієї кінцівки, необхідно опановувати розслаблення окремих м'язових груп.

Крім того, застосовують прийоми вібруючого локального потрушування по ходу певного м'яза та деякі прийоми розслаблюючого масажу.

Пригнічення патологічних синкінезій. Комплекс вправ для пригнічен­ня патологічних синкінезій спрямований на усунення міцних співдружніх ру­хів, що виникають у хворих зі спастичними парезами (наприклад, одночас­не згинання стегна, гомілки й стопи; ротація стегна назовні, випрямлення ноги в колінному суглобі й підошовному згинанні стопи під час ходьби; згинання ліктя й приведення плеча при згинанні кисті й пальців.

Для цього використову­ються такі прийоми:

• навчання хворого свідомого пригні­чення синкінезій; для цього пацієнтові необхідно роз'яснити, що таке синкінезії та в яких м'язових групах виникають співдружні рухи у відповідь на той або інший основний рух;

• ортопедична фіксація (за допомогою лонгети, еластичного бинта або ортопедич­ного взуття) одного або двох суглобів, у яких найбільше виражені синкінезії. Наприклад, фіксація ліктьового суглоба у випрямленому положенні, а променезап'ясткового й пальців – у положенні тильного розгинання при здійсненні рухів згинання й відведення в плечовому суглобі; носіння ортопедичних черевиків з високим закаблуком й укріпленими зовнішніми та внутрішніми зводами для попередження супінації й зайвого пі­дошовного згинання стопи під час ходьби у хворих зі спастичним геміпарезом;

• застосування спеціальних протиспівдружних пасивних й активно-пасив­них вправ, виконуваних за допомогою методиста.