Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
308
Добавлен:
09.05.2015
Размер:
901.63 Кб
Скачать

Реабілітація хворих із захворюваннями й травмами центральної нервової системи мозковий інсульт

Загальні відомості про мозковий інсульт. Інсульт — гостре порушен­ня мозкового кровообігу різної локалізації й протяжності, що викликає мор­фологічні порушення в тканинах мозку й зміни функцій центральної нерво­вої системи. Розрізняють геморагічний й ішемічний інсульти. Геморагічний інсульт супроводжується крововиливом у мозок, ішемічний виникає при за­купорці судин тромбом або емболом. У результаті ішемії (недокрів'я) відбувається розм'якшення мозкової тка­нини — інфаркт мозку.

До факторів ризику роз­витку інсульту належать: гене­тична схильність; артеріальна гіпертонія; гіперглікемія; ожи­ріння; недостатня фізична активність; паління; вік; наяв­ність повторних гіпертонічних кризів; індивідуальні особли­вості конституції (пікнічна), режиму життя й харчування; повторні стреси й тривале нервово-психічне перенапру­ження. За наявності трьох і більше несприятливих факто­рів схильність до інсульту збільшується (рис. 3.1—3.4).

Важливо відзначити, що головні причини інсульту — гі­пертонічна хвороба й атеро­склероз судин головного моз­ку, а також хронічний нефрит, захворювання надниркових залоз, хвороби крові.

Характерна риса геморагічного інсульту — наявність загальномозкових симптомів (головний біль, розлад свідомості, блювання, гикавка, бради- або тахікардія). Характерна втрата свідомості, судороги, автоматична жес­тикуляція й вегетативні розлади, зниження, а потім підвищення температу­ри тіла, пітливість, похолодання кінцівок, порушення дихання.

Осередкові симптоми: залежать від локалізації геморагій (рухові пору­шення по гемитипу, розлад чутливості, афазія).

Ішемічний інсульт (інфаркт мозку) розвивається в результаті гострої не­достатності мозкового кровообігу внаслідок стенозу, тромбозу, емболії й спазму мозкових судин. До розвитку ішемічного інсульту призводить ате­росклероз у сполученні з гіпертонічною хворобою та цукровим діабетом, захворювання серця (ревматизм, інфаркт міокарда), захворювання крові, травма. Ішемічний інсульт частіше виникає у хворих літнього віку (після 60 років), в анамнезі цих хворих нерідко стенокардія, інфаркт міокарда, гіпер­тонічні кризи. Інсульт розвивається поступово, частіше вночі або вранці після сну. Провокуючими факторами можуть бути психічна травма, фізичне навантаження, вживання алкоголю. Свідомість ясна, відмічається невелике оглушення, дезорієнтування. Обличчя хворого бліде, зіниці звужені, артері­альний тиск у нормі або знижений. Характерна риса ішемічного інсульту — перевага осередкових симптомів над загальномозковими. З'являються ге­міплегії з боку, протилежного осередку, з боку осередку — центральний парез лицьового, під'язикового нервів, порушення чутливості, афазія.

Невідкладна допомога при інсульті, незалежно від його характеру, повин­на бути спрямована на відновлення функцій серцево-судинної системи, ди­хання, нормалізацію артеріального тиску, на боротьбу з набряком мозку, порушеннями водно-електролітного балансу й кислотно-основного стану.

Через кілька днів після початку захворювання, коли загальномозкові явища згладжуються, на перший план виступають рухові розлади, що зале­жать від локалізації патологічного процесу. Спочатку розвивається повний в'ялий параліч кінцівок, сухожильні рефлекси відсутні. Приблизно через два тижні атонічні явища замінюються гіпертонічними, тонус м'язів і сухо­жильних рефлексів підвищується. Спастичні явища посилюються і перехо­дять у контрактуру: розгинальну в нозі й згинальну – в руці. Ці симптоми характеризують контрактуру Верніке—Манна, при якій спастичний параліч проявляється в дистальних відділах руки: рука приведена до тулуба, перед­пліччя проноване й зігнуте, зігнуті кисть і пальці. У нозі підвищений тонус розгиначів стегна, гомілки й згиначів стопи. Ці порушення не дозволяють під час ходьби згинати ногу в коліні й розгинати в стопі, утруднені відве­дення й пронація стопи, пальці зігнуті. Нога розігнута в тазостегновому суг­лобі, супінована, відсутнє відведення, стопа звисає (рис. 4).

Рис. 4. Хворий з контрактурою Верніке—Манна.

Розрізняють 3 етапи реабілітації хворих на інсульт: 1-й — ранній від­новний (до 3 міс), 2-й — пізній відновний (до 1 року), 3-й — етап за­лишкових порушень рухових функцій (понад 1 рік). Визначаючи завдання, засоби і методики лікувальної гімнастики (ЛГ) на цих етапах реабілі­тації, враховують призначений руховий режим та ступінь порушення рухових функцій. Використовують суворий та розширений ліжковий ре­жими, напівліжковий (палатний) і вільний рухові режими. Розрізняють 1-й ступінь порушення рухових функцій (легкий парез), 2-й (помірний парез), 3-й (парез), 4-й (глибокий парез) і 5-й ступінь (плегія або па­раліч).

На ранньому відновному етапі лікування хворому послідовно призначають суворий ліжковий, розширений ліжковий (2а—2б), палатний та вільний режим. Тривалість кожного рухового режиму залежить від стану хворого і ступеня порушень рухових функцій. Чим більші порушення рухових функцій виявлені, тим повільніше розширюються режими рухо­вої активності.

Якщо хворому призначають суворий ліжковий режим (на 1—3 дні), заняття ЛФК протипоказані, хворому необхідно забезпечити спокій, ме­дикаментозне лікування та лікування положенням. Укладають хворого в положення, протилежне позі Верніке—Манна. Це зменшує еластич­ність, запобігає розвитку м'язових контрактур. Хворого укладають у положенні на спині, на боці. Положення хворого змінюють декілька разів на день (кожні 2 години).

Соседние файлы в папке Методические материалы для студентов