Тема 15. Державне регулювання економіки

Питання для самостійного вивчення

1.Еволюція поглядів на роль держави в економіці.

2.Форми і методи державного регулювання ринкової економіки.

Література

1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред. Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

2. Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

3. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

4. Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/

5. Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс] - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

7. Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006 // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo

8. Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева. - М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

9. Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

Теоретичні відомості

Державне регулювання економіки здійснюється у відповідних формах:

Бюджетно – податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально – економічного розвитку країни.

Кредитно – грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно – економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономіч-

не планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання здійснюється через вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, подолання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізація, посилення конкурентноздатної національної економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Методи державного регулювання економіки – це сукупність способів, прийомів га засобів державного впливу на соціально – економічний розвиток країни.

За характером впливу на господарські суб’єкти державне регулювання економікою поділяється на пряме і непряме.

Прямі методи державного регулювання економікою – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, ліцензування тощо).

Непрямі методи державного регулювання економікою – це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки. Вони поділяються на:

• правові методи державного регулювання економікою – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання;

• адміністративні методи – це заходи державної влади: заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, ліцензування тощо);

• економічні методи державного регулювання економікою – це створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їхню поведінку (ставка податку, облікова ставка, митний тариф, норма амортизації).

В основі регулювання національної економіки сконцентровані різні економічні теорії, кожна з яких по-різному уявляє механізм функціонування економіки та подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки. Серед них можна виділити наступні: класична теорія регулювання; кейнсіанська теорія; альтернативні теорії: монетаризм, теорія „економіки продукції”, теорія раціональних очікувань.

Прихильники класичної теорії (друга пол. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.) вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, біржові крахи, які тимчасово виводять її зі стану рівноваги. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості та економічної рівноваги.

Уявлення прихильників класичної теорії не витримує випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки показує, що держава змушена втручатися в економічні процеси. Переконаність в цьому зросла під впливом світової економічної кризи 30-х років (Великої депресії). Вирішальну роль у перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Новий економічний світогляд Кейнс подав у своїй книзі „Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей”, надрукованій у 1936р. Він уперше піддав критиці класичну теорію і запропонував альтернативну, в основі якої сконцентроване державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву „кейнсіанської революції”. Заслугою Кейнса є те, що він обґрунтував об’єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з’ясував основні засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення раціональної фіскальної політики тощо.

Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва – „стагфляція”. Кейнсіанські рекомендації в нових умовах показали свою неефективність. Це призвело до виникнення альтернативних теорій.

Монетаристська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновник – Мільтон Фрідмен. Цей напрям пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме – регулюванню грошового обігу.

На відміну від кейнсіанців, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо самостійною і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Вони відстоюють принципи вільної конкуренції.

Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВНП = СВ + І + ДВ + ЧЕ), то в основу монетаристської теорії полкладено рівняння обміну: МV = PQ.

Монетаристи вважають, що:

• головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна політика. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може змінювати регулюючий вплив на економічну активність;

• швидкість обертання грошей є стабільною, зміну її можна передбачити і врахувати;

• стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Цією метою Фрідмен запропонував монетарне правило: грошова маса має збільшуватися щорічно тими ж темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП.

Теорія економіки пропозиції виникла у зв’язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції. Це неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, пропагує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємства, скорочення соціальних витрат тощо. Прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління тощо.

Згідно з теорією економіки пропозиції, зниження податків викличе зростання реального ВВП.

Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття. Ця неокласична теорія, стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб’єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), осмислюючи всю інформацію про об’єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення – рішення, які максимізують їхнє благополуччя.