Тема 16. Зайнятість і безробіття. Соціальна політика держави

Питання для самостійного вивчення

1. Роль держави в регулюванні розподілу доходів, забезпеченні рівня та якості життя населення.

2. Еволюція теоретичних концепцій ринку праці (концепція Філіпса, монетаризм, неокласицизм, інституціоналізм).

Література

1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред. Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

2. Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

3. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

4. Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/

5. Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс] - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

7. Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006 // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo

8. Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева. - М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

9. Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

10. Економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави — політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірно активне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходів призводить до зниження ділової активності у суспільстві і скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і, як наслідок, до падіння виробництва, зниження його ефективності.

Існує чотири погляди на соціальну справедливість:

1) егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага;

2) роулсіанський — максимізується корисність найменш забезпечених осіб;

3) утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;

4) ринковий — справедливість встановлює ринок.

Слід зазначити, що найбільш протилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскільки ринковий розподіл доходів потребує відповідності доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту від цього фактора. Отже, у цьому разі припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Вибір принципів соціальної справедливості у перерозподілі доходів виявляється у кожному суспільстві по-своєму, виходячи з духовних засад, національних стандартів, що формувалися протягом усього історичного розвитку даної країни.

Однією з найважливіших категорій, необхідних при розгляді соціальної політики держави та соціальної справедливості, є бідність.

Бідність — одна з найстаріших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв'язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві.

Основними формами бідності є абсолютна та відносна. Абсолютна бідність — це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на абсолютну та відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.

Відповідно до своєї тривалості бідність може бути тимчасовою (короткочасною), застійною (довгостроковою) та хронічною (передається з покоління до покоління). За глибиною бідність може набувати таких форм, як малозабезпеченість, зубожіння (якщо харчове споживання не забезпечує 80% мінімального раціону або якщо втрати на харчування перевищують 80% доходів), люмпеном і пауперизм. Дві останні форми є крайнім виявом зубожіння, коли люди відчужені від усіх офіційних форм доходів у суспільстві.

Базисний комплекс індикаторів бідності об'єднує характеристики масштабів, рівня та глибини бідності, сукупного дефіциту добробуту бідних домогосподарств, якості харчування та структури витрат.

Масштаби бідності (Q) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються бідними згідно з обраними критеріями. Масштаби зубожіння (R) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються зубожілими згідно з обраними критеріями.

Рівень бідності (Р0) — питома вага населення, яке визнається бідним відповідно до прийнятих критеріїв:

Методи визначення бідності різноманітні. До них належать:

абсолютні:

— метод використання мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму);

— калорійність харчування (менш як 2100 ккал за добу — бідність; менш як 1680 ккал за добу — зубожіння);

структурні:

• за питомою вагою витрат на харчування у сукупних доходах (витратах) домогосподарства (більш як 60% — бідність, більш як 80% — зубожіння);

— за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних доходах (витратах) домогосподарства;

відносні:

— за фіксованою часткою середньодушового / еквівалентного доходу в країні;

— за фіксованою часткою середньодушових / еквівалентних витрат в країні;

суб'єктивні:

— за самооцінкою; ресурсні:

— виходячи з реальних бюджетних можливостей надання допомоги.

Нині використання абсолютних (нормативних) критеріїв для визначення бідності в Україні є недоцільним, оскільки немає науково обґрунтованого мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), з одного боку, і швидких зрушень у структурі споживання населення, обумовлених інфляцією, — з другого.

У цілому державна політика щодо бідного населення має здійснюватися у різних формах і спрямовуватися на вирішення різних завдань стосовно тих основних груп населення, які формують загальну сукупність бідних та зубожілих у країні.

Неокласична концепція (друга половина ХІХст. – розроблена Л.Вальрасом) – розглядає ціновий механізм як основний регулятор динамічної системи ринку праці.

Кейнсіанська теорія ринку праці розглядає ринок праці як статичну систему з жорстко фіксованою ціною праці (30-ті роки, Дж. М. Кейнс).

Інституціаналізм – напрям, який пояснює диспропорції ринку праці особливостями динаміки окремих галузей економіки, професійних і демографічних груп (60-70-ті роки, Т. Веблен, Дж. Гелбрейт).