Тема 7: Правовий режим внутрішнього ринку Європейського Союзу План

1. Принципи внутрішнього ринку Європейського Союзу.

2. Вільний рух товарів.

3. Вільний рух осіб.

4. Вільний рух послуг.

5. Вільний рух капіталів.

1. Принципи внутрішнього ринку Європейського Союзу.

Внутрішній режим є основою, ядром навколо якого розвивається і право Європейського Союзу і сам Європейський Союз.

Всі чотири свободи перераховані в тексті договору про Європейське Співтовариство, який став фундаментом Європейського Союзу. Відступ «с» п.1, ст.3 Договору говорить про те, що для здійснення поставлених цілей діяльність Сп-ва має включати:

а. вільний рух товарів;

б. вільний рух осіб;

в. вільний рух послуг;

г. вільний рух капіталу;

В Договорі сказано, що ці свободи є основними компонентами внутрішнього ринку ЄС, його фундаментом.

Термін «свободи» має декілька значень:

По-перше, кожна із цих свобод є принципом внутрішнього ринку, без якого він не зміг би існувати.

По друге, кожна із свобод означає певне суб’єктивне право громадян ЄС, а також, в деяких випадках, і іноземців.

По-третє, цей термін означає не тільки власне свободу здійснювати ті чи інші дії, але й весь комплекс прав і обов’язків, пов’язаних з такою свободою і закріплених в нормативних актах Союзу.

Нормам коммунітарного права, які регулюють ці свободи властиві принципи прямої дії.

2. Вільний рух товарів.

Створення спільного ринку вимагало ліквідації митних перешкод у торгівлі між державами-членами, а також різноманітних нетарифних бар'єрів: технічних, фіскальних та фізичних. Митні бар'єри було остаточно скасовано у II половині 1968 р. 1 липня 1968 року було встановлено спільний митний тариф щодо третіх країн.

Згідно з ст.23 Договору митний союз ЄС складається із двох рівнозначних компонентів:

1. заборони як експортного так і імпортного мита, усіх зборів еквівалентних їм, а також кількісних обмежень між державами-членами;

2. прийняття спільного митного тарифу, тобто єдиної системи регулювання експортно-імпортних операцій з третіми країнами.

Кількісні обмеження і дії рівнозначні їм в праві ЄС.

Ст. 28 і ст. 29 Договору забороняє кількісні обмеження (квоти) на експорт та імпорт товарів між державами-членами, а також дії рівнозначні їм.

Визначення дій, які мають ефект рівнозначний кількісним обмеженням були визначені Комісією на основі рішень Суду (ЄСП). У справі Procreur de Roi v. Dassonville Суд постановив, що Бельгія не мала права забороняти імпорт із Франції шотландського віскі у якого відсутній сертифікат походження , оскільки віскі уже на законних підставах знаходилось у вільному обігу у Франції. Рішення Суду кваліфікувало дії, що мають ефект рівнозначний кількісним обмеженням, як будь-які торгові правила, прийняті державами-членами, які здатні прямо чи опосередковано, зараз чи потенційно ускладнювати торгівлю в середині Сп-ва. В цій же справі Суд визнав, що торгові правила, які приймаються державами-членами для захисту споживачів, повинні бути розумними, не ускладнювати торгівлю між державами-членами, бути доступними усім громадянам С-ва.

Інше рішення Суду відоме як Cassis de Dijon (1979 р.). Суд розглядав протест на рішення німецької влади, щодо заборони ввезення алкогольної продукції з іншої країни на тій підставі, що вона не відповідала прийнятій в Німеччині шкалі вмісту алкоголю. Суд визнав це рішення недійсним на основі правила «взаємного визнання» Тобто, якщо товар законно вироблений в одній із держав-членів, то він може вільно продаватися в іншій державі-члені, навіть якщо він не відповідає його національним стандартам.

Отже, усі товари на ринку Союзу підлягають однаковим нормам та сертифікаційним вимогам. Заборонено також податкову дискримінацію, тобто стягнення з товарів, привезених з інших держав-членів податків вищих, ніж податки, які стягуються з подібних національних товарів. Заборонено також стягнення інших мит, які б прямо чи опосередковано захищали виробників подібних товарів у даній державі-члені.

Можливі обмеження свободи переміщення товарів.

Ст.30 Договору визначає певні обмеження переміщення товарів з наступних підстав:

а. захисту суспільної моралі;

б. забезпечені дотримання громадського порядку і безпеки;

в. захисту здоров’я і життя людей, тварин і рослин;

г. захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість;

д. захисту промислової та комерційної власності.

Останнє положення ст.30 гласить, що такі заборони, чи обмеження не повинні бути засобами свавільної дискримінації, чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Розглянемо декілька прикладів.

Обмеження з питань дотримання суспільної моралі.

Суд дозволив UK (Великобританії) використати підставу дотримання суспільної моралі з метою застосування норм кримінального законодавства для заборони експорту певних порнографічних матеріалів із Нідерландів, продаж яких був заборонений в UK.

В іншій справі Суд визнав незаконним заборону на ввіз до UK із Німеччини резинових ляльок, ґрунтуючись на тих самих підставах, оскільки їх виробництво і продаж вважались в UK законними. Суд визнав такі дії протекційними.

Із рішень Суду по цих справах ми можемо зробити висновок, що хоч держави-члени мають право самостійно встановлювати на своїй території торгові обмеження ґрунтуючись на захисті суспільної моралі, ці обмеження не повинні носити дискримінаційного характеру.

Захист життя і здоров’я. Суд визнав незаконним законодавство Німеччини, яке вимагало продажу на її території лише того пива, яке відповідало певній рецептурі. На цій підставі, посилаючись на норми захисту життя і здоров’я людей, було заборонено ввіз і продаж на території Німеччини голландського пиво «Хайнекен». Суд визнав ці дії незаконними.

Суд також визнав незаконними спроби італійців використати зазначені підстави для виправдання заборони на торгівлю макаронами із сортів звичайної, а не твердої пшениці.

Проте Суд визнав виправданими вимогу держав-членів до імпортерів харчової продукції, яка містить штучні добавки, надавати інформацію про потенційні ризики від них навіть якщо ці продукти знаходяться у вільному обігу на території Сп-ва.

Захист громадської безпеки. Однією із небагатьох справ, коли заходи обмеження торгівлі з цієї підстави були виправданими є справа 1984 року Campus Oil ltd v. Minister for industry and Energy. В Ірландії існувало законодавство про те, щоб усі імпортери бензину в Ірландію закупали не менше 35% від необхідного їм бензину на державному нафтопереробному заводі за ціною, встановленою урядом Ірландії. Уряд виправдовував існування такого правила інтересами громадської безпеки. Він стверджував, що нафта є важливим продуктом, який завжди торкається національної безпеки і для любої держави необхідно мати власне нафтопереробне виробництво. Суд відхилив таку широку трактовку і просто визнав, що наявність мінімальних вимог із закупки нафтопродуктів у держави, яка не має або майже не має власної нафтодобувної та нафтопереробної промисловості, підпадає під рамки ст. 30 Договору. В цьому ж рішенні Суд підкреслив, що, в принципі, заходи захисту громадської безпеки не повинні носити економічного характеру, і, застосування їх до нафтопродуктів є виключенням із правил.

Громадський порядок. У цілому ряді рішень Суд ясно визначив, що ця підстава для обмеження руху товарів не підлягає розширювальному тлумаченню і не може включати, наприклад, захист прав споживачів.