ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичне дослідження методів виховання……………………..5
1.1 Поняття про методи виховання. Система загальних методів виховання…6
1.2 Класифікація методів виховання…………………………………………...13
Розділ 2. Вибір методів виховання…………………………………………...15
2.1 Вибір методів виховання……………………………………………………15
2.2 Методів організації діяльності……………………………………………...18
Розділ 3.Практичне дослідження екологічного та громадянського виховання в Ружинській гімназії.
3.1 Емпіричне дослідження екологічного виховання………………………….
3.2 Емпіричне дослідження громадянського виховання……………………....
Висновки………………………………………………………………………….
Література
Вступ
Виховання - це процес систематичної і цілеспрямованої дії на людину, на його духовний і фізичний розвиток в цілях підготовки його до виробничої, громадської і культурної діяльності. Але виховання не окремий процес, він нерозривно пов'язаний з навчанням і освітою, оскільки названі процеси спрямовані на людину як ціле. У напрямах виховання важко виділити окремі складові, що роблять вплив на емоції, волю, характер, ціннісні орієнтації і інтелект. Але, незважаючи на це, в процесах виховання і освіти існують відмінності. На відміну від освіти, де головною метою є розвиток пізнавальних процесів індивіда, його здібностей, придбання їм знань, виховання ставить метою формування людини як осіб, його відношення до світу, суспільству і взаємовідносин з ним.
Таким чином, виховання значною мірою носить цілеспрямований характер, який припускає певний напрям виховною можливостей, компетентності уряду, служб прогнозування і розрахунку реальних умов розвитку педагогічних систем.
Метою цієї курсової став розгляд методів у вихованні.
Вищеназвана мета зумовила наступну постановку завдань курсової роботи :
1. Поняття методів виховання. Яка існує система загальних методів виховання? Розгляд загальних причин, які визначають вибір методів виховання.
2. Як правильно вибрати той або інший метод виховання в конкретному випадку? Загальна класифікація методів виховання.
3. Визначити основні методи формування свідомості особи і коротко охарактеризувати їх.
4. Які існують методи організації діяльності і для чого вони потрібні? Коротка характеристика методів організації діяльності.
Предмет дослідження - методи виховання.
Для написання курсової роботи були використані методи спостереження, аналізу.
Методами дослідження-теоретичні методи (спостереження, аналіз),і практичні (тестування).
1.1 Поняття про методи виховання
У педагогіці до теперішнього часу немає єдиного трактування цих понять. У одному з раніше виданих підручників : "Під методом виховання розуміється той засіб, за допомогою якого вихователь озброює дітей, підлітків і юнаків твердими моральними переконаннями, моральними звичками і навичками і т. д".
Як бачимо, поняття методу в цьому визначенні змішуватися з поняттям засобу, з чим навряд чи можна погодитися. У іншому посібнику метод виховання визначається як сукупність способів і прийомів формування у учнів тих або інших якостей. Проте і ця дефініція є занадто загальною і не бажає ясним це поняття. Як же у такому разі підійти до правильнішого осмислення поняття методу виховання? Передусім, особа розвивається тільки в процесі різноманітної діяльності.
Так, для формування такої характеристики особи, як світогляд і громадська спрямованість, необхідно вдосконаленню поведінки вольової сфери і які у своїй сукупності створюють передумови для вироблення тих або інших особових якостей. Враховуючи дисциплінованість, треба роз'яснювати учням норми і правила поведінки і переконувати в необхідності їх дотримання.З цією ж метою використовуються позитивні приклади дисциплінованості і виконання своїх обов'язків. Усе це сприяє формуванню у відповідних потреб, що вчаться, знань, поглядів, почуттів і переконань і робить вплив на їх проведення.Важливу стимулюючу роль у формуванні дисциплінованості грають схвалення позитивних вчинків учнів тактовне засудження порушень норм і правил поведінки. Зрозумілу роль, що коригує, виконують також вимоги педагогічного контролю за поведінкою учнів і перемикання їх на інші діяльності.
Такі найважливіші способи і прийоми виховної роботи, які використовуються в процесі формування у стосунків(особових якостей), що вчаться, і які виступають чітко обкресленої системи методів виховання. Але з часом почали формуватися певні методологічні підходи до здійснення виховного процесу.
Одні педагоги вважали, що діти народжуються з так званою дикою жвавістю, яку треба пригнічувати в процесі виховання силою авторитету педагога і різними заходами педагогічної дії. Таких ідей, зокрема, дотримувався німецький педагог Йоганн Гербарт, з ім'ям якого зазвичай зв'язують формування методики авторитарного виховання. В принципі він розумів позитивне значення таких методів виховання, які сприяють розвитку свідомості дітей і грунтовані на доброзичливих стосунках між ними і педагогами, але використати ці методи він вважав за доцільне в пізніших етапах виховної роботи. У ранньому ж віці він рекомендував застосовувати різні зауваження, навіювання вказівки, докори, заходи засудження і покарання, у тому числі і фізичні, запис проступків в кондуїт - спеціально повної свободи, а методами виховання стали виступати різні форми доброзичливих умовляння, роз'яснювальні бесіди, переконання, ради, включення в різнобічну і цікаву діяльність і так далі. Такий підхід до виховання знайшов своє яскраве відображення в теорії "вільного виховання", основні ідеї якого сформулювало в XVIII ст. французький просвітник Ж.Ж. Руссо у своїй книзі " Еміль".Дидактичні знання допомагають знайти відповідь на найважливіші
питання будь-якої системи освіти: для чого, кого і як навчати.
Дидактика як наука описує існуючі системи навчання, досліджує
навчальний процес з метою його вдосконалення, розвиває нові ідеї,
впливає на педагогічний процес. Отже, це - теоретична інормативно-прикладна наука. Як теоретична наука вона вивчає реальний педагогічний процес, установлює певні факти, звязки, залежності,закономірності, прогнозує наслідки навчальної діяльності, моделюєексперимент. Теоретичні знання - не "мертвий капітал". Вониповертаються до практики у вигляді висновків і рекомендацій, які є підставою для визначення змісту, вибору методів навчання, організації керівництва навчальною діяльністю учнів тощо.Таким чином, дидактика як наука має пояснювальну, перетворюючу інормативно-прикладну функції.У різні періоди розвитку людства із зміною суспільних потребвиникали різні системи навчання, одні дидактичні ідеї змінювались іншими. Все, що витримало випробуваннячасом, тією чи іншою мірою відображає в згорнутому вигляді сучасна дидактика.Тому нагадаємо найважливіші віхи становлення дидактики як науки.Термін "дидактика" грецького походження (дидактикос - той, хто навчає}. Вважається, що вперше його використали у 1613 році німецькіпедагоги Кристоф Хельвіг і Йохим Юнг у праці "Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання. Ратихімія"1. В аналогічному значенні вживав цей термін і Ян Амос Коменський (1592 - 1670)у праці "Велика дидактика" (1657). Ця книга належить до світової скарбниці педагогічної думки, тому наводимо повністю її унікальну назву, яка звучить ніби педагогічне кредо автора,повчальне і для нас .У своїй праці Я.А. Коменський виклав основи теорії навчання: змістосвіти, дидактичні принципи, методику організації класно-урочноїсистеми, зробив спробу виявити закономірності навчання. Він, зокрема,розкрив перші усталені залежності між можливостями учнів та умовами навчання, сформулював вимоги і правила навчанняз урахуванням віку дітей. У 1631 - 1632 рр. учений переробив"Дидактику", назвавши її "Рай церкви, або Рай чеський". Ця працястала частиною проекту реформування освіти і виховання в Чехії. Через складні умови життя великий педагог встиг закінчити лише "Інформаторій материнської школи", який вважають першою теорією дошкільного виховання.
Займаючись педагогічною діяльністю в мЛешно (Польща) у 1633 - 1638рр., Коменський переробив "Дидактику", переклав її латинською мовою івидав під назвою "Велика дидактика". Ця книга на довгий час сталатеоретичною основою середньої освіти.Коменський накреслив таку структуру освіти: материнська школа -виховання в сімї до 6 років; з 6 до 12 років - навчання велементарній школі, яку він називав "школа рідної мови" (у цій школідіти вивчали рідну мову, арифметику, елементи геометрії, географії, природознавства.Шкільне навчання, вважав ЯАКоменський, не може бути самоціллю, школа як "майстерня гуманності" має готувати дітей до життя, "тому учніповинні не лише здобувати знання, а й формувати свою натуру". У"Великій дидактиці" яскраво виражалися ідеї неподільності навчання і виховання, всебічного розвитку особистості шляхомнаукової освіти, морального і релігійного виховання. На думкувидатного педагога, людина - дитя природи, й усі педагогічні засобимають бути природовідповідними.Багатогранна педагогічна і філософська спадщина Коменського малавеличезний вплив на розвиток світової педагогіки у XVIII - XIX ст.,коли набирали сили ідеї гуманістичної філософії.Зокрема Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) у відомій педагогічній праці"Еміль, або Про виховання" (1762) обстоював право дитини "надитинство", розкрив специфіку вікових особливостей, потребузадоволення в навчанні та інтересів учнів. Швейцарський педагогЙоганн Генріх Песталоцці (1746 - 1827) розвинув ряд ідей з дидактикипочаткової школи: положення про цілі навчання, виховання, розвитку,роль психологічних засад у навчанні, йогоипобудову з урахуваннямлюдської природи, сили розуму, рук і серця. Основною метою навчання вчений вважав розвиток розуму, вміння логічномислити й висловлюватися. Цей розвиток має відбуватися в різних видахдіяльності. Основою пізнання і освіти школярів Песталоцці вважав триелементи - форму, число, слово.Послідовник Й.Песталоцці - німецький педагог Фрідріх Дистервег (1790- 1866) збагатив ідеї розви-вального навчання, сформулював його правила, психологічно обгрунтува принципи, визначені Я.А.Коменським.На початку XIX ст. Йоганн Фрідріх Гербарт (1776 - 1841), відомийнімецький педагог і філософ, розробив теоретичні засади дидактики,взявши за основу теорію виховуючого навчання. Гербарт і йогопослідовники відводили чільне місце організації процесу засвоєння знань на уроці під керівництвом учителя.Вчений виділив два основних акти у процесі передачі знань:поглиблення і осмислення.Величезний внесок у розвиток дидактики зробив наш видатнийспіввітчизник Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). У прці"Людина як предмет виховання - найголовніші риси людського організмув додатку до мистецтва виховання" він усебічно обгрунтував роль педагогічної науки й цілеспрямованого виховання, яке, за йоговисловом, удосконалючись, здатне далеко розсунути можливості людськихсил: фізичних, розумових і моральних. Він розкрив роль принципународності у вихованні й навчанні, значення рідної мови, практичного довіду дитини, взаємозв"язку навчання з життям.К.Д.Ушинський обстоював важливу роль активності й розумовогорозвитку дитини в навчанні, показав значення повторення,вольовихзусиль, конкретизував принципи навчання в своїх підручниках дляпочаткової школи "рідне слово", і "Дитяий світ", що їх сучасники педагога оцінювали як неперевершені. Поєднуючи в своїх працяхфілософські, психологічні і педагогічні знання, Ушинський збагатив
теорію методів навчання. Він виділяв загальну й окрему дидактики.Перша вивчає загальні основи навчання і принципи,спільні для всіх дисциплін. Друга є застосуванням основ загальної дидактики до окремих навчальних предметів. Найкращим зразкомвзаємозв"язку дидактики з методикою Ушинський вважав теоріюпочаткового навчання, зокрема методику викладання рідної мови.Серед послідовників К.Д.Ушинського в українській дидактиці іметодиці початкового навчання слід назвати Тимофія ГригоровичаЛубенця (1855-1936). Він закінчив учительську семінарію в Чернігові,працював народним учителем, інспектором, директором народних училищ Київського навчального округу. Внесок ученого в дидактику- розробка проблем оновлення змісту початкового навчання в зв"язку іззміною соціальних потреб (праця "Педагогічні бесіди", 1903-1913).Широкого визнання свого часу набули його підручники для українських шкіл: "Зернятко", "Граматика", "Збірникарифметичних задач" та ін.У ці ж часи працював відомий дидакт Михайло Іванович Демков(1859-1939), життя і діяльністьякого найбільше повязані з Чернігівщиною (викладав після революціїв Прилуцькому педтехнікумі), хоча тривалий час він працював і вРосії. Його підручники з педагогіки багато разів перевидавалися; здидактичної точки зору заслуговує на увагу визначення ним принципів навчання, закономірностей педагогічного процесу.На межі XIX і XX ст. у дидактиці розгорнули-ся дослідження шляхівактивізації ролі учнів у навчанні. У звязку з цим розвинувся напрямпрагматичної педа-гогіки, яскравим представником якої був видатний американський педагог і філософ Джон Дьюї (1859- 1952). Головні принципи цієї теорії - навчання на основіособистого досвіду дитини, істинність знань визначається їхньоюкорисністю. За цих умов завдання дидактики як науки обмежувалисяпереважно теорією учіння, пошуками ефективних засобів навчання (інструменталізм). Тому, на відміну від гербартіанськоїпедагогіки, тут переважно досліджувалися дії учнів, індивідуальнийдосвід, а не методика викладання предмета.На початку XX ст. у світовій педагогіці активно поширювались ідеївільного виховання та розвитку осо-бистості дитини. Чимало зробиладля впровадження їх у роботу з дітьми дошкільного і молодшогошкільного віку Марія Монтессорі (1870 - 1952) - італійський педагог, лікар. Спочатку вона займалася методами роз-виткуорганів чуттів у розумове відсталих дітей. Вели-кий ефект цієїметодики вона підтвердила пізніше і в роботі з дітьми вікової норми.У праці "Метод наукової педагогіки" М.Монтессорі твердить, що дитину треба вивчати з антропометричною апаратурою, щоголовною формою виховання і навчання мають бути самостійнііндивідуальні заняття або колективно спланований урок, що треба точновраховувати періоди сензитивного розвитку дитини. Заслугою вченого була розробка стандартизованого дидактичного матеріалу,побудованого таким чином, що дитина, працюючи з ним, могла сама виявити й виправити свої помилки. Монтессорі розроб-ляла також методиіндивідуального вивчення молод-шими школярами граматики рідної мови, геометрії, арифметики, біології та іншихпредметів. Не втратили своєї актуальності ідеї видатного педагога ісьогодні. У нашій країні вони набувають популярності у звязку зпошуком засобів гуманізації освітнього процесу. Відомі приклади успішної діяльності комплексів "дитя-чий садок-школа",які працюють за ідеями педагогіки М.Монтессорі.Ідеї гуманістичної педагогіки, зокрема вільного ви-ховання ірозвитку дитячої особистості, розробляв у Росії на початку XX стКостянтин Миколайович Вентцель (1857 - 1947). На засадахпедоцентризму (культ особистості вихованця) працював створений ним у Москві "Будинок вільної дитини" (1906 - 1909). К.М.Вентцельопублікував одну з перших у світі "Декла-рацію прав дитини" (1917), вякій обстоював рівні з дорослими права дітей на свободу і розвитоксвоїх здібностей, вільний обмін думками, створення дитячих організацій та обєднань, право вибирати собі виховате-дя,не відвідувати в примусовому порядку школу тощо. Погляди К.М.Венцелярізко критикувалися в пожовт-невий період, і в 20-х роках вінвідійшов від активної педагогічної діяльності.Розвиток української педагогічної науки на початку XX ст. такожвідбувався під впливом прогресивних ідей гуманістичної педагогіки. У1910 р. почав виходити педагогічний журнал "Світло". Його організував талановитий молодий учитель з Полтавщини Григорій Шерстюк, а співредакторами були Софія Русова і СпиридонЧеркасенко. Софія Русова, опрацьовуючи концепцію національної освітиі виховання, публікує низку статей, які потім лягли в основузмістовної книж-ки "У дитячому садку" (1919). Ці ідеї, методичні по-ради близькі за змістом задумам, втілюваним нині у системінаціональної освіти. Зокрема йдеться про гу-манізацію таіндивідуалізацію різних видів діяльності, визначальну роль рідної мови і природи в навчанні й вихованні маленьких дітей. У праці "Нова школа" (1917) Софія Русова наголошує, що основні засадипочаткової школи - гуманістичний, загальнокультурний розвиток іпатріотичне спрямування.Історія радянської дидактики (1917 - 1990) засвід-чує, що їїпріоритети за цей час кілька разів істотно змінювалися. Дидактивиділяють провідні проблеми, на яких зосереджувались основні науковідослідження в різні періоди. Так, у 20-х роках велика увага приділя-лася запровадженню різних зарубіжних систем навчан-ня,засобам активізації учнів. Зокрема, С.Т.Шацький,П.П.Блонський, А.П.Пинкевич, Б.Є.Райков вивчаливикористання дослідницьких та інших методів форму-вання активності й самостійності учнів.Він вважав, що діти народжуються досконалими, і тому виховання не лише не повинне перешкоджати розвитку цієї досконалості, але, навпаки, сприяти його формуванню і пристосовуватися до нього. Виходячи з цього, Руссо стверджував, що у виховній роботі повинні знаходитися дитина, його інтереси і прагнення. Так були закладені в педагогіці основи педоцентризма і спонтанного(мимовільного) розвитку дітей. Звичайно, в порівнянні з авторитарним вихованням, це був великий крок вперед, хоча очевидно, що навряд чи правильно у вихованні у всьому йти за бажаннями і інтересами здоровій самодіяльності, що робило їх активними учасниками(суб'єктами) виховного процесу.