Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Архив2 / курсач docx283 / kursach(71).docx
Скачиваний:
78
Добавлен:
07.08.2013
Размер:
93.22 Кб
Скачать

38

ЗМІСТ 

ВСТУП………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1.Теоретичні аспекти неуспішності у навчанні  школярів 

і шляхи усунення цих причин 

    1. Поняття "неуспішність" в психолого-педагогічній

літературі…..............................................................................7

1.2 Психологічні особливості невстигаючих школярів……….. 12

1.3 Шляхи усунення шкільної неуспішності……………………...18

РОЗДІЛ 2. Експериментальна робота з усунення неуспішності дітей

молодшого шкільного віку 

2.1 Діагностика успішності дітей молодшого

шкільного віку………………………………………………….. 24

2.2 Реалізація шляхів усунення неуспішності дітей

молодшого шкільного віку……………………………………. 28

ВИСНОВОК…………………………………………………………………... 33 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..36

ВСТУП

До цих пір одним з самих "хворих" місць усіх шкіл залишається слабка успішність школярів. Причина криється не тільки в недосконалих методах роботи шкіл, але і в особливостях віку, у психологічній готовності дитини до школи.  Аналіз літературних джерел показує, що багатьма авторами вивчається проблема неуспішності школярів. Неуспішність - це результат нашої неуваги, байдужості, нашого "можливо саме пройде". Досвід показує: вчасно і правильно зжиті труднощі не тільки дозволяють дитині нормально вчитися, але і зберігають його фізичне і психічне здоров'я. Проблема шкільної неуспішності - одна з центральних у педагогіці і педагогічній психології. Виявлено, що шкільна неуспішність може бути наслідком причин як непсихологічного характеру: сімейно-побутові умови, педагогічна занедбаність, рівень освіти батьків, так і психологічного: недоліки в пізнавальній, індивідуально-психологічні особливості учнів, несформованість аналізу і синтезу. Різноманіття причин неуспішності ускладнює діяльність вчителя по їх виявленню, і в більшості випадків вчитель вибирає традиційний спосіб роботи із невстигаючими учнями - додаткові заняття з ними, що складаються в основному в повторенні пройденого навчального матеріалу. При цьому найчастіше такі додаткові заняття проводяться відразу з декількома відстаючими учнями. Однак, ця робота, що вимагає великої затрати часу і сил, не буде корисною і не дає бажаного результату. 

Для того, щоб робота із невстигаючими у навчанні дітьми стала ефективною, треба, насамперед, виявити конкретні  психологічні причини, що заважають повному засвоєнню знань кожним учнем. Проблемі шкільної неуспішності завжди приділялася особлива увага з боку, як психологів, так і педагогів (М.Данилов, В.Зинова, НМенчинська, Т. Власова, М.Певзнер, А.Леонтьєв), А.Лурія, А.Смирнов, Л.Славіна, Ю.Бабанський). Причинами шкільної неуспішності були визначені: непідготовленість до шкільного навчання, в крайній своїй формі виступаюча як соціальна і педагогічна  занедбаність; соматична ослабленість дитини в результаті тривалих захворювань в дошкільний період; дефекти мови, невиправлені в дошкільному віці, вади зору і слуху, розумова відсталість; негативні взаємини з однокласниками і вчителями. 

В даний час для наукової думки  характерна  теорія двох факторів, тобто, прийняття як біологічних, так і соціальних теорій. Фахівці відзначають, що проблема неуспішності є і педагогічна , і медична, і психологічна, та соціальна.  Саме  тому в останнє десятиліття все частіше і частіше звучать заклики до об'єднання зусиль фахівців різного профілю в справі підвищення успішності школярів. Існує думка, що для виявлення причин неуспішності необхідне комплексне обстеження. До психологічного обстеження необхідно додати антропометричне (тип статури) і психофізіологічний (властивості нервової системи) обстеження. 

Не дивлячись на пильну увагу педагогів і психологів, науковців і практиків до проблеми шкільної неуспішності, кількість учнів, які відчувають труднощі в навчанні, безперервно зростає. Все це і зумовило  актуальність теми  дослідження. При вивченні психолого-педагогічної літератури я виявив протиріччя між великою кількістю психолого-педагогічної літератури з проблеми неуспішності молодших школярів, з одного боку, і малою кількістю  методичних розробок шляхів усунення цих причин.  Виявлене протиріччя дозволило визначити проблему дослідження: вивчення причин неуспішності молодших школярів та шляхів усунення цих причин. Дана проблема дозволила сформулювати тему дослідження: "Причини неуспішності школярів  і шляхи усунення цих причин". 

Об'єкт дослідження: неуспішність молодших школярів. 

Предмет дослідження: причини шкільної неуспішності дітей молодшого шкільного віку та шляхи їх усунення. 

Мета дослідження: теоретично виявити і шляхом дослідно-експериментальної роботи перевірити ефективність шляхів усунення причин неуспішності молодших школярів. 

Вивчення психолого-педагогічної літератури з теми дослідження дозволило висунути таку гіпотезу: передбачається, що усунення причин неуспішності молодших школярів буде здійснюватися успішніше, якщо своєчасно проводити  педагогічну та психологічну профілактику, психодіагностику причин неуспішності школярів, за наявності виховного впливу, з невстигаючими учнями має проводитися індивідуальна планована виховна робота, яка включає і роботу з родиною школяра.

У відповідності з метою та гіпотезою дослідження були визначені наступні завдання: 

1. Проаналізувати наукову та методичну літературу з проблеми дослідження. 

2. Розглянути поняття "неуспішність" і визначити причини неуспішності молодших школярів. 

3. Виявити шляхи усунення неуспішності у дітей молодшого шкільного віку. 

4. Експериментальним шляхом перевірити ефективність заходів щодо усунення неуспішності у дітей молодшого шкільного віку. Теоретико-методологічна основа дослідження: методичні та наукові дослідження шкільної неуспішності в  роботах  П.Блонського, А.Гельмонта, Н.Мурачковского та інших. 

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані такі методи дослідження: 

  • теоретичний аналіз психолого-педагогічної та  методичної  літератури з проблеми дослідження. 

  • спостереження, інтерв'ювання учнів та вчителя, аналіз продуктів діяльності учнів; 

  • порівняння, вивчення документації; 

  • організація і проведення експерименту з метою перевірки гіпотези. 

  • дослідно-експериментальна база дослідження: ШЗШ № 189 міста Києва.

В експерименті брали участь учні 3 "А" класу.  Дослідження проводилося в три етапи. 

Перший етап: постановочний – вибір і осмислення теми. Вивчення психолого-педагогічної літератури, постановка проблеми, формулювання мети, предмета, об'єкта, завдань дослідження, постановка гіпотези. 

Другий етап: власне-дослідний – розробка комплексу заходів та їх систематичне проведення, обробка отриманих результатів, перевірка гіпотези. 

Третій етап: інтерпретаційної-оформлювальний – обробка та систематизація матеріалу. 

Наукова новизна дослідження: дослідження полягає в тому, що неуспішність молодших школярів вперше розглядається як самостійна дослідницька проблема; експериментально перевірено ефективність заходів щодо усунення неуспішності у дітей молодшого шкільного віку. 

Практична значимість полягає в тому, що висновки та результати  курсової роботи можуть бути використані в навчально-виховному  процесі  загальноосвітніх установ. 

Структура та обсяг роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного списку, що включає 33 найменування, додатки. Загальний обсяг роботи 38 сторінок комп'ютерного тексту. 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НЕУСПІШНОСТІ ШКОЛЯРІВ І ШЛЯХИ УСУНЕННЯ ЦИХ ПРИЧИН

    1. Поняття "неуспішність" в психолого-педагогічній літературі

Під неуспішністю розуміється  ситуація, в якій поведінка і результати  навчання  не відповідають  виховним і дидактичним вимогам школи. Неуспішність виражається в тому, що учень має слабкі навички  читання , рахунку, слабо володіє інтелектуальними вміннями аналізу, узагальнення та ін. Систематична неуспішність веде до педагогічної занедбаності, під якою розуміється комплекс негативних якостей особистості, що  суперечать  вимогам школи, суспільства. Це явище вкрай небажане і небезпечне з моральної, соціальної, економічної позицій.  Педагогічно запущені діти часто кидають школу, поповнюють групи ризику. Неуспішність - складне і багатогранне явище шкільної дійсності, яка потребує різнобічних підходів при її вивченні [11, с.234]. 

Неуспішність трактується як невідповідність підготовки учнів обов'язковим вимогам школи в засвоєнні знань, розвитку умінь і навичок, формуванні досвіду творчої діяльності та вихованості пізнавальних відносин. Попередження неуспішності передбачає своєчасне виявлення й усунення всіх її елементів. М.Данилов пов'язує неуспішність з рушійними силами  процесу  навчання, а  саме його суперечностями. Він вважає, що неуспішність виникає в тих випадках, коли суперечливе єдність можливостей учнів і те, що від них вимагається, порушується. В.Оконь солідарний з М.Даниловим, тому що визначає неуспішність, як порушення взаємодії між учасниками навчального процесу (учнями та вчителями) і зовнішніми умовами. Приватні характеристики навчальної праці дані в роботі А.Гельмонта. Він вказує на різні рівні засвоєння навчального матеріалу. Під навчальним  матеріалом він має на увазі параграфи підручника, а різні типи засвоєння він співвідносить з певним рівнем смислової переробки тексту. А.Гельмонт ділить учнів на такі групи [12,с.326]: 

1. Навчанні учні, які не можуть стежити за ходом пояснення вчителя, мають великі труднощі при розумінні тексту підручника. 

2. Навчанні учні, які частково справляються з аналізом-синтезом, наприклад, тільки тоді, коли  мова  йде про конкретні предмети, явища. 

Спільним для тієї чи іншої групи є небажання напружувати свої розумові сили, негативне ставлення до більш складних форм і методів роботи.  На жаль, у педагогіці більше досліджень зосереджено на сформуванні, фіксованої неуспішності. Але щоб знати і застосовувати на педагогічній практиці форми і методи роботи, спрямовані на попередження неуспішності, необхідно вловити момент, коли вона тільки зароджується. Відома чудова фраза: "Хворобу легше попередити, ніж лікувати". Здається, ця цитата застосовна не лише до фізичних недуг, а й до такого педагогічного явища, як неуспішність. 

Найкращі визначення я  знайшов  в книзі В. Цетлін "Неуспішність школярів та її попередження". Ось рядки з цієї книги: "Під неуспішністю розуміється невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується по закінченню якого-небудь значного відрізку процесу навчання - вивчення теми, кінець чверті, півріччя, року" [33, с.243]. Тут же В. С. Цетлін дає визначення відставанню. "Відставання - це невиконання вимог (або одного з них), яке має місце на одному з проміжних етапів всередині того відрізку навчального процесу, який є тимчасовою рамкою для визначення успішності.  Слово "відставання" означає і  процес нагромадження невиконання вимог, і кожен окремий  випадок того невиконання, тобто один з моментів цього процесу. Відставання - це перерва неперервності ". Не можна не погодитися з автором книги, що неуспішність і відставання взаємопов'язані. Далі він вказує, що в неуспішності як продукті синтезовані окремі відставання, є підсумок процесу відставання. Різноманітні відставання, якщо вони не подолані, розростаються, переплітаються один з одним, утворять, у кінцевому рахунку, неуспішність. У зв'язку з цим завдання попередження неуспішності полягає в тому, щоб не допустити ці розростання, відразу усувати їх [9, с.116].  Неуспішність школярів закономірно пов'язана з їх індивідуальними особливостями і з тими умовами, в яких протікає їх розвиток. Найважливішим із цих умов  педагогіка визнає навчання, і виховання дітей у школі.  Дослідження проблеми все більш зв'язується з широким колом соціальних питань, припускає використання даних всіх наук про людину, особистість, особистості. 

Саме  дидактика покликана дати визначення неуспішності, що це завдання не може бути вирішена іншими науками, так як поняття неуспішності є, перш за все, дидактичне поняття, пов'язане з основними категоріями дидактики - змістом і процесом  навчання. Хоча завдання розкриття сутності неуспішності в літературі не поставлена, у багатьох роботах можна знайти підходи до її вирішення. Один з цих підходів полягає в аналізі умов, що породжують неуспішність. Так, А.Бударний пов'язує неуспішність з рушійними силами процесу навчання - його суперечностями.Відповідно до цієї позиції, в тих випадках, коли суперечливе єдність можливостей учнів і ще, що від них вимагається, порушується, виникає неуспішність [9, с.215]. Схожі думки висловлює П.Блонський, який визначає неуспішність як порушення взаємодії між учнями, вчителями і зовнішніми умовами [7,с.110]. Однак дослідження, виконані в руслі цього підходу, не можна вважати достатніми, вони спрямовані на з'ясування зовнішніх зв'язків явища і залишають в тіні його внутрішню будову. 

Відставання – це невиконання вимог (або одного з них), яке має місце на одному з проміжних етапів всередині того відрізку навчального процесу, який є тимчасової рамкою для визначення успішності. Слово "відставання" означає і процес нагромадження невиконань вимог, і кожен окремий випадок такого невиконання, тобто один з моментів цього процесу [30,с.22].  Суперечливість такого  розуміння і термінології закладена в самій сутності досліджуваного явища: процес відставання складається з актів відставання.  Неуспішність і відставання взаємопов'язані. У неуспішності як продукті синтезовані окремі відставання, вона підсумок процесу відставання. Різноманітні відставання, якщо вони не подолані, розростаються, переплітаються один з одним, утворять, у кінцевому рахунку, неуспішність. 

Для відповіді на питання, чому можливо відставання, ми повинні, перш за все, розібрати фактори успішності. Вивчення відповідних наукових даних дозволило виділити три основні чинники успішності: вимоги до студентів, які з цілей школи; психофізичні можливості учнів; соціальні умови їхнього життя, виховання і навчання в школі та поза школою.  Вимоги до учнів становлять основу для розробки контрольних завдань та критеріїв оцінок. Вимоги змісту освіти тільки тоді можуть бути здійсненними, коли вони не перевищують фізичних і психічних можливостей школярів і знаходяться у відповідності з умовами навчання та виховання дітей.  У можливостях дітей розрізняють дві тісно пов'язані один з одним боку - фізичні можливості (стан організму його розвиток) і психічні (розвиток мислення, пам'яті, уяви, сприйняття, уваги).

При розробці вимог до учнів фахівці кожного навчального предмета орієнтуються на якусь норму можливостей дітей того чи іншого шкільного віку. Психофізичні можливості дітей змінюються, вдосконалюються під впливом соціальних умов, у тому числі і впливом навчально-виховної роботи школи. Зміст і методи навчання підвищують (а іноді затримують, знижують) можливості учнів [15, с.50]. Соціальні умови (в широкому сенсі слова) як чинник - успішності також взаємодіють з можливостями дітей. Це умови, в яких діти живуть, навчаються, виховуються, побутові умови, культурний рівень батьків і навколишнього середовища, наповнюваність класів, обладнання школи, кваліфікація вчителів, наявність і якість навчальної літератури та багато іншого. І цей фактор так чи інакше враховується при визначенні змісту навчання. 

Одні й ті ж умови навчання і виховання по-різному впливають на дітей, які виховуються у різних умовах, мають відмінності в організмі, у загальному розвитку. Не тільки навчання, а й усе життя дитини впливає на формування його особистості, і розвиток особистості не відбувається під впливом одних зовнішніх умов. У визначенні елементів неуспішності необхідно спиратися на дидактичну, методичну та психологічну літературу, використавши програми та підручники, а також результати спостережень педагогічного процесів [21, с.12]. 

Необхідно виходити з того, що запропоноване школі зміст навчання виражено не тільки в програмах і підручниках, а й у їхній літературі. Методичні матеріали, програми і підручники розкривають конкретний зміст кожного предмета і частково - загальні принципи та ідеї, покладені в їх основу. Психологічна та педагогічна література роз'яснює цілі і завдання, нового змісту, його особливості. Система показників успішності [21, с.15]: 

перше – робити хоча б один опосередкований висновок, комбінувати наявні знання, уміння і навички при добуванні нових знань; 

друге – застосовувати наявні знання, вміння та навички у новій ситуації, відбираючи їх і комбінуючи, виконуючи окремі опосередковані висновки; 

третє – йти до знань теоретичного характеру, до їх добування; 

четверте – активно долати труднощі в процесі творчої діяльності; 

п'яте – прагнути до оцінки своїх досягнень в пізнавальній діяльності. 

Невиконання сукупності зазначених вимог  характеризує  неуспішність школярів. Як елементи неуспішності виступають такі недоліки навчальної діяльності школяра: 

  • не володіє мінімально необхідними  операціями творчої діяльності, комбінування і в новій ситуації наявних знань, умінь і навичок); 

  • не прагне отримувати нові знання теоретичного характеру; 

  • уникає труднощів творчої діяльності, пасивний у зіткненні з ними; 

  • не прагне до оцінки своїх досягнень; 

  • не прагне розширювати свої знання, вдосконалювати вміння та навички; 

  • не засвоїв понять в системі.

Зазначені риси становлять ознаки поняття "неуспішність" для тих навчальних предметів, в яких провідна роль належить діяльності творчого характеру, заснованої на  знаннях, уміннях і навичках.  Неуспішність, як підсумок, характеризується наявністю всіх елементів. У процесі ж навчання можуть виникнути окремі її елементи, вони й постають як відставання. 

Таким чином, під неуспішністю розуміється невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується після закінчення якого-небудь значного відрізку процесу навчання (наприклад: ланцюжка уроків, присвячених вивченню однієї теми чи розділу курсу, навчальної чверті, півріччя, року).  Щоб вчитель міг виділити процес неуспішності у школяра, йому необхідно знати психологічні особливості невстигаючих школярів. У наступному розділі ми розглянемо психологічні особливості невстигаючих школярів. 

Соседние файлы в папке курсач docx283