Lection_3

Оскільки в інформатиці мережею мереж називається "Інтернет" (тобто взаємодія мереж), нова система мереж, що використовує протокол TCP/IP, отримала назву Інтер­нет. ARPANET здійснила перехід на протокол TCP/IP 1 січня 1983 року. Саме цю дату багато хто вважає днем народження Інтернет.

В 1992 році була висунута ідея створення Всесвітньої інфор­маційної мережі (WWW – World Wide Web) як більш ефектив­ного способу подання інформації, що дозволяє користувачам всього світу вільно обмінюватися даними. В основі цього про­екту було використання гіпертексту – поняття, вперше введе­ного Тедом Нельсоном (Ted Nelson) в 60-х роках. Гіпертекст дозволяє встановлювати зв'язок між деяким фрагментом тек­сту та іншим документом. Це означає, що при активізації цьо­го зв'язку (або посилання) програма-клієнт відкриє відповід­ний документ. В останній час гіпертекст "виріс" в гіпермедіа, який відрізняється від гіпертекста тільки тим, що містить посилання на мультимедійні зображення, відеокліпи та зву­ковий супровід. В результаті Web набула такої популярності, що залишила далеко позаду всі інші служби, і більшість лю­дей, говорячи про Інтернет, мають на увазі Web. У 1997 році метою Web стало створення динамічних інтерактивних сторінок, які були б не менш цікавими, ніж мультимедійні програми, що пропонуються на компакт-дисках.

Інтернет – це набір комп'ютерів (hosts), об'єднаних між собою каналом зв'язку. При цьому всі комп'ютери мають рівні можливості для зв'язку один з одним. Різниця полягає в тому, що одні комп'ютери підключаються до мережі шля­хом тимчасового під'єднання за допомогою модему та кому­тованої телефонної лінії, а інші підключені до мережі по­стійно за допомогою мережевих адаптерів через локальну ме­режу організації, яка для підключення своєї мережі до ма­гістралі Інтернет використовує виділені канали зв'язку або супутникові системи. Провайдер (інтернет-провайдер або інтернет-сервер-провайдер) – це установа, яка повинна за­безпечувати доступ користувача до Інтернету за протоколом TCP/IP, доставку та зберігання електронної пошти, надання інструкцій з налаштування системи.

Якби функція Інтернет полягала лише в тім, щоб зв'я­зувати комп'ю­те­ри один з одним, це була б лише велика однорангова мережа. Незвичай­ність Ін­тернет полягає в тому, що в ній використовується комбінація програм клієнт-сервер, яка запускається на комп'ютерах, підключених до Інтер­нет, і надає користувачам необхідну інформацію та послуги.

Більшість підключених до Інтернет комп'ютерів виступа­ють в ролі клієнтів, адже на них, як правило, запущено якусь програму-клієнт, що приймає інформацію або послуги, на­дані іншими програмами-серверами. Можна навести такі приклади програм-клієнтів:

- Web-броузери, що відображають інформацію, надану Web-серверами.

- Поштові клієнти Інтернет, які використовуються для роботи з електронною поштою, що пересилається поштови­ми серверами.

- FTP-клієнти (File Transfer Protocol – протокол пересилки файлів), за допомогою яких можна завантажувати файли з FТР-серверів.

- Адресні книги, що дозволяють переглядати поштові ад­реси Інтернет на LDAP-сервері.

Інформація, що міститься в Internet, надається у вигляді Web сторінок.

Web-сторінки – це комплексні документи, які можуть міс­тити будь-які дані: текст, графіку, звук, відео та анімацію.

Для перегляду Web-сторінок використовуються спеціальні програми – броузери. Вони з'явилися практично одночасно з концепцією World Wide Web і пройшли великий шлях роз­витку. Найбільш популярними броузерами є Netscape Navigator та Microsoft Internet Explorer, хоча існують й інші програми, призначені для цього. Броузер Internet Explorer з'явився пізніше, ніж Netscape Navigator, але завоював ве­лику популярність завдяки тому, що компанія Microsoft включила його в операційну систему Windows як стандарт­ний засіб перегляду Web, назвавши оглядачем Web.

Місцезнаходження потрібної Web-сторінки визначається адресою URL (Uniform resource locator – стандартна адреса ресурсу) – спеціальною формою запису адреси документа, що використовується в Інтернет. Вона дозволяє однозначно вказати потрібний документ, на якому б сервері мережі він не знаходився [1].

Доступ до Інтернет можна отримати через proxy-сервер (сер­вер перевірки повноважень). У той же час, як і при безпосе­редньому доступі до Інтернет через локальну мережу, необ­хідно, щоб у кожного комп'ютера була своя унікальна IP-адреса, для доступу через proxy-сервер комп'ютери, об'єднані в мережу, можуть мати всього одну Інтернет-адресу. Подібний спосіб підключення дозволяє суттєво заощадити кошти на утримання мережі установи і тому є досить популярним ви­рішенням проблеми підключення до Інтернет.

Адреси в мережі Інтернет мають як вузли (сервери), так і файли на цих серверах. Ліва частина (наприклад, ftp.cdrom.com) задає адресу вузла (деякого комп'ютера, під'єднаного до мережі), а далі (після символу "/") вказуєть­ся адреса файлу або директорії на вузлі. Адреса вузла бу­дується за доменним принципом. Самий правий – домен са­мого верхнього рівня (для України це ua). В американських адресах як домени верхнього рівня використовуються: com – для комерційних фірм; org – для некомерційних органі­зацій; edu – для університетів та інших навчальних закладів; net – для різних суто мережевих проектів; gov – для урядо­вих; mil – для військових.

Лівіше (через крапку) іде домен другого рівня. Це може бути назва фірми або ім'я її провайдера, назва міста, просто назва мережевого проекту. Ще лівіше – домен третього рівня, четвертого і т.д. Найлівіша частина адреси сервера вказує на Web-сторінку (www) чи файловий сервер (ftp). Ця части­на адреси не є обов'язковою. Адреса файлу чи директорії на вузлі задається так само, як і на персональному комп'ютері, тільки замість символу "\" використовується символ "/". Ім'я магнітного диску задавати не треба, а великі і маленькі літе­ри розрізняються. Можливі довгі (до 255 символів) імена, але пробіли та деякі інші символи не допускаються.

Префікс http:// – Hyper Text Transfer Protocol – протокол пересилки гіпертекстів означає адресацію до WWW.

Адреси файлових або FTP-серверів починаються з префікса ftp://. Префікси mail to: та news: задають адреси електронної по­шти і груп новин (телеконференцій).

Електронна пошта – це одна з перших служб, розробле­них для Інтернет. Вона використовувалась для обміну тек­стовими повідомленнями та приєднаними файлами між ко­ристувачами, підключеними до Інтернет. Тепер можна пере­давати повідомлення, що містять різні атрибути формату­вання та зображення. Електронна пошта надає користувачу багато можливостей – можна отримувати щоденно інформа­цію на різні теми: поточні події, погода, спорт і т.ін. Ще однією важливою особливістю електронної пошти є списки поштової розсилки. Вони полегшують листування з іншими користувачами Інтернет. Якщо відправити повідомлення на деяку адресу, поштовий сервер перешле його всім, хто підпи­сався на цей список розсилки.

Як і списки поштової розсилки, дискусійні групи UseNet надають користувачу можливості спілкування з іншими людьми через Інтернет. Але в даному випадку це відбуваєть­ся не електронною поштою, а за допомогою NNTP-серверів новин, розкиданих по всьому світу. Повідомлення, відправ­лене в дискусійну групу UseNet, потрапляє на всі сервери новин Інтернет, і його можуть прочитати інші користувачі. Практично будь-який користувач, що має адресу електрон­ної пошти Інтернет, може отримати доступ до сервера новин і прочитати це повідомлення. Для того, щоб читати пошту, яка надходить в групи новин UseNet, треба мати програму читання новин. Більшість програм електронної пошти Інтер­нет також здатні читати новини.

Багато служб Інтернет для передачі даних від одного комп'ю­тера до іншого використовують ту чи іншу форму протоколу передачі файлів (FTP) – першої служби, створеної для Інтер­нет з метою обміну файлами між державними і навчальними закладами. Це можуть бути як текстові, так і бінарні файли. Деякі форми "розмовних" програм існували з самого по­чатку Інтернет. Зараз, використовуючи останні версії програм для підтримки конференцій, можна брати участь в аудіо- та відеоконференціях всією мережею Інтернет. Для участі в аудіо-конференції комп'ютер повинен бути обладнаний звуковою платою, акустичними системами і мікрофоном. Для участі у відеоконференції знадобиться ще й відеокамера.