Революція 1905-1907рр. І Україна.

Соц.-економічни причини: головне протиріччя між капіталістичними виробничими відносинами загострюється. Вони все глибше розвивалися в с/г та в політичному житті країни. Розвивається війна між селянами та поміщиками; між пролетаріатом та буржуазією. Селянам не вистачало землі (1 сел. гос-во – 7 десятин землі, а 1 гос-во поміщика – 2300 дес. землі). 50 % селян – бідні селяни; 30 % – середняки. Таким чином аграрно-селянське питання було одним із головних питань революції. Поширюється боротьба селян за землю: 1895-1899 – 32 сел. повстання; 1900-1904 – 670 повстаннь. На стадії капіталізму погіршується становище робітників. Імперіалізм в Росії до краю загострив протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Пролетаріат не мав ніяких прав. Існувало соціальне гноблення, робітники не мали громадянських та інших прав. 1900-1904 – 925 страйків робітників (180000 чоловік). З’явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважно висували економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку 20 століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства, встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між пролетаріатом і буржуазією. 1901-1903 рр. – економічна криза, яка ще більше погіршила становище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила становище. В Росії склалася революційна ситуація. Така революційна ситуація мала 3 ознаки: 1) верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; 2) дуже сильно погіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3) активізується революційний рух народних мас. Революція 1905-1907 років мала буржуазно-демократичний характер. Цілі та завдання революції: 1) повалення самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянського питання; 3) демократизація суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4) вирішення національного питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичний страйк, збройне повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія. Особливості революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народна революція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна за рушійними силами.

Українські громади у ι та ιi російських Думах.

Наляканий подіями першої російської революції, цар видав "Маніфест" 17 жовтня 1905 р. і дозволив провести вибори в Державну Думу. Вони проходили навесні 1906 р. в умовах воєнних репресій та арештів. Українські революційні партії прийняли рішення бойкотувати вибори, але радикальна та демократична партії підтримали цю ідею. Від України було вибрано 102 депутата.

В Думі сформувалась "Українська думська громада", яка об'єднала 45 депутатів. Голова - адвокат з Чернігова І. Шраг. "Думська громада" видавала спеціальний "Український вісник". В часописі співробітничали М.Грушевський, М.Туган-Барановський, І.Франко та інші.

Політична платформа Української Думської Громади - вимога автономії України в складі Росії. М.Грушевський склав декларацію, яка мала бути проголошена з думської трибуни головою Громади. Але до цього не дійшло. 8 червня 1906 року, через 72 дні роботи І Державна Дума була розпущена. Революціонери відповіли на цей крок царя терором: за 1906 р. було вбито 768 і поранено 820 представників влади. Створені Столипіним військово-польові суди відповіли адекватно.