istoriya_Ukrayini_shpori_1

№1 Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.

Перше велике селянсько - козацьке повстання проти польсько-шляхетського панування в Україні відбулося під проводом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.). Саме тоді український шляхтич і гетьман реєстрових козаків Криштоф Коптський отримав від короля землі за службу короні. Не встиг він зайняти їх, як Януш Острозький, білоцерківський староста й полонізований нащадок славетного роду, привласнив їх. Розуміючи марність судового позову на могутнього вельможу, Косинський зі своїми козаками напав на маєтки Острозького. Незабаром селяни, козаки й навіть військові на Волині, Брацлавщині та Київщині почали мститися панам за власні кривди. Перелякана шляхта нарешті зібрала військо, яке очолив і ловів проти двотисячного загону Косинського старший у роді князів Острозьких - Костянтин Костянтинович. У битві на р. П'ятці повстанці зазнали поразки, але покарали їх надзвичайно легко. Реєстрових козаків, що приєдналися до повстання, змусили дати обітницю на вірність королеві, а Косинського - тричі вклонитися зібраним для цього членам роду Острозьких і попросити у них пробачення. Косинський зобов'язувався припинити боротьбу. Однак, зібравши на Січі нові, свіжі сили, він вирушив у похід на Черкаси, де під час облоги міста загинув.

Наступне повстання очолив Северин Наливайко (1594-1596рр.). Треба звернути увагу нате, що повстання, незважаючи на досить велику територію, яку вони охоплювали, не були масовими (це стосується і повстання під проводом Наливайка). В них брали участь від 2 до 10 тисяч селян і козаків. Та й чітко визначених цілей ні повстанці, ні їх лідери не мали. Допомогу Наливайкові надали запорожці. Серед невиразно сформованих цілей повстанців було й утворення в Україні землі, якою б правили самі козаки. Наливайко пройшов через усю Галичину, Волинь та Білорусь, закликаючи до повстання селян і сіючи жах серед шляхти. Однак, усвідомлюючи перевагу поляків, навесні 1596 р. повстанці об'єднали свої сили й стали відходити на схід, сподіваючись знайти захист у Московії. Згодом старшини та заможні козаки, видали Наливайка полякам, а повстанців переконали скласти зброю. Цю ситуацію використали поляки, вони вдерлися до табору і вирізали більшість повстанців. Самого Наливайка відвезли до Вар.шави і там стратили, відрубавши голову, а потім четвертували.

№2 Початок Другої Світової війни, її причини, характер. Радянсько – німецький договір 23 серпня 1939р. та його політична оцінка.

1.Дру́га світова́ війна́ — наймасштабніша світова війна в історії людства. Почалася 1 вересня1939 і тривала до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японіїперед союзними державами. Друга світова війна значно вплинула на долю людства. В ній брала участь 61 країна (80 % населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн. осіб у всьому світі. Загальні людські втрати досягли 50-55 млн. осіб, з них загинуло на фронтах 27 млн. По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії. По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-ті роки, було зруйновано. По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі. По-четверте, не останню роль у розв'язанні війни відіграв. СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. її по праву назвали Великою Вітчизняною війною. Другу світову війну можна розділити на кілька етапів: I. 1 вересня 1939 р.- 19 листопада 1942 р. Стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії. II. 19 листопада 1942 р. - 9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції,війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників у Європі і змусили їх капітулювати. III. 9 травня 1945 р. - 2 вересня 1945 р. Завершення

2. Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підписаний Молотовим і Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преамбулі й 6 статтях договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти одної, не підтримувати жодної третьої держави, яка розв'язала б війну проти однієї із сторін, проводити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти виключно мирним шляхом. Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан. Радянсько-німецький договір мав величезні наслідки. 1. Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі. 2. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Радянського Союзу на два фронти. Японський уряд К. Хіра-нуми, який готувався до спільної японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору Молотова—Ріббентропа запитав перемир'я на Халхін-Голі, а сам на знак протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку. 3. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралі-тет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана. 4. Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його «пактом Сталіна—Гітлера») був вимушеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність. Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики. Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р., договір з Німеччиною про дружбу й кордони взагалі становив непрощенну помилку з боку Сталіна. Але в будь-якому разі розглядати ці документи слід з урахуванням конкретних реалій того часу.

№3 Економічне становище України напередодні незалежості.

Право української нації на самовизначення та створення національної держави в існуючих кордонах. Принцип народовладдя, що здійснюється на конституційних засадах. Самостійність у вирішенні державних питань. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Збереження громадянства СРСР, гарантування прав і свобод громадян УРСР. Територія України в існуючих кордонах є недоторканною.

УРСР – економічно самостійна держава, яка створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову систему, формує бюджет, запроваджує свою грошову одиницю.

УРСР самостійно здійснює охорону природи, захист усіх форм власності.

УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, культури, освіти і духовного розвитку громадян, забезпечує національно – культурне відродження.

УРСР має право на власні Збройні сили, внутрішні війська й органи державної безпеки.

УРСР – нейтральна держава, позаблокова, зобов’язується не застосувати, не виробляти і не розповсюджувати ядерну зброю.

УРСР самостійно налагоджує міжнародні відносини.

УРСР визнає пріоритет загальних норм міжнародного права загальнолюдських цінностей.

№4 Заснування перших таємних організацій дворянських революціонерів.

Союз спасіння, або Союз порятунку — одна з перших таємних політичних організацій, з яких потім виріс рух декабристів у Росії й в Україні. Коли суспільство оформилося і розробило свій статут (головний автор його - Пестель Павло Іванович), воно отримало назву Товариства істинних і вірних синів Вітчизни. Метою Союзу спасіння була ліквідація кріпацтва й абсолютизму і встановлення конституційної монархії .

Історія створення

Утворений у Петербурзі в лютому 1816 групою гвардійських офіцерів. Ініціаторами Союзу спасіння були 24-річний полковник Генерального штабуМуравйов Олександр Миколайович, князь Трубецькой Сергій Петрович , старший офіцер Генерального штабу, підпоручик Генерального штабуМуравйов Микита Михайлович, підпоручик лейб-гвардії Семенівського полку Якушкін Іван Дмитрович та брати Муравйов-Апостол Матвій Іванович, підпоручик Семенівського полку, і Муравйов-Апостол Сергій Іванович, поручик Семенівського полку. Серед членів (близько 25–30 осіб) були майбутні декабристи українського походження або пов'язані з Україною (брати Матвій і Сергій Муравйови-Апостоли, Вольховський Володимир Дмитрович,Полторацький Олександр Павлович, Новіков Михайло Миколайович, Пестель Павло Іванович та ін.).

Союз Благоденства — таємна політична організація декабристів, що постала на базі Союзу спасіння. Заснована у Петербурзі на початку 1818 року.

Північне товариство — таємна революційна організація декабристів, що виникла на основі існуючого раніше Союзу благоденства і діяла у Петербурзі (1821 — 1825).

Засновниками Північного товариства були: Муравйов Микита Михайлович, Тургенєв Микола Іванович, Лунін Михайло Сергійович, Трубецькой Сергій Петрович і Оболенський Євген Петрович.

На чолі Північного товариства стояла дума, яка обиралася з трьох чоловік терміном на один рік. Основу організаційної структури становили управи. Основний програмний документ — Конституція, розроблена Муравйовим Микитою Михайловичем, яку підтримували переважно прихильники поміркованої програми. 

Півде́нне товари́ство декабри́стів — таємна революційна організація декабристів в Україні. Створено в березні 1821 року на базі Тульчинськоїуправи Союзу благоденства. Очолювала товариство Директорія у складі Павла Пестеля, Олексія Юшневського та Микити Муравйова.

Створена в березні 1821 року членами Тульчинської управи колишнього Союзу благоденства (П. Пестель, Юшневський Олексій Петрович,Барятинський Олександр Петрович та ін.), які ввійшли до т. зв. Корінної думи товариства. П. Пестель, Юшневський Олексій Петрович від Південного товариства становили так звану Директорію. Незабаром членами цього товариства стали брати Муравйов-Апостол Сергій Іванович і Муравйов-Апостол Матвій Іванович, Бестужев-Рюмін Михайло Павлович, Поджіо Олександр Вікторович, Вольф Фердинанд Богданович та офіцери 1-ї та 2-ї армій, розквартированих в Україні.

Товариство об'єднаних слов'ян — таємна революційна організація, заснована на поч. 1823 у Звягелі (Новограді-Волинському) офіцерами братами П. і А. Борисовими і польським революціонером Люблінським Юліаном Казимировичем. Товариство об'єднаних слов'ян гуртувало кількадесят членів (як вважає Нечкіна, загальна чисельність Товариство об'єднаних слов'ян досягла 51 людини), переважно офіцерів молодших рангів частин, які були розташовані на Волині й Київщині, а також місцевих нижчих урядовців. У числі перших, прийнятих до Товариства з'єднаних слов'ян в 1823 році, булиБечаснов Володимир Олександрович і Горбачевський Іван Іванович, прапорщики 8 артилерійської бригади, і чиновник Іванов Ілля Іванович, згодом секретар Товариства об'єднаних слов'ян. Більшість членів були українці: П. і А. Борисови, Горбачевський Іван Іванович, Андрієвич Яків Максимович, Громницький Петро Федорович, Драгоманов Яків Акимович, Лісовський Микола Федорович, Сухінов Іван Іванович, Шимков Іван Федорович, Тютчев Олексій Іванович та інші. Керівником Товариства був Петро Борисов, а ідеологами Люблінський Юліан Казимирович таГорбачевський Іван Іванович.

Повстання декабристів у Петербурзі

Після тривалих дискусій Південне і Північне товариства визначили час спільного виступу — літо1826 року (цар мав прибути на військові маневри в Україну). Але несподівана смертьОлександра I у Таганрозі (листопад 1825), невизначеність у питанні успадкування російського престолу (зречення Костянтина від престолу, яке імператорська родина зберігала в таємниці) підштовхнули змовників до негайних дій. 14 (26) грудня 1825 року у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві, Миколі I, члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання. Відповідно до плану, передбачалися дії у трьох напрямах: 1)захоплення Зимового палацу та арешт царської родини; 2) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала центр Петербурга під прицілами своїх гармат; 3) встановлення контролю за діями Сенату, оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів. З самого початку свого здійснення план зазнав невдачі. Сенатори рано-вранці присягнули імператору і роз'їхалися по домівках. Першим прибув на Сенатську площу лейб-гвардії Московський полк на чолі з Бестужевим Олександром Олександровичем та його братом М.О.Бестужевим, пізніше — рота лейб-гренадерів під проводом О.М.Сутгофа, потім гвардійський морський екіпаж під керівництвом М.О.Бестужева і Арбузова Антона Петровича, значна частина лейб-гренадерів на чолі з М.О.Пановим. Всі були зі зброєю, але артилерії не було. Народ, який зібрався на площі (декілька десятків тисяч людей), співчував повстанцям. Повстанці (понад 3 тис. солдатів на чолі з 30 офіцерами) чекали появи С.П.Трубецького, обраного диктатором, але він не з'явився. Декабристи діяли нерішуче, втрачаючи ініціативу і час. О.І.Якубович і О.М.Булатов, боячись пролиття крові, не наважилися зі своїми збройними формуваннями на захоплення Зимового палацу та Петропавлівської фортеці. Був обраний новий диктатор  — князь Євген Оболенський, який тричі намагався (марно) зібрати військову раду. Микола I перехопив ініціативу — повстанців оточили урядові війська. У їхньому розпорядженні були 36 гармат і кавалерія. Микола I віддав наказ стріляти по повстанцях картеччю. До вечора повстання було придушене. 14 грудня 1825 року загинули 1271 осіб, з них жінок — 9, дітей — 19, мешканців міста — 903.

№5 Особливості непу в Україні. Такий крутий поворот у політиці відбувався досить болісно навіть у партійному середовищі під тиском реалій господарського життя. Але 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, а вже 29 березня уряд УСРР видав декрет про норми і розмір податку, який був значно менший від продрозкладки. Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом. Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві. Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка доцентралізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.

№6 проблеми в галузі освіти, науки та культури в Україні в умовах перебудови.

Наука

До негативних явищ у науці слід також віднести те, що прикладні розробки, на які було витрачено величезні коштів, майже на 90 % не мали практичного застосування. Серйозною проблемою і вадою науки в Україні дотепер є те, що вона традиційно поділена на академічну, вузівську та галузеву, навіть створення Міністерства науки і технологій України з метою координації і піднесення ефективності наукових досліджень не дало бажаних результатів. Згодом це міністерство було ліквідовано. Незважаючи на те що в Україні на 1994 р. загальна чисельність науковців становила близько 300 тис. чоловік, що вдвічі більше, ніж у деяких західних країнах, ефективність наукових досліджень була набагато нижчою, ніж у Західній Європі чи Америці. Поступово перебудовується робота Академії наук, змінюються пріоритети, відбувається перегрупування наукових сил, посилюється увага до фундаментальних досліджень. Значною подією в науковому житті України стало створення в 1990 р. Української наукової асоціації (УНА), яка, на думку засновників, мала сприяти відродженню української науки і виведенню її на світовий рівень. Згодом було засновано Академію наук вищої школи, низку галузевих академій, як державних, так і громадських організацій науковців. При Київському університеті ім. св. Володимира було відкрито навчальний і науковий заклад — Інститут українознавства. Відчутні зміни відбулися в галузі гуманітарних наук. Спираючись на досягнення світової науки, активізується тематика досліджень, розпочалася робота з підготовки фундаментальних праць з історії українського народу, культури, літератури. В Україні створено національну систему атестації наукових кадрів. Вища і середня спеціальна освіта Базовою формою навчання стала стаціонарна форма. Скасовано вечірню і значно скорочено заочну форми навчання. Здійснюється реорганізація вищої і середньої спеціальної освіти з тим, щоб наблизити її до нинішніх вимог Української держави, а також умов перебудови соціально-економічного життя. Поступово відбувається перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створено навчальні заклади, що базуються на інших формах власності. Вищі навчальні заклади стають автономними у своїй діяльності. Державні вузи практикують платну форму навчання. До досягнень у перебудові галузі освіти варто зарахувати відновлення діяльності Києво-Могилянської та Острозької академій, відкриття в Києві Національної академії управління, Академії фінансистів у Донецьку, Дипломатичної академії в Києві, Міжрегіональної Академії управління персоналом, низки нових університетів. В Україні здійснено велику роботу з акредитації вузів, переходу їх на українську мову викладання.

№7 Поширення соціалістичних ідей в Україні

90-х рр.. ХІХ ст. п осилюється більш радикальні елементи національного руху.  1893-1894 рр. соціалістично налаштована частина української інтелігенції, серед якої були і члени “ Молодих громад”, об’єдналася в марксистський гурток на чолі з І. Стешенком , куди ввійшли Л. Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенюк, П. Тучапський та інші. У 1897 році в Києві була заснована ще одна організація соціал-демократичного спрямування – “Київський союз боротьби робітничого класу”, який організував чисельні робітничі страйки. Його провідниками були П. Тучапський, А. Луначарський та інші. У лютому 1900 р. націонал-радикальна та соціалістично налаштована українська молодь об'єдналас я у першу на Наддніпрянщині Революцій­ну українську партію (РУП). Наприкінці 1903 року партія розкололася – частина її членів на чолі з Меленевським приєдналася до РУП, а частина, очолювана Ярошевським - до ППС. У вересні 1896 року у Львові відбувся з’їзд українських робітничих товариств, на яких було вирішено створити окрему українську соціал-демократичну партію (УСДП). 17 вересня 1899 року в Робітничому домі у Львові відбулася установча конференція нової УСДП. 12 – 14 січня 1919 р. в Києві пройшов ІV з’їзд УСДРП, на якому гострі дискусії розгорнулися навколо питання необхідності негайного примирення з Радянською Росією або продовження війни. 

Південно російськи союз робітників

 перша робоча революційна політична організація в Росії. Виник в Одесі в 1875. Утворенню «Союзу» сприяв швидкий розвиток Одеси як торговельно-промислового і портового міста, в якому зосереджувалися робітники з різних районів Росії. До Одеси проникала література російської революційної еміграції. Створення «Ю. с. р.» було підготовлене діяльністю одеського кружка чайковцев (керівник Ф. Ст Волховський ), кухоль братівЖебуневих і кухоль І. М. Ковальського, які в 1872—74 вели пропаганду в робочих кухлях самоосвіти. На початку 1875 робочих кухлів заводів Белліно-Фендеріх Гулье-Бланшарда та інші заснували під керівництвом Е. О. Заславського ощадно-позичкову касу (пізніше — «Братська каса одеських робітників»), яка стала ядром «Союзу». У липні 1875 на зборах членів каси було остаточно оформлено утворення «Союзу», прийняті назва і статут, складений Заславським під впливом статуту 1-го Інтернаціоналу. У нім затверджувалося, що робітники можуть добитися визнання своїх прав «лише за допомогою насильницького перевороту, який знищить всякі привілеї і переваги і поставить праця основою особистого і суспільного добробуту». Цілі «Союзу» — пропаганда ідеї звільнення робітників з-під гніту капіталу, їх об'єднання для боротьби з економічним і політичним порядком. Постановка питання про необхідність політичної боротьби різко відрізняла статут «Союзу» від інших народницьких програм 1-ої половини 1870-х рр. Ст І. Ленін писав, що перші робочі організації в Росії «... вимагали політичних прав народові, хотіли вести боротьбу за ці права, а російські соціалісти помилково рахували тоді політичну боротьбу відступом від соціалізму» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, с. 245). Проте статут «Союзу» не давав чіткого уявлення про класову боротьбу пролетаріату і в цілому не виходив за рамки народницького світогляду. «Союз» встановив зв'язки з робітниками Ростова і Кишинева. Одеське відділення складалося з 6 груп: робочих заводів Белліно-Фендеріх, Бланшарда, групи складачів, майстрів золотих справ, робітників же.-д.(железнодорожний) майстерень і Слободки-Романовки. «Ю. с. р.» налічував до 60 членів, довкола яких групувалися 150—200 співчуваючих робітників. Найбільш активні — Ф. І. Кравченко, Н. Би. Наддачин, С. С. Наумов, М. П. Сквери, І. О. Рибіцкий, М. Я. Ляховіч та інші вели пропаганду, знайомили робітників з нелегальною літературою, залучали до «Союзу» нових членів, брали участь в організації 2 страйків. Члени «Союзу» відгукнулися на боротьбу слов'янських народів Балканського півострова збором грошей в користь повсталих герцеговінцев, встановили зв'язки з еміграцією, отримували нелегальні видання з Лондона. В кінці 1875 — початку 1876 «Ю. с. р.» був розгромлений в результаті зради. 15 чоловік віддано суду Особливої присутності сенату Правітельствующего. 23—27 травня 1877 відбувся перший політичний процес у справі робітників-революціонерів. Заславський, Рибіцкий і Кравченко були засуджені до каторги, останні — до різних термінів тюремного ув'язнення і заслання.

№8 Джерела вивчення історії України

Історичні джерела:

1. Речові джерела – це пам’ятки матеріальної культури – археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети), а також архітектурні пам’ятники. Це головні джерела для вивчення праісторії та раннього середньовіччя. Так, археологічні у світі старожитностей допомагають вивчати розвиток господарства, побут, культуру, історію племен і народів, які мешкали на теренах нашої держави. Архітектурні пам’ятки допомагають дослідити рівень розвитку матеріальної культури. Таким чином, речові джерела допомагають простежити етнічні, соціально-економічні, культурні процеси розвитку населення, доводять наявність нерозривного зв’язку, спадкоємності матеріальної культури і досвіду, що завжди існує між поколіннями. 2. Етнографічні джерела – це пам’ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв народу. Зазначений тип джерела використовується при вивченні усіх періодів історії України.

3. Лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови. Саме мова зберігає в собі сліди історичного життя народу, що нею говорить, стадій його історичного розвитку і його історичної пам’яті, яка позначилася в назвах річок, озер, гір, лісів тощо. При вивченні нашого курсу особливого значення має дослідження старослов’янської та української мов.

4. Усні джерела – народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, прислів’я, приказки тощо. Цей ти джерел також допомагає дослідити життя народу.

Третій та четвертий тип джерел використовують, насамперед, при вивченні культури народу.

5. Писемні джерела є основою історичних знань. Писемні джерела в свою чергу умовно поділяються на дві основні групи:

• актові матеріали, які є результатом діяльності різних установ, організацій та офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані тощо.

• оповідні пам’ятки – літописи, спогади, щоденники, листи, публіцистична, економічна література та інші твори.