Зміст

	Стор.
Вступ	59
РОЗДІЛ 1. ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ	60
1.1. Трансформація вітчизняної економіки: умови та підходи	60
1.2. Стратегія структурних зрушень у процесі розвитку економіки України	62
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА РИНКОВА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ В МІКРОЕКОНОМІЧНОМУ АНАЛІЗІ	65
2.1. Основна економічна проблема та методи її вирішення на рівні підприємства	12
2.2. Аналіз загальної рівноваги та ефективність	16
2.3. Економічна теорія добробуту	21
РОЗДІЛ 3. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД ДО СТРАТЕГІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ	76
3.1. Макроекономічні тенденції стабілізації економіки України	76
3.2. Інструменти довгострокового макроекономічного прогнозування	79
3.3. Моделювання макроекономічних процесів в сучасних умовах	80
Висновки	84
Список використаних джерел	86
Додатки	88

*Головна мета прикладу курсової роботи полягає в тому, щоб дати студентам загальне уявлення про її структуру та форму викладення матеріалу, тому увага на її відповідності певним вимогам ( шрифт, обсяг) не акцентувалась.

Вступ

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла в світове товариство як суверенна держава, перед якою постала мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку. З того часу минуло вже два десятиліття, змінилися як внутрішні, так і зовнішні умови розвитку держави. Відповідно, суттєвих змін має зазнати і стратегічна політика, механізми її реалізації. Отже, актуальність теми обумовлена потребує постановки адекватних стратегічних цілей розвитку, їх конкретизацією відповідно до окремих сфер і галузей економіки, що дозволить прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту країну постіндустріального типу, здатну забезпечити високий рівень життя населення.

Вважаемо, кожний етап розвитку держави

Слід зазначити, що сучасні напрями стратегії економічного розвитку України є об’єктом уваги багатьох вітчизняних вчених [1, 6, 15, 23], серед яких вважаємо за доцільне виділити праці Б.Шелегди [14 ], В. Мікловда [7]. Так, Д. Г. Лук’яненко зазначає: «...Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація, то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює внутрішню і міжнародну конкурентноздатність національних підприємств та об’єднань» [8, с.154].

Мета роботи - дослідити моделі макроекономічних процесів та інструментів, за допомогою яких здійснюється макроекономічне прогнозування.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено і вирішено такі завдання:

• дослідити теоретичні основи, умови та підходи до трансформації української економіки;

• оцінити стан загальної рівноваги та проаналізувати методи вирішення основних економічних проблем;

• визначити макроекономічні тенденції стабілізації економіки України, інструменти довгострокового макроекономічного прогнозування

Об’єктом дослідження є процес економічного розвитку України.

Предметом дослідження є організаційні засади і передумови стабілізації економіки України.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи використовувалися як загально – наукові, так і економічні - математичні методи дослідження: аналізу та синтезу, порівняльний, графічний, монографічний,тощо, що дало можливість всебічно вивчити поставлену проблему.

Розділ 1 трансформація української економіки: стан і перспективи розвитку

1.1. Трансформація вітчизняної економіки: умови та підходи

Вирішення проблеми трансформації української економіки в напрямку її соціально спрямованості є необхідною умовою зростання соціально-економічного добробуту населення до рівня економічно розвинених країн. Упродовж останніх років в цьому процесі суттєвих змін не відбулося. Економіка України продовжує залишатися високозатратною з надмірною матеріало- і енергомісткістю ВВП порівняно з економічно розвиненими країнами [1, с.223].

Багато українських дослідників справедливо вказують на три групи основних причин, що призвели до глибокої економічної кризи в Україні (табл.1).

Таблиця 1.1

Основні причини економічної кризи в Україні [1, с.224 ].

Групи причин	Зміст
Перша	Успадкування Україною недоліків від колишнього СРСР.
Друга (найважливіша)	Пов’язана з діями українських «реформаторів»: відсутність науково обґрунтованої стратегії реформ; руйнування державного управління економікою в умовах абсолютного переважання державної власності; шокова лібералізація цін, ліквідація та знецінення трудових заощаджень; кланово-номенклатурний характер роздержавлення і приватизації; придушення національного виробника і привілейоване становище посередників; масовий відтік капіталу за кордон; відсутність ефективної національної економічної політики
Третя	Чинники , що зумовлені самим процесом трансформації адміністративно-командної системи в ринкову економіку взірця ХІХ ст.

Ринкова економіка – це економіка соціальної спрямованості. Якщо підходити до оцінки цього визначення з позиції кількісних ознак, то в економічно розвинених країнах на базові галузі і галузі засобів виробництва припадає 20 – 30% ВВП, а на галузі соціального спрямування і надання послуг – 80%. Це означає, якщо в Україні ці показники мають діаметрально протилежне значення, то їх потрібно спрямувати до рівня економічно розвинених країн [13, с.97].

На сьогодні експорт України є сировинним. Найперше – це гірничо-металургійний комплекс. Його потужності з виплавки становлять майже 56 млн. т. на рік. Технологічна база далека від оптимальної і здебільшого не відповідає сучасному світовому рівню. Так, частка високовитратної мартенівської технології виробництва сталі перебуває на рівні 47,9% проти 2,5% у світі. Частка використання методу безперервного розливу заготовок – 19,8% проти 86,6% у світі. Основні фонди майже у всіх базових галузях, у т. ч. і у гірничо-металургійному комплексі, зношені на 60 – 70%. Але справа не тільки у фізичній зношеності. Більш значущим за всіма напрямками економічної діяльності є їх моральне старіння.

Безумовно, роль металургії у відтворювальних процесах має стратегічне значення. Це виробництво в переважній більшості має комплексний характер та пов’язане щільними технологічними зв’язками зі споживачами. Без відповідної металопродукції неможливе функціонування паливно-енергетичного комплексу, машинобудування, залізничного транспорту, створення автомобілів, суднобудування, інвестиційно-виробничого комплексу. Тому очевидно, що функціонування такої галузі вимагає відповідного державного регулювання. Але у процесі так званого реформування української економіки в період з 1991 р. до сьогоднішнього дня ця галузь фактично розвивалась без урахування потреби формування цілісного українського ринку. Тому потенціал гірничо-металургійного комплексу, основна частина продукції якого збувається за кордоном, використовується вкрай нераціонально [1, с.225].

У 1991 р. для нормального функціонування власної економіки Україна мала самодостатній економічний, технічний, технологічний, сировинний і людський потенціал. Тільки урядові тоді потрібно було створити комплексну програму стратегії розвитку економіки України на далеку і близьку перспективу. Тоді видно було б, які у такій моделі розвитку є надлишок або нестача виробничих потужностей. Така модель прояснила б потребу ув’язати пропорції розвитку української економіки, у яких галузях і як нарощувати виробничі потужності, у яких пропорція необхідно трансформувати всю економіку, щоб вона набула соціальної спрямованості. А оскільки така комплексна програма не була створена, а існувала «багатовекторність», то у таких умовах українська економіка була спрямована без чітко окресленого курсу [13, с.39].

Відсутність ефективного державного регулювання в українській економіці з перших місяців її незалежності призвела до неприпустимих перекосів. Внутрішній попит опустився нижче критичної межі. В Україні культивується надмірна величина експорту, що припадає на сировинний сектор. Це призводить до виснаження національних природних ресурсів і втрати державою частини природної ренти, що створює загрозу економіці.

Структурна невідповідність розвитку української економіки спостерігається і в чисельності працюючих в тій чи іншій галузі економіки. Найбільша чисельність працюючих у нашій державі сконцентрована у сільському господарстві [1, с.229].

Здатність нації досягнути успіхів у певній галузі економіки залежить від сумарного впливу забезпеченості цієї країни факторами виробництва, особливосте й місцевого попиту, розвитку споріднених і допоміжних галузей промисловості та конкуренції на місцевому ринку.

Але принципово важливим є формування та розвиток ефективного внутрішнього ринку. Саме внутрішній ринок найбільш повно може забезпечити соціальні і культурні потреби нації. Соціально спрямована економіка в першу чергу розвиває власні галузі соціального спрямування і надання послуг, безумовно опираючись на базові галузі. Таким чином формується зайнятість населення, забезпечується створення нових робочих місць, відповідних галузевих і міжгалузевих структур і зв’язків, і ні в якому разі не за рахунок власного народу на користь іншим.

Ті методи, які культивувалися в Україні до сьогодні, не дали відповідного соціально-економічного ефекту. Всі попередні «стратегії», які розроблялися і затверджувалися в Україні щодо її економічного й соціального розвитку, не могли стати організуючим документом ні на тривалий, ні на середній, ні на короткий періоди. Не стала ним і «Стратегія економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» [13, с.40].

На сьогоднішній день розроблена Програма економічних реформ на 2010 – 2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Таким чином, кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до ефективної економічної системи, яка б забезпечувала оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення цієї мети потребує економічної стабілізації з дальшим переростанням у економічне пожвавлення, а відтак піднесення. Якщо розкрити кінцеву мету реформування, то вона передбачає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до пост індустріального суспільства.