1

1.  Методологічні посилання аналізу економічних законів і категорій Трансформаційні процеси, характерні для української економіки, засновані на діалектиці об’єктивного й суб’єктивного, де дії господарюючих суб’єктів залежать від умов, у які вони поставлені, від навколишніх обставин. Скільки б не закликали відповідні органи влади до змін, необхідних для прогресу, мета не буде досягнута, якщо зміни не будуть адекватними зв’язкам і залежностям, що склалися в соціально-економічній сфері, а також досягнутій «якості» і кількості матеріального змісту. Вартість цієї обставини доповнюється тим, що в ній повинні бути органічно пов’язані проблеми «що робити» і «як робити», оскільки це закономірно визначається діалектикою розвитку економічної структури суспіль- ства. Не можна пізнати її «верхній прошарок» без проникнення в його фундаментальні сутності, що зумовлюються економічними законами. Істотні ознаки економічних законів спираються на наступні методологічні посилання: по-перше, це закони дійсності; по-друге, це закони засобів виробництва; по-третє, суть економічних явищ як суть законів стійка, але в той же час мінлива; по-четверте, зміст економічних законів виявляється у формах їх реального функціонування. В економіці, як і в інших сферах життєдіяльності, існують причинно-наслідкові зв’язки між різними явищами і процесами, за яких зміни одних провокують зміни інших. Особливості цих зв’яз­ків зводяться до наступного:

• це впроваджений, істотний зв’язок між явищами і джерелами їх розвитку;

• цей зв’язок є необхідною, стійкою, причинно-наслідковою залежністю;

• причинно-наслідкова залежність відображає взаємодію між явищами, за якої зміна одного з них позначається на зміні інших.

Для того щоб глибше з’ясовувати якісні сторони зв’язків і залежностей в економічній системі, потрібно використати специфічний підхід у діалектичному методі дослідження в економічній теорії. Предметом вивчення синергетики є дослідження законів та закономірностей глобальної еволюції будь-яких відкритих нерівноважних систем, головною рисою яких є нестійкість, нерівноважність та нелінійність, до котрих і належать сучасні економічні системи. Виходячи з синергетичного підходу, у відкритих нерівноваж­них системах є «дисипативні структури», тобто такі, що виникають спонтанно. Якщо у стані рівноваги елементи цієї структури поводять себе незалежно один щодо одного (один щодо інших), то під впливом енергетичної взаємодії з навколишнім середовищем вони переходять у нерівноважний стан і починають діяти узгоджено, унаслідок чого між ними виникає спільна взаємодія та кореляційні зв’язки, з’яв­ляється дисипативна структура. Особливістю її є підвищена чутливість до зовнішніх впливів, а зміни в зовнішньому середовищі стають чинником відбору різноманітних структурних конфігурацій. У свою чергу, поняття «дисипативної структури» наповнюється реальним змістом залежно від сутності категорій «зв’язки» у цілому та «економічні зв’язки» зокрема. Зв’язки — це те, що з’єднує в єдину системну цілісність окремі об’єкти, явища, властивості, ознаки тощо. Унаслідок цього зв’язки визначають розвиток та функціонування процесів і виступають як певний «порядок». Сталі та істотні зв’язки, тобто ті, що формують порядок, набувають якості структури законів композиції. Економіч­ні зв’язки у найзагальнішому аспекті являють собою взаємозумовленість економічних явищ і процесів та притаманних їм суперечностей, розділених у просторі й часі. Істотні властивості і зв’язки того чи іншого аспекту реальної дійсності відображають найзагальніші поняття, які формуються у процесі наукового пізнання, вони є ідеальними образами предметів і явищ світу і називаються категоріями. Кожна наука має своє коло категорій. Економічні кате­горії, такі як товар, споживча вартість, мінова вартість, гроші, ціна, капітал, робоча сила, прибуток, заробітна плата, рента тощо, дають можливість досліджувати виробничі відносини. Ці категорії виражають взаємозв’язок економічних явищ, їхню взаємодію. Кожна з них має особливе самостійне значення та займає певне місце в усій системі категорій. Економічна категорія — це поняття, що характеризує той або інший бік виробничих відносин в їх взаємозв’язку з продуктивними силами. Характеристика економічної категорії зумовлена наступними обставинами:

• це наукова абстракція;

• це теоретичне вираження будь-якого способу виробничих відносин;

• економічна категорія — більш вузьке поняття, ніж економічний закон, оскільки останній виражає не тільки її суть, але і зв’язок з іншими категоріями.

З економічними категоріями нерозривно пов’язані економічні закони. Для того, щоб дати визначення економічного закону, необхідно пригадати філософське тлумачення закону як стійкого, багаторазово повторюваного явища і як виразу внутрішнього, істотного, необхідного, причинно-наслідкового, постійного, загального, якісного та кількісного взаємозв’язку (взаємовідношення), притаманного явищу або процесові. Це визначення можна віднести й до економічного закону. Але в економічній науці існує два основних підходи до визначення і трактування економічних законів. Згідно з класичною методологією економічні закони виражають сутність, глибокі внутрішні, об’єктивно необхідні зв’язки і відносини. Завдання науки полягає саме в тому, щоб за зовнішніми, поверхневими явищами і процесами виявити їхню сутність, внутрішній глибокий взаємозв’язок, установити причинно-наслідкову взає­мозалежність. Інакше кажучи, завдання науки полягає в розкритті законів розвитку економіки та шляхів використання їх у господарській практиці. Складність цієї проблеми полягає в тому, що економічні закони, як і закони природи, об’єктивні, тобто вони не залежать від волі та свідомості людей. Єдність і спільність характеру економічних законів і законів природи та суспільства означають, що суспільство є частиною природи, вищим продуктом її розвитку. Воно не може існувати без навколишнього середовища. Водночас суспільство є істотно відмінною часткою природи, тому й закони суспільства із-за своєї єдності із законами природи мають специфічні риси, що суттєво відрізняє їх від законів природи. Якщо закони природи діють стихійно, спонтанно, то економічні закони виявляються і здійснюються лише через свідому, доцільну діяльність людей, спрямовану на реалізацію власних економічних інтересів. Економічні закони, на відміну від законів природи, періодично змінюються, замінюються іншими. Інакше кажучи, закони природи вічні, а економічні закони мають історичний характер.

Інший підхід щодо розуміння економічних законів полягає в тому, що їхня сутність зосереджена в необхідності описати й систематизувати факти реальної дійсності, узагальнити досліджувані факти у поведінці індивідів та інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг. Ці факти, зрозуміло, постійно змінюються, а отже, мають змінюватися принципи та теорії.  Історія економічних ідей, — пишуть К. Макконнелл і С. Брю, — переповнена правильними колись узагальненнями економічної поведінки, які застарівали зі зміною ходу подій. Поняття «принципи» та «теорії» ототожнюються з поняттями «закони» й «моделі», оскільки всі ці терміни, по суті, означають одне й те ж, а саме узагальнення або констатацію закономірностей в економічній поведінці індивідів та інституцій. Перевага віддається поняттю «модель», тому що поняття «закон» передбачає високий ступінь точності та всезагальності застосування, що, на думку цих авторів, може ввести в оману. Отже, «Економікс» трактує економічні закони як закони поведінки суб’єктів господарської діяльності, тобто трактує їх із суб’єктивних позицій. Прихильники цього підходу передбачають аналіз «фактів реальної дійсності», поведінки людей та інституцій у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, що дає можливість робити реалістичні висновки та узагальнення. Економічні закони історичні; вони діють тоді й остільки, коли й оскільки зберігаються відповідні виробничі відносини, суттєві сторони яких виражають ті чи інші економічні закони. Останні — це закони розвитку виробничих відносин, які створюються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. Їхній об’єктивний характер не применшує ролі суб’єктивного фактора у розвитку економіки, не приречує людину на пасивність в економічній діяльності. Глибоке пізнання економічних законів дає змогу вести господарство на науковій основі, прискорювати темпи та підвищувати ефективність су- спільного виробництва. Не можна ототожнювати економічні закони із законами природи: вони мають ряд суттєвих і принципових відмінностей:

• природні закони — це закони природи, економічні — закони господарської діяльності людей;

• природні закони вічні, економічні ж мають історичний характер, хоча вони, як і природні, є об’єктивними (незалежними від волі і свідомості людей), усе ж вони — закони людської діяльності, тому й змінюються разом із зміною суті господарської діяльності і зникнуть разом із людською цивілізацією;

• природні закони діють неухильно як фатум, а економічні — лише як пануюча тенденція, як усереднення явищ, що відхиляються у той чи інший бік;

• відкриття й застосування природних законів відбувається об’єк­тивно, економічні закони часто прокладають собі дорогу, зустрічаючи сильну протидію з боку відживаючих сил суспільства;

• природні закони не можна не враховувати, тоді як економічні можна не враховувати, хоча діяти вони будуть, що призведе до катастрофічних для суспільства наслідків.

Будь-який економічний закон насамперед відображає причинно-наслідковий зв’язок процесів, що постійно повторюються. Отже, у цьому зв’язку один процес є причиною, інший — наслідком. Причинно-наслідковий зв’язок дає якісну характеристику закону, яка є визначальною у розкритті його змісту. В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку треба розглядати як особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об’єктивне економічне про­тиріччя. У кожному такому протиріччі є дві сторони (або протилежності). В об’єктивному протиріччі економічного закону однією його стороною є процес-причина. Вона є прогресивним фактором, а це — результат певного економічного розвитку, економічна необхідність поступального розвитку суспільства. Іншою стороною протиріччя економічного закону є економічний процес, що виступає як фактор, який протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва.  Важливо зазначити, що саме по собі протиріччя економічного закону автоматично не розв’язується. Воно долається через суспільні дії людей. Подолання протиріччя за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах. Форми вияву закону — це результат дії причинно-наслідкового зв’язку економічного закону, тобто це те, що можна спостерігати на поверхні економічних явищ. Форми вияву економічного закону впливають на економічні процеси, на розвиток економіки. І цей вплив неминуче призводить до різних соціально-економічних наслідків, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватися в умовах, які відхиляються від нормальних. Тоді виникають форми вияву закону, що призводять до нега­тивних соціально-економічних наслідків. Зміст економічного закону містить його кількісне вираження. Економічні закони математично виявляються у різних формах фун­кціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного закону дає можливість наочно побачити як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити негативні наслідки і прийняти відповідні заходи щодо усунення останніх. Характеристика системи економічних законів органічно включає в себе поняття «механізм дії економічних законів» і «механізм використання нових економічних законів».

2. Механізм дії економічних законів
В економічній літературі склалися в основному дві точки зору в підходах до вказаних понять. Одна з них засновується на тому, що механізм дії та механізм використання економічних законів — поняття тотожні. Вважається, що з таким категоричним твердженням погодитися не можна. Економічні закони можуть діяти й тоді, коли вони не використовуються або використовуються недостатньо повно. Але в такому випадку вони діють стихійно, а не як планомірно організовані.
Протилежна точка зору так само категорична. Її прихильники виходять з необхідності розрізняти процеси дії законів і їх свідомого використання. Думається, що істина знаходиться між цими крайнощами: механізм дії економічних законів і механізм їх використання не можна ототожнювати, так само як і не можна протиставляти. Ставати на точку зору ототожнення понять — означає винести суб’єктивний чинник на перший план, а об’єктивність економічних процесів — на другий, створюючи таким чином простір для елементів суб’єктивізму й волюнтаризму в регулюванні економікою. Протиставляти їх — означає фетишизувати економічні закони, не бачити шляхів реалізації економічної необхідності. Загальне між механізмами дії й використання економічних законів полягає, перед­усім, у розумінні взаємодії об’єктивного й суб’єктивного чинників, що визначає конкретний шлях реалізації не тільки економічної необхідності, але й можливості, що міститься в законі.
Особливе зумовлюється специфічними рисами, що визначають функціонування механізму дії економічних законів, умовами, що регламентують суб’єктивну діяльність у використанні економічних законів. В основі такого підходу лежить наукове уявлення про матеріальне і свідоме, об’єктивне й суб’єктивне з їх взаємопереходами і специфічністю.
Під механізмом дії економічних законів потрібно розуміти сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами і процесами економічного життя в їх саморозвитку. Розуміння механізму дії економічних законів має як теоретичне, так і практичне значення. Важливість теоретичного аспекту обумовлена необхідністю розвитку економічної теорії.
Практичний аспект пов’язаний з тим, що вироблення найбільш ефективних форм використання економічних законів спирається на їхню дію. Іншими словами, форми використання економічних законів повинні бути адекватні їхній дії. З огляду на те, що форми використання економічних законів визначаються природою і сферою їхньої дії, ефективність цих форм залежить від їх відповідності змісту законів. Тому розробка найбільш ефективних форм використання економічних законів безпосереднім чином пов’язана з розкриттям їх змісту та механізму дії.
У будь-яких економічних системах економічні закони існують незалежно від волі й бажання людей, вони об’єктивні. Об’єктив­ний характер економічних законів визначається тим, що, по-пер­ше, люди не можуть створювати їх, скасовувати або замінювати один економічний закон іншим; по-друге, вони діють незалежно від того, знають люди чи не знають; по-третє, економічні закони діють незалежно від того, хочуть цього люди чи ні.
Економічні закони здійснюються через діяльність людей, які володіють свідомістю, волею і які ставлять відповідні цілі. Але постановка цілей, дії самих людей не можуть бути довільними, вони зумовлюються такими об’єктивними чинниками, як рівень і характер розвитку продуктивних сил, відповідних виробничим відносинам, економічним законам, що виражають зв’язки між ними. К. Маркс підкреслював, що економічні закони діють і здійснюються із «заліз­ною необхідністю», навіть якщо суспільство натрапило на слід природного закону свого розвитку, воно не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати останні декретами.
Але об’єктивність економічних законів зовсім не означає, що суспільство безсиле перед ними і мусить сліпо підкорятися їхній дії. Люди можуть пізнати їх і відповідно з об’єктивною необхідністю здійснювати свою практичну діяльність. Така можливість закладена в самій природі економічних законів. Безпосереднім змістом об’єктивних економічних законів є не науково усвідомлена й організована діяльність людей, а те, що вони виражають внутрішній, причинно-наслідковий, кількісно-якісний зв’язок, що постійно повторюється між економічними явищами і процесами: у них розкривається загальний, абстрактний, а тому, власне, істотний зв’язок явищ. Але ця абстракція відображає реальні, об’єк­тивно зумовлені процеси. При цьому необхідно зазначити, що об’єктивний характер носять не тільки глибинні сутності виробничих відносин, але і їх вияв у реальному господарському житті. Об’єктивний характер носять і сутності, і явища. Вони не залежать від волі і свідомості людей, але виступають саме тією основою, на якій виростає пізнана необхідність.
Пізнання економічних законів є лише перетворення сліпої об’єктивної необхідності в пізнану необхідність, але не заперечення її взагалі. З пізнанням економічних законів зростає свобода економічної діяльності, але не втрачається її об’єктивна обумовленість. Не в уявній незалежності від законів природи вкладається свобода, — зазначав Ф. Енгельс, — а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певної мети. Розуміння механізму дії економічних законів передбачає підхід до них як до єдності змісту і форм вияву, але в рамках цієї єдності — як до відмінностей між сутностями і явищами. Не можна не бачити того, що кожний економічний закон, як і їх система загалом, має відповідну форму вияву, і в цьому аспекті він виступає законом господарської діяльності. Але потрібно розрізняти економічний закон і форму його вияву. Мова в цьому випадку йде про співвідношення абстрактного й конкретного, про неможливість прямого підведення останнього до першого. Інакше кажучи, проблема дії економічних законів вирішується за рахунок його механізму, що включає наступні структурні елементи: зміст законів і економічних категорій, економічні потреби та інтереси, економічні форми вияву законів.
Одним з основних аспектів змісту механізму дії економічних законів є розуміння їх взаємозалежності і взаємозв’язків. У кожній конкретній економічній ситуації діє той або інший закон. Але економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в одній системі, взаємодіючи між собою, взаємно впливаючи один на одного. Підхід до економічних законів як системи випливає з наукового уявлення про суспільство як єдиний організм, що складається із взаємопов’язаних елементів. Зокрема, В. І. Ленін розглядав суспільство як живий організм (а не як щось механічно з’єднане і тому таке, що допускає будь-які довільні комбінації окремих суспільних елементів), що знаходиться в постійному розвитку, для вивчення якого необхідний об’єктивний аналіз виробничих відносин, які утворюють дану суспільну формацію, і необхідні дослідження законів її функціонування й розвитку.
Звичайно, без вивчення кожного окремого економічного закону не можна дослідити їх систему, визначити в ній місце того чи іншого закону. Однак в економічній системі найтіснішим чином переплітаються, взаємодіють усі економічні закони, і тільки розглядаючи кожний закон у системі, можна визначити його місце у цій системі. Кожний окремий економічний закон характеризує той або інший істотний зв’язок, і тільки у своїй сукупності вони з достатньою повнотою відображають ціле.
Дослідження економічних законів у системі має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Воно дає змогу глибше і з біль­шою точністю охарактеризувати механізм дії об’єктивних економічних законів, а отже, визначити найбільш ефективні форми їх використання. У практичній же діяльності доводиться мати справу не з однією стороною господарського життя, не з одним будь-яким законом, а з усіма проявами економічних законів. Усе більшого значення набуває комплексний підхід до регулювання економікою, вирішення великих соціально-економічних задач, що також зумовлює необхідність комплексного підходу до вивчення економічних законів у сукупності їх багатосторонніх зв’язків і взаємодії.
Складність дослідження економічних законів, чинних в умовах трансформації перехідної економіки, коли визрівають і формуються ринкові відносини, визначається тим, що в їх систему входять «неоднорідні» закони, що, у свою чергу, накладає відбиток на характер їх взаємодії як по «вертикальній» лінії, тобто з точки зору субординації, так і по «горизонтальній». Завдання полягає в тому, щоб виділити те основне, що об’єднує закони в систему, визначає їх однорідну соціальну спрямованість, а також те особливе, що не є характерним для ринкової економіки, але властиве їй.
Практичне значення зазначеного підходу наочно виявляється в реальному використанні взаємозв’язку всіх економічних законів, у формуванні планово-ринкової моделі як основи руху до соціально орієнтованої економіки. Єдність при цьому визначається плюраліз­мом форм власності при провідному значенні держави й різноманітті форм господарювання. Відмінності приречені, оскільки доводиться шукати оптимальний варіант щодо вирішення найсклад­нішої задачі системно-економічної трансформації органічного поєднання державного й ринкового регулювання як провідних джерел в економічній політиці держави. Справа в тому, що сучасна ринкова економіка не може розвиватися без централізованого планового впливу, тобто необхідні безпосередньо суспільні зв’язки, що формуються у вертикальному розрізі й випливають з дії ряду законів (наприклад, закону планомірного розвитку). Якщо раніше за допомогою цих зв’язків намагалися охопити все виробництво, розподіл, обмін і споживання, то в умовах планово-ринкової економіки вони повинні реалізовуватися не за допомогою «чистого» плану, а за рахунок цін, податків, відсотків, кредитів, а їх сфера при цьому повинна жорстко фіксуватися рішеннями стратегічних завдань (структурні науково-технічні програми, інфраструктура, податкова і кредитно-фінансова політика, соціальна захищеність людей тощо).
Горизонтальний же зріз господарювання «насичується» ринковими зв’язками, що визначаються законом вартості, законом по-
питу і пропозиції та ін. Це вимагає формування єдиного повнокров­ного й регульованого ринку, що підтримує збалансованість можли­востей і потреб, динамічної рівноваги платоспроможного попиту і пропозиції.

Стержневою віссю, що об’єднує економічні закони в єдину систему, виступає основний економічний закон даної суспільної системи. Для змішаної економічної системи таким законом виступає підвищення добробуту (у тому числі й передусім матеріального). Основний закон об’єднує всі економічні закони в єдину систему, спрямовує їх дію на досягнення соціальної однорідності. Виражаючи мету, рушійний мотив змішаної економіки (тобто найбільш істотний зв’язок і залежність, які визначають ознаки змішаної економіки), впливає на систему економічних законів як по лінії су- бординації, так і по лінії взаємодії. Зрозуміло, таку залежність не треба розглядати як поглинання основним законом усіх інших, розчинення його в системі законів. Суть її (залежності) полягає в тому, що виражаючи природу та істотні ознаки економічної системи, основний економічний закон впливає на всі її сторони і процеси, додаючи їм соціальної визначеності. Комплексний підхід до дослідження економічних законів зумов­лений не тільки надзвичайною складністю зв’язків, посиленням взаємозв’язку і взаємозалежності соціально-економічних чинників, але й тим, що об’єктивні економічні закони не носять абсолютного характеру, а діють як тенденції. Ф. Енгельс зазначав, що всі економічні закони зрештою є лише вираженням тенденцій, які поступово прокладають собі шлях і при цьому взаємно перехрещуються. Природа економічних законів як тенденцій зумовлена передусім тим, що дія цих законів неоднозначна. Форми їх вияву можуть бути різноманітними. Процес розвитку економічної дійсності безмеж­ний. Звідси безмежні економічні дослідження і зміни. Зішлемося при цьому на відоме висловлювання К. Маркса про те, що якби форма вияву й суть речей безпосередньо збігалися, то будь-яка нау­ка була б зайвою. Ці слова цілком відносяться і до аналізу економічних законів, чинних в умовах трансформаційного періоду. Уся справа в тому, що форми вияву економічних законів видозмінюються залежно від зміни соціально-економічних умов. Отже, закон і явище — це різні сторони, рівні одного об’єкта, що розвивається. Закон і явище рухаються разом, постійно наближаючись один до одного, однак, ніколи не збігаючись. Тільки виходячи з цього, можна відрізнити зміст економічного закону від наслідків його дії, які більш різноманітніші й ширші від його змісту і складаються під впливом не тільки будь-якого одного економічного закону, але, як правило, усієї системи законів. Такий методологічний підхід вельми важливий для розвитку економічної теорії, виявлення особливостей дії економічних законів у перехідних умовах, а отже, і для визначення форм і методів їх найдоцільнішого використання. Дія економічних законів як тенденцій особливо чітко виявляється при аналізі їх кількісних характеристик. При цьому необхідно вийти з того, що кожному окремому економічному законові, як і всій їх системі, властиві внутрішні протиріччя. Так, основний економічний закон виражає необхідність і можливість найбільш повного задоволення постійно зростаючих потреб кожного члена суспільства. Однак, щоб виробляти більше продукції для споживання, треба, як правило, створити більший виробничий потенціал, велику частину національного прибутку направити для нагромаджень, що означало б відносне обмеження споживання, і навпаки, збільшуючи обсяг споживання, за інших рівних умов, необхідно обмежити нагромадження. Наприклад, внутрішніми протиріччями закону планомірного розвитку є протиріччя між усуспільненням і відособленням праці та виробництва й потребами регулювання виробництва. Ця суперечність міститься в самому законі планомірного розвитку і є формою його руху. Потрібно також ураховувати, що це протиріччя знаходить відображення і у формі співвідношення й товарності в економічному розвитку. Внутрішні протиріччя, об’єктивно властиві всій системі економічних законів, знаходять своє вираження в тому, що вони діють на кожний економічний процес не в одному напрямі. Із цього випливає, що жодна категорія не може виразити дію тільки одного економічного закону, оскільки вона випробовує на собі дію багатьох законів одночасно. Кожна окрема господарська форма не може забезпечити рух і вирішення протиріч. Це досягається за рахунок функціонування механізму господарювання загалом.  Нарешті, важливо звернути увагу й на те, що в літературі вислов­люються думки стосовно поділу економічних законів на абсолютні та закони-тенденції, причому одні є абсолютними, тобто відображають якісний бік процесів і явищ, інші — законами-тенденціями, тобто відображають кількісний бік процесів і явищ. При цьому практичне значення бачиться в необхідності врахування відмінності між законами, що виражають якісний бік явищ, і законами, що виражають їх кількісний бік. Уразливість підходу, що аналізується, полягає в наступному. По-перше, будь-який економічний закон виражає і якісну, і кількіс­ну визначеність, тому використати ці закони як самостійні (без урахування їх єдності) методологічні посилання не видається можливим. По-друге, обґрунтування даного підходу будується на запереченні суперечливого характеру економічних законів. Заперечувати суперечність у законі — значить не бачити внутрішніх джерел його розвитку. Пізнати закон — значить пізнати суперечність, що міститься в ньому. Використати закон — це означає знайти форму розв’язання суперечності, що міститься в ньому.  Аналіз указаної точки зору представляє інтерес, оскільки призводить до практичного висновку про те, що кожний економічний закон передбачає одну, абсолютно певну форму, тобто виключає можливість різноманітності форм вияву. По-перше, необхідно враховувати не тільки якісну, але й кількісну характеристику економічних законів; по-друге, кількісна характеристика економічних законів не повинна бути жорсткою, однозначною; по-третє, оскільки економічні закони діють на кожний економічний процес неоднозначно, то всі вони не мають іншої реальності, крім як у на- ближеній тенденції, але не насправді безпосередній. Інакше кажучи, вони не є абсолютними законами, бо такі діяли б на кожний економічний процес в одному напрямі, виступали б насправді в безпосередній, а не в наближеній тенденції. Зрозуміло, що для ефективного господарювання, успішного руху до соціально орієнтованої ринкової економіки недостатньо розуміти характер і особливості дії економічних законів; вищезазначений рух повинен здійснюватися на основі глибокого пізнання й використання економічних законів з урахуванням об’єктивної необхідності.