Olexandr Kyrychok_Phylosophy_atlas

______________________________________

(назва навчального закладу)

ФІЛОСОФІЯ

АТЛАС

___________________________________________________________

(прізвище, ім’я)

Студента(ки)________курсу

групи__________

факультету_______________________________

Полтава, 2013

УДК 1(07)

ББК 87 я 73

К 43 Киричок О.Б. Філософія: атлас / О.Б. Киричок. – Полтава, 2013. – 27 с.

Атлас містить таблиці та структурно-логічні схеми із курсу філософії для вищих навчальних закладів

Обговорено та затверджено на засіданні кафедри філософії та соціальних наук Вищого державного навчального закладу України

«Українська медична стоматологічна академія» (протокол № ____ від __.__.2013 р.)

© О.Б. Киричок, 2013

1.ФІЛОСОФІЯ І СВІТОГЛЯД

1.Міфічний світогляд – це тип світогляду, при якому людина включена у Всесвіт і досить слабо виділяє себе в ньому, не чітко розрізняє суб’єкт та об’єкт, тобто себетасвіт.

2.Релігійний світогляд, на відміну від міфічного, розрізняє суб’єкт та об’єкт. Він ґрунтуються на вірі, прийнятті тих чи інших тверджень без сумніву і доведень.

3.Науковий світогляд, на відміну від релігії, не покладається на віру, і будь-яке твердження намагається доводити та перевіряти.

4.Філософський світогляд –

відмінний від міфу, науки чи релігії..

Відмінності філософії від міфу, релігіїчинауки:

- філософія, на відміну від міфу, досить чітко вирізняє суб’єкт і об’єкт, власні думки просвітісамсвіт,

- на відміну від релігії філософія допускає

ічасто ґрунтується на сумніві.

- головні відмінності філософії від науки такі:

а) у науковому дослідженні бере участь людський розум, а у філософуванні – все людське єство (серце, воля, інтуїція, чуття тощо).

б) наукова істина – це істина тимчасова, від якої вчений може відмовитися на користь більш обґрунтованої істини, а від філософської істини, яка дається людині не тільки розумом, а й волею і почуттями, відмовляються досить рідко.

в) мова, якою висловлюються філософи, більш різноманітна, ніж мова науковців.

г) Способів пізнання істини у філософії набагато більше, ніж у науці.

д) Наука прагне до знання, а філософія – ще й до мудрості.

1. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОСОБЛИВИЙ ТИП ЗНАННЯ

2.СУТНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ ТА

ЇЇГОЛОВНІ ПРОБЛЕМИ

Філософія – це знання про першооснови буття, спосіб їх пізнання, смисл людського існування, мету, цінності та ідеали суспільства

Філософія – слово грецьке

(φιλοσοφία), і

перекладається воно як «любов, дружба (f¾lja, іон. filjh) до мудрості, знання (sofja, еп.-іон. sofjh)».

Піфаґор

(бл. 585–497 рр. до н.е.).

Вважають, що саме він уперше вжив слово “філософія”.

Деякі проблеми філософії:

Що є першоосновою всього існуючого?

Як людина може пізнати себе та світ?

Як співвідносяться людська душа і людське тіло?

У чому сенс людського життя?

Що таке добро і зло?

Що таке прекрасне?

3. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ	4. СИСТЕМА ФІЛОСОФ-
ФІЛОСОФІЇ	СЬКИХ ДИСЦИПЛІН
 світоглядна – вона формує	 Історія філософії – наука
погляд на світ;	про те, якою філософія була у ми-

пізнавальна – вона нулому.

задовольняє потребу

людини у



Онтологія

–

розділ

пізнанні;

філософії, що вивчає першооснови

 методологічна

–

вона

дає

буття.

методи, способи, якими дослід-

 Філософія пізнання – розділ

філософії, що вивчає першооснови

жуються ті чи інші процеси й явища

в

різних

науках

(категоріально-

пізнання.

антропологія

логічний метод, метод системно-

 Філософська

– розділ філософії, який вивчає

структурного

та

структурно-

функціонального

аналізу

–

вони

людину.

були розроблені у межах філософії,

 Соціальна філософія – розділ

філософії, якийвивчаєсуспільство.

а

потім

запозичені

й

іншими

науками);



Аксіологія

–

розділ

філософії, який вивчає цінності.

 соціально-практична – вона

може змінювати

і

перетворювати

 Логіка – розділ філософії, що

вивчаєзакони іформи мислення.

світ;

 Етика – розділ філософії,

 критична – філософія навчає

який намагається визначити, що є

критично мислити, ставити під

добро і зло, що є щастя та

сумнів релігійні, політичні та інші

вирішити питання

про

смисл

догми.

людського існування.

 Естетика – вчення про

прекрасне.

Окрім цих «класичних» розділів філософії також

виділяють філософію релігії, філософію науки,

філософію освіти, філософію культури, філософію

історії, філософію права тощо, а також

футурологію – філософію, яка намагається

передбачити майбутнє, складає різні соціальні

проекти, виробляє стратегію майбутнього та натур-

філософію – філософію природи.

2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Періоди

Гол. ознаки

Стародавня Індія

Стародавній Китай

Стародавня Греція

1500 д.н.е.

Священні тексти – Веди

Священні тексти – П’ятикнижжя

Священні тексти

(Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа)

(«Ші-цін» (Книгапісень, абовіршів), «І-цін» (Книгазмін), «Чун-цін» (Книга

Гомера «Іліада» та «Одіссея», Гесіода «Теогонія», «Труди ідні», «орфічні» тексти.

Передфілософський

період

Ідеї:

літописів), «Шу-цін» (Книгаісторій), «Лі-шу» (Книгаритуалів)

Ідеї:

- філософські ідеї

дерево, земля, метал)

розсіяні в

1. Уявлення про Брахму – першооснову всього існую-

1. Уявленняпронебо, якбожественнупершооснову, долю, закон

1.

Питанняпропершопричинувсіх речей («архе», згодом «фізіс»)

священних текстах;

чого, «світову душу» та Атман– індивідуальну (колективну)

2.

Вчення про реінкарнаціюперевтіленнядуші (орфіки)

- філософія не

людськудушу.

2. Уявленняпротайцзи, першоматерію, першоречовину, зякоїутворилося

3.

Ідея справедливості як основи суспільства.

віддільна від

2. Душа людини після смерті втілюється у тіло нової

всеіснуючеіякезгодомперетворилосявуявленняпроДао.

істотиіцейколообігперевтілень(«сансара») триваєвічно.

3. Сіт упорядкований двома духами – Інь і Янь, які згодом стали

міфології

3. З колообігу перевтілень можна вирватися, врятуватися

тлумачитися як протилежності взагалі.

(санкскр. «мокша») убуддиськомуваріанті– досягтинірвани).

4. Вчення про п’ять стихій, із яких створений весь світ (вода, вогонь,

800 до н.е.

5. Уявленняпроте, щоВесвітскладаєтьсяздрібнихчастинок– ци.

Старші фізики

Молодші

Софісти

фізики

філософськийРанній перід

Школи (даршани)

Італійська

Іонійська

Емпедокл

1) Старші

Досократівськафілософія

софісти

ста«Періодшкіл» (Цзя)

філософія

філософія

Земля, вода

Шраманськийперіод

«Людинає

ПіфаґорійськаЕлейська

ашколашкол

буття

Мілецькашкола

кріт

Фалес

повітря,

(Протаґор,

тапасини(найвідомішашколаджівіка

вогонь

Горгій, Продік,

- поява філософів

(засновник, можливо, МакхаліГосалі(VI ст. дон.е.);

вода

Гіппій

- поява

джайністи(відсанскр. слова«джіна»

Піфаґор

Анаксімандр

Анаксагор

Антіфонт)

(переможець), засновникшколи– ДжінаМахавіра

Що то були за школи і чи взагалі вони існували –

гомеомерії

філософських шкіл

(VI ст. дон.е.);

число

апейрон

2) Молодші

брахманісти (філософи, щозахищали авторитет

невідомо.

Анаксімен

софісти

Вед);

Діоген

(Алкідам,

повітря

санкх’я (засновник Капіла (VII ст. дон.е.);

Аполонійськи

Полемон,

буддисти (засновник напряму Сіддхартха

й

Каллікл,

Ґаутама).

Парменід

Геракліт

повітря

Фразімах,

вогонь

Лікофрон, Крітій

Зенон

Левкіп Демо-

атоми

мірою всіх

500 до.н.е.

речей»

Школи (даршани)

Школи (Цзя)

Сократ

- поява класичних

йога

(засновник

Патанджалі (між

ІІ

ст. до

н.е.

–

Дао-де-цзя (даосити) засновник Лао-Цзи (VI–V ст. до н.е.);

«Пізнай самого себе»

Золотийвік

філософських

ІІст. н.е.)

Інь-Янь-цзя (натурфілософи, найавт. Цзоу Янь (ІV ст. до н.е.);

Сократичні школи: (1) школа Антісфена; (2) школаАрістіпа; (3) школа Евкліда; (4) школа

період

систем

ньяя

(засновник

Готама (між

ІІ

ст. до

н.е.

–

Жу-цзя (конфуціанці), засновникКун-Цзи(551–479 рр. дон.е.);

Федона (Розвавали ідеї Сократа)

- визначальна роль

ІІ ст. н.е.) та вайшешика (засновник Канада (після ІІІ ст.

(390–338 рр. дон.е.) та Хань Фей-Цзи (бл. 280–233 рр. дон.е.);

Арістотель

даного періоду для

до н.е.) виникли у 300–200 рр. до н.е.,

Мо-цзя (Моїсти, засновникМо-Цзи (Мо-Ді, 479–400 рр. дон.е.);

Платон

Філософський

всієї наступної

міманса (засновник Джайміні (перші ст. до н.е.)

Фа-цзя (легісти, представники Цзи-Чан (VI ст. до н.е.), Шан Ян

Відкриття ідеального

філософії.

веданта (найавторитетніший представник Шанкара

-Кін

ніки

суспільні блага.

Мін-цзя (софісти, або «сперечальники»)

Ідеї невіддільні від матерії, першоосновою всього існуючого є композиція, сполучення

(бл. 800 р. н.е.)

ідей і матерії.

200 до. н.е.

Антісфен, Діоген

Індивіду для щастя не потрібні ніякі матеріальні та

Синопський,

Кратет

СкепЕпіку

тики рійці

Епікур

Подолати прагнення означає подолати страждання.

золотоговіку

періодуеллінізму

-

«етизація»

- з Х ст.. спостерігається процес релігієзації

ЯньЮань, Ван ЧуаньЯньоу);

1) Антична Стоя (Зенон,

- з ІІ до Хст. – розвитокпереважно етики конфуціанства

Піррон, Тімон,

- з І ст. – в Китай ізІндії проникає буддизмз Європи –

Аркесілай, Секст

Індивіду треба жити взагалі без власної думки, не

християнство;

Емпірик

схиляючись ні до чого.

- з 1503 р. остаточна релігієзація конфуціанства (Ван Янмін,

Свобода індивіда полягає в узгодженні з

філософських

класичних систем, насамперед буддизму;

Клеанф, Хрісіпп)

післяПеріод

- з ХХст. впливзахідної філософії (Фень Ю-лань, Лян

Філософія

Неопла

тоніки

2) «Середня» Стоя (Панецій,

тим, чого хоче доля.

-

«релігієзація»

(Таґор, Ґанді, Ауробіндо Гроша, Джівана

Шумін), насампред марксизму(Маоісти).

Стоїки

3) Римська Стоя (Сенека,

систем;

- з ХІХ ст., вплив західноєвропейськї філософії

Посідоній);

філософських

Чаудхурі, Абдул Рахман, Джитендра Натх

Епіктет, Марк Аврелій)

систем;

Мохакті, Радхакрішнан), вплив християнства та

Джерелом усього видимого світу є ідея

-

взаємні

контакти

ісламу.

Плотін, Порфирій

Блага. З неї шляхом еманації

східних і

західної

народжуються всі речі.

філософій.

Намагалися поєднати між собою думки

Еклек- - тики

Філон, Антіох, Ціцерон

представників різних шкіл.

до цього часу

539 р.

3. КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Доба

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

ВІДРОДЖЕННЯ

НОВИЙ ЧАС

Гол. тема

Бог

Людина

Розум

1. Уявлення про те, що філософію слід

будувати на взірець строгої науки.

2. Переконаність у всесильності науки і

людського розуму та інтерес до дослідження

1. Першоосновою (субстанцією) є Бог – творець світу з нічого

механізмів людського пізнання та можливостей

(ex nihilo).

людського розуму.

2. В уявленнях про світ зберігається Платонівсько-

а) частина філософів відродила платонівську

Арістотелівський

поділ

на

ідеальне

і

матеріальне,

Франческо Петрарка

теорію «вроджених ідей», тобто переконаність у

однак

своєрідно

інтерпретується

і

спричинює

тому, що людина певні знання має «від природи»

(1304–1374) –

суперечкупроуніверсалії.

(раціоналізм, (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза,

перший гуманіст доби

3. Методом пізнання Бога проголошує не тільки

Відродження.

Ґотфрід Ляйбніц)

розум, але й віра, містичне пізнання, любов до Бога.

1.Критика

середньовічної,

б) інші філософи не визнавали теорію

вроджених ідей Платона і стверджували, що від

Аврелій Авґустін

4. Структура і позиція людини: Біблія

насамперед

схоластичної

народження душа

людини є чистою, пустою

(354–430) –

підносить людину на небачену до цього ви-

філософії.

(tabula rasa), а всі знання вона отримує ззовні, з

Гол. ідеї

найяскравіший філософ

соту, людина оголошується господарем

2. Повернення до витоків

доби Патристики,

природи. Людина складається з душі, тіла та

«чистого»,

незіпсованого

досвіду (емпіризм, Френсіс Бекон, Томас Гоббс,

особистості.

Джон Локк, Джордж Берклі та Девід Г’юм)

Духу – органу віри.

схоластикою

християнства

першовідкривач

в) вродженого

знання

не існує,

однак

душа

5. Зароджується уявлення про «християнсь-

(протестантизм).

людини не є чистою, адже в ній існують від

кесуспільство».

3. Повернення до античної

6. Смисл життя людини і суспільства визначений –

філософії.

народження інструменти, за допомогою яких розум

із досвіду активно здобуває знання (ідеалізм,

це пізнання Бога й уподібнення Богу.

4.

Посилення інтересу до

людини

і

суспільства

Іммануїл Канта, Йоганн Ґотліб Фіхте, Фрідріх

(гуманізм).

ВільгельмШеллінґ, ҐеорґВільгельмФрідріхГеґель).

г) все зло, яке існує в суспільстві, походить від

варварства і неосвіченості людей, а тому слід поши-

Тома Аквінський

рювати освіту і тоді у суспільстві запанує

лад і

спокій. (Просвітництво,

Вольтер,

Кондиль’як,

(1221–1274) –

Жан-Жак Руссо, Дені Дідро, Жан Д’Аламбер,

найавторитетніший хритиянський мислитель періоду Схоластики.

Його філософія дотетпер є офіційною доктриною католицької

Жюльєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбах,

церкви. Нащадки назвали його “ангельским доктором”.

Шарль Монтеск’є)

Періоди-

Раннє

Пізнє (Пів-

Патристика

Схоластика

нічне)

зація

(Італійське)

Наукова революція

(1543-1687)

Хронологія

І

ІІ

ІII

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

XIII

XIV

XV

XVI

XVII

XVIII

серед. XIX

4. ФІЛОСОФІЯ ХІХ–ХХ СТ. СУЧАСНА ЗАХІДНА ФІЛОСОФІЯ

		Класична філософія	Некласична філософія	Постнекласична філософія		After-postmodernism
				(постмодернізм)
	Симетрія	+	-	-	1)	Часткова реставрація класич-
	Гармонійність	+	-	-
					ної філософії (М. Готдінгер)
	Завершеність	+	-	-
	Раціональність	+	-	-	2)	Часткова реставрація
	Універсалізм	+	+	-	некласичної філософії
	Переконання в	+	+	-	(К.-О. Апель)
	існуванні єд.-ї істини
		IV ст. до н.е – серед.	серед. ХІХ ст. – серед.	серед. ХХ ст. – поч.
		ХІХ ст.	ХХ ст.	ХХІ ст.		поч. ХХІ ст.

Засновники

Артур Шопенґауер (1788–1860).

Світ – це суб’єктивна, ірраціональна, сліпа і несвідома воля, яка рухається хаотично, народжує наші відчуття, пожирає сама себе і прямує в ніщо.

Фрідріх Ніцше (1844–1900).

Дійсність є воля, яка народжує уявлення. Основою людського єства також є воля, яка є «волею до влади». Все те, що заважає їй, повинне бути відкинутим. Має бути зроблена «переоцінка всіх цінностей», треба поставити себе «по той бік добра і зла». У майбутньому має з’явитися новий тип людини «Надлюдина»

(«Übermensch»), яка не соромиться своєї волі до влади.

Головні особливості

-різноманітність течій і напрямів;

-відсутність єдиної ідеї чи теми;

-намагання пояснити весь світ через призму якоїсь однієї реальності ( мови, несвідомого, науки,

економіки), тобто порушення симетрії.

-деформувавши дійсність, порушивши симетрію, винісши на передній план якусь одну реальність, некласична філософія підійшла до дійсності набагато ближче ніж класична.

2. ПОСТНЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ (ПОСТМОДЕРНІЗМ)

1.НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Головні течії і напрями

•Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм.

•Аналітична філософія («філософія мови»).

•Геґельянство та неогеґельянство.

•Марксизм та неомарксизм.

•Спірітуалізм.

•Фройдизм та неофройдизм.

•Неокантіанство.

•Німецький історизм.

•Феноменологія.

•Філософська герменевтика.

•Екзистенціалізм.

•Персоналізм.

•Філософія «діалогу».

•Філософська антропологія.

•Латиноамериканська філософія.

•Філософія в США. Праґматизм,

•неопраґматизм, інструменталізм.

•Неосхоластика та неотомізм.

•Структуралізм і постструктуралізм.

Визначення

«Постмодерн... розуміється як стан радикальної плюральності, а постмодернізм – як його концепція»

Вольфґанґ Вельш

(нар. 1944)

Головні ідеї і поняття

•«deja-vu» (фр. «вже бачене») – постмодерністи не вірять у будь-яку новизну;

•критика «універсалізму» і «метанарративів» – магістральних ідей, що

домінують у культурі;

•«деконструкція» – виділення та відкидання аксіом, на яких базувалася метафізика;

•«семіотизація» («симуляція», фр. simulation) буття – потужне і невтримне розширення знаково-символічної сфери (мови, письма й ін.) та перетворення її в єдину реальність;

•«постмодерністської чуттєвість» – сприйняття світу як «хаотичного і розмаїтого»;

•«іронія» – головний метод пізнання;

•критика «логоцентризму» – відмежування від «імперіалізму розуму»;

•критика «бінаризму» (сприйняття всієї дійсності через подвійні опозиції («істина – хиба», «добро – зло», «чоловіче – жіноче»;

•«смерть суб’єкта» – людина – це лише набір фраз, десь і колись почутих і засвоєних;

•соціальний «маргіналізм» – свідоме орієнтування власної позиції на периферійність, відокремленість від суспільства і моралі, відкидання прогресу.

3. AFTER-POSTMODERNISM

Часткова реставрація класичного філософування з урахуванням всіх досягнень постмодернізму	Часткова реставрація некласичного філософування (наприклад, комунікація
(«неокласицизм у постмодерністському просторі» (М. Готдінгер)	проголошується останньою реальністю – Апель)

5.ОНТОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМА БУТТЯ

1.КЛАСИЧНА ОНТОЛОГІЯ

		Властивості буття	Головіні поняття онтології			Типи онтології
		темпоральність –		це смисл даної речі, те, чим вона є		онтологія, яка визнає субстанцією щось
		просторовість
			Сутність →	сама по собі, на відміну від інших	матеріалізм	→матеріальне
				речей, на відміну від змінних			суб’єктивний,
		множинність – єдиність;		станів речі
		розмаїтість –		(лат. substanse) - першооснова, те,			який визнає
							першоосновою
		однорідність;
			Субстанція →	з чого все походить, а вона сама			щось
		рух – спокій;
				не походить ні від чого		онтологія, що визнає	суб’єктивне
		можливість – дійсність			ідеалізм →
				частина сущого, яка уявляється		субстанцією щось іде-	об’єктивний,
			Космос →
				людині впорядкованою, стрункою		альне	який визнає
				і гармонійною			першоосновою
							щось ідеальне,
		феноменальність –		частина сущого, у якій людина			хоча й
		трансцендентність	Природа →	вбачає дію якихось законів			об’єктивне
				(законів природи)
			Надприродне	частина сущого, де людина не	монізм →	онтологія, яка визнає одну першооснову
		ідеальність –			дуалізм →	онтологія, яка визнає дві першооснови
			(божественне) → вбачає дію законів природи
		матеріальність			плюралізм →	онтологія, яка визнає багато першооснов

2. СПРОБА “ПОДОЛАННЯ” ОНТОЛОГІЇ У ФІЛОСОФІЇ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Постмодерністи закидають традиційній онтології наступне:

1)Сфера знаків і символів витіснила суще і буття (реальність перетворилась у віртуальну)

2)«Постмодерністська чуттєвість» тлумачить дійсність як хаотичну і розмаїту, а тому заперечує субстанцію, сутність, космос та інші категорії онтології, які апелюють до «порядку».

3.«ПОВЕРНЕННЯ ВТРАЧЕНОГО ЗНАЧЕННЯ» У ФІЛОСОФІЇ AFTER-POSTMODERNISM-У

Унайсучаснішій філософії (after-postmodernism) спостерігається намагання «повернути втрачене значення», тобто відновити зв’язок між знаком та річчю, що має привести до «воскресіння» буття. Розглядається переважно три способи «прив’язати» значення до предмета:

1) Іронія;

2. Комунікація

3. Чуттєвість

6. ФІЛОСОФІЯ ПІЗНАННЯ

Властивості духовності

1.	Інтенціональність.		5. Мислення.
2.	Чуття (сенсорність)		6.Інтуїція.
	а) перцепція;		7.Пам’ять.
	б) апперцепція;		8.Уява.
3.	Сприймання.		9.Фантазія.
4. Сутнісне бачення.			10. Емоції.
			11. Воля.
				Едмудн Гусерль
				(1859–1938)
	Пізнання	емпіричне – теоретичне
		чуттєве – раціональне
		інтелектуальне – ірраціональне
		репродуктивне – творче

1. ФЕНОМЕНЛОГІЯ
	Рівні духовності			Сфери духовності
Надсвідоме				Пізнавальна
Свідомість				Емоційна
Передсвідоме				Мотиваційно-
Несвідоме				вольова
			Зіґмунд Фройд
3. ГНОСЕОЛОГІЯ			(1856–1939)	Платон
				(427–347рр.дон.е.)
		проблема		наукова теорія
наукове творче		факт		наукова ідея
		гіпотеза		наукове вчення
		науковий факт		науковий напрям

ненаукове творче

3.ЕПІСТЕМОЛОГІЯ

		 Віра – знання отримані без доказів і сумнівів:
	знання:	а) гносеологічна («епістемна»).
		б) релігійна
		 Гадка (доксичне знання), від гр. d3xa – гадка) – знання отримане без доказів, але таке, що допускає
	Типи	сумнів.
		Дискурсивне («епістемне») знання – знання отримане за допомогою доказів.
		 «Софійне» знання («мудрість») – найвищий тип знання, здобутий не тільки припущеннями і
		доказами, але й усім людським єством (інтуїцією, волею й ін.). Це – філософське знання.

1.Діалектика– методпізнання, що ґрунтуєтьсянаінтересі допротиріч.

2.Феноменологічний метод – метод, який ґрунтується на властивості свідомості вбачати сутність.

3.Метод категоріально-логічного аналізу – метод, що ґрунтується на законах мислення, які вивчає логіка.

4.Метод системно-структурного аналізу разом із групою близьких до нього методів, куди входять:

а) системний підхід – розгляд предметів дійсності як систем – сукупностей частин (елементів) – поєднаних між собою зв’язками (структура);

4.МЕТОДОЛОГІЯ

б) загальна теорія систем – загальнонаукове вчення про принципи побудови і функціонування будь-яких систем;

в) синерґетика – теорію систем, що саморегулюються.

г) структурно-функціональний аналіз – метод дослідження внутрішньої будови та ролі (функцій) елементів один відносно одного.

д) структуралізм – методологічний напрям, що ставить за мету виділення та дослідження структур дійсності й людського мислення.

е) семіотика – теорія знакових систем.

Істина	Обґрун-	Прет. на
	тована	абсолют-
		ність
релігійна		
наукова		
філософська		

5.Герменевтичний метод – метод, що розглядає ввесь світ як текст і намагається з’ясувати смисл цього тексту.

6.Деконструкція – аналіз аксіом, на яких ґрунтується метафізика та намагання мислити поза ними (засновник напряму Деріда).

Людина

Індивід

Особистість

7.ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ (ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ)

1.ВЛАСТИВОСТІ (ЕКЗИСТЕНЦІАЛИ) ЛЮДИНИ

1)діяльність і творчість;

2)духовність і духовні потреби;

3)«придумування потреб» і «бажання бути іншим»;

4)вибір, свобода, обов’язок, відповідальність.

2. ТІЛЕСНІСТЬ ЛЮДИНИ

Моріс Мерло-Понті (1908-1961) в уявленнях про тіло виділяв шість смислів:

 «Тіло як об’єкт» – це коли ми говоримо про нього, як про «шматок м’яса», як біолого-фізіологічно-хімічний механізм.

«Образ тіла» – образ абстрактного, «нічийого» тіла в нашій свідомості.

«Моє тіло» – відчуття свого власного тіла.

 «Феноменальне тіло» – це тіло, що бореться з анатомічною формою, «з тілом як об’єктом».

 «Тіло-поріг» – відчуття обмежених можливостей власного тіла, усвідомлення того, що наші фізичні можливості небезмежні.

 «Плоть» – одухотворене тіло.

3. ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ (ВЕРСІЇ)

	Моріс Мерло-	 Еволюціоністська – людина з’явилася внаслідок еволюційного розвитку природи (Чарльз Дарвін (1809–1882).
	Понті
		 Креаціоністська (від лат. creatio – творіння) – прихильники креаціоністської версії стверджують, що людину було
	(1908–1961)
		створено Богом.
		 Антропна – розум і матерія виникли на загальній основі й є лише двома властивостями однієї й тієї ж реальності
		(Брендон Картер (нар. 1942).
		 Версія «збою» – людина з'явилася внаслідок «збою», «помилки» в ході природних процесів.
		4. ЛЮДИНА, ІНДИВІД, ОСОБИСТІСТЬ
		термін, що фіксує приналежність до людського роду
		окрема людська одиниця, часто самодостатня, незалежна від інших людей
		людина, яка усвідомлює свою неповторність, своєрідність, унікальність,
		відмінність від інших людей, і намагається її підтримати

8. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

1. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ

2. КОНЦЕПЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

3. МОРФОЛОГІЯ СУСПІЛЬТВА

4. СУСПІЛЬНА ДИНАМІКА

СУСПІЛЬСТВА

1.

Суспільна діяльність. (колективне

1. Натуралістичні концепції суспіль-

Елементи суспільства (суспільна

1. Питання характеру розвитку

полювання

на

великих

звірів,

ства. Розглядають його як біологічну

система)

суспільства:

колективний захист свого майна,

цілісність, намагаючись дослідити з

1. Індивід – окремий представник

а) суспільство прогресує (марксизм

колективний обробіток землі тощо)

допомогоюметодівприродничихнаук:

людського роду, окрема людські

тощо);

2. Спілкування. Люди, зайняті сус-

а) соціальний біологізм – уявлення

одиниця.

б) суспільство регресує

пільною діяльністю, можуть передавати

про

суспільство

як

біологічне

2. Соціальна група – сукупність

(постмодерністи);

один одному способи цієї діяльності,

утворення. Біологізм поділяється на:

індивідів об’єднаних спільною метою,

в) суспільство розвивається по

свої емоційні стани й іншу інформацію.

органіцизм

–

уявлення

про

інтересом чи діяльністю .

колу, циклічно (традиціоналісти).

3.

Передача

досвіду.

Передача

суспільствояквеликийорганізм.

3. Соціальна організація – соціальна

способів

діяльності

від

старшого

по-

соціальний

дарвінізм,

або

група з розподіленими функціями, для

Томас Малтус

коління

молодшому,

а

від

нього –

еволюціонізм

–

уявлення

про суспіль-

досягання спільної мети.

(1766–1834) –

наступному

дає

змогу

суспільству

ство як продукт еволюції.

4.

Соціальна

спільнота

–

вважав

зберігати

впродовж

століть

свої

б)

соціальний

механіцизм

–

добровільне об’єднання індивідів

на

демографічні

надбання і примножувати їх. Цю рису

намагання

пояснити закономірності

основі спільного інтересу, мети чи

чинники основою

розвитку

суспільства

іноді

називають

функціонування

суспільства

методами

діяльності.

суспільства

історичністю. Існує розділ філософії,

фізики.

5.

Соціальний

інститут

–

який називають філософія історії.

в) методологічний натуралізм –

історично сформований набір правил,

2. Питання чинників розвитку

Ії головними проблемами є:

переконаність в існуванні спільного для

цінностей і норм для регулювання

а) проблема

того,

що

є

суб’єктом історії

всіх наук (як природничих, так і

суспільного життя.

суспільства:

(людина);

соціальних) методу;

1. Географічні чинники.

б) проблема існування історичних законо-

г) онтологічний натуралізм –

2. Демографічні чинники.

мірностей:

переконаність у тому, що в природі і

3. Біологічні чинники.

-

історичні

закономірності

суспільстві

діють

одні

й

ті самі

4. Економічні чинники.

існують (Геґель, Маркс);

не

закономірності.

5. Культурні чинники.

-

історичні

закономірності

концепції

–

6. Технологічні чинники.

існують (Поппер)

2.

Соціопсихологічні

вважають

суспільство

продуктом

в) проблема сену і завершення

Структура суспільства

історії.

Деякі

філософи

людської психології.

Макс Вебер

стверд-жують,

що

3. Теорія предметної дії – вважає

Зв’язки між елементами суспільства

(1864–1920) –

історія

має

завершення

суспільство

продуктом

матеріальних

утворюються на основі:

видатний соціальний

(релігійна філософія, Ф.

стосунків між людьми.

1) соціальних ролей;

філософ ХІХ –

Фукуяма).

4. Теорія соціальної дії. В основу

2) соціальних статусів, які

поч. ХХ ст.

суспільства покладено особливий тип

визначаються: а) багатством; б)

діяльності – соціальну діяльність.

прибутком; в) владою; г) освітою.

ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА СОЦІОЛОГІЯ ТА КРИТИКА ІСТОРИЗМУ

Постмодерністи критикують традиційну соціальну філософію за:

-«проективність» – віру в соціальний порядок (а не хаос) як ідеал, якого треба досягти, та віру в прогрес і модернізацію);

-«адміністрування» – уявленням про суспільство як цілісний механізм, намагання впорядкувати його);

-«бінаризм» – оцінку людей через бінарні опозиції (соціалізація – девіація, згода – конфлікт тощо);

-поняття «суспільство», слід замінити на поняття «простір соціального тексту»;

-ми живемо в епоху «постсучасності», в ситуації завершеності історії чи то «поза історією», історія оголошується неориґінальною і «повторюваною».