10-04-2014_17-28-10 / Роздл 1

25

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ засади формування І використання власного капіталу підприємств

1.1. Економічна сутність та роль власного капіталу в господарській діяльності суб’єктів підприємництва

Кожний новий, більш високий рівень економічного розвитку країни викликає не тільки відповідне кількісне зростання суспільного виробництва, доходів і споживання, але й істотні якісні зміни в розвитку продуктивних сил і суспільства в цілому. Підвищення рівня економічного розвитку країни є відображенням зрослого ступеня суспільного поділу праці – процесу, що обумовлює виникнення нових суб’єктів господарювання зі специфічними економічними функціями і потребами та ускладнює взаємозв’язки і взаємозалежність всіх елементів у господарській структурі країни.

Будучи головною економічною базою створення і розвитку товариства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Це пов’язано з активним розвитком підприємницької діяльності, формуванням різних форм власності господарюючих суб’єктів різного організаційно – правового статусу.

Капітал – це фінансові ресурси підприємства, необхідні для організації його господарської діяльності і використовувані в господарському обороті для одержання доходів і прибутку. У зв’язку з цим важливе подальше дослідження сутності капіталу, його необхідності і значення для підприємств, розуміння ролі фінансів у створенні, накопиченні і використанні капіталу з метою формування сприятливих умов для поступального розвитку економіки України [9].

Економічна реформа, яка створила в країні умови перехідної економіки, викликала докорінну зміну методів управління діяльністю підприємств, що склалися, і ролі держави в регулюванні макроекономіки. Реформа сформувала нові економічні і правові відносини між державою і підприємствами, між під-

приємствами, а також у середині самих підприємств.

Основна проблема реформування економіки України полягає в тому, що розробники програми реформ не до кінця врахували особливості формування підприємств нового типу, які характерні для перехідного періоду. Поведінка таких підприємств, орієнтованих на виживання, істотно відрізняється від діяльності компаній в умовах розвинутого ринку.

Протягом останніх десяти років функціонування вітчизняних підприємств має таку особливість, що воно відбувається в постійно мінливих економічних умовах.

Відставання підприємств у підготовці до переходу на ринкові відносини багато в чому було викликане затримкою розробки і прийняття відповідних законодавчих актів і нормативних документів. Тому багато господарств, по–перше, опинилися без розробки адаптаційних моделей поведінки на ринку, по–друге, своєчасно не здійснили системні перетворення в управлінні і, по – третє, не вибудували цілісної системи управління, адекватної ринковому середовищу.

Первісне значення слова „капітал” (від лат. capitalis) – головний. Пізніше в німецькій та французькій мовах цим терміном стали позначати головне майно, головну суму [11].

Поняття „капітал” є однією з найскладніших категорій фінансової науки. У вітчизняній та зарубіжній науково-практичній літературі можна зустріти багато (досить часто взаємопротилежних) підходів до визначення сутності капіталу. Серед них можна виділити: макроекономічний підхід (з народногосподарського погляду); мікроекономічний підхід (з погляду суб’єктів господарювання).

З народногосподарського погляду під капіталом розуміють один із трьох факторів виробництва, разом із землею та працею з капіталом ідентифікуються виробничі засоби, що можуть бути використані для здійснення господарської діяльності (виробництва товарів, робіт, послуг). За трактування капіталу як категорії фінансів підприємств у науково-практичній літературі, як правило розрізняють дві його форми: конкретний капітал і абстрактний капітал.

Для здійснення господарської діяльності підприємству необхідні засоби праці (устаткування, будівлі, споруди, тощо); предмети праці (сировина, матеріали) та праця. Окрім матеріальних, воно може мати у своєму розпорядження нематеріальні ресурси (патенти, права, ноу-хау). Вартість майнових об’єктів, які відображені в активі балансу підприємства, називають конкретним капіталом. В активах заморожуються грошові кошти, інвестовані в підприємство. Ці кошти, на думку А. Афанасьєва, можуть бути вкладені в:

а) необоротні активи (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість;

б) оборотні активи (запаси, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції) [3].

Серед вітчизняних економістів найвдаліше обґрунтування сутності капіталу підприємства дано Ю. М. Воробйовим Він вважає, що капітал – це власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи: майно і об’єкти (ресурси), які є і на підприємстві. Пасивна сторона балансу містить інформацію про те, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємства власниками (власний капітал) і яку – кредиторами (позичковий капітал) [10].

Позичковий капітал характеризує частину активів підприємства, що профінансована його кредиторами всіх видів. У балансі позичковий капітал відображається за такими розділами пасиву: забезпечення наступних витрат та платежів; довгострокові зобов’язання; поточні зобов’язання; доходи майбутніх періодів.

Власний капітал – це сальдо між загальною сумою активів та позичковим капіталом. Він характеризує частину майна, яка профінансована власниками корпоративних прав підприємства (завдяки безпосереднім внескам грошових коштів (майнових об’єктів) чи в результаті реінвестування прибутку). Власний капітал відображається в першому розділі пасиву.

Величина активів підприємства та його капітал є двома показниками, які характеризують один і той же об’єкт: сукупність усіх вартостей, що використовуються у виробничому процесі для досягнення поставлених перед підприємством цілей. Майно підприємства (активи) є дзеркальним відображенням капіталу, який у нього інвестований.

Активи, як вважає М. Коробов, показують напрямки конкретного використання залучених фінансових ресурсів, а капітал (пасиви) – зобов’язання підприємства перед кредиторами та власниками. Саме тому загальна величина активів повинна дорівнювати сумі пасивів підприємства. Зіставлення активів та пасивів здійснюється в процесі складання балансу. Безпосередній зв’язок між окремими позиціями капіталу та активів у балансі не відображається. Напрямки використання фінансових ресурсів доцільно узгоджувати із джерелами їх залучення на стадії довгострокового фінансового планування та бюджетування [21].

Врахування різних підходів в економічній літературі, основних ознак, що характеризують фінансовий капітал підприємства, його визначення в узагальненому вигляді може бути сформульоване наступним чином: капітал підприємства являє собою сукупність капіталізованих фінансових ресурсів, що використовуються власниками і менеджерами в економічному процесі відтворення вартості як джерело фінансування господарської діяльності з метою одержання доходу, формування якого в економічній системі держави здійснюється на ринкових принципах і підходах.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, І. Коновалова акцентував увагу на таких його характеристиках:

– капітал є основним фактором виробництва і в системі факторів виробництва (капітал, земля та інші природні ресурси, трудові ресурси, підприємницькі здібності) йому належить пріоритетна роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс; без капіталу інші необхідні фактори виробництва, як свідчить реальна практика, дають незначний результат.

– капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход (капітал може виступати в формі позикового капіталу, що формує доход підприємства не у виробничій, а у фінансовій сфері діяльності), обсяги власного фінансового капіталу є відправною точкою для використання позикових фінансових коштів, підвищення надійності та інвестиційної привабливості підприємства.

– капітал є головним вимірником ринкової вартості підприємства (в цій якості перш за все виступає власний капітал), характеризує здатність підприємницької структури формувати поза обігові і власні обігові активи.

– капітал є головним джерелом добробуту його власників (забезпечує необхідний рівень добробуту як в поточному так і в перспективному періоді).

Динаміка капіталу підприємства є одним з найважливіших барометрів рівня ефективності, його господарської діяльності (самозростання капіталу високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективного використання прибутку підприємства, його можливість підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел) [24].

Таким чином, підходи, що існують в економічній літературі до розуміння власного капіталу залежать від тих позицій учених, з яких вони розглядають об’єктивну економічну категорію.

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фінансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мало уваги.

Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підприємства на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на нормативні права, емітовані юридичною особою. Тим часом працівники фінансових служб підприємств, фінансові менеджери, бухгалтери, інші фахівці, які займаються практичною фінансовою роботою, стикаються із значними труднощами при спробі використати вказаний метод фінансування [6].

Для успішного здійснення операцій з власним капіталом підприємства та ефективного використання даної форми фінансування на практиці фінансистам слід оволодіти таким блоком питань: цілі, порядок та умови збільшення (зменшення) статутного і власного капіталу; резерви підприємства, їх види, значення та порядок формування; додатковий капітал: порядок його формування та використання; оподаткування операцій, пов’язаних зі збільшенням (зменшенням) статутного капіталу, додаткового капіталу, здійсненням реінвестицій у корпоративні права.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби в придбанні необхідних активів і оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання.

З урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі наступних принципів (рис. 1.1).

Врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства

Забезпечення відповідного об’єму залученого капіталу об’єму активів підприємства

Забезпечення оптимальної структури капіталу з позицій ефективного його функціонування

Забезпечення мінімізації затрат по формуванню капіталу з різних джерел

Забезпечення високоефек-тивного використання капі-талу в процесі господарської діяльності

Принципи формування капіталу підприємства

Рис. 1.1. Основні принципи формування капіталу підприємства [25]

Принцип врахування розвитку господарської діяльності підприємства означає, що процес формування об’єму та структури капіталу під порядкова ний завданням забезпечення його господарської діяльності не лише на початковій стадії функціонування підприємства, а й у найближчій перспективі.

Принцип забезпечення відповідності об’єму залученого капіталу об’єму активів підприємства визначає те, що загальна потреба в капіталі підприємства базується на його потребі в оборотних і необоротних активах.

Принцип забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування (співвідношення власних і залучених фінансових засобів, що використовуються підприємством в процесі його господарської діяльності) визначає, що умови формування високих кінцевих результатів діяльності підприємства в значній мірі залежать від структури використовуваного капіталу.

Принцип забезпечення мінімізації затрат по формуванню капіталу з різних джерел передбачає, що така мінімізація здійснюється в процесі управління вартістю капіталу.

Реалізація принципу забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі його господарської діяльності забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при прийнятному для підприємства рівні фінансового ризику [32].

Власний капітал підприємства – це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, нерозділений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він – основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Для більшості підприємств, за висловом И. А. Бланка, основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал – сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства [6].

В окремих підприємствах складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків.

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установлених документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов’язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю [38].

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів. Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу.

Вилучений капітал виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією „Вилучений капітал”, на думку І. Щебликіної відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу [42].

Сукупність власного капіталу підприємства проявляється через його фун-

кції, які за загальною думкою науковців, що працюють в даній сфері, зводяться до наступних:

1. Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску і дію нового суб’єкта господарювання.

2. Функція відповідальності та гарантії. Статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

3. Захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства.

4. Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом із спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

5. База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу. Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

6. Функція управління чи контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь у його управлінні. Найвищим органом акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства.

7. Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, підприємством із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал [17].

Таким чином, власний капітал підприємства згідно П(С)БО 5 ” Звіт про власний капітал” це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Основними складовими капіталу підприємства є: статутний капітал, пайовий, додатковий, резервний капітал, неоплачений та вилучений капітал і нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

1.2. Сучасні особливості формування власного капіталу та оцінки його вартості

В сучасних ринкових умовах створення рівних умов для існування різних форм власності одним із важливих моментів є визначення вартості капіталу. Без визначення вартості капіталу фактично не можливо здійснити перехід до ринкової моделі економічного розвитку, реально існуючих ринкових відносин.

Особливо важливого значення визначення вартості капіталу набуває під час переходу підприємств на акціонерну форму власності, оскільки від цього значною мірою залежать остаточні результати діяльності підприємства, обсяги отримуваних дивідендів. З огляду на це набуває практичного інтересу розгляд ринкових методів оцінки вартості капіталу.

Капітал не існує у вільному стані. Інвестуючи капітал у фінансування будь-яких проектів, кожне підприємство сподівається на повернення своїх інвестицій і одержання доходу на активи, причому ці доходи, принаймні, мають дорівнювати вартості капіталу, яка вимірюється нормою відсотка на капітал. Інакше інвестори не вкладатимуть кошти у проекти, а це стане на перешкоді зростанню капіталу. Тому необхідно встановити мінімально необхідну норму прибутку, котра забезпечить рентабельність новим інвестиціям. Ця норма прибутку повинна принаймні дорівнювати вартості різних форм капіталу.

Слід погодитись з думкою М. Саварина, який наголошує на тому, що вартість капіталу являє собою ціну сукупних елементів капіталу, що створюють його структуру, з позиції доцільності їх формування за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел для продуктивного використання в господарській діяльності товариства [9].

Таке визначення дозволяє зробити висновок про те, що капітал є найважливішим чинником становлення і розвитку підприємства, має певну вартість, що істотно впливає на напрямки господарської діяльності підприємства.

Концепція такої оцінки виходить з того, що капітал, як один з важливих факторів виробництва, має, як і інші його фактори, визначену вартість, що формує рівень операційних і інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових при керуванні прибутком у процесі фінансової діяльності. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни залучення капіталу, а визначає цілий ряд напрямків господарської діяльності товариства в цілому.

Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного і позичкового капіталу, тому що це забезпечує ріст його фінансової стійкості і рівня платоспроможності. Тому першочергова увага повинна бути приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому [14].

Розглянемо найважливіші аспекти використання показника вартості капіталу в діяльності товариства.

Вартість капіталу слугує мірою прибутковості операційної діяльності. Так як, вартість капіталу характеризує частину прибутку, який повинен бути заплачений за використання сформованого капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції, цей показник являється мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, нижньою межею при плануванні його розмірів.

Вартість капіталу є економічною базою для прийняття рішення про доцільність створення нового підприємства, розвитку і розширення діяльності господарюючого суб’єкта.

Показник вартості капіталу використовується як критеріальний у процесі здійснення реального інвестування. Рівень вартості (ціни) капіталу використовується як дисконтна ставка, за якою сума чистого грошового потоку приводиться до дійсної вартості в процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він є базою порівняння із внутрішньою ставкою доходності по інвестиційному проекту, який розглядається – якщо вона нижча, ніж показник вартості капіталу, тоді від такого інвестиційного проекту слід відмовитись.

Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. При оцінці дохідності окремих фінансових інструментів базою порівняння стає показник вартості капіталу. Індикатор вартості капіталу дозволяє оцінити не тільки реальну ринкову вартість і дохідність окремих видів емітованих цінних паперів, але й визначити найбільш перспективні напрямки фінансового інвестування.

Вартість капіталу в розрізі окремих його елементів використовується в процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового лівериджу, слугує одним з можливих критеріїв оцінки економічної ефективності формування і використання сукупного капіталу та окремих його елементів у господарській діяльності товариства.

Рівень вартості капіталу підприємства є найважливішим вимірником рівня ринкової вартості цього підприємства. Зниження рівня вартості капіталу господарюючого суб’єкта призводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і навпаки. Особливо наочно ця залежність відображається на діяльності акціонерних товариств, ціна акцій яких періодично підвищується або знижується на фондовому ринку, що впливає на вартість їхнього капіталу.

Показник вартості капіталу господарства виступає критерієм прийняття управлінських рішень відносно використання оренди (лізингу) чи при купівлі основних засобів. Якщо вартість використання фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, то застосування цього напрямку формування основних засобів для підприємства є невигідним.

Отже, управління вартістю капіталу є необхідною умовою підвищення ринкової ціни підприємства.

Загалом вартість капіталу – це показник, який являє собою необхідну ставку доходу, тобто підприємство повинне мати такі мінімальні доходи, що покривають витрати на залучення коштів для фінансування інвестицій. Завданням фінансової служби підприємства є досягнення найвищої ефективності та прибутковості активів і водночас підтримка на найвищому рівні вартості капіталу господарюючого суб’єкта, що залучає з різних фінансових джерел.

Процес оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах:

1. Принцип попередньої по елементної оцінки вартості капіталу.

Так як капітал, який використовується підприємством, складається з неоднорідних елементів (перш за все із власного та залученого капіталу), в процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожний з яких повинен бути об’єктом здійснення оцінюючих розрахунків [23].

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді розраховується по наступній формулі:

, (1.1)

де, ВКфз – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді, %;

ЧП – сума чистого прибутку;