56. Правовий режим неподаткових платежів до бюджету

На відміну від податків неподаткові доходи мають, як правило, цільове призначення, чітко виражений умовний та відплатний характер і можуть частково зараховуватися до доходів тих державних органів, які їх збирають. Саме за цими ознаками здійснюється розмежування податкових та неподаткових доходів. Також, на відміну від податків, неподаткові платежі, зокрема митні, можуть сплачуватися як у національній, так і в іноземній валюті.

Серед неподаткових доходів, які також у значному обсязі формують доходну частину Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів, виділяють митні платежі (мито, що стягується митницею, та державне мито), рентні і ресурсні платежі та інші надходження. Порядок зарахування неподаткових надходжень до бюджетів відповідного рівня визначається Бюджетним кодексом України, поточними актами про бюджет та спеціальними законами й незаконними актами, які встановлюють правовий режим справляння зазначених платежів.

В системі платежів в доходну частину бюджету входить досить стійка група надходжень за вчинення державними органами юридичне значущих дій. Вони посідають досить специфічне місце в системі фіскальних платежів. З одного боку, вони дуже схожі на податкові платежі як за історією виникнення, так і за механізмом вилучення. Найбільш близько митні платежі прилягають до непрямих податків (деякі автори об’єднують їх в одну групу платежів). З іншого боку, на відміну від податків подібні платежі носять чітко виражений умовний характер, що не властиво податкам.

Митні платежі бувають двох видів: державне мито і мито, що стягується митницями на кордоні держави.

Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридичне значущих дій уповноваженими на те компетентними органами в інтересах юридичних і фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. “Про державне мито” з багатьма доповненнями, які вносяться майже щорічно.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи, що звертаються до відповідних органів та в інтересах яких останні здійснюють значущі дії і видають документи, які це підтверджують. Об’єктом обкладання виступають певні дії, з яких стягується державне мито (подача в суд позовних заяв, касаційних скарг, здійснення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну громадян інших держав, видача паспортів, прописка тощо. Ставки державного мита визначаються декількома методами:

у відсотках (до ціни договору, вартості майна, позову і т.ін.);

в твердих сумах:

а) в абсолютних грошових сумах;

б) в сумах, обчислених у відповідних частинах до офіційно встановлених величин (мінімальна заробітна плата, неоподатковуваний мінімум заробітної плати).

Перелік ставок державного мита являє собою досить просторий список, оскільки встановлюється по відношенню конкретних видів об’єктів обкладання (дій, що вчиняються). Сплата мита може здійснюватися в декількох формах:

а) готівкою:

безпосередньо в національній валюті;

в іноземній валюті, перерахованій за курсом Національного банку України;

б) перерахуванням через установи банків сум мита із рахунків платників;

в) митними марками.

Досить широко представлена система пільг, використовуваних як по відношенню до юридичних, так і по відношенню до фізичних осіб (при подачі позову про стягнення аліментів; засвідчення заповітів і договорів дарування майна на користь держави; інваліди І і II групи, Пенсійний фонд України тощо).

Особливістю державного мита, на відміну від податків, є можливість сплати в іноземній валют. Якщо податки сплачуються тільки в національній валюті України, то державне мито може сплачуватися і в іноземні валюті (позови, подані до суду чи арбітражного суду по відношенню до об’єктів, що оцінюються в іноземній валюті, або за дії і операції в іноземній валюті).

Мито, що стягується митницею, входить в систему митних платежів, що являють собою всі види зборів, відрахувань, платежів при перетині митного кордону держави. Систему митних платежів можна поділити на дві групи:

1. Основні обов’язкові платежі, що стягуються в більшості випадків при перетинанні митного кордону та стягуються із суб’єктів, що не характеризуються специфічними особливостями:

мито, що стягується митницею;

митні збори за митне оформлення;

непрямі податки, що стягуються в подібних ситуаціях (податок на добавлену вартість, акцизний збір).

2. Податкові митні платежі, що стягуються з платників за додатково надані послуги чи дії, або що характеризують платника, що відрізняється специфічними особливостями (за зберігання товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензій, плата за участь в митних аукціонах тощо.

Величезна кількість коштів, що надходять за рахунок основних митних платежів, пов’язана з нарахуванням мита, податку на додану вартість і акцизного збору.

Систему основних митних платежів доповнюють збори, за митне оформлення та зберігання. Збори за митне оформлення стягуються в національній та іноземній валюті. Державний митний комітет має право коригувати механізм застосування даних зборів (зменшувати їх розміри, звільняти від сплати, змінювати валюту сплати зборів). Збори за зберігання товарів на митних складах та інших, якими володіють митні органи, носять тимчасовий характер. Розміри їх визначаються Державним комітетом на підставі середньої вартості наданих послуг. З дозволу і під контролем митного органу товари протягом трьох років можуть знаходитися на митному складі, де по відношенню до них можуть здійснюватися дії по підготовці до продажу та транспортуванню. Митний склад режим, при якому товари, переміщені через митний кордон, зберігаються під митним контролем без стягнення митних платежів.

Додаткові митні платежі складають систему зборів, регулюючих сплату при різних митних режимах. Особливості їх начислення регулюються Державним митним комітетом.

Мито вид митного платежу, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться або слідують транзитом). Поряд із чисто фіскальними, мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар’єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних по відношенню до національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

Мито має багато спільного з непрямими податками і перш за все з акцизним збором:

як і акциз, сплачується в кінцевому результаті за рахунок споживача;

збільшує ціну товару, включаючись в неї на стадії формування ціни реалізації;

контроль за правильністю сплати як акциза, так і мита здійснюється податковими органами (в широкому розумінні слова).

Ряд відмінностей, і передусім умовний характер мита перетин митного кордону не дозволяє віднести його до податків.

Диференціація видів мита, що стягується митницями, може здійснюватися за декількома критеріями. Так, за характером направленості товарів, що переміщуються, об’єктів мито поділяється на:

а) ввізне;

б) вивізне;

в) транзитне.

Платником мита є особи, які ввозять або переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника в даній ситуації є те, що їм може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов’язку по сплаті митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару. При характеристиціплатника мито поділяється на:

а) що сплачується юридичними особами;

б) що сплачується фізичними особами. В цьому випадку досить суттєво розрізняються ставки мита в залежності від цілі використання товару, що ввозиться: для особистого користування (ставки відносно невеликі) або виробничого (рівень ставок вище).

Об’єкт обкладання митом становить митну вартість товарів, що переміщуються, по відношенню до яких повинно нараховуватись мито. Митна вартість перераховується в національну валюту за курсом Національного банку України, діючим на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території держави. Проте це не виключає різноманіття ставок:

а) адвалорні ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються;

б) специфічні ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру товару, що ввозиться (кг, метр тощо). Дана ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня задовольняється спотвореним предметом обкладання;

в) комбіновані (змішані) що використовують поєднання адвалорного і специфічного мита при його нарахуванні. Можливе також використання і інших видів ставок:

г) сезонні ставки, за допомогою яких можливе оперативне реагування для ввозу і вивозу на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі це ставки, що реалізують захисні функції мита:

антидемпінгові ставки, що становлять певну надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввозі на Територію держави товарів за цінами більш низькими, демпінговими (непридатними), ніж їх ціна в країні, яка ввозить, що погрожує підірвати основи вітчизняного виробництва. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпортних товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні;

спеціальні ставки мита, що захищають митну територію від ввозу товарів, які загрожують вітчизняним виробникам (аналогічних чи безпосередньо тих, що конкурують). Інколи спеціальне мито використовується як відповідна міра по відношенню до дій інших держав, які обмежують інтереси вітчизняних виробників;

компенсаційні ставки мита, що застосовуються до товарів, які ввозяться, по відношенню до яких використовувався механізм субсидій, що, відповідно знизило їх ціну і тим загрожує завдати збитків вітчизняному виробництву. Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різноманітний і включає:

1. Звільнення від сплати мита певних категорій платників.

2. Зменшення ставок мита.

3. Повернення раніше сплачених сум мита.

4. Звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються єдиним Митним тарифом України. Митний тариф становить систему ставок мита, що застосовується до товарів, які перетинають митний кордон.

В Україні товари, що обкладаються, сконцентровані в товарній класифікаційній схемі, заснованій на Гармонізованій системі опису і кодування товарів.

57. Схвалення проекту Закону «Про Державний бюджет». Матеріали,що подаються до нього. Розгляд та прийняття Державного бюджету України

Не пізніше ніж через п' ять днів після подання Кабінетом Міністрів проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради Міністр фінансів України представляє його на пленарному засіданні Верховної Ради України. За результатами обговорення проекту закону Верховна Рада може відхилити його за невідповідності Бюджетному кодексу та Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період.

За відхилення проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів зобов' язаний у тижневий термін подати проект закону на повторне слухання з обґрунтуванням внесених змін. Міністр фінансів України повторно представляє проект цього закону не пізніше трьох днів після його повторного подання.

Проект закону про Державний бюджет України може пройти три читання.

Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України), він розглядається народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях і групах Верховної Ради України. Комітети Верховної Ради України формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет і передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та призначають представників для участі у роботі цього бюджету. Після 1 жовтня (6 жовтня) прийняття пропозицій Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету припиняється.

Не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) Комітет Верховної Ради України з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про державний бюджет і готує висновки та пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій. Вони розповсюджуються серед народних депутатів України не пізніше ніж за два дні до розгляду проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні.

Верховна Рада України приймає проект закону про державний бюджет у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому.

Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні Кабінет Міністрів у двотижневий термін готує і подає не пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) доопрацьований, відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради, проект бюджету України і порівняльну таблицю щодо їх урахування з вмотивованими поясненнями неврахованих пропозицій.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету протягом трьох днів після внесення проекту закону про Державний бюджет, підготовленого Кабінетом Міністрів до другого читання, готує висновки щодо розгляду цього проекту в другому читанні.

При розгляді проекту закону про Державний бюджет у другому читанні пропозиції народних депутатів України, комітетів Верховної Ради, депутатських груп і фракцій щодо його змін не розглядаються, крім висновків Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про державний бюджет у другому читанні, в тому числі щодо врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України передбачає, передусім, затвердження загального обсягу дефіциту (профіци-ту), доходів і видатків Державного бюджету з подальшим постатейним голосуванням проекту закону про Державний бюджет України, що був поданий Кабінетом Міністрів на друге читання.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому. При цьому загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків державного бюджету України на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, повинні бути прийняті у другому читанні в обов' язковому порядку і не підлягають розгляду в третьому читанні.

Статті проекту закону про Державний бюджет України, не прийняті у другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні не пізніше 25 листопада року, що передує плановому. У третьому читанні Верховна Рада України проводить голосування по пропозиціях Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо статей проекту закону про Державний бюджет України, що не були прийняті у другому читанні, та по проекту закону загалом.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Якщо до початку нового бюджетного періоду закон про Державний бюджет України не набрав чинності, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати державного бюджету з такими обмеженнями:

1. Витрати державного бюджету можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет на наступний бюджетний період.

2. Щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків попереднього державного бюджету.

3. До прийняття закону про Державний бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов' язаних з уведенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися лише з метою погашення основної суми державного боргу. Також до прийняття цього закону на поточний бюджетний період податки, збори (обов' язкові платежі) та інші надходження справляються відповідно до закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та інших нормативно-правових актів.

Разом із проектом Закону подаються матеріали, перелік яких визначений статтею 38 Бюджетного кодексу України, а саме:

1) Пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити:

- інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період;

- оцінку надходжень доходів та інших коштів (позик);

- пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм у розрізі територій;

- інформацію щодо врахування Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозицій Верховної Ради України до них;

- аналітичні дані, розрахунки з обгрунтуваннями особливостей міжбюджетних взаємовідносин (обсягу доходів та видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів; розрахунки обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам);

- інформацію щодо обсягів державного боргу;

- прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди.

2) Прогнозні показники зведеного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України.

3) Перелік пільг з податків, із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання.

4) Показники видатків Державного бюджету України, необхідних для завершення довгострокових програм.

5) Зобов'язання з державному боргу, державним гарантіям, включаючи суми на обслуговування державного боргу на поточний і наступний періоди.

6) Перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які можуть надаватися гарантії Кабінету Міністрів України.

7) Доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді.

8) Проекти кошторисів усіх державних цільових фондів.

9) Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України.

10) Інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

58. Передача державою права на здійсненні видатків (ст. 85 БКУ)

Виконання кожного повноваження та функції держави, Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування вимагає фінансового забезпечення, яке має бути передбачено при плануванні відповідних бюджетів. Чіткий розподіл повноважень між органами публічної влади усіх рівнів вимагає також чіткого визначення джерел фінансування виконання цих повноважень.

Власні функції держави, Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування фінансуються безпосередньо з відповідних бюджетів. Статті 25 - 38 та 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і стаття 82 цього Кодексу встановлюють види повноважень, функцій та відповідних видатків, які дозволено передавати від органу влади одного рівня органу влади іншого.

Разом з тим, відповідно до принципу самостійності бюджетів (див. коментар до статті 7 БК), Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними: держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. А органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави.

У частині першій коментованої статті БК важливий принцип передачі права на здійснення видатків від одного рівня влади до іншого: право на здійснення видатків може бути передано лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

юджетні ресурси можуть бути передані з державного бюджету іншим бюджетам шляхом закріплення за відповідними бюджетами загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також шляхом надання коштів у вигляді трансфертів, передбачених статтями 96 - 107 цього Кодексу. При цьому обсяги бюджетних ресурсів, що передаються, мають бути достатніми для фінансування переданих повноважень та функцій.

Обсяг повноважень, що передаються державою на виконання Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад, сільським головам (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом), має бути врахований при плануванні обсягів коштів, що передаватимуться з державного бюджету до бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Процес здійснення видатків, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності, а також спрямованих на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України, має бути чітким та прозорим. Це вимагає дотримання на етапі планування бюджетів чіткого розподілу видатків між бюджетами, визначеного статтями 88 - 91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України, а також зумовлює заборону планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання доходної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.

Зазначимо, що встановлена коментованою статтею БК заборона фінансування одночасно з різних бюджетів програм та заходів, які виконуються бюджетними установами, хай навіть і з урахуванням застереження, що міститься в частині 2 цієї статті (такі видатки можуть здійснюватися за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання доходної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату), на практиці призводить до виникнення багатьох проблем і часто порушується. Об'єктивними причинами виникнення таких питань та порушень є певні юридичні колізії норм різних законодавчих актів. Так, згідно із ст. 143 Конституції України, ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві ради мають право брати участь і виконувати програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідного регіону. Наприклад, обласні та районні ради можуть затверджувати програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролювати їх виконання). Такі програми ґрунтуються на законах України, указах Президента України та інших законодавчих актах, які регламентують відповідні напрями роботи, та пов'язані з виконанням заходів, передбачених загальнодержавними програмами, забезпеченням життєдіяльності населення (наприклад, закупівля інсуліну) тощо. При виконанні таких спільних програм та заходів кількома органами місцевого самоврядування виникає фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх учасників відповідних програм та заходів. При цьому для виконання цих програм визначаються конкретні виконавці. Водночас ч. 2 ст. 22 БК визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними:

а) рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - можуть бути виключно бюджетні установи, що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

б) іншими (окрім рішення про бюджет Автономної Республіки Крим) рішеннями про місцеві бюджети, - можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Тобто рішенням про місцевий бюджет визначається головний розпорядник коштів бюджету, який керуватиме виконанням зазначеної програми або безпосередньо її виконуватиме. У разі, коли виконавцем спільної програми визначено бюджетну установу, така установа отримуватиме фінансування одразу з кількох бюджетів, що означатиме порушення вимоги ст. 85 БК.

Цю невідповідність законодавець намагався частково розв'язати в частині третій коментованої статті Бюджетного кодексу. Зазначена норма дозволяє головним розпорядникам коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) придбавати товари (роботи, послуги) за рахунок видатків на централізовані заходи відповідно до програмних документів економічного та соціального розвитку, державних цільових програм і передавати їх бюджетним установам, які утримуються з інших місцевих бюджетів. Однак зазначені централізовані заходи повинні здійснюватися з дотриманням таких вимог:

1) встановлення головним розпорядником коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) критеріїв визначення обґрунтування потреби у відповідних товарах (роботах, послугах);

2) визначення бюджетними установами потреби у товарах (роботах, послугах) відповідно до встановлених критеріїв;

3) відображення в обліку та звітності бюджетних установ операцій щодо придбання та передачі таких товарів (робіт, послуг).

58. Нецільове використання бюджетних коштів.

1. Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Коментар:

1. Нецільовим використанням бюджетних коштів є витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, установленим Законом України про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів, бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Тобто це фінансування за рахунок бюджетних коштів видатків, взагалі не передбачених видатковими статтями затвердженого бюджету, або ж фінансування одних видаткових статей за рахунок інших.

Нецільовим використанням бюджетних коштів, на нашу думку, має також визнаватись направлення бюджетних коштів на банківські депозити; придбання різноманітних активів (валюти, цінних паперів, іншого майна) з метою отримання прибутків та/або наступного продажу; здійснення за рахунок бюджетних коштів внесків у статутний фонд іншої юридичної особи чи надання їй благодійної допомоги, використання коштів, що мали цільове спрямування, з іншою метою; витрачання бюджетних коштів за відсутності первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій; витрачання бюджетних коштів понад установлені нормативи, у разі коли такі види витрачання не дозволені нормативно-правовими актами або не обумовлені окремо при виділенні коштів тощо.

2. Нецільове використання бюджетних коштів утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 16412 КУпАП, а використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню в обсягах у великих (сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або особливо великих (сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) розмірах, - утворює склад злочину, передбаченого ст. 210 Кримінального кодексу України (детальніше про це див. коментар до ст. 121 БК України).

58. Дія фінансово-правових норм у часі, просторі та за колом осіб.

58. Функції Державного казначейства України.

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590.Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків.Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої і виконавчої влади, національним і комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інституціями. Воно виступає з'єднувальним ланцюгом у бюджетному процесі між органами виконавчої влади та установами банківської системи. Цей процес розпочинається з контролю за плановими показниками, що надходять від Міністерства фінансів та розпорядників бюджетних коштів (розпис доходів та видатків державного бюджету, кошториси та плани асигнувань), та закінчується складанням звітності після проведення процедур попереднього контролю перед здійсненням платежу.Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків об'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.Сутність казначейства як і будь якого іншого поняття чи категорії проявляється у виконуваних функціях, які характеризують прояв його суті в дії, а також завдання, права та обов'язки, пов'язані з його діяльністю.Відповідно до Положення про Державне казначейство за № 590 від 31 липня 1995 р. на Державне казначейство в Україні покладено виконання таких функцій:- здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками;- організовує управління наявними коштами державного бюджету, державних позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах видатків, установлених на відповідний період;- здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;- проводить облік касового виконання та складання звітності про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;- здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і внутрішнього боргів держави відповідно до чинного законодавства;- здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними. Розмежування з бюджетами нижчого рівня здійснюються за умови укладання угод між органами Держказначейства та відповідними Радами;- відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки розпорядників бюджетних коштів в органах Держказначейства;- здійснює оплату рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів відповідно до чинних нормативних актів. При цьому Держказначейство не несе відповідальності за зобов'язаннями, прийнятими розпорядниками бюджетних коштів;- отримує звіти про виконання кошторисів доходів і видатків від розпорядників бюджетних коштів, здійснює звірку даних обліку органів Держказначейства з даними обліку розпорядників;- здійснює у безспірному порядку стягнення належних державному бюджетові коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;- забезпечує роботу інформаційно-обчислювальної системи Держказначейства та її взаємодію з інформаційними системами Національного та комерційних банків України, міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади, установ та організацій;- управляє поточними залишками казначейських рахунків з метою отримання доходів та зарахування їх до загального та спеціального фондів державного бюджету;- розробляє та затверджує нормативно-правові акти та єдині правила організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування, кошторисів доходів та видатків бюджетних установ, відкриття рахунків в органах Державного казначейства;- здійснює роботу щодо добору, розстановки кадрів, створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, забезпечує проведення єдиної державної політики з питань державної служби в органах Держказначейства;- організовує та здійснює внутрішньосистемний контроль і аудит;- здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством України. При цьому Державне казначейство має реалізувати принцип Єдиногоказначейського рахунку державного бюджету у поєднанні з централізованою системою, яка дасть змогу мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів, забезпечить можливість маневрування фінансовими ресурсами держави. За цих умов за банківською системою залишається здійснення функцій акумуляції коштів Державного бюджету України, їх зберігання та перерахування за дорученням органів Державного казначейства, а також прийом, зберігання та видачу готівки. А за міністерствами та відомствами залишається право розподілу асигнувань за напрямами видатків коштів, затвердженими державним бюджетом України.Як свідчить світовий досвід, такий розподіл функцій щодо касового виконання державного бюджету між фінансовою та банківською системами є найбільш ефективним, оскільки дає можливість зосередити всі важелі управління державним бюджетом у руках головного фінансового агента держави в особі Державного казначейства України.Для виконання своїх функцій Державне казначейство має право:- бути учасником системи електронних платежів Національного банку України;- відкривати, використовувати та закривати в установах банків кореспондентські рахунки в національній та іноземній валютах;- отримувати безоплатно від Національного та комерційних банків інформацію про наявність та рух коштів за поточними, депозитними, бюджетними та іншими рахунками розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;- отримувати безоплатно від міністерств, інших центральних і місцевих органів інформацію про статистичні дані щодо виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;- вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та банків дотримання встановленого порядку виконання бюджетів;- призупиняти або обмежувати за рішенням Голови Держказначейства та його заступників, а також керівників територіальних органів Держказначейства здійснення операцій за рахунками розпорядників бюджетних коштів у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про їх надходження та використання;- вживати заходи щодо усунення виявлених порушень при проведенні розрахунків (взаєморозрахунків) за доходами та видатками державного бюджету та бюджетів самоврядування за повідомленням контролюючихта правоохоронних органів, а також вимагати усунення виявлених порушень від усіх учасників зазначених розрахунків;- укладати з установами, організаціями та підприємствами усіх форм власності угоди, що забезпечують виконання функцій, покладених на Держказначейство;- відмовляти розпорядникам бюджетних коштів у відкритті рахунків без укладання відповідної угоди;- видавати разом з Національним банком України, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні нормативні акти;- має інші права, передбачені чинним законодавством України.Свою роботу Державне казначейство організовує відповідно до Положення "Про Державне казначейство України", затверджене постановою Кабінету Міністрів від 31 липня 1995 р № 590 (див. додаток 1). Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

 

58. Поняття та система державних доходів

Для реалізації своїх завдань державі необхідні фінансові ресурси, за допомогою яких і відбувається їх фінансування. Джерелом формування гро-шових фондів держави є частина внутрішнього валового продукту, що пе-реходить у власність держави у формі різних видів платежів. Ця частина коштів і становить державні доходи, правами щодо використання яких на-діляються державні органи. Державні доходи, акумулюючи грошові надхо-дження, формують певну систему фондів. Вони утворюються як за рахунок коштів держави, так і за рахунок коштів недержавних підприємств, установ, організацій, фізичних осіб. В основі утворення цих фондів є принцип єднос-ті (законодавства, території, умов і т.ін.).

Місцеві (муніципальні) доходи — це частина внутрішнього валового продукту, у формі платежів і надходжень до місцевих бюджетів й викорис-товується для розв’язання різних питань, що стоять перед органами місце-вого самоврядування.

Відносини, що складаються під час формування та використання дер-жавних та місцевих доходів, виступають у правовій формі. Держава закріп-лює вичерпний перелік надходжень податкового характеру до бюджетів (Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори»), розподіл їх за різними видами бюджетів (БК України, Закон України «Про місцеве самоврядування»), їх форму, підстави й умови сплати, права й обов’язки платників і контролюю-чих органів.

При цьому важливо, щоб акцент не змістився винятково у фіскальну сторону процесу, а зберігся б і регулюючий, стимулюючий аспект під час формування державних грошових фондів. Тобто, формування цих фондів було б спрямоване не тільки на забезпечення фінансування реалізації дер-жавних функцій, але і на зацікавлення платників у розвитку виробництва, збільшення оборотів.

Державні та муніципальні доходи досить багатогранні, однак станов-лять єдину систему, яка не виключає, а, навпаки, припускає їх класифіка-цію. В її основі можуть бути різні підстави. Безумовно найбільш розповсю-дженим є поділ доходів на централізовані та децентралізовані. Крім цього, доходи можна класифікувати:

а)         за формою надходження:

•          податкові платежі;

•          неподаткові платежі;

б)         за методами мобілізації:

•          обов’язкові;

•          добровільні;

в)         за формою власності (або джерелами утворення):

•          від державного господарства;

•          від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності;

•          від фізичних осіб і т.ін.

58. Внесення змін до закону про Державний бюджет.

Порядок внесення змін до закону про Державний бюджет України

1. Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період.

2. Розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Після початку бюджетного періоду, коли набирає чинності затверджений Верховною Радою України Закон про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України на підставі опрацювання й аналізу звітності, що надходить до нього від суб'єктів бюджетних правовідносин, виявляє відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України.

Проведення помісячної оцінки відповідності прогнозу надходжень доходів бюджету і фінансування видатків показникам, затвердженим Законом про Державний бюджет, забезпечується введенням в Україні єдиного казначейського рахунку, запровадженого наказом Державного казначейства від 26 червня 2002 р. №122, яким затверджено Положення про єдиний казначейський рахунок.

Виявлення відхилень оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період або зміни структури витрат Державного бюджету, дає можливість внести зміни у затверджений Верховною Радою України Закон про Державний бюджет, який уже набрав чинності з 1 січня планованого бюджетного року.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України зміни та доповнення до чинного Закону про Державний бюджет протягом бюджетного (фінансового) періоду можуть бути внесені за поданням осіб, які мають право законодавчої ініціативи, з додержанням вимог Бюджетного кодексу та цього Регламенту.

Зміни та доповнення до Закону про Державний бюджет не можуть змінювати чинне законодавство. У разі такої потреби спочатку вносяться зміни до відповідних законів, а після цього повинні розглядатися пропозиції про зміни та доповнення до Закону про Державний бюджет. Ці пропозиції повинні розглядати Комітети Верховної Ради України, до компетенції яких належить галузь, про фінансування якої йдеться у проекті змін і доповнень, а їх висновки розглядає Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Проект закону про внесення змін до Закону про Державний бюджет України розглядається у Верховній Раді України в порядку, визначеному розділом IV «Законодавча процедура» Регламенту Верховної Ради України, тобто за загальною процедурою, визначеною для всіх законопроектів.

58. Міжбюджетні трансферти між місцевими бюджетами

Міжбюджетні трансферти між місцевими бюджетами

1. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) і районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, їх об’єднань селищ, міст районного значення (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), а також кошти, що передаються з таких бюджетів до міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) і районних бюджетів.

2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1) субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

2) субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

3) субвенції на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

4) субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі на будівництво або реконструкцію об’єктів спільного користування;

5) додаткові дотації та інші субвенції.

Умови надання субвенцій, зазначених у цій частині статті, визначаються відповідним договором сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

3. Міжбюджетні трансферти між районним бюджетом та бюджетами місцевого самоврядування визначаються відповідно до цього Кодексу з урахуванням таких вимог:

1) дотація вирівнювання з районного бюджету до бюджету місцевого самоврядування визначається як перевищення розрахункового обсягу видатків, перелік яких визначено статтею 88 цього Кодексу над розрахунковим обсягом доходів, перелік яких визначено статтею 64 цього Кодексу. Якщо розрахунковий обсяг доходів бюджету місцевого самоврядування, визначений статтею 64 цього Кодексу, перевищує розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що передаються до районного бюджету;

2) обсяг дотації вирівнювання з районного бюджету до відповідного бюджету місцевого самоврядування або обсяг коштів, що передаються із відповідного бюджету місцевого самоврядування до районного бюджету, визначається на основі Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування, яка затверджується Кабінетом Міністрів України, з урахуванням параметрів, визначених частиною третьою статті 98 цього Кодексу, та додаткових параметрів (коефіцієнтів по факторного впливу, що затверджуються розпорядженням районної державної адміністрації в межах, визначених такою формулою, і визначають питому вагу кожного фактора у загальному обсязі видатків відповідних бюджетів місцевого самоврядування, але їх сумарне значення не може бути більше 1).

Індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету місцевого самоврядування є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності такого бюджету у порівнянні з середнім показником по зведеному бюджету району у розрахунку на одну людину (на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету місцевого самоврядування за три останні бюджетні періоди з урахуванням положень частини сьомої статті 98 цього Кодексу) та переглядається у порядку, визначеному частиною восьмою статті 98 цього Кодексу.

Мінімальний рівень фінансового нормативу бюджетної забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування встановлюється у Формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування.

Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за Формулою розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування обсягу коштів, що передаються до районного бюджету, і визначається в межах від 0, 6 до 1.

Прогнозний показник обсягу доходів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, зведеного бюджету району на плановий бюджетний період не може бути більше такого показника, врахованого при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та зведеним бюджетом району;

3) районна державна адміністрація у п’ятиденний строк від терміну, визначеного частиною восьмою статті 75 цього Кодексу, здійснює розрахунки міжбюджетних трансфертів та подає їх Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для перевірки і надання висновку щодо відповідності Формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування, а також доводить такі розрахунки до відома відповідних органів місцевого самоврядування.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація у п’ятиденний строк з дня отримання розрахунків міжбюджетних трансфертів надає відповідний висновок районній державній адміністрації, який подається до проекту районного бюджету разом з матеріалами, визначеними частиною першою статті 76 цього Кодексу.

Обсяги міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування у дводенний строк з дня затвердження районного бюджету доводяться до відповідних органів місцевого самоврядування;

4) якщо рішення про районний бюджет не затверджено у термін, визначений частиною другою статті 77 цього Кодексу, рішення про встановлення обсягів міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації з урахуванням вимог цього Кодексу та Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування.

При цьому показники міжбюджетних трансфертів, визначені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою, не можуть бути погіршені (обсяги дотації вирівнювання з районного бюджету до відповідного бюджету місцевого самоврядування не можуть бути зменшені, а обсяги коштів, що передаються до районного бюджету з відповідного бюджету місцевого самоврядування, не можуть бути збільшені);

5) якщо на території села, селища, міста районного значення недостатньо бюджетних установ, які забезпечують надання гарантованих послуг, визначених пунктом 1 частини першої статті 86 цього Кодексу, в обсязі, визначеному фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, обсяг міжбюджетного трансферту для відповідного бюджету місцевого самоврядування визначається з урахуванням перерахунку кількості споживачів гарантованих послуг, здійсненого на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору.

Такі договори укладаються до 1 серпня року, що передує плановому. Якщо в установлений термін договори не укладено, рішення щодо перерахунку кількості споживачів гарантованих послуг приймається районною радою.

4. Положення частини третьої цієї статті поширюються на міжбюджетні відносини між міським (міста Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетом та бюджетами адміністративно підпорядкованих йому міст, сіл і селищ.

Стаття передбачає перелік міжбюджетних трансфертів, які можуть надаватися з:

- міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) і районних бюджетів – дотація вирівнювання та кошти, що передаються з інших місцевих бюджетів;

- місцевих бюджетів:

1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

2) субвенції на проведення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

3) субвенції на проведення видатків бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

4) субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі на будівництво або реконструкцію об'єктів спільного користування;

5) додаткові дотації та інші субвенції.

Дотація вирівнювання не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків.

Дотація вирівнювання з районних, міських бюджетів до бюджетів місцевого самоврядування, адміністративно підпорядкованих їм, перераховується в обсягах, які визначаються на підставі формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та відповідними бюджетами місцевого самоврядування, що затверджується Кабінетом Міністрів України, з урахуванням параметрів, визначених ч. 3 ст 101 Кодексу.

Перерахування сум додаткових дотацій здійснюється на аналітичні рахунки обліку доходів загального фонду органу місцевого самоврядування, відкритих у відповідних органах Державного казначейства, на підставі платіжних доручень районних та міських (міст обласного значення) фінансових управлінь.

На відміну від дотацій, субвенції мають чітко визначене цільове призначення. Їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або у зв'язку з нецільовим використанням ці кошти мають бути повернені. Умови надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем, на підставі рішень відповідних місцевих рад.

Крім цього, статтею врегульовано питання визначення міжбюджетних трансфертів між районними, міськими (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування.

При цьому слід зазначити, що Закон України «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань» з 1 січня 2011 року втратить чинність згідно із Законом України від 08.07.2010 р. №2457-VI.

В цілому система трансфертів дає можливість вирішити проблеми, що зумовлені різною податкоспроможністю і, відповідно, різними соціально-економічними можливостями регіонів.

58. Фінансування бюджету.

Фінансування бюджету - надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

Бюджетне фінансування являє собою безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій. Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Саме це є одним зі специфічних принципів бюджетного фінансування поряд із загальними принципами здійснення видаткової політики. Винятком із загального правила є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних із стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяються як з місцевих, так і з державного (зокрема, з Резервного фонду Кабінету Міністрів України) бюджетів.Ще одним спеціальним принципом бюджетного фінансування є фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави.Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, з державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів.Відповідно до ст. 86 Бюджетного кодексу України розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. З бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів.З бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. У свою чергу видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України, здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. Через бюджети міст Києва та Севастополя фінансуються усі три передбачені групи видатків.У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб'єкти. Владною стороною виступають Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство, яке дозволяє користуватися бюджетними призначеннями (асигнуваннями). Останнє може поновлювати або припиняти фінансування бюджетних установ залежно від стану додержання фінансової дисципліни.Посередником виступає уповноважений банк, де відкрито єдиний казначейський, особовий та реєстраційний рахунки бюджетної установи. Банк здійснює контроль за витрачанням готівки, порядком сплати податків і обов'язкових зборів, порядком списання коштів з рахунку. Третім учасником видаткових правовідносин є або розпорядник бюджетних коштів, або безпосередній отримувач бюджетних коштів. Жоден із суб'єктів не має права оперативної самостійності.Як уже зазначалося, розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних та нижчого рівня. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються Законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Відповідно, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.У межах встановлених повноважень головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів; 2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органові; 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством; 5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів; 6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.У межах встановлених бюджетних призначень головний розпорядник має можливість перерозподіляти свої видатки з метою забезпечення їх пріоритетності як на стадії формування проекту бюджету при підготовці бюджетного запиту, так і на стадії виконання бюжету при складанні бюджетного розпису та у процесі поточного виділення коштів.Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня - це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпорядникові, розпорядникові вищого рівня, та/або діяльність якого координується через нього.Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступеня. Розпорядниками бюджетних коштів 2-го ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету, на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам 3-го ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.Розпорядниками бюджетних коштів 3-го ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету, на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.Враховуючи персоналізацію відповідальності за порушення бюджетної дисципліни та необхідність підвищення фінансового контролю за витрачанням коштів, Бюджетним кодексом передбачено, що кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Отже, одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів - на рахунки розпорядників нижчого ступеня.По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат з бюджету беруть участь усі ланки бюджетної системи України. Аналізуючи видаткові відносини, доцільно згадати й правові форми, які застосовуються у регулюванні зазначеного інституту фінансового права. Зокрема, відносини в галузі видатків регулюються актами, що поділяються на:1) акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства;2) акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки учасників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордера, грошові чеки, лімітні довідки тощо.Здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах затверджених кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання бюджетних коштів органами Державного казначейства проводиться через реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. Такі рахунки відкриваються для одержання коштів з бюджету і для повного обліку бюджетних коштів та контролю за їх використанням в органах Державного казначейства на кожний бюджетний рік. По закінченні року рахунки закриваються, оскільки згідно з чинним законодавством усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.Наприклад, у своєму спільному листі "Про завершення бюджетного року" від 20 грудня 2001 р. № 25-211/2049-7942 Національний банк України, Департамент платіжних систем та Державне казначейство України зазначили, що "у зв'язку з завершенням бюджетного року, зобов'язуємо, в термін до 15-00 години 28 грудня 2001 р. забезпечити проведення платежів розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах кошторисних призначень (у першу чергу заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат та розрахунків за енергоносії)".Реєстраційний рахунок відкривається після письмового повідомлення про це розпорядника бюджетних коштів.Для того, щоб відкрити рахунок у Казначействі, бюджетна установа повинна подати заяву про відкриття, підписану двома підписами (керівника і головного бухгалтера); довідку про внесення установи до Єдиного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного номера установи; нотаріально засвідчену копію статуту (положення) організації; довідку про доведення до розпорядника коштів обсягу асигнувань, передбачених в акті про бюджет на поточний період з розподілом їх за всіма підрозділами бюджетної класифікації; довідку про затвердження кошторису з поквартальним розподілом; картку зі зразками підписів; звіт про виконання попереднього кошторису.Органи Державного казначейства укладають з розпорядниками коштів договори на здійснення рахунків і обслуговування таких осіб відповідно до встановлених лімітів. Кількість реєстраційний рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня деталізації контролю казначейства за використання бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.Підставою для здійснення видатків розпорядників бюджетних коштів є платіжні доручення, підготовлені власниками рахунків, та документи, що підтверджують цільове спрямування коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди (контракти), договори на виконання робіт, акти виконання робіт тощо). Порядок їх оформлення та подання до органів Державного казначейства регламентується вимогами законодавства, що визначають порядок обліку зобов'язань, у межах яких розпорядник бюджетних коштів повинен сплатити певну суму коштів виконавцеві. Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства у двох примірниках або в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Термін їх дії встановлюється у межах 10 календарних днів з дня виписки. У межах встановлених повноважень казначейські органи визначають порядок та строки зберігання розрахункових документів згідно з чинним законодавством.

58. Поняття та риси фінансових правовідносин.

Фінансові правовідносини — це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, які виникають, змінюються або припиняються в галузі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави чи місцевого самоврядування та які врегульовані нормами фінансового права.

Фінансові правовідносини вирізняються за такими ознаками:

1) це є публічно-правові відносини, оскільки в них реалізуються публічні інтереси;

2) мають майновий, а саме грошовий характер, оскільки об'єктами цих відносин завжди є фонди грошових коштів, як централізовані, так і децентралізовані;

3) їм притаманний державно-владний характер, який пов'язаний з тим, що у фінансових правовідносинах з одного боку завжди виступає владний суб'єкт (держава, адміністративно-територіальні утворення, органи державної влади або місцевого самоврядування), який концентрує фінансові ресурси, необхідні для здійснення функцій держави й місцевого самоврядування;

4) фінансові правовідносини мають розподільчий характер, який закладено в розподільчій функції публічних фінансів;

5) характеризуються специфічним змістом, оскільки ці відносини виникають, змінюються й припиняються в особливій сфері життєдіяльності суспільства—в галузі фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування:

6) є відносинами управлінського характеру, який зумовлений тим, що органи державної влади або органи місцевого самоврядування, які, реалізую чи свої повноваження в галузі формування, розподілу й використання фінансових ресурсів, фактично здійснюють управління в цій сфері;

7) відрізняються специфічним суб'єктним складом, де обов'язковим суб'єктом є владний орган, який має відповідні владні повноваження в галузі фінансової діяльності;

8) це організаційні відносини: організація фінансових відносин безпосередньо належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства в цілому.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на публічні фінанси виконують три основні функції:

1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми;

2) закріплюють конкретну поведінку учасників фінансових правовідносин у галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування;

3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин. Класифікація фінансових правовідносин здійснюється за різними критеріями:

1) за матеріальним змістом:

- бюджетні правовідносини;

- податкові правовідносини;

- фінансові правовідносини в галузі страхування;

- фінансові правовідносини в галузі кредиту;

- фінансові правовідносини в галузі банківської діяльності;

- фінансові правовідносини з приводу регулювання грошового обігу,

- фінансові правовідносини в галузі розрахунків;

- фінансові правовідносини з приводу валютного регулювання;

2) за характером фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових правовідносин:

- матеріальні — врегульовані матеріальними фінансово-правовими нормами й виражають правовий статус суб'єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності;

- процесуальні—врегульовані процесуальними фінансово-правовими нормами.

3) зачосом дії:

- постійні—не обмежені у часі, проте можуть припинятися при певних умовах (більшість фінансових правовідносин мають постійний характер);

- періодичні — діють протягом визначеного часу (наприклад, фінансові правовідносини, що мають місце при прийнятті державного бюджету);

- разові—мають короткотерміновий характер (наприклад, сплата державного мита при поданні позову до суду);

4) за об'єктом:

- виникають, змінюються або припиняються з приводу централізованих фондів коштів;

- виникають, змінюються або припиняються з приводу децентралізованих фондів коштів;

5) за методами фінансової діяльності:

- фінансові правовідносини з формування фінансових ресурсів;

- фінансові правовідносини з розподілу фінансових ресурсів;

- фінансові правовідносини з використання фінансових ресурсів;

6) за функціями у правовому регулюванні

- регулятивні — спрямовані на закріплення кола суб'єктів фінансових правовідносин, їх юридичного статусу;

- охоронні—виникають при порушенні прав та невиконанні обов'язків, у випадках необхідності захисту учасників фінансових правовідносин з боку держави

58. Правове положення Державної контрольно-ревізійної служби України

Стаття 113. Повноваження органів Державної фінансової інспекції України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства

1. До повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за:

1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита);

2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників;

4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, щомісячно надає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Коментар:

1. Повноваження органів державної контрольно-ревізійної служби України за дотриманням бюджетного законодавства визначає цей Кодекс і Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року N 2939-XII, із наступними змінами.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Особливий статус має Головне контрольно-ревізійне управління України, що діє на підставі Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 884 від 27 червня 2007 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 1053 від 3 грудня 2008 року). Основною функцією Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійного управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах є контрольно-ревізійна функція, яка полягає у проведенні у підконтрольних установах ревізій фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності; здійсненні державного фінансового аудиту виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб'єктів господарювання, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно; здійсненні контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю.

Крім цього органи державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють функції, передбачені Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 921 від 17 жовтня 2008 року.

До повноважень Головного контрольно-ревізійного управління України належить здійснення контролю за використанням політичними партіями коштів, виділених з Державного бюджету України на фінансування їхньої статутної діяльності. Крім того, Головне контрольно-ревізійне управління України проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності щодо використання коштів, матеріальних цінностей та їх збереження, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності; проводить перевірки використання бюджетних коштів, отриманих на виконання державних програм, перевірки фінансово-господарської діяльності стосовно бюджетних позик, позик і кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів державних цільових фондів, належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів, що залишаються у розпорядженні суб'єкта господарювання у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів; проводить відповідно до законодавства ревізії та перевірки використання і збереження державного та комунального майна, зокрема майна, яке передане у користування (п. 4 Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України).

Указом Президента України N 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 року (із змінами, внесеними згідно з Указами Президента N 1011/2000 від 22 серпня 2000 року та N 576/2004 від 25 травня 2004 року) державній контрольно-ревізійній службі надано право в межах компетенції проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" визначено два різновиди державного фінансового контролю - інспектування та державний фінансовий аудит. Чітко розмежовано нефіскальний контроль (державний фінансовий аудит) і фіскальне інспектування (у формі ревізії). Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України N 1017 від 10 серпня 2004 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 361 від 25 березня 2006 року) затверджено Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, який визначає механізм здійснення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм (аудит ефективності), що спрямований на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

До підконтрольних суб'єктів у даному випадку відносяться всі юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності та суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які беруть участь у виконанні бюджетних програм.

Основними завданнями аудиту ефективності є: оцінка виконання результативних показників бюджетних програм; оцінка ефективності виконання бюджетних програм; виявлення упущень і недоліків організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які перешкоджають своєчасній, повній і якісній реалізації запланованих цілей; визначення ступеня впливу виявлених упущень і недоліків на реалізацію запланованих цілей; розроблення пропозицій щодо шляхів (форм, засобів) підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Аудит ефективності проводиться шляхом аналізу: нормативно-правових актів, розрахунків та обґрунтувань, методичних документів, видань і публікацій щодо напряму діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності; результатів раніше здійснених контролюючими органами контрольних заходів; показників статистичної, фінансової та оперативної звітності; даних порівняння фактично досягнутих результативних показників виконання бюджетних програм із запланованими в динаміці за кілька років, а також з вітчизняним і зарубіжним досвідом за напрямом діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності, тощо; даних інтерв'ювання, анкетування, опитування громадян і збирання інформації від юридичних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України N 1777 від 31 грудня 2004 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 361 від 25 березня 2006 року) затверджено Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ, що визначає механізм проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ, який спрямований на запобігання фінансовим порушенням та забезпечення достовірності фінансової звітності.

Основним завданням фінансово-господарського аудиту є сприяння бюджетній установі у забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, складанні достовірної фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього фінансового контролю.

Під час проведення фінансово-господарського аудиту досліджуються первинні документи щодо операцій з коштами та майном, іншими активами і пасивами, ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та організація внутрішнього фінансового контролю.

Фінансово-господарський аудит включає: проведення протягом року моніторингу фінансової звітності бюджетної установи, у тому числі з використанням баз даних Державного казначейства; проведення у разі виявлення за результатами моніторингу фінансової звітності бюджетної установи ризикових операцій перевірки використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, правильності ведення бухгалтерського обліку, складання достовірної фінансової звітності; дослідження системи внутрішнього фінансового контролю, зокрема якості його організації; підготовку керівництву бюджетної установи пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень за результатами моніторингу її фінансової звітності та/або перевірки; відстеження усунення керівництвом бюджетної установи недоліків і порушень, виявлених за результатами моніторингу її фінансової звітності та/або перевірки; надання висновку про рівень достовірності фінансової звітності бюджетної установи, ступінь дотримання її посадовими особами законодавства з фінансових питань та повноту врахування пропозицій, внесених у ході фінансово-господарського аудиту.

Повноваження органів державної контрольно-ревізійної служби України щодо контролю за цільовим та ефективним використанням коштів державного та місцевих бюджетів спрямовані на запобігання нецільовому та неефективному використанню бюджетних коштів та запобігання порушенням бюджетного законодавства, їх виявлення.

Основними підставами для включення заходів з проведення державного фінансового аудиту та інспектування до планів контрольно-ревізійної роботи органів державної контрольно-ревізійної служби є: закони, акти та доручення Президента України, Кабінету Міністрів України, накази Мінфіну, які не потребують термінового виконання без включення до планів; звернення правоохоронних органів, юридичних і фізичних осіб з приводу проведення ревізій та перевірок, які можливо виконати у плановому порядку; пропозиції Рахункової палати, Мінфіну, Мінекономіки, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, Державного казначейства, прийняті ГоловКРУ до виконання; ініціатива, виявлена органами державної контрольно-ревізійної служби з урахуванням певних критеріїв (економічна та соціальна важливість питань, які обов'язково включаються до програм і планів дій Кабінету Міністрів України на відповідний період; значний обсяг фінансових потоків, інших державних ресурсів, що спрямовувалися на виконання бюджетних програм, утримання державних органів; публічна інформація про факти порушень і зловживань у фінансовій сфері та неефективного управління державним майном; ймовірність виникнення фінансових порушень, у тому числі внаслідок відсутності (низького рівня) внутрішнього фінансового контролю, правової неврегульованості економічної діяльності; періодичність проведення ревізій та перевірок у бюджетних установах відповідно до закону); ініціатива, виявлена підконтрольними установами та їх органами управління, прийнята ГоловКРУ до виконання (п. 7 Порядку планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 955 від 8 серпня 2001 року, із наступними змінами).

2. На підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України та іншими нормативними актами, органи державної контрольно-ревізійної служби проводять перевірки цільового використання та своєчасного повернення кредитів (позик), наданих під державні (місцеві) гарантії.

Основною метою такої перевірки є контроль обґрунтованості надання гарантій для одержання кредитів (позик), цільового їх використання та своєчасності повернення.

При перевірці цільового використання та повернення кредитів слід керуватися постановою Кабінету Міністрів України N 23 від 6 січня 1999 року "Про заходи щодо здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії" (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 787 від 11 липня 2001 року).

Органи державної контрольно-ревізійної служби здійснюють перевірку в кілька етапів:

1) перевірка цільового використання іноземного кредиту;

2) перевірка стану повернення кредитних коштів (своєчасність повернення).

Під час першого етапу встановлюється форма, в якій отримано кредит (товарна чи грошова), і залежно від цього перевіряються відповідні документи, із яких робиться висновок щодо ефективності використання кредитних коштів, наводяться факти, що свідчать про неефективність їх використання.

Здійснюючи перевірку повернення кредитів, насамперед слід перевірити своєчасність повернення іноземних кредитів відповідно до умов договору і графіків виплат; повноту обліку сум заборгованості за кредитами і сплаченими процентами за користування кредитом на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Одночасно органи державної контрольно-ревізійної служби повинні встановити наявність платіжних доручень підприємства на перерахування в бюджет при заборгованості за кредитами. Під час здійснення такого контролю встановлюються причини затримання кредитів, правильність оформлення первинних документів, що дає змогу виявити порушення бюджетного законодавства.

3. Відповідно до статті 21 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України за участю Міністерства економіки України, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах. Прогноз Державного бюджету України включає цілу низку індикативних прогнозних показників, виходячи з яких головні розпорядники коштів державного бюджету складають плани своєї діяльності (що включають заходи з реалізації інвестиційних програм (проектів)), які передбачають виділення відповідних бюджетних коштів. Достовірність визначення потреби у таких коштах і встановлюють органи державної контрольно-ревізійної служби.

Як і Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба уповноважена також на здійснення контролю за відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, - детальніше про програмно-цільовий підхід див. ст. 20 БК України). Див. коментар до ст. 112 БК України.

4. Ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" до основних завдань державної контрольно-ревізійної служби України, як вже зазначалося, відносить здійснення державного контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, або використовують (використовували у періоді, що перевіряється) державне чи комунальне майно.

Метою перевірки бухгалтерського обліку і фінансової звітності є встановлення правильності організації бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, додержання методології обліку, своєчасності й повноти відображення в обліку і звітності здійснених операцій; попередження перекручення обліку і звітності; встановлення незаконних та проведених не за цільовим призначенням витрат і запобігання їм у подальшому.

5. Згідно ч. 3 ст. 26 коментованого Кодексу, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх закладах та у підвідомчих бюджетних установах.

Внутрішнім контролем є комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності бюджетної установи та її підвідомчих установ.

Внутрішнім аудитом є діяльність підрозділу внутрішнього аудиту в бюджетній установі, спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності бюджетної установи та підвідомчих їй бюджетних установ, поліпшення внутрішнього контролю.

Основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту визначаються Кабінетом Міністрів України. Натомість, контроль за станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту здійснюють органи державної контрольно-ревізійної служби України.

6. Однією з функцій Головного контрольно-ревізійного управління України і контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є аналітична. Названі управління узагальнюють досвід проведення державного фінансового контролю, розробляють пропозиції щодо його вдосконалення. Узагальнюючи наслідки державного фінансового контролю, Головне контрольно-ревізійні управління України і контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади і, узагальнюючи досвід його проведення, поширюють його серед контрольно-ревізійних служб.

Узагальнені результати звітів про проведені перевірки у вигляді звітів про результати контролю за дотриманням бюджетного законодавства Головне контрольно-ревізійне управління України подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Міністерству фінансів України щомісячно. Це дає змогу проінформувати органи, яким належить головна роль у складанні, затвердженні й виконанні державного бюджету України, виробленні та реалізації державної бюджетної політики України, про факти порушення бюджетного законодавства, які виявлені органами державної контрольно-ревізійної служби.

58. Поняття та стадії бюджетного процесу.

. Поняття, принципи та стадії бюджетного процесуЗа допомогою правових норм держава ретельно регламентує від­носини, що виникають з моменту формування всіх видів бюджетів до моменту звітування про їх виконання, встановлює порядок та послі­довність дій учасників бюджетних правовідносин. саме процесуальні норми бюджетного права закріплюють порядок одержання державою доходів, їх розподілу між різними бюджетами та використання, забез­печуючи здійснення завдань та функцій державою та місцевим само­врядуванням.Традиційно бюджетний процес визначається як сукупність дій уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, а також складання, розгляду і затвердження звіту про їх виконання, здійсню­вана на підставі норм бюджетного права. Виходячи з цього, у широко­му розумінні бюджетний процес являє собою засновану на владних повноваженнях діяльність відповідних органів, підпорядковану суво­рим процедурам у галузі бюджету.У статті 2 Бюджетного кодексу України дається дещо інше визна­чення бюджетного процесу — це регламентована нормами правова діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюдже­тів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України. Про­те таке визначення здається не зовсім вдалим, оскільки в ньому не вказується стадія складання та затвердження звітів про виконання бюджетів, яка забезпечує зворотний зв'язок бюджетної діяльності та реалізацію принципів гласності, прозорості та ефективності.Така діяльність має циклічний та періодичний характер. Бюджет­ний цикл, на відміну від бюджетного періоду, який дорівнює календар­ному року, містить у собі проміжок часу від початку формування бю­джету на рік, що планується, до затвердження звіту про його виконан­ня. Отже, бюджетний цикл включає: 

1. період формування бюджету;

2. виконання бюджету;

3. пільгові бюджетні терміни (час дії тогорічних асигнувань по капітальних вкладеннях);

4. період звітності.

Сьогодні в Україні бюджетний цикл дорівнює близько 2,5 року.Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що визна­чаються змістом і характером діяльності державних органів, внаслідок чого така діяльність набуває нових якостей.Традиційно у бюджетному процесі виокремлюють п'ять стадій:

1. розробка та складання проекту бюджету;

2. розгляд проекту бюджету;

3. затвердження проекту бюджету;

4. виконання бюджету;

5. складання, розгляд та затвердження звіту про виконання бюджету. Виділення таких стадій визначається логікою та історичною природою самого процесу, оскільки вони охоплюють всю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, винаходження доходних джерел для їх покриття тощо. Але у ст. 19 Бюджетного кодексу України закрі­плюються чотири стадії бюджетного процесу, а саме:

   1. складання проектів бюджетів;

   2. розгляд та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

   3. виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

   4. підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Такі стадії проходять всі бюджети, що становлять бюджетну сис­тему України: Державний бюджет та місцеві бюджети. Виходячи з того, що джерелом утворення всіх бюджетів є національний дохід країни, який має динамічний характер і який залежить від розвитку економіки та обчислюється, як правило, щорічно, законодавчі та ви­конавчі органи, що беруть участь у складанні, затвердженні та вико­нанні бюджетів, щоразу наново, періодично та систематично проводять оновлення стану відносин, розмірів його доходів і видатків. Всі стадії бюджетного процесу ретельно регламентовані процесуальними нор­мами бюджетного права, що забезпечує чітке планування та додержан­ня бюджетної дисципліни. При цьому зазначені стадії слідують чітко послідовно, одна за одною та їх порядок не може бути змінений ні в якому разі. Окрім того, кожна зі стадій бюджетного процесу, у свою чергу, теж складається з декількох етапів, які є також обов'язковими.

На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які не можуть бути розглянуті в інший час. наприклад, питання надання міжбюджетних трансфертів, закріплення процентних відрахувань від загальнодержавних податків та зборів вирішуються на стадії складан­ня бюджету, а остаточно затверджуються на стадії прийняття закону про Державний бюджет. Відкриття та реалізація бюджетних асигнувань здійснюється на стадії виконання бюджету і тільки після його затвер­дження тощо.

58. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості.

Поняття: гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується в основному для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг. Загальний обсяг фінансових ресурсів, які спрямовуються на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися певний обсяг нерозподілених видатків, тобто видатків на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення і споживачів соціальних послуг, а також соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (від часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць. Такі коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України. В цьому Кодексі питання його застосування врегульовано ст. 67, 94, 95, 98-101.

58. Субвенції, поняття й види.

Субве́нція (від лат. subvenio «приходжу на допомогу») — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно визначеної цілі/цілей.

Субвенція є дотацією місцевим бюджетам з державного бюджету. Субвенцію слід відрізняти від субсидії, яка призначена як дотації бюджетам, так і різним організаціям за рахунок бюджету або за рахунок спеціальних фондів, які формуються на основі внесків громадян і окремих компаній.

Відповідно до діючого законодавства України субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

58. Склад фінансових правовідносин.