Заняття № 5

Моделі світобудови як культурний код

1.Космогонічна модель світу. Базові символи, у яких закріплена міфологічна свідомість про походження і устрій Космосу: земля, вода, вогонь, повітря, Світове Дерево, гора, яйце.

2.Навести приклади з українських фольклорних творів, у яких відбито давні космогонічні уявлення наших предків.

3.Зооморфна модель світу.

4.Символіка кольору. Розкрити значення білого, чорного, червоного, жовтого, зеленого, синього, фіолетового кольорів у різних культурах.

Моделі світобудови

Належать до культурних кодів. Під культурою в даному випадку ми розуміємо систему, яка включає міфи, вірування, звичаї, мораль, стереотипи поведінки, звички, яких набуває людина як член суспільства.

З семіотичної точки зору культура – це історично і соціально обумовлена система створення, збереження, використання і передачі інформації.

В основі системи моделі світу лежать міфи і легенди.

Модель – спрощена схема.

Міф – це слід того, про що думала, у що вірила, що відчувала первісна людина.

Міфи складають основу будь-якого народу.

Міфологічне мислення основане на використанні символів, що зберігають своє значення протягом століть. Будь-яке міфологічне мислення передбачає словесне оформлення, тому у внутрішній формі багатьох слів зберігається архаїчна картина світу. У більшості культур символічно значимими є слова, які позначають повітря, вітер, землю, річку, море, воду, ніч і день, небо, ліс, болото, назви різних тварин і дерев.

Енергетичний принцип світобудови повністю виявляється в ритуалах так званої «космогонічної» епохи. Основний зміст цих текстів полягає у боротьбі космогонічного початку і хаотичної стихії. Перетворення Хаосу на Космос — це ритуал «космогонічний», це створення світового циклу.

З іншого боку, зміст терміна «космогонія» полягає в тому, що творенню всього передував хаос, до якого це творення прагне повернутися.

Космогонія — це наука про походження та розвиток космічних систем [7,419]. Думка про те, що світ був не завжди таким, як тепер, була поширена на всіх етапах розвитку культури. До виникнення точної науки ставилося питання про походження світу в цілому і відповідь на нього давалася у формі релігійно-поетичної казки, яка відображала культурний рівень і умови життя певного народу. У таких сказаннях зазвичай на світ у цілому переносяться результати повсякденного спостереження за зародженням (з яйця, з води, з яблуні і т. п.) і розвитком живих організмів. Ще більше в них простежується віра в оживлення всієї природи: духи чи боги, що подібні людям, але найсильніші, «зробили» світ у його сучасній формі або яким-небудь чином створили його початок.

З космогонією пов'язаний розвиток важливих психічних процесів — мислення, мовлення, уяви, а також філософські проблеми — життя і смерті, сенсу буття і безсмертя, батьків і дітей.

Первісна людина була невіддільна від природи, тваринного і рослинного світу, мала свої космогонічні уявлення про будову світу, зв'язок неба і землі, про таємниці потойбічного світу та причетність людини до цих трьох світів. І якщо говорити про основні космогонічні моделі — образи світового дерева, вогню, води, сонця, то обов'язково потрібно враховувати їх міфологічні витоки.

Прадавні уявлення про життя на землі, про Всесвіт дуже відрізняються від наших понять. Навіть не знаючи дії окремого ритуалу, багато людей вважає за доцільне дотримуватися його, як це робили прадіди, діди та батьки.

На жаль, не збереглося до нашого часу цілісних текстів, де була б послідовно викладена система створення світу. Але ще й тепер у фольклорних творах знаходимо відгомін давніх космогонічних уявлень наших пращурів. Фундаментом космогонічної казки є перехід від безладного хаосу до впорядкованого космосу. Повертаючись до казки про Курочку Рябу, учні констатують, що це казочка про перших людей, наших прародичів, і про те, з чого виник світ.

А виник він з яйця.Адже наша матінка-земля дуже нагадує велетенське яйце. Чи не означає розбите яєчко непорушну цілісність світу? Адже «дід бив — не розбив, баба — била, не розбила, а маленька мишка хвостиком зачепила...»

Наша Земля — унікальна жива істота. Але вона дуже вразлива. Ми можемо бути безмежно щасливими на ній, бити її своїми ногами, топтати росу, сіяти і жати ниву, випасати на ній стада, але при цьому не чинити їй ніякої шкоди. Необережний порух хвоста непроханої «мишки», порух у найвразливіше місце можуть розбити унікальне Золоте Яєчко. До речі, мишка — володарка зеленого суєтного світу. Суєта людська стає причиною руйнування цілості.

«Дід плаче, баба плаче, солом'яні двері риплять...»

Наївна казка про дідуся, бабусю та золоте яєчко виростає у філософську, космогонічну формулу світостворення і світовідтворення.

Українські фантастичні казки часто є філософськими притчами, що розшифровують такі вічні поняття, як «життя і смерть». Саме тут з великою глибиною узагальнення розкривається їх синкретизм і неподільність. Зокрема, пам'ять про те, щогориє колискою цивілізації, що на них виникло життя, яке згодом перенеслось у долину, збереглась у святах Красної гірки, які широко відзначалися дівчатами і хлопцями напередодні Юрієвого дня. На горах запалювали вогні напередодні Великодня, в ніч на Купала безмежні українські степи були всіяні високими могилами — цими малими рукотворними горами, до яких так прагнула і тягнулася душа наших предків... Аналогом світової гори в міфології є так зване«світове дерево».Українська казка змальовує це дерево розгорнуто, у всіх розгалужених взаємозв'язках людини з тим многоликим світом, який воно символізує.

Відомо що, душа Кощія, сила змієва завжди ховається під корінням могутнього дуба, що росте «в окіяні, на острові Кургані». Цей образ світового дерева поширений у міфах багатьох народів світу. В нижній частині його, тобто в корінні, ховається змій, середня частина — крона — є, власне, уособленням нашого земного світу. Верховіття дерева — це райський світ, де живуть дивовижні птахи, він недосяжний для земних людей. Таким чином, дерево є мікромоделлю Всесвіту з його тривимірністю. Ця мікромодель символічно зображається на писанках, у вишивці.

Українська казка дуже любить яблуню — материнське дерево, що дає золоті невмирущі плоди. Ці плоди подобаються і земним, і небесним, і підземним володарям. Сюжет викрадання яблук з царського садка дуже поширений у казках. Так само часто фігурує в українській казці яблуня-берегиня, яка втілює в собі ідею безконечності життя, вічної самовідтворюваності космосу.

Зла мачуха — образ втіленого Зла — наказує зарізати корівку, яку мати залишила своїй дочці-сироті. Але дівчина закопує кісточку з корівки в землю, з якої виростає яблуня. Зрубують яблуню, але з трісочки, яку заховала дівчина, знову виростає дерево, і так до безкінечності.

Світове дерево— це своєрідний зв'язок між мікрокосмосом людини і макрокосмосом, між небесними і підземними володарями. Власне, дерево — це місце їх перетину. Недаремно українці обожнювали дерева — дерева-обереги, які вважали втіленням Божої сили: калину, липу, вербу, явір, клен, дуб, березу, яблуню, вишню. Наші предки розуміли, що земний варіант світового дерева недосконалий, бо в його корінні ховається зло — змій, цей збунтований проти Бога розум, який постійно підточує дерево життя. Казка «Як Іванко до Сонця ходив» демонструє нам філософську формулу вдосконалення світу: на питання парубка, чому яблуня, яку він стрів по дорозі, не родить яблук, Сонце відповідає, що коріння її обвив змій. Треба вбити змія, пересадити яблуню в інше місце, і вона зародить. Так і вчинив головний герой.

Випробування дівчини на вірність своєму судженому через основу життя — живу і мертву воду — передається наступними рядками пісні: В Чорногорі Роман лежить, Студеної води бажить Та й ватерку прикладає, Рани свої зогріває. Ой приходить любка д нему: Ой Романе, Романоньку, Що ж тебе болить, мій любоньку? Болить мене головонька, Від головки усе тіло, Води ми ся захотіло. Пішла любка та й принесла Ой водиці з Студениці...

Текст цієї пісні глибоко символічний. З одного боку, є реалістична картина: пораненого хлопця мучить спрага, і дівчина приносить йому студену воду. Але вода — це жіноче начало життя. Як змієборство символізує випробування парубка на вірність і силу, так у цьому тексті вода символізує парування, освячення пари материнським земноводним началом. Вода — основний чинник всієї народної магії, пов'язаної з привертанням, випробуванням парубків. Даючи своєму любкові води, дівчина дає йому через воду життя, силу, здоров'я. Напитись води з чиїхось рук — означає зріднитись з ним енергією життя, дарованою Богом, очистити взаємини.

У народній пісні діалоги хлопця та дівчини переважно відбуваються біля криниці. Козак, що хоче посватати дівчину, просить її дати води напитися або напоїти коня. Вода і земля —це єдине материнське начало, яке обожнювали і якому поклонялись, яке освячувало людські взаємини, омивало душу і тіло від усілякої скверни.

Нема жодної космогонічної казки, в якій ключову роль не відігравала б вода — жива і мертва, цілюща і молодильна. Вода омиває світобудову гори чи світове дерево, вершини яких є домівками сонячного чоловічого начала. Вода і сонце — нероздільні, недаремно в древніх міфах сонячний кінь народжується з води, а в українських казках Сонце купається у водах, з яких виходить золотоволоса красуня.

Детальніше зупинимося на характеристиці живої і мертвої води. Що таке мертва вода? Саме її назва вказує на те, що виноситься вона з царства мертвих. У біологічному аспекті мертва вода — це вода жива, вона несе зцілення тіла. В «Казці про Івана Голика» розповідається, як безрукий та безногий побратими змусили змія знайти для них цілющу воду, аби відновити свої кінцівки, зцілити тіло. І тут ми стрічаємося з водою, яка в казці не називається, але ця вода несе смерть. Змій хотів обдурити героїв, та вони перевірили воду.

Спосіб перевірки води відомий також в інших казках: устромити в колодязь (з мертвою водою) суху гілку, і вона спалахує вогнем. У другому колодязі (з цілющою водою) гілка зазеленіла. У цій цілющій воді скупались побратими і видужали. Але мертва і цілюща вода не ідентичні. Цілюща вода несе здоров'я, заживляє рани на живому тілі. Мертва вода зцілює тіло біологічно, але воно не повертається до життя. Таким чином, в казці йдеться про воду, що несе смерть («Казка про Івана Голика») — мертву воду, котра біологічно зцілює тіло, і живу воду — оту небесну праенергію, що вдихає в мертве тіло живу душу. Є ще й молодильна вода, яка повертає молодість, та вода, що несе героєві силу або забирає її. Де ж знаходяться джерела з цими чудодійними водами? Звичайно, не на цьому світі. Інакше не помирали б люди, не було б у світі немічних і кволих. Шлях до джерел з цілющою, живою і мертвою та молодильною водою небезпечний і недоступний. Функцію омолодження в казках часто виконує кипляче кобиляче молоко, яке охолоджує кінь героя. Це молоко — небесна емульсія, що має чудодійну силу, енергію перевтілення. І аж ніяк не обминути лаконічної, але такої мудрої казки «Про молодильну воду», в якій розповідається про те, як дід напився води з колодязя і став парубком. Прийшов додому, а баба його не впізнала. Розповів дід бабі про чудодійну воду, і побігла вона до криниці. Чекав дід бабу, чекав та й пішов подивитись, що з нею сталося, чи не втопилася часом. Прийшов до криниці, а біля неї дитя бавиться. Допилася баба молодильної води — стала дитиною.

Казкові чудеса сприймаються як плід творчої фантазії наших далеких пращурів. А чи така вже й фантастична історія з молодильною водою?

Наші предки знали, яку могутню цілющу силу має божа роса. Вона їх фігурує як божественний символ. Шанували цілющі властивості дощової води, раділи веселці в небі, ворожили на врожай по крапельках води, що осідала на покришці глечика, в якому варились страви на Різдво. Святим обов'язком в житті вважалося посадити дерево і викопати криницю. В українських казках дуже багато чарівних речей, фантастичних ситуацій, які сьогодні не видаються вже неймовірними вигадками. Скажімо, вода в склянці, яку залишає герой матері чи побратимам, йдучи на вирішальний бій, чи рукавиця на стіні, яка виконує ту ж функцію, що і вода. Коли герой втрачає силу і противник починає його переважати, вода в склянці перетворюється на кров, з рукавиці кров починає капати. У цьому випадку вода і рукавиця — це контактні медіатори, в яких утілена жива енергія героя. Давно відомо, що освячена вода має велику силу відганяти всіляке зло, бути контактером між героєм і близькими йому людьми. Майже в усіх казках простежується такий феномен, як початок і кінець, народження і смерть. Наприклад, вода і камінь ототожнюються у свідомості одночасно і з життям, і зі смертю. Якщо вода, в нашому розумінні, — це життєдайна сила, то для мислення значно важче пов'язати камінь зі світотворчим началом.

У сучасному розумінні камінь не втратив свого сакрального змісту, про що свідчать численні ідіоми, які використовуються у житті: «не кидай камінь у чужий город», «сиди каменем» тощо.

Космогонічний центр — камінь, як атрибут казок, є словесним компонентом і матеріалом для ворожіння. Українська казка зберегла найдавніше значення каменю як вівтаря для жертвоприношень. У космогонічних казках пісок сіється на камінь, з якого постають земля, сонце, місяць, зорі. Камінь у казках заступає вхід і вихід до потойбічного світу, а це символізує той космогонічний переділ цілого на дві частини, небо і землю, що явив собою упорядкування космосу. Звідси призначення каменю — підтримувати встановлений порядок, зберігати структуру світобудови.