Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Іванова

.docx
Скачиваний:
37
Добавлен:
20.05.2015
Размер:
45.49 Кб
Скачать

11.02.14 – переписати

18.02.14

Сприймання і розуміння твору

Твір – це текст, який має ознаки концептуального цілого.

Закон індивідуації – твір завжди неповторний. Те, що оприлюднено у творі, ніде в іншому місці не представлений втому обсязі, в тому втіленні, як у творі. Індивідуалізована природа твору невіддільна від твору. Не можна виділити смисл твору і перенести в інше місце. Смисл не існує у вигляді індивідуалізованого цілого за межами твору.

Твір є результатом роботи трьох суб’єктів: автора, героя, читача. Твір є результат роботи. Він рукотворна річ, він виготовлений. Як будь-який результат роботи, характеризується рівнем майстерності (низькопробні та високої майстерності). Твір не виникає сам по собі, хтось має докласти зусиль. Три суб’єкти – це суб’єкти естетичної діяльності, вони працюють на те, щоб існував твір.

Автор є способом бачення цілого твору. Твір – це організоване ціле. Автор – принцип організації цілого. Хтось ситуацію, описану в творі, осмислює і бачить її, - це форма присутності автора. Герой – це предмет бачення, те, про що розповідається, на що звернена увага автора. Його завдання – бути предметом, вн так само організований в систему персонажів, ідей, наукових поглядів, що складають концепцію тощо. Читач – це спосіб організації сприймання і розуміння цілого твору. І герой, і автор завжди зорієнтовані на певну свідомість, що сприйматиме і розумітиме все. Не буває творів, які не мають орієнтації на таку свідомість.

Не буває творів без читача!!!

Твір являє собою голу схему, яка стає твором тільки в свідомості читача (Інгарден)

Інгарден називає твори інтенційними об’єктами.

Інтенція (спрямованість на…), інтенційний об’єкт – має природу, яка розкривається в присутності свідомості.

Три суб’єкти займаються створенням і функціонуванням твору. Це означає, що у них є специфічні відносини. Їхні стосунки Бахтін називає діалогом. Діалог в сенсі реагування, діалог – це реакція, вчинок. Коли автор щось повідомляє, в цей самий момент з героєм щось відбувається, а у читача виникає думка,враження, образ. Вони постійно реагують один на одного, це є діалогічні стосунки.

Твір – це результат естетичної діяльності.

Словом «читання» та «рецепція» будемо називати і сприймання, і розуміння. Натомість сприймання і розуміння – різні процеси. Коли не принципово, що відбувається з читачем, то говоримо читання. В 20 ст. питання читання, рецепції належать до ключових, тому що чим інтенсивніше розвивається культура 20 ст., тим очевидніше стає, що людина вчиться розуміти щось і все менше вміє робити це.

***

Твір містить в собі певний обсяг інформації, і він це найкомфортніша форма для втілення цього обсягу інформації. При цьому твір стає для нас цілим, яке наповнене смислом, тільки тоді, коли ми ставимо до твору питання.

«Смыслами я называю ответы на вопросы. То, что ни на какой вопрос не отвечает, лишено смысла», - Бахтін.

Смисл і зміст

Зміст – це те повідомлення, яке представлене у творі і яке піддається перекладу на іншу мову.

Смисл – це енергоінформаційне ціле, яке від твору невіддільне і воно не перекладається.

Сприймання і розуміння для твору заплановане, закладене в його структуру. Твір – це така конструкція, яка зорієнтована на сприймання і розуміння.

Твір має дві природи (властивості, якості): 1) твір має матеріальний носій (смисл і зміст обов’язково втілені в конкретну матеріальну форму; вона не залежить від нашої волі та свідомості, вона існує як будь-який матеріальний об’єкт. Ми торкаємося матеріально форми, а вона посилає сигнал у свідомість); 2) твір має нематеріальну природу або енергоінформаційне поле.

Якщо матеріальний носій не залежить від нашої волі, то енергоінормаційне поле залежить.

Великий твір зводиться до декількох простих ідей (кулінаризація). Так енергоінформаційне поле сплющується, зменшується.

25.02.2014

Свідомість – слово яке означає вищу форму психіки. Свідомістю наділені з усіх живих істот тільки люди.

Психіка – це функція мозку або високоорганізованої матерії (власне мозку), яка полягає в здатності відображати світ з метою пристосування до нього. Психіка відображає світ у формі відчуттів, думок, сприйняття почуттів та інших способів реагування на світ. Найвищою формою психіки є свідомість.

Відповідно до цього ми здатні відображати світ в досить складних формах, і не просто реагувати на світ, а організовувати свою поведінку на досить тривалий термін.

Свідомість за порівнянням психологів можна уподібнити до прожектора або променя, який, посилаючи світло навколо, висвітлює, показує, демонструє, що нас оточує, і дозволяє нам завчасно передбачити наслідки своїх дій і наслідки дій тих суб’єктів, які нас оточують. Слід сказати, що свідомість не тільки відображає світ навколо, вона ще й здатна і породжувати світ. В тому сенсі, що коли наша свідомість через органи чуттів отримує інформацію про навколишній світ, вона цю інформацію упорядковує, класифікує, вибудовує зв’язки, показує паралелі, і тому світ навколо нас не просто зібрання об’єктів, а в нашій голові являє цілісну картину. Якщо картина світу є результатом маніпуляцій, то це погано. Свідомість завжди рухлива, завжди функціонує і змінюється. Завжди буде вже не таким, як сьогодні. Змін свідомості можуть бути різними, вона може ускладнюватися (людина має більш диференційовану свідомість, більше розуміє) і спрощуватися (не завжди, коли доросліша, то розумніша). У свідомості завжди багато процесів, тому вона працює як складний механізм та вразливий, на неї багато чого впливає. Свідомість може трансформуватися, якщо в ній наявні стереотипи, страхи, блоки, шаблони, то їх можна руйнувати.

Сприйманням і розумінням ми називаємо читання твору, або читання – це ще процес існування твору в реальності. Коли твір читається, він живе. Процес читання ми поділяємо на 2 складові – сприймання і розуміння. Це два різні процеси, які мають різну мету, але співіснують, бо і сприймання, і розуміння – процеси, які здійснює один суб’єкт читач.

Сприймання – це психофізіологічний процес, який залежить від психофізіологічних особливостей людини, здійснюється її свідомістю, і має на меті засвоєні на чуттєвому рівні імпульси реальності перетворити на образи свідомості (процес, який триває у часі, це не одномоментний акт; він має психологічну і фізіологічну складову, бо задіяні органи чуттів, які посилають у свідомість імпульси, а свідомість створює образ). Не всі люди мають однакові здібності до сприймання. Є дві здібності, які сприяють сприйманню, – пам’ять (чим краща пам'ять, тим краще людина запам’ятовує те, що в неї в свідомості уже існує у вигляді образів) та уява (коли ми читаємо, то бачимо тільки букви та іноді ілюстрації, і образна картина, яка виникає у свідомості, та її якість залежать напряму від уяви). Читання веде до покращення пам’яті та уяви.

4.03.2014

Процес сприймання завжди індивідуальний. В тому сенсі, що його здійснює конкретна людина. В кожному випадку це буде процес, який відбуватиметься за своєю власною траєкторією. Процес сприймання триває певний час і інтенсивність сприймання змінюється протягом тривання цього процесу. Сприймання обов’язково повинно закінчуватися певним результатом, інакше мало користі. Результатом є більш-менш повна картина образів, сприйнятих нашою свідомістю під час читання твору. Це обов’язково має бути картина, між окремими образами має бути встановлений зв'язок. Свідомість вибудовує ці зв’язки автоматично. Більш-менш повна картина – у кожного процес сприйняття індивідуальний, ми не можемо з однаковою інтенсивністю сприймати всі образи.

Процес сприймання не піддається жорсткому плануванню (управлінню), але він керований (пише Р. Інгарден). В геніальних творах напрям, який пропонують, завжди допомагає. Але ми не завжди йому слідуємо. Тому що наше сприймання орієнтоване на нашу особистість, а не на текст (відволікають дзвінки, цукерки, сцени схожі часом на наше життя). Потрібно слідкувати за тим, що наповнює свідомість.

Розуміння – це процес усвідомлення змісту і смислу твору (можна сказати, які думки народжуються в голові). Рікер «коли ми читаємо, відбувається процес привласнення». Зміст і смисл твору усвідомлюється під час процесу розуміння. Рікер називає усвідомлення привласненням. Під час процесу розуміння частина змісту і смислу твору перетворюються на думки в голові читача. Привласнення – бо ініціює процес розуміння …текст?? . Розуміння – процес індивідуальний, у кожної людини різний. Зрозуміти за іншого неможливо. Зрозуміти може тільки власне читач. Процес розуміння можна назвати плюральним або демократичним. Тому що всі варіанти розуміння, які можуть народитися, мають право на існування. Процес розуміння триває, відповідно має різний ступінь інтенсивності на різних етапах тривання. Процес розуміння – це реалізація пізнавальних можливостей цієї конкретної свідомості.

Результатом розуміння є більш-менш цілісна і більш-менш розгорнута думка про зміст і смисл твору (думка обов’язково стосується твору, розгорнута і складає собою більш-менш ціле).

Зв'язок сприймання і розуміння. Найтиповіша ситуація, коли ми починаємо читати, запускається процес сприймання, а через деякий час до нього підключається процес розуміння. Розуміння триває трохи довше, ніж процес сприймання (у всіх по-різному: від 2 секунд і до місяців та років). Інгарден називає цю ситуацію «читання після читання».

Свідомість отримує імпульси і починає формуватися картина образів, свідомість обробляє і усвідомлює ці образи. Починається процес розуміння, коли виникають певні думки щодо твору.

Буває і по-іншому: процес розуміння починається раніше, ніж процес сприймання. Коли читач починає читати книгу автора, якого вже читав раніше. Тому по назві твору можна почати міркувати щодо цього твору.

Або: процес розуміння починається або раніше, або пізніше, але закінчиться раніше, ніж процес сприймання. Наприклад, при читанні детективу розуміємо на 20 сторінці, хто є злодієм.

Буває, що процесу сприймання немає, але іде процес розуміння. Перший том поетики існує, а другий том начебто захований в бібліотеці, і ходять думки про те, що там може бути.

Індикатор процесу розуміння – як перевірити, що розумієш. Є декілька індикаторів:

  1. Здатність встановити зв’язки – коли я можу в процесі читання встановити зв’язки та відповісти на питання, як певні персонажі та думки пов’язані між собою;

  2. Вміння відрізнити головне від другорядного – якщо я можу сказати, що певна ситуація, персонаж чи думка є центральною чи другорядною; Роберт Белмет Книга про «Братья Карамазови» - показує глибинні зв’язки в творі, і говорить, що є два головних персонажів – це чорт та ікона Діви Марії, бо до них стягуються всі основні смислові зв’язки;

  3. Якщо ми можемо знайти еквіваленти – на що це схоже, де ми стикалися з цією ситуацією?

  4. Здатність передбачувати на майбутнє – читаючи твір, передбачаємо, що може бути далі. В цьому випадку також не важливо, чи реалізується прогноз.

ВАЖЛИВО ВМІТИ ПОКАЗАТИ ЗВ’ЯЗКИ ВІДРІЗНЯТИ ГОЛОВНЕ ВІД ДРУГОРЯДНОГО!

11.02.2014

Розуміння – процес індивідуальний, живий та безпосередній. Це означає, що здійснюється розуміння в конкретних обставинах. І на розуміння вони впливають. Це обставини особисті та соціокультурні.

Рікер: розуміння веде до саморозуміння і до розвитку особистості реципієнта. Коли ми здійснюємо процес розуміння ми намагаємося витлумачити смисл твору, але коли ми це робимо, то можемо зрозуміти і самих себе. Це відбувається тому що:

  • Коли ми здійснюємо розуміння, ми перевіряємо себе, наскільки ми здійснюємо його – ми можемо звернути увагу на себе, шукаємо певні відповідності, ставимо питання та шукаємо відповіді;

  • В процесі розуміння наша свідомість задіюється як інструмент розуміння; і відповідно цей інструмент відшліфовується, вдосконалюється, якщо ми займаємося розумінням.

Тому не можна оцінювати результати процесів розуміння і сприймання і категоріях «правильно» і «неправильно», натомість – в категоріях «глибоко» і «не глибоко», а також «адекватно» і «неадекватно».

Процес розуміння – це рух у заданому напрямі, який звужує коридор можливостей розуміння, обмежує їх число. Рух задає твір, але цей рух задається не жорстко, а підштовхуючи. Це також рух, який поступово звужує коридор можливостей. Розуміння кожного виводить на свою дорогу. Розуміння – це наш особистий рух по певній дорозі усвідомлення.

Коли ми починаємо здійснювати розуміння, то коридор можливостей розуміння найширший (при читанні детектива ми підозрюємо у злочині всіх поганих). Чим далі ми читаємо, тим коридор стає меншим (кількість підозрюваних стає менше і т.д.). Або при читанні наукового тексту назва може говорити ні про що, а при читанні самої роботи, ми починаємо все більше розуміти (формується дорога), і чим далі, тим коридор вужчий. Коли ми закінчуємо читання, то у нас формується більш-менш чітке уявлення про твір.

Твори поділяються на три типи в залежності від того, як вони впливають на наш досвід розуміння (поділ умовний):

  1. Перший тип творів має дуже мало або зовсім не має опорних точок. Відповідно мало впливає на наш процес розуміння. Опорні точки – це такі фрагменти у творі, які передбачають більш-менш чітке розуміння; місце, яке передбачає однозначне тлумачення. До цього типу належать твори релігійні, особливо пророчого характеру, а також авангардистські твори, вони передбачають широкий спектр тлумачення, і перевірити їх на адекватність досить непросто. Авангардні твори написані з таким революційним пафосом, що заперечують стару естетику і пропонують нову; твори не пропонують конкретної програми, як все тлумачити. Твори першого типу не можна сказати, що написані погано чи найкраще. Такі твори – дуже складний об’єкт для розуміння.

  2. Другий тип – твори, в яких присутня значна кількість опорних точок. Відповідно ці твори досить жорстко направляють або навіть обмежують коридор можливостей розуміння. В них навпаки – опорних точок багато. До цього типу належать наукові твори, твори масової літератури, певна кількість художньої літератури. В таких творах є багато місць, де нас спонукають до більш-менш точного розуміння. Але це не означає що ми твори будемо розуміти однаково, просто буде менше розбіжностей. Масова література – поверхнева, характери плоскі, але щоб залишатися адекватними твору, то опорні точки треба обходити.

  3. Третій тип – твори в яких є певна кількість опорних точок. Вони задають коридор розуміння, але не дуже жорстко. Сюди належать майже вся художня література, значна частина публіцистичних (вона на межі 2 і 3 типів творів). Є певна кількість точок, які спрямовують іти певною дорогою. Оскільки їх мало, то ми можемо їх не помічати.

Є худ література, яка може належати і до першого або другого типів, в таких, наприклад, мало відомостей про героя, обставини; характерно для літератури 20-початку21 століття. Тут життєподібність сходить нанівець, письменник не намагається бути художником, який малює конкретні картини життя. Авторитет та влада – категорія, яка піддається реконструкції. 20 століття переживає багато катаклізмів через тоталітаризм та авторитаризм , це призводить до того, що людство втомлюється від диктату, і поняття керівництва в сфері мистецтва втрачає цінність.

Будь-який твір існує завжди в соціокультурному контексті. Іноді він, соціокультурний контекст, має сам такі події, які можуть стати опорними точками для тлумачення твору. Твір завжди існує в житті, життя може створювати такі соціальні події, явища, які по відношенню до твору може стати опорними точками, визначаючи його тлумачення. В науці є поняття «сагітальні властивості твору». Сагітальність (походить від лат. стріла) – вважається, що є такі твори, які в культурі знаходять собі такі події, в які влучають, наче стріла мішень.

Глибина і поверхневість

Поверхневий зв'язок – це ланцюговий. А є глибинний – коли перша частина твору пов’язана з третьою, чи п’ятою щодо в глибину. Поверхневе читання опускається не дуже глибоко в товщину зв’язків (вона мати і дочка, а є коли це приховане). (Борис Гаспаров «Літературні лейтмотиви»)

Адекватність та неадекватність

Твір – результат роботи трьох суб’єктів, між ними встановлюється комунікація. Адекватне читання – передбачає включення читача в діалог з автором і героєм. Читач має реагувати на те, що пишеться, у вигляді вражень, думок, почуттів. Автор спілкується з читачами всередині твору. Адекватність – це не означає, що це однозначність, там цілий спектр.

28.03.2014

Поль Рікер

Цвєтан Тодоров: структура твору є найкращою його інтерпретацією. Або кремація веде до рецепції. Для того, щоб щось зрозуміти, треба бачити структуру твору.

Герменевтичне коло

Закон герменевтичного кола описує процес розуміння твору. Цей закон справджується незалежно від того, чи знаємо ми про нього. Звичайний читач так само його використовує, як і науковець. Проте звичайний читач цього не розуміє, закон справджується на інтуїтивному рівні.

Августин Блажений (від апостола Павла): для того, щоб вірити, треба знати, а для того, щоб знати, треба вірити.

Розуміння частин веде до розуміння цілого, а розуміння цілого сприяє розумінню частин.

Коли ми починаємо читати, то не можемо охопити все ціле твору відразу. Ми рухаємося в процесі розуміння: сприймаємо частину і передбачаємо , що вона є частиною цілого, яке ми ще не бачимо. Ми додаємо цю першу частину до уявного цілого, і так далі. Коли ми доходимо до кінця твору, то наше уявне ціле заповнюється реально усвідомленими частинами (наче складаємо мозаїку). Але якщо у свідомості з’явилося реальне розуміння цілого, то окрема частина твору тепер проектується не на уявне ціле, а на реально зрозуміле.

Герменевтика як наука народжується пізніше, ніж працює Ав. Блажений. В його часи герменевтика називається екзегетика (наука про розуміння біблійного тексту). А власне герменевтика як наука з’являється тоді, коли з’являються науки, не раніше Декарта. Основоположник наукової герменевтики був нім вчений Ернест Шлейєрмахер (1768-1834 рр). шлейєрмахер був філософом і створив загальну теорію герменевтики. Йому вдалося зробити багато чого. Шлейєрмахер виходив з того, для того, щоб створити загальну теорію розуміння, треба розібратися зі свідомістю. З його точки зору найважливіше для розуміння – це проникнення або вживання в свідомість автора. Це потрібно тому, що між свідомістю автора і свідомістю інтерпретатора існує «дистанція». Цю дистанцію треба подолати, занурившись в свідомість автора. Якщо дистанція буде подолана, то ми зрозуміємо твір краще, ніж розуміє сам автор. Для того, щоб подолати дистанцію, Шлейєермахер запропонував біографічний метод дослідження. Свідомість, яка породжує твір, має культурну вкоріненість. Тому для вживлення в цю свідомість треба якомога краще вивчити соціокультурні обставини, в яких існувала ця свідомість. Це долання культурної дистанції між інтерпретатором і автором.

Герменевтичне коло – це процес безкінечного уточнення смислів і значень.

Долання культурної дистанції дає можливість зрівняти позиції автора та інтерпретатора, щоб вони були на одній площині.

Вільгельм Дільтей (1833-1911 рр) – внесок в розвиток герменевтики полягає в тому, що Дільтей чітко спозиціонував герменевтику серед інших наук.

Він каже: всі науки поділяються на два типи: про природу і про дух. Про природу – природничі науки (фізика, хімія, біологія, географія), науки про дух – гуманітарні (психологія, історія, філологія, культурологія, психологія). З точки зору Дільтея, науки про природу суттєво відрізняються від наук про дух. Герменевтика – із циклу наук про дух, при чому вона знаходиться в центрі наук про дух (органон наук про дух).

Науковець, який займається дослідженнями об’єкта із сфери наук про природу, має зайняти відсторонену від об’єкта позицію. У зв’язку з цим закономірності, які спостерігатиме такий науковець, будуть об’єктивними і можуть піддаватися верифікації (перевірці). Цінність здобутого таким чином знання в його об’єктивності.

Науки про дух відрізняються тим, що дослідник, який займається гуманітарним дослідженням, не може зайняти таку позицію, яку займає науковець наук про природу. Гуманітарій не може бути відстороненим і повністю об’єктивним по відношенню до свого об’єкта дослідження. Тому що предмет гуманітарних наук народжується завдяки суб’єктивності, діяльності людини як особистості. Такі об’єкти підлягають суб’єктивному тлумаченню, а не об’єктивному пізнанню. Гуманітарій вступає у взаємодію з об’єктом, у якого присутня суб’єктивність, і гуманітарій з нею взаємодіє. Дільтей хоче показати, що герменевтика – це наука, яка дає можливість зрозуміти, як реалізує себе дух (внутрішній світ).

Дільтей дуже цінує філософію та поезію, бо філософія - це міркування заради міркування, а поезія – переживання заради переживання (найвищі форми втілення людського духу).

Дільтей називає герменевтику мистецтвом тлумачення, а не наукою.

Порозуміння або розуміння Іншого – дуже важливе для герменевтики в часи Дільтея. З суб’єктом, який втілився у творі, треба знайти порозуміння.

Ганс Георг Гадамер (1900-) займався філософською та літературною герменевтикою. Внески: міркування щодо долання дистанції між авторем та читачем.

Дистанція між автором і читачем нездоланна. З точки зору Гадамера, її і не потрібно долати. Він вводить поняття «подія традиції». Подію традиції треба відчути, здійснити. Подолати дистанцію неможливо, тому що людина, яка здійснює інтерпретацію, теж знаходиться в соціокультурних обставинах. В процесі долання дистанції (вживання в автора) ми не можемо позбутися досвіду тієї соціокультурної реальності, в якій знаходимося ми. Дистанцію не треба долати в тому сенсі, що для інтерпретатора важливо зрозуміти автора в контексті сучасності, або здійснити «подію традиції» (присутність історії в сучасності). Долати дистанцію не до автора, а автора «запросити» в свою сучасність, аби зрозуміти його в сучасний час.

Гадамер вважає, що дистанцію можливо і неможливо подолати, щоб наблизитися до автора, але сприймати його з погляду сучасності. Розуміти автора на одній площині, але не забуваючи про власні соціокультурні обставини. Дистанція повинна долатися і залишатися одночасно.

Дистанція – це фільтр, який дає можливість відкинути особисте, але зберегти розуміння. Проходить багато років і особистісне втрачається.

Дистанція – це позитивна можливість розуміння. Дає можливість попрацювати і прийти до розуміння. Важливо більше розуміти, чим автор є для нас. Хоча автор звертався же до своїх сучасників, а не до нас. В його словах є щось суб’єктивне, а не індивідуальне.

Рікер «Що таке текст, пояснення і розуміння» (з’ясувати, що таке текст, пояснення і розуміння за книгою)

Основна думка: текст – це перерваний дискурс. Перерваний дискурс: твір являє собою результат діалогу між автором і читачем, при цьому цей дискурс (розмова) є перерваним; хоч у творі беруть участь двоє, вони працюють за правилом «коли говорить один, то інший не реагує, а коли інший – то перший припиняє говорити». Спочатку все каже автор, а потім починає працювати читач.

4.04.2014

Основне завдання герменевтики – витлумачення смислу і змісту твору. Розвиток герменевтики додає нові уявлення про інтерпретатора або твір, які ведуться до покращення витлумачення. Задача інтерпретатора – знайти, відкрити реальну повноту і єдність значення всіх елементів, репрезентованих автором у творі.

Герменевтичне коло: неуспіх використання правила герменевтичного кола має місце тоді, коли, завдяки розумінню цілого, частини не стають зрозумілішими.

Дослідженні твору, що виходить з уявлень про те, що твір виникає і реалізується в процесі контакту з читачем. Основний предмет дослідження рецептивної естетики – це рецепція. З точки зору естетики, сприймання і розуміння завжди мають конкретно історичний характер, задаються читачем.

Рецептивна естетика виникає в середині 20 ст. (60-70 рр. – активний розвиток). Назва: Константська школа, Школа реакції читача або рецептивна естетика.

Рецептивна естеткиа – це критична реакція на іманентний аналіз твору.

З точки зору структуралізму твір – це замкнена система. В ній існують внутрішні правила, вони дуже чіткі, і науковець повинен ці правила витлумачити, розкрити. Лотман казав: будова твору подібна до кристалічної решітки. Іманентний аналіз (аналіз структури твору) – з його точки зору твір самодостатній і автономний.

Твір – це продукт історичної ситуації, який напряму залежить від читача.

Зазвичай наука для аналізу вибирає найбільш яскраві об’єкти дослідження, а рецептвина естетика має інші критерії – твори, які привертають найбільшу увагу, гідні аналізу. Розважальна література, комікси, література 2-го порядку – саме вона підлягає аналізу з точки зору рецептивної естетики. Завдяки аналізу таких об’єктів, рецептивна естетика зосереджує увагу на поведінці читача, його роботі (що відбувається в свідомості аудиторії).

Реакції читача і є способом існування твору, твір живий в реакціях читача (з точки зору рецептивної естетики). Якщо читач постійно змінюється і читає одні й ті ж твори, то реакції будуть різними.

Інгарден «Про пізнання літературного твору», закладає основи рецептивної естетики. Був представником філософської школи феноменології.

В феноменології основоположне уявлення про інтенційні об’єкти, до них належить мистецтво.

Представники школи рецептивної естетики: Ганс Роберт Яусс, Вольфганг Ізер.

Рецептивна естетика вводить ряд нових термінів. Зокрема, це актуалізація, конкретизація, горизонт очікування, реконструкція, естетичний досвід.

Твір має конкретній історичні умови реалізації в читацьких реакціях, в аналізі твору треба враховувати цей чинник.

Завдяки читачеві долається протиріччя соціально-історичного і формально-естетичного аналізу.

Структуралізм: є сенс дослідувати масову літературу один раз, а романну форму – безкінечно. Рецептивна естетика: те, що читач вибирає для себе певний твір, то це знімає протиріччя між соціально-історичним і формально-естетичним. Досліджується те, що вибирає читач.

Дослідження твору допускає асистематичність. Тобто оскільки читач – категорія соціально-історична, його поведінка обумовлена вкоріненістю в соціумі, то заздалегідь продумати інструментарій, за допомогою якого досліджуватиметься його поведінка. Зміна обставин веде до зміни методу дослідження.

Рецептивна естетика не має абсолютних законів, які регламентують життя літератури. А стосунки твір-читач завжди будуть іншими, різними. В зв’язку з цим література попередніх епох потребує перегляду та ревізії з точки зору нового естетичного досвіду.

Актуалізація – оживлення, опредмечення; стикаючись у творі з якоюсь деталлю (пейзаж, портрет, подія), читач цю деталь оживлює, а точніше починає чути, бачити, відчувати на смак, запах і дотик. Процес оживлення відбувається індивідуально. Один краще актуалізує зорові образи, інший – слухові, і т.д. Найчастіше актуалізуються зорові образи, найважче – смакові. Є такі іноді вимоги до актуалізації, що перевищують можливості читача. Такий твір буде закритим для актуалізації для цього конкретного читача. Парадокс актуалізації полягає в тому, що найбільш яскраві актуалізації викликаються незвершеним описом. Найчастіше наші актуалізації тяжіють до стереотипності. Якщо ми вчимося читати повільно, актуалізуючи крок за кроком те, що пропонує автор, ми розкриває багаті і яскраві світи.

Калькулятор

Сервис бесплатной оценки стоимости работы

  1. Заполните заявку. Специалисты рассчитают стоимость вашей работы
  2. Расчет стоимости придет на почту и по СМС

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и на обработку персональных данных.

Номер вашей заявки

Прямо сейчас на почту придет автоматическое письмо-подтверждение с информацией о заявке.

Оформить еще одну заявку