ZPU (1) / 12

Великі геополітичні зміни, що відбуваються у світі з кінця 1980-х років на регіональному й глобальному рівнях у зв'язку із закінченням холодної війни, ознаменували собою початок нового етапу в розвитку людства - становлення нового світового порядку й моделі міжнародних відносин на глобальному рівні. Для нього властивий процес перегрупування сил та інтересів, перегляд старих і формування нових концепцій політичного планетарного устрою, одним з елементів якого є припинення локальних конфліктів, напруженості в регіонах, створення надійних глобальних і регіональних механізмів підтримки миру й забезпечення безпеки.

Водночас окреслилися й підходи до усунення загроз та вирішення конфліктів шляхом їхнього переведення з глобального на регіональний рівень. Тому посилилися тенденції взаємозалежності, глобалізації та регіоналізації. В таких умовах регіони, що мають специфіку історичного, політичного та економічного розвитку, займають особливе місце в цілісній структурі сучасного світу.

Це актуалізує дослідження проблем, пов'язаних із роллю окремих регіонів у світовому господарстві та у світовій політиці й міжнародних відносинах. Серед останніх - Чорноморсько-Каспійський регіон (далі - ЧКР) як територіальний комплекс, в рамках котрого відбувається співробітництво між державами в сфері енергетичної безпеки, що стимулює інтерес до аналізу інтеграційних процесів у зазначеній системі. Це зумовлене й необхідністю встановлення її місця в зовнішньополітичних стратегіях країн Заходу. В наш час як Європейський Союз (ЄС), так і США активно залучаються до процесів, що проходять в ЧКР, беруть участь у розробці та будівництві газо- й нафтопроводів з метою диверсифікацій джерел своїх енергоресурсів.

Чорноморсько—Каспійський регіон як політична тема все більше завойовує простір в наукових дослідженнях та дискусіях академічного співтовариства.

Важливим джерелом для розробки проблем енергетичної безпеки і співробітництва ЄС з державами Чорноморсько-Каспійського регіону є документи ЄС.

Передусім виділяється монографія С.Пирожкова «Каспійсько-Чорноморський регіон: умови та перспективи розвитку» [1], яка присвячена з'ясуванню основних проблема співробітництва в регіоні, насамперед в енергетичній сфері. Також робота С.Пирожкова «ГУУАМ: проблемы та перспективы развития транспортно-коммуникационных коридоров» [2], в якій він визначає роль та місце України в розвитку енергетичного співробітництва в Чорноморсько-Каспійському регіоні та діяльність ГУУАМ у цій сфері. Привертають увагу дослідження А.Гончаренка, Б.Парахонського, І.Шаблінського, які, насамперед, вводять дефініцію «Чорноморсько-Каспійський регіон», а також розглядають основні позиції країн світу до питань енергетичної співпраці в регіоні.

З метою розкриття сутності проблем енергетичної безпеки в Чорноморсько-Каспійському регіоні дуже важливим вбачається питання визначення меж регіону, його геополітичних параметрів. Російська дослідниця Н.К.Арбатова у своїй роботі «Средиземноморье: проблемы безопасности» дає своє трактування терміну регіону [3]. В роботі зазначається, що міжнародно-політичний регіон - це перш за все спільність проблемно-політична, що містить визначені політичні відносини з приводу визначених проблем, а вже потім йде проблемно-географічна.

Окремий напрям досліджень становить вивчення явищ регіоналізму у західній політології. Зокрема, питання регіоналізму в Північній Європі та

Середземномор'ї. Так, проблеми регіоналізму в балтійському регіоні досліджуються такими вченими як Р. Бенгтссоном, І. Нойманом, П. Йонніємі та деякими іншими.

Попри наявність досліджень питань регіоналізму та розвитку співпраці країн ЧКР, існує необхідність дослідження інтеграційних процесів в ЧКР.

Автор статті ставить за мету комплексний аналіз політикоутворюючих чинників формування Чорноморсько-Каспійського регіону. Поставлена мета обумовлює наступні завдання: дати визначення Чорноморсько-Каспійського регіону, детермінувавши його місце в сучасній геополітичній структурі; проаналізувати значення ЧКР в системі міжнародних відносин.

Головна спільна риса інтеграційних процесів в ЧКР процесів полягає в тому, що вони відбуваються в органічному зв'язку із глобалізацією, що є новою фазою в розвитку світових господарських зв'язків, яка характеризується переходом від світової економіки до формування глобальної економіки. В геоекономічному сенсі простір регіону можна позначити як природну сферу тяжіння прилеглих країн до басейнів Чорного і Каспійського морів, що беруться в якості продуктивних господарсько-економічних і транспортних зон, здатних сформувати відповідні домінанти інтересів окремих країн. Але для того, щоб об'єднати їх деяким спільним вектором розвитку потрібна ціла низка умов - спільне бачення майбутнього регіону та відповідна політична воля регіональних держав.

Власне в межах регіону маємо досить гетерогенний простір, який об'єднує країни з різним рівнем розвитку та різними культурними традиціями. Але більшість із них вийшли зі спільної колиски і знаходяться в процесі соціально-економічної трансформації, яку проходять приблизно однаковими шляхами, хоча і різними темпами. Важкі проблеми становлення і внутрішнього розвитку нових незалежних держав примушують їх зосередитись переважно на власних національних інтересах. Але завдяки консолідації регіональних інтересів може бути сформована особлива лінія інтеграційних взаємодій, що певно виявиться стимулюючим чинником і в плані організації відповідної геополітичної структури.

Щоправда, термін Чорноморсько-Каспійський регіон ставиться під сумнів як такий, що начебто не відбиває сутності регіоналізації і є певною мірою еклектичним з огляду на надзвичайну різноманітність етнічних, конфесійних, економічних, політичних, військових характеристик країн цього регіону. Деякі зацікавлені кола пропонують йменувати ЧКР не регіоном, а простором. Якщо зважити на те, чого більше у країн ЧКР - спільних рис, чи відмінностей, то одразу ж з'ясується, який термін є у даному разі доцільнішим - «простір» чи «регіон» [4].

На думку автора, щоб довести правильність вживання терміна регіон стосовно країн Причорномор'я та Прикаспію, досить звернутись до прикладу Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). Тут в наявності суперечності, що мають місце і в глобальних масштабах. Та все ж цей безумовно велетенський простір називають регіоном попри те, що він поєднує США, Китай, Японію, Індонезію, Росію, Австралію, так званих «азійських тигрів» з цілою низкою найбідніших країн Індокитаю, Південної Америки та Океанії. Причина -економічна доцільність. Перспективи освоєння багатющих ресурсів АТР, незважаючи на всі перешкоди (головна з них - надзвичайно великі відстані між суб'єктами співробітництва), є дуже привабливими і обіцяють усім учасникам значні прибутки.

На думку Б.Парахонського, термін простір, що запропонував для вживання при визначенні країн Причорномор'я та Прикаспію політолог А.Амірджанян, лише певною мірою відбиває на сьогодні стан речей у зв'язку з процесами дезінтеграції, викликаними розпадом СРСР, а загалом - примітивізує і вихолощує зміст відносин між цими країнами, надає їм вигляду аморфності, невдалості і безперспективності [5,c. 16-18].

Учасники Міжнародної конференції «Україна в Чорноморсько-Каспійському регіоні: поширення євроатлантичних цінностей та демократичний контроль» (Київ, 16-17 червня 2005 р.), проведеної Центром міжнародної безпеки і стратегічних студій (Україна) разом з іншими недержавними інституціями 8-ми країн ЧКР, також експертами із державних і недержавних структур ЄС, дійшли висновку, що регіон «є наріжним каменем стабільності та безпеки усієї Євразії. Він включає до себе дуже важливі і критичні з погляду геополітики зони на межі між Хартлендом і Римлендом, величезні природні ресурси і стратегічні транспортні коридори, контроль над якими де-факто визначатиме контроль над Євразією сьогодні та в перспективі» [6].

Початок інтеграційних процесів на базі економічних інтересів є найбільш вагомим аргументом на користь того, що для визначення країн ЧКР доцільніше вживати термін регіон. У будь-якому випадку, це не суперечить класичному розумінню терміна «регіон» (від лат. regio, род. відм. regionis - область) - те ж саме, що й район (у першому знач.), територія (акваторія), нерідко дуже значна за своїми розмірами і не обов'язково є таксономічною одиницею в будь-якій системі територіального поділу.

На думку автора, країни ЧКР поділяються на такі групи геополітичної орієнтації:

• радикально прозахідна орієнтація (члени НАТО) - Туреччина, Болгарія, Румунія;

• прозахідна орієнтація (з урахуванням російського чинника) -Азербайджан, Грузія;

• антизахідна орієнтація - Росія і Вірменія (проросійська орієнтація);

• країни, що намагаються дотримуватися багатовекторної зовнішньополітичної спрямованості - Україна, Молдова;

• країни з наявністю значних елементів пантюркської орієнтації -Туреччина, Азербайджан, Туркменістан, Казахстан.

Іран посідає особливе місце як країна радикально проісламської орієнтації, що претендує на роль лідера в ісламському світі та регіонального силового центру, що викликає скоріше застереження в інших країн регіону, аніж прагнення конкретних кроків до активного співробітництва з ним. У наш час

Іран у своїх політичних та економічних зацікавленостях більшою мірою зорієнтований на зону Перської (Арабської) затоки, ніж на країни ЧКР, якщо не брати до уваги Росію та Вірменію.

Втілення проектів інтеграції в новітніх державах регіону об'єктивно покладається на кланово-корпоративні структури, що виникли в них після розпаду СРСР з його тоталітарним режимом. Провідна роль належить правлячим місцевим елітам, які повинні довести свою першість, вирішуючи на сучасному рівні економічні, адміністративно-управлінські та соціокультурні проблеми інтеграції. Але однією з відчутних перешкод на шляху інтеграції є надзвичайна етноконфесійна розмаїтість країн Чорноморсько-Каспійського регіону. Розмаїтість країн ЧКР може розглядатись як основа їхньої спільності і спорідненості, коли брати до уваги те, що вона є характерною специфічною рисою групи цих країн і обумовлює комплекс особливостей, притаманних саме їм. З огляду на це, термін «регіон» не викликає сумніву.

На думку грузинського дослідника Н.Чітадзе, в основу інтеграції країн Чорноморсько-Каспійського регіону покладено пошук моделі економічної доцільності співробітництва для забезпечення розбудови демократичного правового суспільства в кожній з країн регіону. Але цьому, серед інших, перешкоджають спекулятивні ідеологічні чинники, що продовжують нагадувати про себе як відлуння тоталітарного минулого [7].

Автор переконаний у тому, що держави ЧКР, які виникли на теренах СРСР, мають властивий лише їм комплекс суперечностей, що принципово відрізняє їх від держав, які були по інший бік «залізної завіси» і який наразі визначається:

• існуванням в них новітніх ринкових економічних реалій;

• процесом перерозподілу сфер впливу на Чорному та Каспійському морях між головними суб'єктами міжнародної політики;

- інтенсифікацією процесу націотворення і формуванням нового соціально-політичного обличчя правлячих та місцевих еліт;

• істотними змінами тла міжконфесійних відносин.

До спільних рис, які поєднують країни ЧКР в єдиний регіон, слід віднести передусім те, що вони:

• вийшли з єдиної політико-економічної єдності - колишнього комуністичного табору на чолі з СРСР (за винятком Туреччини й Ірану) та поєднуються загальною логікою процесів становлення демократії і державотворення (це стосується певною мірою й Туреччини та Ірану);

• перебувають в геополітичному та геостратегічному просторі, що характеризується як пояс нестабільності, що простягнувся від Паміру до Балкан, і мають достатній історичний досвід, який засвідчує неконструктивність побудови взаємин з використанням військово-силових чинників;

• вважають за доцільне, в міру можливості, дистанціюватися від Росії (вона посідає в регіоні дуже важливе місце), шукати альтернатив, керуючись геополітичними обставинами, переважно на стабільному Заході (Болгарія та Румунія з 1 січня 2007 р. стали учасниками НАТО). Туреччина ж та Іран, у свою чергу, прагнуть проводити прагматичну політику рівноправного

• існують постраждалі від збройних конфліктів чи були на межі втягнення у збройні зіткнення на етноконфесійному ґрунті протягом 1990-х років;

• приходять до розуміння, що вирішення гострих регіональних проблем можливе лише на шляху інтеграції.

Стратегічне значення ЧКР, передусім, полягає в його комунікаційно-ресурсній функції. Регіон розміщений на перетині шляхів, що з'єднують розвинені європейські регіони з багатими сировинними і людськими ресурсами країн Центральної Азії й далі ведуть до просторих ринків держав басейну Індійського океану, а також Східної Азії. З іншого боку, регіон зв'язує Північну і Центральну Європу з Середземномор'ям, утворюючи таким чином загальне поле економічних і політичних інтересів усього Євразійського материка [3].

Можливості розроблення нових родовищ нафти і газу Каспійського моря, їхнього транспортування на світові ринки з деякого часу викликають пильну увагу Західних країн, зацікавлених у диверсифікації власної енергетичної політики. Вже в наш час розгорнулася активна конкурентна діяльність потужних міжнародних нафтових і фінансово-промислових кампаній, які прагнуть встановити свій контроль над найбільш перспективними родовищами Каспію.

З іншого боку, в пошуках шляхів вирішення власних проблем країни ЧКР все більше звертаються в бік стабільної і економічно розвиненої Європи в надії, що її потужний потенціал може бути більш активно включений в процеси геополітичної та соціально-економічної розбудови Чорноморсько-Каспійського регіону.

Питання в тому, наскільки сама Європа усвідомлює для себе важливість вирішення проблем Чорноморсько-Каспійському регіону і яку роль вона готова взяти на себе? Очевидно, що стабільний і безпечний регіон, який є частиною Європейського світу, і країни якого мають демократичний устрій, розвинену економічну систему, спрямовану на добробут власного населення, значною мірою сприятиме підвищенню як геоекономічного так і геополітичного статусу всієї Європи.

Ф. Тассінарі, професор Копенгагенського університету і відомий європеїст, - один з тих, хто вважає, що з регіоном Чорного та Каспійського морів пов'язане майбутнє об'єднаної Європи, розкрив причини того, чому цей регіон є цікавим для ЄС. На його думку, після закінчення «холодної війни» ЧКР став важливою територією для ЄЄ, по-перше, тому що більшість країн регіону встановили різні форми співробітництва на різних рівнях з ЄС, але також через те, що регіон багатий на нафту [8].

Сьогодні інтерес Євросоюзу до регіону пов'язаний із його планами щодо будівництва нових трубопроводів з країн Центральної Азії в обхід Росії. Тому країни-члени ЄС розпочали пошуки можливостей для посилення політичного й економічного впливу Євросоюзу в Чорноморсько-Каспійському басейні.

В ЄС ніколи не приховували своїх енергетичних інтересів у Чорноморсько-Каспійському регіоні, а також свого наміру відіграти активнішу роль у врегулюванні «заморожених конфліктів», які є в регіоні, з огляду на перспективи проходження через нього нових трубопроводів з країн Центральної Азії в обхід Росії.

З іншого боку, важливе значення відіграє ЧКР і для США. Головними напрямами енергетичної політики США в Чорноморсько-Каспійському регіоні та в Центральній Азії є: забезпечення власних нафтових інтересів; протидія російському впливу; блокування Ірану. На перспективу, США зацікавленні в наявності додаткових джерел постачання нафти, альтернативним близькосхідним. Зараз збудовані три трубопроводи для доставки Каспійської нафти до Чорного моря: Баку-Супса, Баку-Новоросійськ і Тенгіз-Новоросійськ, причому два перших уже працюють [9,с.150-167].

Що стосується міжнародних організацій, то вони виявляють природну зацікавленість в регіоні як внаслідок його величезного економічного і ресурсного потенціалу, так і внаслідок його стратегічної важливості для забезпечення стабільності і безпеки в усьому Євро-Азійському просторі. Геополітична ситуація в регіоні разом з іншими драматичними змінами в стратегічному оточенні євроатлантичної спільноти, принципово нова структура загроз та викликів поставили на порядок денний нові завдання в сфері зони відповідальності НАТО та поширення євроатлантичних цінностей в цілому. Сьогодні ще передчасно намагатися сформувати чітке бачення глобальної майбутньої стратегії НАТО на перспективу. Не викликає сумніву проте, що Чорноморсько-Каспійський регіон, Кавказ і Центральна Азія відіграватимуть в цій стратегії надзвичайно важливу роль.

Говорячи про Росію, варто зазначити, що вона традиційно розглядала доступ до Чорноморсько-Каспійського регіону як виключно важливий фактор своєї національної безпеки. Росія інтенсивно працює над забезпеченням свого контролю за енергоресурсами Центральної Азії. При цьому Російська Федерація використовує зближення із Заходом для нейтралізації політики США в регіоні. Важливим чинником нової енергетичної політики РФ є пріоритетне співробітництво з Європейським Союзом, у т.ч. координація енергетичних стратегій ЄС і Росії [10,с.23-27].

Отже, є всі підстави говорити про Чорноморсько—Каспійський регіон як особливий в сучасній системі міжнародних відносин. В зв'язку з цим зазначимо, що регіональна система характеризується сукупністю специфічних взаємодій, в основу яких покладена загальна географічна приналежність. Крім того, нескоординована діяльність суверенних держав регіону, що керуються власними інтересами, формує регіональну систему, головними ознаками якої є кількість центрів сили, розподіл влади, міждержавні конфлікти. Структура системи визначається впливом центральних держав на поведінку всіх акторів.

На погляд автора, останнім часом геополітичне значення Чорноморсько-Каспійського регіону збільшилося - це регіон, в якому триває боротьба за сфери впливу між США та європейськими державами, що сприяє геополітичному розмежуванню регіону, він відіграє роль важливого комунікаційного вузла та є багатим на енергоресурси і транзитні можливості.

Саме енергетична безпека стала тією сферою, в якій країни Чорноморсько-Каспійського регіону активізували своє співробітництво. Принципово важливою особливістю регіональних держав є те, що їх інтереси і національні пріоритети якщо в чомусь не збігаються, то щонайменше не суперечать одне одному. Саме ці країни кровно зацікавлені у збереженні стабільності й безпеки регіону, сталому розвитку і безперебійному функціонуванні транспортних коридорів незалежно від геополітичних ігор «великих» гравців. Саме забезпечення енергетичної безпеки стало основною рушійною силою у співробітництві в регіоні.