- •1.Зародження і розвиток політичної економії
- •2.Предмет політичної економії
- •3.Фактори виробництва та їх взаємодія
- •4.Виробничий потенціал суспільства і межа виробничих можливостей
- •6.Корисність продукту та її види.
- •7.Економічні інтереси, їх сутність і структура
- •8.Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем
- •9.Продуктивні сили суспільства. Показники розвитку продуктивних сил
- •11. Виробничі відносини і спосіб виробництва.
- •13.Типи та форми власності
- •14.Основні тенденції розвитку у відносинах власності на сучасному етапі. Форми власності
- •15.Виникнення та суть товарного виробництва
- •16.Товар і його властивості
- •17.Виникнення і сутність грошей
- •18.Сутність грошей та їхні функції. Закон грошового обігу
- •19. Інфляція: її суть, види і форми
- •21 .Витрати виробництва. Валовий продукт, дохід і прибуток
- •22.Прибуток: сутність і види
- •23.Ринкове господарство як невід'ємна складова товарного виробництва
- •24.Ринковий попит, ринкова пропозиція і фактори, що на них впливають
- •25.Еластичність попиту і пропозиції. Коефіцієнт еластичності
- •26.Конкуренція, її суть та основні функції у ринковій економіці. Види конкуренції
- •27.Основні форми та методи конкурентної боротьби.
- •30.Ринки факторів виробництва
- •33.Ринок цінних паперів. Види цінних паперів
- •34. Домогосподарство як суб'єкт ринкових відносин
- •Функції домогосподарств
- •Джерела і структура доходів домогосподарств
- •Розподіл доходів домогосподарств
- •35.Сутність, функції і форми підприємства.
- •Форми і види підприємств.
- •37.Сутність підприємництва, його функції та умови здійснення
- •38.Перетворення грошей на капітал.
- •Номінальна та реальна заробітна плата
- •Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності в аграрній сфері
- •Орендна плата.
- •Ціна землі.
- •Концепції та головні завдання перехідної економіки
- •43.Необхідність і сутність державного регулювання економіки
- •45. Концепції державного регулювання ринкової економіки та їх еволюція
- •47.Поняття якості та її оцінка
- •Висновки
- •48. Зміст суспільного відтворення
- •49. Сукупний суспільний продукт
- •50. Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники
- •52. Сутність і значення розподілу в економіці.
- •Розподіл як ланка взаємозв’язку між виробництвом і споживачами.
- •53. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні
- •55. Споживання: сутність і функції.
- •56. Заощадження та його функції.
- •Національні заощадження і норма заощаджень.
- •Фінансові інвестиції
- •Ефективність інвестицій
- •58. Зміст і типи економічного зростання
- •59. Нагромадження та його норма.
- •Інвестиції та їх ефективність.
- •60. Міжнародна економіка, її предмет і структура
- •61. Суть і тенденції розвитку світового господарства
- •63. Міжнародна валютно-фінансова система та її інфраструктура
- •64. Міжнародна міграція робочої сили
- •Причини міжнародної міграції робочої сили
13.Типи та форми власності
Основними типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності. Недержавні типи власності.
Колективна (групова) власність — привласнення певним колективом (групою) засобів виробництва, результатів виробництва, яке поєднується з колективним управлінням власністю. Формами колективної власності є сімейна, общинна, кооперативна, колективна капіталістична, колективна трудова та ін. Кожен член колективу є співвласником засобів виробництва і виготовленого продукту і має право на управління власністю. Приватна власність — привласнення окремим індивідуумом засобів і результатів виробництва та одноосібне управління ним власністю.
В межах приватного типу власності розрізняють приватну трудову та приватну капіталістичну форми власності. Державні типи власності.
Державна власність - привласнення державою, вищими чиновниками державного апарату, вищими менеджерами державних підприємств засобів і результатів виробництва та управління ними об'єктами державної власності.
Якщо державна власність служить інтересам всього населення, не узурпується окремими особами у своїх вузько-корисливих цілях, вона перетворюється на суспільну власність. Формами державної власності є загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна.
Наддержавна (інтегрована) власність — привласнення багатьма державами, міжнародними монополіями засобів та результатів виробництва, що поєднується з колективним управлінням цими суб'єктами спільними об'єктами власності.
Формами цієї власності є галузеві та міжгалузеві наддержавні об'єднання типу Європейського об'єднання вугілля і сталі, регіональні інтеграційні об'єднання типу Європейського Союзу (куди входять 15 країн Західної Європи) та глобальні об'єднання типу Всесвітнього об'єднання торгівлі. Наддержавна власність перебуває у зародковій формі свого розвитку.
Проте вирізняти лише приватну і суспільну (державну) форму або типи власності науково некоректно. Щодо суб'єктів господарської діяльності у цьому разі ототожнюються окремий індивід і цілий трудовий колектив, який може складатися з десятків, сотень і навіть тисяч працівників зі своїми потребами, інтересами, цілями. Коли стверджується наявність лише двох форм власності, то нелогічно говорити про плюралізм їх.
На базі чотирьох типів власності та похідних від них форм розвиваються змішані типи та форми власності, різноманітні типи та форми підприємств.
14.Основні тенденції розвитку у відносинах власності на сучасному етапі. Форми власності
В економічній літературі процес розвитку відносин власності відображається поняттями "тип", "вид", "форма" власності.
В іншій спеціальній літературі, законодавчих актах та офіційних документах ці поняття не розмежовуються, більше того, вони ототожнюються з поняттям "форма власності".
Під типом власності економісти розуміють особливу сутність відносин належності, володіння, розпорядження та використання об'єктів власності, що визначається якісно особливим суб'єктом власності. Тип визначає узагальнені принципи її функціонування. Розрізняють спільний та приватний типи власності.Особливий характер спільного типу власності полягає в тому, що її об'єкти є однаковою належністю кожного з її суб'єктів.
Особливість приватного типу полягає в належності факторів та результатів виробництва одній фізичній особі.
Вид власності - це такий зміст відносин, який зумовлений особливим способом поєднання особистого та речових факторів виробництва в межах того самого типу власності. Вид характеризується способом привласнення благ та методами господарювання.
Так, в межах спільного типу власності виокремлюються:
- первісний;
- колективний;
- муніципальний;
- загальнонародний (суспільний) види власності.
У рамках приватного типу розрізняють:
- рабовласницьку власність;
- феодальну власність;
- капіталістичну власність на основі найманої праці;
- приватну власність, засновану на власній праці.
Форма власності - певна організація відносин володіння і розпорядження в межах певного типу і виду власності.
Спільний тип власності може бути організований в:
- державну;
- орендну або акціонерну форму функціонування.
Приватний тип набуває форми:
- одноосібної;
- групової власності (партнерська, кооперативна тощо).
Є й принципово інші підходи до визначення типу, виду і форми власності:
- тип - характеризується поєднанням робітника і засобами виробництва;
- форма - зумовлюється способом та механізмом цього поєднання;
- вид - характеризується способом привласнення результатів виробництва.
З урахуванням ролі і значення відносин власності Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. законодавчо закріплені різноманітні форми власності (рис. 5.2):
- приватна (рис. 5.3);
- колективна (рис. 5.4);
- державна (рис. 5.5).
- змішана;
- власність інших держав;
- власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.
Пізніше "Закон про власність" з його змінами і доповненнями визначив не тільки форми власності, принципи їх формування, а й перспективи їхнього розвитку. Головне завдання "Закону про власність", яке він поставив перед суспільством, - усунути відчуження його членів від засобів виробництва, перетворити 'їх на справжніх господарів, які реально привласнюють результати своєї праці. Це завдання не тільки масштабне, а й дуже складне. Причому, як уявляється, багато з того, що пропонується і навіть реалізується на практиці, зводиться виключно до пріоритетного розвитку приватної власності. У своїй основі ця ситуація має цілком певні причини: занадто централізоване управління народним господарством, одержав-лення колишньої соціалістичної власності (загальнодержавна власність в СРСР становила 92% засобів виробництва), диктат міністерств та відомств спричинили нагальну необхідність усунення негативних чинників. Але конкретні шляхи і засоби цього процесу потребують глибокого теоретичного осмислення, вироблення відповідних рекомендацій.
Насамперед це стосується державної власності, на якій зосереджена критика, часто аж до закликів її ліквідації. На нашу думку, такий підхід до державної власності не об'єктивний у науковому відношенні і занадто шкідливий для України в практичному плані.
По-перше, державна власність існує не тому, що декларується законом. Державі неможливо вийти з економічної сфери вже тому, що це є об'єктивною передумовою стійкого розвитку виробництва і прискорення науково-технічного прогресу. Це одна з ключових опор держави.
По-друге, тільки на державну власність спирається воєнно-промислова база, економічний і воєнно-економічний потенціали, могутність і національна безпека країни.
По-третє, в умовах ринкової економіки тільки державна форма власності можливість дає задовольняти загальносуспільні потреби людства.
Звідси випливає висновок: відносини власності в державній формі є об'єктивною необхідністю високорозвинутої економічної системи.
Тому на сучасному етапі реформування економіки мова може йти лише про вдосконалення, а не ліквідацію цієї форми власності, збагачення її змісту і забезпечення гармонійної, оптимальної взаємодії з іншими формами. Як свідчить досвід високо-розвинутих країн світу, високоефективний механізм господарювання та управління цивілізованою економікою припускає лише оптимальне поєднання і використання державної, приватної, колективної та інших форм власності і відповідних їм підприємств. На превеликий жаль, в Україні ще й досі не вистачає розуміння цього. Це обмежує сферу використання основної функції економічного закону власності - реалізацію зростаючих потреб та розвиток людини і суспільства