Питання для перевірки знань
Які речовини є забрудниками харчових продуктів, як їх класифікують?
Назвіть основні джерела забруднення харчових продуктів шкідливими речовинами.
Які Вам відомі стандарти і показники якості харчових продуктів?
Які особливості і шляхи міграції хімічних речовин із навколишнього природного середовища до організму людини?
У чому полягають механізми державного регулювання їх якості і екологічної безпечності харчової продукції?
Яке призначення мають харчові добавки і та інші речовини обробки харчової продукції і яку вони можуть спричиняти небезпеку для людини?
Які вимоги мають задовольняти харчові продукти?
Що таке генетично модифіковані організми, культури? У чому полягають екологічна небезпека застосування трансгенних культур?
Як впливають забруднені харчові продукти на здоров’я людини?
Назвіть основні нормативи екобезпеки для харчових продуктів.
Теми для підготовки рефератів
1. Екологічні особливості забруднення харчових продуктів в Україні.
2. Джерела забруднення харчових продуктів шкідливими речовинами.
3. Державне регулювання якості і екологічної безпечності харчової продукції.
4. Галузеві особливості вироблення екологічної безпечності харчової продукції.
5. Шляхи міграції хімічних речовин із ґрунту до організму людини
6. Пестицидне забруднення харчових продуктів сільськогосподарського виробництва.
7. Особливості забруднення харчових продуктів радіоактивними речовинами.
8. Перспективи і небезпека використання у виробництві харчової продукції генетично модифікованих культур.
Лабораторно-практична робота № 14
Проблеми та напрями забезпечення раціонального природокористування та екобезпеки суспільства
Мета: з’ясувати які є проблеми та напрями забезпечення раціонального природокористування та екобезпеки суспільства на засадах гармонізації економічних і природоохоронних інтересів; набути навичків щодо виявлення причин, що призводять до незадовільного стану навколишнього природного середовища в певному регіоні, обґрунтування завдань для забезпечення охорони природи і захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
Проблеми природокористування. Людське суспільство задля забезпечення себе продуктами харчування, а промисловість сировиною, будуючи міста і інженерні споруди, упродовж всієї історії активно трансформує природне довкілля, його рослинний і ґрунтовий покрив, гідросферу і атмосферу. Проте нині більшістю фахівців визнано, що недостатньо узгоджене з еколого-економічними і землеробськими засадами екстенсивне та інтенсивне землекористування, спричинило надмірну розораність земель. Землеробство істотно змінило рослинний і ґрунтовий покрив територій. Можна відділити вимушене знищення природних екосистем, певне стирання природної мозаїки умов в агроландшафтах внаслідок вирощування монокультур, а також невиправданий негативний вплив на природні ресурси.
До недавнього часу розвиток людського суспільства і самоочищення навколишнього природного середовища від техногенних забруднень перебували в динамічній екологічній рівновазі. Проте останніми десятиліттями інтенсивне зростання населення планети, надзвичайно інтенсивний розвиток промисловості, сільського й комунального господарства та інші чинники антропогенної дії на природу, незважаючи на колосальні екологічні резерви біосфери, призвели до різних негативних наслідків, з якими біосфера впоратися не здатна. Насамперед це стосується забруднення хімічними речовинами, порушення природних геохімічних циклів, а також інтенсивного, нераціонального використання природних ресурсів, що перешкоджає природному самовідтворюванню відновних ресурсів. Невідновні ресурси вичерпуються швидше, ніж людське суспільство здатне перебудувати власну економіку, власну господарську діяльність.
Екологічна ситуація в Україні нині характеризується як кризова. Цьому сприяють структурні деформації господарства, як наслідок перебування нашої країни у складі СРСР, за яких перевагу віддавали сировинно-видобувним галузям промисловості, використанню значною мірою енерго- та ресурсоємних технологій без будівництва ефективних очисних споруд. Крім того, економіка України (через відсутність ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони НПС) характеризується «випуском» великої кількості відходів, які часто не проходять належної очистки і як слід не утилізуються, а складуються на звалищах, в териконах.
Серед головних причин, що призвели до незадовільного стану навколишнього природного середовища України, можна назвати такі:
застарілі технології виробництва з високою енерго- та матеріалоємністю, що перевищують у два-три рази відповідні показники в розвинених країнах;
високий рівень концентрації промислових об'єктів у деяких регіонах;
відсутність ефективних природоохоронних технологій (зворотних систем водозабезпечення, очисних споруд тощо), незадовільний рівень експлуатації існуючих природоохоронних споруд;
відсутність ефективного правового й економічного механізмів, які сприяли б використанню екологічно безпечних технологічних процесів.
Проблема гармонізації економічних і природоохоронних інтересів. Поступове погіршення умов життя, особливо в промислових і урбанізованих регіонах, виснаження продуктивного потенціалу земель, надмірне поширення монокультур агро- і лісових ценозів, забруднення і порушення структури наземних і гідроекосистем та низка інших негараздів спонукали людство шукати шляхи і засоби погодження економічних та природоохоронних інтересів. Йдеться про необхідність гармонізації заходів збереження родючості земель, урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності лісів, рік і водоймищ, а також збереження біорізноманіття територій і акваторій. Це потребує погодження заходів, націлених на економічні цілі, та планів дій щодо збереження видів флори і фауни, особливо тих, що охороняються екологічним законодавством, оптимізації місць їх існування. Отже, постає завдання забезпечення гармонійного розвитку суспільства і природи, що передбачає задоволення не тільки цілого комплексу суспільних потреб, а й збереження природного середовища. Це одна з найважливіших суспільних потреб, яка забезпечує усунення негативних впливів як на сучасному етапі, так і в далекій перспективі.
Фахівцями доведено, що «раціональне, комплексне, невичерпне використання природних ресурсів» не забезпечує збереження природи, оскільки зорієнтовано на людину, а не на природні екосистеми. Водночас цей традиційний антропоцентричний підхід все ще зберігається в усіх сферах життя суспільства, яке продовжує вирішувати питання використання природних ресурсів та охорони природи лише з позиції інтересів людини. Це є хибним шляхом, оскільки екологічною наукою обґрунтовано таке положення – щоб зберегти прийнятну для життя людини якість природного довкілля, необхідно забезпечити збереження біосфери, відновити та підтримати нормальне функціонування природних екосистем, які саме й створюють життєво необхідні ресурси та умови середовища. Стійкість природних екосистем залежить від стану їх біотичного компоненту, різноманіття живих організмів, його відповідності певним умовам, екотопу. Така відповідність «біота – середовище» і система механізмів її регулювання формується еволюційно упродовж всієї історії розвитку певних екосистем. Тому будь-яка діяльність людини у процесі природокористування порушує цю відповідність і стійкість екосистем.
Основні пріоритети збереження навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. 1998 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», яка є відповідною Державною програмою (рис. 33).
Рис. 33. Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування в Україні
(за В.А. Барановським, 2006)
Для здійснення Державної програми передбачається вирішення завдань:
Створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування.
Реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв.
Запровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування.
Створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів.
Створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища.
Захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих містах і промислових центрах.
Здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок.
Запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення.
Захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження та нераціонального використання.
Збереження й розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях.
Підвищення стійкості та екологічних функцій лісів.
Знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових відходів.
Зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення.
Забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю збройних сил.
Створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного й природно-технічного походження.
Практичне здійснення державної політики у сфері охорони НПС, природокористування та забезпечення екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення та виконання низки міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм. Ці програми спрямовуються на втілення в життя визначених вище пріоритетів.
Державна політика у сфері техногенної та природної безпеки суспільства. Пріоритетами національних інтересів України в техногенно-природній сфері є забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження НПС та раціональне використання природних ресурсів. З урахуванням цих орієнтирів основними функціями суб'єктів системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в сфері забезпечення національної безпеки є:
Вироблення концепцій, стратегій і програм у сфері техногенно-природної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації існуючих загроз національним інтересам України.
Створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи.
Удосконалення організаційної структури системи відповідно до завдань, що ставляться.
Комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності структурних елементів системи.
Підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх ефективного застосування згідно з призначенням.
Постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в техногенно-природній сфері, прогнозування змін, що відбуваються в ній, та потенційних загроз національній безпеці.
Прогнозування та оцінка наявних загроз, дестабілізуючих чинників, причин їх виникнення та наслідків прояву.
Розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів.
Запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси.
Оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки в цій сфері та визначення витрат на ці цілі.
Участь у двосторонньому і багатосторонньому міжнародному співробітництві в галузі безпеки, спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.
Виконання цих функцій дозволить забезпечити належний рівень безпеки та захисту населення в Україні, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій, що розглядається як невід'ємна частина державної політики забезпечення національної безпеки і державного будівництва.