Питання для перевірки знань

1. Які напрями знань входять до складу навчальної дисципліни «Прикладна екологія»?

2. Що вивчає «Прикладна екологія», на знаннях яких наук вона ґрунтується?

3. Дайте визначення термінів «екологічна безпека», «екологічна небезпека», «екологічна криза», «екологічна катастрофа», поясніть їх.

4. Чим і чому відрізняються види деструктивного впливу галузей економіки на НПС на етапах: 1) первинне використання природних ресурсів, 2) матеріальне виробництво, 3) споживання продуктів виробництва?

5. Назвіть головні причини, що призвели до незадовільного стану навколишнього природного середовища України. Які заходи є актуальними для розв’язання екологічних проблем і чому?

Теми для підготовки рефератів

1. Позитиви і негативи раціонального природокористування.

2. Екологічні проблеми використання природних ресурсів в Україні.

3. Екологічна криза: суть, причини, наслідки, масштаби, напрями запобігання та подолання наслідків.

4. Сучасні екологічні катастрофи Європи.

5. Законодавче забезпечення підтримання екологічної безпеки в Україні.

Лабораторно-практична робота № 2

Природні і техногенні фактори, що знижують екологічну безпеку регіонів україни

Мета: з’ясувати причини, зміст і збитки сучасних природних і техногенних факторів, що знижують екологічну безпеку регіонів України, ознайомитися з основними видами діяльності та об’єктами, що становлять підвищену екологічну небезпеку, визначити основні напрями діяльності і заходи, які доцільно розвивати для забезпечення екологічної безпеки у певному регіоні.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Прикладом нераціонального використання природних ресурсів є висока концентрація на території України потенційно небезпечних виробництв і, водночас, спостерігається значне їх розповсюдження. В наш час промислова і сільськогосподарська освоєність території країни є надмірною (рис. 3, 4). Розораність території України досягла 56 % і 80 % – розораність сільськогосподарських угідь, яка є найвищою в світі. Це призводить до погіршення екологічних умов в ландшафтах через порушення балансу екологічних режимів (температури, вітру, вологості) природного середовища, колообігу речовин, ерозії ґрунтів, зниження їх родючості тощо. Значної шкоди завдають земельним ресурсам забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання в аграрному секторі хімічних засобів захисту рослин (рис. 3, 4). Понад 40 % органіки, що утворюється в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних виробників органічних добрив часто перетворюється на чинник забруднення НПС.

Рис. 3. Промислова освоєність території України (за В.А. Барановським, 2006)

Характерна також і підвищена щільність трубопровідного транспорту, загальна довжина якого сягає 90 тис. км. Це потужні, головним чином транзитні, газо- і нафтопроводи, прокладені з Росії у країни Східної та Західної Європи. Загалом у складі техносфери України значну частину займають потенційно небезпечні виробництва, до яких належать такі об'єкти, де відносно раптове порушення технологічних систем супроводжується великими соціально-економічними та екологічними наслідками для людини, що погіршує стан національної безпеки. Тому фахівці забезпечують їх постійний облік і контроль.

Рис. 4. Сільськогосподарська освоєність території України

(за В.А. Барановським, 2006)

Види діяльності та об’єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку (Постанова KM України від 27 липня 1995 р.).

1. Атомна енергетика і атомна промисловість (у т.ч. видобування і збагачення руди, виготовлення тепловидільних елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання і утилізація радіоактивних відходів). На середину 2008 року в світі працювало близько 440 АЕС. Усі вони зосереджені в 30 країнах світу: США – 103 АЕС, Франція – 59, Японія – 55, Росія – 31, Україна – 4 АЕС (див. додатки Б, В). Найбільша АЕС в Європі – Запорізька АЕС.

2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво.

3. Промислові та побутові відходи. Збирання, обробка, зберігання, поховання, знешкодження та утилізація.

4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (враховуючи усі види продуктопроводів).

5. Добування та переробка природного газу, будівництво газосховищ.

6. Хімічна промисловість (виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстильне виробництво (фарбування тканин і обробка їх іншими хімічними засобами).

7. Металургія чорна, кольорова.

8. Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю.

9. Боєприпаси усіх видів, вибухові речовини, ракетне пальне (виробництво, зберігання, утилізація, знищення).

10. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.

11. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту, скла).

12. Целюлозно-паперова промисловість.

13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочуванням).

14. Машинобудування та металообробка (переробка чавуну, сталі, кольорових металів).

15. Будівництво гідроенергетичних і гідротехнічних споруд та меліоративних систем, аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових та морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітену.

16. Тваринництво (тваринницькі комплекси понад 5 000 голів і птахофабрики; переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину).

17. Виробництво харчових продуктів (м’ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртозаводи).

19. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд.

20. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод, централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабезпечення меліоративних систем, підприємств.

21. Інші окремі об’єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно впливати на стан НПС, які у кожному конкретному випадку визначаються Мінекобезпеки або його органами на місцях.

Загалом в Україні нараховується понад 16 тисяч потенційно небезпечних об'єктів, з них близько 100 – завдають значного забруднення навколишньому природному середовищу (додатки А, Б, В). Наслідки можливих надзвичайних ситуацій на таких об'єктах у ряді випадків можуть бути досить серйозними.

Загрози техногенного і природного походження. Серед найбільш небезпечних техногенних природних загроз виділяють: радіаційні, хімічні, пожежі, вибухи, катастрофічні затоплення, землетруси.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС забрудненими виявились 3,5 млн га. У зонах ураження від існуючих в Україні АЕС (радіус 50 км – для Запорізької, 30 км – для всіх інших) може опинитись до 500 населених пунктів з кількістю населення до 1 млн чол. Потенційна площа ураження складатиме близько 2 млн га. Фахівці прогнозують скорочення радіаційно забруднених територій до 2,1 млн га.

На території держави розташовано більше 1700 хімічно небезпечних об'єктів, на яких зберігається понад 265 тис. т сильнодіючих отруйних речовин. Згідно з прогнозом Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України, початкова кількість цих речовин на хімічно небезпечних об'єктах може збільшитися у 2015 р. до 360 тис. т, а площа можливого ураження зросте – до 7,0 млн га. Найнижчі коефіцієнти хімічної небезпеки у Тернопільській області, найбільш значні – в Одеській та Донецькій областях.

В Україні функціонує більше 1200 вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено більше 8600 т вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Прогнозують зростання загальної кількості таких речовин до 11500 т. За цих умов у разі катастрофи сумарна площа зони можливого ураження може зрости від 1,8 до 2,4 тис. га.

Помітний вплив на обмеження функціонування та розвиток населених пунктів України виявляє зона можливого катастрофічного затоплення від прориву каскаду Дніпровських ГЕС, що може скласти понад 0,8 млн га, де проживає близько 1,8 млн чол. У великих промислових центрах зони від різних потенційно небезпечних виробництв багаторазово перекривають одна одну, що підвищує ступінь імовірності ураження місцевого населення. У кожному з найбільших міст, таких як Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Луганськ та інші, розміщено більше 10 потенційно небезпечних об'єктів.

Ареали потенційної загрози здоров'ю і життю населення, що проживає у зоні можливого негативного впливу радіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечних об'єктів та зони можливого катастрофічного затоплення, пошкодження природних екосистем, складають близько 1/5 території України. Найнебезпечніші об'єкти сконцентровані, в основному, в межах Придніпров'я, Донбасу, Одеської, Закарпатської, Івано-Франківської, Волинської, Кіровоградської областей. У цілому, разом з територіями прояву сейсмонебезпечних факторів, ареали потенційної загрози можуть становити близько 1/3 всієї території України.

Аналітичне визначення інтегрального показника небезпеки окремих регіонів України виявило, що найбільші його значення спостерігаються у Київській, Дніпропетровській, Одеській, Львівській, Донецькій, Запорізькій областях (табл. 1).

Загальна площа небезпечної сейсмічної активності в Україні складає 20 %. Це, переважно, сейсмічні зони Карпат, західної частини Одещини, півдня Криму.

Зростання кількості техногенних надзвичайних ситуацій в Україні обумовлюють негативні процеси в економіці. Серед основних причин слід зазначити: неприпустимо високий рівень зносу основних фондів і вичерпання проектних ресурсів устаткування (до 50–80 % у металургії, енергетиці, транспорті); низький рівень інвестицій і, як наслідок, неможливість реконструкції і відновлення основних фондів; недостатня нормативно-правова база природно-техногенної безпеки на державному і регіональному рівнях.

Збитки від надзвичайних ситуацій та забезпечення екологічної безпеки. В Україні рівень техногенних навантажень на природне середовище у 4-5 разів перевищує аналогічні показники розвинутих країн. В Україні щорічно виникає 100–110 техногенних аварій і катастроф державного та регіонального масштабу. Збитки від них досягають в середньому 50 млн грн в рік. Природні стихійні явища бувають рідше, проте вони можуть бути значно масштабнішими. Наприклад, втрати і витрати на подолання наслідків катастрофічного паводку 1998 р. в Закарпатті перевищили 800 млн грн., а від паводку 2008 р. в Карпатському регіоні – 3 млрд. грн.

Таблиця 1 – Значення інтегрального показника небезпеки регіонів України

№ варіанта	Регіони	Інтегральний показник небезпеки	№ варіанта	Регіони	Інтегральний показник небезпеки
1	АР Крим	0,049	14	Миколаївська	0,024
2	Вінницька	0,043	15	Одеська	0,065
3	Волинська	0,033	16	Полтавська	0,049
4	Дніпропетровська	0,066	17	Рівненська	0,029
5	Донецька	0,059	18	Сумська	0,020
6	Житомирська	0,033	19	Тернопільська	0,024
7	Закарпатська	0,031	20	Харківська	0,025
8	Запорізька	0,057	21	Херсонська	0,029
9	Івано-Франківська	0,040	22	Хмельницька	0,028
10	Київська	0,091	23	Черкаська	0,028
11	Кіровоградська	0,021	24	Чернівецька	0,029
12	Луганська	0,039	25	Чернігівська	0,029
13	Львівська	0,061

Масштаби прямого збитку від надзвичайних ситуацій, витрати на їх ліквідацію й реабілітацію постраждалого населення і територій, ставлять під сумнів можливості переходу України на засади сталого розвитку.

Існуюча законодавча база у цій галузі і, в першу чергу, Закони України «Про Цивільну оборону України» та «Про захист населення й територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» визначають основні напрями боротьби з надзвичайними ситуаціями. Проте необхідна розробка національної науково-технічної політики у сфері безпеки населення і народногосподарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф.

На основі вітчизняного і закордонного досвіду, з урахуванням специфіки України, в програмі заходів забезпечення екологічної безпеки доцільно виділити три основних напрями діяльності. Перший напрям – це створення науково-методичної бази забезпечення безпеки населення і територій в умовах ризику природних і техногенних катастроф, яке включає створення інформаційної мережі на базі інтегрованих систем зв'язку та інформаційно-експертних систем з надзвичайних ситуацій, аналіз динаміки і класифікацію аварій, катастроф природного й антропогенного походження на територіях і об'єктах. Другий – ідентифікація небезпек промислових районів, об'єктів і природних територій, що складається із дослідження гідрогеологічних процесів, оцінки радіаційного стану, аналізу аерокосмічної інформації і розробки методів прогнозування надзвичайних ситуацій, визначення небезпеки діяльності підприємствами хімічного і металургійного комплексів, а також викидів під час аварій, оцінку рівня індустріального та екологічного ризику територій. Третій напрям – це розробка методів і засобів моніторингу небезпек і попередження аварій і катастроф, створення регіональної системи і впровадження методів оперативної діагностики технічного стану потенційно небезпечних об'єктів, створення системи і впровадження методів оперативної індикації токсичних речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті, рослинному покриві і продуктах переробки, моніторинг, прогнозування й попередження надзвичайних ситуацій природного походження, медична допомога і санітарно-епідемічне забезпечення в надзвичайних ситуаціях.