ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ……………….....5

   1. Поняття захисту цивільних прав …………………………………………………….5

   2. Види способів захисту цивільних ……………………………………………………….7

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ…………………..…………………………………………9

   1. Речово-правові способи захисту…………………………………9

   2. Зобов’язально-правові способи захисту………………………..16

3. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНШИХ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ……………………………………………………………19

   1. Право на самозахист…………………………………………………19

   2. Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав…………………27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..35

ВСТУП

Можливість здійснення суб'єктивного цивільного права полягає в реалізації тих правомірностей, які за своїм змістом закладені у правовідношенні.

Обираючи тему курсової роботи «Поняття і зміст захисту цивільних прав» я прийшов до висновку, що інститут захисту цивільних прав в умовах реформування економіки, переходу нашої країни до ринкових відносин, а також з урахуванням положень, закріплених у сучасному законодавстві України, набуває великої значимості і, разом з тим, потребує конкретного дослідження питань, пов’язаних з реалізацією громадянами своїх конституційних прав і свобод та гарантії їх здійснення і захисту з боку держави.

Актуальність вибраної мною теми полягає у тому, що дослідження питання захисту цивільних прав та інтересів, як реалізації встановленого законом суб’єктивного права особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом застосування обраних самою особою чи встановлених договором або актами цивільного законодавства правоохоронних заходів – способів захисту цивільних прав є актуальним.

Мета моєї курсової роботи – детально вивчити інститут захисту цивільних прав на основі існуючого законодавства та наукових праць дослідників права.

Під час написання курсової роботи я намагатимуся дати відповіді на наступні завдання, які я поставив перед собою:

1. визначити поняття, зміст захисту цивільних прав;

2. ознайомитися із видами захисту цивільних прав;

3. охарактеризувати речово-правовий спосіб захисту цивільних прав;

4. вивчити порядок захисту цивільних прав зобов’язальним способом;

5. визначити поняття самозахисту;

6. ознайомитися із неюрисдикційною формою захисту цивільних прав.

Теоретичним підґрунтям роботи слугували праці вчених і юристів: О.В. Дзери, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченка, М.І. Панченка, О.С. Мазур, О.П. Копиленко, Є.В. Левіцького та інших.

Моя курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, шести пунктів, висновків та списку використаної літератури і має загальну кількість 37 сторінок.

Пропоную детально ознайомитися із моїми дослідженнями.

1. Поняття і зміст захисту цивільних прав

0. 1.1. Поняття захисту

Стаття 15 Цивільного кодексу України гарантує право на захист цивільних прав та інтересів. [5]

У юридичній науці щодо поняття та елементів суб'єктивного цивільного права, існування окремого самостійного права на захист тощо існують різні точки зору. Але у кожному разі слід визнати, що цивільне право, не забезпечене конкретним правовим засобом захисту, залишається негарантованим. Враховуючи цю обставину і спираючись на положення ст.19 Конституції, гл.3 ЦК встановлює основні засади захисту цивільного права та інтересу.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає в особи в разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів (наприклад, несвоєчасне виконання зобов'язання або безпідставне утримання третьою особою майна), невизнання цього права (наприклад невизнання права власності на майно) або оспорювання цивільного права (оспорювання права на спадщину, оспорювання права власності). Поряд із можливістю захисту цивільних прав законодавець надає правовий захист і законним інтересам, тобто таким інтересам учасників цивільних правовідносин, які не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим у ст. 3 Цивільного Кодексу України. [30]

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб. [19]

Суб'єктивне право лише тоді може бути визнано мірою можливої поведінки уповноваженої особи, коли воно забезпечено (гарантовано) від неправомірного впливу зовнішніх чинників. Така гарантія найбільш ефективно втілюється у можливості вимагати захисту цивільних прав. Під поняттям цивільно-правового захисту слід розуміти передбачену законом вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права. [25]

Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене в ст.55 Конституції. Водночас слід звернути увагу на те, що і в разі наявності в особи права захищати свої права в адміністративному порядку, вона не позбавляється можливості звернутися безпосередньо до суду, господарського суду, третейського суду за захистом своїх особистих немайнових та майнових прав та законних інтересів. [30]

Захист допускається й у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і в разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правомірною.

Досить часто різне розуміння інтересів контрагентів призводить до виникнення спору між ними. Як правило, в такій ситуації щонайменше одна зі сторін зобов’язання вважає свої права порушеними. У такому разі розв’язання такого спору може бути передане або до спеціально уповноваженого владного органу, або до органу, який вибрали сторони для себе самостійно.

Суть правового захисту трактується неоднозначно. У наукових публікаціях радянського періоду, за умов адміністративно-командної економіки, висловлювалися найрізноманітніші думки щодо поняття правового захисту. Одні автори вважали, що правовий захист включає видання правових норм, які встановлюють права та обов’язки, порядок їх здійснення та захисту, діяльність навіть самих суб’єктів зі здійснення своїх прав, а також діяльність спеціальних органів з попередження правопорушень та реалізації правових санкцій.

Інші додержувалися погляду, за яким правовий захист розглядався як система заходів, спрямованих на забезпечення недоторканності права, його здійснення та ліквідацію його порушень.

Правовий захист трактувався і як державно-примусова діяльність, керована на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку.[19]

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог захищається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, який має здійснити виконання обов'язків цієї особи перед кредиторами за рахунок її майна (ст.44 ЦК).

Право на захист — це передбачена законодавством можливість уповноваженої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки. [31]

Також слід зауважити, що гарантії держави спрямовані на захист прав і інтересів суб’єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави. Саме тому право на захист є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі. [19]