69

ЗМІСТ

стор.

Вступ…………………………………………………………………...……3

1. Сутність продуктивності праці в аграрних підприємствах………..….5

1.1. Трудові ресурси сільськогосподарського підприємства……………5

1.2. Сутність продуктивності праці……………………………………….9

1.3. Показники продуктивності праці та методика їх визначення……..10

2. Оцінка продуктивності праці в досліджуваному підприємстві……..14

2.1 .Організаційно-економічна характеристика господарства………....14

2.2. Забезпеченість трудовими ресурсами, їх склад та чисельність…...16

2.3. Досягнутий рівень та динаміка продуктивності праці, та трудоміскості продукції…………………………………………………………24

3. Напрями підвищення продуктивності праці в досліджуваному підприємстві…………………………………………………………………...…29

3.1. Загальна стратегія підвищення продуктивності праці на ВАТ «Шамраївське»………………………………………………………………..….29

 3.2. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва…………….32

 3.3. Посилення трудової дисципліни та система заохочень…...………38

Висновки…………………………..………………………………………44

Список використаної літератури……...…………………………………46

Додатки…………………………………………………………………..49

ВСТУП

Актуальність теми. В аграрному секторі економіки України впродовж останніх років відбулися значні перетворення, обумовлені зміною політичного устрою держави й переходом до ринкових форм господарювання. Це дало змогу змінити земельні та майнові відносини, створити принципово нові організаційно-правові форми господарювання, розробити шляхи створення прозорого ринкового середовища.

Однак діяльність більшості підприємств аграрної сфери протягом тривалого періоду характеризувалася низькою ефективністю. Незначні позитивні зрушення останніх років ще не гарантують стабільності зростання обсягів виробництва продукції в галузі. Серед головних причин зазвичай відмічають низьку технічну оснащеність та технологічну недосконалість процесу виробництва продукції сільського господарства. Окрім цього, варто відзначити ще й невміння організовувати процес праці за нових умов господарювання. З часів переходу до ринкової економіки не було розроблено та впроваджено механізму мотивації праці, який би відповідав умовам праці, що склалися нині в галузі сільського господарства, в наслідок чого, недосконалий та необґрунтований механізм впливу на працівників призводить до зниження ефективності праці.

Ступінь дослідження проблеми. Теоретичним і практичним аспектам проблеми підвищення продуктивності та ефективності праці в аграрному секторі присвятили свої дослідження такі вітчизняні вчені-економісти, як: Д.П. Богиня, О.А. Бугуцький, В.С. Дієсперов, П.М. Макаренко, Л.О. Мармуль та ін. Вивчення й узагальнення досвіду щодо проблем продуктивності та ефективності праці показало, що далеко не всі аспекти цього питання досліджені достатньо. Проблемними залишаються зокрема питання відносно низького рівня мотивації праці, матеріального та морального стимулювання. Все це створило в країні таку ситуацію, коли працівники не зацікавлені в результатах роботи підприємства, і, відповідно, у високих результатах своєї праці.

Метою роботи є дослідження проблем підвищення продуктивності та ефективності праці в аграрному секторі економіки України та пошук шляхів і резервів для їх підвищення в сучасних умовах.

Для досягнення мети поставлено ряд завдань:

• вивчити поняття продуктивності праці в аграрних підприємствах;

• оцінити продуктивності праці в досліджуваному підприємстві;

• запропонувати напрями підвищення продуктивності праці в досліджуваному підприємстві.

Предметом дослідження даної роботи є методичні та прикладні аспекти проблеми підвищення продуктивності праці та тенденції і шляхи покращення продуктивності. Об’єктом дослідження – сільськогосподарське підприємство ВАТ «Шамраївське».

У дослідженнях даної теми використовувалися монографічний, економіко-статистичні методи: спостереження, зведення, групування та узагальнення даних, аналіз економічних показників.

Інформаційною базою роботи виступили: наукова література вітчизняних та іноземних авторів, законодавство з досліджуваного питання а також річні звіти господарства за 2010-2012 рр., а також первинна документація планово-економічного відділу.

1. Сутність продуктивності праці в аграрних підприємствах

1.1. Трудові ресурси сільськогосподарського підприємства

Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, – це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на відозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність, освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу – сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. При цьому під професією розуміють вид трудової діяльності, що вимагає для її здійснення відповідної суми спеціальних знань (оператор машинного доїння, тракторист-машиніст, оператор тваринницького комплексу тощо). В межах професії можуть виділятися спеціальності – її різновиди з вужчим характером трудової діяльності (в ремонтній майстерні, наприклад, можуть бути токарі (професія) різних спеціальностей – токар-розточувальник, токар-револьверщик тощо). Аграрні підприємства можуть істотно відрізнятися за професійним складом своїх працівників, що зумовлено їх різною спеціалізацією та неоднаковим ступенем диверсифікації виробництва. Результати діяльності аграрного підприємства значно залежать від кваліфікації персоналу, яку можна визначити як ступінь підготовленості кожного працівника до виконання ним професійних обов’язків (функцій). Скажімо, робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані.

Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими категоріями:

1. Постійні працівники – ті, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення. Засновники (учасники) приватних підприємств – сільськогосподарських виробничих кооперативів, ТОВ, СФГ, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств, а тому їх правомірно відносити до даної категорії працівників.

2. Тимчасові працівники – ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.

3. Сезонні працівники – ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт.

Отже, склад трудових колективів приватних підприємств формується за рахунок членів підприємств і найманих працівників з різними умовами найняття на роботу. В державних аграрних підприємствах усі працівники є найманими і залежно від умов найму можуть бути віднесені до категорії постійних, тимчасових або сезонних працівників.

Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства, називається обліковим (списковим) складом. До облікового складу включають усі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють з інших причин.

Для визначення продуктивності праці і характеристики масштабів можливого залучення підприємствами робочої сили (їх трудового потенціалу) розраховують такий показник, як середньооблікова кількість працівників. Вона обчислюється за двома варіантами: середньообліковою чисельністю штатних працівників спискового складу і середньообліковою чисельністю всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

За другим варіантом такого розрахунку в середньооблікову чисельність працівників, крім штатних, включають працівників позаспискового складу, які залучалися до роботи й одержували заробітну плату, а також враховують ту обставину, що окремі категорії працівників зайняті неповний робочий день. Наприклад, робітників, які працюють за договорами підряду (по них немає можливості підраховувати час їх роботи), переводять в еквівалент повної зайнятості (умовні працівники) діленням фактично нарахованої їм заробітної плати за звітний місяць на середню за цей же місяць заробітну плату одного працівника спискового складу, зайнятого в основній діяльності підприємства. Працівників, які прийняті на роботу на півставки, переведені (прийняті) згідно з чинним законодавством на неповний робочий день, переводять в умовні працівники так: відпрацьовані ними людино-години за звітний місяць ділять на тривалість робочого дня, одержаний результат потім ділять на кількість робочих днів у даному місяці. Це і буде середньоспискова за даний місяць чисельність цих працівників в еквіваленті повної зайнятості. Осіб, яких залучають до роботи на підприємстві за спеціальними договорами і які не перебувають у списковому складі (штаті) підприємства, переводять в умовні працівники діленням нарахованої їм заробітної плати за звітний місяць на середню заробітну плату одного працівника спискового складу.

Середньооблікову чисельність штатних працівників спискового складу і середньооблікову чисельність всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості розраховують за кожний місяць і за рік. Зокрема, середньооблікову кількість працівників за місяць визначають підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці. Середньооблікову кількість працівників за рік розраховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньооблікової кількості за всі місяці року, поділеної на 12.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві розраховують середньорічну кількість працівників, зайнятих безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. Для цього середньооблікову кількість працівників множать на питому вагу затрат живої праці в сільському господарстві в усіх затратах живої праці підприємства.

Персонал державних сільськогосподарських підприємств залежно від сфери трудової діяльності його членів класифікують на такі групи:

• персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві (персонал основної діяльності);

• персонал, зайнятий у підсобних промислових виробництвах;

• персонал, зайнятий в обслуговуючих виробництвах.

До персоналу першої групи відносять працівників, зайнятих у рослинництві, тваринництві, садівництві, поточним ремонтом будівель і споруд виробничого сільськогосподарського призначення, працівників транспорту, що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво.

До персоналу другої групи включають працівників переробних цехів, цегельних заводів, столярень, працівників майстерень по ремонту техніки та працівників транспорту, що обслуговують промислове виробництво.

До складу персоналу, зайнятого в обслуговуючих виробництвах, належать працівники складів, матеріально-технічного постачання, працівники, які здійснюють капітальний ремонт будівель і споруд несільськогосподарського призначення, працівники транспорту, які обслуговують неосновне виробництво і непромислове виробництво, наприклад комунальне господарство.

Приватні аграрні підприємства можуть використовувати дану класифікацію для аналізу свого персоналу за сферами діяльності й оцінки якості роботи.