Вступ

В економіці України однією з найголовніших галузей є сільське госпо­дарство. Його частка в народному господарстві країни за загальноприйня­тими макроекономічними показниками досить висока. Зокрема, тут зосере­джено понад 20 % основних фондів і трудових ресурсів, 50 % земельного фонду і 92 % сільськогосподарських угідь. Від рівня економічного розвитку сільського господарства значною мірою залежить економіка країни в ціло­му, оскільки саме в цій сфері матеріального виробництва створюється 15 - 20 % валового сукупного продукту, понад 20 % національного доходу, 70 -75 % продуктів, що формують фонд особистого споживання населення. Україна спроможна цілковито задовольняти внутрішні потреби в сільсько­господарській продукції завдяки власному виробництву. За умов стабіліза­ції і зростання виробництва вона має всі реальні можливості стати експор­тером сільськогосподарської продукції. Нині в агропромисловому комплек­сі зосереджено 50 % виробничих фондів, виробляється майже 50 % внут­рішнього валового продукту, 2/3 товарів народного споживання, працює близько 40 % населення.

Навіть за сучасних умов кризового розвитку частка України в світово­му виробництві продукції сільського господарства залишається високою. Так, за валовим виробництвом цукрових буряків вона посідає перше місце в світі, соняшника — друге, картоплі — четверте, молока — п'яте, зерна — :. шосте. За свідченням закордонних експертів, Україна належить до числа країн з найвищим рейтингом щодо потенційних резервів агропромислового ви­робництва. В основу такого висновку вони кладуть досить високу концент­рацію чорноземів (30 % світового рівня) та відому працелюбність українсь­кого селянства. Якщо до цього додати досить вигідне географічне поло­ження України, її достатньо розвинуту транспортну інфраструктуру та ще й наявність практично не обмеженого ринку збуту сільськогосподарської продукції як в самій Україні, так і за її межами, то стане очевидним: основи української економіки зосереджені в сільському господарстві і будь-які її радикальні зміни мають починатися саме в цій сфері, агропромислове ви­робництво має стати пріоритетним в політиці держави, лідером виходу з економічної кризи.

Ринкові відносини та глобалізаційні процеси значно впливають на динаміку вітчизня­ної економіки, але найсуттєвішого впливу зазнає сільське господарство та його ос­новні галузі — рослинництво і тваринництво. Без перебільшення можна стверджува­ти, що основним стрижнем, на якому формуються сільськогосподарське виробницт­во та його інфраструктура, є зернове господарство. Саме зерноі його продукти — це основні компоненти харчування, виробництва тваринницької продукції, яка спожи­вається людиною, а також виробництво промислової продукції, лікарських препаратів і багато інших виробів в економічному комплексі країни. В сучасних умовах існує потреба дати теоретичне обґрунтування практики ведення зернового господарства відповідно до нових умов. Передусім треба відповісти на запитання, поставлені сучас­ною практикою вже нині. Перше — великі господарства зруйновані й землі розпайо­вані, кожен селянин одержав пай 2—10 га землі. Друге — глобалізаційні процеси ставлять досить жорсткі умови в конкуренції не стільки виробництва, скільки реалі­зації зерна і продуктів його переробки. Третє — входження України в СОТ ставить вимоги щодо квотування обсягів виробництва, якості зернових продуктів та узго­дження реалізації. Четверте — кліматичні зміни вимагають нових підходів як до зо­нального розміщення зернових, так і нових сортів, що потребує розв'язання про­блем селекції в зерновому господарстві. Існує чимало й інших похідних проблем.

За період з 1990 по 2006 рік посівні площі зернових культур в Україні становили в окремі роки у межах 14,6 – 15,6 млн. га, то істотне зменшення урожайності призвело до помітного скороченя обсягів валових зборів зерна.

Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва зерна займається велика група науковців. Значний внесок у розвиток науки в галузі зернового виробництва, підвищення його економічної ефективності внесли С.С.Бакай, О.Г.Білозерцев, Ю.Д.Білик, В.І.Бойко, П.І.Гайдуцький, В.А.Кадієвский, М.Ю.Коденська, М.Г.Лобас, П.Т.Саблук, В.Ф.Сайко, В.П.Ситник, Л.М.Худолій, О.М.Шпичак і багато інших. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення зернового виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Україна має потужну галузь насінництва. Проте в останні роки в насінництві з'явились негативні тенденції. Порушилась спеціалізація межі начних випробувань, що призводить до великих технологічних і організаційних змін. Для успішної реалізації першочергових завдань АПК потрібно найближчі роки здійснити комплекс організаційних і технологічних заходів з тим, щоб рослинницька галузь витримала випробування. З цієюметою треба реально забезпечити матеріальну зацікавленість усіх ланок, починаючи з селекційної роботи насінницьких господарств, які братимутьучасть у виробництві зерна твердих пшениць, до переробних та торговельних підприємств. Для цього потрібні глибокі наукові фундаментальні дослідження, створення спеціалізованих асоціацій, акціонерних товариств та інших комерційних структур, де всі учасники працюють на досягнення вагомих результатів виробництва.

Тема моєї курсової роботи є дуже актуальною, тому що за останні роки Україна відчула загострення продовольчої проблеми через низький рівень зерновиробництва. Основна мета роботи полягала у виявленні на підставі всебічного системного аналізу основних проблем розвитку сучасного зернового господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення його ефективності.

Мета дослідження обумовила постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

уточнити сутність економічної ефективності виробництва зерна в нових умовах господарювання;

визначити тенденції змін, які відбулись у зернопродуктовому підкомплексі Сумської області;

визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва зерна;

визначити резерви підвищення ефективності зернового виробництва за рахунок його інтенсифікації та поліпшення якості зерна;

обґрунтувати перспективні форми аграрно-промислових формувань в зернопродуктовому підкомплексі.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва зерна в умовах ринкової економіки.

Ми повинні ретельно вивчити основні проблеми зерновиробництва, шоб сприяти швидкому їх вирішенню.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Основні положення роботи стосовно тенденцій та шляхів підвищення економічної ефективності виробництва зерна використовуються в навчальному процесі при викладанні курсу “Економіка сільського господарства” в Київському Національному аграрному університеті.

Дослідження економічної ефективності виробництва зерна будемо проводити на прикладі ТОВ «Контакт-Плюс», яке знаходиться в Сумській області. При написанні курсової роботи буде вирішуватись ряд завдань. По-перше, визначення самої сутності економічної ефективності виробництва зерна; по-друге, дослідження основних факторів, що впливають на економічну ефективність і міру їх впливу на неї; по-третє, впровадження оптимальних шляхів підвищення виробництва зерна; по четверте, оцінювання фінансового стану підприємства.

Дана робота базується на працях відомих українських і російських вчених-економістів. Також теоретичною основою курсової роботи є законодавча база зерновиробництва. Дослідження економічної ефективності виробництва зерна проводиться за методом порівнянь, економіко-математичним методом.

Як вихідна інформація в даній роботі були використані річні фінансові звіти 2004-2006 років ТОВ «Контакт-Плюс», зокрема такі його форми:

1. форма № 1 - "Баланс";

2. форма №2 - "Звіт про фінансові результати";

3. форма №3 - "Звіт про рух грошових коштів";

4. форма №4 - "Звіт про власний капітал";

5. форма №5 - "Примітки до фінансової звітності"

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

1.1.Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає, насамперед, вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості – сировині.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Поняття ефективності в економіці пов'язане з добробутом. Ефективністю вважають здатність системи задовольнити ви­моги і потреби людей. Отже, ефективність важлива для роз­міщення ресурсів. Розподіл ресурсів, що є у власності, за якого нікому не може стати краще без того, щоб комусь не заподіяти шкоди, вважають ефективним. Якщо комусь може стати краще без шкоди іншим, то система не є ефективною. Коли економісти вдаються до поняття ефективності, то саме це вони зазвичай мають на увазі. Ми пропонуємо таке визна­чення ефективності:

Спираючись на економічну класифікацію, виробництво вважають ефективним, якщо неможливо збільшити вироблення одного блага без зменшення вироблення іншого.

Ресурси використовують неефективно, коли є можливість у разі застосування їх окремо зробити кращим хоча б одне господарство без заподіяння шкоди іншому. І навпаки, ре­сурси використовують ефективно, коли неможливо в разі окремого їх застосування зробити кращим якесь господарст­во, не зашкодивши принаймні одному іншому. Ефективність використання ресурсів часто називають оптимальністю за Паретто, або ефективністю за Паретто на честь відомого італійського економіста Вільфредо Паретто (1848 - 1923), який започаткував вивчення ефективності.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в резуль­тативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необ­хідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сіль­ськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищен­ням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношен­ням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах ви­робництва праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га зе­мельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних зако­нів і характеризує ефективність з якісного боку.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів ви­робництва і живої праці.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдно­сті кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кіль­кісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначати раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів та ін.) необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини у необхідному асортименті та належної якості продукції на душу населення. Однак Україна заінтересована не тільки у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й в систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції.

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв’язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату ( поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу.

Важливою галуззю, що визначає рівень розвитку всього аграрного сектора економіки нашої країни, є зернове господарство. Зернові належать до числа найважливіших культурних рослин. Вони мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ та валових зборів продукції серед інших сільськогосподарських культур. Як зазначено в Законі „Про зерно та ринок зерна в Україні” виробництво зерна – діяльність сільськогосподарських товаровиробників, що пов'язана з вирощуванням зерна, забезпеченням внутрішніх потреб  України  у  насіннєвому  матеріалі,  зерні  для продовольчих,   фуражних  та  технічних  цілей,  поліпшенням  його якості, створенням експортного потенціалу ринку  зерна,  а також гарантуванням  продовольчої  безпеки  держави  за рахунок розвитку власного зернового господарства.

Недосконалість чинного законодавства — один із основних факторів усіх перешкод ефективного ведення сільського господарства і виробництва зерна, зокрема. Селяни взагалі не висівають зернові, а фермери й орендатори несуть великі збитки від одержання навіть високих урожаїв. У чому суть численних негараздів у сільському господарстві? На це існує чимало різних пояснень як учених, так і практиків.

Для створення сприятливих умов розвитку зернового господарства в Україні необхідно: перше, в усіх випадках Україна братиме участь у конкуренції виробництва і реалізації на світовому ринку продовольчого й кормового зерна; друге, формувати ефективні великі форми господарювання, які здатні брати участь у конкуренції; третє, українські землі для вирощування сільськогосподарських культур потребують уваги для їхнього збереження.

Також існуюча практика об'єднання в поняття "зерно" різних за біологічно-хімічним складом, характером призначення і використання зернових культур, технологічними особливостями вирощування, збирання і зберігання, а також за рів­нем виробничих витрат на виробництво одиниці основної продукції та величиною ціни при їх реалізації в сучасних умовах ринкової економіки втратила доцільність її подальшого застосування. Адже на ринку відбувається процес купівлі-продажу конк­ретного виду зерна — пшениці, ячменю, кукурудзи тощо.

В умовах ринку попит і пропозиція визначаються на кожний конкретний вид зер­на. Тому в сільському господарстві необхідно запровадити окремий облік виробниц­тва кожного виду зерна та його витрат.

Аналіз розвитку зернового виробництва в Україні вказує на необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових культур з визначенням їх пріоритетності в ринкових умовах. Це потребує здійснення адаптивної іденсифікації розвитку певних видів зернових культур, найбільш повно пристосованих до відповідних регіональних природно-економічних умов.

Розвиток зернового виробництва нині потребує постійного здійснення його інтенсифікації, адаптації до регіональних грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов з урахуванням ситуаційних змін на внурішньодержавному та міждержавному продовольчих ринках.

Основними чинниками адаптивної інтенсифікації виробництва певних зернових культур є система сівозмін з обгрунтованим застосуванням системи удобрення полів підживлення посівів, впровадження високопродуктивних сортів із застосуванням відповідних методів розвитку насінництва, прогресивних прийомів обробітку грунту, заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур янів.

Особливого значення нині набуває сиситема засосування добрив з урахуванням регіональних грунтово-кліматичних умов.

Разом з тим слід відмітити, що за обмежених можливостей інвестиційних коштів важливо обгрунтовано вибрати галузі й види зернвих культур, у розвиток яких раціонально здійснювати капітальні вкладення. Як підкреслено вище, адаптивну інтенсифікацію слід зосередити в регіонах на культури, які мають вищий попитна аграрному ринку.

Практика підтверджує, що Україна на зовнішньому зерновому ринку може й надалі посідати гідне місце. Це ще раз вказує на доцільність інтенсифікації розвитку зернового виробництва.

Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю його, що витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експорт та створення державних резервів. В цій величині найбільшу питому вагу має зерно, яке споживається тваринами і населенням як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі та птиці використовується до 50%, на харчування 15-17%, насіння – 8-10%, на переробку – 3-4%, на експорт 8-10 млн.т.

Таблиця 1.1

Світове виробництво, споживання, запаси й торгівля зерновими, млн. тонн.

	2002/03	2003/04	2004/05	2005/06	2006/07 грудень	2006/07 січень	Січень-грудень
ПШЕНИЦЯ
Виробництво	567,6	554,6	628,8	618,9	588,6	590,8	+2,2
Споживання	603,8	588,4	610,1	623,3	615,2	616,4	+1,2
Кінцеві запаси	166,6	132,7	151,5	147,0	120,7	121,8	+1,1
Світова торгівля	110,1	104,5	113,1	113,7	111,9	111,6	-0,3
КУКУРУДЗА
Виробництво	603,0	625,2	712,3	692,4	692,9	687,2	-5,7
Споживання	627,1	647,4	685,0	696,8	725,8	725,8	0
Кінцеві запаси	125,4	103,2	130,5	126,2	92,7	86,4	-6,3
Світова торгівля	78,4	79,2	76,5	82,7	81,8	83,0	+1,2
ЯЧМІНЬ
Виробництво	134,9	142,9	154,2	138,1	138,7	138,3	-0,4
Споживання	136,4	147,6	143,5	142,9	145,9	145,3	-0,6
Кінцеві запаси	27,2	22,6	33,3	28,5	21,9	21,9	0
Світова торгівля	16,8	14,8	17,3	18,0	15,8	15,5	-0,3
ВСІ ЗЕРНОВІ
Виробництво	1820,9	1862,5	2043,3	2008,0	1973,9	1968,2	-5,7
Споживання	1913,8	1947,6	1993,6	2022,0	2045,9	2045,4	-0,5
Кінцеві запаси	443,0	357,8	407,5	393,6	323,5	317,5	-6,0
Світова торгівля	242,4	234,4	244,1	247,3	245,1	246,7	+1,6

В Україні зерно вирощують в усіх природно-кліматичних зонах, хоча його виробництво має свої відмінності в конкретних умовах. Основними виробниками зерна є підприємства Степу і Лісостепу, на які припадає відповідно 46% та 40% валових зборів, і лише близько 14% зерна виробляється на Поліссі.

Таблиця 1.2. Баланс зерна та пшениці на 2007/08 МР, за даними «Аграріки».

	Баланс по зерну	Баланс по пшениці
Початкові запаси, млн. тонн	2,8	1,615
Посівні площі, тис. га	15300	6370
Площі до збирання, тис. га	14100	5670
Урожайність, тонн/га	2,06	2,06
Виробництво, млн. тонн	29,05	11,680
Імпорт, млн. тонн	0,15	0,05
Загальна пропозиція, млн. тонн	32,0	13,300
Продспоживання, млн. тонн	6,9	5,900
Корми, млн. тонн	11,9	3,300
Промислове споживання, млн. тонн	1,3	0,200
Насіннєвий фонд, млн. тонн	2,9	1,250
Експорт, млн. тонн	5,0	1,000
Втрати, млн. тонн	1,5	0,540
Загальне споживання, млн. тонн	29,5	12,190
Кінцеві запаси, млн. тонн	2,5	1,110

Отже, визначимо розвиток зернового виробництва в нашому підприємстві, зокрема вплив факторів (урожайності і площі посіву) на зміну валового збору зерна.