Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

методичка з рецептури

.pdf
Скачиваний:
140
Добавлен:
30.05.2015
Размер:
596.04 Кб
Скачать

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ - РЕЦЕПТУРА

ВСТУП

Рецептура вивчає правила виготовлення лікарських форм та виписування лікарських засобів. Виписує рецепт лікар, тому цей розділ рецептури називається

лікарською рецептурою. Готує ліки фармацевт, звідси назва фармацевтична ре-

цептура. Такий поділ умовний, особливо стосовно лікаря ветеринарної медицини, який має досконало володіти правилами виписування та виготовлення ліків, оскільки йому доведеться не тільки виписувати, але й самому їх готувати.

Для полегшення засвоєння латинської термінології, зокрема назви лікарських речовин, студенти з першого дня занять занотовують незнайомі рецептурні терміни та вивчають їх напам’ять.

Домашні завдання із рецептури виконуються в окремому зошиті та перевіряються викладачем. При цьому він підкреслює виявлені помилки, які студенти повинні виправити, а рецепт з помилками виписати заново.

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА Тема 1. ЗАГАЛЬНА РЕЦЕПТУРА

Питання:

1.Визначення лікарської та фармацевтичної рецептури

2.Державна фармакопея. Її зміст і призначення.

3.Що таке ліки, лікарська речовина та лікувальний засіб?

4.Як відображаються у назві лікарських речовин їхні фізичні властивості і хімічна будова?

5.Рецепт, структура та правила його виписування.

6.Особливості виписування ліків. Прості та складні рецепти. Офіцінальні та магістральні прописи.

7.Аптека, її призначення. Правила зберігання та видачі ліків з аптеки, особливо отруйних та сильнодіючих.

8.Дозування лікарських речовин.

9.Несумісність лікарських речовин.

10.Види стерилізації лікарських засобів.

ДЕРЖАВНА ФАРМАКОПЕЯ

Фармакопея (від грецьк. Pharmakon ліки, отрута, poieo творю, виготовляю) це збірник обов’язкових державних або міжнародних законодавчих актів та стандартів, які гарантують якість лікарських речовин. Фармакопея має законодавчий характер для медичних працівників, фармацевтів та фармацевтичних і санітарних установ. У ній подано статті про лікарські препарати, їхню хімічну будову, фізичні властивості, дози, вимоги щодо контролю якості, реакції на ступінь чистоти та дієвості препарату, правила зберігання. Фармакопеєю, кодексом ме- дико-фармацевтичного законодавства, керуються всі установи, що зберігають, виготовляють, розповсюджують чи застосовують лікарські препарати та лікарську рослинну сировину. У додатку наведені показники атомної ваги; ізотонічних еквівалентів лікарських речовин за натрію хлоридом; таблиці щільності водних роз-

3

чинів кислот, їдких лугів, аміаку та гліцерину; співвідношення між щільністю во- дно-спиртових розчинів і вмістом безводного спирту в розчинах; таблиці, де вказані співвідношення води та спирту різної міцності для отримання одного літра спирту з указаною нижчою міцністю і разові дози найбільш поширених лікарських препаратів для різних видів тварин.

Книга, подібна до фармакопеї, уперше з’явилася в арабів (ІХ ст.) і трохи пізніше – у Західній Європі. У Росії першу фармакопею надруковано у ХVІІІ ст. латинською, а у 1866 р. російською мовами. В царській Росії було видано декілька фармакопей: окремо морська, військова і придворна. Після революції стали видавати єдину фармакопею. Таким чином, перша радянська фармакопея, що була VII виданням російською мовою, вийшла друком у 1925 р.

У1968 р. випущено у світ Х видання Державної фармакопеї (ДФ Х). Вона була доповнена статтями про нові препарати антибіотики, вітаміни, гормони, нейротропні засоби. Назви багатьох препаратів ДФ Х змінено відповідно до Міжнародної хімічної номенклатури.

У1987 р. з друку вийшов перший, а в 1990 р. другий том ХІ Державної фармакопеї. Том І ДФ ХІ “Загальні методи аналізу” включає статті про фізичні, фізико-хімічні, хімічні методи аналізу лікарських речовин та рослинної лікарської сировини (всього 54 статті). Введено 9 нових статей (“Газова хроматографія”, “Метод фазової розчинності”, “Радіоактивність”, “Люмінесцентна мікроскопія” та ін.). Суттєво перероблено та доповнено ряд статей, які були у ДФ Х. З урахуванням сучасних вимог до якості лікарської рослинної сировини у ДФ ХІ використано назви і символи одиниць вимірів Міжнародної системи одиниць (СІ), прийнятої у 1960 р. Генеральною конференцією з мір і ваги.

На сьогодні основним документом, який нормує якість ліків, що випускаються у нашій країні, є Державна Фармакопея України (2001 р.), із введенням в

дію якої втрачає свою силу в Україні ДФ СРСР ХІ видання. Головною відмінністю ДФУ від ДФ СРСР є те, що вона гармонізована з Європейською фармакопеєю, яка передбачає обов’язкове виробництво лікарських засобів відповідно до вимог належної виробничої практики (GMP).

Лікарська речовина це будь яка речовина неорганічної чи органічної природи, що має певну хімічну будову, фізичні властивості, яка проявляє фармакологічну або фізіологічну активність і може використовуватися для лікування людини чи тварини та попереджувати виникнення хвороб, або бути об’єктом фармакологічних досліджень.

Лікувальний засіб це фармакологічний засіб чи препарат зареєстрований в країні у відповідному порядку, а також фізіотерапевтичні прийоми (масаж, УФопромінення, ...), які використовуються для лікування хворих тварин.

Ліки це лікарські речовини у зручній формі для використання з лікувальною метою.

Лікарська форма це певна фармацевтична форма надана лікарській речовині. За агрегатним станом їх поділяють на тверді, м'які, рідкі і газоподібні.

4

Лікарський препарат це лікарська речовина у певній лікарській формі і має назву надану виробником.

НОМЕНКЛАТУРА ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

У Державній фармакопеї офіцинальною назвою препарату прийнята його латинська хімічна назва, представлена іменниками середнього роду другої відміни, що мають закінчення -um за винятком фосфору (Phosphorus) і сірки (Sulfus).

Згідно з хімічною назвою солей на першому місці ставиться катіон у родовому відмінку, а на другому аніон у називному відмінку. При цьому, якщо сіль містить кисень, то аніон має закінчення is або as (Natrii sulfas), а у солей без кисневих кислот um (Natrii chloridum).

Для пероксидів властиве слово peroxydum (Hydrogenii peroxydum), оксидів oxydum (Natrii oxydum), а гідроксидів hydroxydum (Kalii hydroxydum).

Уназві кислот обов’язково вказується слово acidum (кислота), а закінчення icum характеризує власне кислоту (азотна кислота Acidum nitricum, оцтова кислота Acidum aceticum). Якщо елемент здатний утворювати дві кислоти, то кислота з нижчим ступенем окиснення має закінчення osum (азотна кислота Acidum nitricum, азотиста Acidum nitrosum). Кислоти, які не містять кисню, мають префікс hydro та закінчення idum (хлористоводнева кислота Acidum hydrochloridum).

Уназві лікарських речовин відображені їхні фізичні властивості а саме:

Спосіб отримання

Сублімований sublimates

Сплавлений fusus

Осаджений praecipitatus

Тертий tritus

Відновлений reductus

Очищений rectificatus

Палений ustus

Неочищений crudus

Зовнішній вигляд

Кристалічний crystallisatus

Сухий siccus

Порошкоподібний pulveratus

Порізаний concisus

Димлячий fumans

Дрібний subtilis

Леткий volatilis

Найдрібніший subtilissimus

Рідкий fluidus, liguidus

Льодяний glacialis

 

Консистенція

Твердий durus

Еластичний elasticus

М’який mollis

Густий spissus

 

Колір

Блакитний coeruleum

Сірий (попелястий) cinereus

Червоний rubber

Білий albus

Жовтий flavus

Чорний niger

Зелений viridus

 

5

Концентрація

Розведений dilutus

Абсолютний absolutus

Концентрований concentratus

Насичений saturatus

 

Смак

Гіркий amarus

Cолоний sallies

Солодкий dulcus

 

 

Частини рослини

Кора cortex

Трава herba

Квітка flos

Корінь radix

Листок folium

Кореневище rhizoma

Плід fructus

Насіння semen

Латинські та українські назви рослин (herba трава) подаються в однині, за винятком flores квіти.

За встановленої структури органічним сполукам дають систематизовані наукові назви згідно з принципами міжнародної номенклатури органічної хімії. Склад компонентів та їхнє розміщення у цій назві повністю відповідає складу і структурі молекули хімічної сполуки.

Для найменування лікарських засобів використовують також умовні назви, які відображають історію походження речовини, шлях синтезу, лікувальний ефект, належність до фармакологічної чи хімічної групи або інші ознаки (дикаїн, інсектол, мастикур).

У нашій країні (та деяких інших) номенклатура лікарських речовин подвійна: одночасно присвоюється назва латинською і державною мовами. Такі назви еквівалентні за вимовою і словотворенням (Sulfadimezinum сульфадимезин).

Згідно з міжнародними правилами патентуються не лише продукти та вироби, а й їх оригінальні назви. Такі патентовані назви мають символ “R” (Registed зареєстрований). Подібні товарні знаки пишуться латинським шрифтом у називному відмінку та виписуються в рецептах згідно із загальними правилами у родовому відмінку.

РЕЦЕПТ, СТРУКТУРА ТА ПРАВИЛА ВИПИСУВАННЯ

Рецепт офіційний, юридичний документ, який відображає письмове звернення лікаря в аптеку про виготовлення і видачу ліків із вказівкою застосування їх для лікування хворої тварини.

У рецепті зазначають: лікарські речовини та кількість, яку потрібно видати, їхню форму виготовлення, вид, вік тварини, якій призначені ліки, спосіб (шлях) їх уведення та кратність застосування.

Рецепт пишуть латинською мовою, чітко, розбірливо, чорнилом або пастою, на бланку встановленої форми розміром 105 х 148 мм. З обох боків бланку залишають поле в декілька сантиметрів шириною для позначок фармацевта. Виправлення не допускаються. На одному бланку можна виписати рецепт лише на одну отруйну речовину, або на дві неотруйні, відокремлюючи їх знаком #.

6

За потреби нагального виготовлення ліків у лівому верхньому кутку бланка пишуть Statim (негайно, відразу), Citissime (дуже швидко) або Cito (швидко). Іноді на рецепті пишуть слово Antidotum протиотрута, що також обумовлює позачергове виготовлення ліків.

Рецепт складається із 6 частин:

І. Inscriptio заголовок, куди входять розділи:

1)штамп лікувального закладу із зазначенням назви, адреси і телефону;

2)Nomen aegroti вид тварини із вказівкою віку, клички, належності (власник тварин); якщо власник приватна особа, то вказується його адреса;

3)Datum дата виписування рецепта;

4)Nomen medici прізвище, ім’я та по батькові лікаря, який виписав рецепт. Пишеться повністю державною мовою.

ІІ. Praepositio звертання до фармацевта, виражене словом Recipe: візьми, наказовий спосіб від дієслова брати, його можна писати скорочено Rp.

ІІІ. Designatio materiarum основна частина рецепта, де перераховуються речовини, які потрібно взяти для виготовлення необхідного лікарського препарату. Цей розділ пишеться латинською мовою. Кожну речовину з нового рядка, з великої літери, у родовому відмінку.

Коротка таблиця закінчень іменників у називному та родовому відмінках

 

І відміна

ІІ відміна

ІІІ відміна

ІV відміна

V відміна

 

 

 

х, ux, is, ax,

 

 

N

a

us, er, um

s, ai, a, e,

tus, u

Еs

 

 

 

еn, go, as,

 

 

 

 

 

ur та інші

 

 

 

 

 

 

 

 

G

ae

i

is

us

Еi

З великої літери пишуть також видові назви лікарських рослин (Tinctura Valerianae настойка валеріани, Herba Hyperici perforati трава звіробою звичайного). Назву речовини, яка не вмістилась у перший рядок, переносять у другий, але в ньому починають писати, відступивши на 2 3 літери вправо.

Після назви кожної речовини справа вказують її кількість арабськими цифрами за метричною системою. Наприклад, п’ять грамів 5,0; п’ять дециграмів (п’ятсот міліграмів) 0,5; п’ять сантиграмів (п’ятдесят міліграмів) 0,05; п’ять міліграмів 0,005. Аптечні міліграмові різноважки мають певну форму:

5000

200

100

50

20

10

5

2

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рідкі лікарські речовини виписують іноді у краплях, записуючи римськими цифрами. Наприклад, розчин адреналіну гідрохлориду 1:1000, 10 крапель –

7

Solutionis Adrenalini hydrochloridi 1:1000 guttas X (допускаються скорочення: gtts. X).

Якщо вагові кількості речовин повторюються, то їхня кількість вказується лише після останньої речовини і пишуть ana (aa) порівну, а потім вказується доза. Якщо в лікарській формі є розчинник і його потрібно долити до потрібної кількості об’єму, то пишуть ad ”до” та вказують його рівень (ad 10,0; ad 100,0). Якщо активність препаратів за фармакопеєю виражена в одиницях дії, то в рецепті вказують ОД, ЖОД, КОД (одиниці дії, жаб’ячі одиниці дії, кошачі одиниці дії) тощо, а не грами (наприклад Streptomycini sulfatis 500000 ОД стрептоміцину сульфату 500 тисяч ОД; Adonisidi 30 ЖОД адонізиду, тобто новогаленового препарату трави горицвіту весняного, 30 жаб’ячих одиниць дії).

Речовини, що входять до складного рецепту, потрібно записувати в певному порядку. На перше місце ставлять основну за дією речовину (remedium basis); але один препарат не завжди забезпечує лікувальний ефект, тому до основної речовини додають допоміжну (r. adjuvans), яку пишуть у другому рядку. Якщо допоміжних речовин декілька, їх ставлять за порядком фармакологічної активності. На третьому місці вказують речовини, які змінюють смак, запах або колір ліків (r. corrigens). При цьому враховують смакові особливості різних тварин: корови полюбляють сіль, вівці гіркоти, собаки цукор. На останньому місці пишуть формоутворюючі речовини (r. constituens), які надають лікам певної форми. Ці речовини не повинні змінювати основну дію ліків і впливати на організм тварини. Їх виписують лише у випадках, коли лікам неможливо надати необхідної форми. Дозують їх у кількостях, що забезпечують утворення останньої. Тому вагову їхню кількість в окремих рецептах не вказують, а пишуть, скільки необхідно quantum satis (скорочено q. s.), тоді фармацевт сам вирішує, скільки потрібно взяти основи. Допоміжні, коригувальні, формоутворювальні речовини вводять за необхідності.

IV. Subscriptio вказівка про виготовлення лікарської форми. Вона починається з вимоги змішати всі лікарські речовини: Misce змішай (від. лат. дієслова miscere змішувати), fiat щоб утворилася (вказується потрібна) лікарська форма. Наприклад, Misce fiat pulvis змішай, утвори порошок. При цьому назва лікарської форми пишеться латинською мовою у називному відмінку з маленької літери.

V. Signatura сигнатура, розділ, призначений для власника тварини. Починається словами Da. Signa дай (видай), познач. Його пишуть державною мовою або мовою, зрозумілою для власника тварини, із вказівкою способу застосування ліків (зовнішньо, внутрішньо, підшкірно), яку кількість і в якому вигляді вживати (три таблетки, по дві столові ложки), кратність (три рази на добу, вранці і ввечері), коли потрібно вводити ліки до чи після годівлі.

Сигнатуру потрібно писати зрозуміло та докладно. Якщо лікар сам уводить ліки тварині, або це відбувається під його особистим контролем (тобто він бере на себе повну відповідальність за правильне призначення і застосування ліків), то в сигнатурі можна писати: Pro autore (для автора) або Pro usu proprio (для власного застосування).

8

Щоб усунути помилки під час призначення ліків, аптека видає лікарські форми для ін’єкції із синьою етикеткою, внутрішньо з білою, а зовнішньо із жовтою або червоною.

Для ліків, що потребують відпуску в певній упаковці, у рецептах вказують: Da in vitro nigro видай у чорній склянці;

Da in vitro flavo видай у жовтій склянці;

Da in charta paraffinata видай у парафіновому папері; Da in charta cerata видай у вощеному папері;

Da in ampullis видай в ампулах.

VI. Nomen medici підпис лікаря. Його ставлять на рецепті після перевірки написаного. Якщо на рецепті немає штампу лікувального закладу, то до підпису прикладається печатка закладу. Якщо у рецепті виписані отруйні та сильнодіючі речовини, то необхідно поставити штампи, круглу печатку лікувального закладу й особисту печатку лікаря.

На рецепті, написаному з обох боків бланка, внизу пишуть слово Verte! (переверни), щоб фармацевт не пропустив ні одного із рецептів. За необхідності замовити ліки повторно, у верхньому лівому куті рецепта пишуть: Repetatur! (нехай буде повторено), ставлять нову дату і підпис.

Рецепти на наркотичні та отруйні речовини дійсні протягом 5-ти діб; на снодійні та нейролептики 10 діб; на решту препаратів не більше 2-х місяців із дня виписування лікарем.

Рецепти бувають простими і складними, дозованими і недозованими, офіцинальними і магістральними.

У простому рецепті виписують тільки одну лікарську речовину, у складному декілька. Дозований рецепт вказує дозу однієї лікарської форми на один прийом, недозований на декілька (частіше за зовнішнього використання).

Багато лікарських форм (порошки, болюси, пілюлі тощо) виписуються на декілька прийомів диспензаційним або дивізійним методами. При диспензаційному пропису перераховують усі складові частини та позначають дозу кожного із них Dentur tales doses № (видай таких доз у кількості); при дивізійному – дози лікарських речовин вказують на усі прийоми відразу з наступним розподілом їх за кількістю доз, про що роблять помітку словами: Divide in partes aeguales №...

До офіцинальних (від слова officina аптека) рецептів належать такі, які готують за сталими прописами, закріпленими фармакопеєю чи іншими нормативними документами на фармацевтичних заводах і фабриках (наприклад лікарські речовини у формі таблеток, мазей, розчинів). У таких рецептах лікарська форма вказується в Designatio materiaru, а Subscriptio відсутня.

Офіцинальний: Recipe:Tabulettae Analgini 0,5

Dentur tales doses № 10

Signa. Внутрішньо. По 1 таблетці 3 рази на добу

9

Магістральні рецепти (від слова magister вчитель) довільні, їх склад взятий за власним розсудом лікаря. Такий рецепт містить усі частини. Наприклад:

Магістральний:

Цей же рецепт офіцинально:

Rp.: Natrii chloridi 0,85

Rp.: Solutionis Natrii chloridi

Aquae destillatae 100,0

0,85% 100,0

Misce fiat solutio

Da. Signa. Внутрішньо, на 2 прийоми

Da. Signa. Внутрішньо, на 2 прийоми

 

АПТЕКА, ЇЇ ВИДИ, ФУНКЦІЇ І ОБЛАДНАННЯ

Аптека (лат. назва officina, грецька apotheke) це заклад охорони здоров’я, що займається зберіганням, виготовленням і видачею ліків за письмовою вимогою (рецептом) лікаря. Вона повинна своєчасно забезпечувати населення загальнодоступними лікарськими засобами та санітарно-гігієнічними предметами.

Правила зберігання медикаментів, реактивів та інших хіміко-фармацевтичних препаратів

Під час зберігання медикаментів, реактивів та інших хімікофармацевтичних препаратів потрібно обов’язково враховувати: фізико-хімічні властивості препаратів (вогненебезпечність, легкозаймистість, фізико-хімічну несумісність тощо) та їхню фармакологічну активність.

За умовами зберігання медикаменти та інші хіміко-фармацевтичні препарати розподіляються на такі групи:

препарати, що потребують світлоізоляції (світлочутливі);

препарати, які слід зберігати в холодному місці;

гігроскопічні препарати, які необхідно зберігати в сухому приміщенні;

препарати легкозаймисті та вогненебезпечні, які з особливою обережністю слід оберігати від вогню;

їдкі речовини, що вимагають окремого зберігання від інших медикамен-

тів;

отруйні та сильнодіючі лікарські засоби групи А і Б.

Деякі медикаменти потребують комбінованих умов зберігання (наприклад, у темному і прохолодному місці). Це слід враховувати при зберіганні кожного препарату, користуючись вказівками Державної фармакопеї.

Медикаменти слід зберігати з написами їх назв (з етикетками) у шафах, у фасованому вигляді, в добре закоркованому скляному посуді, або у пакетах.

У процесі зберігання необхідно вести систематичне спостереження за станом медикаментів та хіміко-фармацевтичних препаратів. Усі виявлені недоліки негайно усувають, а медикаменти та інші препарати з невідомою датою виготовлення та із закінченим терміном зберігання піддають хімічному аналізу або знищуються.

Їдкі речовини: вапно хлорне, водний розчин аміаку, калію перманганат, кислота оцтова та інші органічні кислоти, натрію гідроокис, пергідроль, 40%-ний розчин формальдегіду зберігають в окремих сухих, темних, прохолодних, добре ве-

10

нтильованих та вогнестійких приміщеннях, захищених від впливу прямих сонячних променів, а також від вологи.

Невелику кількість їдких речовин у дрібній розфасовці, яку використовують з лікувальною метою, можна зберігати у загальних приміщеннях, але в окремих шафах, ізольовано від інших медикаментів та майна.

Біологічні препарати потрібно зберігати в сухих, темних, спеціально обладнаних холодильними установками приміщеннях за температури повітря +212 0С. Зберігати біологічні препарати на складах бажано окремо за видами: вакцини, сироватки та діагностичні препарати. Приміщення, де зберігаються біологічні препарати, повинно бути постійно зачиненим. Вхід сторонніх осіб на склад біопрепаратів за відсутності відповідальних працівників заборонено.

Отруйні та сильнодіючі лікарські речовини (список А і Б) зберігають за особливими правилами, затвердженими Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України.

Отруйні і сильнодіючі лікарські речовини дозволяється зберігати лише у спеціально відведених для цього приміщеннях (окремі кімнати, комірки, сховища тощо). У них вікна обладнують залізними гратами, а двері оббивають залізом. Препарати слід зберігати у спеціальних сейфах, металевих або оббитих залізом дерев’яних шафах чи ящиках, під замком. На їхній зовнішній стороні, залежно від групи речовин, мають бути відповідні написи А Venena або Б Heroica.

На внутрішній стороні дверцят сейфа повинен бути прикріплений список речовин, які зберігаються в ньому, із вказівкою вищих разових і добових доз препаратів для різних видів тварин.

Керівник закладу (служби ветеринарної медицини) зобов’язаний ознайомити, під розписку в спеціальному журналі, осіб, зайнятих на роботі зі зберігання та відпуску отруйних і сильнодіючих речовин, згідно з правилами поводження з отрутами у процесі роботи.

Особи, що не мають вищої або середньої ветеринарної чи фармацевтичної освіти, не допускаються до роботи, пов’язаної зі зберіганням та видачею отруйних і сильнодіючих речовин.

Отруйні лікарські речовини, незалежно від лікарської форми, а також отруйні речовини, які входять до складу реактивів, підлягають предметнокількісному обліку в спеціальних журналах за визначеною формою.

Облік ведуть у відповідних книгах, пронумерованих, прошнурованих і скріплених сургучевою печаткою, за підписом головного лікаря ветеринарної медицини району (міста), керівника закладу в обласній, крайовій, республіканській лабораторії, керівника відділу чи об’єднання “Зооветпостач” в аптеках цієї системи.

Книгу обліку, вхідні та вихідні документи зберігають у спеціальній кімнаті у відповідних шафах, сейфах або ящиках.

Рецепти на ліки, до складу яких входять отруйні та сильнодіючі речовини, які надходять до аптек системи “Зооветпостач”, закладів ветеринарної чи гуманної медицини оформляються у визначеному порядку.

11

Рецепти на ліки, до складу яких входять отруйні речовини, дійсні протягом одного, а на всі інші ліки двох місяців.

Відповідальність за використання у практиці ветеринарної медицини отруйних та сильнодіючих лікарських речовин у допустимих кількостях та за прямим призначенням несуть фахівці, які виписують і використовують ці речовини.

ДОЗИ ТА ДОЗУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТВАРИНАМ

Доза (Dose, від грец. dosis порція) кількість фармакологічного реагенту (препарату, речовини), призначеного хворому, яка обумовлює ті чи інші біологічні або клінічні ефекти.

Прийнято розрізняти разову дозу, призначену на один прийом dosis pro dosi, і добову дозу dosis pro die.

Добова доза dosis pro die це разова доза, помножена на кількість прийомів ліків за добу. Сума добових доз за всі дні лікування складає курсову дозу dosis pro curso.

Величина одноразової дози залежить від дії призначеної речовини. Розрізняють терапевтичну (лікувальну), токсичну та летальну. Терапевтична доза забезпечує лікувальний ефект, сприятливо змінює функції окремих, декількох або усіх систем організму. Розрізняють мінімальну, оптимальну (середню) і максимальну терапевтичні дози. Максимальна доза забезпечує виражений лікувальний ефект без прояву токсичної дії. У деяких випадках кількість одноразових терапевтичних доз обмежується максимальною добовою дозою, яку перевищують лише у виключних випадках за наявності індивідуальних показників.

Призначення лікарських засобів обмежується курсовою дозою, яка визначається не лише видужуванням або поліпшенням стану хворої тварини, а також іншими показниками (сприйнятливістю до ліків організму тварини без негативних наслідків та ін.).

У ряді випадків курс лікування починають з максимальної дози, яка вважається ударною, вона у два-три рази перевищує одноразову. Наступні дози ліків можуть бути набагато меншими від першої для підтримання концентрації ліків у крові на постійному рівні (підтримуючі).

Дози, що перевищують максимальні терапевтичні та викликають небезпечні для організму зміни (отруєння), називають токсичними. Максимальна токсична доза, за якої тварини залишаються жити без лікування, називається максимальною переносимою дозою і позначається LD0. Токсичні дози, що призводять до смерті всіх отруєних тварин (LD 100) або половини (LD 50), називають летальними дозами.

Тяжко хворим і ослабленим тваринам іноді уводять препарат частками (дробними дозами), причому спочатку вводять половину лікувальної дози, а через 26 годин і решту.

В рецептах кількість лікарських речовин вказують: за вагою - в грамах, або за об’ємом мілілітр. Для виготовлення лікарських форм речовину беруть за ва-

12