kyak_pidrucjnyk

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Т. Р. КИЯК А. М. НАУМЕНКО

О. Д. ОГУЙ

ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВО

(НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ НАПРЯМ)

ПІДРУЧНИК

Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

УДК 81'25(075) ББК 81.07я83 К38

Рецензенти:

д-р філол. наук, проф. О. І. Стеріопуло, д-р філол. наук А. Й. Паславська, канд. філол. наук О. Ф. Кудіна

Затверджено Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка

5 березня 2007 року

Кияк, Т. Р.

К38 Перекладознавство (німецько-український напрям) : підручник / Т. Р. Кияк, А. М. Науменко, О. Д. Огуй. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. – 543 с.

ISBN 978-966-439-213-3

Підручник суттєво доповнює дидактичну базу з перекладознавства, насамперед стосовно німецької та української мов, висвітлюючи різні проблеми міжкультурної комунікації. У ньому поєднано перекладознавчу теорії з її практичним спрямуванням. Приклади із творів німецької літератури, газетних і наукових публікацій та фрагменти повсякденних розмов широко ілюструють як загальні теоретичні постулати, так і служать основою для вправ на закріплення перекладацьких навичок. Цікавими і корисними стануть додатки, наведені на- прикінці підручника.

Для студентів, аспірантів, викладачів та науковців.

УДК 81'25(075) ББК 81.07я83

Гриф надано Міністерством освіти і науки України

( лист №1/1110441 від 22 . 12 . 09)

ISBN 978-966-439-213-3	© Кияк Т. Р., Науменко А. М., Огуй О. Д., 2009
	© Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
	ВПЦ "Київський університет", 2009

2

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Становлення українського перекладу – необхідна ланка в утвер- дженні освіти, науки та красного письменства, без яких немислима сьогоднішня Україна.

На глибоке переконання Й.В. Гете, переклад – "один з найбільш ва- жливих і найбільш суттєвих засобів спілкування між людьми". Навіть важко уявити собі, скільки інформації, цілих пластів чужомовної куль- тури, духовного багатства втрачала б світова цивілізація у випадку відсутності перекладу як явища. За умов глобалізації даних процесів роль цього виду інтелектуальної діяльності ще більш зростає, що зумов- лено явищами міжнародного інтегрування та кооперування ринкових економік, термінологічного "вибуху", нагромадження фахових мов, ак- тивізації міжнародного туризму, гармонізації освітніх стандартів тощо.

В Україні на зламі ХІХ й ХХ ст. під стяги перекладацтва ставали найкращі сили: перекладали поспіль усі письменники – від Куліша, Франка і до модерністів, більшість українських учених та громадських діячів. В Радянській Україні найкращі перекладацькі сили оживили національну мову та чуття причетності до світового культурного роз- вою, за що їх і переслідували разом з письменниками-дисидентами.

Не став винятком і новий злам сторіч. Ледве чи хтось сьогодні не бачить у перекладацтві його велетенського оновлювального заряду, од- нак мало хто достеменно усвідомлює його силу впливу, способи й обсяг дії. Наявні теоретичні розвідки та посібники з питань перекладознавс- тва досі не стали предметом ані фахової, ані громадської дискусії.

За останні роки в Україні різко зросла питома вага іноземних мов. В той час мізерна кількість недержавних видавництв та видавничих про- грам, які певною мірою зорієнтовані на вкрай необхідну сучасну украї- нську перекладну наукову літературу, не можуть успішно розгорнутися через брак добрих перекладачів. На думку багатьох фахівців, лиховіс- ною нормою стали переклади недосконалі, що тільки тиражують пере- кладацьке недбальство, залягаючи мертвим книжковим баластом, дис- кредитують і зарубіжного автора, й українського видавця. Отже, маємо

на сьогодні чимало різних фахівців, котрі здатні читати іноземними мо- вами, але обмаль тих, які можуть справді якісно перекладати фахову літературу. Маємо чимало здібних неофітів у цій галузі, але обмаль тих, хто захоче в ній залишитися, наосліп здобуваючи майстерність.

Пропонований підручник не становить за мету заповнити всі пере- кладознавчі проблеми, дати відповіді на всі теоретичні та практичні виклики сучасної науки трансляції. В процесі його написання автори дійшли одностайного висновку про необхідність заснування цілої "Бі- бліотеки перекладача німецької мови" й активізували вже працю у цьому напрямі в рамках Української спілки германістів вищої школи. Опубліковано посібник з художнього перекладу, монографія з питань термінотворення, подано до друку посібник з військового перекладу, готуються посібники з науково-технічного перекладу, фахових мов, орфоепічних засад перекладацької риторики тощо. Таким чином, вже через кілька років український загал перекладачів буде озброєний до- статньою кількістю дидактичного матеріалу, теоретичною базою та практичними зразками німецько-українського та українсько-німець- кого перекладу, який би цілком відповідав сучасним вимогам як ус- ного, так і письмового його варіантів.

Даний підручник можна розглядати як виправлене й уточнене ви- дання аналогічної праці тих самих авторів під назвою "Теорія і практи- ка перекладу. Німецька мова" (Вінниця: "Нова книга", 2006 р.). До того ж він доповнений короткою історіїю перекладу. Вилучено розділ "Фоне- тичні труднощі перекладу", оскільки він ліг в основу відповідного посіб- ника, який готується до друку.

Ми вдячні читачам за висловлені зауваження, більшість з яких ми намагалися врахувати. Очікуємо на наступні висловлювання точок зору за адресою: м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 14, кафедра теорії і практи- ки перекладу з німецької мови, проф. Кияку Тарасові Романовичу.

4

)`qŠhm` P

ŠenpP“ oepejk`dr

6

РОЗДІЛ 1

КОРОТКА ІСТОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ

1.1. Античний світ

Переклад завше відігравав особливу роль у розвитку світової куль- тури. Ф. Ніцше заявляє рішуче: "Міру відчуття історії тією чи іншою епохою можна виміряти по тому, як в цю епоху перекладають тексти, та по тому, як ця епоха намагається зробити своїм здобутком попере- дні часи та книги минулих епох". Переклад з'явився одразу після на- родження писемності. Найдавніша форма письма – шумерський кли- нопис – виникла в Месопотамії. Такі письмові знаки постали ще чо- тири з половиною тисячоліть тому у формі текстів на двох і трьох мо- вах, виконаних на глиняних табличках, знайдених під час археологі- чних розкопок. Саме старовавілонські таблички релігійного змісту, написані шумерською та аккадською мовами, – найдревніші свідки перекладацької діяльності.

Найдревніше зображення перекладача – на давньоєгипетському барельєфі – відноситься до ІІІ тис. до н.е. До речі, перший перекла- дач, якого знаємо за іменем, також єгиптянин. Це Анхурмес, верхов- ний жрець в Тинісі (ХІV ст. до н.е.).

В перекладацькій діяльності в Шумері велику роль відіграли школи "е-дуба" (тобто "дім табличок"), які почали діяти з ІІІ тис. до н.е. Кожен писець мав володіти й відповідно перекладати двома мовами – шу- мерською та аккадською. Формування аккадської літератури Вавіло- ну відбулося значним чином завдяки перекладам шумерських текстів. Вважається також, що знаменита "Поема про Гільгамеша" має шу- мерське походження.

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

Греко-римська антична епоха стала власне першою істотно відчут- ною епохою перекладу. Вже формуються перші перекладацькі конце- пції, наукова та практична вартість яких актуальна і сьогодні. Рим- ляни активно перекладають з грецької наявні літературні твори.

Саме завдяки перекладу Рим зміг осягнути для себе найбагатше культурне надбання стародавньої Греції і долучитися до нього. У 240 році до н.е. грецький раб Лівій Андронік створив латинську вер- сію Одіссеї і тим самим відкрив суворим римлянам ворота до скарб- ниці грецької літератури. Внаслідок цього переклад у Римі розцвів. Та й великі римські посли й оратори – Теренцій, Цицерон, Горацій, Вер- гілій – усі були блискучими перекладачами. В ІІ-ІІІ ст. до н. е. в царині перекладу відомими особистостями виступають Квінт Енній, який творчо використав спадок трагедій Еврипіда, Тит Макцій Плавт, який будував свої комедії на основі грецьких Публій Теренцій Афр, який переклав з грецької близько 100 комедій. Найвидатнішим пере- кладачем класичного періоду був Цицерон (106-43 роки до Р. Хр.). Він запропонував концепцію "емуляції", конкуруючого відтворення. Його теоретичні роздуми про переклад пронизані патріотичною самосвідо- містю. Він застерігає від "рабського наслідування". Ціцерон вимагає не дослівного перекладу, а передачі головної суті оригіналу, хоча водночас він домагається якнайточнішої передачі філософських термінів з гре- цької мови, найперше промов Есхіна та Демосфена. Проте один із на- ступників Цицерона – філолог І століття н.е. Квінтіліон – відійшов від його настанов у бік "суперництва", змагання з автором оригіналу, по- клавши тим самим початок тенденції так званого вільного перекладу.

Цій суто римській традиції протиставляє свої погляди автор, який увійшов в історію перекладу під ім'ям Ієроніма Стридонського (св. Іє- роніма), і вважається перекладачем першої визнаної автентичної ла- тинської версії Біблії (400 р.н.е.). Народився Ієронім у містечку Стри- дон (область між Далмацією та Паннонією). Згодом батьки – христия- ни посилають його вчитися до Риму, де він здобув глибокі знання з класичної літератури, східної філософії та права. В пустелі на терені сучасної Сирії два роки проводить у каятті, присвячуючи себе ви- вченню святого Письма та гебрайської мови. В Антіохії Ієронім ви- свячується на священика і з 382 року працює в Римі секретарем, пе- рекладачем і радником Папи Дамаса І, який доручив йому зробити переклад та ревізію біблійних текстів Нового Заповіту, використову- ючи як першоджерело офіційно визнані грецькі манускріпти. Він пе- ршим в історії перекладає Старий Заповіт із гебрейської мови на ла- тину безпосередньо з оригіналу. Святим його було проголошено вже в

8

РОЗДІЛ 1. Коротка історія перекладу

VІІІ ст. Це був один із тих святих, які між ХІV та ХVІІ століттями най- частіше служили джерелом натхнення для художників та поетів. З 1992 року Міжнародна федерація перекладачів відзначає день св. Іє- роніма 30 вересня як Міжнародний день перекладу.

1.2. Переклад в епоху Середньовіччя

Античний світ поступово згасає і настає європейський період. Після того, як у Багдаді в ІХ-Х ст. вчені переклали арабською мовою низку наукових та філософських творів давньогрецьких авторів, вже в ХІІ ст. ці праці перекладалися латиною в іспанському місті Толедо. В ХІІІ ст. латина замінюється іспанською мовою. Головна увага звертається на переклади в царині математики, медицини, астрономії, астрології. На жаль, Європа залишається порівняно бідною на власні наукові здобут- ки. Проте, користуючись підтримкою церкви та збагачуючи латинську культуру знаннями інших народів, перекладачі започатковують в ХІІІ ст. за підтримки короля Альфонсо Х власну культурну традицію.

"Толедській школі" належить видатна роль в ознайомленні середньо- вічної Європи з науковими та філософськими досягненнями попере- дніх цивілізацій. Перекладачі Толедо суттєво вплинули на формування західноєвропейського наукового світогляду. Саме завдяки Аверроесу та Авіценні Європа відкрила для себе Аристотеля та Платона. Все це створювала підґрунтя для заснування тут перших університетів.

Разом з тим християнство принесло із собою Святе письмо, яке ви- магало нових підходів. Святе письмо базувалося на шануванні Слова як окремої частки, котра єднає людину з Богом. Таке середньовічне сприйняття тексту дає ключ до розуміння середньовічної теорії пере- кладу. В центрі таких уявлень – іконічна природа слова, тобто слово виступає як образ предмета, до того ж між ними існує нерозривний зв'язок. По суті, це теза філософії неоплатонізму. Тому переклад на практиці передбачав обов'язковий вибір іконічного знаку, але вже іншою мовою. Звідси бере початок "буквальний переклад" в Європі.

Такий підхід став особливо характерним для перекладу тексту Біб- лії. Ще в ІVст. н.е. одним із перших варіантів був переклад Біблії гот- ською мовою, здійснений вестготським монахом Вульфілою. Для ньо- го він спершу розробив готський алфавіт. Переклад був дослівним, хоча автор намагається застосовувати транскрипцію та калькування у випадках, коли перекладається слово, яке відсутнє в готській мові. Дороговказом слугувала доктрина християнства, тому незрозумілість

9

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

змісту вважалася навіть позитивним явищем, оскільки підсилювала містичність релігійного почуття. Водночас подібна практика дослівно- го перекладу приводила до безпосереднього запозичення латинських та грецьких граматичних структур, які засвоювалися мовою перекла- ду. Ці перекладацькі засади використовувалися і для наступних пере- кладів Біблії в Середньовіччі.

Починаючи з ХІІ-ХІІІ ст., збільшується також частина світських пе- рекладів. Завдяки перекладам поширюється рицарський роман в Ан- глії, Іспанії, Італії, Німеччині, Норвегії, насамперед перекази францу- зьких рицарських романів. Особливо популярним став старофранцу- зький епос "Пісня про Роланда".

Разом з тим формуються засади усного перекладу. Міняється соціа- льна думка: якщо спершу вважалося, що це диявольське заняття і носії іншої мови сприймалися як неповноцінні, то завдяки наростанню дип- ломатичних контактів між державами, перекладач стає офіційною по- садовою особою та отримує державне визнання. В ХІІІ ст. юрист Пет- рус де Боско домагається заснування в Парижі спеціальної Вищої школи усних перекладачів зі східних мов та пропонує в посланні до Фі- ліпа ІV орієнтовну програму навчання. Таким чином переклад стає своєрідною зброєю в експансії європейської культури на Схід.

ВНімеччині перші пам'ятки перекладу з'являються у VІІІ ст., які можна вважати й першими пам'ятками письма древньоверхньоніме- цькою мовою. Це "Отче наш" та "Символ віри", "Ісідор" (переклад тра- ктату Ісідора Севільського "Про істинну віру"), в ІХ ст. "Татіан" (пере- клад євангельської гармонії Татіана з грецької через латинь німець- кою мовою). Тут слід згадати й твори "Геліанд" та "Отфрид". На Х ст. припадає перекладацька діяльність Ноткера Губатого, або Німецького (950-1022), який керував монастирською школою в монастирі Санкт- Галлен. Це був, по суті, один з найбільших центрів перекладу того ча- су. Сам Ноткер переклав "Риторику" й "Категорії" Аристотеля, "Шлюб Філології та Меркурія" Марціона Кацелли, "Втіха філософією" Боеція, "Буколики" Вергілія, псалми і т.п. Хоча в цілому Ноткер користується буквальним перекладом, він все ж рідко послуговується транслітера- цією, застосовуючи активно словотвір шляхом калькування і конвер- сії. На прикладі перекладів Ноткера бачимо, якою великою могла бу- ти роль перекладу в розвитку словникового запасу мови (наприклад: якщо словниковий запас слів "Татіана" складає 2300 слів, то в Нотке- ра це вже 7000 слів).

ВХІІ – ХІІІст. В Європі стають популярними світські тексти. Не стала винятком і Німеччина, де особливу популярність набули рицар-

10