Чупира Етногенез

В.В. Чупира Проблема

етногенезу

українського

народу

Хмельницький

2007

УДК 39(477)

П78 ББК 63ю5(4Укр)

Рекомендовано до друку на засіданні кафедри історії та країнознавства Хмельницького національного

університету, протокол № 6 від 9.02.2006

Рецензент:

Григоренко О.П. – д.іст.н., проф.. Національної академії державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького. м. Хмельницький.

П78 Проблема етногенезу українського народу. (На допомогу студентам у самостійній роботі при вивченні курсу "Історія України") / В.В. Чупира. – Хмельницький: ХНУ, 2007. – 92 с.

Висвітлюються основні підходи до теорії етносу та етногенезу. Розглядаються різні підходи до проблеми етногенезу українців, що склались в історичній думці минулого та сьогодення. Приділено увагу еволюції етнічних назв та мови українців.

Може бути корисним студентам ВНЗ, викладачам історії, усім, хто цікавиться історією України.

ББК 63.5(4Укр)

© В.В.Чупира, 2007

© ХНУ, 2007

В С Т У П

Вісторії України і, зокрема, історії українського народу, є чимало

ідо сьогодні, не належним чином вивчених проблем. Серед них одною з найскладніших є етнонаціональна історія, особливо проблема етногенезу українців. Її складність зумовлена не тільки і не стільки складністю з власне наукового розуміння, скільки з огляду на політичні нашарування, що зрештою викривили її зміст, перетворили цю наукову проблему на тему через яку в суспільній думці утверджуються геополітичні інтереси та відповідні ідеології різних держав та їх політичних сил. Саме тому, що усвідомлення власного коріння – спільності історичного походження та історичної долі, є основою самоототожнення кожного народу, це усвідомлення часто обирають об'єктом маніпуляцій для досягнення панування над територією і народом, що її населяє, через вплив на свідомість, коли політичними або й військовими засобами це не вдається. З іншого боку, будь-які спроби політичного сепаратизму починаються з доведення історичної та етнокультурної окремішності певної території та її народу. Отже питання етногенезу та етнічної історії дуже часто межує з питанням національної безпеки, збереження суверенітету та територіальної цілісності і перебільшення в цьому твердженні – не так багато.

І. ПОНЯТТЯ "ЕТНОС" ТА "ЕТНОГЕНЕЗ".

1.1 Основні концепції етносу.

Розмаїття народів завжди викликали цікавість і звичайних людей, і тих, хто намагався осягнути буття в різних його проявах. Сьогодні окремі народи є об’єктами дослідження різних наук. Узагальнено, галузь знань, що вивчає народи, називають етнографією (від грец. "етнос" — народ і "графо" — опис) або етнологією (від грец. "етнос" та "логос" — наука), в США – культурною антропологією (від грец. "антропос" — людина і "логос"), а у Великобританії соціальною антропологією. Причому, під етнографією, переважно, розуміють описову дисципліну, предметом якої є культурно-побутові особливості різних народів, а під етнологією — дисципліну, що досліджує, переважно, теоретичні проблеми, пов’язані з походженням, розвитком та життєдіяльністю народів. Накопичення знань в галузі народознавчих досліджень призвело до диференціації наукових досліджень за різними предметами, зокрема, на межі перетину з іншими галузями знань: етносоціологія, етнодемографія, етнопсихологія, етнолінгвістика, етнопедагогіка тощо.

Кожна галузь знань виробляє власний понятійно-категоріальний апарат, який використовується для опису, систематизації та синтезу знань про об’єкт досліджень. В системі наук, що досліджують народи і культури базовими поняттями є етнос, нація та похідні від них. Попри те, що ці категорії використовуються тривалий час, сталого тлумачення, чітких загальноприйнятих дефініцій цих понять до сьогодні немає. Слово "етнос" запозичене з давньогрецької мови і перекладається як "народ", а слово "нація", що перекладається так само – з латини. Проте само слово "народ" має багато значень. Ми можемо вжити його для позначення населення країни (народ України), тимчасових або випадкових скупчень людей ("на концерт прийшло багато народу"), соціальних особливостей частини населення (аристократія і простий народ) і, власне, специфічні особливості окремого народу (українській народ, італійський народ тощо). Саме в останньому значенні і використовується слово "етнос" – для позначення сукупності відмінностей притаманних різним народам, що дозволяють відрізняти їх одне від одного.

Багатозначність слова "народ" добре видно на прикладі суперечок навколо термінів "український народ", "народ України", "українці". Навколо них було чимало гострих суперечок, під час прийняття

Конституції України та деяких інших законів. Під "народом України" розуміли, наприклад, населення держави без зазначення етнічного походження — поліетнічне населення держави Україна, або політичну націю — громадян. Під "українським народом" та "українцями" — етнічних українців. Проте, насправді, всі ці терміни, в залежності від контексту, можуть бути використані для позначення і всього населення, і громадян, і етнічних українців, і українського народу як окремої спільноти. Зразком такого використання цих термінів є перші абзаци Конституції України: "Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення… "1. Разом з тим, ці ж терміни вживаються і тоді, коли треба позначити український народ і в специфічно етнографічному розумінні, і в розумінні політичному — громадянства, нації, і як такої, що сформована на етнічній основі, і на поліетнічній.

Отже, для уникнення плутанини, потрібно знати не тільки контекст, в якому використовується той чи інший термін, але й розуміти яку специфіку найточніше він зазначає.

Уже давні греки використовували слово "етнос" (ethnos) для позначення чужинців – інших, негрецьких племен і народів, а для позначення власного народу використовували слово "лаос" (laos). В стародавній Греції, з притаманній їй полісною організацією, політично повноправна частина населення позначалась словом "демос" (demos). Римляни запозичили слово "етнос" і разом з латинським словом "natio" використовували переважно для позначення різних варварських народів та їх особливостей. Власний народ римляни позначали словом "populus", вкладаючи в нього, в залежності від форми політичної системи (республіка або імперія), значення "громадяни" або "піддані". В латинізованій формі слово "етнікос" – етнічний, використовувалось для позначення чужих культурних проявів, а в часи протистояння християнства і старих народних вірувань, його використовували поряд із словом "паганус". В церковнослов’янському варіанті слову "етнос" відповідає слово "язики" (племена, народи), а словам "етнікос" і "паганус" – "язичництво" (поганство), яке з перемогою християнства остаточно набуло значення релігійного комплексу, що протистоїть християнству і якому, на відміну від християнства, притаманні

1 Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. — К.: Преса України, 1997. С. 3.

багатобожжя, ідолопоклонство, жертвоприношення тощо. В цьому, переважно релігійно-культурному значені слова "ethnos", "ethnic" увійшли у вжиток в Європі для позначення чогось екзотичного і пов’язаного з відсталими народами, їх релігіями і культурами. З кінця XVIII – середини ХІХ ст. слово "етнос" у значені "народ" поруч із словами "нація" і "плем’я" стали використовувати у етнографічних та суміжних дослідженнях. В ХХ ст. було розроблено і введено в

науковий обіг багато понять і термінів за допомогою яких описувались народи і пов’язані з ними явища і процеси. В англомовних і франкомовних етнологічних дослідженнях поруч з термінами "етнос" і "нація", або переважно замість них, використовуються терміни "етнічне", "етнічність", "етнічна група", "етнічна категорія", "етнічна ідентичність", але чіткої взаємоузгодженої і усталеної системи визначень і дефініцій не існує. В радянській системі суспільних і гуманітарних дисциплін поняття "етнос" і "нація" ототожнювались, причому перевага надавалась використанню останнього (більш чітка диференціація понять "нація" та "етнос" і похідних від них, була притаманна спеціальним дослідженням, переважно в царинах історії первісного й античного суспільства та етнографії). Поняття "етнос" використовувалось для позначення ранніх стадій розвитку суспільства і замінювалось термінами "плем’я" і "народність", виникнення ж й існування націй пов'язувалось з формуванням капіталізму та першої фази комуністичної формації – соціалізму, відповідно як капіталістична та соціалістична нація. До того ж, головною ознакою нації, що відрізняла її від етносу, вважалось "зміцнення економічних зв’язків між усіма місцевими групами народу, злиття місцевих ринків у єдиний спільний національний ринок". Терміном "національність" позначали приналежність до нації як певної мовно-культурно специфічної спільноти, тобто близько до прийнятого на заході "етнічне" та "етнічність".

На початку 90-х рр. минулого століття на теренах колишнього СРСР, зокрема і в Україні, поняття "етнос" та похідні від нього широко використовується не тільки в наукових дослідженнях але і в публіцистиці, політиці тощо. На залишки марксистьско-ленінських ідеологічних схем накладалась невизначеність західної системи етнологічної термінології, що призвело до значної плутанини. Але події кінця ХХ ст., що супроводжувались міжетнічними конфліктами, проблемами етнічної ідентичності, мовними проблемами, процесами національного самовизначення, боротьбою за незалежність тощо, актуалізували інтерес до досліджень у етнонаціональній царині в країнах СНД. Проте тлумачення явищ і процесів, визначення понять і

обґрунтування термінів, даються з різних, інколи протилежних позицій, часто обумовлених політичними та світоглядними міркуваннями та уподобаннями.

Оцінка місця і значення етносів в історії людства, їх вплив на розвиток суспільства, залежить від того, як визначається природа етносу, описуються його властивості та процеси, що супроводжують його буття. На жаль єдиного підходу до розв’язання цієї наукової проблеми не знайшли. Існуючі теорії та концепції етносу поділяють на три основних підходи, що відрізняються розумінням феномена етносу — примордіалізм, інструменталізм, конструктивізм.

Інструменталізм і конструктивізм у розумінні природи етносу виходять з припущення про суб’єктивність етносу, його розглядають як ідеологію, яку створюють і використовують еліти для досягнення певної мети, найчастіше, політичної.

Примордіалістський підхід виходить з того, що визнає етнос об’єктивно існуючим феноменом, що має реальні основи виникнення і розвитку, а отже, етнос не конструюється свідомістю, а усвідомлюється людиною як її зв’язок з групою, певною культурою і середовищем. Разом з тим примордіалізм розпадається на декілька теорій, відмінних між собою в залежності від визначення чинників, що спричиняють існування і розвиток етносу.

Серед найбільш впливових в сучасній науці теорій етносу є такі:

1.Біологічна теорія етносу: Формувалась на основі уявлень епохи "романтизму" про народ як єдність "землі і крові". В новітній час була доповнена вченням В. Вернадського про "біосферу" і "живу речовину" планети, "антропосферу", "ноосферу". В межах цієї концепції Л. Гумільов розробив енергетичну (пасіонарну) теорію етносу, додавши поняття "мозаїчність антропосфери" або "етносфера".

Прихильники біологічної теорії етносу розглядають його як частину біосфери, відповідно поширюючи на нього закони властиві розвиткові біологічного виду

2.Інформаційна теорія. (М.Чебоксаров, С.Арутюнов) розглядає етнос як своєрідний інформаційний фільтр, що організує зв'язок між світом, спільнотою і людиною. Буття етносу забезпечують діахронні зв’язки, що у вигляді традиції і звичаїв передають міжпоколінну інформацію та синхронні зв’язки, що пов'язують різні територіальні частини етносу і забезпечують відтворення і поширення етносу в просторі.

3.Соціальні теорії етносу: Соціальні теорії етносу (конструктивізм, інструменталізм, марксизм тощо) виходять з ідеї про соціальну природу етносу, відтак пов'язують його існування з

певними соціальними умовами і процесами. Отже припускають, що соціально-політичні процеси (об’єктивні та інспіровані) можуть спричинити зміни в етнічній структурі суспільства. Звідси ідеї, що лягли в основу радянської національної політики: перетворення капіталістичної нації на соціалістичну, формування "нової історичної спільності людей – радянській народ", "злиття націй" і т.ін.

4. Сьогодні найбільш перспективними є підходи до дослідження етносу які намагаються синтезувати продуктивні аспекти різних концепцій. Виходячи з таких міркувань, можна припустити, що

етнос – складна біосоціальна система, що складається з двох підсистем (біологічної та соціальної), які знаходяться у тісній взаємодії та забезпечують життєдіяльність та самовідтворення у часі та просторі спільноти людей, як форми існування homo sapiens.

Більш детальне визначення сутності етносу слід розпочати з розгляду його властивостей. Кожне природне або соціальне явище, навіть, кожна річ, мають певні ознаки та риси за допомогою яких ми їх розрізняємо, порівнюємо, описуємо тощо. До набору рис та ознак етносу, в залежності від прихильності тій чи іншій концепції, відносять різні його властивості, найчастіше серед них є:

спільне походження (уявне або реальне) особливості антропологічного типу, особливості психологічного типу, етнічна територія,

спільна традиційна духовна і матеріальна культура, мова,

етнічна свідомість (етнічна самосвідомість та етнічна ідентичність),

етнонім (назва етносу).

Останнім часом до цього переліку стали додавати

менталітет, компліментарність поведінковий стереотип, ендогамію,

діахронні та синхронні інформаційні зв'язки.

Причому, під ознаками етносу розуміють ті характеристики, які дозволяють визначити етнос на відміну від інших природних і соціальних феноменів, а під рисами етносу – ті, що дозволяють відрізняти один етнос від іншого. Проте, слід пам’ятати, що, часто, одні й ті ж характеристики можуть бути і рисами і ознаками етносу. Наприклад, мова є ознакою етносу, а конкретна мова — рисою певного етносу (мова взагалі — ознака етносу, українська мова — риса

українського етносу). Разом з тим, жодна з ознак і рис, що їх визнають етнічними, не є визначальними — тільки наявність всього комплексу ознак і виразна специфічність рис, дає підстави для визначення етносу і його окремішності серед подібних.

Специфічні характеристики етнічних ознак і рис властиві кожному конкретному етносу називають етномаркерами, а представників певного етносу, носіїв характерних для нього етномаркерів – етнофорами.

Отже, розглянемо деякі риси та ознаки етносу.

Спільність походження. Саме слово "народ" містить в собі вказівку на спорідненість – "народжені на одній землі" або "народжені від спільних предків" тощо. В цьому слові відбито історичну пам'ять про соціальний розвиток людини, адже першою формою соціальної структури Homo sapiens була родова община. Людство змінюється поколіннями, кожне нове покоління успадковує попереднє. Поколінням в науці прийнято вважати 25 років. Отже кожна людина в 20-му поколінні (500 років) має близько 2 млн. предків. Якщо зважити на притаманну етносам схильність до ендогамії – укладання шлюбів усередині етносу, то єдність його ґрунтується і на кровноспоріднених зв’язках. Вважається, що порушення етнічної ендогамії, коли кількість мішаних шлюбів перевищує 10-15%, веде втрати стійкості етнічної системи і в несприятливих умовах може спричинити швидку асиміляцію етносу. Історична пам'ять про спільне проходження певної спільності людей передається через перекази, легенди, історичний епос, писану історію тощо. Але уявлення про спільне походження підтримується також і зовнішньою подібністю людей. Генетична спорідненість етносу проявляється у відносній схожості фізичних рис, що передаються генетично (антропологічний тип). Зовні схожі люди, що живуть на певній території, до того ж, дотримуються схожих звичаїв і розмовляють однією мовою, чіткіше усвідомлюють спільність походження. Проте спільність походження не тотожна кровній спорідненості. Чуття етнічної спільності – загальніше, ширше, абстрактніше ніж чуття єдності роду.

Антропологічний тип – сукупність середніх величин особливостей будови голови і тіла різних груп населення Землі. Особливою одиницею антропологічної типології людей є раси – територіальні групи людей, що характеризуються певною фізичною подібністю за багатьма ознаками. Сучасна антропологія вирізняє великі, малі, перехідні раси, а також локальні антропологічні типи. Але навіть детальні класифікації антропологічних типів не перебільшують сотні різновидів, тоді як етносів нараховується більше

двох тисяч. Отже багато етносів мають спільний антропологічний тип, з іншого боку, багато і таких, що одночасно належать до декількох різних.

Психологічний тип етносу, або як його інакше називають "душа народу", "народний (етнічний або національний) характер", теж виразна характеристика самобутності різних народів. Інколи поняття "етнічний психологічний тип" наближають або замінюють поняттям "етнічність", "етнічна ідентичність" чи "етнічний менталітет". Психологічний тип етносу має складну структуру, що включає в себе: "етнічний (національний) характер" та "етнічний менталітет", "етнічні стереотипи" та "етнічні упередження", "етнічну самосвідомість" та "етнічну ідентичність" і таке інше. Кожний з цих компонентів, теж складається з різних елементів, що проявляються у різних сферах буття етносу.

Щоб уникнути надмірної деталізації, часто, під психологічним типом етносу мають на увазі специфіку генетично успадкованих властивостей нервової системи та мозку, що зумовлюють своєрідність інтелектуально-пізнавальних, емоційно-вольових та поведінкових проявів етнічної спільноти. А психологічні особливості етнічної свідомості та стереотипів поведінки розглядають окремо. Всі разом ці психологічні характеристики етносу визначають своєрідність духовної чи матеріальної культури етносу.

Етнічна культура завжди була і залишається вагомим етномаркером, навіть сьогодні, коли в умовах глобалізації особливо проявляються уніфікаційні результати взаємодії різних культур. Особливо швидкі зміни помітні в тих царинах духовної та матеріальної культури, які дотичні до сфери обслуговування і виробництва предметів культури "масового вжитку" (кіно, телебачення, література, сучасна музика тощо). Проте інші елементи культури можуть проявити більшу консервативність і зберігати етнічну специфіку.

Разом з тим, культури різних етносів – це особливий, характерний саме для них, перетин елементів етнічної культури, яка твориться в середовищі певного етносу за традиційними зразками, іноетнічних елементів, що у вигляді зразків і форм запозичені з інших етнічних культур та інтеретнічних елементів, що вже стали надбанням всього людства. Способи і пропорції цього культурного перетену є виявом самобутності етнічної культури та ментальності етносу.

Менталітет – глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості людей, що включає в себе безсвідомі схильності до певного сприйняття світу, способу мислення та певної моделі поведінки. Він формується протягом тривалого історичного розвитку етносу під