1.1 Поняття нестандартного уроку

Держава стоїть на порозі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, а тому вимоги, потреби людини у ньому змінилися [додаток 1].

Тож бачимо, що суспільство «Епохи інформації» (постіндустріальне) вимагає від людини:

1) певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин;

2) уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів;

3) не вузьких знань, а загального підходу до вирішення питань;

4) комунікабельності – уміння працювати у згоді з іншими і спільно доходити мети [1, c. 4 ].

Саме тому ми усвідомили необхідність застосування під час викладання шкільних предметів таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залучали позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу.

У практиці навчання почали з’являтися театралізовані вистави, рольові ігри,різноманітні турніри, змагання, багатопланові дискусії тощо. Такі уроки через свою незвичайність наприкінці 80-х рр.. ХХ ст.. отримали назву нестандартних, або нетрадиційних. Вони справді відрізняються від звичних комбінованих уроків і метою, в якій переважає орієнтація на розвиток здібностей,інтересів, нахилів учнів,їхніх специфічних умінь,на отримання певних знань чи вироблення окремих загально навчальних умінь, і відсутністю послідовності елементів уроку, передбаченої загальноприйнятою типологією уроків; наявністю у структурі уроку ознак інших форм навчання[4, c. 21].

Сьогодні нестандартні (нетрадиційні) уроки є звичною ознакою будь-якої школи, можна навіть говорити про «моду» на той чи інший тип уроку, та ставлення до них не можна назвати однозначним.

Навіть чіткого визначення поняття «нестандартний урок» у педагогічній літературі досі не існує. Найбільш поширеною є характеристика такого уроку як імпровізованого навчального заняття, що має нестандартну (невизначену) структуру та невизначений задум й організаційну форму. З іншого боку, нестандартним можна назвати уроки у тій чи іншій технології навчання. Наприклад, особисто зорієнтований урок, урок у розвивальній системі навчання, модульний урок тощо.

Визначимо, що не існує й загальноприйнятої типології нестандартних уроків. Усі існуючі класифікації значною мірою можна назвати умовними.

У посібнику І. П. Підласого «педагогіка» перелічується 36 типів нестандартних занять (урок-гра, урок-рольова гра, урок-діалог, бінарний урок та ін..). В. А. Щеньов пропонує класифікувати нестандартні уроки, доповнивши типологію

«класичного» уроку. Наприклад, уроки вікторини, захист проектів тощо відносять до групи уроків контролю знань, а уроки-конференції – до уроків формування нових знань. С. В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють такі групи нестандартних уроків:

1. Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю).

2. Уроки, пов’язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).

3. Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія, урок-експедиція).

4. Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).

5. Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік, урок-моделювання).

6. Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-монолог).

7. Уроки – аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).

8. Уроки – аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).

Незважаючи на таке величезне різноманіття, для більшості нестандартних уроків, як правило, характерні: колективні способи роботи; цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; активізація пізнавальної діяльності; партнерський стиль взаємовідносин; зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оцінювання та ін.[11, c. 11].

Все це є актуальним, оскільки в підлітковому віці спостерігаються потреба у створенні власного світогляду, прагнення до дорослості, бурхливий розвиток фантазії та уяви, спрямованість на самоствердження в суспільстві. З огляду на це найбільш продуктивними у цьому віці є нестандартні уроки, які залучають підлітка до діяльного розв’язання завдань і проблем, ставлять його в позицію причетності до подій. Адже відомий педагог А. Макаренко стверджував: «Яка дитина в грі, така вона здебільшого буде в праці». Тому майбутній діяч виховується насамперед у грі, зокрема на нестандартних уроках під час повторення, вивчення та закріплення нового навчального матеріалу.

Актуалізація проблеми нестандартних уроків та їхній вплив на всебічний розвиток дитини пов ’язані насамперед із загальновизнаним фактом низького рівня об ’єктивної та суб ’єктивної готовності дітей до життя за межами школи, фактичною відсутністю у більшості навчальних закладів системи роботи, спрямованої на розвиток соціально-психологічної готовності дитини до життя, що включає такі якості[13, c. 42]:

• Уміння приймати рішення та робити вибір;

• Бути свідомим громадянином своєї держави;

• Відчувати себе громадянином цілого світу;

• Вміти співпрацювати з іншими людьми;

• Завжди працювати якісно;

• Проявляти ініціативу;

• Навчитися працювати з великим обсягом різноманітної інформації,самостійно здійснювати її пошук, обробку, аналіз і зберігання;

• Бути свідомим того, що існують різні цінності.

Цих якостей майбутні громадяни можуть набути через використання та запровадження в школі інновацій, нетрадиційного навчання, насамперед нестандартних уроків.

Перш ніж запропонувати дитині взяти участь у нестандартному уроці, треба створити своєрідний «архів», чи «банк даних», у якому була б зібрана велика кількість матеріалів, свідчень, часом суперечливих і протилежних суджень, бо соме вони допомагають школяреві виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає його особистості, щоб потім переконати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей «архів» поповнюють як учителі, так і учні. Щоб легше було ним користуватися, матеріал доречно розкласти за темами в окремі папки.

До нестандартних уроків готуємося заздалегідь. Передусім вибираємо найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів (якщо це нова тема, то даємо опрацювати матеріал самостійно, при цьому надаємо консультації); розтлумачуємо їхні обов ’язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструємо ймовірний підхід до важкої ролі та забезпечуємо діалог виконавця з класом. Для цього «аудиторії» можна запропонувати зразки питань для дискусій, основні теми для гри «брейн-ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», підказати тактику поведінки під час гри.

Більшість уроків нестандартної форми передбачає групове навчання, що сприяє реалізації комплексних його цілей, засвоєнню бази знань; формує навички самоконтролю, вміння висловлювати особисту думку і враховувати думки інших, почуття обов’язку й відповідальності за результати навчання. Учень на таких уроках не лише сприймає певну суму знань, а бере активну участь у їх засвоєнні, опановує способи самостійного їх поповнення і розширення.

Методичний аналіз таких уроків дає підстави стверджувати, що усі вони можуть успішно використовуватися у вивченні української мови.

Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до нього.

Урок КВК

Урок типу КВК може бути проведений як урок повторення певної теми чи розділу. Структура його така:

1 етап – розминка – розповідь з теми. Учні двох команд за чергою розповідають, з’ясовують теоретичний матеріал, аргументують його прикладами.

2 етап – конкурс «Перевірка домашнього завдання». Завдання творчого характеру. Може бути розіграна сценка, діалог тощо.

3 етап – виконання завдань з вибором правильної відповіді. Кожній команді пропонуються рівнозначні завдання (можна тестового характеру).

4 етап – конкурс «Відгадай». Загадки, мовні ігри (для кожної команди окремо). Наприклад: гра – один учень виходить з класу, а коли повертається, то інші натяками підказують йому відповідь. Виграє та команда, учні якої дадуть відповіді швидко й точно.

5 етап – конкурс акторів і художників. Творчі завдання з використанням нового матеріалу.

6 етап – підсумки конкурсу, визначення переможців[5, c. 26-27].

Урок-семінар

Семінар можна проводити після кількох (двох-чотирьох) уроків-лекцій або під час вивчення нового матеріалу, який відсутній у підручнику.

Завдання уроку-семінару

1. Перевірити якість засвоєння нового матеріалу.

2. Розвивати вміння самостійно працювати з додатковою історичною літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямовувати навчання на практичне застосування знань.

3. Навчити учнів застосовувати знання, одержані на практиці, для аналізу різних процесів.

Головна умова семінару – допомогти учням підготувати відповіді на всі питання з подальшим оформленням у вигляді виступу, тез, таблиць тощо[14, c. 71].

Основні принципи організації уроку-семінару

1. Клас наперед поділено на групи («доповідачі», «рецензенти», «хроністи», «журналісти» тощо), оголошено тему, план і літературу до семінару.

2. Кожен учасник будь-якої з груп бере участь у семінарі.

3. Група «хроністи» результати своїх та чужих виступів оформляє у вигляді письмового завдання, а група «журналісти» - у вигляді запитань.

4. Кожен член групи бере участь у виступах.

Основні правила уроку-семінару

1. Тема семінарського заняття визначається вчителем, виходячи з того, що вона, скажімо, відсутня в шкільному підручнику.

2. Усі учні повинні записати тему, план та літературу майбутнього семінарського заняття.

3. Вироблення регламенту уроку є обов’язковим, адже це дає змогу виступити якомога більшій кількості учнів класу і не дає їм розслаблятися на уроці.

4. Така форма проведення уроку дозволяє уникнути пасивності всіх учнів класу, допомагає їм краще засвоїти новий навчальний матеріал.

Регламент уроку-семінару

1-й етап. Доповідач №1 виступає з повідомленням, що розкриває перше питання семінару.

2-й етап. Рецензент №1 робить рецензію відповіді Доповідача №1 і доповнює її, якщо це потрібно.

3-й етап. Хроніст №1 складає табличку на основі цих виступів.

4-й етап. Журналіст №1 на основі виступів своїх попередників придумує перше запитання і ставить його для всіх учнів класу. Все знову повторюється до тих пір, доки не вичерпаються питання плану семінарського заняття.

5-й етап. Підсумок уроку. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.

Урок-практикум

Уроки-практикуми присвячуються вдосконаленню правописних і мовленнєвих умінь і навичок учнів, на таких уроках виконуються завдання, що складаються зі спеціально дібраного дидактичного матеріалу[15, c. 29].

У завданнях бажано передбачити ті етапи роботи, за якими мають працювати учні. Так, навчальне завдання для старшокласників, що стосується формування навичок творення текстів різних стилів, може бути сформульоване так:

Завдання 1. Закріпіть знання про стилі мовлення: допишіть замість крапок назву стилю (стилів).

1. У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні стилі:...

2. Стиль … характеризується порушенням у літературі й мові норм спілкування, наявністю діалектних форм.

3. … стиль дає точне висвітлення наукових понять.

4. Стиль … характеризується яскравістю образністю,емоційністю викладу.

5. … стиль – це стиль агітації та пропаганди.

6. Стиль … мовлення – це канцелярський стиль, характерний для документів.

Завдання 2. Підготуйте усне повідомлення на тему «Стилі мовлення», використовуючи подані запитання:

1. Як ви розумієте поняття стиль? Чим викликана поява основних стилів мовлення?

2. Що характерно для лексики кожного стилю?

3. Чи допускається взаємопроникнення стилів? Чому?

Вправи, що виконуються на уроках-практикумах, мають бути переважно конструктивними. Щоб закріпити вміння і навички, корисно пропонувати творчі вправи. Під час роботи на уроках доцільно дозволяти учням користуватися таблицями, підручниками, схемами, довідниками тощо.

На уроках-практикумах виконуються індивідуальні і колективні види робіт, що впливають на формування в учнів навичок взаємо- і самоконтролю.

Урок-залік

Уроки-заліки сприяють повторенню, узагальненню та систематизації вивченого матеріалу,активізації розумової діяльності учнів, вихованню серйозного ставлення до предмета. Для цих уроків обираємо теми теоретичного характеру, учні готуються до них протягом певного часу. Поділ класу на кілька груп для складання заліку (його можуть приймати і кращі учні) значно прискорює перевірку знань учнів[9, c. 56].

Урок захисту реферату

Уроки захисту реферату проводяться в старших класах. Метою підготовки реферату є демонстрація вміння критично осмислювати вивчений матеріал, аналізувати, узагальнювати та описувати свої власні спостереження, практично реалізувати теоретичні положення в самостійних розробках.

Вимоги до написання реферату можуть бути такі[10, c. 50]:

1. Вивчення та аналіз теоретичних джерел для висвітлення стану проблеми, що досліджується, вибору та аргументації об’єкта дослідження.

2. Показати вміння ставити дослідницьке завдання, визначити мету, проводити і описувати експериментальну роботу, узагальнювати і робити висновки, висвітлювати своє бачення проблеми з проведеного дослідження.

3. Ознайомитися з відповідною літературою, з найновішими публікаціями з проблеми, концентруючи увагу на тих питаннях, що можуть скласти план дослідження.

4. Теоретичну частину реферату необхідно подавати відповідно до укладеного плану, здійснивши глибокий критичний аналіз опрацьованої літератури.

5. Обсяг реферату має бути не менше 10 сторінок без списку використаних джерел та додатків, якщо вони є.

6. У бібліографічний список необхідно включати теоретичні і практичні роботи, подані в алфавітному порядку й оформлені з урахуванням усіх необхідних вимог.

7. Реферат має бути охайно оформлений, грамотно написаний. У тексті необхідно робити посилання на авторів у наведених цитатах, демонструючи їхні точки зору.

8. Для оформлення списку необхідно дотримуватися правил бібліографічного опису.

Інтегральні (інтегровані) уроки

Останнім часом активно впроваджуються в практику так звані інтегральні уроки. Різновидом їх є уроки словесності, що інтегрують два або три предмети – мову і літературу (історію, географію, математику тощо)[24, c. 10]. Уроки словесності, покликані відродити кращі традиції української лінгводидактики, корені якої сягають у козацькі школи, Києво-Могилянську академію. На думку Т. Донченко, «ці уроки повинні повернути дітям утрачену здібність до природного мовлення, дати знання законів рідної мови, її національної специфіки і водночас історії народу та його літератури, рис національного характеру, особливостей бачення світу».

До проблеми інтегрованих уроків звертаються й інші вчені. Так, поєднання в одному уроці відомостей інших навчальних предметів, об ’єднаних однією темою, сприяє, на думку О. Савченко, «інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань». С. Гончаренко акцентує увагу на тому, що саме через інтеграцію здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, тому учень має сам вибирати «опорні» знання з різних предметів «з максимальною орієнтацією на суб ’єктивний досвід, що склався в нього під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії з навколишньою дійсн6істю».

Досліджуючи проблему між предметної інтеграції, О. Біляєв виділяє повну та часткову інтеграцію[3, c. 36]. Повна інтеграція «дає змогу нівелювати деякі недоліки предметної системи навчання, якими є розрізнення і фрагментарність викладу, та залучити потрібні відомості із суміжних предметів, що сприяє різнобічному і цілісному засвоєнню знань». Часткова інтеграція полягає в «поєднанні матеріалу різних предметів, підпорядкованого одній темі».

Учений також розглядає «інтеграцію за змістом (залучення матеріалу з інших предметів) та інтеграцію за способами пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовлення)». Учений зазначає, що в інтегрованому уроці застосовується обидва способи інтеграції. Л. Варзацька, Л. Дворецька, пропонуючи методику інтегрованого уроку мови, розглядають найголовніші його особливості: сутність інтегрованого уроку, розвивальні можливості видів діяльності, місце інтегрованих уроків у навчально-виховному процесі, принципи організації та його структура, види мовних завдань та календарне планування таких уроків.

На жаль, в основній і старшій школі інтегровані уроки мови через недостатню розробленість і брак практичного досвіду проводяться порівняно рідко, найчастіше в інтеграції з українською літературою.

Дослідницькі уроки

Це різновид дослідницьких уроків, метою яких є отримання навчальної інформації з першоджерел, розвиток спеціальних умінь і навичок.

Завдання дослідницького уроку

1. Опис археологічних знахідок, предметних малюнків, фоторепродукцій, муляжем тощо.

2. Складання характеристик.

3. Проблемне вивчення певної події, позиції дослідників щодо неї.

4. Заняття з аналізу писемних джерел, документальних матеріалів, літератури.

5. Опрацювання статистичних даних, складання графіків, таблиць тощо.

Основні принципи організації дослідницького уроку

1. За два тижні до уроку вчитель оголошує тему уроку і дає кільком учням опрацювати різні за точками зору публікації, що розкривають по-різному одну й ту саму тему.

2. Кожний з цих учнів виступає в класі перед своїми товаришами.

3. Решту учнів поділено на дві групи, кожна з яких має власне завдання.

4. Другу частину уроку проводимо у формі «Письмових дебатів», що вимагає від учнів дослідницьких навичок, адже тему для «дебатів» також необхідно дослідити, використовуючи різні підходи, що існують в науковій літературі.

Основні правила дослідницького уроку

1. Тема такого уроку визначається вчителем, виходячи з того, що вона викликає різні думки серед дослідників.

2. Всі учні класу включаються в роботу на уроці, пасивних немає

3. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, що полегшить роботу вчителя й учнів.

4. Така форма уроку дозволяє всім учням класу ознайомитись із різними поглядами на проблему набагато ефективніше, ніж це можна зробити під час звичайного уроку.

Регламент дослідницького уроку

1-етап. На цьому етапі обираються сім учнів із різними поглядами на проблему, решта учнів поділена на три групи, кожна з яких має власне завдання; в результаті його виконання в учнів з ’являються дві таблички.

2-етап. Письмові дебати. Клас поділено на дві групи, які розсаджено один проти одного, - стверджуюча і заперечуючи сторони. На аркуші паперу учні по черзі записують аргументи. В результаті виходить табличка, третя за урок.

3-етап. Узагальнення й систематизація результатів уроку. Домашнє завдання[12, c. 56].

урок-суд

Ця форма співпраці використовується для вивчення протилежних поглядів у формі справжнього суду.

Завдання уроку-суду

1. Розвивати вміння аналізувати й узагальнювати явища та події згідно з інтересами дітей.

2. Вести пошукову роботу відповідно до своїх захоплень.

3. Виробляти вміння відстоювати свою точку зору, поважаючи думку опонента.

Основні принципи організації уроку-суду

1. Поділ класу на ролі за побажаннями самих учнів (суддя, секретар суду, адвокат, прокурор тощо).

2. Обов ’язкове «переобладнання» класу на судову залу; перевдягнення учнів згідно з обраною роллю.

3. Наявність двох сторін – обвинувачення та захисту.

4. Включення в роботу всього класу через поставлені завдання.

Регламент уроку-суду

1. Вступне слово вчителя.

2. Актуалізація опорних знань (бесіда).

3. Засвоєння нових знань (рольова гра-суд).

4. Закріплення вивченого (виконання завдань, поставлених учителем).

5. Підсумок уроку (вирок суду). Домашнє завдання.

Така форма уроку сприяє активності всіх учнів класу, різноаспектному вивченню позицій. Дуже важливо в процесі проведення такого уроку не допустити однобічної, звинувачувальної версії[16, c. 4]. А щоб урок не перетворився на банальну виставу, де учні просто відбувають свій номер, необхідно поставити завдання, які учні повинні виконати до кінця уроку.

урок-дискусія

Сьогодні набувають популярності дискусійні форми занять, які, виключаючи штучну поляризацію і психічно шкідливий наслідок негативних ролей, сприяють засвоєнню знань, удосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й точно висловлювати свою думку. Дискусія має багато різновидів, а саме – дебати, диспут та власне дискусія. Ми зупинимось на диспуті. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного розв ’язання. Диспут виникає внаслідок спілкування вчителя й учнів одного з одним, у процесі

розв ’язання проблемної ситуації[17, c. 35].

Механізм виникнення дискусії (диспуту)

Проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності й бажанням розібратися у проблемі.

Будь-яка дискусія (диспут) включає три компоненти:

1. Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію, яка виникла.

2. Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку, відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.

3. Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.

Основні принципи організації уроку-диспуту

1. Клас наперед поділено на групи (стверджувальна та заперечу вальна сторона, може бути й нейтральна сторона, але обов’язково слід обґрунтувати таку позицію).

2. Команди-опоненти проводять між собою дискусію.

3. Після кожного уроку-диспуту команди змінюють свого лідера (капітана), щоб кожний учасник набрав досвіду лідерства.

4. Кожен учасник команди обов’язково бере участь в уроці-диспуті, відстоюючи позицію своєї команди, для решти учнів, що не потрапили до жодної з команд, учитель ставить завдання, яке вони розв ’язують протягом уроку.

Основні правила уроку-диспуту

1. Теза уроку-диспуту визначається вчителем наперед і залежить від теми, що вивчається за програмою.

2. Усі учні повинні записати тезу і самостійно або за допомогою вчителя підготуватися до уроку. Підготовка проходить згідно з поділом учнів на групи.

3. Під час підготовки до уроку вчитель повинен дати учням список рекомендованої літератури, а якщо учням важко її знайти, то зробити ксерокопії головних фрагментів, розділів чи статей.

4. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, адже це дозволить виступати всім учням класу.

5. Обов ’язково оформити у вигляді таблиці чи індивідуальних карток пам ’ятку «Як вести дискусію (диспут)».

Регламент уроку-диспуту [додаток 2]

Пам’ятка «Як вести дискусію (диспут»)

1. Сперечатися по суті: головне в дискусії – аргументи, факти, логіка і доказовість.

2. Уникати реплік, що принижують людську гідність, поважати думку опонента, прагнути зрозуміти його раніше, ніж критикувати, виявляти стриманість.

3. У суперечці не допускати підвищення голосу.

4. Чітко формулювати власну думку.

5. Прагнути встановити істину, а не демонструвати власне красномовство.

6. Виявляти скромність і самокритичність, вміння з гідністю визнавати недостатність своєї аргументації.

7. Все це дає змогу не тільки запам’ятати навчальний матеріал, але й зробити ґрунтовний аналіз цього матеріалу, що, з рештою, формулює глибокі знання учнів[23, c. 41].

урок-прес-конференція

Уроки – прес-конференції розвивають активність, пошукові здібності, вміння розкривати суть певної проблеми, стисло і коротко висвітлювати її, конкретно відповідати на поставлені питання[6, c. 17]. Вони вчать самостійно здобувати знання.

Основні принципи організації уроку – прес-конференції

1. Заздалегідь оголошується тема, день і час проведення прес-конференції.

2. Розподіл ролей за бажанням (журналісти, фахівці з конкретних питань (політологи-історики, експерти тощо); оформлення класу.

3. Випереджальні завдання обов ’язкові для всіх учнів класу.

Основні правила проведення прес-конференції

1. Тема такого уроку визначається вчителем згідно зі шкільною програмою, як правило, в більшості випадків перевага надається великим за обсягом темам.

2. Урок починається зі вступного слова вчителя, де він висвітлює обстановку, що стосується теми, оголошує її мету і проблему, над якою працюватимуть школярі, а також епіграф уроку.

3. Вчитель представляє учасників конференції.

4. Для кращого засвоєння даної теми можна організувати рольову гру. Це сприяє активізації всього класу і виключає пасивне відбуття своєї ролі на уроці.

Схематично проведення такого уроку можна показати так (див. схему).

Основні етапи уроку-конференції

Вступне слово вчителя (актуалізація процесу навчання)

Прес-конференція

(засвоєння нових знань)

Рольова гра «Діяльність інформаційного агентства»

(закріплення вивченого)

Підсумки уроку.

Домашнє завдання

Підсумки уроку. Домашнє завдання.

Така форма уроку поєднує одночасно дві гри – прес-конференцію та «Діяльність інформаційного агентства», що сприяє активності всіх учнів класу, створює атмосферу розкутості, дає учням можливість відчути себе учасником конференції.

Урок - теле-, радіопередача

Цікавою формою під час проведення нестандартних уроків є теле-і радіо передачі, що відтворюють відомі популярні телевізійні програми. Такі уроки сприяють формуванню в учнів уміння аналізувати й узагальнювати матеріал за нестандартних умов, дозволяють їм уявити себе «відомими людьми», дають уявлення про професію журналіста, телеведучого тощо[18, c. 27].

Основні принципи організації уроку – теле-, радіопередачі.

1. Розподіл ролей за бажанням.

2. Оформлення класу (телестудії, радіостанції); виготовлення емблеми, прикріплення мікрофонів, розташування парт та стільців так, як у справжній програмі.

3. Випереджальні завдання учням класу, а також перевдягнення учнів згідно з ролями.

Основні правила проведення уроку – теле-, радіопередачі

1. Урок проходить за сценарієм (без змін) відомих теле-і радіопередач.

2. Під час розповідей «гостей» учні класу не просто їх слухають, а виконують завдання, поставлені вчителем, що дозволяє активізувати клас та уникнути їхньої пасивності[21, c. 17].

Схематично проведення такого уроку можна зобразити так[додаток 3].

урок-салон

Цікавою є форма проведення уроку підбиття підсумків з питань вивчення культури. Такі форми уроків дозволяють розвивати в учнів уміння самостійно одержувати знання й творчо їх використовувати. Також формують в учнів інтерес до культурних надбань усього людства.

Основні принципи уроку-салону[20, c. 86].

1. За два-три тижні до уроку клас ділиться на шість творчих груп (по чотири -

п ’ять осіб).

2. Вибирається «господиня салону».

3. Визначається символічне місце і час (наприклад, Київ 1945р., Музей мистецтв).

4. Кабінет обладнано подібно до салону.

Основні правила проведення уроку-салону

1. Вступне слово вчителя. Актуалізація опорних знань.

2. Вступне слово господині салону (розповідь про умови розвитку культури, представлення гостей).

3. Виступ групи 1 «Науковці» (представлення стіннівки; доповіді). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

4. Виступ групи 2 «Літературознавці» (захист стіннівки; доповіді). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

5. Виступ групи 3 «Мистецтвознавці» (доповідь; показ і коментар репродукцій, фотоілюстрацій, плакатів). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

6. Виступ групи 4 (представлення стіннівки; доповіді, музичний номер). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

7. Виступ групи 5 «Науковці» (представлення стіннівки; доповіді). Решта учнів класу записують почуте в табличку.

8. Виступ групи 6 «Статисти» (копії доповідей роздають усім учням класу, а ті записують дані у свої таблички).

9. Завершальне слово господині салону та вчителя. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Вищезгадана форма сприяє кращому засвоєнню нового матеріалу, дає можливість більше побачити надбань культури (творів живопису, архітектури, скульптури), учні вчаться самостійно записувати почуте у своїх конспектах.

урок-екскурсія

За формою проведення, схожою на урок салон, є урок-екскурсія. Уроки-екскурсії розвивають уміння сприймати та аналізувати твори образотворчого мистецтва, архітектури, скульптури, літератури, музики. Це означає, що найкраще до такої форми проведення уроків підходять теми з історії розвитку культури[додаток 4].

Основні принципи організації уроку-екскурсії

1. Поділ класу на групи (екскурсоводи, репортери, дослідники, енциклопедисти).

2. Оформлення класу.

3. Підбір літератури, джерел, фотоілюстрацій, виготовлення стендів-стіннівок.

Одним із головних шляхів, який допомагає навчити учнів мислити , є інтелектуальні ігри на уроках історії[19, c. 4]. Під час проведення дидактичних ігор розвивається уява й фантазія, створюється атмосфера змагання, навіть пасивні учні активізуються, бо й на них лягає відповідальність за успіх команди. Крім того, така форма роботи формує характер, волю, інтелект, прищеплює любов до вивчення предмета. Найкраще застосувати ігри під час проведення підсумкових та повторювально-узагальнюючих уроків у молодших класах (5-7 кл.)

Урок - брейн-ринг

Урок – брейн-ринг дозволяє учням відчути себе ерудитом, частиною команди, згуртовує колектив.

«Брейн-ринг» - відома телевізійна гра, де стартом є цікаве запитання, а фінішем – відповідь. Необхідно швидко зреагувати, адже час для прийняття рішення обмежений[8, c. 103].

Основні принципи організації уроку - брейн-рингу

1. Наявність спеціально обладнаних ігрових столів.

2. Поділ класу на команди (шість осіб).

3. Повідомлення теми чи розділу, які необхідно повторити, адже питання для гри будуть саме з них.

4. Підбір додаткових джерел та літератури, яку необхідно проглянути і вивчити (для капітані команд).

Основні правила проведення уроку - брейн-рингу

1. Вступне слово вчителя. Оголошення теми, мети.

2. Повторення вивченого матеріалу (брейн-ринг) – змагаються по дві команди по черзі, поки не зіграють тричі; гра триває до 5 балів.

3. Конкурс капітанів, де пропонується питання підвищеної складності (ІV рівень оцінювання знань).

4. Підсумок уроку робиться у вигляді проблемного запитання до теми.

Правила гри «Брейн-ринг»

1. Ведучий ставить запитання і виголошує «час», після чого команди мають право натискати кнопки на столах і відповідати.

2. На обговорення одного питання дається одна хвилина.

3. Відповідь повинна бути повною., точною, впевненою.

4. Якщо одна з команд дала неправильну відповідь, тоді друга команда отримує право на відповідь та 20 секунд на обговорення.

5. У рамках гри відбувається конкурс капітанів, де пропонуються запитання підвищеної складності.

6. Якщо одна з команд натисне на кнопку раніше, ніж ведучий скаже слово «час», то вона позбавляється права відповіді на це запитання.

Урок-репортаж

Урок репортаж удосконалює вміння аналізувати та систематизувати матеріал, сприяє набуттю учнями самостійного отримання знань. Це нова форма проведення нетрадиційних уроків[додаток 5].

Завдання уроку-репортажу

1. Пошук нових джерел інформації до теми, що вивчається.

2. Уміння в скороченому варіанті записати почуту інформацію.

3. Навчити учнів застосовувати знання, здобуті на практиці, для аналізу різних процесів[7, c. 45].

Основні принципи організації уроку-репортажу

1. Поділ класу на «репортерів», «архівістів», «статистів», «аналітиків» тощо.

2. Повідомлення теми, мети, завдань майбутнього уроку.

3. Літературу, джерела надає сам учитель, а учні вибирають найважливіше з цієї літератури.

Урок рольової гри

Рольова гра на уроках словесності

Що наше життя? Це – гра. Відома всім істина. Оскільки гра й життя тотожні, то саме проведення рольових ігор – це певною мірою репетиція діяльності людини в житті. Їх застосування в навчальній практиці – можливість «програти» практично конкретну життєву ситуацію за особами.

Актуальність вольової гри в тому, що вона дає змогу учасникам діяти «Ніби насправді», а отже, дозволяє розкрити учням свої можливості, здібності, навчає займати активну життєву позицію[22, c. 18].

Учителю ж рольова гра допомагає створити суб’єкт-об’єктні стосунки, підвищити інтерес учнів до вивчення мови й літератури (пам’ятаймо, що це найдієвіший мотив навчання), розкрити приховані творчі здібності вихованців.

Пропонуємо до вашої уваги розроблені та апробовані нами такі види рольових ігор[додаток 6].

Як відомо будь-яка діяльність принесе бажаний результат, якщо її добре спланувати. Рольова гра як інтерактивний метод передбачає навчання у взаємодії всіх учнів класу, а тому, як ніяка інша сумісна діяльність, вимагає чіткого плану проведення (хоча й не заперечується імпровізація на певних етапах).

План проведення рольової гри може бути таким:

1. Підготовчий етап.

* Розподіл ролей (бажано за вибором учнів), виготовлення вчителем й учнями необхідних матеріалів для проведення гри (декорацій, костюмів, карток із завданнями тощо);

*консультації учасників гри щодо правильності дібраного матеріалу, виготовлених декорацій, костюмів, підібраних художніх творів.

2. Власне гра.

* Виконання учнями обраних ролей;

*учитель коригує при необхідності дії учасників гри.

Він може займати такі ролі:

*керівник, координатор;

*один із гравців (актор, лектор, роботодавець,глядач, продавець);

*спостерігач;

*відсторонений (драматург або критик).

3. Підбиття підсумків.

8Аналіз, обговорення, оцінка результатів.

Ставимо перед учнями запитання:

_ Чи сподобалася вам гра взагалі? Чим саме?

_ Чи сподобалася вам роль, яку ви виконували? Чому саме?

_ Що вам видалося важким, нецікавим? Чому?

_ Яку роль у цій грі ви хотіли б виконати? Чому?

На нашу думку постановка таких запитань дає можливість учневі зрозуміти, чи зумів він сам самореалізуватися в цій грі.

Важливе завдання вчителя – привчити учнів до участі в грі. З цією метою знайомимо їх із пам ’яткою:

1. Обирай ту роль, яка тобі подобається й виконання якої принесе тобі задоволення, а іншим користь.

2. Дотримуйся своєї ролі.

3. Коли виконуєш роль, стався до неї, як до реальної життєвої ситуації.

4. Обов ’язково візьми участь в обговоренні ролі та поділися своїми почуттями з іншими:

_ Що сподобалося?

_ Що було цікавим?

_ А що видалося важким?

Подаємо детальний опис розроблених і застосовуваних нами рольових ігор.

Однією з особливостей їх проведення є кооперативна форма роботи, тобто виконання ролей у групах постійного або змінного складу й опрацювання навчальних завдань, які часто мають диференційований характер.