• 1/ Особливості с/г виробництва, що зумовлюють необхідність державного регулювання галузі:

• Головним і незамінним засобом в-ва в с/г є земля; одночасно засіб і предмет праці; при правильному використанні властивості постійно поліпшуються;

• Сезонність виробництва;

• с/г розвивається на основі різних форм власності і видів господарювання; для кожного з них мають бути створені економічні умови щодо підвищення ефективності господарювання;

• Економічний процес відтворення тісно пов'язаний і незмінно переплітається з природним процесом оскільки розвиток відтворення рослин і тварин відбувається за біологічними законами. Для підвищення виробництва необхідно враховувати дію не тільки економічних законів, а й законів природи;

• с/г в-во просторово розосереджено, що спричиняє великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень вантажів;

• на відміну від промисловості частина продукції використовується в подальшому виробничому процесі як засіб в-ва;

• природні умови, які великою мірою зумовлюють кінцеві результати і рівень його ефективності.

Особливості с/г як галузі народного господарства визначають структуру в-ва, рівень забезпеченості і використання техніки, склад робочої сили; характер поділу праці та форми її організації зумовлюють нерівномірність надходження коштів від реалізації. Звідси є своєрідний характер дії економічних законів у с/г, специфіка його відтворення і розвитку, що зумовлюють необхідність втручання держави в розвиток галузі

2. Визначення доцільної структури с/г виробництва в Україні та основні завдання структурної політики держави

2п. Структурна політика держави - це обґрунтування цілей і характеру структурних перетворень в економіці країни, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих структурних елементів національної економічної системи, які забезпечують формування й підтримку РСЕ, а отже, й економічне зростання та вирішення актуальних соціально-економічних проблем. Головною (генеральною) метою державної структурної політики є формування й підтримка сучасної ефективної екологічно безпечної раціональної структури економіки , яка конкретизується за такими основними узагальненими (на прикладі національної економічної системи України) напрямками (підцілями) державної структурної політики: ♦установлення оптимальних макроекономічних пропорцій; ♦розвиток конкуренції й обмеження монополізму; ♦формування енергозберігаючої інноваційної моделі розвитку економіки; ♦ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами; ♦ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництв різних галузей; ♦зниження енерго- та матеріаломісткості виробництва; ♦підвищення інноваційності (науково-технічного рівня і якості) й конкурентоспроможності продукції; ♦раціональне розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів (створення ефективних регіональних господарських систем); ♦посилення соціальної орієнтації економіки; ♦створення розвинутого національного ринку; ♦охорона навколишнього середовища тощо. Структурна політика держави є сукупністю практичних заходів, спрямованих на зміну внутрішніх пропорцій в економічній системі. У широкому розумінні структурна політика держави - це обґрунтування цілей і характеру структурних перетворень, вироблення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання актуальних проблем розвитку національної економіки. Головним завданням структурної політики є створення умов для стійкого довгострокового економічного зростання виробництва й реалізації національних інтересів країни. Головною метою структурної політики є збалансування національної економіки, підтримання такої ЇЇ пропорційності, за якої досягається найбільш динамічний, стійкий і безкризовий розвиток національного господарства та забезпечується органічне включення у світогосподарську економічну систему.

3.Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сутність та принципи. Аграрна політика – важлива і невідємна складова економічної державної політики, що може бути визначена як державне управління розвитком агропромислового виробництва по одному або одночасно кількох політично задекларованих економічно безпечних і соціально захищених напрямках. Охоплює всі державні рішення, які впливають на діяльність виробників для визначення, що виробляють, як і для кого.

Аграрна політика – упорядкована діяльність держави і санкціонованих нею суспільно-правових інститутів по формуванню культурних, соціальних, правових і економічних умов життя сільського населення.

Найважливіші сфери АП:

• Аграрний ринок;

• Інвестиційна, кредитна, фінансова, науково-технічна і технологічна діяльність;

• Податкова система;

• Соціальне середовище;

• Цільові і структурні перетворення на селі.

Обєет АП – поточні процеси в агроекономіці.

Предмет – система державних і суспільних заходів і прагнень, які визначають умови функціонування с/г.

Субєкти – ВР, КабМін, президент, міністерства, держ.комітет земельних ресурсів, водногоі лісового господарства, відповідні управління та департаменти при обласних адміністраціях.

Основні завдання:

1 розкрити систему явищ процесів і законів в аграрній сфері з метою вирішення комплексу економічних і соціальних питань розвитку агропромислового в-ва у процесі його трансформування;

2 вплив на аграрне законодавство;

3 забезпечення продуктами харчування за економічно виправданими цінами, забезпе-чення промисловості сировиною і вирішення проблеми охорони навколишнього середовища.

Практичне призначення:

• Спрямована на створення таких економічних відносин та форм господарювання, які мб за без-печили стійке положення господ-даря на землі;

• Сприяє встановленню еконо-мічно обґрунтованих справед-ливих відносин між містом і селом, між аграрним та іншими секторами економіки;

• Демократично регулює еконо-мічні процеси;

• Визначає умови праці і буденності селян, включає міри, спрямованні на визнання сіль-ської праці в суспільстві і турботу про сільське населення;

• Займається вирішенням культур-них, соціальних, правових і політичних проблем в аграрній сфері.