Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
TEMA__1_UKR.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
04.06.2015
Размер:
256.51 Кб
Скачать

ПЛАН-КОНСПЕКТ

проведення занять з студентами МДАУ

денної форми навчання

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

Тема № 1. «Категорійно-понятійний апарат з без-пеки життєдіяльності. Ризик, як кількісна оцінка небезпек»

Навчальна мета: ознайомити студентів з моделью життєдіяльності людини головними визначеннями – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик; системним підхідом у безпеці життєдіяльності; критеріми переходу небезпечної події у надзвичайну ситуацію, одиницями виміру показників класифікаційної ознаки надзвичайної ситуації та їх порогових значень у природному середовищі, виробничій сфері життєдіяльності людини.

Час: 2 години.

Місце проведення: аудиторія.

Навчально-матеріальне забезпечення: плакати, стенди, наочні приладдя.

Література: 1. В.Г. Цапко «Безпека життєдіяльності», Підручник,-К.; Знання, 2008. – 14 23с., 31 – 69 с.

Порядок проведення занять.

  1. Організаційний момент – 3 хв.

  • перевіряю присутніх;

  • оголошую тему та мету заняття, питання, яки мають вивчатися.

2. Викладення матеріалу теми - 72 хв.

Питання, які вивчатимуться:

  1. 1. Безпека життєдіяльності як категорія.

  2. 2. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності.

  3. 3. Ризик як оцінка небезпеки.

3. Підведення підсумків – 5 хв.

  • оголошую оцінки; відповідаю на запитання;

  • указую на питання, які вимагають підвищеної уваги на самопідготовці.

Завдання на самопідготовку:

    1. Основні завдання науки про безпеку людини, історія ії розвитку.

    2. Концепція безпеки життєдіяльності.

    3. Сукупність законів, правил, принципів сучасної безпеки життєдіяльності як науки.

    4. Концепції абсолютної безпеки життєдіяльності.

    5. Концепція допустимого ризику життєдіяльності.

    6. Теорія ризик (Ризик. Індивідуальний та соціальний ризик. Концепція ри-

зику. Оцінка рівня ризику. Визначення та вимірювання ризику. Методи виз-начення ризику. Прийнятий ризик та безпека).

Питання та їх зміст.

  1. 1. Безпека життєдіяльності як категорія.

Безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприй-няття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов'я-заних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків «FORM-ОSE» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

- гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Науки про безпеку мають спільні й окремі частини. Гуманітарні, при-родничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складови-ми галузі знань, яка називається безпекою життєдіяльності, своєрідним ко-рінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. Кро-ною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, охорона праці в галузі інженерна психологія, цивільний захист, безпека життєдіяль-ності.

Безпека життєдіяльності - це наука про комфортну й безпечну взає-модію людини з середовищем, в якому вона перебуває.

«Життєдіяльність» складається з двох слів - «життя» і «діяльність», тому з'ясуємо спочатку зміст кожного з них.

Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими – фі-зичною, хімічною, енергетичною тощо.

Життя - це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном ре-човин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізич-ною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломе-ратів.

З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії. Невід'є-мною властивістю всього живого є активність.

Діяльність є специфічною людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає в доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не тільки пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чо-му і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву в неї певної потреби. Людина відчуває на собі вплив законів природного світу.

Діяльність людини поєднує її біологічну, соціальну та духовно-куль-турну сутності.

Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансова-ного існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людст-ва загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Що ж таке безпека? Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як «такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека». Але це визначення не може нас задовольнити, оскільки таке розуміння безпеки лише вказує на відсутність джерела небезпеки, тобто воно може характе-ризувати якусь ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета.

Безпеку краще визначити як стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключено прояв небезпек або відсутня надзвичайна небезпека.

Небезпека - негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріа-льним цінностям.

Небезпека - це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середо-вищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спри-чинити фізичну шкоду, поранення чи пошкодження.

Державний стандарт України 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи сус-пільства ризик - це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно склад-но, а інколи неможливо. У таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці. Тому наведемо ще одне визначення безпеки, яке ми і будемо використовувати надалі.

Безпека - це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, со-ціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека людини - невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток», який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духов-ного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Безпека життєдіяльності - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх влас-тивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоро-в'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Небезпеку для людини становлять явища, процеси, об'єкти, властивос-ті, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов'язують відчуття небезпеки з буденними проблемами й повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля - основні проблеми безпечного самопочуття людини.

Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

1. Рівня соціального і духовного розвитку особистості.

2. Ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно вплива-ють на світосприйняття громадянина.

При ідентифікації небезпек треба виходити з принципу «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.

Загроза – це явище чи ситуація, що може завдати шкоду здоров`ю людини або її безпеці. Небезпеку можна визначати якісно, а ризик – кількісно.

Надзвичайна ситуація – порушення норм. умов життя і діяльті людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезп. подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матер. втрат.

Сучасна безпека життєдіяльності як наука базується на сукупності законів, правил, принципів та аксіом.

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, коли повсякденні потоки ре-човини, енергії і інформації в техносфері перевищують порогові значення.

Порогові, чи інакше, гранично допустимі значення (ГДЗ) небезпек встановлюються, виходячи із умов зберігання функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотримання ГДЗ потоків ство-рює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і вик-лючає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами технічних небезпек є елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють в просторі і в часі.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно впливають на людину, при-родне середовище й елементи техносфери одночасно.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують стан здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних витрат і до деградації природного се-редовища.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається удосконален-ням джерел небезпек, збільшенням відстані між джерелом небезпеки і об'єктом захисту за рахунок використання захисних заходів.

Аксіома 7. Компетентність людей щодо небезпек і здатність захис-титися від них - необхідні умови досягнення безпеки життєдіяльності.

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми по-винні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взаємовідносина-ми. І якщо нам потрібно пояснити будь-яке явище, то необхідно розкрити причини, що породжують його.

Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, - системний аналіз.

  1. 2. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності.

Система (грец. - складене з частин, з'єднане) - сукупність елементів, що перебувають у взаємовідносинах, пов'язані між; собою й утворюють визначену цілісність, єдність.

Поняття «система» відіграє важливу роль у сучасній філософії, науці, техніці і практичній діяльності. Поняття системи органічно пов'язане з поняттям цілісності, елемента, підсистеми, зв'язку, відносин структури. Для системи характерна не тільки наявність зв'язків і відносин між складовими елементами (визначена організованість), а й нерозривна єдність із середовищем, у відносинах з яким система виявляє свою цілісність.

Будь-яка система може бути розглянута як елемент вищої системи, у той час як її елементи можуть розглядатися як системи нижчі. Ієрархічність, багаторівневість характеризує будову, морфологію системи і її поведінку, функціонування. Для більшості систем характерна наявність у них процесів передавання інформації і керування. Загалом системи поділяються на матеріальні й абстрактні (ідеальні).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, але й стосунки і зв'язки між цими об'єктами (рослина, тварина чи людина - приклад біологічної системи). Системи мають властивості, яких немає в елементів, що її складають. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу. Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку як цілісний набір чи комплекс. Мету або результат, якого досягає система, називають системотворчим елементом.

Безпека життєдіяльності вивчає систему «людина - життєве середовище». Систему, одним з елементів якої є людина, називають ергатичною. Прикладами ергатичних систем є системи «людина - природне середовище», «людина - машина», «людина - машина - навколишнє середовище» тощо.

У своїй життєдіяльності людина, керуючись визначеною метою, взаємодіє з навколишнім середовищем і одержує конкретний результат. Щоб досягти максимального узгодження результатів з поставленою метою, вводяться зворотні зв'язки для коригування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з'являються шкідливі і небезпечні чинники, що діють на людину. Тоді в систему вводиться захист людини. У наш час актуальним є не тільки захист людини від виробництва і навколишнього природного середовища, а й захист навколишнього природного середовища від людини і виробництва. На цю систему діють у певних умовах чинники надзвичайних ситуацій. Система мусить у цих умовах непохитно функціонувати і забезпечувати захист людини.

Функціонування системи «людина - життєве середовище» має гарантувати досягнення таких цілей:

  1. Одержання потрібного людині результату діяльності.

  2. Безпека людини.

  3. Недопущення появи або зменшення до допустимих меж дії вража-ючих, небезпечних і шкідливих чинників, щоб вони не призвели до втрати працездатності і погіршення здоров'я людини.

  4. Зменшення негативного впливу життєдіяльності людини на навко-лишнє середовище і залучення необхідних заходів для його захисту.

Для ідентифікації безпеки, розробки способів і методів захисту люди-ни від дії різних небезпек використовують системний аналіз.

Системний аналіз - сукупність методів і засобів, які використовують під час дослідження і конструювання складних і понадскладних об'єктів, насамперед методів вироблення, прийняття й обґрунтування рішень при проектуванні, створенні і керуванні соціальними, економічними, людино-машинними і технічними системами.

Системний аналіз виник у 60-х роках XX століття як результат роз-витку дослідження операцій і системотехніки. Теоретичну і методологічну основу системного аналізу становлять системний підхід і загальна теорія систем.

Важливим етапом системного аналізу є побудова узагальненої моделі (чи низки моделей) досліджуваної чи конструйованої системи, в якій враховані всі її наявні змінні. Через надзвичайно велику кількість компонентів (елементів, блоків, підсистем, зв'язків тощо), що складають соціально-економічні та інші системи, для проведення системного аналізу потрібно використання сучасної обчислювальної техніки - як для побудови узагальнених моделей таких систем, так і для операцій з ними.

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина - життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їхнього впливу на самопочуття, здоров'я та життя людини.

Сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає використання системно-структурного підходу.

Системний підхід - методологічний напрям у науці, основне завдання якого полягає в розробці методів дослідження і конструювання складно організованих об'єктів - систем різних типів і класів.

Найширше застосування методи системного підходу знаходять при дослідженні складних об'єктів, що розвиваються, багаторівневих, ієрархічних, як правило, таких, що самоорганізуються, біологічних, психологічних, соціальних тощо.

До найважливіших завдань системного підходу належать:

1. Розробка засобів представлення досліджуваних і конструкційних об'єктів як систем.

2. Побудова узагальнених моделей системи, моделей різних класів і специфічних властивостей систем.

3. Дослідження структури теорій систем і різних системних концепцій і розробок.

У системному дослідженні аналізований об'єкт розглядається як визначена безліч елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості цієї безлічі.

Для розуміння поведінки систем, насамперед цілеспрямованої, необхідно виявити реалізовані цією системою процеси керування - форми передавання інформації від одних підсистем до інших і способи впливу одних частин системи на інші.

Важливою особливістю системного підходу є те, що не лише об'єкт, а й сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої, зокрема, складається в з'єднанні в єдине ціле різних моделей об'єкта.

Системний підхід є теоретичною і методологічною основою системного аналізу.

Це означає, що при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонен-тів системи, до якої вони входять. Кожен із цих елементів здійснює вплив на інший, і всі вони перебувають у складній взаємозалежності.

Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. У свою чергу від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин тощо залежить стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину. Виходячи з цього, системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі «людина - життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів із вдосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існу-вання людей.

Системно-структурний підхід дає можливість вивчати систему в цілому і роль окремих її компонентів у різні моменти її функціонування. Це дає змогу з'ясувати, як зміни інших компонентів пов'язані зі зміною одного з них. Вивчення того, який із цих компонентів відіграє вирішальну роль, неможливе без розгляду його у взаємозв'язку та взаємодії з іншими. Тому для оцінки будь-якого рішення або операції в системі управління необхідно визначити всі істотні взаємозв'язки і встановити їх вплив з урахуванням цих взаємозв'язків на поведінку всієї системи як єди¬ного організму, а не лише на ту частину, яка розглядалась із самого початку.

Системно-структурний підхід вимагає досліджувати прояви не лише однієї якості у відриві від інших, а в єдності всієї структури. При дослідженні будь-якої проблеми потрібна комплексність. Використання досліджень відповідних наук або ж галузей відповідного наукового знання дає можливість розкривати роль, яку відіграють різні чинники в забезпеченні безпеки життєдіяльності.

Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), а й для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.

Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

  1. За походженням (природна, техногенна, екологічна).

  2. За локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера).

  3. За наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі).

  4. За шкодою (соціальна, технічна, екологічна).

  5. За сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.

Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.

Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.

Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів.

Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини. Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану). Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі – досить умовний. Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Перша група - фізичні фактори. До них належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.

Друга група - хімічні фактори. До них належать хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини.

Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через:

1. Органи дихання.

2. Шлунково-кишковий тракт.

3. Шкіряні покриви та слизові оболонки.

За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Трет’я група - біологічні фактори. До них належать макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

Четверта група - психофізіологічні фактори. До них належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які можуть супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою для здоров’я, навколишнього середовища, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей.

Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що знаходились у цій зоні, природних ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка визначає ступінь небезпеки або ризик.

Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:

Де:

n - кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися.

N - максимально можливе число подій з небажаними наслідками.

Наведена формула дозволяє розрахувати величину загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками.

Приклад: Відповідно до статистичних даних, за 2010 рік в Україні загинуло у побутовій сфері 68,2 тис. осіб. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загального числа громадян, що проживали в Україні на цей період, тобто N = 50 000 000 осіб. Тоді числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері в 1998 році складатиме:

R = 68 200 / 50 000 000 = 0,001 362 = 1 362 х 10-6.

Це означає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у побутовій сфері загину ло у 1998 році 1 362 осіб.

Забезпечити нульовий ризик неможливо. Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу. Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.

Орієнтиром для визначення рівнів прийнятного ризику в Україні є значення ризиків, прийняті у розвинених країнах, які становлять:

мінімально можливий ризик - не більший, ніж 1•10-6;

гранично припустимий -менший, ніж 1•10-4.

Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини. Максимально сприятливий рівень індивідуального ризику: тобто на 1 млн. населення гине 1 людина на рік (до цього рівня ризику треба прагнути).

Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами:

  1. Повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки.

  2. Заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними.

  3. Удосконалення технічних систем та об’єктів.

  4. Розробка та використання спеціальних засобів захисту.

  5. Заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

  6. Ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.

  1. 3. Ризик як оцінка небезпеки.

З прийняттям 24 березня 2004 року Кабінетом Міністрів України постанови № 368 «Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» завершено формування нормативно-правового поля з питань класифікації надзвичайних ситуацій. Наказом Держстандарту України від 11.10.2010 р. № 457 введено в дію 01.01. 2011 р. Національний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2010, який є складовою частиною Державної системи класифікації i кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні.

На малюнку 1 схематично показано алгоритм класифікації надзвичайної ситуації. Він складається з трьох етапів:

Мал. 1. Алгоритм класифікації надзвичайних ситуацій.

Перший етап - віднесення надзвичайної події за пороговим значенням до надзвичайної ситуації.

Для віднесення надзвичайної події до надзвичайної ситуації необхідно визначити:

  1. Наявність або загрозу загибелі людей та тварин чи значне погіршення умов їх життєдіяльності.

  2. Заподіяння великих економічних збитків.

  3. Істотне погіршення стану навколишнього природного середовища.

Визначення небезпечної події як надзвичайної ситуації здійснюється із застосуванням критеріїв у вигляді порогових значень класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій. Досягнення або перевищення цих значень є підставою для прийняття рішення про віднесення події чи явища до надзвичайної ситуації та організації у разі необхідності відповідних заходів щодо реагування на НС та ліквідації її наслідків.

Якщо схематично розглянути сукупність усіх надзвичайних подій у вигляді трикутника, то надзвичайні ситуації займуть його верхню частину, як зображено на малюнку № 2. Межею переходу надзвичайної події до надзвичайної ситуації буде порогове значення показника ознаки НС

Мал. 2. Схема переходу надзвичайної події до надзвичайної ситуації.

Слід підкреслити, що об'єктами класифікації можуть бути лише надзвичайні ситуації. За визначенням до надзвичайної ситуації відноситься порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження чи іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Другий етап - класифікація надзвичайних ситуацій за походженням.

Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють:

Об'єктами класифікації є надзвичайні ситуації, які визначаються як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження чи іншою небезпечною подією, що призвели (можуть призвести) до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Ознакою надзвичайної ситуації є:

1. Наявність або загроза загибелі людей та тварин чи значне погіршення умов їх життєдіяльності.

2. Заподіяння великих економічних збитків.

3. Істотне погіршення стану навколишнього природного середовища.

Класифікація об'єктів надзвичайних ситуацій здійснюється у Державному класифікаторі надзвичайних ситуацій, який є складовою частиною Державної системи класифікації i кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні.

Класифікація побудована за ознаками надзвичайних ситуацій, включає коди та назви всіх НС, визначених у відповідальних законодавчих актах ВР України, які згруповані за ознаками належності до відповідних типів НС.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України розрізняються:

1. НС техногенного характеру. Транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель; аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, електроенергетичних системах, аварії в системах нафтогазового промислового комплексу, на очисних спорудах, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

В класифікаторі деталізовані та зазначені угрупованні з кодом 10000 «Надзвичайна ситуація техногенного характеру».

2. НС природного характеру. Небезпечні геологічні, метеорологічні, гід-рологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі в природних екосистемах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

В класифікаторі деталізовані та зазначені угрупованні з кодом 20000 «Надзвичайна ситуація природного характеру».

3. НС соціально-політичного характеру. Пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування - збройні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза вчинення таких акцій; збройні напади, захоплення і утримання атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза вчинення таких акцій; замах на керівників держави та народних депутатів України; напад, замах на членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення або спроба знищення таких суден; захоплення заручників з числа членів екіпажу чи пасажирів, встановлення вибухового пристрою у громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті; зникнення або викрадення озброєння та небезпечних речовин з об'єктів зберігання, використання, переробки та під час транспортування; виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних та зви-чайних снарядів, нещасні випадки з людьми.

В класифікаторі деталізовані та зазначені угрупованні з кодом 30000 «Надзвичайна ситуація соціально-політичного характеру».

4. НС воєнного характеру. Пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якої виникають вторинні фактори ураження населення. Вони визначаються окремими нормативними документами і тому в даному класифікаторі не деталізовані, а зазначені на найвищому рівні деталізації в угрупованні з кодом 40000 «НС воєнного характеру».

Визначення небезпечної події як надзвичайної ситуації здійснюється із застосуванням критеріїв у вигляді порогових значень класифікаційних ознак НС.

Порогове значення класифікаційної ознаки НС, є визначене в установленому порядку значення технічної або іншої характеристики аварійної ситуації або іншої небезпечної події, досягнення або перевищення якої відносить небезпечну подію до надзвичайної ситуації. Досягнення або перевищення цих значень є підставою для прийняття рішення про віднесення події чи явища до надзвичайної ситуації та організації у разі необхідності відповідних заходів щодо реагування на НС та ліквідації її наслідків.

За формою викладу ДКНС складається з:

1. Блоку ідентифікації.

2. Блоку назв класифікаційних угруповань.

Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації з трьома рівнями класифікації та цифровим кодом довжиною 5 розрядів:

  1. Клас - цифровим кодом у один розряд.

  2. Підклас - цифровим кодом у два розряду.

  3. Група - цифровим кодом у два розряду.

В ДКНС принято метод послідовного кодування. Загальна структура ко-дового позначення ДКНС відповідає такій схемі:

Х ХХ ХХ

Група

Підклас

Клас

Кодування надзвичайних ситуацій на нижчому класифікаційному рівні - група - здійснюється за фасетною схемою, в якій фасети також структуризовані. Це забезпечує стійкість структури ДКНС у процесі його ведення, оскільки оперативні зміни об’єктів класифікації відбуваються на цьому рівні.

Приклад:

10000 НС техногенного характеру.

10100 Аварії (катастрофи) на транспорті.

10110 Аварії на транспорті з викидом (загрозою викиду) небезпечних та шкідливих речовин.

10111 Аварії на транспорті з викидом (загрозою викиду) БНР.

Третій етап - класифікація надзвичайних ситуацій за рівнями.

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій, та віднесення їх до класів та підкласів здійснюється відповідно до чинної класифікації надзвичайних ситуацій.

Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі кри-терії:

1. Територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

2. Кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації.

3. Розмір заподіяних (очікуваних) збитків.

Згідно з Постановою К М У від 24 березня 2004 р. № 368 «Про затвердження Порядку класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями» залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класифікується як:

Державного рівня визнається надзвичайна ситуація:

  1. Яка поширилась або може поширитися на територію інших держав.

  2. Яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1% від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів.

  3. Яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, життю або здоров'ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби).

  4. Внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати.

  5. Збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

  6. Яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:

1. Яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1% обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів.

2. Яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

3. Збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:

1. Яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта.

2. Внаслідок якої загинуло 1 - 2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

3. Збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Об'єктового рівня визнається надзвичайна ситуація. Яка не підпадає під названі вище визначення.

Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із значень критеріїв, наведеному у пунктах цього Порядку.

У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначеного у цьому Порядку, рівень надзвичайної ситуації визнається на ступінь менше (для дорожньо-транспортних пригод на два ступеня менше).

Остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням її у даних статистики, у тому числі у разі відсутності достатніх відомостей щодо розвитку надзвичайної ситуації, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, за погодженням у разі потреби із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами Виконавчої влади, а також з урахуванням експертного висновку (у разі його надання) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій щодо рівня надзвичайної ситуації.

Остаточне рішення (експертний висновок - у разі його надання) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, про віднесення небезпечної події до надзвичайної ситуації, її класифікацію та визначення рівня вважається підставою для здійснення інших заходів щодо реагування на надзвичайну ситуацію.

План-конспект склав

ст. викладач Миколаївського

державного аграрного університету В. М. Курепін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]