98

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Миколаївський національний аграрний університет

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра українознавства

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Методичні рекомендації з навчальної дисципліни Українська мова

(за професійним спрямуванням) для студентів денної форми навчання напрямів підготовки «Менеджмент організації» 6.030601,

«Енергетика та електротехнічні системи в АПК» 6.100101

Миколаїв

2012

УДК 17.023.36

ББК 71М

Укладач:

О.В. Кунашенко

Рецензенти:

Л.В. Стасів − кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

лінгводидактики та логопедії Миколаївського

національного університету ім. В.О. Сухомлинського

Н.Г. Шарата − кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

українознавства Миколаївського національного аграрного

університету

Рекомендовано методичною комісією обліково-фінансового факультету (протокол № 10 від «21» червня 2012 р.)

Навчальне видання

Українська мова (за професійним спрямуванням)

Укладач: О.В. Кунашенко

Методичні рекомендації

Формат 60Х84/16

Папір друк.652/142. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 4,8.

Обл.-вид. арк. 4,3

Тираж 50 прим. Зам № 301.

Видавничий відділ Миколаївського національного державного університету.

54010, М. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9

Свідоцтво субʼєкта видавничої справи ДК № 1155 від 17.12.2002 р.

© Миколаївський національний аграрний університет, 2012

Передмова ………………………………………………………………..	4
Модуль І. Роль і значення мови у суспільному житті. Документація щодо особового складу. Практичний блок……………………………..	5
Мовний етикет, культура мовлення. Практичний блок………………………………………………………………………..	21
Модуль ІІ. Іменник у професійному мовленні. Практичний блок……………………………………………………………………….	34
Прикметник у професійному мовленні. Практичний блок………………………………………………………………………..	44
Дієслово у професійному мовленні. Практичний блок………………………………………………………………………...	49
Модуль ІІІ. Числівник у професійному мовленні. Практичний блок………………………………………………………………………..	54
Прийменник у професійному мовленні. Практичний блок………………………………………………………………………..	62
Модуль IV. Синтаксис у професійному мовленні. Практичний блок………………………………………………………………………..	66
Питання до іспиту………………………………………………………...	73
Контрольні модульні завдання…………………………………………..	77
Тезаурус. Словник суржиків……………………………………………..	93
Список рекомендованих джерел………………………………………...	97

Передмова

На сучасному етапі становлення української держави важливе місце займає знання кожного її громадянина граматичних, лексичні, стилістичних, синтаксичних норм. Глибоке знання української мови, відповідний рівень культури усного і писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту освіченої людини, громадянина своєї держави.

Мова – це величезне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Мова спрямована як у внутрішній світ людини, її психіку, так і в зовнішній світ природи і людських взаємин. Вона є основою зростання особистості.

Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неодмінно має володіти культурою мовлення, тобто навчатися дотримуватися усталених норм усної і писемної форм літературної мови. Використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

Запропоновані методичні рекомендації мають систематизовану побудову інформації, моделюючи при потребі ситуацію вибору чи ситуацію пошуку, формулюючи проблемні питання, викликаючи ефект здивування від наявності й виявлення в мові деяких парадоксальних явищ, провокуючи тематичні дискусії.

Основну увагу у методичних рекомендаціях приділено писемному мовленню. Практичні вправи на закріплення правил орфографії і пунктуації подано з урахуванням змін і нормативів, затверджених чинним Українським правописом. Тематика рекомендацій висвітлена у навчальних модулях «Іменник у професійному мовленні», «Прикметник у професійному мовленні», “Дієслово у професійному мовленні”, “Числівник у професійному мовленні”, “Прийменник у професійному мовленні”, “Синтаксис у професійному мовленні”. Зокрема додано до методичних рекомендацій тезаурус та тренувальні модульні контрольні завдання, що надасть можливість студентам означених напрямів підготовки комплексно підійти до засвоєння знань з української мови (за професійним спрямуванням).

У методичних рекомендаціях подано практичні блоки до навчальних модулів, які допоможуть студентам у засвоєнні норм етикету поведінки та мовлення, вживанні етикетних форм ввічливості та вмінні використовувати їх під час мовлення; подано й історичний та цікавий матеріал зі становлення української мови; творення та вживання певних загальновживаних слів та власних назв у процесі мовлення; архаїчні форми слів, їх значення; статистичні дані про вживання і різноманіття інших мов планети тощо.

Матеріал методичних рекомендацій розроблено за кредитно-модульною схемою курсу і відповідає рівню вимог вищої школи.

Отже, культура мови – це сфера взаємодії мови і культури, мови і позамовної дійсності, вживання мови відповідно до вимог національної культури і ситуацій спілкування.

МОДУЛЬ І. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МОВИ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ. ДОКУМЕНТАЦІЯ ЩОДО ОСОБОВОГО СКЛАДУ. ПРАКТИЧНИЙ БЛОК.

Думка повинна бути висловлена так,

щоб її не можна було не зрозуміти

Квінтіліан

Мова – явище суспільне, соціальне, бо її виникнення і розвиток пов’язані з виникненням і розвитком суспільства, тобто певного колективу.

Мова функціонує і розвивається тільки в суспільстві. Поза суспільством немає мови, оскільки обов’язковою умовою існування і розвитку будь-якого людського колективу є постійний обмін думками. Разом із загибеллю певного народу гине і його мова.

Відомо: писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі Кирило і Мефодій удосконалили вже існуючу азбуку, якою користуємось, та яку називають кирилицею. Українська писемна мова пройшла такі основні етапи розвитку: руська народна і старослов’янська (церковнослов’янська) мови Київської Русі – відповідно староукраїнська мова світської літератури, літописців, адміністрації Великого князівства Литовського і старослов'янська мова релігійної літератури.

Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів.

Початок нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини „Енеїди” І.П. Котляревського, якого і вважають зачинателем нової української літературної мови.

Основоположником СУЛМ став Т. Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різноманітні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему.

Літературна мова – це вища унормована, оброблена й відшліфована форма національної мови. Відрізняється від інших форм:

• своєю унормованістю;

• зразковістю;

• -загальновживаністю;

• лексичним багатством;

• високою граматичною організацією;

• стилістичною розгалуженістю.

Ознаки:

• наддіалектна загальнонаціональна форма існування;

• поліфункціональність (охоплює всі сфери суспільства);

- наявність загальноприйнятих норм (Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі);

• стилістична диференціація.

Літературна мова має усну і писемну форми.

Усна мова − це мова, що вимовляється, звучить, що існує навколо нас. В усній мові важливо дотримуватися вірної інтонації і наголосу, правильно вимовляти звуки, слова і речення. Для усної мови характерні прості короткі речення («Привіт! Як справи?»- «Привіт! Та нічого. Ось тільки уроків багато на завтра»).

Писемна мова повʼязана з написанням. Писемна мова оформлюється вірно і точно з точки зору орфографії і пунктуації. У писемній мові використовуються складні і ускладнені речення (Його відʼїзд був таким несподіваним, що здався мені майже нечемним).

Мовна майстерність − це володіння здатністю, використовуючи мовні норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для викладення у мовленні чи на письмі своїх думок та відношень.

Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.

Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.

У сучасному світі проблема спілкування набуває особливої гостроти. Повсякденне життя українця стає ареною зустрічей і діалогів різник етнічних спільнот, конфесій, культур, світу бізнесу. Орієнтація у надзвичайно різноманітному і вимогливому світі між комунікативних звʼязків надзвичайно важлива для сучасно ділової людини, набувши особливої актуальності в посттоталітарний період.

Сучасне буття людини здатне бути тільки тоді наповненим і увиразненим, якщо вона володіє мовою, здатною її ідентифікувати серед спільноти носіїв тієї ж самої мови. Питання полягає у тому, якою мовою здатна володіти сучасна людина, форми відтворення якої будуть доречними, унормованими, чіткими та доступними для мовця, чи, навпаки, носії однієї й тієї ж самої мови матимуть розбіжності в думка, що провокуватиме конфлікти, непорозуміння, загострення у вирішенні завдань.

Мова, як відомо, не тільки здатна слугувати засобом зв'язку між людьми. Вона відіграє роль якісного чинника сприймання навколишньої дійсності, сприяє розвиткові уяви людини та формуванню її свідомості. Врешті, мова – це дух народу, його ментальність, його неповторність у най різноманітних напрямах суспільного буття та культури. Як основа духовності народу мова є підмурком існування нації. З історії нам відомо досить багато прикладів зникнення націй, мови яких розчинялися і нівелювалися іншими народами (наприклад, полабські слов’яни , які жили між Одрою і Лабою, звідси і назва племен). Збереження мови здатне зберегти народ.

Нам слід пишатися тим, що не дивлячись на багатовікові поневіряння, наш народ здатен був зберегти мову, зберегти і її справжнього захисника і патріота – український народ. Але багатовікові впливи на фонетичні норми, лексичні та граматичні зробили «внесок» у загальну структуру мови, яка отримала можливість лише наприкінці XX ст. вести мову про «реформування» у мови, її ідентифікацію серед мов як слов’янської спільноти, так і інших мов світу.

Ось чому сучасний стан становлення унормованої літературної мови залишає різного роду неточності, «ляпсуси» та русизми, які сприймаються її носіями як свої. Ось чому ми замість вживання дякуємо кому, дякуємо кого; перемогу одержуємо, як гроші; груз, замість вантаж; задачі вирішуються, а не розв’язуються; підприємства чомусь крупні, а зерно велике. Історичний вплив російської мови також залишив не втішні слова в мові українській, які сучасний українець сприймає як власне свої, навіть не підозрюючи про помилковість своїх суджень. Невід’ємною частино нашого міжособистісного спілкування залишаються так звані «двомовними», як наслідок активного впливу російської мови та намагання за радянської доби наблизити українську мову до мови великого руського народу. Така тенденція у сучасному суспільстві теж має негативні наслідки і сьогодні, коли ми вживаємо дякуємо Вас, замість унормованого українського відповідника дякуємо Вам, вибачаємо мене, замість вибачте мені, спортсмен у нас самий кращий, замість найкращий, студенти розходяться по заняттях, замість ідуть на заняття. Мова, замішана на мові іншій втрачає свою ритмомелодику, лексичну значущість і, врешті-решт, втрачає власну самобутність, не здатна виразити глибини слова, його змісту. Справедливо зауважив відомий російський педагог В.Г. Бєлінський, стверджуючи: «Слово відображає думки: незрозуміла думка – незрозуміле і слово».

Тож маємо бути носіями справжньої мови, а не її спотвореного варіанту, носіями органіки українського слова, мовним експертом і патріотом.

Мова здатна не лише існувати як засіб зв’язку між людьми, а й виконує надважливі функції у сучасному світі, надаючи експресії мовленню, що допомагає індивідові виразити внутрішній світ; вона є засобом ідентифікації, тобто ототожнення себе у межах певної спільноти; виконує гносеологічну функцію, допомагаючи пізнати світ, бо мова є важливим елементом пізнання національної картини світу; мова є важливим засобом формування думки, логіки мислення у людини; вона здатна, як знаряддя естетики, формувати культурні цінності особистості; є потужнім носієм культури, тому що тільки пізнавши мову іншого народу, можна глибино збагнути його культуру; вона здатна ідентифікувати слова, тобто виконує номінативну функцію, даючи назви предметам, явищам, процесам, абстрактним поняттям. Функції мови здатні утворювати спектр вияву комунікації; вони не існують відокремлено, а здатні взаємопроникати і формувати цілісну картину мовних засобів вираження у конкретного носія мови.

Зокрема, слід вказати, що слова не виникають в українській мові хаотично, а мають духовне підґрунтя, йдучи від серця народу, передаючи його дух та мислення. Щоб переконатися в цьому, І. Каганець, наприклад, запропонував простежити етимологію деяких українських слів:

Виховати – заховати від зла.

Лікарня – лікувати, давати здоров’я.

Весілля – веселитися, радіти.

Освіта – світло, просвічення.

Подружжя – дружба, приязнь.

Шлюб – «злюб», кохання.

Звитяжець – витягнути, підняти вище.

Як переконливо вказують запропоновані вище лексеми, мова є віддзеркаленням душі народу, його характеру і мислення. Справедливо зазначив з приводу магічності слова відомий письменник Франції Франц Анатоль, стверджуючи, що «немає магії сильнішої, ніж магія слова». Так, дійсно, лише рідне, природно вжите слово у мові певного носія набуває своєї значущості і неповторності, здатне напоїти духовно спраглих і вселити надію і розраду у душі, зцілити від розпачу і запобігти смерті.

Ось, чому такої гостроти набуває сьогодні проблема відродження українського слова, його етимології, його генетичного взаємозв’язку з культуру минулих поколінь.

Мова – продукт певного колективу. Про суспільний характер мови переконливо свідчать й інші факти. Якщо дитина не буде виховуватися серед людей, вона не навчиться говорити. Якщо помістити немовля в будь-яке оточення (чужомовне) воно оволодіє його мовою. Навіть доросла людина, яка потрапить в інше середовище, з часом може забути свою рідну мову. Мова повинна розвиватися в суспільстві. Так, наприклад, в Індії 1920 р. знайшли двох дівчат, які жили у вовчій зграї. Їх відправили в дитячий будинок. Молодша з них, їй було 2 роки, через деякий час померла, а друга, якій було 8 років, прожила в людському суспільстві 18 років. Спочатку, вона поводилась, як вовченя. Їжу іла з підлоги, вночі вила. Поводила себе як справжня тварина. Перше слово Каміла, так звали дівчину вимовила через 2 роки, ще через 2 роки знала 6 слів, у 15 років її словник складався з 45 слів. У 16 років Каміла вивчила приблизно 100 слів і вже говорила коротенькими фразами. У 18-ти річному віці її розумовий розвиток був на рівні 4-ри річної дитини.

Втрачаючи з певних причин свою рідну мову народ втрачає себе самого, свою духовну самобутність, стає іншим народом.

Мова є засобом спілкування, порозуміння людей. Цей засіб – найважливіший, універсальний, бо мовою люди користуються постійно і скрізь.

ДОКУМЕНТАЦІЯ ЩОДО ОСОБОВОГО СКЛАДУ.