1.

2.Хімічний склад кормів

Кормами називають продукти, що містять поживні речовини в засвоювальній формі і не впливають шкідливо на організм тварин.

Корми мають певний хімічний склад і поживність, які визначають його якість.

Поживні речовини кормів – це органічні та мінеральні речовини (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, макро- і мікроелементи, та ін.), необхідні для годівлі тварин.

У кормах виділяють такі компоненти – суху речовину і воду, а також органічну і мінеральну частини.Вміст такого неорганічного компоненту корму, як води коливається в широких межах – від 4 до 95%. Багато її в траві – 75-85%, силосі – 60-80%, коренебульбоплодах – 75-90%, Чим більше води, тим нижча їх поживність і вони швидше псуються.

в тілі новонароджених телят міститься 72% води, у 18-місячному віці-61%, а у дорослих тварин – 52%. Вода в організмі тварин і птиці виконує різноманітні функції:

- вода є середовищем, без якого процеси обміну речовин в організмі неможливі;

- вода - високоефективний розчинник різних речовин і важливий фактор, без якого неможливі гідролітичні процеси в організмі;

- вода є універсальним середовищем, де відбуваються процеси травлення і засвоєння поживних речовин кормів, транспортування кінцевих продуктів ферментативного гідролізу до тканин і синтезу живих речовин, а також систематично виведення із організму продуктів обміну речовин;

- вода забезпечує ефективну роботу нервової системи, крові і лімфи, а також прояву захисних систем імунітету і окремих факторів природної резистентності;

- своєчасне споживання тваринами води в достатній кількості в поєднанні з повноцінною годівлею сприяє досягненню високої продуктивності;

У воді міститься 36 ізотопних різновидів, в тому числі дев’ять з них складаються із стабільних ізотопів водню і кисню. Суха речовина є основною поживною частиною корму, яка включає органічні речовини і мінеральні елементи.Органічні речовини складають основну масу корму і представлені азотистими (протеїн), безазотистими (жири і вуглеводи) та біологічно активними речовинами (вітаміни, гормони, ферменти).Азотисті речовини корму – це сирий протеїн, який є найбільш важливою частиною корму і має в своєму складі білки, вільні амінокислоти і небілкові азотисті сполуки - аміди. Білки – високомолекулярні органічні речовини, які складаються із амінокислот. Вони бувають прості (протеїни), побудовані лише з амінокислот, і складні (протеїди), які складаються з простих білків та речовин небілкової природи (вуглеводів, жирів, нуклеїнових кислот, фосфору та інших елементів). До амідів відносяться проміжні продукти синтезу й руйнування білків.За вмістом протеїну корми значно різняться. Багаті на протеїн корми тваринного походження – кров’яне борошно – 70-80%, м’ясо-кісткове борошно – 30-40%, сухі дріжджі – 45-50%, макуха і шрот – 30-45%, зерно бобових 20-30%. У зерні злакових міститься в середньому 8-12% протеїну. Мало протеїну в коренебульбоплодах – 0,5-2,5%, жомі – 1,2-1,5%, соломі – 4-6%.До біологічно активних речовин (БАР) кормів належать вітаміни, ферменти, гормони. Безазотисті речовини корму об’єднують у своєму складі вуглеводи і жири.

Вуглеводи в кормах представлені клітковиною і безазотистими екстрактивними речовинами (БЕР).Сира клітковина – це складова частина рослинних клітинних оболонок, до складу якої входять, крім целюлози, геміцелюлоза, пектинові речовини тощо.

Найбільше клітковини міститься в соломі – 40-45%, сіні та полові – 20-35%. У зернових кормах – 2-10%, висівках і деяких видах макух – 11-16%. Мало її в коренебульбоплодах (близько 1%) і зовсім немає в кормах тваринного походження.До групи безазотистих екстрактивних речовин в основному відносять цукри, крохмаль, глікоген, частину пектинових речовин і геміцелюлоз, камеді (рослинний клей) і органічні кислоти. Найбільше кормове значення мають цукри і крохмаль. Безазотисті екстрактивні речовини в організмі тварини використовуються, як основне джерело енергії. Крім того, вони необхідні для синтезу деяких амінокислот, біологічно активних речовин, молочного цукру, жирів.Вміст жиру (ліпідів) в кормах коливається в широких межах. У м’ясо-кістковому та рибному борошні кількість жиру може сягати 15%. У макусі його міститься 6-8%, зерні вівса і кукурудзи 4-6%, а в коренебульбоплодах лише до 0,1-0,2%.

Жири кормів дають в 2,25 раза більше енергії, ніж інші поживні речовини, з ними до організму надходять жиророзчинні вітаміни (A, D, E, K) і незамінні жирні кислоти – лінолева, ліноленова і арахідонова. Жири сприяють більш економній витраті протеїнів і відіграють запасаючу роль у тваринному організмі.Мінеральні речовини кормів у організмі тварин включаються в склад ферментів, білків, Мінеральна частина корму (зола), крім оксидів металів і ангідридів кислот (чиста зола), містить і домішки – частинки вугілля, пісок, кремнієву та вугільну кислоти тощо. Золи більше в стеблах і листках і менше в зерні та плодах.

Хімічний склад корму може змінюватись в досить широких межах Залежно від: ґрунтово-кліматичних умов вирощування рослин, удобрення ґрунту, сорту і виду кормової рослини, агротехніки вирощування і фази заготівлі, способу збирання, збереження, переробки тощо.

3.Перетравність– це властивість складних органічних речовин корму (раціону) перетворюватися в травному каналі на прості сполуки.

Перетравлення – це гідролітичне розщеплення білків, жирів і вуглеводів за допомогою ферментів травних соків і мікроорганізмів до простих сполук (амінокислот, моносахаридів, жирних кислот), які легко всмоктуються в травному тракті і надходять у кров і лімфу. Неперетравлена частина поживних речовин з рештками травних соків і епітелію виводиться із організму у вигляді калу. Визначають перетравність органічної речовини, протеїну, жиру, клітковини і БЕР.

Вміст перетравної поживної речовини (ППР) визначають за різницею між її кількістю у спожитому кормі (ПР) та виділеному калі (ПР калу):

ППР=ПР корму-ПР калу.

Кількість перетравної речовини, виражена у відсотках до кількості спожитої називається коефіцієнтом перетравності (КП). Він характеризує ступінь перетравності речовин і обчислюється за формулою:

КП=(ПРкорму – ПРкалу /ПРкорму) 100

Перетравність кормів визначається в спеціальних фізіологічних дослідах, для яких відбирають 3-5 тварин однієї породи і статі, близьких за віком, продуктивністю, живою масою і типом нервової діяльності. Дослід поділяється на 2 періоди: підготовчий (попередній) і основний (обліковий). У підготовчий період у тварин звільняється шлунково-кишковий тракт від попередньо з’їдених кормів і вони привчаються до досліджуваного корму (раціону). Він триває для жуйних, свиней і коней 10-15 діб, птиці –5-7 діб. Протягом облікового періоду, що триває для коней і свиней 6-7, жуйних 7-10, птиці 5-6 діб проводиться щоденний облік спожитих кормів і виділеного калу. Зразки зібрані протягом досліду (корми, не з’їдені рештки, кал) аналізуються в лабораторії.

Існують два основні способи визначення перетравності кормів:

- простий (прямий), коли визначається перетравність поживних речовин раціону в цілому, або окремого корму, якщо він може згодовуватися без додавання інших кормів (трава для жуйних, комбікорм для свиней і птиці), наприклад, якщо корова за добу з’їдала 6 кг сіна, 20 кг силосу та 1 кг дерті, в яких містилося відповідно 9,2; 7,4 і 9,3 % протеїну, то вона споживала

(6 х 92 + 20 х 7,4 + 1 х 93) = 2125 г протеїну за добу. 14

За добу тварина виділила 20 кг калу, що містив 3 % протеїну, всього з калом виділилося (20 х 30) = 600 г протеїну.

Кількість перетравного протеїну становить 2125 – 600 = 1525, а коефіцієнт його перетравності – (1575 : 2125 х 100) = 72%;

- складний, коли визначають перетравність окремого корму, який входить до складу багатокомпонентного раціону. На одних і тих же тваринах проводять послідовно два досліди. У першому досліді визначають перетравність основного раціону, у другому перетравність досліджуваного корму, який в невеликій кількості входив до складу основного раціону.

4.

5. Оскар Кельнер. Він провів серію експериментів, у яких визначав вміст енергії кормів по балансу використання вуглецю і азоту у дорослих волів. О. Кельнер використав у балансових дослідах енергетичний еквівалент (кілокалорії) продуктивної дії для оцінки поживності кормів по відкладенню синтезованого в організмі волів жиру при надмірній годівлі. Однак при публікації даних для практики він для спрощення виражав відкладення жиру не в енергії відкладення, а в одиницях маси жиру. Якщо у тварин відкладається не жир, а білок або вуглеводи , то їх він виражав ізоенергетично до маси жиру (як масу жиру). Крім того, щоб не виражати поживну цінність кормів в абсолютних одиницях у вигляді маси відкладеного жиру на одиницю спожитого корму. Кельнер обрав більш відомий всім відносний показник або еквівалент поживної цінності – 1 кг крохмалю. О. Кельнер виявив, що 1кг спожитого крохмалю забезпечує відкладення в організмі дорослого вола 248г жиру. При додаванні до раціону 1кг вівса відкладається 146-150г жиру. Як наслідок, 1кг вівса еквівалентний 0,6кг крохмалю(148:248). Крохмальний еквівалент (КЕ) корму визначається за відношенням: маса відкладеного жиру на одиницю спожитого волом/маса відкладеного жиру на 1кг крохмалю.

В більшості країн із розвинутим тваринництвом система крохмальних еквівалентів замінена на нові показники оцінки поживності кормів на основі прямого (або непрямого) обліку ОЕ кормів та її використання для різних функцій організму чи для утворення продукції тварини.

6..За одну кормову одиницю взято поживність 1 кг вівса середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса. Наприклад, 1 кг зерна кукурудзи за загальною поживністю дорівнює 1,34 кормової одиниці, 1 кг моркви - 0,27 кормової одиниці. Це означає, що 1 кг вівса за загальною поживністю можна замінити 0,75 кг кукурудзи або 3,7 кг моркви.

оцінка поживності кормів у вівсяних кормових одиницях має ряд недоліків (продуктивна дія поживних речовин встановлена лише для відгодівлі дорослих волів, а рекомендована для всіх видів тварин без врахування складу раціону, віку, напряму продуктивності тощо

7.Обмінна енергія виражається у МДж (раніше виражали у енергетичних кормових одиницях (ЕКО)) і визначається для кожного виду тварин окремо. Наприклад, поживність 1 кг зеленої маси люцерни становить 0,22 кормових одиниць загальної поживності, або 1,75 МДж обмінної енергії для великої рогатої худоби, 1,99 МДж обмінної енергії для свиней, 1,98 МДж обмінної енергії для овець.

Вівсяна кормова одиниця, як і крохмальний еквівалент Кельнера має ряд недоліків: не враховані відмінності в доступності поживних речовин одних і тих де кормів для тварин різного виду, віку, вгодованості; передбачається сталість продуктивної дії поживних речовин різних кормів, незалежно від складу раціону.

Враховуючи ці недоліки в 1951 р. на засідання 35-го пленуму секції тваринництва ВАСХНІЛ, було запропоновано оцінювати енергетичну поживність корму за обмінною енергією (ОЕ).

Обмінна енергія – це частина валової енергії корму, яку організм тварини використовує для забезпечення життєдіяльності і утворення продукції.

Енергетичну поживність кормів виражають в енергетичних кормових одиницях (ЕКО) для окремих видів тварин. Одна ЕКО дорівнює 10 МДж (10000 кДж) або 2500 ккал обмінної енергії. Один джоуль дорівнює 0,2388 калорій, одна калорія дорівнює 4,1868 Дж.

Для визначення кількості валової енергії, що міститься в кормі і виділеннях тварини використовують калориметричні бомби, в яких речовину спалюють в атмосфері чистого кисню.

Обмінну енергію корму визначають двома способами.

1. Прямим – у фізіологічних дослідах на тваринах з визначенням балансу енергії:

для жуйних тварин і коней: ОЕ = ВЕ – Е калу – Е сечі – Е метану;

для свиней: ОЕ = ВЕ – Е калу – Е сечі;

для птиці: ОЕ = ВЕ - Е посліду.

2. Непрямим способом

2.1. За рівняннями регресії ( у кДж/кг)

для великої рогатої худоби:

ОЕ в.р.х. = 17,46 пП + 31,23 пЖ + 13,65 пК + 14,78 пБЕР;

для овець:

ОЕ о = 17,71 пП + 37,89 пЖ + 13,44 пК + 14,78 пБЕР;

для коней:

ОЕ к = 19,46 пП + 35,43 пЖ + 15,95 пК + 15,95 пБЕР;

для свиней:

ОЕ с = 20,85 пП + 36,63 пЖ + 14,27 пК + 16,95 пБЕР;

для птиці: 26

ОЕ п = 17,84 пП + 39,78 пЖ + 17, 71 пК + 17,71пБЕР,

пП – перетравний протеїн, г/кг; пЖ – перетравний жир, г/кг; пК – перетравна клітковина, г/кг; п БЕР – перетравні безазотисті речовини,

8.

9.

10.Протеїнову поживність визначають за кількістю та якістю протеїну в кормах. Вміст сирого або перетравного протеїну виражають у відсотках, в грамах на 1 кг натурального корму або сухої речовини. Протеїнову поживність визначають за кількістю та якістю протеїну в кормах. Вміст сирого або перетравного протеїну виражають у процентах, в грамах на 1 кг натурального корму чи сухої речовини.

До складу білків входить близько 20 амінокислот. Частина з них не може синтезуватись в організмі зовсім або синтезується в недостатній кількості і повинна обов'язково надходити з кормом. Їх називають незамінними. Це — лізин, метіонін, триптофан, аргінін, гістидин, фенілаланін, валін, лейцин, ізолейцин, треонін.

При незбалансованості раціонів за амінокислотним складом непродуктивно використовується протеїн корму.

Найбільш вимогливий щодо надходження амінокислот з кормом молодняк всіх видів сільськогосподарських тварин, а з дорослих—птиця і свині.

Протеїн рослинних кормів містить майже всі незамінні амінокислоти і, як правило, більшість з них в достатній кількості. Проте деяких амінокислот, особливо лізину, метіоніну і триптофану, в багатьох кормах міститься значно менше, ніж потрібно тваринам, і в практиці раціони балансують тільки за цими амінокислотами, допускаючи, що при достатній кількості протеїну в раціоні рештою незамінних амінокислот тварини будуть забезпечені.

11.

12.

13. Вуглеводи (цукри, крохмаль, клітковина) мають різну розчинність і перетравність, швидкість залучення до процесів травлення й обміну речовин. Тому необхідне фізіологічне обгрунтування їх кількості і співвідношення в раціонах, оскільки потрібно забезпечувати відносну безперервність (рівномірність) їх надходження як основного енергетичного матеріалу для організму.

Таким чином, створюються умови максимального енергетичного комфорту, хоча

тварина споживає корми періодично.

У тварин з багатокамерним шлунком усі вуглеводи з'їдених кормів зброджуються мікроорганізмами з утворенням летких жирних кислот (ЛЖК), переважно оцтової, пропіонової і масляної. За швидкістю зброджування зазначені вуглеводи можна розташовувати у такому порядку: цукри і крохмаль (легкорозчинні вуглеводи), клітковина (важкорозчинний вуглевод). Співвідношення ЛЖК у вмістищі передшлунків залежить від кількості і співвідношення у раціоні легкорозчинних і важкорозчинних вуглеводів. За оптимального співвідношення на частку оцтової кислоти припадає 65-70 % загальної кількості ЛЖК, а частка пропіонової й масляної кислот орієнтовно однакова - 15-20 %. У міру збільшення в раціоні кількості легкорозчинних вуглеводів і зменшення клітковини - рівень оцтової кислоти (частково масляної) знижується, а пропіонової - підвищується.

Оцтова кислота сприяє утворенню молочного жиру, а пропіонова - жиру тіла жуйних. Тому зменшення кількості оцтової кислоти й збільшення пропіонової у передшлунках призводить до зменшення концентрації молочного жиру і сприяє відкладенню жиру у тілі тварин.

Надлишок легкорозчинних вуглеводів викликає бурхливе бродіння ("вибух бродіння") у рубці. Як наслідок - підвищується кислотність вмістища рубця, знижується співвідношення оцтової і пропіонової кислот, нагромаджується невластива для рубцевого бродіння молочна кислота. Спостерігається нестійкість мікробного складу цього відділу шлунка: у більшості випадків збільшуються колонії молочнокислих бактерій, зменшується кількість найпростіших (інколи вони повністю зникають), знижується целюлозолітична активність вмістища. Знижується інтенсивність жуйки, інколи відбуваються патологічні зміни у травному каналі. Все це призводить до депресії передшлункового травлення, прискорення пересування кормової маси до нижчерозташованих відділів травного каналу, зменшення обсягів передшлункового і збільшення обсягів кишкового травлення. Наведені зміни у травленні викликають порушення вуглеводного, жирового, білкового й енергетичного обмінів, захворювання (кетози, ураження печінки) та стають причиною передчасного вибраковування тварин.

Порушення травлення і пов'язані з ними захворювання тварин виникають найчастіше з причини зростання у структурі їх раціонів частки концентрованих кормів, що не відповідає біологічним особливостям жуйних тварин. Також певний вплив має фізична форма кормів (використання трав'яного борошна, трав'яних, зерно-трав'яних, солом'яно-трав'яних гранул, гранульованих монокормів тощо). Зазначені корми швидко зброджуються, внаслідок чого погіршується моторика травного каналу.

Отже, для організації раціональної годівлі необхідне глибоке розуміння процесів передшлункового травлення у жуйних і впливу на їхній характер багатьох факторів.

Крім енергетичної, вуглеводи виконують ряд інших функцій. Так, клітковина є фізичним збудником моторики і секреторних функцій травного каналу. З нею надходять речовини (пентози, пектини та ін.), які мають важливе значення у живленні тварини. За нестачі клітковини в раціонах у тварин знижується перетравність і засвоєння поживних речовин, погіршується їх самопочуття, знижується продуктивність і фізіологічний тонус, спостерігається погіршення стану волосяного покриву, слизових оболонок. Оптимальні кількості клітковини у сухій речовині раціонів, %: великої рогатої худоби - 20-25, дорослих свиней -7-17 і птиці -5-8.

Серед легкорозчинних вуглеводів вирізняють особливу групу так званих структурних вуглеводів. Це лактоза (молочний цукор), манноза (міститься в зерні ячменю і пшениці та дріжджах), галактоза (складник молочного цукру і пектинових речовин коренебульбоплодів, баштанних плодів, макухи) та рафіноза (міститься у цукрових буряках, зерні жита й пшениці). Ці вуглеводи збільшують у 2 рази рівень засвоювання кальцію в організмі, прискорюють процеси окостеніння.

Згодовувати корми, що містять "структурні" вуглеводи, особливо корисно молодняку, вагітним і лактуючим тваринам, у яких мінералізація кістяка й утворення кальцієвих сполук у молоці мають першочергове значення. Тривале згодовування раціонів без додавання кормів, що містять "структурні" вуглеводи, супроводжується затримкою росту, зниженням молочності, збільшенням випадків-кісткових та інших захворювань тварин.

Силос у складі багатокомпонентних і збалансованих раціонів є добрим кормом для жуйних. Але, як свідчить практика, силосний тип годівлі, застосовуваний протягом тривалого часу, може бути причиною низки захворювань і скорочення строку використання тварин.

14.Мінеральна поживність корму визначається кількістю мінеральних речовин, які надходять в організм тварини з кормами і частково з питною водою. Крім загальної кількості мінеральних речовин, у раціонах тварин визначають співвідношення між окремими елементами. Співвідношення між кальцієм і фосфором повинно становити 1,5-2:1, тобто на одиницю фосфору потрібно 1,5-2 одиниці кальцію. Мінеральна (мокро- і мікромінеральна) поживність кормів визначається шляхом хімічного аналізу за масовим складом золи і мінеральних речовин у кормі (%, г, мг, мкг). Важливе значення надається співвідношенню сум еквівалентів кислотних і основних (лужних) елементів.

15.

16. Мікроелементи відіграють важливу роль не тільки в рослинних, а й у тваринних організмах. Виявилося, що коли в їжі тварин зовсім немає ванадію, тварини втрачають апетит і навіть гинуть, незважаючи на повне забезпечення кормами. Разом з тим підвищений вміст ванадію у кормі для свиней сприяє тому, що вони швидко ростуть і відкладають товстий шар сала.

Цинк, наприклад, відіграє важливу роль в обміні речовин і входить до складу еритроцитів тварин.

Печінка, якщо тварина (і навіть людина) перебуває у збудженому стані, викидає в загальне коло кровообігу марганець, кремній, алюміній, титан і мідь, але при гальмуванні центральної нервової системи — марганець, мідь і титан, а виділення кремнію і алюмінію затримує. В регулюванні вмісту мікроелементів у крові організму беруть участь, крім печінки, мозок, нирки, легені і м'язи. Встановити роль мікроелементів у процесах росту й розвитку рослин і тварин — важливе і захоплююче завдання хімії і біології. Вивчення цього впливу, без­перечно, приведе в недалекому майбутньому до дуже значних результатів. І відкриє науці ще один із шляхів до створення другої природи.

17.

18.Вітамінна поживність корму. Вітаміни входять до складу кормів у дуже малих кількостях, але відіграють важливу роль у регулюванні процесів обміну речовин в організмі. Вони є в складі багатьох ферментів. Нестача вітамінів під час годівлі викликає порушення обміну речовин в організмі, сповільнює ріст, знижує продуктивність, плодючість, життєздатність приплоду, опірність організму тварин різним захворюванням.

Недогодовування, як і перегодовування, негативно позначається на організмі тварин, підвищує собівартість продукції тощо. Тому важливе значення в сільському господарстві має нормована годівля тварин.

19. Вітаміни - низькомолекулярні біологічно активні органічні сполуки різної природи. В організмі тварин вони виконують роль каталізаторів клітинного обміну. Вітаміни не є пластичним матеріалом і джерелом енергії, однак вони впливають на деякі біологічні процеси, що відбуваються в різних органах і тканинах, нормалізуючи їхній перебіг. Будучи складовою частиною багатьох ферментів, без яких не відбувається жодна реакція в клітині, вітаміни беруть участь у розщепленні вуглеводів, жирів, білків і нуклеїнових кислот, регулюють засвоєння та використання мінеральних речовин. Нестача чи відсутність вітамінів в організмі призводить до порушень, які можна охарактеризувати як відповідні порушення обміну речовин, що виникають при його розладі.

Деякі біологічно активні речовини (за одночасного застосування їхніх препаратів) посилюють дію одне одного, інші навпаки – її послаблюють. Перше із наведених явищ називають синергізмом, а друге - антагонізмом. Синергічна дія спостерігається між вітамінами А і Е, вітаміном В1 та гормоном інсуліном тощо. Антогоністична дія спостерігається між вітамінами А і С, вітаміном А і гормоном щитовидної залози - тироксином.

20. Білково-вітамінні (БВД) і білково-вітамінно-мінеральні добавки (БВМД) містять концентровані корми з високим вмістом протеїну (макуха, дріжджі, зерно бобових), а також мінеральні солі, препарати вітамінів, антибіотики і інші біостимулятори. Їх використовують для включення в комбікорми, які виробляють в господарствах з власного зернофуражу, а також для добавки в раціони, які складаються з соковитих і зернових кормів.

Згодовують БВД і БВМД як добавку до зернової основи раціону. В чистому вигляді згодовування недопустимо.

Премікси містять біологічно активні речовини, якими збагачують комбікорми, БВД і БВМД – вітаміни, мікроелементи, ферменти, амінокислоти, антибіотики, антиоксиданти, смакові добавки, а також речовини, що мають лікувальну і профілактичну дію. Для наповнювача використовують висівки пшеничні, соєвий шрот та інші.

21.

22.

23. Забезпечення високоїпродуктивностітвраин залежить від повноцінної і збалансованої годівлі, яка у великій мірі зумовлена наявністю мінеральних речовин у раціоні. Серед мікроелементів велике значення має селен, який нині визнаний незамінним. Важливу роль відіграє селен як складова ключового ферменту системи антиоксидантного захисту – глутатіонпероксидази, який бере участь в детоксикації продуктів перекисного окислення ліпідів [1]. Низький рівень мікроелемента в сироватці крові зумовлює зниження активності цього ферменту, що вказує на зниження антиоксидантного захисту організму [2]. У сполуках з незамінними жирними кислотами (арахідоновою, лінолевою, ліноленовою) селен є «фактором-3», який використовується для профілактики і лікування білом'язової хвороби телят, ягнят, поросят [3]. У комплексі з вітаміном Е селен посилює активність ферментів, які беруть участь у синтезі коензиму А, що є одним із найважливіших каталізаторів обміну жирів, білків і вуглеводів в організмі [4]. Разом з вітамінами А, Е, С та β-каротином він здатний блокувати важкі метали, такі як ртуть, свинець і кадмій, що потрапляють до організму із забрудненого оточуючого середовища

Надходження селену у доступній формі забезпечує:

• функціональну активність антиоксидантної системи і адекватний стан природної резистентності;

• активізацію факторів клітинного захисту;

• оптимізацію репродуктивної функції;

• підвищення плідності;

• покращення діяльності щитоподібної залози;

• підвищення вмісту Se у молозиві і молоці сви_

номаток;

• підвищення якості свинини;

• збереження кольору і соковитості м'яса;

• подовження тривалості зберігання продукції

без втрат якості.

Дефіцит селену (+ дефіцит токоферолу) призво_

дить до:

• міокардиту і міокардіодистрофії поросят;

• білом'язової хвороби;

• некрозу печінки;

• виразок шлунку;

• зниження природної резистеності;

• дистоції, затримки плаценти і мертвородів;

• зниження репродуктив

24. Білковою природою характеризуються і антипоживні ферменти сої уреаза і ліпоксідаза. Перший фермент уреаза - руйнує якісні білки і амінокислоти корму в організмі і , перетворює їх на отруйну речовину – аміак. Ліпоксидаза руйнує вітаміни готового корму, зокрема незворотне розщеплює вітамін А –ретинол, що викликає типові гіпо- і авітамінози А.

Перш за все перевищення режимів прогріву породжує реакцію Мейларда між вуглеводами і незамінними амінокислотами сої. В цих реакціях утворюються нерозчинні білково-вуглеводні комплексі , на які травні ферменті не діють. Захвачені такими сполуками амінокислоти стають недоступними для організму, не поступають в кров і даремно втрачаються через екскременти. Лектини і гемаглютиніни також наносять суттєву шкоду організму птиці.. Зокрема висока активність лектинів різко знижує ступень всмоктування поживних речовин в тонкому кишечнику і знижує тим самим ступень перетравлення корму. Гемаглютиніни добре всмоктуються в кров і негативно діють на систему свёртивания, що торкається механізмів переносу кисню і поживних речовин. Псується нормальний хід забезпечення живленням тканин і ріст птиці різке і суттєве уповільнюється.

Соїн- специфічний білок сої , які поганий за смаковими властивостями для птиці, що знижує ступень і швидкість вживання корму .

25.

26.

27. Класифікація кормів — це групування їх за походженням, вмістом енергії й клітковини в одиниці маси корму, за фізичним станом та ін.

Корми - це продукти рослинного і тваринного походження та промислового синтезу, що містять поживні речовини у засвоюваній формі і не мають шкідливого впливу на здоров’я, відтворювальні здатності тварин і якість одержуваної від них продукції.

Найбільше практичне значення мають класифікації кормових засобів за джерелами одержання, цільовим призначенням і господарська класифікація.

Класифікація кормових засобів за джерелами одержання (походженням):

1) рослинного походження;

2) тваринного походження;

3) мікробіологічного синтезу;

4) хімічного синтезу;

5) мінеральні добавки;

6) комбіновані;

7) харчові відходи.

Класифікація кормових засобів за цільовим призначенням:

1) корми (основа кормових сумішей і раціонів);

2) суміші кормових засобів: кормосуміші, комбікорми, БМВД, премікси і власне раціони;

3) добавки: макро- і мікродобавки (солі і сполуки макро- і мік-роелементів, вітамінів, препаратів амінокислот, жирів, фосфатидів, небілкових азотистих сполук, антибіотиків та лікарських препаратів, ферментів, антиоксидантів, стимуляторів росту тощо);

4) замінники молока для молодняку раннього віку тварин різних видів.

Господарська класифікація кормових засобів:

1) соковиті (вологи більше 40%: усі зелені корми та силосовані корми, сінаж, коренебульбоплоди, баштанні тощо);

2) водянисті (вода у вигляді технологічних домішок: свіжий та кислий жом, післяспиртова барда, пивна дробина, картопляна мезга, рідкі дріжджі, вологий кукурудзяний глютен і т.ін.);

3) грубі (більше 19% клітковини у CP: сіно, солома, гіллячковий корм, кошики соняшнику, стрижні качанів кукурудзи, трав'яне борошно низької якості, сухе листя);

4) рослинні концентрати (зерно та насіння, макухи та шроти, млинові відходи, сухий жом і буряк, суха пивна дробина і картопля, трав'яне борошно високої якості тощо);

5). тваринні (молоко і продукти його переробки; риба і рибне борошно; м'ясо і субпродукти, м'ясо-кісткове, кров'яне і кісткове борошно, м'ясний бульйон, кормові жири і т.ін.);

6) мікробіологічні (кормові дріжджові та бактеріальні біомаси, антибіотики, препарати амінокислот і вітамінів, ферменти і закваски тощо);

7) добавки хімічного синтезу (сечовина, аміачна вода і скраплений аміак, амінокислоти, вітаміни, лікарські препарати та ін.);

8) мінеральні (кухонна сіль; кальцієві добавки - крейда, чере-пашник; кормові фосфати; солі мікроелементів; цеоліти і бентоніти тощо);

9) комбіновані (комбікорми, ЗЦМ, БВМД, премікси, кормосумі-ші і раціони);

10) харчові відходи (побутові харчові відходи і залишки з установ громадського харчування).

28. Корми - це продукти рослинного і тваринного походження та промислового синтезу, що містять поживні речовини у засвоюваній формі і не мають шкідливого впливу на здоров’я, відтворювальні здатності тварин і якість одержуваної від них продукції.

Зелені корми відносяться до соковитих кормів, вони мають високий вміст води (70-85%). Суха речовина в ранні фази вегетації характеризується високою поживністю, високим вмістом перетравного протеїну, вітамінів та інших поживних речовин. В 1 кг сухої речовини лучної трави міститься 1,13 корм. од., 115 г перетравного протеїну, 9,6 г кальцію, 4 г фосфору, 300-400 мг каротину.

Однак в процесі вегетації рослин, їх поживна цінність значно змінюється. Так під час дозрівання рослини у них зменшується вміст каротину і протеїну, збільшується кількість клітковини, внаслідок чого знижується їх перетравність і споживання. Тому скошувати трави необхідно в оптимальні фази вегетації рослин.

Необхідно виявляти обережність при згодовуванні ряду кормів, які можуть накопичувати в своєму складі отруйні речовини (сорго, суданка); корми, що вирощуються поблизу автомагістралей можуть містити велику концентрацію свинцю; корми, які вирощувались на перевдобрених ґрунтах (нітрати); після дощу, або з росою (бобові культури).

Зелені корми використовуються як при випасанні тваринами, так і скошеною масою із годівниць.

29. Силосування — це біологічний спосіб консервування кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), завдяки чому утворю-ється кисле середовище (рН 4,0 – 4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Розвиток процесів бродіння і одержання доброякісного силосу залежать від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кіль- кості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості сировини та її ізоляції від доступу повітря для одержання високоякісного силосу є воло-гість маси, яка силосується. Залежно від виду рослин цей показник коливається у межах 65 – 75 %. За такої вологості оптимально розви-ваються гомоферментативні молочнокислі бактерії при низьких втратах поживних речовин у газоподібному стані (угар) — 10 – 12 %. За вологості 75 – 78 % втрати збільшуються до 14 – 15 %, а в разі під-вищення її до 80 % втрати від угару досягають 20 % і, крім того, втра-чається 5 – 6 % і більше сухої речовини при витіканні соку під час трамбування. Залежно від вологості силосованої маси рекомендується неоднаково подрібнювати рослини. Якщо вологість нижча за 75 %, рослини подрібнюють на часточки завдовжки 1 – 2 см, 75 – 80 — 5 – 6 і понад 80 % — 8 – 12 см за умови, що стебло не дуже грубе, оскільки тоді залишається багато з’їдів. Щоб запобігти втратам рослинного соку при силосуванні рослин високої вологості, їх після скошування про­в’ялюють або додають сухі компоненти, переважно подрібнену соло­му.

Для одержання силосу високої якості масу необхідно ретельно трамбувати важкими тракторами. Товщина шару ущільненої маси, яку щоденно закладають, має бути 80 – 90 см. При цьому в ній збе-рігається максимальна кількість вуглекислого газу, не надходить кисень, рослинні клітини швидко відмирають і температура силосо-ваної маси не піднімається вище 35 – 37 °С. Заповнювати сховище слід за 3 – 5 днів. Після закінчення завантаження та трамбування масу ретельно вкривають поліетиленовою плівкою, шаром соломи, торфу, землі тощо. Якщо вкривають плівкою й соломою, то плівку посипають негашеним вапном, щоб її не псували гризуни. На якість і поживну цінність силосу впливають строки збирання кормових культур при силосуванні. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості. У цій фазі рослини мають нижчу вологість і в масі нагромаджують зернову фракцію. Конюшину та інші бобові збирають у фазі бутоні-зації, соняшник — на початку цвітіння, сорго — у фазі молочно-воскової й воскової стиглості зерна, горох і вико-вівсяні сумішки — у фазі воскової стиглості бобів у перших двох нижніх ярусах

30. . Готують сінаж силосуванням пров’яленої трави. Це ви-сокоякісний корм, менш кислий, ніж силос. У ньому зброджується не весь цукор і втрати поживних речовин становлять 8 – 12 % від вмісту їх у траві, тоді як при заготівлі силосу вони досягають 25 – 30 і сіна при природному сушінні — 30 – 40 %.

Технологія заготівлі сінажу. Траву скошують і залишають у валках для пров’ялювання. Бобові трави плющать. Якщо вологість злакових трав становить 55 %, а бобових — 60, їх згрібають, подріб-нюють і перевозять до сховища. Тут сінаж ретельно трамбують важ-кими тракторами доти, доки 1 м³ його не буде мати масу 440 – 500 кг. При недостатньому ущільненні маса нагрівається вище 37 °С і якість корму знижується внаслідок втрат поживних речовин у про-цесі окислення. Після заповнення сховища ущільнену масу зверху накривають свіжою подрібненою травою, а потім поліетиленовою плівкою. Поверх плівки кладуть тирсу, торф, землю і посипають вап-ном. Для кращого ущільнення масу подрібнюють на часточки зав-довжки 2 – 3 см. У баштах сінаж ущільнюють за допомогою вібрації або відбувається самоущільнення нижніх шарів під тиском маси верхніх.

Якість сінажу залежить від сировини, фази її збирання, вологості вихідної маси, її подрібнення та ущільнення, тривалості закладан-ня й герметичності сховища. Для одержання сінажу високої якості бобові трави необхідно скошувати у фазі бутонізації — початку цві-тіння, злакові — колосіння. Однорічні трави можна збирати у піз-ніші фази.

Сінаж першого класу за державним стандартом повинен містити протеїну 12 – 15 % від сухої речовини, клітковими — до 29, золи — до 12, сухої речовини — 45 – 50 %, каротину — не менше 55 мг/кг сухої речовини і легкоперетравних вуглеводів — не менше ніж 2 %. Використовувати його в годівлі тварин бажано у холодну пору року. При високій температурі відкритий шар корму окислюється й ура-жується плісенню

30. Сінаж – слабо кислий корм (рН 4,5 –5,5), виготовлений з зелених кормових культур, зібраних в ранні фази вегетації і прив’ялених до вологості 40-60%. В зелених кормах відмирання рослинних клітин в процесі підв’ялення скошеної маси проходить при різній вологості: у злакових – при 45-55%, у бобових – при 60%. Підв’ялена маса в анаеробних умовах зберігається завдяки фізіологічній сухості рослин. При 55% вологості водоутримуюча сила рослинних клітин досягає 50-55 атм. В зв’язку з цим мікробіологічні процесі в сінажі проходять менш активно, ніж у звичайному силосі, тому що максимальна відсмоктуюча сила мікроорганізмів становить близько 50 атм, внаслідок чого вони не можуть використовувати вологу для свого життєзабезпечення. Плісені при цих умовах можуть розвиватися, відсмоктуюча сила яких досягає 220-295 атм, але при умові наявності кисню. В зв’язку з цим гармонічна ізоляція маси сінажу від кисню є найважливішою технологічною умовою.

31.

32.

33. Грубі корми (сіно, солома, полова та ін.) займають значне місце у кормовій базі. Їх використовують переважно в зимовий період. Цін-ність цих кормів у годівлі тварин велика. Високий вміст клітковини у них надає раціонам певного об’єму, нормалізує роботу шлунка, кишок, сприяє кращому виділенню травних соків. Особливо важли-ве значення мають грубі корми для жуйних. Вони забезпечують ін-тенсивний перебіг бродильних процесів у передшлунках завдяки інтенсивному розвитку мікроорганізмів, за допомогою яких відбува-ється біосинтез мікробного білка, амінокислот, вітамінів групи В, летких жирних кислот. Згодовування сіна в ранньому віці телятам і ягнятам стимулює розвиток передшлунків, що дає змогу переводити їх у більш ранньому віці на рослинні корми. Сіно є незамінним кор­мом у раціонах новотільних корів. Це єдиний з об’ємистих кормів, який містить вітамін D, необхідний для регулювання мінерального обміну в організмі тварин.

Слід зазначити, що для жуйних важливе значення в нормаліза-ції процесів травлення та обміну речовин має ступінь подрібнення грубих кормів. Згодовування їх у вигляді борошна призводить до розладу травлення і порушення обміну речовин

34. Одержують його висушуванням скошених трав до вологості 15 – 17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою спеціальних агрегатів. Поживність цього корму залежить від бота-нічного складу рослин, фази вегетації при скошуванні, умов виро-щування, заготівлі та зберігання.

Якщо сіно заготовляють у него­ду, втрати досягають 50 % і більше. У разі змочування трав росою та дощем у період автолізу розвиваються мікробіологічні процеси, ви-миваються розчинні речовини, сіно буріє й чорніє. На зволоженій масі за підвищеної температури розвиваються плісеневі гриби, які уражують корм токсичними речовинами.

Технологія заготівлі сіна складається з кількох операцій. Якщо його заготовляють розсипним, трави скошують (бобові для швидшо-го висихання плющать) і у разі потреби розтрушують. При втраті 45 – 55 % води згрібають у валки, де досушують до вологості 22 – 35 % і підбирають у копиці, а при вологості не вище 20 % скиртують. Під час скиртування сіно з вищою вологістю пошарово перекладають сухою соломою або солять. Кухонну сіль вносять пошарово через кож-ні 40 – 50 см по 8 – 12 кг на 1 т сіна.

Подрібнене сіно має ряд переваг перед неподрібненим. Воно краще поїдається тваринами і можна механізувати процеси розда-вання, змішувати його з іншими кормами, але при заготівлі збіль-шуються механічні втрати. Заготовляють подрібнене сіно, досушуючи траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потім підбирають з одночасним подрібненням і транспортують до місця зберігання — сіносховищ. Оптимальна довжина подрібненого сіна — 8 – 10 см.

При заготівлі пресованого сіна масу вологістю 25 – 30 % підби-рають прес-підбирачем й формують прямокутні кипи масою близько 25 кг, які обв’язують шпагатом чи дротом, або циліндричні рулони від 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полі, після чо-го підбирають і транспортують до місця зберігання.

Сіно також брикетують. У такому вигляді воно поєднує якості по-дрібненого та пресованого. При цьому відпадає потреба у в’язаль-ному матеріалі й значно зменшується об’єм сіна, що поліпшує умо-ви транспортування, розвантаження, зберігання і роздавання тва-ринам. При брикетуванні масу з валків підбирають, коли вологість її буде 15 – 18 %. Якщо вологість вища, брикети після висихання розсипаються

35.

36. Методи підготовки грубих корсыв до згодовування: три групи: фізико-механічні — подрібнення, запарювання, заварювання, здобрювання, гранулювання, екструду-вання, автоклавування; біологічні — самозігрівання, силосування, дріжджування, обробка ферментними препаратами; хімічні — вап-нування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та ін.

Подрібнення соломи на січку — найпоширеніший спосіб підгото-вки її до згодовування. Січку перед використанням зволожують під-соленою водою, здобрюють подрібненими коренебульбоплодами, концкормами, а також заварюють, запарюють, обробляють хімічни-ми речовинами тощо. Для великої рогатої худоби солому подрібню-ють на часточки завдовжки 4 – 5, овець і коней — 2 – 3 см.

Січку заварюють окропом, що підвищує її смакові якості та по-їдання. На 100 кг січки витрачають до 100 л кип’яченої води. Вуг-леводи соломи при температурі 80 – 90 °С карамелізуються, і січка набуває приємного арома, Запарюють січку у спеціальних місткостях, пропускаючи через зволожену масу пару від котлів-пароутворювачів протягом 30 – 40 хв, і залишають під парою закриту місткість на 4 – 6 год.

Згодовують січку теплою, при температурі 30 – 35 °С.

Заслуговують на увагу термічна обробка соломи в автоклавах (баротермічна), гранулювання та екструдування. При термічній об-робці солома стає м’якою, набуває приємного запаху, знешкоджу-ється від токсинів мікроорганізмів.

Для самозігрівання січку змочують водою (60 – 70 % від маси со-ломи), щільно укладають у спеціальні ящики чи облицьовані ями, накривають кришкою, на яку кладуть гніт (вантаж) і залишають на 3 – 4 дні. У вологій соломі підвищується температура до 50 °С і ви-ще, вона стає м’якою і має злегка прілуватий запах. Її згодовують великій рогатій худобі, але не рекомендується давати коням.

37. Усі зернові корми, які використовують у годівлі сільськогоспо-дарських тварин, належать до концентрованих із вмістом великої кількості легкоперетравних поживних речовин. За їхньою допомо-гою балансують раціони за вмістом енергії, протеїну, амінокислот.

Зернові корми залежно від вмісту і складу поживних речовин поділяють на три групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та ін.), бобові (горох, люпин, соя, кормові боби, вика, со-чевиця тощо) й олійні (насіння соняшнику, льону, ріпаку.

Зерно злакових культур — це переважно енергетичний корм. У ньому міститься 84 – 88 % сухої речовини, 10 – 14 — протеїну, 2 – 3 — жиру (овес і кукурудза 4 – 6 %), 60 – 70 — безазотистих екс-трактивних речовин, представлених переважно крохмалем, і 2 – 4 %золи. Рівень клітковини у голозерних коливається в межах 2 – 3 %, а у плівчастих (ячмінь, просо, овес) — 5 – 9 %. Поживність 1 кг зер­на злаків становить 1 – 1,3 к. од. із вмістом 67 – 106 г перетравного протеїну. Протеїни злакових мають невисоку біологічну цінність, тому що бідні на лізин, метіонін, триптофан та інші незамінні амі-нокислоти.

Зерно бобових культур є протеїновим кормом. Воно містить 84 – 85 % сухої речовини, 22 – 40 — протеїну, 1,2 – 1,9 — жиру і 30 – 35 % безазотистих екстрактивних речовин. Кількість кліткови-ни коливається в межах 4 – 7 %, і вона має високу перетравність — 60 – 85 %. Поживність 1 кг зернобобових становить 1,1 – 1,4 к. од. і 195 – 290 г перетравного протеїну. Зерно бобових порівняно із злаками має більше вітамінів групи В та мікроелементів.

Залишки борошномельного виробництва (висівки, борош-няний пил, зернова січка, рисова мучка) одержують при розмелю-ванні зерна на борошно чи переробці на крупу.

При виробництві борошна зерно перед розмелюванням очища-ють від сторонніх домішок і одержують побічний продукт — зернову січку. До неї входять бите і щупле зерно, насіння бур’янів, частинки соломи, колосків, землі тощо. Поживність зернової січки коливаєть-ся в межах 0,4 – 0,9 к. од. Згодовують її переважно птиці. Якщо до-мішок землі невелика кількість, зернову січку дають великій рога-тій худобі, вівцям, свиням у вигляді кормового борошна.

У процесі обробки кормового зерна перед розмелюванням на спеціальній оббивній машині відокремлюють оболонку і зародок із частиною алейронового (білкового) шару й одержують висівки. У них (крім вівсяних) більше протеїну, жиру, клітковини, мінераль-них речовин та вітамінів і менше БЕР, ніж у зерні.

Найширше в годівлі тварин використовують пшеничні висівки. Вони містять 15,1 % протеїну.

38. Залишки олійного виробництва. Макуха й шрот. Їх одержу-ють при добуванні олії з насіння олійних культур за допомогою пре-сування або екстрагування жиророзчинниками. У першому випадку одержують макуху, в другому — шрот. При використанні гідравліч-них пресів макуха має форму плиток, а шнекових — «черепашок» вміст жиру в ній відповідно становить 7 – 8 і 2,5 – 4 %. У процесі шнекового пресування розмелене насіння нагрівають до темпера-тури 145 – 150 °С, але приблизно на 30 °С вище, ніж при вико-ристанні гідравлічних пресів. Така температура в поєднанні з висо-ким тиском викликає денатурацію і зниження перетравності білків та доступності амінокислот для засвоєння їх у процесі живлення тварин.

Макуха і шрот багаті на протеїн (30 – 40 %), фосфор, вітаміни групи В, проте в них відсутні каротин і вітамін D. Кількість клітко-вини залежить від підготовки насіння. У макусі та шроті, одержа-них із нелущеного насіння соняшнику, бавовнику, конопель та ін-ших культур, міститься 15 – 20 % клітковини, а з лущеного — 6 – 7 %.

Лляні макуха і шрот мають високі кормові якості. У них міс-титься 30 – 35 % протеїну, понад 30 % безазотистих екстрактивних речовин і 8 – 9 % клітковини. У макусі виявлено пектинові речови-ни, що утворюють клейкий слиз, оповиваючи ним стінки кишок і запобігаючи тим самим їх механічним подразненням. Крім того, слиз запобігає виникненню у тварин запорів.

39. . Жом Із усіх галузей харчової промисловості найбільшу масу відходів отримують в буряково-цукровому виробництві. Вихід бурякового жому при виробництві цукру становить більше 80 % від маси буряків, що переробляються. Не віджатий жом, який зберігається не більше трьох діб називається “свіжим”. Жом який знаходиться у жомосховищі більше трьох діб називається “кислим”, тому, що за цей період він набуває кислої реакції (рН ≤5,0). Жом з вмістом сухих речовин 10 – 12 % називається “віджатим”, а віджатий до вмісту сухих речовин більше 12 % – “пресованим”. При пресуванні свіжого жому з нього відходить частина води, в якій міститься деяка кількість поживних речовин.

Із наявних в цукрових буряках азотистих речовин в жомі залишається (в % від початкового їх вмісту): загального азоту – 50, білкового азоту – 80 і розчинного – 30%.

Сушений жом – висушена бурякова стружка різної форми, сірого кольору повинна мати вологість не більше 13%, вміст цукру – не менше 1,4%, протеїну – не менше 7%. В жомі відсутні каротин, вітамін D і обмежена кількість необхідних макро- і мікроелементів, що необхідно враховувати при використані цього кормового засобу в складі раціонів годівлі.

Сухий жом доцільно згодовувати тваринам розмоченим у теплій воді, або у теплому розчині патоки, тому що, як вважають деякі спеціалісти, сухий жом у шлунку тварин розбухає і може призвести до порушення травлення.

Кислий жом містить більше сухої речовини (до 12 %), має дещо вищу поживність й охочіше по-їдається тваринами, ніж свіжий.

40.Меляса кормова

До відходів буряково-цукрового виробництва відноситься і меляса кормова. Хімічний склад її такий: волога – 21,0%, сирий протеїн – 9,4%, сира зола – 8,8%, БЕР – 60,8%. В 1кг меляси міститься кормових одиниць – до 0,87; цукру – 54,3%; калію – 49,6%. В складі меляси міститься велика кількість лужних солей, які мають подразнювальні властивості відносно слизової оболонки шлунку. При її використанні необхідно дотримуватись граничних норм згодовування, тому що вона має приємний смак і тварини можуть її споживати у великій кількості. В зв’язку з цим, добова даванка меляси дорослій великій рогатій худобі не повинна перевищувати 1,5 – 2 кг, молодняку великої рогатої худоби старше 6 місяців – біля 1 кг, вівцям і свиням – 0,4-0,5кг на 100кг живої маси у зв’язку з великою концентрацією калію.

Залишки спиртового і пивоварного виробництв — брага, солодові ростки, пивна дробина, пивні дріжджі.

Брага — залишок при виробництві харчового спирту з картоплі, пшениці, жита, кукурудзи та меляси. У процесі бродіння дріжджі переводять вуглеводи в спирт, а залишок після відгонки спирту (бра­га) використиовують у годівлі тварин. Свіжа брага містить 90 – 95 % води, тому поживність її низька — 0,04 – 0,12 к. од. і залежить від вихідної сировини. Найнижчу поживну цінність має брага з меляси й картоплі. Суха речовина її багата на протеїн, вітаміни групи В. Зола браги багата на фосфор і бідна на кальцій. Під час бродіння поряд із спиртом утворюється певна кількість органічних кислот і рН браги становить 4,2 – 4,4, завдяки чому вона добре зберігається в умовах ізоляції від доступу повітря. Поживність 1 кг цих відходів складає від 0,04 до 0,23 корм.од. Загальним правилом є те, що пивна дробина, спиртова барда, картопляна м’язга можуть використовуватися для годівлі тварин тільки протягом 24 годин після вироблення. При переробці кукурудзяного зерна отримують побічний продукт – глютен, який містить у своєму складі більше 50 % не розчинного у рубці білку.

41. Харчові відходи одержують із громадських їдалень, ресторанів, а також від індивідуального харчування. Вони неоднорідні за скла­дом, містять 65 – 80 % води, мало протеїну — 3 – 4 %. У середньому поживність їх — 0,18 к. од. Дають свиням на відгодівлі. Перед зго-довуванням очищають від сторонніх домішок (бите скло, посуд, ган-чір’я тощо), обов’язково варять чи пропарюють у спеціальних кот­лах під тиском.

Склад харчових відходів непостійний і змінюється залежно від пори року. В середньому в їхньому складі на частку картоплі при-падає до 50 %, овочів і фруктів — до 30, кісток — 5, м’яса — 1,5, ри-би — 3 і хліба — близько 2 % та на різні домішки — від 4 до 10 %.

Харчові відходи швидко псуються, тому для тривалого зберігання їх сушать на високотемпературних сушарках для одержання кормо­вого борошна, яке має відповідати таким вимогам: вміст вологи — 10 – 13 %, сирого протеїну — не менше 10, клітковини — не більше 10, сирої золи — не більше 20 %. Воно не повинно містити токсич-них речовин і патогенних мікроорганізмів. В 1 кг борошна має бути 0,85 к. од і 85 г перетравного протеїну.1

42. Кормові дріжджі виробляють з використанням певних культур дріжджів на різних субстратах. Поживність кормових дріжджів залежить від багатьох факторів – якості сировини, умов вирощування культур і т.д.

В середньому кормові дріжджі містять 48-52% протеїну, 2-3% жиру, 0,7 клітковини, 20-40% безазотистих екстрактивних речовин, 6-10% золи. В 1кг кормових дріжджів міститься 14,7МДж обмінної енергії, 400г перетравного протеїну, 30г лізину, 4г метіоніну і 5г цистину. Високопротеїнова добавка досить ефективно використовується в годівлі свиней і птиці.

Згідно із стандартом за органолептичними та фізико-хімічними показниками кормові дріжджі поділяють на чотири групи: вищу, першу, другу й третю

Опромінені ультрафіолетовим промінням дріжджі містять в 1 г до 4000 МО вітаміну D2 і використовуються в зимово-стійловий період для тварин. Такі дріжджі не можна використовувати як кормові.

Препарати амінокислот:

Кормовий концентрат лізину (ККЛ) містить від 12 до 20% монохлоргідрату лізину. Для введення ККЛ в комбікорми і кормо сумішки його необхідно подрібнювати і змішувати з іншими кормами з подальшим введенням в комбікорми.

DL-метіонін містить 90% активної речовини. Використовується в основному в складі комбікормів для свиней і птиці.

Синтетична сечовина СО(NH2)2, містить 46,1-46,3% азоту, використовується в годівлі жуйних тварин на дефіцитних за протеїном раціонах, а також при збагаченні силосуємої маси (3-5 кг на 1 т маси), у складі комбікормів (при постійному їх використанні в годівлі тварин), сумісно з кормовою патокою і т.д.

Крейда (карбонат кальцію СаСО3) - містить близько 2% води, 37 - кальцію, 0,18 - фосфору, 0,3 - натрію, не більше 8% домішок кремнію та інших елементів.

Вапняки містять 33% кальцію, 2...3 - магнію, 3...4 - кремнію і незначну кількість фосфору, сірки та інших елементів.

Сапропель - озерний мул, який містить від 7 до 25% кальцію, 0,5...1 - магнію, 9...24 - кремнію, 0,5...2% - сірки та незначні кількості фосфору, калію, мікроелементів, а також вітамінів В12, В2 і каротину.

Кальцій фосфорнокислий однозаміщений (Са(Н2РО4)2) - містить 16% кальцію та 26% фосфору.

Кальцій фосфорнокислий двозаміщений (СаНРО4 × 2Н2О) - містить 23% кальцію і близько 17% фосфору.

Трикальційфосфат (тризаміщений фосфат кальцію Са(РО4)2) - містить 32% кальцію і 14,5% фосфору.

Знефторений (плавлений) фосфат - вміст кальцію становить – 36%, фосфору - 16%. Крім того, кормові фосфати містять домішки магнію, заліза, кремнію та інших елементів.

Оксид магнію (палена магнезія) - містить близько 60% магнію, 0,02 - хлору, 0,15 - кальцію і 0,015% - заліза.

Карбонат магнію - містить 23...25% магнію.

Сульфат магнію - містить близько 9% магнію і 13% сірки.

Кухонна сіль (хлорид натрію NaCl) - містить близько 95% хлориду натрію, в тому числі до 39% натрію і 57% хлору, а також домішки магнію й сірки.

43.Корми тваринного походження характеризуються високим вмістом незамінних амінокислот, сирого і перетравного протеїну, макро- і мікроелементів, вітамінів у тому числі і В12, якого немає у кормах рослинного походження. Ці корми мають велике значення особливо в годівлі молодняку всіх видів сільськогосподарських тварин в ранньому віці, як джерело цінних поживних і біологічно активних речовин, необхідних для нормального росту і розвитку.

Молозиво– є обов’язковим кормовим засобом який використовується після народження ссавців, як джерело необхідних елементів живлення і колос трального імунітету.

Молоко– використовується у раціонах молодняку тварин у відповідності зі схемами їх вирощування. При пастеризації частина поживних речовин особливо вітамінів і ферментів руйнується, але молоко знезаражується від небажаної мікрофлори. Негативний вплив на склад молозива і молока чинить неповноцінна годівля корів як в сухостійний період, так і протягом лактації.

Свіжі відвійкимістять в 1 кг 0,13 корм.од., 35 г перетравного протеїну, 2,9 г лізину і 1,2 г сірковмісних амінокислот – метіоніну і цисті ну, 0,1 г жиру. Молоко містить біля 200 різних поживних речовин, у тому числі 64 жирних кислоти, 20 амінокислот, 25 мінеральних речовин, 20 вітамінів, десятки ферментів. У 1985 році в коров’ячому молоці визначено білок ангіогенін із класу рибонуклеаз, який сприяє росту кровоносних судин в тканинах організму.

Сухе знежирене молоко– високопоживний корм із значним вмістом вітамінів і амінокислот, білку. В 1 кг міститься 1,2 корм.од., 340 г перетравного протеїну, 29 г лізину, 12,9 г метіоніну і цитину. При вирощуванні молодняку свиней в промислових комплексах по виробництву свинини в комбікормах марки СК 11-15 його вміст становить від 10 до 21 % (для поросят до 42-денного віку), а в СК 16-20 (для поросят від 43 до 60 денного віку) – до 9,3 % до маси комбікорму. В замінниках незбираного молока (ЗНМ) для телят вміст сухого знежиреного молока сягає 80 %.

Свіжа сколотина– відход при виробництві вершкового масла. В 1 кг міститься 0,22 корм.од., 38 г перетравного протеїну, 35 г сирого жиру, 0,2 г лізину, 1,2 г метіоніну і цистину, до 300 МО вітаміну А, а також вітаміни групи В.

Сироватка – побічний продукт при виробництві твердого сиру (солодка сироватка) і кислого сиру (кисла сироватка). В 1 кг міститься відповідно 0,13-0,10 корм.од., сухої речовини – 6,2-5,8%, білку – 0,8%, лактози – 4,7-4,2%, вітаміну В12 – 2,3-2,6 %, кислотністьºТ – 13-45.

Сир– білково-жировий харчовий та кормовий продукт, в 1 кг якого міститься сухої речовини -280г, білку – 140-270г., сирого жиру – 170-190г, мінеральні речовини і вітаміни.

До відходів переробки м’яса відносяться кормові засоби, які не можуть використовуватися для харчування людей.

Кормовий жир –високоенергетичний кормовий засіб (9 Ккал в 1 г, а в 1 г крохмалю і протеїну - в межах 4 Ккал). Для запобігання його окислення застосовують антиоксидант сантонін в дозі 100 г на 1 т. Засвоюваність жиру тваринами залежить від температури його плавлення. Яловичий жир топиться при температурі 42-52ºС, баранячий – 44-55ºС, свинячий – 33-46ºС.

Субпродукти 1 категорії- печінка, нирки, серце, язик, мозок, м’ясні обрізки, вим’я, яловичі і баранячі хвости, свинячі ноги - використовуються в основному на харчові цілі, а 2 категорії - рубець, сичуг, книжка, свинячі шлунки, легені, яловичі, свинячі та баранячі голови, яловичі ноги, вуха, та губи, трахеї – можуть частково використовуватися для м’ясоїдних тварин.

Канига – перероблені шлунки великої рогатої худоби з їх вмістимим. В 1 кг книги міститься 0,5 корм.од., 85 г перетравног протеїну, 10,3 г кальцію, 8,1 г фосфору.

М’ясо-кісткове борошно стандартне– виготовляється з нехарчових продуктів м’ясної сировини – м’ясні відходи, туші тварин непридатні для харчових цілей, кістки, тощо. В 1 кг м’ясо-кісткового борошна міститься 0,95 корм.од., 10,1 МДж обмінної енергії, 900 г сухої речовини, 280 г сирого і 223 г перетравного протеїну, 90 г сирого жиру, 13,5 г лізину, 58 г кальцію, 22 г фосфору, 12 мкг вітаміну В12.

Пір’яне борошно виробляють зі свіжого пір’я, додають у раціони птиці. Може на 30-40 % замінити м’ясо-кісткове борошно. До складу комбікормів для птиці вводять до 4%.

Рибне борошно готують з риби та рибних відходів, придатних для годівлі тварин.

Корми тваринного походження містять в своєму складі не тільки важливі поживні і мінеральні речовини, а вітаміни, в тому числі вітамін В12, який відсутній в кормах рослинного походження. Цей вітамін входить д складу сульфгідрильних систем, бере участь у реакціях переметилування, утворенні метіоніну і холіну, в синтезі нуклеїнових кислот є високоактивною антианемічною речовиною.

44. Комбікорми - це суміш подрібнених кормів і добавок, яку виготовлено за науково обґрунтованими рецептами і призначену для різних видів тварин і птиці певного віку і групи. В основному виготовляють комбікорми двох видів: повнораціонні і комбікорми-концентрати. Повнораціонні комбікорми містять всі необхідні поживні речовини, повинні відповідати вимогам повноцінного раціону для тварин даного виду, віку і напрямку продуктивності. Виготовляють їх переважно для птиці та свиней.

Комбікорми-концентрати містять подрібнені, переважно зерно, висівки пшеничні, макуху, рибне або м’ясо-кісткове борошно, а також мінеральні солі, вітамінні препарати і інші біологічно активні речовини. Ці комбікорми призначені для доповнення до основних кормів раціону – грубих, соковитих, а тому при складанні рецептів комбікормів-концентратів необхідно враховувати не тільки вид і виробниче призначення тварин, а також якість основних кормів і структуру раціону. Комбікорми випускають у розсипному, гранульованому і брике-тованому вигляді. При гранулюванні й брикетуванні зменшується об’єм комбікорму, він стає більш транспортабельним і краще збері-гаються поживні речовини. Розсипний комбікорм у процесі транс-портування самосортується: важчі частини осідають на дно, і корм стає нерівноцінним за вмістом поживних речовин в окремих місцях.

Оцінюють комбікорм за зовнішнім виглядом, кольором, запахом, ступенем помелу зерна, наявністю механічних домішок.

45. БВД і БВМД містять концентровані високопротеїнові корми (макуха, дріжджі, зерно бобових тощо), а також препарати вітамінів, макро- і мікроелементів, антибіотики та інші біостимулятори. Їх вводять до складу комбікормів, які виробляють на основі власного фуражного зерна, а також як доповнювачі при балансуванні раціо-нів тварин із грубих, соковитих і зернових кормів безпосередньо у господарствах.

Премікси — це суміш біологічно активних речовин (вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, антиоксиданти, фармакологічні пре-парати тощо) з наповнювачами (шрот, дріжджі, висівки). Їх вводять до складу комбікормів, білково-вітамінних добавок, замінників не-збираного молока в кількості 1 – 2 %. Премікси бувають вітамінні, мінеральні, вітамінно-мінеральні та ін..

46.

47.

48.

49.

50.

51.

52.

53. Процес травлення у жуйних тварин (велика рогата худоба, вівці) розпочинається в ротовій порожнині, де корм пережовується і змочується слиною. Слина містить ферменти амілазу і мальтазу, що розщеплюють вуглеводи.

Пережована кормова маса проковтується і через глотку й стравохід ,попадає у перший відділ шлунку - рубець і, пізніше, - сітку. Рубець, сітка, а також наступний відділ шлунку жуйних - книжка, які називають ще передшлунками, заселені бактеріями (1-10 млрд. шт. на 1 г вмісту) та інфузоріями (1-2 млн. на 1 г вмісту). Мікроорганізми виділяють ферменти, які розщеплюють целюлозу та інші вуглеводи до низькомолекулярних жирних кислот - пропіонової, оцтової, масляної. Ці кислоти, всмоктуючись у кров тварин, є джерелом енергії та попередниками для синтезу складових частин молока. Набубнявілий і розм"яклий корм з рубця і сітки відригується назад у ротову порожнину і ще раз пережовується. Період відригувань триває 40-50 хв і повторюється 6-8 раз на добу. Повторно пережований корм знову проковтується і попадає в сітку та книжку, де продовжується його перетравлення та часткове зневоднення. Далі травна маса попадає в останній відділ шлунку жуйних - сечуг, або власне шлунок, де вона піддається дії шлункового соку. Сік містить соляну кислоту і фермент пепсин, під дією якого білки корму розщеплюються до пептидів і пептонів. З сечуга харчова маса, або хімус, направляється у дванадцятипалу кишку тонкого кишечника, де під дією ферменту підшлункової залози - трипсину, білки і пептони розщеплюються до амінокислот. Тут же, під дією жовчі, яка омилює продукти травлення і ферменту ліпази жири розщеплюються до водорозчинних жирних кислот і гліцерину. Основна маса поживних речовин засвоюється в тонкому кишечнику, всмоктуючись через епітелій, але цей процес, та особливо зневоднення, продовжується також і в товстому кишечнику. Через пряму кишку товстого кишечника й анальний отвір неперетравлені рештки видаляються. Травлення у жуйних триває 26-36 год

54.

55. Для биків-плідників годівля повинна бути індивідуальною, а раціон складають з врахуванням інтенсивності використання, віку і живої маси. На 1 корм. од. корму в раціоні бика повинно припадати 140 г перетравного протеїну, 7 г Са, 6 г Р і 70-90 мг каротину.

56.

57.

58.

59.

60. У сухостійний період перед отеленням необхідно організувати повноцінну годівлю корів для нормального росту плоду, розвитку вимені, відкладання поживних речовин в прозапас тощо. Добовий раціон тільних сухостійних корів орієнтовно повинен включати 3-6 кг якісного сіна, 15-20 кг силосу, 5-10 кг коренеплодів і 1-3 кг концентратів. У літній період такі тварини, крім випасання, підгодовуються 2-3 кг концентратів.

61. Після народження змінюються функції живлення новонароджених, яке починає здійснюватися через травний канал. Після народження, замикається овальний отвір, через який сполучались праве і ліве передсердя, запустівають баталов і аранцієв протоки, пупочна вена. Протягом перших двох тижнів розвивається фізична терморегуляція, змінюються осередки кровотворення, ферментні, захисні функції організму тощо. Стадія новонародженості триває 2-3 тижні. Обов'язковою у цей період є годівля материнським молозивом, а потім молоком.

Через 1 годину після народження теля напувають материнським молозивом. Для здорових телят вперше дають 1,5 кг, а для кволих - 0,75...1,0 кг молозива. При отеленні в деннику теля залишають з коровою на декілька годин. Надалі кількість молозива збільшують до 2,0…2,5 кг за одну даванку. Молочних кормів телятам призначають 1/5…1/6 від живої маси при народженні. За добу випоюють теличкам залежно від маси 5...7 кг; племінним бугайцям – 7...8 кг. 3 5 дня після народження телят напувають прокип'яченою остудженою водою за годину aбо через годину після даванки молока, а з 3-тижневого віку - звичайною. До поїдання сіна, концкормів (вівсянки) телят привчають з 2-тижневого віку, коренеплодів – на третій, а силосу чи сінажу – на 5-6-й декаді.

Норми годівлі телят залежать від породи (напряму продуктивності), статі, віку, живої маси, запланованого середньодобового приросту та живої маси тварини, якою закінчується ріст.

Протягом перших трьох місяців життя спостерігається високий рівень споживання телятами сухої речовини раціону – 2,5...4,0 % від живої маси, після 3-місячного віку – 2,2...2,4 %.

Енергетична поживність 1 кг сухої речовини кормів, спожитих телятами з першого по шостий місяць життя, зменшується від 2,85 до 0,9 к.од.

Перетравного протеїну з розрахунку на 1 к. од. телята потребують у перші три місяці - 120...130 г у віці 4-6 місяців - 117...105 г.

Вміст жиру в сухій речовині раціону зменшується від 24 % в місячному віці до 5,4 % у 6-місячному, оскільки молодняк набуває здатності синтезувати жирні кислоти, що властиво дорослим тваринам.

У перші 2-3 місяці життя потреба у клітковині становить 6...12 %, а в 4-6-місячному – 18 % від кількості сухої речовини.

Потреба в кальції - 1,5...1,0 %, фосфорі - 0,8...0,6 %, кухонній солі - 0,65...0,55 % від сухої речовині. Раціони також контролюють за вмістом цукру, крохмалю, мікроелементів та вітамінів.

Відповідно з нормами годівлі складені орієнтовні схеми годівлі, що являють собою подекадний набір кормів на період від народження тварин до 6-місячного віку.

За період вирощування незбираного молока телятам згодовують 250..350 кг, а збираного – 400...600 кг. При використанні замінників незбираного молока (ЗНМ) телят переводять на замінник з 2-3-тижневого віку.

62. В перші дні після отелення молочною залозою продукується молозиво. Воно відрізняється від молока вищим вмістом сухої речовини, має жовтуватий колір, своєрідний запах, солоне на смак. При нагріванні зсідається. Порівняно з молоком у молозиві більше білків, особливо глобулінів, мінеральних речовин і вітамінів.

Молозиво в годівлі новонароджених ссавців є основною сполуч-ною ланкою у критичний період переходу від плацентарного жив-лення до самостійного в умовах зовнішнього середовища. Воно за-довольняє потреби організму новонародженого в енергії та пожив-них речовинах і відіграє важливу роль біологічного регулятора життєдіяльності, забезпечуючи організм пасивним імунітетом у пер-ші дні життя, а також нормалізує діяльність багатьох фізіологічних і біологічних процесів, зокрема стимулює травну систему, посилює перистальтику кишок тощо. Використовують молозиво в годівлі тварин у свіжому вигляді, його охолоджують і заморожують для зберігання і підгодівлі інших видів тварин.

63. Норми годівлі ремонтних телиць молочних порід складені для вирощування корів живою масою 400...450; 500...550; 600...650 кг.

На 100 кг живої маси телиці споживають: у віці 7-12 міс. – 2,4...3,0 кг сухої речовини; у віці 13-18 міс. – 2,1...2,5 кг. Концентрація енергії у 1 кг сухої речовини – 0,9...0,7 к. од.. Потреба ремонтних телиць у перетравному протеїні становить: у віці 7-9 міс. – 100 г на 1 к. од., 10-12 міс. – 95...100 г; 13-18 міс. – 90...95 г. Концентрація сирої клітковини у сухій речовині у 7-12 міс. повинна бути на рівні 21...22 %, 13-18 міс. – 23...24 %, жиру – у межах 3 %.

У структурі раціонів ремонтних телиць у зимовий період грубі корми складають у віці 7-12 міс. – 24 %; 13-18 міс. – 20 %; соковиті (силос) відповідно 28...30 і 35...40 %; сінаж - 20...25 і 25...35 %; концентровані корми 25...15 %. У літній період телиць випасають, де вони повинні споживати залежно від віку 18-20...30-35 кг трави. Для додаткової підгодівлі використовують концентрати і зелену масу. Не слід допускати ожиріння телиць, оскільки це призводить до порушення відтворювальних функцій.

64. Відгодівля - це нормована годівля тварин, призначених на м'ясо, спрямована на одержання в найкоротший термін запланованого приросту їх живої маси за рахунок накопичення структурних і резервних речовин при економному витрачанні кормів.

У виробництві використовується екстенсивна, помірно-інтенсивна і інтенсивна системи відгодівлі молодняку