1.Вимоги до ділянки під будівництво. Приміщення для тварин і земельна ділянка, на якій вони знаходяться, повинні бути тісно пов'язані між собою. При виборі ділянки треба керу­ватися тим, що її територія буде продовженням тваринницького приміщення із метою вигулу на свіжому повітрі (останнє особливо важливе для молодняка). Тваринницькі приміщення треба зводи­ти у добре освітлюваній, провітрюваній місцевості, що має при­родний нахил для стікання поверхневих вод, а також для облад­нання каналізації.

Важливу роль відіграє вибір території, призначеної для будів­ництва нового або розширення вже існуючого тваринницького під­приємства. Правильне розв'язання цього питання на тривалий час визначатиме санітарно-гігієнічні умови утримання тварин у госпо­дарствах.

Під час пошуків найпридатнішої території необхідно, переду­сім, звертати увагу на особливості макро- і мікроклімату, що за­лежить від рельєфу місцевості, повітряного режиму (роза вітрів), кількості опадів, потужності сонячної інсоляції, наявності природ­них зелених масивів.

2. Зонування території. Зоною тваринницького підпри­ємства називається частина його території, на якій розміщені бу­дівлі та споруди, тісно пов'язані технологічним процесом і рівнем інженерного обладнання й транспортного обслуговування. Неза­лежно від розміру підприємства виділяють: виробничу зону (основного призначення); адміністративно-господарську Б; збері­гання та підготовки кормів В; зону зберігання й обробки гною.

У виробничій зоні А розміщують будови і споруди для утри­мання тварин, а також обслуговуючі, підсобні та допоміжні об'­єкти, безпосередньо пов'язані з технологією (будови і рампи для приймання й розвантаження тварин, ветсаниропускник, побутош приміщення).

Адміністративно-господарська зона Б. На її території розміще­ні адміністративно-побутові споруди, їдальні, санпропускник, ла­бораторія, медпункт, профілакторій, протипожежний резервуар, дєзинфекційний блок.

Зона зберігання та підготовки кормів- В. У цій зоні розміщені будівлі для зберігання і приготування кормів: склади для конц-кормів, силосні споруди, сховища для коренеплодів і бульбоплодів.Усі зони ізолюють одну від одної загорожами з окремими в'їздами в кожну з них.

3.Гігієнічні вимоги до будівельних матеріалів. Серед властивос­тей будівельних матеріалів важко визначити такі, які мали б суто гігієнічне значення без урахування технічної оцінки. З гігієнічно­го погляду- важливі такі, що забезпечують підтримання сприятли­вого мікроклімату приміщення — його теплового режиму.

Основні властивості будівельних матеріалів поділяють на кіль­ка груп: механічні (міцність, твердість, пружність, опір удару, пластичність); фізичні (відносна щільність та об'ємна маса); вод­ні (вологість, водомісткість, вологовіддача, водопроникність); теплові (теплопровідність, теплоємність, теплозасвоєння]. Матеріа­ли, які використовують для будівництва приміщень, не повинні негативно впливати на тварин. Деякі властивості будівельних ма­теріалів наведено нижче.

Відносна щільність — це маса матеріалу в одиниці об'єму у щільному стані (без пор).

Об'ємна маса — маса одиниці об'єму матеріалу в нормаль­ному стані.

Показники, що характеризують властивості матеріалу і впли­вають на тепловий режим будівлі.

Теплопровідність — здатність матеріалу проводити теп­ловий потік, який виникає через різниці температур між поверх­нями, що обмежують матеріал, і виражається коефіцієнтом теп­лопровідності (КТ). КТ показує кількість тепла у великих кало­ріях, яке проходить через стінку з даного матеріалу завтовшки 1 м, площею 1 м² за 1 год при різниці температур на поверхнях стінки 1 °С.

Паропроникність матеріалу вимірюється коефіцієнтом, що відбиває кількість вологи у грамах, яка проходить протягом 1 год через 1 м² плоскої стінки з даного матеріалу завтовшки 1 м мри різниці в пружності водяної пари з обох боків стінки в 1 мм рт. ст.

Гігроскопічність — властивість матеріалів сорбувати пологу з повітря. Важливо, щоб будівельний матеріал легко відда-вав воду, просихав, зберігаючи повітряносухий стан.

Отже, матеріали, які використовують у будівництві тварин­ницьких будівель, повинні мати погану теплопровідність, необхід­ну міцність, вогнестійкість, не виділяти у повітря токсичних і шкідливих речовин.

4.Санітарно-гігієнічна оцінка окремих частин будівель. Тварин­ницькі будівлі проектують здебільшого одноповерховими, прямо­кутної форми, за планом. Розглянемо будівельні конструкції, які використовують при павільйонній і блоковій забудовах ферм і комплексів.

Конструктивні елементи будівель залежно від призначення поділяють на несучі й захисні (огороджувальні). Несучі кон­структивні елементи будівлі (фундаменти, стіни, опори, покриття) сприймають навантаження від обладнання, тварин, природних опадів. Вони забезпечують міцність, стійкість і просторову твер­дість будівлі. Огороджувальні конструктивні елементи (зовнішні й внутрішні стіни, перекриття, підлоги, перегородки, вікна, двері, ворота) розділяють приміщення і захищають їх від атмосферних впливів.

У тваринницьких приміщеннях, які зводять у районах із роз­рахунковою температурою зовнішнього повітря нижче мінус 20 °С, для зменшення тепловтрат двері й ворота обладнують тамбурами. Вони повинні бути ширшими на 1 м, а їх глибина — більша ши­рини відкритого полотнища не менш як на 0,5 м. У широкогаба­ритних будівлях доцільно влаштовувати внутрішній тамбур за рахунок прибудови через загальну ширину приміщення завглибш­ки не менше довжини використовуваних транспорту і механізмів.

З метою запобігання занесенню інфекції раціонально на вході у приміщення мати дезкилимки, які зволожують дезинфекційиим розчином.

5.Санітарно-технічне обладнання у тваринницьких приміщеннях.

Тваринницькі будівлі, їхні високі експлуатаційні якості залежать не тільки від правильного зведення всіх огороджувальних конст- . рукцій, а й від раціонального влаштування зручних для експлуа­тації санітарно-технічних пристроїв. Основними із них є облад­нання систем вентиляції, обігрівання та каналізації, а також освіт­лення, водопроводу й роздавання кормів.

Важливість і роль цих пристроїв визначаються тим, що за їхньою допомогою можна регулювати й підтримувати в оптималь­них межах температурний, вологісний і газовий режими повітря у закритих приміщеннях для кожного виду тварин. Значення цих пристроїв для зміцнення здоров'я, підвищення резистентності та продуктивності, особливо високопродуктивних тварин, зростають при впровадженні інтенсивних систем і способів утримання й ви­користання худоби та птиці.

6.Системи вентиляції в тв.-х приміщеннях.

Ве'нтиляція із природним збудженням повім р я. Рух останнього при цьому відбувається за рахунок ріЗІІИЦІ температур повітря зовнішнього і приміщення, об'ємної маси по вітря — значно важчого, холодного зовнішнього і легшого теплої І повітря приміщень та сили вітрового напору.

Вентиляція Із штучним збудженням повітря. Рух останнього при такій системі забезпечується за рахунок меха­нічного збудження витяжки або припливу повітря спеціальними вентиляторами. При цьому нерідко використовують калориферну вентиляцію з вогневим, паровим чи електричним підігрівом.

Змішані, або комбіновані, системи вентиля-ц і ї. Тут може бути два основних варіанти: перший, коли нала­годжено природний приплив і механічну витяжку, і другий — механічне збудження припливу, а витяжка повітря пов'язана з використанням тепла приміщень.

Крім систем, які поділяють за принципом дії, вентиляційні установки класифікують ще за їхнім призначенням: припливні, які використовують для подачі свіжого повітря у приміщення; витяж­ні, що забезпечують витяжку (відсмоктування) повітря; приплив­но-витяжні (комбіновані). При цьому приплив повітря і витяжка його із приміщення забезпечуються однією й тією ж системою.

7. Тепловий баланс тваринницьких приміщень. Раніше уже зазначалося, що в неопалюваному приміщенні плю­сові температури повітря підтримуються за рахунок тепла, яке виділяють тварини. Якщо цього тепла достатньо для забезпечення оптимальної температури повітря приміщень, тоді обмін останньо­го та інші процеси сприяють високій гігієнічній культурі в утри­манні тварин. Правильне використання тепла для підтримання в потрібний час оптимальних температур повітря залежить від регу­лювання теплового балансу приміщень.

Тепловий баланс тваринницького приміщення — це співвідно­шення між прибутковою і затратною частинами тепла у них. Роз­рахунок теплового балансу здійснюють в холодну пору року. Це дає змогу з'ясувати теплотехнічні якості огороджувальних кон­струкцій, втрати тепла й правильно вибрати установки для обігрі­ву. В неопалюваних приміщеннях джерелом тепла є його надхо­дження за рахунок виділення тваринами, які знаходяться у при­міщенні. Витрачається тепло на обігрівання огороджувальних конструкцій, нагрівання вентиляційного повітря, випаровування вологи із поверхні підлоги та ін.. огороджень.

8. Підстилкові матеріали. Місця відпочинку тварин повинні бути теплими, сухими і чистими. Гола підлога, забруднена екскремен­тами й змочена водою, робить лігво мокрим або вологим, брудним, слизьким, холодним, твердим. Тварини на такій підлозі забруд­нюються, погано відпочивають, захворюють на простудні хвороби, знижують продуктивність, пошкоджують кінцівки. Деякою мірою ці негативні фактори можна послабити використанням підстилки, яка повинна бути малотеплопровідною, з високими вологоємкістю. і гігроскопічністю, не забруднювати шкіри, поглинати шкідливі гази й мати бактерицидні властивості. Для підстилки придатні солом'яна січка, тирса, стружка, торф, глиця, соняшникова та гре­чана лузга, подрібнені стрижні кукурудзи. Останнім часом з цією метою використовують алюмосилікати та цеоліти, які мають де­зинфікуючі властивості (Кузнецов А. Ф., 1989).Підстилка може залишатися у приміщенні протягом усього стійлового періоду (незмінна) чи замінюватися щодоби на нову суху і чисту (змінна). Незмінну підстилку видаляють 1—2 рази на рік і практикують при утриманні молодняка великої рогатої худоби, корів без прив'язі, овець та птиці на підлозі. Кількість підстилки залежить від її якості та господарських умов. Для під­стилки рекомендується використовувати солому: коням—1,5— 2 кг, коровам— 2—4 (торфу 3—9), свиням 1,5—2 (торфу 3—5), вівцям — 0,3—0,5 кг; курям з торфу — 25—40 г з розрахунку п.і голову за добу.

9. Каналізація — це частина внутрішнього обладнання, яка сприймає всі основні виділення тварин, де може скупчуватися най­більше нечистот. Тому вона повинна бути обладнана так, щоб в усіх її вузлах не було умов для затримки ї розкладу гною, сечі, гноївки. Слід мати на увазі, що затримка із видаленням калу і сечі, особливо при плюсовій температурі, призводить до швидкого їх розкладу і як наслідок — до нагромадження у приміщенні аміаку, сірководню та інших шкідливих газів.

,/- В умовах високомеханізованих ферм і спеціалізованих госпо­дарств гній, гноївку й сечу видаляють за допомогою системи транспортерів. Гній із транспортерів потрапляє на рухомі засоби перевезення його до гноєсховища або вивозиться безпосередньо на поля, де його буртують. Проте ще є тваринницькі приміщення, де гній видаляють за допомогою системи каналізації.

Каналізація складається із таких вузлів: гноївковідвідних (стічних) лотоків, трапів, гідравлічних замків, випускних труб, оглядових колодязів і гноївкозбірників.

Основні вимоги до каналізаціїіу'бона повинна бути збудована з міцного, водонепроникного матеріалу, бути рівною, з нахилом для стікання рідкої частини гною, зручною для прибирання і де-зинфекції./Найкращим із санітарно-гігієнічного й економічного поглядів є механізоване прибирання приміщення. При цьому об­ладнують спеціальні лотоки, по них рухається канатно-скреперний або стрічково-транспортерний пристрій, який видаляє гній із при­міщення.

55. Санітарно-гігієнічні вимоги до інкубаційних яєць і режиму ін­кубації. Гігієнічна оцінка якості яєць перед їх інкубацією має принципово важливе значення. По-перше, вони повинні надходити з господарств, благополучних щодо інфекційних захворювань (иулороз, паратиф, нейролімфоматоз, чума та іи.) і забезпеченихповноцінними кормами, в яких створено належні умови для утри­мання птиці. По-друге, придатними для інкубації вважаються яйця правильної форми, чисті, з міцною шкаралупою. їхня маса має становити, г: курячих ■— 50—56, качиних — 70—90, гусячих — 130—180, індичих — 70—90, цесарячих — 35—45. Діаметр повіт­ряної камери у них не повинен перевищувати 1,8—2 см. Контроль здійснюють також за вмістом вітаміну А, каратиноїдів і вітаміну В1₂. Яйця мають відповідати вимогам технічних умов РСТ 1924—82 —яйця курячі інкубаційні; РСТ 1969—86 —яйця качині інкубаційні; РСТ 1947—84 — яйця індичі інкубаційні. Не­придатні для інкубації яйця неправильної форми, з дефектами шкаралупи, із рухомою або зміщеною повітряною камерою, кро­в'янистими включеннями, забруднені, з тривалим строком збері­гання. Відбирати яйця потрібно зразу або не пізніше як через 2—3 год після знесення, не допускаючи надмірного переохоло­дження і забруднення. Тимчасово (не більше шести днів) їх збері­гають на яйцескладі, де температуру підтримують у межах 8— 12 °С, а відносну вологість повітря — 75—80 %. Подовження стро­ків зберігання яєць призводить до значного зниження виводу молодняка. Перед інкубацією яйця необхідно продезинфікувати парою формальдегіду, розчином хлораміну, аерозолем молочної кислоти, ультрафіолетовими променями, озоном тощо.

56 Передінкубаційна обробка яєць. У щойно знесеному яйці здо­рової птиці відсутні мікроорганізми. Це зумовлене будовою яйця та бактерицидністю білка (лізоцим). -

Зараження яєць може бути ендогенним і екзогенним. Ендоген­не інфікування відбувається у яйцепроводі птиці, а екзогенне — у навколишньому середовищі, де мікрофлора проникає через шкара­лупу при охолодженні яйця. Мікрофлора шкаралупи (стафілококи, кишкова й синьогнійна палички, протей, збудник хвороби Марека та ін.) найактивніше проникає через дірочки у перші 1—2 год після знесення яйця. У зв'язку із цим передінкубаційна дезинфекція яєць повинна забезпечити повне знищення умовно патогенних і патоген­них мікроорганізмів на шкаралупі.

Найраціональнішою є триразова дезинфекція. Перший раз яйця дезинфікують безпосередньо у пташнику через 1—2 год після знесення, щоб запобігти проникненню мікрофлори у яйце. Це роб­лять у спеціальних дезкамерах при температурі 25—ЗО °С, воло­гості 80—85%. Витрати 40%-вого формаліну при цьому станов­лять ЗО—40 мл, калію перманганату — 20—25 г, води — 20 мл на 1 м³, або ЗО мл формаліну, ЗО г хлорного вапна із вмістом актив­ного хлору не нижче 25 %. Другий раз яйця обробляють після укладання їх у лотки, перед відправкою на зберігання чи в інкуб.і тор, третій раз — при закладенні в інкубатор. Яйця дезинфікують в інкубаторі при виведенні його на робочий режим. Аерозолі дезинфектантів одержують за допомогою САГів або ДАГів.

57Санітарно-гігієнічні вимоги до приміщень та особливості їх обладнання для різних видів птиці. Концентрація поголів'я та спе­ціалізація господарств створюють відповідні умови для викорис­тання сільськогосподарської птиці. Від ретельності вибору ділянки під проектування, будівництво, розміщення окремих майданчиків, пташників, санітарно-захисних зон, особливо від якості будівни­цтва об'єктів, залежать економіка та організація виробництва, рівень рентабельності, який значною мірою визначається фізіоло­гічним станом птиці, ветеринарно-санітарним благополуччям і ви­соким збереженням поголів'я. Під птахофабрики і спеціалізовані господарства, де концентрується велика кількість поголів'я птиці, необхідно відводити ділянки, відокремлені від населеного пункту, дотримуючи зооветеринарних розривів між птахівничими госпо­дарствами та іншими виробничими комплексами й окремими об'­єктами згідно з вимогами НТП 4—88.

Загальними ветеринарно-санітарними вимогами при будівни­цтві птахофабрик (спецгоспів) із закінченим циклом виробництва є те, що розміщення різних технологічних груп птиці передбачає­ться на окремих майданчиках (зонах) із санітарним розривом не менше 300 м. При цьому інкубаторій і зони вирощування молод­няка розміщують так, щоб напрямок панівних вітрів був з інку­баторію на зону вирощування молодняка і далі на промислове стадо.

Зони поділяють на підзони із розміщенням у них не більше, тис. голів: курей промислового стада — 350; курей батьківського стада — 50; ремонтного молодняка промислового стада 200;

58мікрокліам, вентиляція пташниківВентиляція пташників. У технології птахівництва вентиляції пташників надають особливого значення. Це пояснюється перед­усім тим, що птиця дуже чутлива до дії високих концентрацій вуг­лекислоти та інших домішок у повітрі, а по-друге — великою кіль­кістю поголів'я у приміщеннях. Як правило, пташники обладнують припливно-витяжною вентиляцією з примусовим збудженням руху повітря. Системи вентиляції мають автоматичне керування елек­троприводом обладнання від датчиків температури, вологості й реле часу. Рух повітря здійснюють електровентилятори, які бу­вають осьові та відцентрові, низького (до 100 кг/м²), середнього, (до 300) і високого (до 1500 кг/м²) тиску. Промисловість випускає осьові вентилятори низького тиску. Практика створення оптималь­них параметрів мікроклімату в пташниках свідчить, що потрібно використовувати низьконапірні вентилятори з плавним безступін­частим регулюванням швидкості руху повітря (табл. 28, 29).

59Освітлення пташників. У птахівницві застосовують тільки штучне освітлення приміщень як спосіб підвищення продуктив­ності птиці. При цьому важливу роль відіграють як інтенсивність освітлення, так і тривалість світлового дня (фотоперіод). Практи­кою встановлено, що при вирощуванні молодняка короткий (особ­ливо скорочений) світловий день гальмує статеву зрілість птиці. Проте надалі продуктивність курок-несучок підвищується і маса яєць збільшується. Стабільний шестигодинний світловий режим менше затримує статеву зрілість курей, ніж скорочений, але у період відкладання яєць подовження тривалості світлового дня щодоби на 15—18 хв сприяє підвищенню несучості.

Для освітлення пташників використовують звичайні лампи роз­жарювання потужністю-до 100 Вт або люмінесцентні ЛБ-40 та ЛДЦ-40, які підвішують посередині проходів між клітковими ба­тареями на рівні верхнього краю клітки на відстані 3,5—4 м одна від одної. Поряд із тривалістю фотоперіоду неабияке значення має інтенсивність освітлення. Так, якщо вона нижча 10 лк, то знижує­ться продуктивність птиці. При надмірній освітленості (понад 100 лк) й швидкому її зростанню з'являються яйця без шкаралу­пи — «виливки» й уражуються органи яйцеутворення. Надмірна освітленість є однією з причин канібалізму курей.

Освітл еність на рівні годівниць і напувалок та режим освіт­лення для різних видів і вікових груп птиці наведено нижче.

60Санітарно-гігієнічний контроль якості кормів. Комбікорми, при­значені для годівлі птиці, повинні бути доброякісними, не містити патогенної мікрофлори, токсинів, патогенних грибів, мікотоксинів, недоброякісних жирів і пестицидів. Забезпечити птицю такими кормами можна тільки при поєднанні зусиль підприємств, які ви­робляють і зберігають компоненти комбікормів (зерно, макуха, шроти, м'ясо-кісткове та рибне борошно тощо), комбікормових заводів і птахівничих господарств.

Зерно є основою комбікормів. Воно має бути доброякісним, не містити токсичних домішок. У незадовільних умовах його збері­гання життєдіяльність нижчих грибів призводить до погіршення харчової цінності зерна, як наслідок — до гідролізу жирів з утво­ренням жирних кислот, розщеплення вуглеводів і білків. Важли­вий показник якості зерна — ступінь його забруднення мікотокси-нами.

61Санація птахівничих приміщень і території. Кожне птахівниче підприємство повинне приділяти велику увагу своєчасній високо­якісній дезинфекції, дезинсекції та дератизації різних об'єктів. Дезинфекцію проводять як із профілактичною метою, так і ви­мушено.

Незалежно від способу утримання птиці пташники (зона, під-зона) мають бути готовими до розміщення чергової партії птиці за 7—8 днів. Профілактичну санацію приміщень починають із вивезення птиці та очищення годівниць від залишків корму. -По закінченні цих робіт проводять дезинфекцію з експозицією не мен­ше 12 год. Для цього при утриманні птиці на підлозі підстилку та обладнання зрошують одним із таких дезинфікуючих препаратів: 5%-вим розчином кальцинованої соди, 20%-вою суспензією свіжо-гашеного вапна, 2%-вим розчином формальдегіду, 4%-вою суспен­зією ксилонафти-5. Температура цих розчинів повинна становити не нижче 70 °С, а кальцинової соди — 90 °С. При клітковому утри­манні птиці обладнання, підлогу і стіни зрошують 1—2%-вим роз­чином формальдегіду, 4 %-вими розчинами ДЕМПу чи дезмолу.

У цей же час доцільно проводити і дезинсекцію пташників із використанням таких розчинів: 0,25—5%-вого ціодрину, 0,25%-вого неоцидону, 0,5%-вого метатіону, 1%-вого карбофосу чи 5%-вої емульсії феносфоліну.

Тепер виробничі об'єкти рекомендується дезинфікувати бакте­рицидною піною із таких дезинфекційних препаратів: глутарового~ альдегіду, хлораміну Б, формальдегіду з додаванням аніонактив- і ного піноутворювача.

Під час механічного очищення і миття забруднені поверхні пташника та обладнання зрошують гарячими розчинами (не ниж­че 70 °С) ДЕМПу, лобаміду, 0,25%-вим розчином сульфанолу, 5%-вим розчином кальцинованої соди. І

Обов'язковими заходами профілактичної дезинфекції пташни­ків є демонтаж, механічне очищення та миття повітропроводів, вентиляторів, калориферів, кормороздавачів, яйцезбірників, кор­мових бункерів, кліток, гнізд, напувалок і годівниць. Перед воло­гою дезинфекцією у пташниках із клітковим утриманням повинні бути закінчені ремонт, наладка та випробування обладнання.

Миттю також підлягають зовнішні поверхні стін, покриття, підмостки споруд і дороги з твердим покриттям. Усі операції на цьому етапі здійснюють за допомогою гарячих розчинів (темпера­тура 70—90 °С) вищеназваних препаратів під тиском.

62Гігієна кролів. Практикують бройлерний і м'ясо-шкурковий на­прями вирощування кролів. Суть бройлерного вирощування кро­ленят полягає в тому, що при повноцінній годівлі лактуючих са­мок підсисний молодняк скороспілих порід кролів здатний до 60— 75-денного віку досягти забійної маси 1,8—2 кг. У другому випад­ку кролів забивають у 3—5-місячному віці. Відомо понад 60 порід кролів, які залежно від виду одержуваної продукції поділяють на м'ясо-шкуркові (комбіновані), шкуркові, м'ясні й пухові. Найбіль­шого поширення із м'ясо-шкуркових порід набули шиншила, білий велетень, сірий велетень, сріблястий, віденський голубий, чорно-бура, метелик, баран; шкуркових — мардер, російський горностає­вий, рекси; м'ясних — новозеландська біла, каліфорнійська, із пу­хових — ангорська та біла пухова.

У вітчизняному кролівництві існує кілька систем утримання кролів: зовнішньокліткова,.комбінована, шедова і в механізованих закритих приміщеннях. У кожному випадку вибір системи утри­мання визначається природно-клімати'чними умовами та вимога­ми, характерними для кожного виду технології. Так, при вирощу­ванні кролів у присадибних господарствах, на невеликих фермах, у підсобних господарствах переважають кліткова, комбінована, а подекуди — шедова системи утримання. Для господарств про­мислового типу із потоковою і потоково-цеховою технологіями характерним є цілорічне утримання кролів у закритих механізо­ваних кролятниках із регульованим мікрокліматом.

63Годівля кролів. Обов'язковою умовою для кролеферм є систематичний ветеринарнийконтроль за санітарною якістю кормів, заготовлених у господарстві, та які надходять з інших господарств і переробних підприємств. При. необхідності попередній біологічний контроль токсичності та інших санітарних показників може бути проведений на невеликій групі (3—5 голів) малоцінних тварин. Особливо суворий контроль за якістю кормів повинен здійснюватися влітку в умовах високої температури й вологості. При зовнішньоклітковому та шедовому утриманні кролів основ­ними кормами влітку є зелені, які, незважаючи на значний вміст води (65—85 %), мають високу поживність.

Для годівлі кролів використовують культури, висіяні на зеле­ний корм, дикорослі трави, відходи коренеплодів та овочевих куль­тур, свіжі гілки дерев. З посівних культур для кролів кращими є бобові трави — люцерна, конюшина, серадела, еспарцет, чина луч­на, люпин солодкий, буркун, горох, боби.,Доцільно використову­вати злаково-бобові сумішки, а також посівні злакові до цвітіння або колосіння. При згодовуванні дикорослих трав потрібно бути обережним, щоб не потрапили отруйні та шкідливі рослини, такі як чемериця біла, дурман, вороняче око, наперстянка, беладонна, паслін, болиголов, чистотіл тощо. Свіжоскошену траву, а також із росою чи інеєм давати не рекомендується. До складу гранул, комбікормів для кролів не повинні входити корми, які містять госипол і ціаногенні глікозиди, а також корми, пошкоджені сажковими, іржастими грибами та маточними ріжка­ми. У них присутня капрофагія – поїдання власних фекалій.

64Гігієна парування, окролу і На фермах промислового типу самців утримують в ін­дивідуальних клітках із рейковою дерев'яною підлогою. Молодих самців допускають до парування у 6—7-місячному віці. Жива маса самця має бути такою, як і добре розвиненої самки, або навіть дещо переважати її. Тому молодих самочок середніх порід уперше парують при досягненні ними живої маси 2,8—3,2 кг, а великих — 3,5—3,9 кг. За самцем закріплюють 8—12 кролематок, розміщуючи їх в .одному ряді кліток. Денне навантаження на одного самця по­винне становити не більше чотирьох садок при дворазовому пару­ванні двох самок.

Для підтримання високого фізіологічного тонусу організму кролематку забезпечують повноцінними кормами, створюють опти­мальні параметри мікроклімату. В приміщення для основного ста­да не допускають сторонніх осіб, дотримують тиші. Кролематка здатна запліднюватися цілорічно, проте гірше -— восени. Охота у неї триває кілька днів, а наступна виявляється через 8—9 днів. У цей час самка непокоїться, стає рухливішою, зовнішній вигляд статевої петлі яскраво-рожевий, набряклий. Кролематку парують у клітці самця. Після парування її переносять у свою клітку, а че­рез 5—6 днів парування повторюють.

65вирощування мо­лодняка. Під час окролів організовують цілодобове чергування. Особли­ву увагу звертають на окріл у молодих самочок, запобігають по­їданню ними приплоду і виповзанню кроленят. Під дорослими кролематками залишають 7—9 добре розвинених кроленят живою масою 60—90 г, під молодими — 5—6. Приплід народжується слі­пим, без волосяного покриву. Прозріває на 9—10-й, а пушком покривається на 5-й день. Зайвих кроленят можна підсадити до малоплідної кролематки, попередньо очистивши їх від пуху і за­лишків підстилки попереднього гнізда. В нове гніздо приплід під­саджують після того, як з клітки на 20—30 хв видаляють кроле­матку. При цьому руки оператора не повинні мати будь-яких сто­ронніх запахів. Кроленят підсаджують лише тоді, коли різниця у віці не перевищує 1—3 дні. Якщо кролематка розкидає чужих кроленят, їх доцільно забрати і перенести в інше гніздо.

Кролематка годує кроленят два (1—6) рази на добу протягом 7 (3—8) хв, найчастіше в нічний і ранковий час. Лактуюча сам­ка виділяє щоденно у середньому 135 (50—270) г молока. Якщо самка худне, а кроленята не досягають встановленої маси, поліп­шують раціон і догляд. На 16—20-й день після окролу кролемат­ці збільшують добовий раціон з розрахунку 12—15 г кормових одиниць і 2—3 г перетравного протеїну на одне кроленя. Перенос­ні маточники забирають із клітки на 20—25-й день після окролу. Відлучають усіх кроленят одночасно. їх сортують за статтю, ві­ком, живою масою й розміщують у групових клітках по шість го­лів з розрахунку 0,09—0,1 м² площі клітки на одну голову.

66Вимоги до ділянки для розміщення пасіки. При утриманні бджіл велике значення має місце, відведене для пасіки, і кіль­кість бджолосімей, які знаходяться там. Визначальним фактором у цьому є кормова база, тобто наявність масивів медоносів, що знаходяться навколо пасіки в радіусі близько 2 км.

У більшості районів України бджільництво кочове. Стаціонар­не виправдовує себе тільки в гірських і лісових районах, де є багата кормова' база.

Ділянки для- пасік повинні бути розміщені якнайближче до основних медоносів. При цьому важливо, щоб поблизу не було пасік інших господарств. Велике значення має захист пасіки від панівних вітрів даної місцевості. Недотримання цих правил при­зводить до ослаблення сімей, нальотів одних бджіл на інших, утруднення орієнтувальних польотів молодих бджіл і маток. Бджо­ли стають дратівливими, що ускладнює роботу пасічників.

Пасіку слід розміщувати не ближче як за 300—500 м від про­їжджих доріг, скотопрогінних шляхів і тваринницьких приміщень. Найкращими місцями вважаються узлісся та сади. Бажано, щоб неподалік від вибраної ділянки була вода (джерело, струмок, став). Кількість бджолосімей на пасіці або на одному точку в умо­вах України не повинна перевищувати 50—70. Відстань між точ­ками має бути не меншою 3—5 км.

Загальна кількість бджолиних сімей визначається наявністю медоносів і необхідністю запилення ентомофільних культур. Роз­ставляння вуликів на пасіці відіграє важливу роль для нормаль­ної роботи бджіл. Корисно розміщувати вулики на різній висоті над землею. Це полегшує бджолам вхід у вулики. Рідке розстав­ляння вуликів зменшує випадки нападання бджіл на сім'ю, роз­криту для огляду. Якщо розміри пасіки невеликі, вулики доцільно розставляти групами по 2—3. При розміщенні їх рядами відстань між ними повинна становити 6 м, а вулик від вулика має бути на відстані 4—6 м.

Не рекомендується ставити вулики льотком на південь на від­критих місцях, особливо в південних районах України. При цьому бджоли погано працюють, а стільники внаслідок перегрівання часто витягуються й обриваються. Сонце дуже нагріває прилітну дошку і передню стінку вулика. У таких умовах бджоли не можуть вентилювати вулик і перестають працювати. Тому кращим на­прямком для льотків, особливо на півдні, є північно-східний.

67 Вимоги до вуликів. Важливе значен­ня в житті бджіл має їхнє житло — ву­лик. Вулики бувають двох типів: гори­зонтальні — лежаки і вертикальні — сто­яки. Основні технічні дані найважливі­ших конструкцій вуликів наведено у таб­лиці 32.

Вибір певної конструкції вулика за­лежить від ряду умов: узгодженості її із законами життя бджіл, пристосовано­сті до швидкого розбирання їх під час огляду сім'ї, легкості при перенесенні, простоти і дешевизни, узгодженості з ін­вентарем, кліматичними умовами місце­вості тощо.

Неабияке місце при використанні ву­ликів відведено їх вентиляції. Тому для доброї вентиляції потрібні великі верх­ній і нижній льотки. Вулик необхідно провітрювати всередині, особливо в жар­кий час і при інтенсивному медозборі. Вентиляція повинна бути обережною і посилювати її треба тільки тоді, коли за неї беруться самі бджоли. У такому разі з рамок потрібно знімати утеплення і на­віть полотно. Своєчасна вентиляція запо­бігає роїнню, хворобам, обривам стіль­ників і полегшує випаровування води з недозрілого меду.